Рішення № 75248322, 26.06.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 червня 2018 р. Справа № 802/304/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Чернюк Алли Юріївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Краєвської І.В.,

представника позивача: ОСОБА_1

представників відповідачів: Кудрик Я.О., Онофрійчук Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Пенсійного фонду України, Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування наказів

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулась ОСОБА_4 до Пенсійного фонду України, Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування наказів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що оскільки їй не було запропоновано рівнозначну посаду після реорганізації Липовецького об'єднанного управління Пенсійного фонду України Вінницької області шляхом приєднання до Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області, відтак своє звільнення вважає таким, що не відповідає вимогам, п. 4 ч. 1 ст. 83 та п. 1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державу службу». Крім того, позивач вважає протиправними накази № 203-о від 29.03.2017 року про звільнення її з посади першого заступника начальника Липовецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницької області та № 69-ос від 22.12.2017 року про оголошення наказу Пенсійного фонду України від 29.03.2017 року про її звільнення із займаної посади та просить їх скасувати.

Ухвалою суду від 23.02.2018 року відкрито провадження у адміністративній справі в порядку загального позовного провадження.

28.03.2018 року за вх. №12085 представником позивача до суду подана заява про зміну предмету позову, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Пенсійного фонду України від 29.03.2017 року №203 про звільнення ОСОБА_4 з посади першого заступника начальника Липовецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області;

- визнати протиправним та скасувати наказ Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області від 22.12.2017 року № 69-ос відповідно до якого було оголошено наказ Пенсійного фонду України від 29.03.2017 року № 203-о про звільнення ОСОБА_4 з посади першого заступника начальника Липовецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області;

- поновити ОСОБА_4 на посаді першого заступника начальника Липовецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області з 29.03.2017 року;

- стягнути з Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області та Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.03.2017 року по дату прийняття судом рішення у даній справі.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та заяві про зміну предмету позову.

Представники відповідачів у судовому засіданні заперечили щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на доводи викладені у відзивах на позовну заяву.

Так, Іллінецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області у своєму відзиві зазначило, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» начальником головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області 27.01.2017 року був затверджений штатний розпис Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області на 2017 рік, який наказом управління №18 від 27.01.2017 року був введений в дію з 01 квітня 2017 року. Відповідно до затвердженого штатного розпису Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області в управлінні передбачена одна посада першого заступника начальника управління та одна посада заступника начальника управління, а від іншої посади запропонованої позивачу остання відмовилась. Відтак вважає, що позовні є необґрунтованими.

Пенсійний фонд України у своєму відзиві зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» відбулося скорочення граничної кількості працівників Пенсійного фонду України на 1896 осіб в цілому, що спричинило скорочення чисельності працівників. Відповідно до Постанови №988 Липовецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області було реорганізоване шляхом приєднання до Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області. Посади першого заступника начальника управління були наявні в штатних розписах кожного з реорганізованих управлінь: 1 - в Липовецькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Вінницької області і 1 - в Іллінецькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Вінницької області, всього 2 посади. В утвореному після приєднання органі - Іллінецькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Вінницької області передбачена лише 1 посада першого заступника начальника управління. Таким чином, при реорганізації Липовецького об'єднаного управлінні Пенсійного фонду України Вінницької області мали місце як скорочення чисельності, так і скорочення штату працівників. Відповідач-2 зазначає, що оскільки при реорганізації посада, яку обіймала позивач скорочувалась, та у зв'язку з відсутністю вакантної рівнозначної посади, 21.03.2017 року, на виконання ч.3 ст.49-2 КЗпП та ч.3 ст.87 Закону №889, позивачу запропонована посада головного спеціаліста Іллінецького відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій, однак позивач відмовилася від запропонованої вакантної посади. Відтак вважає, що оскаржуваний наказ винесений правомірно.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Відповідно до записів у трудовій книжці позивач з 05.07.2006 року згідно наказу № 20 від 04.07.2006 року прийнята на посаду провідного спеціаліста відділу надходження доходів Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі.

Згідно наказу №255-0 від 15.09.2011 року, ОСОБА_4 призначена на посаду першого заступника начальника управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі, а з 01.04.2016 року згідно наказу № 3 та наказу № 353-0 від 25.03.2016 року переведена на посаду першого заступника начальника Липовецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

21.12.2016 року відбулася реорганізація управління, в якому працювала позивач, шляхом приєднання Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області на підставі постанови КМУ № 988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» .

