Ухвала суду № 75251471, 09.07.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті апеляційного провадження

09 липня 2018 року

справа № 804/6203/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чумака С.Ю.,

суддів: Чабаненко С.В. Юрко І.В. ,

перевіривши відповідність вимогам Кодексу адміністративного судочинства України апеляційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2017 року у справі № 804/6203/17 за позовом Приватного акціонерного товариства "Ерлан" до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2017 року адміністративний позов задоволений.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норми матеріального права, просив скасувати оскаржуване рішення.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2018 року апеляційна скарга залишена без руху у зв'язку з порушенням строку для апеляційного оскарження встановленого ст. 295 КАС України, надано десятиденний строк, який обчислюється з дня отримання копії даної ухвали, для надання суду заяви про поновлення строку апеляційного оскарження, в якій вказати поважні підстави для поновлення строку.

До суду апеляційної інстанції надійшло клопотання апелянта про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду від 09.11.2017 року. Обґрунтовуючи вказане клопотання, апелянт зазначає, що ГУ ДФС у Дніпропетровській області не погодившись з рішенням суду першої інстанції звернулось в межах процесуального строку. Проте, апеляційна скарга була повернута апелянту, у зв'язку з несплатою судового збору. 05.06.2018 року відповідач повторно подав апеляційну скаргу, при цьому наголосив, що відповідно до ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Розглянувши наведені в клопотанні доводи, судова колегія зазначає таке.

Відповідно до ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

При цьому, у випадку повторного подання апеляційної скарги, до неї застосовуються ті ж вимоги, що у випадку первинного оскарження, у тому числі й дотримання строків на подання апеляційної скарги встановлених статтею 186 КАС України (в редакції на час винесення оскаржуваного рішення суду).

Вчасне первинне подання апеляційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом.

З матеріалів справи вбачається, що копію оскаржуваного судового рішення отримано апелянтом 07.12.2017 року, про що зазначає відповідає у своїй апеляційній скарзі. Таким чином, останнім днем строку апеляційного оскарження в даному випадку було 18 грудня 2017 року, тоді як апеляційна скаргу подана до суду засобами поштового зв'язку лише 5 червня 2018 року, тобто поза межами строку встановленого ст. 186 КАС України (в редакції, на час винесення оскаржуваного рішення).

Крім того, суд апеляційної інстанції вже наголошував, що у пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини “Лелас проти Хорватії” Суд звертав увагу на те, що “держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу”.

У справі “Рисовський проти України” Європейський Суд з прав людини “... підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…”.

Тобто, виходячи з принципу “належного урядування”, державні органи загалом, і податкові органи зокрема, зобов'язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку - за рахунок платника податку у зв'язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, прийнятого на користь такого платника податку).

Таким чином, неспроможність відповідача належним чином організувати фінансування витрат на оплату судового збору, обґрунтовано не визнана судом апеляційної інстанції поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження.

Також колегія суддів зазначає, що ДФС та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі “Креуз проти Польщі” “право на суд” не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 “Інші поточні платежі”, розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

Так, у п. 40 та у п. 41 справи “Пономарьов проти України” Європейський Суд з прав людини зазначив, що “… якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та з підстав, які видаються непереконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду… Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків”.

Таким чином, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись раніше згаданого принципу “належного урядування” та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.

Вказаний висновок здійснений з урахуванням правової позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 15.05.2018 року у справі № 804/2979/17.

Таким чином, зазначені апелянтом причини пропуску строку апеляційного оскарження є неповажними.

При цьому колегія суддів враховує наявність інших правових позицій Верховного Суду з цього питання, які, зокрема зазначені апелянтом в заяві про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, проте не застосовує їх для вирішення спірного питання з огляду на вищевикладені доводи про неповажність таких причин в даному конкретному випадку.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

На підстав викладеного, керуючись ст. 184, п. 1 ч. 5 ст. 189, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В :

Визнати підстави, вказані Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, неповажними.

У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 листопада 2017 року у справі № 804/6203/17 відмовити.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання суддями і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30 днів з того ж часу.

Головуючий суддя: С.Ю. Чумак

Суддя: С.В. Чабаненко

Суддя: І.В. Юрко