Постанова № 75251329, 10.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/3805/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Троян Н.М.

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківшовата Агро» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року, суддя Панова Г.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області Скоробогатько Валентини Данилівни, третя особа: ТОВ «Ківшовата Агро» про скасування державної реєстрації,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до приватного нотаріуса Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області Скоробогатько Валентини Данилівни про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 2, 5873 га, зареєстрованого на підставі договору оренди землі від 20.08.2015 № б/н, укладеного між ним та ТОВ «Ківшовата Агро», номер запису про інше речове права 11247923.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, третя особа ТОВ «Ківшовата Агро» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_2 (орендодавець) та ТОВ "Ківшовата Агро" (орендар) у 2012 році укладено договір оренди землі б/н (далі - договір 1). Відповідно до пунктів 1, 2 цього договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (загальною площею 2,5873 га рілля, кадастровий номер: НОМЕР_1) сільськогосподарського призначення, яка знаходиться в районі села Ківшовата Таращанського району Київської області.

Вказана земельна ділянка належить орендовацеві на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 виданого 13.10.2011 (пункти 1.1, 2.1 договору).

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 40406,22 грн. (пункт 2.4). Орендна плата вноситься орендарем у натуральній формі в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки об'єкту оренди на рік, що на момент укладання договору становить 1212,18 грн. (пункт 4.1).

У пункті 3 сторони узгодили, що даний договір укладено строком на 5 років з переважним правом орендаря на поновлення дії цього договору на новий строк. У такому разі орендар повинен не пізніше ніж за сто днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Крім іншого, сторони дійшли згоди, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у строк десять робочих днів після державної реєстрації цього договору за актом приймання передачі (пункт 6.3 договору оренди).

Пунктами 12.1, 12.2. сторони визначили, що зміна умов договору здійснюється у письмові формі за взаємною згодою сторін. Дія даного договору припиняється, зокрема, у разі: закінчення строку на який його було укладено, в інших випадках передбачених законом.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Відповідно до змісту Прикінцевих положень судом встановлено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Зі змісту договору убачається, що його було зареєстровано в Управлінні Держкомзему у Таращанському районі Київської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25.10.2012 за № 322440004002548.

Отже, згідно з умовами вказаного договору термін його дії закінчується 25.10.2017.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що 20.08.2017 між ОСОБА_2 та ТОВ "Ківшовата Агро" укладено договір оренди землі б/н .

Відповідно до пунктів 1, 2 договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (загальною площею 2,5873 га рілля, кадастровий номер: НОМЕР_1) сільськогосподарського призначення, яка знаходиться в районі села Ківшовата Таращанського району Київської області.

Пунктом 2.4. цього договору передбачено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 95618,42 грн. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій або натуральній формі в розмірі 9% від нормативної грошової оцінки об'єкту оренди на рік, що на момент укладання договору становить 8605,66 грн. (пункт 4.1).

У пункті 3 сторонами встановлено, що даний договір укладено строком на 10 років. Строк дії договору починається з моменту державної реєстрації права оренди за цим договором. У будь-якому випадку строк дії цього договору закінчується не раніше збирання врожаю сільськогосподарських культур, які були засіяні (висаджені) під час дії цього договору. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У такому разі орендар повинен не пізніше ніж за тридцять днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Орендодавець на протязі одного місяця з моменту отримання повідомлення про намір продовжити строк дії дії розглядає проект Додаткової угоди та приймає рішення про поновлення чи не поновлення договору оренди, про що письмово повідомляє орендаря.

Крім того, сторони дійшли згоди, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у строк десять робочих днів після державної реєстрації права оренди за актом її приймання передачі (пункт 6.3 договору оренди).

Відповідно до змісту Прикінцевих положень цей договір набирає чинності після підписання сторонами. Право оренди за цим договором виникає з моменту державної реєстрації права оренди.

19.09.2015 приватним нотаріусом Рокитнянського нотаріального районного округу було прийнято рішення № 24577373 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу). На підставі цього рішення державним реєстратором внесено запис № 11247779 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку (кадастровий номер: НОМЕР_4) загальною площею 2,5873 га для ведення особистого селянського господарства.