На виконання вказаної постанови Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області видано наказ № 02 від 04.01.2017 року «Про заходи, у зв'язку з реорганізацією деяких територіальних органів Фонду області» та зобов'язано начальника відділу персоналу та організаційно-інформаційної роботи попередити про наступне вивільнення начальників територіальних управлінь та їх заступників.

Враховуючи викладене, позивача повідомлено про скорочення її посади у зв'язку з реорганізацією Липовецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області.

Наказом від 27.01.2017 року № 18 введено в дію структуру та штатний розпис Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області на 2017 рік з 01 квітня 2017 року.

Відтак, 21.03.2017 року, у зв'язку з реорганізацією та зміною структури і штатного розпису Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області, позивачу запропоновано посаду головного спеціаліста Іллінецького відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника, однак із запропонованою посадою ОСОБА_4 не погодилась.

Враховуючи той факт, що позивач відмовилася від запропонованої посади, на підставі п. 4 ч. 1. ст. 83, п. 1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», її звільнено з посади першого заступника начальника Липовецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області згідно з наказом від 29.03.2017 року № 203-0 «Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України у Вінницькій області», у зв'язку з реорганізацією управління.

Як слідує з матеріалів справи, наказом Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницької області № 69-ОС від 22.12.2017 року було оголошено наказ Пенсійного фонду України від 29.03.2017 року № 203-0 про звільнення ОСОБА_4 з посади першого заступника начальника Липовецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області. Відповідно до даного наказу позивач вважається звільненою з посади першого заступника начальника Липовецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області з 25 грудня 2017 року.

На переконання позивача наказ Пенсійного фонду України № 203-0 від 29.03.2017 року та наказ Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області № 69-ОС від 22.12.2017 року є неправомірними, у зв'язку з чим і звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Частинами першою та третьою статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, врегульовані Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон №889-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною першою статті 5 Закону №889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина третя статті 5 Закону №889-VIII).

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про державну службу», а у частині, що ним не врегульовані - норми законодавства про працю.

За визначенням, наведеним у частині першій статті 1 Закону №889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Відповідно до статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі (пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII).

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону №889-VIII процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати (частина четверта статті 87 Закону №889-VIII).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Відповідно до частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Згідно з абзацом першим пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи (абзац другий пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992).

Судом встановлено, що оскаржуваний наказ, яким позивача звільнено з посади, прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року №988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України».

Згідно Додатку 2 до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 р. № 988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» «Перелік територіальних органів Пенсійного фонду України, які реорганізуються шляхом приєднання» Липовецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області шляхом приєднання до Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області.

Судом встановлено, що штатний розпис Липовецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області від 24.01.2017, затверджений начальником Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, передбачав штат у кількості 50 штатних одиниць, а саме:

- керівництво у кількості 3 штатних одиниць: начальник управління, перший заступник начальника управління, заступник начальника управління;

- Липовецький відділ обслуговування громадян у кількості 4 штатні одиниці: начальник відділу, головний спеціаліст, провідний спеціаліст (2 штатні одиниці);

- Погребищенський відділ обслуговування громадян у кількості 4 штатні одиниці: начальник відділу, головний спеціаліст, провідний спеціаліст (2 штатні одиниці);

- Липовецький відділ з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій у кількості 10 штатних одиниць: начальник відділу, заступник начальника відділу, головний спеціаліст (5 штатних одиниць), провідний спеціаліст (2 штатні одиниці);

- Погребищенський відділ з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій у кількості 9 штатних одиниць: начальник відділу, заступник начальника відділу, головний спеціаліст по контролю за виплатою пенсій (1 штатна посада), головний спеціаліст (5 штатних одиниць), провідний спеціаліст (1 штатна одиниця);

- відділ платежів до пенсійної системи та контрольно-перевірочної роботи у кількості 6 штатних одиниць: начальник відділу, головний спеціаліст (4 штатні одиниці), головний спеціаліст по контрольно-перевірочній роботі (1 штатна одиниця);

- бюджетно-фінансовий відділ у кількості 3 штатні одиниці: начальник відділу, головний спеціаліст-бухгалтер (1 штатна одиниця), головний спеціаліст по плануванню бюджету (1 штатна одиниця);

- відділ ведення електронних реєстрів, підтримки, адміністрування та захисту інформаційно-аналітичних систем у кількості 5 штатних одиниць: начальник відділу, головний спеціаліст з захисту інформаційно-аналітичних систем (1 штатна одиниця), головний спеціаліст-програміст (1 штатна одиниця); головний спеціаліст (2 штатні одиниці);

- сектор персоналу та організаційно-інформаційної роботи у кількості 2 штатні одиниці: завідувач сектору, головний спеціаліст з організаційно-інформаційної роботи (1 штатна одиниця);

- головний спеціаліст-юрисконсульт (1 штатна одиниця);

- адміністративно-господарський відділ у кількості 3 штатні одиниці: начальник відділу, завідувач господарства (2 штатні одиниці).

