Рішення № 75248126, 11.07.2018, Луганський окружний адміністративний суд

3

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

11 липня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1546/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження (без виклику сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_2) до Головного управління Національної поліції в Луганські області (93404, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вул. Партизанська, буд. 16) про визнання дій протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) до Головного управління Національної поліції в Луганські області (далі - відповідач, ГУНП в Луганській обл.), в якому просить визнати протиправними дії поліцейських на контрольному пункті виїзду-в'їзду «Станиця-Луганська» щодо перевірки ІМЕІ мобільних телефонів осіб, які переміщуються до району та з району проведення антитерористичної операції, та зобов'язати поліцейських утриматися від вчинення таких дій.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивачу відомо, що під час переміщення громадян України до району та з району проведення антитерористичної операції на контрольному пункті виїзду-в'їзду «Станиця-Луганська» поліцейські пред'являють громадянам незаконні вимоги щодо надання коду ІМЕІ їхніх мобільних телефонів, оскільки такі дії поліцейських суперечать, зокрема, Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 року.

Позивач звертає увагу суду на те, що ІМЕІ телефону відноситься до даних, за якими можна ідентифікувати конкретну особу, оскільки містить відомості про фізичну особу, які можуть належати тільки їй, а також на те, що жодним чинним законом України поліції не надано повноважень здійснювати перевірку ІМЕІ мобільних телефонів осіб, які переміщуються до району та з району проведення антитерористичної операції.

Таким чином, виходячи з принципу законності, Закону України «Про захист персональних даних», поліцейські на контрольному пункті виїзду-в'їзду «Станиця- Луганська» не мають повноважень щодо перевірки ІМЕІ мобільних телефонів при їх переміщенні до району або з району проведення антитерористичної операції.

Протиправні дії поліцейських на контрольному пункті виїзду-в'їзду «Станиця- Луганська» щодо перевірки ІМЕІ мобільних телефонів осіб порушує, зокрема, право Позивача на захист його персональних даних, оскільки Позивач є особою, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, що підтверджується Довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16 лютого 2018 року № 0000478013.

Таким чином, Позивач як внутрішньо переміщена особа не може здійснити в'їзд на тимчасово окуповану територію України через контрольний пункт виїзду-в'їзду «Станиця-Луганська», оскільки поліцейські даного контрольного пункту порушуватимуть право Позивача на захист його персональних даних.

Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, подав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю з таких підстав (арк. спр. 26-29).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» надано поняття терміну персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Частиною 2 ст.11 Закону України «Про інформацію» визначено, що не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про національність, освіту, сімейними стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Термін ІМЕІ (англ. International Mobile Equipment Identity - міжнародний ідентифікатор мобільного обладнання) - це серійний номер мобільного пристрою (п'ятнадцяти значне число, тобто 14 цифр коду плюс 15-та контрольна цифра), який встановлюється заводом-виробником та є унікальним для кожного мобільного телефону. Цей номер встановлюється заводом-виробником при виготовленні апарату та служить для точної і повної ідентифікації телефону в мережах форматів GSM та UMTS: автоматично передається апаратом у мережу оператора при підключенні.

На підставі вищевикладеного, вважає твердження позивача, що ІМЕІ телефону повинен бути віднесений до персональних даних або конфіденційної інформації про фізичну, є хибними та суперечить термінам, визначеним діючим законодавством України.

Відповідно до Указу Президента України № 405/2014 від 14.04.2014 року «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" з 14.04.2014 року по 30.04.2018 року на території Луганської області проводилася антитерористична операція.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначений термін: Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Постановою КМУ від 02.12.2015 № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України», був затверджений перелік населених пунктів, де проводилась антитерористична операція. Відповідно зазначеному Переліку у розділі Луганська область під пунктом 16 зазначений Станично - Луганський район.

В свою чергу, відповідно до ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» особовий склад ГУНП в Луганській області на підставі відповідних наказів АТЦ при СБУ був залучений до проведення антитерористичної операції на території Луганської області, зокрема, в Станично- Луганському районі.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

При виконанні службових завдань під час проведення АТО на території Луганської області особовий склад ГУНП в Луганській області діяв виключно у відповідності до ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» та ст. 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та керувався правами, наданими розділом V Закону України «Про Національну поліцію» та ст. 15 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

На підставі викладеного вважає, що твердження позивача щодо незаконних дій працівників поліції під час виконання своїх службових обов'язків у зоні проведення АТО є необґрунтовані.

