Постанова № 75252142, 05.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/10470/16 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Скочок Т.О. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Бабенка К.А., Василенка Я.М.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання дій протиправними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.06.2016 № 0002171306 і № 0002181306, а також визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.06.2016 № ф 0002151306 та рішення про застосування штрафних санкцій від 06.06.2016 № 0002161306.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним вище судовим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві була проведена документальна планова виїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питань дотримання ним вимог чинного законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, додержання законодавства щодо оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог іншого законодавства, а також дотримання законодавства щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2015. За результатами такої перевірки складений акт від 11.05.2016 № 145/26-57-13-06/НОМЕР_5.

За висновками цього акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем наступних норм податкового та іншого законодавства:

- п.п. 44.1 і 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України у зв'язку з ненаданням позивачем до податкової інспекції книги обліку доходів і витрат;

- пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164, п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, що полягає у неправомірному заниженні позивачем доходу (виручки) за 2014 рік на загальну су 378 370,95 грн., у зв'язку із не включенням до складу доходу за вказаний період сум коштів, які фактично надійшли на розрахункові рахунки за реалізовані товари від покупців;

- п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.1 і 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, що полягає у неправомірному завищенні позивачем показника витрат за період з 01.01.2013 по 31.12.2015 на загальну сум 1 134 258,67 грн. (в т.ч. за 2013 рік у сумі 201 320,89 грн., за 2014 рік - 476 371,03 грн., за 2015 рік - 456 566,75 грн.), у зв'язку із включенням до їх складу витрат, не підтверджених відповідними платіжними документами, та не пов'язаних із провадженням підприємницької діяльності та безпосередньо з отриманим доходом;

- п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України за фактом заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу за період з 01.01.2013 по 31.12.2015 на загальну суму 1 512 629,68 грн., в т.ч. за 2013 рік на суму 201 320,89 грн., за 2014 рік - 854 742,04 грн. за 2015 рік - 456 566,75 грн., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб, який підлягає сплаті до бюджету, на суму 260 431,30 грн. (в т.ч. за 2013 рік - 31 991,49 грн., за 2014 рік - 142 751,70 грн., за 2015 рік - 85 688,11 грн.);

- п. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI за фактом заниження позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з чистого оподатковуваного доходу за період з 01.01.2013 по 31.12.2015 на загальну суму 230 727,19 грн. (в т.ч. за 2013 рік - 72 595,10 грн., за 2014 рік - 79 815,37 грн., за 2015 рік м- 78 316,72 грн.);

- пп. 1.2 і 1.3 п. 161 підрозд. 10 розд. ХХ ПК України за фактом заниження та не перерахування позивачем до бюджету військового збору за 2015 рік у сумі 6 848,50 грн. внаслідок заниження оподатковуваного доходу за 2015 рік у сумі 456 566,75 грн.

01.06.2016 за результатами розгляду заперечень ФОП ОСОБА_3 на висновки акта перевірки ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві у своєму листі від 01.06.2016 № 7180/Д/26-57-13-06 зазначила про залишення такого акта перевірки без змін.

На підставі цього акта перевірки ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийняла оспорювані у справі рішення:

- податкове повідомлення від 06.06.2016 № 0002171306, яким за порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.1 і 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164, п. 177.2 і 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, нарахувала ОСОБА_3 до сплати грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 325 539,12 грн. (з них за податковим зобов'язанням - 260 431,30 грн., за штрафними санкціями - 65 107,82 грн.);

- податкове повідомлення від 06.06.2016 № 0002181306, яким за порушення позивачем пп. 1.2 і 1.3 п. 161 підрозд. 10 розд. ХХ Податкового кодексу України, нарахувала ОСОБА_3 до сплати грошове зобов'язання за платежем «військовий збір» у сумі 8 560,62 грн. (з них за податковим зобов'язанням - 6 848,50 грн., за штрафними санкціями - 1 712,12 грн.);

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.06.2016 № ф 0002151306, відповідно до якої за позивачем обліковується недоїмка по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 230 727,19 грн.;

- рішення № 0002161306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 06.06.2016, яким на підставі п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування", за порушенням позивачем п. 4 ст. 4 цього ж Закону визначила ОСОБА_3 до сплати штраф у розмірі 26 702,47 грн.

Вважаючи зазначені вимогу та рішення від 06.06.2016 протиправними, а, відтак, такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся із даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що висновки контролюючого органу про заниження позивачем сум чистого оподатковуваного доходу за 2013 - 2015 роки, що, у свою чергу, стало підставою для перерахунку відповідачем бази оподаткування військовим збором і єдиним соціальним внеском, документально не підтверджуються. А тому за встановлених обставин, висновки контролюючого органу про необхідність збільшення позивачу суми військового збору та донарахування сум єдиного соціального внеску, застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за таке донарахування, суд також вважає необґрунтованими, що свідчить про неправомірність прийнятих відповідачем оспорюваних вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з вимогами п. 44.1 ст. 44 ПК України: для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 172.4 ст. 172 ПК України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 138 розділу III ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких Передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загально виробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визначаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Судом першої інстанції під час розгляду даної судової справи було встановлено, що за вказаний період собівартість реалізованих товарів (витрати позивача), без ПДВ, склали: у 2013 році - 1 096 325,38 грн., у 2014 році - 1 763 828,93 грн., у 2015 році - 2 394 617,53 грн.