Штатний розпис Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області від 24.01.2017, затверджений начальником Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, передбачав штат у кількості 46 штатних одиниць, а саме:

- керівництво у кількості 3 штатних одиниць: начальник управління, перший заступник начальника управління, заступник начальника управління;

- Іллінецький відділ обслуговування громадян у кількості 7 штатних одиниць: начальник відділу, заступник начальника відділу, головний спеціаліст (5 штатних одиниць);

- Оратівський відділ обслуговування громадян у кількості 3 штатні одиниці: начальник відділу, головний спеціаліст (2 штатні одиниці);

- Іллінецький відділ з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій у кількості 9 штатних одиниць: начальник відділу, заступник начальника відділу, головний спеціаліст по контролю за виплатою пенсій (1 штатна посада), головний спеціаліст; провідний спеціаліст (4 штатні одиниці);

- Оратівський відділ з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій у кількості 9 штатних одиниць: начальник відділу, заступник начальника відділу, головний спеціаліст по контролю за виплатою пенсій (1 штатна посада), головний спеціаліст (2 штатні одиниці); провідний спеціаліст (2 штатні одиниці);

- відділ платежів до пенсійної системи та контрольно-перевірочної роботи у кількості 4 штатні одиниці: начальник відділу, головний спеціаліст (2 штатні одиниці), головний спеціаліст по контрольно-перевірочній роботі (1 штатна одиниця);

- бюджетно-фінансовий відділ у кількості 3 штатні одиниці: начальник відділу, головний спеціаліст-бухгалтер (1 штатна одиниця), головний спеціаліст по плануванню бюджету (1 штатна одиниця);

- відділ ведення електронних реєстрів, підтримки, адміністрування та захисту інформаційно-аналітичних систем у кількості 4 штатні одиниці: начальник відділу, головний спеціаліст з захисту інформаційно-аналітичних систем (1 штатна одиниця), головний спеціаліст-програміст (1 штатна одиниця); головний спеціаліст (1 штатна одиниця);

- головний спеціаліст з організаційно-інформаційної роботи (1 штатна одиниця);

- головний спеціаліст з персоналу (1 штатна одиниця);

- головний спеціаліст-юрисконсульт (1 штатна одиниця);

- адміністративно-господарський відділ у кількості 3 штатні одиниці: начальник відділу, завідувач господарства (2 штатні одиниці).

Крім того, суд зазначає, що наказом №18 від 27.01.2017 року введена в дію структура штатного розпису Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області, що затверджений начальником Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Так, штатний розпис Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області від 27.01.2017, затверджений начальником Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, передбачав штат у кількості 80 штатних одиниць, а саме:

- керівництво у кількості 3 штатних одиниць: начальник управління, перший заступник начальника управління, заступник начальника управління;

- Іллінецький відділ обслуговування громадян у кількості 4 штатні одиниці: начальник відділу, головний спеціаліст (3 штатні одиниці);

- Оратівський сектор обслуговування громадян у кількості 3 штатні одиниці: начальник відділу, головний спеціаліст (2 штатні одиниці);

- Липовецький сектор обслуговування громадян у кількості 3 штатні одиниці: начальник відділу, головний спеціаліст , провідний спеціаліст;

- Погребищенський сектор обслуговування громадян у кількості 3 штатні одиниці: начальник відділу, головний спеціаліст , провідний спеціаліст;

- Іллінецький відділ з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій у кількості 10 штатних одиниць: начальник відділу, заступник начальника відділу, головний спеціаліст по контролю за виплатою пенсій (1 штатна посада), головний спеціаліст (5 штатних одиниць); провідний спеціаліст (1 штатна одиниця);

- Оратівський відділ з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій у кількості 7 штатних одиниць: начальник відділу, заступник начальника відділу, головний спеціаліст по контролю за виплатою пенсій (1 штатна посада), головний спеціаліст (3 штатні одиниці); провідний спеціаліст (1 штатна одиниця);