На виконання ухвали суду, з метою встановлення фактів перетинання позивачем контрольного пункту виїзду-в'їзду «Станиця-Луганська» в період з 16.02.2018 по 31.05.2018, представником відповідача був зроблений запит № 433/111/28-2018 від 15.06.2018 року до УІАП ГУНП в Луганській області.

Відповідно наданої інформації УІАП ГУНП в Луганській області ( лист № 3021/111/20-2018 року від 18.06.2018) ОСОБА_1 09.04.2018 року о 00 год. 28 хв. перетинав кордон у районі пгт. Каланчак Херсонської області (рухомий комплекс № 200301, Каланчак), інших відомостей надано не було.

Відповідних доказів перетинання позивачем контрольного пункту виїзду-в'їзду «Станиця-Луганська» взагалі відсутні, а тому вважає, що позовні вимоги позивача необґрунтовані, базуються тільки на його припущеннях.

Просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у зв'язку з необґрунтованістю.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, строк звернення до суду з адміністративним позовом вважати не пропущеним, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (арк. спр. 1-3).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.02.2018 № 0000478013, виданої управлінням праці та соціального захисту населення Чугуївської міської ради Харківської обл., фактичним місцем проживання/перебування позивача є - АДРЕСА_2, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (арк. спр. 10).

Згідно наданої інформації УІАП ГУНП в Луганській області ( лист № 3021/111/20-2018 року від 18.06.2018) ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, 09.04.2018 року о 00 год. 28 хв. перетинав кордон у районі пгт. Каланчак Херсонської області (рухомий комплекс № 200301, Каланчак), відомості перетинання ОСОБА_1 контрольного пункту виїзду-в'їзду «Станиця-Луганська» відсутні (арк. спр. 33).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Статтею 12 Закону № 1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.

Згідно статті 14 Закону № 1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» визначено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Поняття «обробка персональних даних» визначене як будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем.

Згідно статті 5 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою.

Законом може бути заборонено віднесення інших відомостей, що є персональними даними, до інформації з обмеженим доступом.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Обробка персональних даних здійснюється відкрито і прозоро із застосуванням засобів та у спосіб, що відповідають визначеним цілям такої обробки.

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, суд вживає заходів щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень в разі їх встановлення. Тобто, суд повинен встановити протиправні дії чи бездіяльність, які вже мали місце у часі, і вже за встановленими фактами вживати певних заходів.

По справі було встановлено, що позивач жодного разу не перетинав контрольний пункт виїзду-в'їзду «Станиця-Луганська». Також позивач не зазначив, що відносно нього чи іншої конкретної особи (із зазначенням прізвища, місця проживання тощо) конкретні поліцейські на контрольному пункті виїзду-в'їзду «Станиця-Луганська» пред'являли громадянам вимоги щодо надання коду ІМЕІ їхніх мобільних телефонів.

Таким чином, самого факту пред'явлення громадянам з боку працівників ГУНП в Луганській області вимоги щодо надання коду ІМЕІ їхніх мобільних телефонів на контрольному пункті виїзду-в'їзду «Станиця-Луганська» по даній адміністративній справі судом не було виявлено та не було встановлено.

Як наслідок, не був встановлений сам факт порушення прав позивача чи інших осіб з боку відповідача, що з урахуванням положень ст. 2 КАС України свідчить про відсутність порушеного права, про захист якого вказує позивач.

Також у суду по даній справі відсутні підстави для висновків щодо наявності чи відсутності підстав визнавати код ІМЕІ мобільного телефону персональними даними конкретної особи, оскільки такі висновки повинні робитися за умови встановлених фактів стосовно певної особи з урахуванням особливостей, виявлених під час встановлення обставин.

Оскільки фактів пред'явлення вимог про надання коду ІМЕІ мобільного телефону як до позивача, так і до інших громадян з боку працівників ГУНП в Луганській області на контрольному пункті виїзду-в'їзду «Станиця-Луганська» по даній адміністративній справі не встановлено, заявлені позовні вимоги не знайшли свого підтвердження, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 11 червня 2018 року про відкриття провадження у справі позивача звільнено від сплати судового збору у розмірі 704,80 гривень.

Оскільки у даній справі у задоволенні позовних відмовляється, судовий збір з відповідача не стягується.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганські області про визнання дій поліцейських на контрольному пункті виїзду-в'їзду «Станиця-Луганська» щодо перевірки ІМЕІ мобільних телефонів осіб, які переміщуються до району та з району проведення антитерористичної операції, протиправними та зобов'язання поліцейських утриматися від вчинення таких дій - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Борзаниця