Постанова № 75252409, 05.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/758/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: П’янової Я.В.

суддів: Донець Л.О. , Калиновського В.А.

за участю секретаря судового засідання Струкової Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 (головуючий суддя Мороко А.С., м. Харків, повний текст складено 29.03.18 р.) по справі № 820/758/18

за позовом ОСОБА_1

до Харківського обласного військового комісаріату , Міністерства оборони України

про визнання протиправним та скасування протоколу, зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач), звернувся до суду з позовом до Харківського обласного військового комісаріату (далі - Харківський ОВК, відповідач 1), Міністерства оборони України (далі - МОУ, відповідач 2), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт 20 протоколу № 119 від 17.11.2017 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги;

- зобов’язати Харківський обласний військовий комісаріат повторно подати висновок за формою (додаток 13 наказу № 530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги згідно: Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", та в Порядку затвердженим Постановою КМУ № 975 від 25.12.2013, та Наказу Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014;

- зобов’язати Міністерство оборони України вирішити питання призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно вимог: Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та в Порядку затвердженим Постановою КМУ № 975 від 25.12.2013 та Наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 року;

- зобов’язати Харківський обласний військовий комісаріат відповідно до ст. 382 КАС України подати у 15 денний строк після набрання чинності рішення звіт про виконання судового рішення;

- зобов’язати Міністерство оборони України відповідно до ст. 382 КАС України подати у 45 денний строк після набрання чинності рішення звіт про виконання судового рішення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 р. адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано пункт 20 протоколу № 119 від 17.11.2017 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.

Зобов’язано Харківський обласний військовий комісаріат повторно подати висновок за формою (додаток 13 наказу № 530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги згідно Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", та в Порядку затвердженим Постановою КМУ № 975 від 25.12.2013, та наказу Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014.

Зобов’язано Міністерство оборони України вирішити питання про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та в Порядку затвердженим Постановою КМУ № 975 від 25.12.2013 та Наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 року.

У іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Відповідач 2, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в зазначеній частині та прийняте нове - про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на прийняття оскаржуваного рішення з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, відповідач зазначає, що є незрозумілим та безпідставним посилання суду першої інстанції на те, що у питаннях соціального захисту військовослужбовці прикордонних військ колишнього СРСР прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України, та посилання суду першої інстанції на норми, які взагалі не стосуються порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги, а позиція суду щодо прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України Міністерством оборони взагалі не заперечується.

Міноборони не може бути належним відповідачем по цій справі, оскільки MO СРСР ніколи не було органом управління для прикордонних військ КДБ СРСР, MO СРСР не здійснював розрахунків при звільненні позивача з військової служби, через що витрати, пов’язані з виплатою одноразової грошової допомоги позивачу, який проходив службу в Прикордонних військах, мають здійснюватися Державною прикордонною службою України.

Протокол ЦВЛК Міноборони № 3674 від 21.11.2014 року стосовно позивача, на який посилається суд першої інстанції, не може бути належним та допустимим доказом по справі внаслідок порушення визначеної законодавством процедури прийняття рішення та його прийняття за відсутності необхідних повноважень (замість ЦВЛК Держприкордонслужби), а отже не повинен братись судом до уваги в порушення норми процесуального права.

Окрім того, судом першої інстанції порушено норми матеріального права з приводу розміру одноразової грошової допомоги.

Так, одноразова грошова допомога повинна призначатися і виплачуватися в порядку, що діяв на день виникнення права на отримання такої допомоги. Днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико - соціальної експертної комісії.

Таким чином, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням III групи інвалідності у позивача виникло з 26.05.2015 року, що підтверджується Довідкою до акта огляду МСЕК 12ААА № 106150 від 29.05.2015 року.

На час встановлення позивачу III групи інвалідності одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності ІІІ групи.