- Липовецький відділ з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій у кількості 10 штатних одиниць: начальник відділу, заступник начальника відділу, головний спеціаліст по контролю за виплатою пенсій (2 штатні посади), головний спеціаліст (4 штатних одиниці); провідний спеціаліст (2 штатні одиниці);

- Погребищенський відділ з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій у кількості 9 штатних одиниць: начальник відділу, заступник начальника відділу, головний спеціаліст по контролю за виплатою пенсій (1 штатна посада), головний спеціаліст (5 штатних одиниць); провідний спеціаліст (1 штатна одиниця);

- фінансово-економічний відділ у кількості 10 штатних одиниць: начальник відділу - головний бухгалтер, заступник начальника відділу-заступник головного бухгалтера, головний спеціаліст (8 штатних одиниць);

- відділ адміністрування, супроводження інформаційних систем, електронних систем, електронних реєстрів та захисту інформації у кількості 9 штатних одиниць: начальник відділу, заступник начальника відділу, головний спеціаліст (7 штатних одиниць);

- сектор по роботі з персоналом 2 штатні одиниці: завідувач сектору, головний спеціаліст;

- юридичний сектор 3 штатні одиниці: завідувач сектору, головний спеціаліст-юрисконсульт (2 штатні одиниці);

- адміністративно-господарський відділ у кількості 4 штатні одиниці: начальник відділу, завідувач господарства (2 штатні одиниці), спеціаліст (1штатна одиниця).

Таким чином, матеріалами підтверджується, що при приєднанні Липовецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області до Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області відбулось скорочення штату.

Згідно із частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації (частина друга статті 42 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 49 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частина друга статті 49 КЗпП України).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (частина третя статті 492 КЗпП України).

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо). Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (статті 43 Конституції України).

У постанові від 07.11.2011 року (справа №6-45цс11) Верховний Суд України відзначив, що звільнення працівника на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України вважається законним, якщо до звільнення працівнику було запропоновано вакантні посади, що відповідали його спеціальності та кваліфікації.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 01.04.2015 року (справа 6-40цс15), де Суд зазначив, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП, щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому, як зазначив Верховний Суд України, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог про дотримання відповідачами норм трудового законодавства у частині попередження позивача про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці до звільнення, а саме 23.01.2017 року, суд зазначає таке.

Відповідно до частини шостої статті 9 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (у редакції, чинній на момент звернення позивача із запитом «Про письмове підтвердження» від 16.01.2017 ) державний службовець у разі виникнення у нього сумніву щодо законності виданого керівником наказу (розпорядження), доручення повинен вимагати його письмового підтвердження, після отримання якого зобов'язаний виконати такий наказ (розпорядження), доручення. Одночасно з виконанням такого наказу (розпорядження), доручення державний службовець зобов'язаний у письмовій формі повідомити про нього керівника вищого рівня або орган вищого рівня. У такому разі державний службовець звільняється від відповідальності за виконання зазначеного наказу (розпорядження), доручення, якщо його буде визнано незаконним у встановленому законом

порядку, крім випадків виконання явно злочинного наказу (розпорядження), доручення.

При цьому судом встановлено, що 23.01.2017 року позивача попереджено про те, що її посада скорочується у зв'язку із реорганізацією Липовецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області шляхом приєднання до Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області, про що свідчить її особистий підпис на наданому їй попередженні.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивач була належним чином ознайомлена з наказом Головного управління ПФУ у Вінницькій області від 04.01.2017 №02 «Про заходи у зв'язку з реорганізацією деяких територіальних органів Фонду в області».

Проте, 21.03.2017 начальником Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області листом «Пропозиція вакантної (постійної, тимчасової) посади» запропоновано ОСОБА_4 посаду головного спеціаліста Іллінецького відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника.

На вищезазначеному листі «Пропозиція вакантної (постійної, тимчасової) посади» позивачем вказано, що із даною пропозиціями ознайомлена 21.03.2017 року, та підкреслено слово «не згодна».

Разом з цим, в Іллінецькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Вінницької області збереглась посада, яку займала позивач до реорганізації, проте ОСОБА_4 не було запропоновано дану посаду, що підтверджується наявними доказами у матеріалах справи, та не заперечується відповідачами.

