Постанова № 75253335, 10.07.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 675/2290/17

Головуючий у 1-й інстанції: Король О.В.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

10 липня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Смілянця Е. С. Сушка О.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року (ухвалене 15 березня 2018 року, повний текст якого виготовлено 23 березня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" про визнання протиправним рішення, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до Ізяславського районного суду Хмельницької області із позовом до Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" в якому просив визнати протиправним рішення профілактичної комісії від 24.11.2017 та стягнути на свою користь моральну шкоду в розмірі 50 000, 00 грн.

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. Позивач вказує, що внаслідок словесної перепалки 16.05.2016 року під час перебування в Хмельницькому СІЗО його було поставлено на профілактичний облік як особу схильну до нападу. На думку позивача будь-яких підстав для прийняття такого рішення від 17.05.2016 року не було, а відповідач маючи на те всі підстави 24.11.2017 року не переглянув та не скасував рішення про постановку його на відповідний профілактичний облік. Зазначає і те, що розгляд вказаного питання проведено формально без дослідження матеріалів профілактичного обліку. Акцентує увагу, що такі дії здійснюються упереджено з метою погіршення умов відбування покарання.

Також позивач вказує, що після прибуття до Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» до нього незаконно розпочато застосування наручників при виведенні з камери. Позивач зазначає, що дії відповідача щодо застосування до нього наручників у незаконний спосіб, тобто в положенні «руки перед собою» під час переміщення особистих речей при русі до іншої камери та перебуваючи у дисциплінарних приміщеннях призводить до фізичних незручностей та принижує його гідність.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги.

10.07.2018 представник відповідача подав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Позивач в судове засідання повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Згідно ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 відбуває покарання в Державній установі «Замкова виправна колонія (№58)», ознайомлений з вимогами КВК України, КПК України, КК України та нормативно-правових актів, що регламентують порядок та умови відбування покарань засудженими до позбавлення волі, що стверджується розпискою від 20.04.2015 року, яка знаходиться в матеріалах особової справи засудженого №2-К-15.

З особової справи засудженого ОСОБА_2 №2-К-15 встановлено, що, що своїм рапортом від 16.05.2016 року ст. л-т внутрішньої служби доповів начальнику Хмельницького СІЗО про неправомірну поведінку вказаного засудженого. Так, вказав, що 16.05.2016 року близько 14:10 ОСОБА_2 вступив з ним в словесне прирікання, принижуючи його людську гідність, застосовуючи слова ненормативної лексики та погрожував фізичною розправою при першій нагоді як йому, так і членам його сім'ї. Згідно даного рапорту ОСОБА_2 на зауваження з приводу зазначеної вище поведінки не реагував, також висловлювався словами нецензурної лексики відносно капітана внутрішньої служби Ліщука Р.Л., погрожував йому розправою при першій нагоді та намагався розірвати наручники.

Аналогічні обставини було викладено у рапорті начальнику Хмельницького СІЗО від 16.05.2016 року капітана внутрішньої служби Ліщука Р.Л.

По даному факту ОСОБА_2 надати письмове пояснення у категоричній формі відмовився, про що було оформлено відповідний акт від 16.05.2016 року, від підпису якого засуджений відмовився.

Згідно протоколу №15 від 17.05.2016 року профілактична комісія Хмельницького СІЗО з метою посилення нагляду прийняла рішення поставити на профілактичний облік засудженого ОСОБА_2, засудженого до довічного позбавлення волі, як схильного до нападу.

Хмельницьким СІЗО по даному факту було проведено службове розслідування, результати якого відображені у висновку, затвердженому начальником Хмельницького СІЗО від 23.05.2016 року. При цьому, по факту порушення встановлених режимних вимог засудженим ОСОБА_2, який мав місце 16.05.2016 року, останнього притягнуто дисциплінарної відповідальності у виді суворої догани постановою від 25.05.2016 року.

Рішення Хмельницького СІЗО щодо поставки на профілактичний облік засудженого ОСОБА_2, засудженого до довічного позбавлення волі, як схильного до нападу, що знайшло своє відображення у протоколі №15 від 17.05.2016 року, є чинним.

24.11.2017 року комісія при начальнику Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» щодо продовження або зняття з оперативно-профілактичних обліків засуджених продовжила перебування засудженого ОСОБА_2 на оперативно-профілактичних обліках як схильного до нападу на представників адміністрації, захоплення заручників у зв'язку з відсутністю підстав для зняття з такого обліку, що підтверджується відповідним протоколом.

Позивач вважає, що відповідач маючи на те всі підстави 24.11.2017 року не переглянув та не скасував рішення про постановку його на відповідний профілактичний облік. Крім того, після прибуття до Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» до нього незаконно розпочато застосування наручників при виведенні з камери в положенні «руки перед собою».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи рішення щодо продовження перебування засудженого ОСОБА_2 на оперативно-профілактичних обліках як схильного до нападу на представників адміністрації, захоплення заручників, відповідач діяв у спосіб та межах чинного законодавства, яке регулює такі правовідносини. Відсутні підстави вважати, що порядок застосування до позивача наручників відповідачем дотримується, будь-яких доказів протилежного позивачем не надано, а судом не здобуто. У зв'язку із відсутністю підстав для задоволення вказаних позовних вимог, відсутні й підстави для задоволення похідної від них вимог про стягнення моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції та враховує викладене нижче.

Відповідно до ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (по тексту - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Згідно ст. 2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 3 ст. 107 КВК України засуджені зобов'язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами.

Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі регулюють Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2014 року № 2186/5 (далі - Правила), які є обов'язковими для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи.