У подальшому, вищезазначеним державним реєстратором 19.09.2015 було прийнято рішення № 24577654 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого внесено запис № 11247923 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права оренди земельної ділянки (кадастровий номер: НОМЕР_3) загальною площею 2,5873 га. Строк дії речового права до 19.09.2015. Орендарем є ТОВ "Ківшовата Агро", а орендодавцем ОСОБА_2

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що підставою виникнення вказаного речового права є договір оренди землі б/н, виданий 20.08.2015 року. Зазначено, що цей договір укладено між сторонами у письмовій формі без нотаріального посвідчення.

Із матеріалів справи убачається, що позивач, вважаючи, що прийняте рішення зумовило подвійну реєстрацію права оренди на земельну ділянку (яка належить йому на праві приватної власності), що згідно з вимогами чинного законодавства є неприпустимим та порушує його законні права як орендодавця щодо розпорядження своїм майном, останній звернувся до суду з даним позовом з вимогою про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки зареєстрованого на підставі договору оренди землі від 20.08.2015 року № б/н, укладеного ним з ТОВ "Ківшовата Агро", номер запису про інше речове право 11247923.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України, в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Спором адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач оскаржує протиправну, на його думку, державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 2,5873 га (кадастровий номер НОМЕР_1), здійснену державним реєстратором на підставі укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Ківшовата Агро» договору оренди.

В обгрунтування доводів позивач зазначив, що він є власником земельної ділянки. У 2017 році йому стало відомо, що 19.09.2015 року відповідачем здійснено державну реєстрацію його права власності на зазначену земельну ділянку, а також іншого речового майна на підставі договору оренди без номера від 20.08.2015 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Ківшовата Агро» строком до 19.09.2025 року.

Відповідно до частини четвертої статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Статтею 125 Земельного кодексу передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Починаючи з 2004 року та до теперішнього часу правові, економічні, організаційні засади створення у складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, обмежень цих прав регулюються Законом України від 01.07.2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (у редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин від 12.08.2015, далі - Закон № 1952-IV).

Цей Закон регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості.

Відповідно до статті 2 Закону № 1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Частинами 3, 4 та 6 статті 3 Закону № 1952-IV визначено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) вчиняються, якщо право власності чи інше речове право на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті та статтею 4-1 цього Закону.

Частиною п'ятою статті 6 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 року № 161-XIV право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

При цьому, суд зазначає, що станом на момент укладення договору 1 діяв Порядок ведення Поземельної книги, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 № 1021. Цей Порядок визначає процедуру ведення за формою згідно з додатком Поземельної книги - документа, який є складовою частиною державного реєстру земель, містить відомості про земельну ділянку, обмеження на використання земельної ділянки, суб'єктів прав на земельну ділянку та правовстановлюючі документи, а також дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, її цільове призначення, склад земельних угідь. Поземельна книга є власністю держави (пункт 1 Порядку).

У пункті 6 та 8 вказаного Порядку зазначено, що поземельна книга відкривається та ведеться на кожну земельну ділянку. Одночасно з внесенням відомостей до Поземельної книги робляться записи у Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі (далі - Книга записів).

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється територіальним органом Держземагентства за її місцезнаходженням на підставі заяви та відповідних документів, що передбачені пунктом 13-3 цього Порядку.

Додатоком до Порядку ведення Поземельної книги передбачено, що Поземельна книга містить, зокрема, Розділ 4 "Земельна ділянка. Оренда, суборенда". У даному розділі вказуються відомості про орендодавця, орендаря, підставу виникнення права, відомості про договір оренди земельної ділянки, зокрема, номер договору та строк його дії, а також відомості про державну реєстрацію цього договору.

З 01 січня 2013 року почала діяти нова система реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, передбачена викладеним у новій редакції Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-IV від 1 липня 2004 року

Отже, до 2013 року державна реєстрація договорів оренди земельних ділянок, здійснювалась територіальними органами земельних ресурсів шляхом внесення відомостей до Поземельної книги та записів до Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, які складали Державний реєстр земель.