Беручи до уваги, що у Іллінецькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Вінницької області збереглась посада, яку займала позивач до реорганізації, суд вважає, що відповідачами не виконано вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України, а саме не виконано обов'язку щодо працевлаштування позивача, зокрема, запропонування всіх посад, що відповідали його спеціальності та кваліфікації.

Крім цього, суд звертає увагу, що відповідно до роз'яснення Міністерства юстиції України від 25.01.2011 без номера «Гарантії працівників у разі ліквідації або реорганізації підприємства, установи, організації» визначено, що при змінах в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган повинен додержуватися, зокрема, такого порядку дій: видати наказ, яким уповноважити відділ кадрів або інший відділ підприємства, на який покладено здійснення функції відділу кадрів (далі - відділ кадрів), провести необхідні заходи в зв'язку зі звільненням працівників (не пізніше ніж за два місяці до їх проведення), включаючи ознайомлення працівників з наказом під розпис та вручення письмового повідомлення про звільнення (Відділ кадрів повинен підготувати письмове повідомлення про можливе звільнення працівників та за два місяці до запланованого вивільнення персонально (під розпис) ознайомити кожного працівника з наказом про внесення змін в організацію виробництва і праці та вручити письмове повідомлення.

Одночасно з попередженням пропонується працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Протягом двох місяців від дати попередження від працівників, істотні умови праці яких зміняться, доцільно отримати письмову заяву про згоду продовжувати роботу після зміни істотних умов праці або відмову від цього.

Крім цього, суд звертає увагу, що згідно з листом Міністерства соціальної політики України «Про переважне право на залишення на роботі» від 21.05.2012 № 80/06/187-12 законодавством не передбачені критерії і порядок визначення працівників із більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці.

На практиці для виявлення таких працівників роботодавцем робиться порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників, у процесі якого, як правило, враховуються такі обставини: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи у роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалого перебування на лікарняних листках, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо.

Cуд зазначає, що позивач працювала в органах Пенсійного фонду України з 2002 року.

Також, у позивача є наявні заохочення за успіхи у роботі:

- відзначена Почесною грамотою Липовецького УПФУ (2003 р.);

- оголошена Подяка Липовецького УПФУ (2006 р.);

- нагороджена Почесною грамотою (розпорядження Липовецької РДА від 05.03.2008 року);

- нагороджена Почесною грамотою Липовецької РДА за активну життєву позицію, сумлінну працю, високі професійні якості, особистой внесок у реалізацію державної політики; (2012 р.);

- нагороджена Почесною грамотою ГУ ПФУ у Вінницькій області (2013 р.).

Суд звертає увагу, що жодних доказів невідповідності позивача спеціальності та кваліфікації посаді, рівнозначній за посадовими обов'язками у Іллінецькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Вінницької області посаді, яку займала позивач до звільнення, як і доказів вжиття заходів щодо переведення позивача на такі вакантні посади у реорганізованому територіальному органі ПФУ, відповідачі під час розгляду справи не надали.

Крім цього, Верховний Суд України у своїй постанові від 21.05.2014 виклав правовий висновок про те, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 39088425).

Суд відмічає, що відповідачі не надали об'єктивних доказів того, чому позивачу взагалі не запропоновано жодної керівної посади, як особі, що має великий досвід заступника керівника територіального органу ПФУ.

Натомість, на думку суду, пропозиція вакантної посади позивачу мала відбутись на рівні з іншими працівниками управління одразу після затвердження штатного розпису нової установи, проте пропонування позивачу вакантної посади відбулось лише 21.03.2017, коли запропоновано одну тимчасову вакантну посаду головного спеціаліста і жодної керівної посади.

Таким чином суд дійшов висновку, що позивачу не було створено всіх умов на рівні з іншими працівниками, що може бути розцінено як свідчення упередженого ставлення до позивача.

Приймаючи до уваги наведені вище обставини справи у сукупності суд приходить до висновку про те, що звільнення позивача було проведено з порушенням установленого законом порядку.

Отже, вимоги позивача про визнання протиправними та скасування наказу Пенсійного фонду України від 29.03.2017 року №203 про звільнення ОСОБА_4 з посади першого заступника начальника Липовецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області та наказу Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області від 22.12.2017 року № 69-ос про звільнення ОСОБА_4 з посади першого заступника начальника Липовецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Вирішуючи питання поновлення позивача на посаді першого заступника начальника Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області, суд виходить з наступного.

