Постанова № 75253277, 11.07.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/1924/17-а Головуючий у 1-й інстанції: Крапівницька Н. Л.

Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

11 липня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Граб Л.С. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року (ухвалене в м. Вінниці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно-приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ТОВ "Кей - Колект", ОСОБА_4, служба у справах дітей, сім'ї та молоді Могилів - Подільської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора,

В С Т А Н О В И В :

в жовтні 2017 року позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державного реєстратора прав на нерухоме майно-приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ТОВ "Кей - Колект", ОСОБА_4, служба у справах дітей, сім'ї та молоді Могилів - Подільської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року закрито провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.

10 липня 2018 року від ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.

Інші сторони повноважних представників в судове засідання не направили, хоча повідомлялися про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до частини 1 статті 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») та ОСОБА_5 укладено договір про надання споживчого кредиту від 11.06.2008р. № 11358289000, відповідно до умов якого банк зобов'язувався надати позичальнику однією сумою, а позичальник зобов'язувався прийняти. належним чином використовувати і повернути банку кредит в іноземній валюті в сумі 52000 доларів США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між ОСОБА_4 та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір поруки від 11.06.2008 року №210582, за яким поручитель зобов'язується перед банком відповідати за невиконання ОСОБА_5 усіх його кредитних зобов'язань перед банком, що виникли з кредитного договору № 11358289000 від 11.06.2008р. Також, в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між ОСОБА_4, ОСОБА_6 (позивачем) та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки від 11.06.2008 р., відповідно до умов якого в іпотеку передана квартира під номером АДРЕСА_1.

В подальшому, АКІБ «УкрСиббанк» відступив ТОВ «Кей-Колект», відповідно до договору факторингу від 11.06.2012 року №4 та договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 11.06.2008 р. свої права вимоги до позичальника - ОСОБА_5 та іпотекодавців - ОСОБА_4, ОСОБА_6 (позивачем) за зобов'язаннями по кредитному договору 11358289000 та договору іпотеки від 11.06.2008р.

28.08.2015 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності та проведено державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, - за товариством з обмеженою відповідальність «Кей-Колект» на підставі договору іпотеки від 11.06.2008р.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернулась до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що даний спір необхідно розглядати в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та надаючи правову оцінку обставинам справи, виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За приписами п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Положеннями ч. п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Тобто, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржує рішення про державну реєстрацію прав та її обтяжень від 28.08.2015 року індексний номер 24001646, прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною, щодо об'єкту нерухомого майна - квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Отже, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою з протиправним, на думку позивача, скасуванням державним реєстратором запису про правомірність набуття ним у власність нерухомого майна та намаганням відновити порушене право власності на таке майно.

За таких підстав предметом судового розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення реєстратора як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, а саме вимоги щодо поновлення права власності позивача на нерухоме майно, що свідчить про приватно-правовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Преамбула Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &?і;…&?к; фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Так, ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 4 ст. 11 ЦК у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення/припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки перегляд законності реєстраційних дій ґрунтується на обставинах, стосовно яких існує спір про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1. між ОСОБА_2. та ТОВ "Кей - Колект" як добросовісним набувачем нерухомого майна і до вирішення якого і поза зв'язком з яким не можуть бути розв'язані питання, пов'язані з реєстрацією права власності та іншого речового права на спірний об'єкт.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 24 січня 2017 року по справі №21-1559а/16, у постанові від 31 січня 2017 року по справі №21-1237а/16 та Верховним Судом у постанові від 13 червня 2018 року по справі № 822/2601/16 та у постанові від 20 червня 2018 року по справі № 820/4146/17.

Таким чином, у цій справі існує невирішений спір про право, то подальше оспорювання набуття особою цього права не може здійснюватися за правилами адміністративного судочинства у зв'язку з тим, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на об'єкт нерухомого майна.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо неналежності розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства, в зв'язку з чим, провадження у даній справі підлягає закриттю.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315, статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Граб Л.С. Біла Л.М.