Постанова № 75252513, 04.07.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/3101/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання Гнідець Р.І.

представник позивача: ОСОБА_1

відповідач: не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року (головуючий суддя Шульгач М.П., м.Тернопіль, повний текст постанови складено 23 березня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання протиправним рішення та зобов’язання вчити дії,-

В С Т А Н О В И В :

28.12.2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання протиправним рішення та зобов’язання вчинити дії щодо врахування розміру пенсії з обчислення заробітної плати з врахуванням довідок про заробітну плату від 03.12.2007 року № 455 та від 03.12.2007 року № 08/1167 виданих ВАТ «Ямалгазпромбуд» без обмеження розміру заробітної плати, яку отримав позивач та із сум якої утримувались страхові внески до пенсійного фонду Російської Федерації. На думку позивача, пенсійним органом при розрахунку пенсійних нарахувань обчислено заробітну плату за період з 01.12.1987 р. по 30.11.1992 р. та з 01.07.2000р. по 31.10.2004 р., також обрано кращих 60 місяців підряд до липня 2000 року період з 01.12.1987 р. по 30.11.1992 р., натомість, позивач вказує, що 60 місяців виходить з липня 1995 р. по червень 2000р. включно.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.03.2018 року у справі № 819/2394/17 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням ОСОБА_2 (далі – апелянт) подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що постанова суду прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. У поданій апеляційній скарзі зазначає, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що статтею 9 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року регулюються питання пенсійного забезпечення працівників і членів їх сімей, а статтею 5 цієї ж Угоди встановлено, що вона поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав – учасниць Угоди.

Просить апеляційну скаргу задовольнити з підстав, визначених у апеляційній скарзі, постанову суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги. Просить визнати незаконним рішення та дії Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області щодо не застосування позивачу заробітної плати для обчислення пенсії за 60 місяців підряд до липня 2000 року період з липня 1995 року по червень 2000 року включно, згідно довідки № Д/66 виданої Муніципальною архівною установою міста ОСОБА_3 і Надимського району від 06.07.2012 року, виключивши 10 % найбільш невигідного періоду страхового стажу з липня 1995 року по лютий 1999 року включно та обчислити індивідуальний коефіцієнт заробітку, включаючи весь фактичний заробіток, який відображений у вищенаведених довідках без його обмеження, та зобов’язати Тернопільське об’єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області врахувати позивачу заробітну плату для обчислення пенсій за 60 місяців підряд до липня 2000 року період з липня 1995 року по червень 2000 року включно, згідно довідки № Д/66 виданої Муніципальною архівною установою міста ОСОБА_3 і Надимського району від 06.07.2012 року, виключивши 10 % найбільш невигідного періоду страхового стажу з липня 1995 року по лютий 1999 року включно та обчислити індивідуальний коефіцієнт заробітку, включаючи весь фактичний заробіток, який відображений у вищенаведених довідках без його обмеження, а також зобов’язати Тернопільське об’єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області зробити перерахунок пенсії позивачу та виплатити недоплачені суми з 20.06.2017 року.

Представник пенсійного органу до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу не направив, в судове засідання, за умов отримання повідомлення про час та місце розгляду апеляційної скарги, не з’явився.

Заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 30.11.2017 р. ОСОБА_2 звернувся із заявою до Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області в якій просив застосувати заробітну плату для обчислення пенсій за 60 місяців підряд до липня 2000 року період з липня 1995 року по червень 2000 року включно, згідно довідки № Д/66 виданої Муніципальною архівною установою міста ОСОБА_3 і Надимського району від 06.07.2012 року, виключивши 10 % найбільш невигідного періоду страхового стажу з липня 1995 року по лютий 1999 року включно та обчислити індивідуальний коефіцієнт заробітку, включаючи весь фактичний заробіток, який відображений у вищенаведених довідках без його обмеження.

Однак листом відповідача від 14.12.2017 р. № 455/О-11 у перерахунку пенсії відмовлено, покликаючись на те, що чинним законодавством України встановлено обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу) з якої сплачувались внески (збір) до 01.07.1998 р. у межах сум які включалися до заробітної плати, з якої обчислювалась пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав, що Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року не визначено порядок нарахування пенсій, а такий порядок передбачений нормами національного законодавства країн, що є учасниками даної угоди, а саме в ст. 41 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» розмір вказаний та не може перевищувати 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум. Тобто даною Угодою передбачено тільки обов’язковість врахування заробітної плати, яку громадяни заробляли в інших державах учасниках угоди при обчислені і призначені пенсій відповідній державі громадянами якої вони є, а тому призначення/перерахунок пенсій проводиться відповідно до вимог національного законодавства даної держави.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 є пенсіонером і перебуває на обліку в Тернопільському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Тернопільської області, де з 13.05.2012 року отримує пенсію за віком.

