Рішення № 75249203, 09.07.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 липня 2018 року о/об 12 год. 47 хв.

Справа № 808/1499/18

м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Прасова О.О. при секретарі Агаєві Р.А., розглянувши у місті Запоріжжі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (69095, м.Запоріжжя, вул.Гоголя, буд.147; код ЄДРПОУ 20508338)

до Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» (69006, м.Запоріжжя, вул.Добролюбова, буд.20; код ЄДРПОУ 00130872)

про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2017 році,

ВСТАНОВИВ:

Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – позивач) звернулося із адміністративним позовом до Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» (далі – відповідач або АТ «ДТЕК Дніпроенерго») про стягнення суми 10845399 грн. 00 коп. адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2017 році.

Свої позовні вимоги позивач у позові (т.1, а.с.3) обґрунтовує тим, що середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 3713 осіб. Таким чином, на думку позивача, середньооблікова кількість інвалідів, відповідно до нормативу, встановленого ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» у відповідача повинна складати 149 осіб. Згідно відомостей, наданих відповідачем у звіті за 2017 рік, середньооблікова кількість інвалідів на підприємстві склала 63 осіб. На підставі викладеного, позивач просить стягнути з АТ «ДТЕК Дніпроенерго» 10845399 грн. 00 коп. адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2017 році.

Позивач на задоволенні позову наполягав.

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у задоволенні позову відмовити (т.1, а.с.20-23). Зазначає, що у 2017 році відповідач щомісячно направляв до центрів зайнятості звітність за формою 3-ПН, де вказував про наявність вільних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому, центри зайнятості повинні обліковувати такі вакансії до її заповнення або відкликання. Так, при нормативі в 149 робочих місць підприємством створено 165, що на 16 робочих місць більше, ніж передбачено нормативом. Таким чином, норматив по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів не тільки виконаний, а й перевиконаний, а факт відсутності на підприємстві працевлаштованих інвалідів саме в кількості 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, не є безумовною підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій, адже відповідач ніяк не може вплинути на бажання особи звернутися до підприємства з метою працевлаштування, а також на кількість осіб з інвалідністю та з відповідною освітою виходячи з виду господарської діяльності підприємства. Крім того, відповідач вживав додаткових заходів щодо виконання нормативу, а саме брав участь у ярмарках вакансій. Доказів, які б свідчили про те, що підприємство неправомірно або безпідставно відмовило інвалідам у прийнятті на роботу, які були направлені центром зайнятості або безпосередньо звернулись до відповідача, позивачем до суду не надано. Виходячи з фактичних обставин відповідач виконав передбачені діючим законодавством України заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та неодноразово (щомісячно) повідомляв центр зайнятості у формі №3-ПН про наявність вакантних робочих місць для інвалідів.

Відповідач проти позову заперечував.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з’ясував наступне.

Відповідно до ч.1, 2, 4 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, – у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого Законом, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунку кількість робочих місць округлюється до цілого значення. […] У межах зазначених нормативів здійснюється також працевлаштування інвалідів унаслідок психічного розладу відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу».

Згідно поданого відповідачем «Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік» за формою №10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача за 2017 рік склала – 3713 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність, що працюють у відповідача за 2017 рік склала – 63 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» складає – 149 осіб (т.1, а.с.4).

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників (ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону праці»).

Відтак, у випадку, коли з урахуванням специфіки підприємства більшість посад на підприємстві пов’язані з важкими умовами праці, де заборонена праця інвалідів, то праця інвалідів має використовуватися на цьому підприємстві не інакше, як з урахуванням такої специфіки.

Згідно з пп.3.1 п.3 «Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів», затвердженої 10.02.2007 наказом Міністерства праці та соціальної політики України №42, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 за №117/13384 (надалі – «Інструкція щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів»), середньооблікова кількість працівників відображається відповідно до п.3.2 «Інструкції зі статистики кількості працівників», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 №286, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за №1442/11722.

Відповідно до абз.1 п.3.2.5 «Інструкції зі статистики кількості працівників», затвердженої 28.09.2005 наказом Державного комітету статистики України №286, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за №1442/11722 середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, …12. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Таким чином, середньооблікова кількість штатних працівників АТ «ДТЕК Дніпроенерго» за 2017 рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, складає 63 особи.

Згідно з пп.3.3 п.3 «Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених роботодавцем, відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для відповідача складає 149 осіб.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, у відповідності з ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.2 «Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування», затвердженого 31.01.2007 постановою Кабінету Міністрів України №70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» – інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

У ст.18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відтак, з урахуванням наведених вище норм права обов’язок по працевлаштуванню інвалідів покладається не тільки на роботодавців, а і на державну службу зайнятості.

Як зазначено у ч.6 ст.46 Закону України №5067-VI від 05.07.2012 «Про зайнятість населення», підбір підходящої роботи для осіб з інвалідністю (у тому числі шляхом розумного пристосування існуючого або створення нового робочого місця) здійснюється відповідно до їх професійних навичок, знань, індивідуальної програми реабілітації та з урахуванням побажань щодо умов праці.

Згідно з п.5 ч.2 ст.24 Закону України №5067-VI від 05.07.2012 «Про зайнятість населення» до заходів щодо сприяння зайнятості населення належать: сприяння зайнятості осіб з інвалідністю.

Відповідач інформував Дніпровський міський центр зайнятості м.Дніпра, Лівобережний районний центр зайнятості м.Дніпра, Правобережний районний центр зайнятості м.Запоріжжя, Апостолівський районний центр зайнятості Дніпропетровської області, Енергодарський міський центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів шляхом подання звітності форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» щодо працевлаштування інвалідів за сприяння Державної служби занятості України, вказуючи у розділі II мінімальні вимоги щодо посади, умов праці, освітньо-кваліфікаційного рівня інваліда, що підтверджується звітами (т.1, а.с.43-237).

Про прийняття центрами зайнятості Звітів №3-ПН від відповідача підтверджується проставленою датою надходження Звіту та підписом відповідальної особи про прийняття Звіту Форми №3-ПН.

Судом досліджені надані відповідачем документи про працевлаштування інвалідів (т.2, а.с.24-174).

Також, судом досліджено листування позивача з Запорізьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, Правобережним районним центром зайнятості м.Запоріжжя, Енергодарським міським центром зайнятості стосовно працевлаштування інвалідів, участі позивача в ярмарках вакансій (т.1, а.с.40-42)

Як вбачається з матеріалів справи, робочі місця для працевлаштування інвалідів відповідачем у 2017 році були створені.

З урахуванням зазначеного, відповідачем доведено у суді вжиття заходів щодо працевлаштування інвалідів у 2017 році.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що відповідач виконав всі можливі, залежні від нього заходи щодо працевлаштування інвалідів у 2017 році.

Згідно з ч.9 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку.

У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги позивача є не обґрунтованими і не підлягають задоволенню. Доводи позивача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 132, 143, 243-246 КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У стягненні з відповідача на користь позивача суми сплаченого судового збору за подання адміністративного позову до суду – відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.292, 295, 297 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 09.07.2018.

Суддя О.О. Прасов