Постанова № 75251877, 10.07.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/2943/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Святецького В.В., Шинкар Т.І.,

з участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

суддя (судді) в суді першої інстанції - Дмитрук В.В.,

час ухвалення рішення - 12:19:23 год.,

місце ухвалення рішення - м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення - 12.03.2018 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області, яким просив: визнати протиправними дії відповідача щодо його звільнення із служби в поліції; визнати протиправним та скасувати наказ від 13.05.2017 року № 98о/с «По особовому складу», яким його звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію»; зобов'язати відповідача поновити його на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції Ківерцівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області з 15.05.2017 року; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що волевиявлення позивача щодо припинення служби в лавах Національної поліції було реалізоване ним шляхом подання рапорту на звільнення за власним бажанням із зазначенням конкретної дати звільнення. Жодних доказів вчинення на нього тиску з боку керівництва з метою спонукання написання цього рапорта позивач суду не надав. Інші твердження позивача, такі як відсутність реєстрації його рапорта як вхідного документа, наявність суперечності в Журналі реєстрації нормативних документів Головного управління Національної поліції у Волинській області, неподання ним перед звільненням декларації про доходи, майновий стан та фінансові зобов'язання, нездача спеціального жетона поліцейського та матеріалів, які перебували в його провадженні, тощо, на думку суду, є необґрунтованими і не можуть бути підставою для скасування оскарженого наказу відповідача. Таким чином, суд дійшов висновку, що Головне управління Національної поліції у Волинській області, видаючи наказ про звільнення позивача, діяло виключно у межах та у спосіб, визначений Конституцією, законами України та трудовим законодавством.

Рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, вважає, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить рішення скасувати і ухвалити нове, яким позов задовольнити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржений наказ Головного управління Національної поліції у Волинській області про його звільнення винесений з грубими порушеннями норм Закону України «Про Національну поліцію», «Положення про проходження служби в органах внутрішніх справ» та Кодексу законів про працю України. Позивач наголошує, що не мав наміру звільнятись зі служби в поліції, тому в звичайному ритмі виконував свої службові обов'язки 12 та 15 травня 2017 року, а 16.05.2017 року у зв'язку із побутовою травмою потрапив на стаціонарне лікування в Ківерцівську районну лікарню. Рапорт про звільнення, датований 12.05.2017 року, він фактично написав 17.05.2017 року під час перебування в лікарні внаслідок застосування до нього психологічного тиску безпосереднім керівником ОСОБА_4 Про відсутність його волевиявлення на звільнення за власним бажанням свідчать такі обставини: виконання службових обов'язків 12 і 15 травня 2017 року; відсутність факту передачі матеріалів, що перебували у нього на виконанні, службового посвідчення, спеціального жетона, форменого одягу, спецзасобів і табельної зброї, а також відсутність відомостей про це в обхідному листі та непідписання ним обхідного листа; неподання ним перед звільненням декларації прo майно, доходи, витрати і зoбoв'язання фінансового характеру; неотримання в день звільнення копії наказу, трудової книжки та нездійснення з ним повного розрахунку в день звільнення. Також позивач зазначає, що зазначений рапорт про звільнення не зареєстрований як вхідний документ і відсутні докази передання його з Ківерцівського відділу поліції до відповідача 12.05.2017 року. Крім того, наявні суперечності в Журналі реєстрації нормативних документів Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо реєстрації оскарженого наказу про його звільнення, які, на думку позивача, свідчать, що відповідний запис був внесений після 13.05.2017 року. Також позивач вважає, що суддя, який розглянув справу, підлягав відводу від її розгляду, оскільки безпідставно залишив його позовну заяву без розгляду і дану ухвалу скасував апеляційний суд, а також при повторному відкритті провадження не встановив строк подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення на відповідь. З цього приводу його представник подав заяву про відвід судді Дмитруку В.В., однак у її задоволенні було безпідставно відмовлено.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встанови суд, ОСОБА_1 з 17.11.2012 року проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 року - в поліції. Останньою посадою позивача перед звільненням була посада дільничного офіцера поліції сектору превенції Ківерцівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області. Також позивачу було присвоєне спеціальне звання старшого лейтенанта поліції.