Як було встановлено судом вище, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» вирішено реорганізувати деякі територіальні органи Пенсійного фонду України шляхом приєднання до окремих органів Пенсійного фонду України за переліком згідно з додатком №1 (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/988-2016-%D0%BF/paran14#n14).

Згідно додатку №1 до вказаної постанови, Липовецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області реорганізоване шляхом приєднання до Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Липовецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області припинено, про що свідчить запис № 11561120003000758 від 08.08.2017, що міститься в матеріалах справи.

Тобто, на день прийняття судового рішення у даній справі Липовецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області припинено.

Верховний Суд України у постанові від 17 жовтня 2011 року (справа № 21-237а11) висловив позицію, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 36 КЗпП зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України дійшла висновку, що у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено (постанова від 28.10.2014 справа №21-484а14).

У справі, що розглядається судом встановлено, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» реорганізовано шляхом приєднання територіального органу Пенсійного фонду України - Липовецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області, де позивач працювала першим заступником начальника до моменту звільнення.

Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (частина друга статті 104 Цивільного кодексу України).

При цьому, зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (стаття 609 Цивільного кодексу України).

Тобто, саме у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) юридичної особи виникає правонаступництво - перехід майна, прав та обов'язків до юридичних осіб, що утворились внаслідок реорганізації.

Водночас, питання припинення юридичної особи публічного права слід розглядати не лише в контексті припинення її майнових зобов'язань, позаяк така особа створювалась для виконання функцій держави чи місцевого самоврядування.

Відповідно, функції держави не зникають із припиненням юридичної особи публічного права (крім випадку повної відмови держави від виконання певних функцій, що потребуватиме відповідних змін у законодавстві), а тому, у будь-якому випадку, враховуючи принцип безперервності влади, має бути вирішено питання про «функціональне» правонаступництво юридичної особи публічного права.

Тобто, при припинені юридичної особи публічного права у результаті приєднання, її права та обов'язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов'язки не тільки у частині майнових прав, а й трудових відносин, у тому числі обов'язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).

Реорганізація юридичної особи публічного права - це таке припинення діяльності, при якому його права, обов'язки і майно переходять до інших діючих чи знову створюваних юридичних осіб, які приймають на себе виконання функцій і завдань реорганізованої юридичної особи публічного права чи реорганізованих юридичних осіб публічного права, що припинили свою діяльність. При реорганізації має місце правонаступництво, так би мовити, заміна у правовідносинах, які виникли раніше, одних суб'єктів господарювання на інших з переходом до них усіх прав та обов'язків перших (до правонаступника переходять весь пасив і актив майна, борги, права і обов'язки за угодами тощо).

З огляду на те, що судом встановлено, що позивача було протиправно звільнено з посади першого заступника начальника управління Липовецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області, суд у розглядуваній справі дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на посаді першого заступника начальника управління Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області, що своєю чергою включає обов'язок Пенсійного фонду України як роботодавця видати наказ про поновлення позивача на посаді першого заступника начальника управління Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області.

Також, відповідно до абзацу 10 підпункту 10.2 пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі», задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково та скасувати акт індивідуальної дії повністю або ту його частину, яка стосується позивача, з моменту прийняття акта та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.

Суд зазначає, що визнання протиправним та скасування акта індивідуальної дії (розпорядження про звільнення) має наслідком його недійсність з моменту прийняття. Тобто такий акт індивідуальної дії від моменту прийняття не породжує жодних правових наслідків, крім тих, що пов'язані з його скасуванням.

Таким чином, встановлення судом факту незаконного звільнення працівника і, як наслідок, поновлення його на роботі, є нерозривними складовими одного процесу із захисту порушеного права, що співпадають у часі.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що поновлення на роботі незаконно звільненого працівника повинно відбуватись з 25.12.2017 року.

Наведені висновки узгоджуються також з правилами ведення трудових книжок та порядком скасування у них записів про незаконне звільнення.

Так, наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 №110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).

Абзацом першим пункту 2.26 Інструкції визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Згідно з абзацом першим пункту 2.27 Інструкції запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Днем звільнення вважається останній день роботи (абзац другий пункту 2.27 Інструкції).

Пунктом 2.10 Інструкції передбачено, що у розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.

У разі необхідності зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за номером таким-то недійсний». Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.

У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: «Запис за номером таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі».

Як встановлено вище судом, останнім днем роботи позивача було 22.12.2017 (п'ятниця).

Враховуючи, що день звільнення вважається останнім днем роботи, то днем поновлення позивача на посаді є перший робочий день, який наступає за днем звільнення, тобто 25.12.2017 року, який припадає на понеділок.

