Постанова № 75251724, 11.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/17778/14 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Бабенка К.А., суддів: Кузьменка В.В., Літвіної Н.М., секретаря Антоненко К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Кабінету Міністрів України на Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, за участю Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача - Державної служби України з контролю за наркотиками про визнання протиправним та скасування Розпорядження, скасування Наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Сторонами подано апеляційні скарги, в яких Позивач просить судове рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове судове рішення про задоволення його позову, а Відповідач просить судове рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу Позивача слід залишити без задоволення, апеляційну скаргу Відповідача - задовольнити, Постанову суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове Рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю з наступних підстав.

Колегією суддів ставилося питання щодо зупинення апеляційного провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі за Конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України «Про очищення влади», 47 народних депутатів України щодо відповідності (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього закону, та Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього закону Конституції України.

Відповідно до часини другої ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно зі ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року №2136-VІІ, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, у випадку визнання неконституційним Закону України «Про очищення влади» або окремих його положень, вони втрачають чинність з дня ухвалення відповідного рішення.

А відповідно до п. 1 частини п'ятої ст. 361 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Закон України «Про очищення влади» чи його окремі положення неконституційними не визнано, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку щодо розгляду справи по суті.

Указом Президента України «Про призначення ОСОБА_2 першим заступником Голови Державної служби України з контролю за наркотиками» від 21 грудня 2011 року №1175/2011 Позивача призначено першим заступником Голови Державної служби України з контролю за наркотиками.

Наказом Третьої особи «Про призначення ОСОБА_2.» від 26 грудня 2011 року №66-к Позивача призначено на посаду першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками.

Наказом Третьої особи «Про надання відпустки ОСОБА_2.» від 30 вересня 2014 року №178-в, на підставі заяви ОСОБА_4, Постанови Центральної виборчої комісії України «Про реєстрацію кандидатів у народні депутати України, які балотуються в одномандатних виборчих округах у порядку самовисування на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року» від 28 вересня 2014 року № 1293, відповідно до частини першої ст. 76 Закону України «Про вибори народних депутатів України», Позивачу - першому заступнику Голови Державної служби України з контролю за наркотиками, надано неоплачувану відпустку на період передвиборної агітації тривалістю 61 календарний день з 01 жовтня по 30 листопада 2014 року.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками» від 16 жовтня 2014 року №981-р, з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади» (пункт 72 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України), Позивача звільнено з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками.

Наказом Третьої особи «Про відкликання з відпустки ОСОБА_2.» від 07 листопада 2014 року №232-в, на підставі частини третьої статті 20 Закону України «Про державну службу», Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про звільнення ОСОБА_2 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками» від 16 жовтня 2014 року №981-р, Позивача - першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками, у зв'язку із службовою необхідністю з 07 листопада 2014 року відкликано з відпустки без збереження заробітної плати.

Наказом Третьої особи «Про звільнення ОСОБА_2.» від 07 листопада 2014 року №64-к взято до відома, що Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №981-р Позивача звільнено з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками.

Згідно з п. 72 частини першої ст. 36 Кодексу законів про працю України, підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України «Про очищення влади».

Відповідно до частини другої ст. 36 Кодексу законів про працю України, зокрема у випадку, передбаченому пунктом п. 72, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України «Про очищення влади».

Згідно з частиною третьою ст. 1 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року №1682-VІІ (надалі - Закон №1682-VІІ), протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Відповідно до п. 2 частини першої ст. 3 Закону №1682-VІІ, заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року міністра, керівника центрального органу виконавчої влади, який не входить до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, їх першого заступника, голови або члена національної комісії, що здійснює відповідно державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах зв'язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг.

Згідно з пп. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682-VІІ, впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом (набрав чинності 16 жовтня 2014 року) керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.

Позивачем в судовому засіданні суду апеляційної інстанції зазначено, що на час його звільнення у Відповідача була відсутня особова справа Позивача, що є порушенням процедури його звільнення.

Проте, в матеріалах справи наявна надана Відповідачем Біографічна Довідка, в якій містяться відомості щодо Позивача, як особи, до якої застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону.

Також, представником Позивача зазначено, що Відповідачем порушено його регламент, а саме не включено до порядку денного засідання Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 року питання звільнення Позивача.

Відповідно до п. 3 параграфу 17 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року №950 (надалі - Регламент), проект порядку денного засідання Кабінету Міністрів, а також включені до нього проекти актів Кабінету Міністрів, що мають важливе суспільне значення і стосуються прав та обов'язків громадян, розміщуються на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів (Єдиному веб-порталі органів виконавчої влади) не пізніше ніж за 24 години до початку засідання.

