Рішення № 75248396, 10.07.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №813/1279/18

10 липня 2018 року

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Крутько О.В.,

за участю секретаря судового засідання Василько А.В.,

представника позивача: ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Львові адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач)

до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради (далі - відповідач), за участю третіх осіб Відділу у справах дітей Франківської районної адміністрації Львівської міської ради (далі - третя особа 1), ОСОБА_3 (далі - третя особа - 2)

про визнання неправомірною відмову, зобов'язання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Центру надання адміністративних послуг м.Львова, Адміністратора Центру надання адміністративних послуг м.Львова Мартинів Ярини, за участю третіх осіб Служби у справах дітей Франківського району управління служб у справах дітей Львівської міської ради, ОСОБА_3 про визнання неправомірним рішення Адміністратора Центру надання адміністративних послуг м.Львова Мартинів Ярини від 04.01.2018 року про відмову у реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_4; зобов'язання Центру надання адміністративних послуг м.Львова провести реєстрацію місця проживання малолітнього ОСОБА_4 за місцем проживання: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що відповідач відмовляючи у здійснені реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_4 за місцем проживання позивача, діяв без урахування інтересів дитини, як це визначено вимогами Конвенції про права дітей та Закону України «Про охорону дитинства», без врахування того, що законом не визначено порядок реєстрації дитини. Вважає, що єдиним способом захисту прав малолітнього є його реєстрація за адресою проживання матері.

Центром надання адміністративних послуг м.Львова та Адміністратором Центру надання адміністративних послуг м.Львова Мартинів Яриною подано відзив на позовну заяву в якому зазначено, що суб'єктом надання адміністративної послуг є районна адміністрація, прийняття документів та видачу результату адміністративної послуги забезпечує Центр надання адміністративних послуг м.Львова та його територіальні підрозділи після розгляду пакету документів уповноваженою особою районної адміністрації та прийняття нею рішення. Просять замінити відповідачів у справі на належного.

11.04.2018 року відкрито провадження у адміністративній справі, призначено підготовче засідання на 03.05.2018.

03.05.2018 підготовче засідання відкладено на 21.05.2018.

14.05.2018 року позивачем подано уточнену позовну заяву, в якій позивач просить суд: визнати неправомірною відмову Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 04.01.2018 року у реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_4; зобов'язати Франківську районною адміністрацію Львівської міської ради провести реєстрацію місця проживання малолітнього ОСОБА_4 за місцем проживання: АДРЕСА_1.

21.05.2018 року протокольною ухвалою суду проведено заміну відповідачів у справі з Центру надання адміністративних послуг м.Львова, Адміністратора Центру надання адміністративних послуг м.Львова Мартинів Ярини на Франківську районну адміністрацію Львівської міської ради. Замінено третю особу у справі з Служби у справах дітей Франківського району управління служб у справах дітей Львівської міської ради на Відділ у справах дітей Франківської районної адміністрації Львівської міської ради.

12.06.2018 року протокольною ухвалою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 10.07.2018.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві.

Відповідачі у судове засідання явку уповноважених представників не забезпечили (про дату, час та місце повідомлені належним чином). Жодних відзивів на позовну заяву чи клопотань від відповідачів до суду не надходило.

Треті особи у судове засідання не з'явилися (про дату, час та місце повідомлені належним чином). Жодних пояснень від третіх осіб до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, оцінивши докази, які мають значення для справи суд виходив з наступного.

ОСОБА_2 з 11.07.2015 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, який був розірваний рішенням Франківського районного суду м.Львова від 14.07.2017 року.

Згідно свідоцтва про народження від 20.11.2015 року, актовий запис №574, ОСОБА_4 є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

03.01.2018 року позивач звернулася до Центру надання адміністративних послуг Львівської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 за своїм постійним місцем проживання та реєстрації.

04.01.2018 року відповідачем було відмовлено у реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі абз.5 пп.6 п.18 Постанови Кабінету Міністрів України №207 від 02.03.2016 року - відсутність згоди батька.

Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

У разі якщо особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку (далі - представник).

Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

Згідно п 2.2. Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22.11.2012 № 1077 (далі по тексту - Порядок №1077), для реєстрації місця проживання особа або її законний представник подає до територіального підрозділу ДМС, а після утворення центрів надання адміністративних послуг (далі - центр) - до відповідного центру, зокрема, документи, що підтверджують: право на проживання в житлі - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї на реєстрацію місця проживання.