Дані обставини підтверджується видатковими та податковими накладними, виписаними постачальниками товарів, а також банківськими виписками про їх оплату, що засвідчують сплату позивачем вартість поставлених йому товарів.

Крім цього, позивачем протягом періоду, що перевірявся, на підставі актів про зарахування зустрічних однорідних вимог було погашено зобов'язання перед наступними начальниками:

- в 2013 році зі сплати вартості поставлених товарів на загальну суму без ПДВ 70 418,67 грн. (в т.ч. перед ТОВ «Бердянські ковбаси» на суму в 18 440 грн. (з ПДВ) та перед ТОВ «Укртарастандарт» на суму 65 062,40 грн. (з ПДВ));

- в 2015 році перед ФОП ОСОБА_4 на суму в 222 751,00 грн. без ПДВ.

Всупереч вимог ст.ст. 86, 138 Податкового кодексу України відповідач не врахував значені вище суми до витрат позивача у відповідних періодах 2013 та 2015 років.

Таким чином, витрати позивача, з урахуванням зарахованих зустрічних однорідних вимог, без ПДВ, склали: в 2013 p.- 1 166 744,05 грн.; в 2014 р. - 1 763 828,93 грн.; в 2015 p.-2 617 368,53 грн.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Колегією суддів встановлено, що всі витрати позивача підтверджені первинними документами, передбаченими Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Також податковий орган зазначає про те, що позивачем в порушення вимог пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164, п. 177.2 ст. 177 ПК України було занижено дохід (виручку) за 2014 рік на загальну суму 378 370, 95 грн. у зв'язку з не включенням до складу доходу за 2014 рік сум коштів, які фактично надійшли на розрахункові рахунки за реалізовані товари від покупців.

Так, за даними податкової декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік Позивач задекларував 2 051 448,08 грн. загального оподатковуваного доходу.

Матеріали справи спростовують твердження відповідача про отримання ФОП ОСОБА_3 виручки (доходу) за 2014 рік у розмірі 2 429 819,09 грн. без ПДВ (різниця між даними позивача та відповідача становить 378 377 грн.), адже в акті планової виїзної перевірки від 11.05.2016 № 145/26-57-13-06/НОМЕР_5 як і в письмових заперечення на адміністративний позов та апеляційній скарзі відповідачем лише зазначені суми валових доходів і витрат позивача у період охоплений перевіркою, та констатовано факт заниження позивачем розміру податку з доходів фізичних осіб без посилання на певні документи податкового чи бухгалтерського обліку, а тому висновки відповідача щодо встановлених порушень вимог податкового законодавства про заниження розміру податку з доходів фізичних осіб ґрунтуються на припущеннях без дослідження відповідних первинних документів.

При цьому, відповідачем в апеляційній скарзі не наведено жодного доказу що різниця між даними позивача та відповідача у розмірі 378 377 грн. становить саме дохід (виручку), яка отримана позивачем від продажу, реалізації товарів, робіт та послуг, тобто за наслідками переходу права власності на товарно-матеріальні цінності від продавця до покупця.

Що стосується доводів податкового органу щодо включення до витрат позивача вартості послуг, придбаних позивачем у ФОП ОСОБА_5, то колегія суддів зазначає, що згідно поданої позивачем декларації за 2014 рік, інші витрати до яких відносяться й перелічені витрати, в 2014 році склали 186 782, 97 грн. і до них не включались витрати на придбання послуг у ФОП ОСОБА_5

Крім того, дослідивши та проаналізувавши надані позивачем копії документів по господарських взаємовідносинах з ТОВ "Юридична компанія "Віннерс Лекс", суд дійшов висновку, що доводи відповідача про відсутність зв?язку між здійснюваною позивачем підприємницькою діяльністю та витратами на оплату юридичних послуг названому товариству у 2015 році (а саме: за надання юридичної консультації, представництво інтересів як сторони у суді у справі № 826/4712/14 за позовом ФОП ОСОБА_3 до ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання дій неправомірними та зобов?язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення) спростовуються наявними у справі матеріалами.

Так, висновки контролюючого органу про заниження позивачем сум чистого оподатковуваного доходу за 2013 - 2015 роки, що, у свою чергу, стало підставою для перерахунку відповідачем бази оподаткування військовим збором і єдиним соціальним внеском, документально не підтверджуються. А тому за встановлених обставин, висновки контролюючого органу про необхідність збільшення позивачу суми військового збору та донарахування сум єдиного соціального внеску, застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за таке донарахування, колегія суддів також вважає необґрунтованими, що свідчить про неправомірність прийнятих відповідачем оспорюваних вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 229, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Бабенко К.А.

Василенко Я.М.

Повний текст постанови виготовлено 10.07.2018.