Постанова № 75248210, 09.07.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 163/724/17 Головуючий у 1 інстанції: Чишій С.С. Провадження № 22-ц/773/588/18 Категорія: 27 Доповідач: Грушицький А. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Грушицького А.І.,

суддів Бовчалюк З.А., Шевчук Л.Я.,

з участю секретаря судового засідання Вергуна Т.С.,

представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 1 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивував тим, що 5 січня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 10100 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Позичальник ОСОБА_2 своїх зобов’язань не виконала належним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість за договором, яка станом на 31 січня 2017 року становила 33109,94 грн.

Позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 33109,94 грн., з яких 8335,83 грн. заборгованість за кредитом, 20740,27 грн. заборгованість по процентах за користування кредитом, 1980,99 грн. заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. – штраф (фіксована частина), 1552,85 грн. – штраф (процентна складова). Стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 1600 грн.

Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 1 березня 2018 року позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з ОСОБА_2 в користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 5 січня 2010 року станом на 31 січня 2017 року в сумі 16425,75 грн., яку становлять: 8335,83 грн. заборгованості за кредитом; 7307,74 грн. заборгованості за процентами; 782,18 грн. штрафу.

У задоволенні вимог про стягнення 13432,53 грн. процентів, 1980,99 грн. пені та комісії, 1270,67 грн. штрафу відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 1600 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду представник відповідача ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій покликаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Любомльського районного суду Волинської області від 1 березня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному об’ємі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ПАТ КБ «ПриватБанк» просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Повноваження представника, який підписав відзив, підтверджуються довіреністю № 9090-К-О від 9 жовтня 2017 року (т. 2 а.с. 68).

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3, кожен окремо, апеляційну скаргу підтримали з підстав в ній зазначених.

Представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу не визнав.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 не виконала належним чином своїх зобов’язань за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає до стягнення на користь позивача в межах строку позовної давності.

Судом встановлено, що згідно заяви від 5 січня 2010 року ОСОБА_2 отримала кредитну картку «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», відповідно до якої відповідачу встановлено кредитний ліміт в сумі 2000 грн. на кредитну картку № 5577212901280466 з базовою процентною ставкою за кредитом 2,5 % на місяць на залишок заборгованості. Підписуючи вказану заяву відповідач ствердила, що ознайомлена та згідна з умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку (т. 1 а.с. 114).

Того ж дня відповідач ознайомилася з довідкою про умови надання кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», згідно якої встановлено базову процентну ставку 2,5 % в місяць (нараховується на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів у році). Розмір щомісячних платежів (що включають плату за використання кредитних коштів в звітному періоді) становить 7 % від заборгованості, але не менше 50 грн. і не більше залишку заборгованості і мають сплачуватись до 25 числа місяця, наступного за звітним. Також даною довідкою передбачено пеню за несвоєчасне погашення заборгованості двох видів: 1) (базова процентна ставка за договором)/30 нараховується за кожен день прострочення кредиту; 2) 1% від заборгованості, але не менше 10 грн. в місяць, нараховується 1 раз на місяць, за наявності прострочення за кредитом або відсотками 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму більше 50 грн. Крім того, встановлено штраф при порушенні строків платежів по будь-якому з грошових зобов’язань, передбачених договором, більш ніж на 120 днів в розмірі 500 грн. + 5 % від ціни позову (т. 1 а.с. 115).

Згідно довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідачу за укладеним кредитним договором № б/н від 5 січня 2010 року видавались кредитні картки: 5 січня 2010 року № 5577212901260466, строком дії до грудня 2011 року; 19 квітня 2010 року № 4149437103381529, строком дії до лютого 2014 року; 20 січня 2012 року № 5211537410587922, строком дії до грудня 2015 року (т. 1 а.с. 119).

Відповідно до наданої ПАТ КБ «ПриватБанк» виписки за період з 1 січня 2010 року по 5 грудня 2017 року (основна картка 5577********0466) першою операцією по картці була видача готівки 6 січня 2010 року в сумі 1920 грн. з банкомату в м. Любомль.

За допомогою картки 5577********0466 готівка також знімалась: 26 квітня 2010 року двома платежами в сумі 4000 грн. та 500 грн., 20 січня 2011 року в сумі 3005 грн., 30 березня 2011 року в сумі в сумі 5205 грн., 27 квітня 2011 року в сумі 3005 грн., 8 липня 2011 року в сумі 205 грн., 20 липня 2011 року в сумі 155 грн., 12 грудня 2011 року в сумі 805 грн.

За допомогою картки 5211********7922 готівка знімалася 20 січня 2012 року в сумі 2000 грн., 23 лютого 2012 року в сумі 405 грн., 23 березня 2012 року в сумі 500 грн., 23 травня 2012 року в сумі 2000 грн.