При цьому, законодавством не було передбачено автоматичного перенесення відомостей про реєстрацію договорів оренди земельних ділянок з Державного реєстру земель до Державного реєстру прав, що призвело до того, що у Державному реєстрі прав була відсутня інформація про чинні правовідносини оренди земельних ділянок, права на які виникли до 2013 року.

З метою запобігання виникненню подвійної реєстрації права оренди однієї земельної ділянки, дотримання гарантій достовірності зареєстрованих прав на нерухоме майно, визначених державою, абзацом першим пункту 8-1 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено обов'язок державного реєстратора прав на нерухоме майно під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013 року запитувати від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо оформлених речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки.

Разом з цим, порядок проведення державної реєстрації прав визначено статтею 15 Закону № 1952-IV, а також Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.

Пунктами 8 та 13 цього Порядку передбачено, що для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові, заяву. Разом із заявою заявник подає необхідні для державної реєстрації прав документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату адміністративного збору.

Для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком, зокрема, укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат (пункти 36, 37 Порядку).

Відповідно до пункту 15 Порядку під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо:

1) обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках);

2) повноважень заявника;

3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону;

5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Аналогічна правова норма визначена статтею 9 Закону № 1952-IV, де вказано, що державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Згідно з частиною четвертою статті 15 Закону № 1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

У свою чергу, пунктом 96 Порядку передбачено, що державний реєстратор встановлює наявність (відсутність) записів про:

державну реєстрацію права власності або іншого речового права на нерухоме майно у Реєстрі прав власності на нерухоме майно - під час проведення вперше державної реєстрації права власності на нерухоме майно у Державному реєстрі прав;

обтяження нерухомого майна іпотекою в Державному реєстрі іпотек - під час проведення вперше державної реєстрації права власності на нерухоме майно або іпотеки у Державному реєстрі прав;

обтяження речових прав на нерухоме майно в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна - під час проведення державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

обтяження податковою заставою речових прав на нерухоме майно у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, порядок доступу до якого встановлює Мін'юст, - під час проведення державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.

Крім того, п 94 Порядку визначає, що під час проведення державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав державний реєстратор використовує дані Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна для цілей справляння адміністративного збору та/або перенесення відомостей із зазначених реєстрів до Державного реєстру прав.

Державний реєстратор у разі відсутності відомостей у Державному реєстрі прав та Реєстрі прав власності на нерухоме майно використовує реєстраційні дані, які містяться на паперовому носії інформації (реєстрові книги та реєстраційні справи, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації), - у разі їх наявності в органі державної реєстрації прав.

Отже, до повноважень державного реєстратора входить дослідження документів на предмет їх відповідності вимогам законодавства, визначення факту виникнення в заявника речового права на нерухоме майно або ж його обтяження, а також встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно.

Державний реєстратор має провести аналіз змісту та форми документів, оскільки для державної реєстрації може подаватися підроблений документ, а тому відповідальність перед законним власником за проведення державної реєстрації прав на підставі такого документа може нести держава в особі державного реєстратора; по-друге, при складанні документа особа, яка здійснювала його підготовку, може допустити технічну помилку у імені суб'єкта, адресі об'єкта або в інших відомостях, у зв'язку з чим зі змісту цього документа будуть витікати суперечності.

Як вірно зазначив суд першої інстанції державний реєстратор у силу свого правового статусу не може сліпо слідкувати документам тих органів, які їх видали. За нього несе відповідальність держава, а тому він повинен робити все в межах його компетенції для того, щоб надати учасникам обороту нерухомості державні гарантії охорони та захисту їх прав на нерухомість. Ця обставина, у свою чергу, має позитивно впливати на весь оборот об'єктів нерухомого майна й захищеність прав його учасників, оскільки мінімізує ризики державної реєстрації прав на нерухоме майно або їх обтяжень з помилками.