Окрім того, п. “б” ч. 1 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції Закону України від 06.04.2017 № 2004-УІІІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей", який набрав чинності 07.05.2017 року, та на який посилається суд першої інстанції, не може бути застосовано у спірних правовідносинах, оскільки на позивача розповсюджується не ч. 1 цієї статті, а ч. 2 ст. 16-2 цього Закону через те, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги на підставі пп. 6 п. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), як військовослужбовець строкової служби.

Щодо позовної вимоги про зобов’язання Міноборони вирішити питання про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги, то на думку відповідача 2, така вимога є формою втручання в дискреційні повноваження Міноборони та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Позовна вимога до Харківського обласного військового комісаріату є на даний час передчасною, безпідставною та необґрунтованою, оскільки у своїй позовній заяві позивач не вказує жодних неправомірних дій Харківського обласного військового комісаріату, а також жодних правових підстав та будь-яких обставин в обґрунтування такої своєї позовної вимоги.

Харківський ОВК жодних прав позивача на час подання позовної заяви не порушив та будь-які підстави вважати, що таке порушення прав відбудеться, у позивача відсутні, а тому Харківський обласний військовий комісаріат в розумінні адміністративного судочинства не може вважатися відповідачем по даній справі.

Між позивачем та Харківським обласним військовим комісаріатом у даній справі взагалі відсутній будь-який спір.

Вказані обставини справи судом першої інстанції не були враховані та не досліджені належним чином, що свідчить про неповне з’ясування судом обставин та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду в частині задоволених позовних вимог з прийняттям нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу погоджується з рішенням суду першої інстанції, з доводами, викладеними в рішенні, вважає його законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу - безпідставною, у зв'язку з чим просить її залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 р. - без змін.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання, призначеного на 05.07.2018 року, за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що згідно з висновком спеціаліста у галузі судово - медичної експертизи № 1582-ж від 01.09.2014, поранення, контузія та захворювання ОСОБА_1 пов'язані із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.

Відповідно до довідки МСЕК № 106150 від 29.05.2015 року позивачу встановлена ІІІ група інвалідності.

У витягу з протоколу засідання Центральної військово - лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 3674 від 21.11.2014 щодо колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 зазначено наступне: "поранення, травма, контузія та захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії".

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.05.2016 року по справі № 820/2566/16, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2016 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату, яка полягає в неподанні у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року "Про затвердження Порядку та умов при значення і виплат одноразової грошової допомоги...". Зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.12.2015 року про виплату одноразової грошової допомоги.

Постанова Харківського окружного адміністративного суду від 26.05.2016 року по справі № 820/2566/16 набрала законної сили 11.07.2016 року.

Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 07.08.2017 року по справі № 642/2232/17, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату, яка полягає в не поданні у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", Постановою КМУ № 975 від 25.12.2013 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги …" та Наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014. Зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат подати висновок (за формою Додаток 13 наказу № 530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства Оборони України щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та Постановою КМУ 975 від 25.12.2013 року "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги…" та Наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постанова Ленінського районного суду м. Харкова від 07.08.2017 року по справі № 642/2232/17 набрала законної сили 18.10.2017 року.

В свою чергу, рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17.11.2017, протокол № 119, п.20, за результатами розгляду поданих документів, відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, посилаючись на те, що витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах, мають здійснюватися Державною прикордонною службою України.

Вважаючи протиправними такі дії відповідачів, ОСОБА_1 звернувся із зазначеним позовом до суду.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку спір полягає в тому, чи має взагалі позивач право на отримання одноразової допомоги грошової допомоги.

Згідно з ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на нарахування та виплату одноразової грошової допомоги як військовослужбовець, який отримав ІІІ групу інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. №975.

Колегія суддів з даним висновком суду першої інстанції погоджується, з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, відповідно до якого, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (стаття 41).

Відповідно до статті 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з статтею 12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (п. 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1- рп/99).

Таким чином, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку, з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби.