Наказом начальника Головного управління Національної поліції у Волинській області від 13.05.2017 року № 98о/с «По особовому складу» старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1, дільничного офіцера поліції сектору превенції Ківерцівського відділу поліції звільнено зі служби в поліції з 15.05.2017 року за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

Колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про правомірність оскарженого наказу відповідача з таких підстав.

Як вбачається із змісту зазначеного наказу та з інших матеріалів справи, підставою його винесення був рапорт ОСОБА_1 від 12.05.2017 року про звільнення зі служби в поліції з 15.05.2017 року за власним бажанням, а також подання Ківерцівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області від 12.05.2017 року, сформоване керівником відділу за результатами розгляду цього рапорта.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про Національну поліцію» призначення та звільнення з посади поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених в статті 47 цього Закону.

Згідно з ст. 47 цього Закону призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 77 Закону передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.

Згідно з частинами 2, 3 цієї статті днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, нормами Закону України «Про Національну поліцію» детально не врегульовано процедуру та порядок звільнення поліцейських за власним бажанням, а тому правильно застосував до спірних правовідносин відповідні норми Кодексу законів про працю України, які в цій частині не суперечать нормам вказаного Закону.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Таким чином, відповідно до змісту наведених норм працівник має право розірвати трудовий договір, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово не менш, ніж за два тижні. При цьому, працівник також має право відкликати заяву про звільнення з роботи за власним бажанням або продовжувати фактичне виконання посадових обов'язків, що позбавляє роботодавця можливості звільнення такого працівника за раніше поданою заявою (крім певного випадку, визначеного цією статтею).

Водночас, як правильно зазначив суд першої інстанції, в рапорті від 12.05.2017 року ОСОБА_1 самостійно вказав дату, з якої просив звільнити його зі служби в поліції за власним бажанням - 15.05.2017 року, а наявні на цьому рапорті резолюції керівництва свідчать про відсутність заперечень (погодження) такої дати. Крім того, суд правильно встановив і врахував, що після написання рапорту та завершення періоду тимчасової непрацездатності (перебування на стаціонарному лікуванні) ОСОБА_1 не подавав рапорту про відкликання рапорту від 12.05.2017 року про звільнення з роботи за власним бажанням, а в заяві від 08.08.2017 року просив направити рекомендованою кореспонденцією копію наказу про звільнення та оригінал трудової книжки.

Враховуючи наведені вище обставини та положення норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що Головне управління Національної поліції у Волинській області винесло оскаржений наказ від 13.05.2017 року № 98о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за власним бажанням на підставі та з дотриманням процедури, встановленої наведеними нормами Закону України «Про Національну поліцію» та Кодексу законів про працю України.

Водночас, як встановив суд і про що зазначено в описовій частині постанови апеляційного суду, ОСОБА_1 стверджує, що вказаний рапорт він написав не за власним бажанням, а під тиском свого безпосереднього керівника - начальника дільничних офіцерів Ківерцівського відділу поліції і не 12.05.2017 року, як зазначено в рапорті, а 17.05.2017 року під час перебування на стаціонарному лікуванні.

Проте колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість і недоведеність зазначених тверджень позивача, зважаючи на таке.

Як зазначено вище, єдиним обґрунтуванням позивача протиправності наказу відповідача про його звільнення зі служби в поліції є те, що у нього не було вільного волевиявлення (бажання) щодо звільнення, а рапорт про звільнення за власним бажанням він написав під тиском керівництва та в інший день, ніж вказано в рапорті.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 77 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Однак ОСОБА_1 не надав жодного конкретного доказу, визначеного ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України на підтвердження стверджуваного ним факту тиску на нього з боку керівництва, зокрема начальника дільничних офіцерів Ківерцівського відділу поліції з метою спонукання до написання зазначеного рапорту, а тому колегія суддів вважає такі твердження необґрунтованими і не може враховувати їх при вирішенні справи.

В свою чергу, допитаний судом першої інстанції в якості свідка начальник сектору превенції Ківерцівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області ОСОБА_4 заперечив факт примусу позивача до написання рапорту про звільнення та отримання такого рапорту 17.05.2017 року в приміщенні лікувального закладу.