Отже, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов'язаний перевірити, зокрема, інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав у тому числі з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації.

Державний реєстратор є суб'єктом владних повноважень і повинен здійснювати усі можливі дії задля недопущення подвійної державної реєстрації одних і тих самих прав, а тому повинен запитувати інформацію про наявність чи відсутність державної реєстрації у органів, що здійснювали таку реєстрацію до 1 січня 2013 року.

Аналогічна правова позиція у подібній справі була висловлена Верховним судом України в постанові від 29.09.2015 року № 21-760а15.

Крім того, Верховний Суд України у постановах від 15.11.2016 року у справі № 825/1287/15-а та від 30.03.2016 у справі № 814-3015-14 наголосив, що згідно з частиною 4 статті 15 Закону України "Про оренду землі"невід'ємною частиною договору оренди землі є:

- план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду;

- кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;

- акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

- акт приймання-передачі обєкта оренди;

- проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Отже, у разі подання заяви про державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки уповноважена особа зобов'язана пред'явити органові державної реєстрації, крім самого договору оренди, усі зазначені вище документи.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 24 Закону № 1952-ІV у державній реєстрації прав може бути відмовлено у разі, якщо заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Крім того, у постанові від 30.03.2016 року № 814-3015-14 Верховним судом України вказано, що одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам Закону № 1952-ІV, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Суд першої інстанції правомірно послався на лист від 06.08.2013 року № 2951/05-15-13 "Щодо запобігання випадкам подвійної реєстрації прав оренди на земельну ділянку за різними право набувачами" Державною реєстраційною службою України було також роз'яснено, що з метою недопущення одночасного існування державної реєстрації декількох прав оренди на одну земельну ділянку, у випадку проведення державної реєстрації права оренди на земельну ділянку, сформовану у результаті виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), державному реєстратору слід запитувати інформацію про наявність або відсутність зареєстрованих договорів у органів, що здійснювали таку реєстрацію до 01.01.2013 року, зокрема виконавчих комітетів сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю).

Зазначений лист не є нормативно-правовим документом, проте носить роз'яснювальний характер щодо проведення реєстраційних дій державним реєстратором.

Судом першої інстанції також встановлено, що договір оренди земельної ділянки укладений у 2012 році між позивачем та ТОВ "Ківшовата Агро" є таким, що оформлений та зареєстрований у встановленому законодавством порядку, про що свідчать відбиток печатки управління Держкомзему у Таращанському районі Київської області та підпис особи, яка провела реєстрацію на цьому договорі. Крім того, судом також встановлено, що про реєстрацію цього договору 25.10.2012 року було внесено відповідний запис № 322440004002548 до Державного реєстру земель.

Строк дії вказаного договору закінчується 25.10.2017 року.

Отже, на момент виникнення спірних відносин, а саме 19.08.2015 року, право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 2,5873 вже було зареєстровано у встановленому законодавством порядку.

Матеріали реєстраційної справи, досліджені судом, не свідчать, що приватним нотаріусом була перевірена та обставина, що договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 2,5873 вже було зареєстровано у встановленому законодавством порядку на момент звернення третьої особи.

Таким чином, державний реєстратор не перевірив інформацію щодо вже зареєстрованих прав оренди, порушив вимоги порядку реєстрації речових прав на земельні ділянки та неправомірно здійснив реєстраційні дії щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 2,5873 га на підставі договору оренди землі від 20.08.2015 року № б/н, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ "Ківшовата Агро".

Відповідно до приписів пункту 6 частини 1 статті 24 Закону № 1952-ІV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Таким чином суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що посадовою особою (державним реєстратором) КП Миронівської районної ради "Миронівка-реєстр" було передчасно прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 35099991 від 10.05.2017 року стосовно реєстрації права оренди на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_6 та індексний номер: 34631507 від 05.04.2017 року щодо реєстрації права оренди на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_5, а тому рішення суду є законним, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківшовата Агро» залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Повний текст виготовлено: 11 липня 2018 року.