Згідно з положеннями підпункту “б” пункту 1 статті 16-2 Закону “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” визначений розмір одноразової грошової допомоги, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності IIІ групи.

Як вбачається з матеріалів справи, з 26.05.2015 р. у зв’язку з пораненням, контузією та захворюваннями, що пов’язані з виконанням обов’язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії, позивачу встановлена третя група інвалідності, що підтверджується Довідкою до акта огляду МСЕК 12ААА № 106150 від 29.05.2015 року.

Особи, яким з 01 січня 2007 року встановлено інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), що мали місце в період проходження військової служби, незалежно від часу проходження військової служби і часу звільнення, мають право на отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Положеннями частини другої, шостої та дев'ятої статті 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.

Колегія суддів зазначає, що оскільки ІІІ групу інвалідності позивачу встановлено у травні 2015 року, тому до спірних відносин мають застосовуватись положення Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" та редакція Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", що набула чинності з 01 січня 2014 року.

Отже, позивач має право на отримання грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Доводи апеляційної скарги про те, що Протокол ЦВЛК Міноборони № 3674 від 21.11.2014 року стосовно позивача не може бути належним та допустимим доказом по справі, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки позивача було призвано на строкову військову службу та звільнено з цієї служби на підставі наказів Міністерства оборони колишнього СРСР і відповідно до законодавства, причинний зв'язок поранення, отриманого ОСОБА_1 під час виконання обов'язків військової служби в період перебування в Афганістані, встановлено саме Центральною військово - лікарською комісією Міністерства оборони України.

Відповідно до приписів п. 4.7 "Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей", затвердженого чинним Наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.10.2014 р. за № 1294/26070, - у разі настання інвалідності подається, зокрема, копія акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження - надається лише у разі, якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

Отже, у Центральної ВЛК Міністерства оборони України наявні повноваження щодо встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв стосовно колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 з виконанням обов'язків військової служби під час перебування в країні, де велись бойові дії.

Таким чином, оскільки позивач отримав інвалідність внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, то він має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 р.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що незважаючи на встановлені норми чинного законодавства, які визначають гарантії соціального забезпечення військовослужбовців, Міністерство оборони України не прийняло відповідного рішення про призначення та виплату позивачу спірної допомоги, а тому такі дії та бездіяльність відповідача є протиправними.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування пункту 20 протоколу № 119 від 17.11.2017 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, та зобов’язання Міністерство оборони України вирішити питання про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та в Порядку, затвердженим Постановою КМУ № 975 від 25.12.2013 та Наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 року.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність обов'язку здійснювати призначення і виплату позивачеві одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що прикордонні війська, у складі яких позивач проходив військову службу, не входять до структури Збройних Сил України та не відносяться до підпорядкування Міністерства оборони України, у зв'язку з чим останнє не зобов'язане нести витрати по виплаті позивачеві вказаної допомоги, з огляду на таке.

Згідно з п. 1 ч. 1 Указу Президії Верховної ОСОБА_2 СРСР від 21.03.1989 року № 10224-ХІ "Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ" прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.

У відповідності до п. 1, 2 Постанови Верховної ОСОБА_2 України від 24.08.1991 року “Про військові формування на Україні”, Верховна ОСОБА_2 України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, ОСОБА_2 України. Утворено Міністерство оборони України.

Згідно з ст. 4 Закону України “Про правонаступництво України”, органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

Крім того, статтями 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.

Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди. Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Законом України "Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992 року", від 07.06.2001 року № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992 року.

Відповідно до статті 1 даного Протоколу, на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

Відтак, відповідно до вищезазначених норм, міждержавними Угодами не встановлено порядок отримання одноразової грошової допомоги, однак, зазначеними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї держави Співдружності, на якій він проживає.

Таким чином, право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, закріплене в статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII та в Порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року.