Проте, згідно з п. 3 параграфу 19 Регламенту, за пропозиціями членів Кабінету Міністрів до порядку денного під час засідання Кабінету Міністрів можуть вноситися зміни, крім включення питань про розгляд проектів актів законодавства, за винятком тих, невідкладний розгляд яких пов'язаний із запобіганням виникненню аварії, катастрофи, стихійного лиха чи ліквідацією їх наслідків.

Відповідно до пунктів 1,2 параграфу 24 Регламенту, за результатами засідання Кабінету Міністрів складається протокол, який є офіційним документом; у протоколі засідання зазначаються прізвища та ініціали членів Кабінету Міністрів, а також інших посадових осіб, які взяли участь у засіданні, питання, що розглядалися, та рішення, прийняті за результатами розгляду.

Як вбачається з Протоколу засідання Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №86, згідно з пп. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682-VІІ, Відповідачем прийнято розпорядження про звільнення, зокрема Позивача.

Також Позивачем зазначено, що його мало бути звільнено саме Президентом України, а не Кабінетом Міністрів України відповідно до п. 10 Положення про Державну службу України з контролю за наркотиками, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №457/2011, яким визначено, що, зокрема першого заступника та заступника Голови ДСКН України призначає на посади за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Голови ДСКН України, та звільняє з посад Президент України.

Проте, згідно з п. 4 частини сьомої ст. 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 року №794-VІІ, в чинній на час прийняття оскаржених Позивачем Розпорядження Відповідача та Наказу Третьої особи редакції, Кабінет Міністрів України призначає на посаду та звільняє з посади за поданням Прем'єр-міністра України перших заступників і заступників керівників інших центральних органів виконавчої влади.

Відповідно до частини першої ст. 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 року №3166-VІ, в зазначеній редакції, зокрема, керівник центрального органу виконавчої влади може мати не більше двох заступників, які призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.

А згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач у період з 21 грудня 2011 року по 22 лютого 2014 року обіймав посаду першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками, у зв'язку з чим від підлягав звільненню на підставі з пп. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1682-VІІ.

Представником Позивача також зазначено, що на час прийняття оскарженого Позивачем Розпорядження Відповідача, він знаходився у відпустці, наданій йому для участі у виборчому процесі, у зв'язку з чим порушено його права, гарантовані статтею 76 Закону України «Про вибори народних депутатів України».

Проте, Позивача звільнено відповідно до п. 72 частини першої ст. 36 Кодексу законів про працю України з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», а згідно з частиною другою ст. 76 Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 року №4061-VІ, кандидат у депутати під час виборчого процесу не може бути звільнений з роботи з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу, командира військової частини (формування). Кандидат у депутати без його згоди не може бути переведений на іншу роботу, направлений у відрядження, а також призваний на військову або альтернативну (невійськову) службу, навчальні (перевірні) та спеціальні збори військовозобов'язаних, у зв'язку з чим його права, гарантовані статтею 76 Закону України «Про вибори народних депутатів України», не порушено.

Крім того, Наказ Третьої особи «Про відкликання з відпустки ОСОБА_2.» від 07 листопада 2014 року №232-в є чинним та Позивачем оскаржено не було.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржене Позивачем Розпорядження Відповідача та прийнятий на його підставі Наказ Третьої особи є правомірними та скасуванню не підлягають, у зв'язку з чим адміністративний позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Також не підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині поновлення Позивача на роботі зі стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як похідні.

Отже, Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року в частині задоволення позовних вимог підлягає скасуванню.

Представником Позивача також зазначено про застосування практики європейського суду з прав людини та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до частини другої ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як зазначено Позивачем у Відзиві на апеляційну скаргу Відповідача, згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Тому, оскільки відповідно до Закону України «Про очищення влади» вини ОСОБА_6 не було доведено, то він не може знаходитися у списку люстрованих.

Зі сталою практикою Європейського Суду з прав людини, приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (п. 25 «С. проти Бельгії» від 07.08.1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (п. 61 рішення Суду у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002)) Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (п. 29 рішення Суду у справі «Niemietz проти Німеччини» від 16.12.1992 року (Серія А№ 251)).