За допомогою картки 4149********1529 готівка знімалася 17 лютого 2012 року в сумі 1000 грн., 31 серпня 2012 року в сумі 600 грн.

Всього отримано готівкою в банкоматі 25305 грн. кредитних коштів.

З рахунку відповідача також здійснювалися покупки у торговій мережі та поповнювався рахунок мобільного телефону, зазначеного в заяві від 5 січня 2010 року.

Всього за період з 1 січня 2010 року по 5 грудня 2017 року на рахунок відповідача надійшло 25027,95 грн., а витрачено 65310,37 грн. (т. 1 а.с. 108-110).

Також з довідки банку та виписки по рахунку вбачається, що кредитний ліміт підвищувався 23 квітня 2010 року до 5000 грн., 11 липня 2010 року до 6500 грн., 25 квітня 2011 року до 9200 грн., 8 грудня 2011 року до 10100 грн., 11 лютого 2013 року кредитний ліміт зменшено до 8340 грн. (т. 1 а.с. 108-110, 117).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як встановлено ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, у встановлений строк (термін).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлена тривалість загальної позовної давності у три роки.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 19 березня 2014 року в справі № 6-14цс14 та від 7 жовтня 2015 року в справі № 6-1295цс15, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у повному обсязі починається зі спливом останнього дня місяця дії картки.

Враховуючи, що термін дії останньої, виданої ОСОБА_2, кредитної картки № 5211537410587922 встановлено до грудня 2015 року (т. 1 а.с. 119), перебіг позовної давності розпочався з 1 січня 2016 року, а тому, враховуючи що позовна заява надійшла в суд 16 березня 2017 року, підстав для застосування строків позовної давності до вимог в частині стягнення основної заборгованості за кредитом немає.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач не виконала належним чином умови укладеного договору від 5 січня 2010 року, у зв’язку з чим перед банком виникла заборгованість за тілом кредиту в сумі 8335,83 грн., яка підлягає до стягнення на користь позивача.

Оскільки позовна давність на погашення належних з відповідача щомісячних платежів зі сплати процентів починається після несплати щомісячного чергового платежу, тому з врахуванням поданої представником відповідача заяви про застосування позовної давності, ця заборгованість підлягає до стягнення в межах строку позовної давності за останні три роки, з врахуванням того, що ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом 16 березня 2017 року та заявлені позивачем вимоги обмежені ним у позовній заяві датою – 31 січня 2017 року.

У зв’язку з чим судом першої інстанції правильно визначено розмір заборгованості за процентами за період з 16 березня 2014 року по 31 січня 2017 року в сумі 7307,74 грн., яка розрахована за формулою 8335,83х0,3х1052/360.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 21 жовтня 2015 року в справі № 6-2003цс15 та від 11 жовтня 2017 року в справі № 6-1374цс17, цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Судом першої інстанції було враховано вищевказані правові норми та застосовано в даному випадку один із таких видів відповідальності як штраф в розмірі 782,18 грн., що становить 5% від суми заборгованості за тілом кредиту та процентами, що підлягають до стягнення судом.

Рішення суду першої інстанції позивач в частині відмови у позові не оскаржує і суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги представника відповідача.

Доводи апеляційної скарги про те, що боржник виконала свої зобов’язання спростовуються випискою по рахунку, з якої вбачається наявність кредитної заборгованості (т. 1 а.с. 108-110). Часткове погашення заборгованості, в тому числі шляхом відрахувань із пенсійних виплат не свідчить про повне погашення заборгованості.

Покликання на те, що анкета-заява не може вважатися договором спростовується положеннями ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно яких правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Отже, між сторонами укладено кредитний договір в письмовій формі і виникли кредитні правовідносини.

В процесі виконання умов договору та збільшення кредитного ліміту боржник не висловлювала будь-яких заперечень з приводу такого збільшення та активно користувалася кредитними коштами.

Щодо відсутності обов’язку сплати процентів за користування коштами, то їх розмір зазначений у заяві від 5 січня 2010 року, що скріплена підписом відповідача.

Доводи представника відповідача щодо порушення банком вимог Закону України «Про захист персональних даних» не можуть свідчити про неправильність вирішення спору по суті.

Строк позовної давності за картковим кредитом обчислюється не від дати останнього платежу на погашення кредиту, а зі спливом останнього дня місяця дії картки.

Відносно доводів щодо неможливості розгляду даної цивільної справи головуючим у суді першої інстанції, то в матеріалах справи відсутні відомості щодо заявлення з цих підстав відводу.

Разом з тим, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими.

Отже, за відсутності заяви про відвід в суді першої інстанції, в апеляційного суду відсутні повноваження перевіряти підстави для такого відводу.

Відповідно до ст. 375 ЦК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не є обґрунтованими, апеляційний суд приходить до висновку про залишення судового рішення без змін, а скарги без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 1 березня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 липня 2018 року.

Головуючий

Судді