З огляду на вищевикладене, в силу ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” і Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві” від 25.12.2013 року № 975, колегія суддів зазначає, що обов'язок для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому IIІ групи інвалідності, у зв'язку з травмою, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги, що Міністерство оборони України не є по даним правовідносинам правонаступником Прикордонних військ СРСР, є необґрунтованими.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що зобов’язання судом Міністерство оборони України вирішити питання про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, “ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для зобов'язання Харківського обласного військового комісаріату повторно надати висновок з документами про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги на адресу Міністерства оборони України, оскільки рішення щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги можливо прийняти на підставі наданих позивачем документів та висновку Харківського обласного військового комісаріату згідно приписів п. 13. Порядку 975.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з підстав, наведених вище.

Щодо розміру одноразової грошової допомоги колегія суддів вважає за необхідне зауважити на таке.

Законом України “Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців” від 04.07.2012 року №5040-VI, який набрав чинності з 01.01.2014 року, ст. 16 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” викладено в новій редакції, відповідно до підпункту п.4 п.2 якої встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії: травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, чи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

На виконання зазначеної редакції ст.16 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову від 25.12.13р. №975 “Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві” (далі - Порядок №975), яка набрала законної сили 01.01.14 р.

У абзаці 3 пункту 2 цієї Постанови Кабінету Міністрів України № 975 встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги. Допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до абз.3 п.3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Таким чином, законодавством України з питань призначення, виплати, перерахунку чи доплати, одноразової грошової допомоги військовослужбовцям та звільненим з військової служби особам встановлено, що день встановлення групи інвалідності є днем виникнення права на отримання одноразової допомоги, тому застосовуванню підлягає порядок, який діяв на дату встановлення первинної відповідної групи інвалідності, в тому числі при визначенні розміру одноразової грошової допомоги.

Законом України “Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей” від 06.04.2017 року №2004-VII, були внесені зміни до статті 16-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, відповідно до яких було збільшено розмір одноразової грошової допомоги.

Відповідно до п.2 ст.16-2 в редакції цього Закону визначено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов’язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.2 Прикінцевих положень цього Закону, встановлено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про призначення та виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.

Відповідно до п.3 Прикінцевих положень цього Закону, Кабінету Міністрів України привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Отже, враховуючи вищевикладене, на позивача також розповсюджується вимога про те, що допомога призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 цієї Постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 року (в редакції від 24.05.2017 року) встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до абз.3 п.3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико - соціальної експертної комісії.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, навіть за новими редакціями Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, останні зобов’язують керуватися тими нормами законодавства, які діяли на момент встановлення позивачу інвалідності.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що п. 2 Перехідних положень визначає на кого саме розповсюджується дія Закону, а не суми відшкодування одноразової грошової допомоги, що є різними за своїм правовим змістом поняттями.

Отже, розміри одноразової грошової допомоги, визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Порядку №975, не можуть бути розповсюджені на позивача, оскільки цими ж нормативно-правовими актами встановлені відсилочні норми щодо застосування тих редакцій Закону та постанови, які діяли на момент встановлення особі інвалідності.

Також, колегія суддів зауважує, що відносно позивача до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей" від 6 квітня 2017 року № 2004-VIII не було прийнято жодного рішення про призначення йому одноразової грошової допомоги.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 не має права на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, яка передбачена вказаним Законом.

З урахуванням вищенаведеного, висновки суду першої інстанції у мотивувальній частині рішення про необхідність призначення позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі, передбаченому ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" (в редакції Закону України № 2004-VIII від 06.04.2017 р.), є помилковими.

В свою чергу, вищезазначені висновки мотивувальної частини щодо розміру допомоги не змінили правильних висновків суду першої інстанції, викладених у резолютивній частині, оскільки, як було встановлено вище, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та в Порядку, затвердженому Постановою КМУ № 975 від 25.12.2013 та наказом Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 року, проте не в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 3 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 по справі № 820/758/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя ОСОБА_3Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повний текст постанови складено 10.07.2018.