Звільнення працівника не повинно тягти за собою порушення його приватного життя. У п. 166. рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (Заява №21722/11) зазначено, що звільнення заявника з посади судді вплинуло на широке коло його стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного характеру. Схожим чином, воно мало наслідки і для «кола його близьких», оскільки втрата роботи мала відчутні наслідки для матеріального добробуту заявника та його сім'ї. Крім того, причина звільнення заявника, а саме порушення присяги судді, говорить про те, що під впливом опинилась і його професійна репутація.

Проте, як зазначено у Додаткових запереченнях Відповідача проти позову, головна концепція Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ, що стосуються законів про люстрацію та інших законів про державну службу, - це поняття «демократії, спроможної самій себе захистити». Як вбачається з Рішення Європейського Суду з прав людини «Найдін проти Румунії», країни мають обґрунтований законний інтерес регулювати умови прийому на державну службу, оскілки позбавлення можливості займати посаду на державній службі, має законну і обґрунтовану мету, у випаду для захисту національної безпеки, громадського порядку та прав і свобод інших осіб. Тотожні стандарти закріплені у рішенні Європейського Суду з прав людини «Фогт проти Німеччини», яким визначено, що демократична держава вправі вимагати від державних службовців бути лояльними до конституційних принципів, на яких вона заснована, таким чином підтримуючи концепцію «демократія, здатна себе захистити». Відповідно до пунктів 23, 24 Остаточного висновку Європейської комісії за демократію через право (Венеційської комісії) про Закон України «Про очищення влади» (Закон про люстрацію) від 19 червня 2015 року №788/2014, Закон «Про очищення влади» відрізняється від люстраційних законів, прийнятих в інших країнах Центральної та Східної Європи, ширшою сферою застосування. Він спрямований на досягнення двох цілей. Перша - захист суспільства від осіб, які через їх минулу поведінку можуть завдати шкоди новозаснованому демократичному режиму. Друга - очистити державні органи від осіб, які були задіяні у широкомасштабній корупції. Термін «люстрація» в її традиційному розумінні охоплює тільки перший процес; Венеційська комісія сприймає те, що дві цілі, що переслідуються у Законі «Про очищення влади», є правомірними.

Отже, мета обмежень узгоджується з демократичними принципами, передбаченими Конституцією України і міжнародно-правовими стандартами, тому звільнення відповідних осіб, до яких застосовується заборона, в порядку, передбаченому Законом України «Про очищення влади», є правомірним.

Позивач в апеляційній скарзі просить судове рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове судове рішення про задоволення його позову.

Щодо відмови у задоволенні адміністративного позову в частині зобов'язання Відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей щодо застосування до Позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», колегією суддів встановлено наступне.

Відповідно до частини першої ст. 7 Закону №1682-VІІ, відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (надалі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України; положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.

Згідно з п.п. 4, 8, 9 розділу І Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 16 жовтня 2014 року №1704/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 жовтня 2014 року за №1280/26057 (надалі - Положення), Держатель Реєстру - Міністерство юстиції України (надалі - Держатель); Реєстраторами Реєстру (надалі - Реєстратор) є: Держатель через Департамент кадрової роботи та державної служби, який вносить або вилучає відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади»; головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі; Держатель вносить або вилучає в установленому порядку відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», Реєстратори надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», забезпечують оприлюднення інформації на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України, виконують інші функції, передбачені цим Положенням.

Відповідно до п. 5 розділу II Положення, підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Держателя від органу, який проводив передбачену Законом України «Про очищення влади» перевірку, зокрема відповідного судового рішення.

На підставі наведеного, передумовою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є відповідне судове рішення, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні адміністративного позову в цій частині.

Щодо позовної заяви в частині стягнення моральної шкоди, колегією суддів встановлено наступне.

Згідно з частинами першою - третьою ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

У зв'язку із зазначеним колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав стягнення моральної шкоди, тому як Позивачем не обґрунтовано, в чому саме полягає моральна шкода, не доведено факту завдання йому моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявності ним втрат немайнового характеру та взагалі не надано будь-яких доказів її завдання.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку щодо відмови у задоволенні апеляційної скарги Позивача.

Відповідно до частини першої ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення є, зокрема неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

А згідно з частиною другою ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що призвели до неправильного вирішення справи, тому Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року скасовується та ухвалюється нове Рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовляється повністю.

Керуючись ст.ст. 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнити частково, Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року в частині задоволення позовних вимог скасувати, прийняти в цій частині нове Рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

В іншій частині Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення її в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Постанову складено у повному обсязі 11.07.2018 року.

Головуючий суддя Бабенко К.А.

Судді: Кузьменко В.В.

Літвіна Н.М.