Пенсію обчислено із заробітку, отриманого за період з 01.12.1987 по 30.11.1992 року та з 01.07.2000 року по 31.10.2004 року, згідно довідок про заробітну плату від 27.04.2012 року №271, виданої ВАТ Тернопільське об’єднання «Текстерно» за період з січня 1987 року по грудень 1992 року та архівних довідок від 06.07.2012 року №Д-66, від 06.07.2012 року №Д-67 виданих Муніципальною архівною установою міста ОСОБА_3 і Надимського району.

Пенсійний орган, обчислюючи індивідуальний коефіцієнт заробітку, обмежив заробітну плату, яку отримував ОСОБА_2 та із сум якої утримувались страхові внески до Пенсійного фонду Російської Федерації.

На думку колегії суддів, вказані дії суперечать змісту нормам законодавства, що регулюють вказаний характер правовідносин.

Відповідно до пункту 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV, в редакції чинній на час призначення пенсії, (далі Закон №1058-IV) періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Зарахування пільгового стажу роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі після 1991 року здійснюється на підставі Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі Угода).

Відповідно до статті 6 Угоди призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Виходячи з положень зазначеної Угоди, якщо первинно призначається пенсія на території України, а працівник працював на території Росії після 13 березня 1992 року, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески сплачувалися в Російській Федерації, але вони не передаються у разі переїзду працівника в іншу державу.

Угодою передбачена також можливість врахування заробітної плати, одержаної в російській валюті (рублях), при призначенні пенсії в Україні. У цьому випадку заробіток визначається виходячи з офіційно встановленого Національним банком України курсу гривні до російського рубля, який склався на момент призначення пенсії в Україні.

Відповідно до абзаців 2 та 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993р. трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв’язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Згідно з ст.3 Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993р. при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи Російської Федерації відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 1 січня 1991 року.

У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого у районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, обчислюється за нормами законодавства Російської Федерації.

Частиною другою статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів від 15 квітня 1994 року, ратифікованої Законом України від 11 липня 1995 року № 290/95-ВР, трудовий стаж, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Отже, з 1 січня 1991 року частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, обчислюються за нормами законодавства Російської Федерації. Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав №01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 роки встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Статтею 3 Угоди від 13 березня 1993 року також передбачено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Статтею 3 Тимчасової Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі, та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 року при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи Російської Федерації відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 1 січня 1991 року. У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого у районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, обчислюється за нормами законодавства Російської Федерації.

Відповідно до положень статті 14 Федерального закону Російської Федерації «Про трудові пенсії в Російській Федерації» від 17 грудня 2001 року № 173-ФЗ фіксований базовий розмір страхової частини трудової пенсії по старості особам, які проживають в районах Крайньої Півночі і прирівняних до них місцевостях, збільшується на відповідний районний коефіцієнт, який встановлюється Урядом Російської Федерації залежно від району (місцевості) проживання, на весь період проживання зазначених осіб у цих районах (місцевостях). При переїзді громадян на нове місце проживання в інші райони Крайньої Півночі і прирівняні до них місцевості, в яких встановлено інші районні коефіцієнти, фіксований базовий розмір страхової частини трудової пенсії по старості визначається з урахуванням розміру районного коефіцієнта за новим місцем проживання.

При виїзді громадян за межі районів Крайньої Півночі і прирівняних до них місцевостей на нове місце проживання фіксований базовий розмір страхової частини трудової пенсії по старості визначається відповідно до пунктів 2 - 5 цієї статті (тобто без урахування районного коефіцієнта).

Аналогічні положення закріплені і в частині третій ст. 96 Закону СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» від 15.05.1990 року №1480-І, відповідно до якої при вибутті осіб, які проживають у районах, де до заробітної плати встановлено районні коефіцієнти, за межі районів Крайньої Півночі чи прирівняних до них районів, у райони, де коефіцієнт до заробітної плати не встановлено, пенсія за їх вибором обчислюється в такому ж порядку, але з виключенням з фактичного заробітку виплат за районними коефіцієнтами, або із заробітку, обчисленого відповідно до статей 76 та 78 цього Закону.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058-IV обчислення страхового стажу за період до впровадження системи персоніфікованого обліку здійснюється на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.43 Закону №1058-IV перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю та п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, основним документом, що підтверджує, стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», в редакції чинній на час призначення пенсії позивачу, відповідно до п.7 якого до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, довідка про заробітну плату особи (додаток 1) за період страхового стажу, а починаючи з 01.07.2000 року індивідуальні відомості про застраховану особу надаються відділом персоніфікованого обліку за формою згідно із додатком 2. Особи, яким пенсія призначається відповідно до міждержавних Договорів (Угод) в галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, та довідку згідно з додатком 1.