У відповідності з положеннями абзаців 3-7 пункту 1 розділу XІX Правил, з метою підтримання належного правопорядку в установах виконання покарань, попередження злочинів та правопорушень серед засуджених здійснюється комплекс спеціальних профілактичних заходів щодо виявлення, постановки на облік та організації нагляду за особами, схильними до вчинення правопорушень.

Виявлення та постановка на профілактичний облік засуджених, які вчинили правопорушення або мають намір їх вчинити, здійснюються працівниками оперативного підрозділу шляхом досконалого вивчення матеріалів особових справ засуджених, перевірки відомостей щодо їх поведінки в ізоляторах тимчасового тримання, слідчих ізоляторах, закладах охорони здоров'я тощо, документації, у якій фіксуються порушення режиму, перегляду кореспонденції, а також інформації працівників підрозділів соціально-виховної та психологічної роботи та нагляду і безпеки.

Індивідуальна профілактична робота із засудженими, які перебувають на профілактичних обліках, здійснюється цілеспрямовано, планомірно, диференційовано з урахуванням особистості правопорушника, характеру і ступеня його соціальної занедбаності, небезпеки вчиненого злочину та інших особливостей, що мають значення для правильного вибору методів і заходів впливу.

У разі переведення засудженого, який перебуває на профілактичному обліку, до іншої установи виконання покарань працівник оперативного підрозділу долучає до його особової справи відповідні довідки-орієнтування із зазначенням підстави та строку перебування на обліку.

Зняття з профілактичного обліку здійснюється комісійно на підставі достатніх даних про зміну поведінки засудженого. Підготовку матеріалів на зняття з профілактичного обліку здійснює працівник оперативного підрозділу з урахуванням пропозицій працівників підрозділів соціально-виховної та психологічної роботи та нагляду і безпеки.

Як обґрунтовано зазначає суд першої інстанції, приймаючи рішення щодо продовження перебування позивача на оперативно-профілактичних обліках як схильного до нападу на представників адміністрації, захоплення заручників, відповідач діяв у спосіб та межах чинного законодавства, яке регулює такі правовідносини.

Будь-яких доказів в обґрунтування позиції неправомірності дій та рішень відповідача позивачем не надано, натомість такі його доводи спростовані закладом виконання покарання.

При цьому, судом не було встановлено порушення порядку продовження перебування засудженого ОСОБА_2 на оперативно-профілактичних обліках як схильного до нападу на представників адміністрації, захоплення заручників, таке рішення прийнято з врахуванням фактичних обставин, які передували його оформленню.

Крім того, відповідач не має повноважень на скасування рішення профілактичної комісії Хмельницького СІЗО, яке оформлене протоколом №15 від 17.05.2016 року.

Відповідно до пункту 1 розділу XX Правил наручники до засуджених застосовуються за розпорядженням начальника установи виконання покарань, його заступників, ЧПНУ та їхніх заступників.

Наручники до засуджених застосовуються у разі: вчинення фізичного опору особовому складу чергової зміни, варті, адміністрації установи виконання покарань або проявів буйства (до заспокоєння); відмови слідувати до ДІЗО, ПКТ, ОК або карцеру; спроби самогубства, членоушкодження або нападу на засуджених чи інших осіб; конвоювання після затримання засудженого, який вчинив втечу або самовільно залишив місце обмеження волі.

Наручники застосовуються до засудженого у положенні "руки за спиною" з урахуванням його фізичних вад. Через кожні дві години посадовими особами установи виконання покарань здійснюється перевірка стану фіксації замків (у разі необхідності здійснюється послаблення фіксації), а медичним працівником - стану здоров'я засудженого. Посадові особи установи виконання покарань застосовують наручники, доки в цьому існує нагальна потреба, з урахуванням випадків, зазначених у цьому пункті.

Наручники знімаються при відправленні індивідуальних потреб, прийманні їжі засудженим, за вказівкою медичного працівника, за наказом осіб, які дали розпорядження на їх застосування, або за наказом начальника, вищого за посадою. У разі доцільності подальшого їх застосування посадовою особою установи виконання покарань складається рапорт на ім'я посадових осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту.

Згідно пункту 1 розділу XXХІІІ Правил, при виведенні з камер або конвоюванні на території установи виконання покарань засуджених до довічного позбавлення волі, які схильні до втечі, захоплення заручників, нападу на адміністрацію, до них застосовуються наручники з урахуванням фізичних вад та стану їхнього здоров'я. У разі конвоювання за межами установи виконання покарань до них застосовуються наручники. При застосуванні наручників руки засуджений тримає за спиною.

Позивач зазначає, що в порушення вказаних вимог до нього незаконно застосовано наручники в положенні «руки перед собою» при виведенні з камери, під час переміщення особистих речей при русі до іншої камери та перебуваючи у дисциплінарних приміщеннях.

Разом з цим, вказані доводи позивача не підтвердженні жодними доказами та відповідними обґрунтуваннями, а тому є обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстави вважати, що відповідачем порушується щодо позивача порядок застосування наручників.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Під час розгляду справи, суд враховує Постанову Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", згідно з п. 4 якого позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови). Пунктом 5 цієї Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Отже, обов'язковими умовами відшкодування шкоди з державного бюджету згідно вказаних статей є неправомірність дій відповідного органу та наявність причино-наслідкового зв'язку між такими діями та завданою шкодою.

Оскільки в ході розгляду даної справи не встановлено протиправності дій та рішень відповідача, відсутні й підстави для задоволення позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 15 березня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Залімський І. Г. Судді Смілянець Е. С. Сушко О.О.