Постанова № 75251990, 10.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/6332/17 Суддя суду першої інстанції: Добрянська Я.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Літвіної Н.М.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2018 року, що прийняте у місті Києві, у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства «Шляхово-Експлуатаційне Управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- стягнути з Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 82 495,88 грн;

- стягнути з Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району» на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1 089 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відповідачем не було виконано нормативу з працевлаштування інвалідів, а тому він має нести за це встановлену законом відповідальність.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що КП «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району» подано до Фонду «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік» за формою 10-ПІ, (поштова-річна), затверджений наказом Мінпраці та соціальної політики № 42 від 10 лютого 2007 року з доповненнями від 12.11.2008 №527. (а.с. 7)

Відповідно до цього звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає 194 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 7 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 8 осіб.

Фондом за результатами перевірки звіту зроблено висновок, що відповідачем не виконано 4-х відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування інвалідів, як це передбачено статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ), що стало підставою для звернення до суду із позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що відповідачем створено, відповідно до встановленого законодавством нормативу, кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2016 році та подавались звіти про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, а тому що КП «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району» виконало вимоги законодавства, а не зайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів виникла не з його вини.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Частинами першою та другою статті 19 Закону № 875-ХІІ визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

У відповідності до статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації.

Частиною першою статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб'єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Тому у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ «Про зайнятість населення» (набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суд звертає увагу, що обов'язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення», який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.

Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (далі - Наказ № 316).

Згідно з Наказом № 316 форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наказ № 316 набрав чинності 12 липня 2013 року, а тому з цієї дати встановлено обов'язок підприємств подавати форму 3-ПН не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.

Тобто, на час спірних правовідносин (у 2016 році) законодавство не встановлювало обов'язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю.

Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 26 червня 2018 року по справі №806/1368/17.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи відповідач протягом 2016 року подавав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», тим самим вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення.

Також, суд першої інстанції встановив, що відсутні докази безпідставної відмови інвалідам, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування. Будь-яких мотивів у спростування цих обставин відповідачем в апеляційній скарзі не наведено, а тому суд апеляційної інстанції в силу вимог частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) ці обставини не перевіряє.

Враховуючи викладене, відповідач звільнений від відповідальності на підставі частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Літвіна

Суддя І.В. Федотов

Повний текст постанови складений 10.07.2018.