Колегія суддів відхиляє доводи позивача про неправдивість показань цього свідка, оскільки зазначені показання були дані ним під присягою та після попередження про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а позивач не надав відомостей та доказів звернення до правоохоронних органів та відповідних рішень цих органів або судів з приводу протиправних дій посадових осіб Головного управління Національної поліції у Волинській області чи Ківерцівського відділу поліції щодо тиску на нього з метою написання рапорта від 12.05.2017 року про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням та інших пов'язаних з цим дій, а також з приводу надання ОСОБА_4 завідомо неправдивих показань під час допиту його в якості свідка.

Крім того, колегія суддів враховує, що, стверджуючи про тиск з боку керівництва з метою спонукати його написати зазначений рапорт, ОСОБА_1 не надав пояснень щодо причин та мотивів вчинення на нього тиску, конкретних доводів керівництва чи погроз на його адресу, що є суттєвим у спірній ситуації.

При цьому, позивач зазначає про певні обставини (непрямі докази), які, на його думку, можуть свідчити про відсутність його волевиявлення на написання даного рапорта. Однак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дав правильну оцінку таким доводам позивача, визнавши необґрунтованими та відхиливши їх.

Доводи ОСОБА_1 про те, що зазначений рапорт він написав не 12.05.2017 року, а 17.05.2017 року (самого факту написання позивач не заперечує) і відповідно, що оскаржений наказ про його звільнення був винесений не 15.05.2017 року, а пізніше (тобто заднім числом), крім наведеного вище спростовуються також наступним.

Як вбачається з аркуша 31 Журналу обліку нормативних документів (наказів з кадрових питань) Головного управління Національної поліції у Волинській області, який розпочато 05.01.2017 року та завершено 30.12.2017 року, копію якого відповідач надав суду, а оригінал був досліджений судом першої інстанції, спірний наказ від 13.05.2017 року № 98о/с зареєстрований саме 13.05.2017 року, тобто в день його винесення, під порядковим номером 98, а інші аркуші даного журналу виправлень чи помилок у зазначенні дат не містять.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання позивача на той факт, що запис з порядковим номером 96 містить дати « 17.05» та « 18.05», що, за твердженням позивача, свідчить про внесення запису 98 після 17.05.2017 року, оскільки, як правильно зазначив суд, дати « 17.05» та « 18.05» внесені в графі 12 «Позначка про повернення (номери примірників, номер і дата супровідного листа)» і стосуються даних не надсилання кореспонденції, а її повернення.

Посилання позивача на відсутність доказів реєстрації рапорта від 12.05.2017 року у Головному управлінні Національної поліції у Волинській області чи Ківерцівському відділі поліції, на думку колегії суддів, не є належним та беззаперечним доказом написання рапорта в інший день, оскільки позивач не навів і суд не встановив наявності нормативного акта чи відомчого документа, яким би передбачалась обов'язкова реєстрація заяв (рапортів) поліцейських з кадрових питань, в тому числі про звільнення зі служби, у журналі реєстрації вхідної кореспонденції чи іншому схожому журналі. А про отримання такого рапорта уповноваженими особами свідчать резолюції на ньому начальника Ківерцівського відділу поліції від 12.05.2017 року та його подання, складене на підставі цього рапорта також в цей день.

Посилання позивача на факт виконання ним службових обов'язків 12 і 15 травня 2017 року колегія суддів також не розцінює як доказ неподання ним рапорту про звільнення 12.05.2017 року, оскільки ці дні були його робочими днями і виконання службових обов'язків є цілком зрозумілим.

Щодо доводів позивача про відсутність факту передачі матеріалів, що перебували у нього на виконанні, службового посвідчення, спеціального жетона, форменого одягу, спецзасобів і табельної зброї, а також відсутність відомостей про це в обхідному листі та непідписання ним обхідного листа, неподання ним перед звільненням декларації прo майно, доходи, витрати і зoбoв'язання фінансового характеру, неотримання в день звільнення копії наказу, трудової книжки та нездійснення з ним повного розрахунку в день звільнення колегія суддів зазначає таке.