Пунктом 2.3 Порядку № 1077 встановлено, що відомості про дітей віком до 14 років, місце проживання яких реєструється з батьками, вносяться до заяви одного з них. Особа, яка досягла 14-річного віку, подає заяву про реєстрацію місця проживання особисто.

При проживанні батьків за різними адресами для реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, разом з одним з батьків надається письмова згода другого з батьків та довідка територіального підрозділу або адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС України за місцем його проживання про те, що дитина не зареєстрована разом з ним.

Відомості про реєстрацію дитини, яка не досягла 14 років, вносяться до картки реєстрації того з батьків, з ким реєструється місце проживання дитини, та до адресної картки.

До адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС України надсилаються відомості про реєстрацію місця проживання того з батьків, з ким реєструється місце проживання дитини, у графу 14 цих відомостей вноситься інформація про дитину (прізвище, ім'я, по батькові, стать, дата і місце народження).

Пунктом 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 (далі по тексту - Правила №207), також передбачено, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо, зокрема, особа не подала необхідних документів або інформації.

Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику (п.11 Правил №207).

Згідно ч. 6 ст.9 КАС України, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Як зазначено у ст.3 Конвенції про права дитини, схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.1989 р. N 44/25, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 9 Конвенції про права дитини, Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. У тих випадках, коли таке розлучення випливає з якого-небудь рішення, прийнятого Державою-учасницею, наприклад, при арешті, тюремному ув'язненні, висилці, депортації чи смерті (включаючи смерть, що настала через будь-яку причину під час перебування даної особи у віданні держави) одного чи обох батьків або дитини, така Держава-учасниця надає батькам, дитині чи, якщо це необхідно, іншому члену сім'ї на їх прохання необхідну інформацію щодо місцеперебування відсутнього члена (членів) сім'ї, якщо надання цієї інформації не завдає шкоди добробуту дитини. Держави-учасниці надалі забезпечують, щоб подання такого прохання само по собі не призводило до несприятливих наслідків для відповідної особи (осіб).

Згідно зі ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У відповідності до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері, є Закон України «Про охорону дитинства».

Відповідно до статті 18 вказаного Закону, держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Отже, у випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції про права дитини, пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст.2 протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (ч.4 ст.29 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Статтею156 ЖК України передбачено право на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей, без згоди інших співвласників житлового приміщення.

Враховуючи викладене, при вирішенні питання про застосування підзаконного нормативного акту, який підлягає застосуванню у спірних відносинах, необхідно зважати також на забезпечення справедливого балансу між обмеженнями, встановленими цим законодавством, та необхідністю дотримання прав, свобод та інтересів особи, яка в даному випадку має статус малолітньої та вимагає підвищеної захищеності.

Згідно матеріалів справи, позивач є громадянкою України, має постійне місце проживання в Україні, має малолітню дитину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з яким вона постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно рішення Франківського районного суду м.Львова від 14.07.2017 року у справі №465/2039/17 розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрований 11.07.2015 року.

Відповідно до ч. 4 ст.78 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що батько дитини разом з нею не проживає, з 2017 року будь-яких спорів про місце проживання дитини між колишнім подружжям не було. На теперішній час, фактичне місце проживання батька дитини встановити не виявилося за можливе, за зареєстрованим місцем проживання він не знаходиться.

Відповідачем не надано доказів, що при прийнятті оскаржуваного рішення ним з'ясовувалася позиція батька з приводу реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_4, та що встановлено відсутність згоди батька на реєстрацію дитини за місцем її проживання.

З огляду на вищенаведене, суд вважає, що відсутність реєстрації місця проживання малолітнього сина позивача за місцем його проживання суперечить інтересам дитини та суттєво обмежує реалізацію прав, гарантованих Конституцією України та законами України, зокрема, права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров'я та соціальний захист.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позовні вимоги є обґрунтованими, не спростованими суб'єктом владних повноважень, отже, позов слід задоволити. Визнати неправомірною відмову Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 04.01.2018 року у реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_4. Зобов'язати Франківську районною адміністрацію Львівської міської ради провести реєстрацію місця проживання малолітнього ОСОБА_4 за місцем проживання: АДРЕСА_1.

Судові витрати у відповідності до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 14, 77, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задоволити повністю.

Визнати неправомірною відмову Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 04.01.2018 року у реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_4.

Зобов'язати Франківську районною адміністрацію Львівської міської ради провести реєстрацію місця проживання малолітнього ОСОБА_4 за місцем проживання: АДРЕСА_1.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Франківської районної адміністрації Львівської міської ради (код ЄДРПОУ 04056121) судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 12 липня 2018 року.

Суддя Крутько О.В.