Відповідно до п.17 зазначеного Порядку довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією.

Враховуючи вказані законодавчі положення та обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що робота позивача в районах Крайньої Півночі підтверджена трудовою книжкою позивача, яка належним чином оформлена та містить відповідні записи.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону №1058-IV визначено, що до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), зокрема, отримувані особою до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004 року), у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), (до 01.07.1998 року) - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.

Обмеження максимальної величини фактичних витрат суб’єктів господарювання на оплату праці працівників, суми оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу на місяць у розрахунку на кожного працюючого, з яких відповідно до законів України справляються збори (внески) до Фонду соціального страхування, державного фонду сприяння зайнятості населення, Пенсійного фонду було встановлено Постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.1998 року №1064 «Про встановлення максимальної величини фактичних витрат суб’єктів господарювання на оплату праці працівників, суми оподаткованого доходу, з яких сплачуються збори (внески) до соціальних фондів».

Відтак, на час отримання позивачем заробітної плати у період до 12.07.1998 року (включно) обмежень щодо сум оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу, з яких справлялись збори (внески) до соціальних фондів не існувало, так як такі були встановлені 13.07.1998 року Постановою Кабінету Міністрів України №1064 «Про встановлення максимальної величини, фактичних витрат суб’єктів господарювання на оплату праці працівників, суми оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу, з яких справляються збори (внески) до соціальних фондів», а тому до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії повинні враховуватись суми виплат (доходу) отримувані особою у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.

Вказане узгоджується з висновками Верховного суду, викладеними у постановах від 07.06.2018 (справа №345/3172/17) та від 05.06.2018 (справа №348/1660/16-а).

За таких обставин, враховуючи положення вказаних нормативно-правових актів, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у врахуванні заробітної плати для обчислення пенсії за 60 місяців підряд до липня 2000 року за період з липня 1995 року по червень 2000 року включно, згідно з даними архівних довідок від 06.07.2012 року №Д-66, від 06.07.2012 року №Д-67 виданих Муніципальною архівною установою міста ОСОБА_3 і Надимського району, у межах сум, які не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум та виключенні 10% найбільш невигідного періоду страхового стажу з липня 1995 року по лютий 1999 року включно.

Щодо дати з якої слід здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 та виплатити недоплачені суми, то з врахуванням дати звернення позивача до пенсійного органу з відповідною заявою, такою слід вважати 30.11.2017 року ( а.с. 15).

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Згідно з ч.2 ст. 6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Так, у п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення ст.317 КАС України суд апеляційної інстанції приходить переконання, що суд першої інстанції вирішуючи даний публічно-правовий спір порушив норми матеріального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати.

Щодо судових витрат, то у відповідності до положень ст.139 КАС України та часткового задоволення позовних вимог, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на користь ОСОБА_2 320,00 грн. (триста двадцять гривень) 640,00 судового збору, сплаченого за подання позовної заяви відповідно до квитанції про сплату № 1260551АD0 від 22.12.2017 року, та 480 грн. (чотириста вісімдесят гривень) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги згідно з квитанцією №1261401АСЕ від 11.04.2018 року.

Керуючись статтями ч. 3 ст. 243, 241, 250, 308, 310, 317, 321, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 березня 2018 року у справі №819/2324/17 скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправними рішення і дії Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області щодо не застосування позивачу заробітної плати для обчислення пенсії за 60 місяців підряд до липня 2000 року період з липня 1995 року по червень 2000 року включно, згідно довідки № Д/66 виданої Муніципальною архівною установою міста ОСОБА_3 і Надимського району від 06.07.2012 року, виключивши 10 % найбільш невигідного періоду страхового стажу з липня 1995 року по лютий 1999 року включно.

Зобов’язати Тернопільське об’єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області врахувати ОСОБА_2 заробітну плату для обчислення пенсій за 60 місяців підряд до липня 2000 року період з липня 1995 року по червень 2000 року включно, згідно довідки № Д/66 виданої Муніципальною архівною установою міста ОСОБА_3 і Надимського району від 06.07.2012 року, виключивши 10 % найбільш невигідного періоду страхового стажу з липня 1995 року по лютий 1999 року включно.

Зобов’язати Тернопільське об’єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 та виплатити недоплачені суми з 30.11.2017 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на користь ОСОБА_2 320,00 грн. (триста двадцять гривень) судового збору, сплаченого за подання позовної заяви відповідно до квитанції про сплату № 1260551АD0 від 22.12.2017 року, та 480 грн. (чотириста вісімдесят гривень) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги згідно з квитанцією №1261401АСЕ від 11.04.2018 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_3 судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повне судове рішення складено 12.07.2018 року