Нездача ОСОБА_1 службового посвідчення, спеціального жетона, неподання декларації тощо, на думку колегії суддів, самі по собі не можуть бути достатнім і беззаперечним доказом ненаписання ним рапорту про звільнення за власним бажанням 12.05.2017 року та, відповідно, винесення відповідачем наказу про його звільнення.

Також відповідно до норм п. 11 розділу ІІІ «Порядку оформлення, обліку, видачі спеціальних жетонів поліцейським», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.12.2015 року № 1614, та «Порядку виготовлення та видачі службових посвідчень Національної поліції України», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.04.2017 року № 347, здача посвідчень і жетонів при звільненні є обов'язком поліцейських, яким вони видані, а у випадку їх нездачі відповідні органи Національної поліції вживають заходів щодо їх вилучення та передачі кадровим підрозділам для проставлення відповідних відміток в обхідному листі.

Відповідач надав суду докази вжиття ним заходів щодо вилучення в позивача службового посвідчення та спеціального жетона, а також подання ним декларації прo майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру в зв'язку із звільненням (за період, не охоплений попередньою декларацією), а саме рапорти посадових осіб Ківерцівського відділу поліції, акт про відмову у здачі службового посвідчення та спеціального жетону, адресовані позивачу листи про необхідність прибути і здати зазначені засоби, прибути для отримання трудової книжки, подати декларацію тощо. При цьому, відповідні записи в обхідному листі здійснюються після отримання кадровим підрозділом зазначених засобів.

Враховуючи наведені вище обставини, встановлені судом, та норми законодавства, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що Головне управління Національної поліції у Волинській області при прийнятті наказу від 13.05.2017 року № 98о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію» з 15.05.2017 року діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законодавством України, а тому правові підстави для задоволення позову в частині скасування цього наказу відсутні.

Також колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення позову в частині вимог про поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки ці вимоги є похідними від вимоги про скасування зазначеного наказу.

Крім того, на думку колегії суддів, не підлягає задоволенню вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо звільнення позивача із служби в поліції за власним бажанням, оскільки, по-перше, дана вимога фактично дублює вимогу про скасування наказу про звільнення, а по-друге, звільнення позивача визнане судом правомірним, що описано вище.

Щодо доводів позивача про те, що суддя Волинського окружного адміністративного суду Дмитрук В.В., який розглянув справу, підлягав відводу і не мав права розглядати і вирішувати дану справу, колегія суддів зазначає таке.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник позивача подав заяву про відвід судді Дмитрука В.В. Заяву мотивував тим, що: головуючий суддя брав участь у цій справі і прийняв ухвалу, якою безпідставно залишив даний позов без розгляду, що спричинило скасування цієї ухвали судом апеляційної інстанції; під час повторного відкриття провадження у справі в ухвалі головуючий суддя був зобов'язаний вказати про строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву та строк подання відповіді на відзив позивачем або заперечення, якщо позов буде розглядатися в спрощеному провадженні. Представник позивача вважав, що наведені обставини вказують про наявність очевидних сумнівів в об'єктивності та неупередженості головуючого у цій справі.

Ухвалою від 11.01.2018 року суддя Дмитрук В.В. визнав заву необґрунтованою, зупинив провадження у справі і відповідно до ч. 4 ст. 40 Кодексу адміністративного судочинства України передав її на розгляд іншому судді, який не розглядає справу.

Ухвалою від 12.01.2018 року суддя Ковальчук В.Д. відмовив у задоволенні заяви про відвід судді Дмитрука В.В. Ухвала мотивована тим, що незгода сторони з ухвалою про залишення позовної заяви без розгляду та її скасування апеляційним судом не є обставинами, які викликають сумнів у неупередженості судді, і не можуть бути підставою для відводу.

Колегія суддів погоджується з такими мотивами, оскільки скасування апеляційним судом ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху та направлення справи на продовження розгляду не є безумовною підставою для відводу судді, перелік яких визначено ст. ст. 36, 37 Кодексу адміністративного судочинства України, а також дана обставина сама по собі жодним чином не свідчить про упередженість чи необ'єктивність судді. Також позивач не навів інших обставин, які б свідчили про таке.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 березня 2018 року у справі № 803/1213/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. М. Довгополов судді В. В. Святецький Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 12.07.2018 р.