Отже, суд вважає, що позивача необхідно поновити на посаді саме з 25.12.2017 року, відтак, позовна вимога про поновлення ОСОБА_4 на посаді першого заступника начальника Липовецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області з 29.03.2017 року підлягає лише частковому задоволенню.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку (абзац четвертий пункту 2 Порядку №100).

За приписами абзацу третього пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

У пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 №13 Пленуму Верховного Суду України зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області від 05.06.2018 №33/09-53/04, сума нарахованої заробітної плати позивача у серпні 2014 року - 3368,12 грн. та у вересні 2014 року - 6220,22 грн.

Отже, сума нарахованої ОСОБА_4 заробітної плати за серпень та вересень 2014 року становить 9588,34 грн.

Враховуючи, що кількість днів вимушеного прогулу складає 125 робочих днів, розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу становить 28537,50 грн. (125*228,30 грн.).

Суд зазначає, що позивач працювала в органах Пенсійного фонду України, а саме, в Липовецькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Вінницької області.

При цьому, згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до пункту 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 р. за № 41/26486 (далі - Положення №28-2), управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України. Управління Фонду підпорядковуються Фонду та безпосередньо відповідним головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Фонду), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Фонду.

Отже, Липовецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області є територіальним органом Пенсійного фонду України, діяльність якого контролюється, координується та підпорядковується саме Пенсійному фонду України та безпосередньо Головному управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Таким чином, обов'язок щодо нарахування та виплати заробітної плати позивачу покладено на територіальний орган Пенсійного фонду України, в якому вона працювала, а саме - на Липовецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області.

Як встановлено вище судом, на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» Липовецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області реорганізовано шляхом приєднання до Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області і на день розгляду справи проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що міститься в матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене, права та обов'язки Липовецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області в порядку правонаступництва перейшли до Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області.

Суд зауважує, що відповідно до підпункту 5 пункту 4 Положення №28-2 управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань забезпечує ведення бухгалтерського обліку з виконання доходів і видатків, кошторису видатків на утримання управління Фонду та своєчасно складає і в установленому порядку подає затверджену звітність головним управлінням Фонду.

Крім цього, підпунктом 8 пункту 6 Положення №28-2 передбачено, що управління Фонду має право у межах своєї компетенції розпоряджатись майном і коштами Фонду в межах затвердженого кошторису видатків.

Штатний розпис та кошторис видатків на утримання управління Фонду затверджуються начальником відповідного головного управління Фонду (пункт 11 Положення №28-2).

Згідно з пунктом 12 Положення №28-2 управління Фонду є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Приймаючи до уваги, що правонаступником Липовецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області Управління, яке на день розгляду справи припинене, є Іллінецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області, яке є самостійним розпорядником бюджетних коштів, належним відповідачем за позовними вимогами про стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу є саме Іллінецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області.

За змістом частини першої статті 72 та частини першої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно статті 5-1 Кодексу законів про працю України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Всупереч викладеним положенням відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б свідчили про правомірність звільнення позивача у зв'язку з проведеною реорганізацією у ході розгляду справи надано не було.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених у судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені відповідачами під час розгляду адміністративної справи, не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи позивача, а позивачем доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню частково.

Згідно із пунктами 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне рішення суду у частині поновлення ОСОБА_4 на посаді заступника начальника Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області з 25.12.2017 та у частині стягнення із Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах одного місяця - допустити до негайного виконання.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_4 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Пенсійного фонду України від 29.03.2017 року № 203 про звільнення ОСОБА_4 з посади першого заступника начальника Липовецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Визнати протиправним та скасувати наказ Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 22.12.2017 року № 69-ос "Про оголошення наказу Пенсійного фонду України про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України", яким звільнено ОСОБА_4 з посади першого заступника начальника Липовецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Поновити ОСОБА_4 на посаді першого заступника начальника Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 25.12.2017 року.

Стягнути з Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.12.2017 року по 26.06.2018 року.

Постанову в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця допустити до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_4 (вул. АДРЕСА_1)

Пенсійний фонд України (вул. Бастіонна, 9, м. Київ, 01601)

Іллінецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України (вул. Соборна, 27, м. Іллінці, Вінницька область, 22700)

Рішення суду в повному обсязі виготовлено 09.07.2018 року.

Суддя Чернюк Алла Юріївна