Рішення № 75247962, 12.07.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/4282/17

провадження 2/201/333/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 22 березня 2017 року звернувся до суду з позовом до відповідача АТ «Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення моральної шкоди, позовні вимоги не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах посилається на те, що починаючи з 2013 року на його мобільний телефон почали надходити дзвінки про те, що він начебто укладав з відповідачем кредитний договір, мається борг і він повинен його погасити, він такий договір ніколи не укладав і тому за його вимогою в банку була проведена перевірка, після якої відповідач повідомив, що від його імені дійсно укладено з банком договір, зобов'язання по якому не виконуються; після цього за його заявою банком була проведена службова перевірка, яка вказала на начебто наявність кредитного договору з оформленням на позивача кредитної картки. Позивач звернувся з позовом до суду і рішенням суду від 29 березня 2016 року вказаний кредитний договір визнано недійсним, ухвалою апеляційного суду вказане рішення залишене без змін. Проте і після цього від відповідача та юридичних осіб, які діють в інтересах останнього, надходять пропозиції про погашення боргу перед банком з погрозами про примусову реалізацію його власного майна, він знову звернувся до банку з заявою про вказані пропозиції і погрози, але відповіді на своє звернення так і не отримав, а повідомлення про погашення боргу на телефон приходять і зараз. Позивач вважає, що вищезазначеними діями банк завдав йому значної моральної шкоди, спричинені душевні страждання, про погрози знають члени родини і через це виникають конфлікти в сім'ї, він повинен докладати значних зусиль для додаткової організації свого життя та інш.. АТ КБ «Приватбанк» не виконав належним чином свої зобов'язання щодо рішення суду про відсутність договірних відносин у них, що є порушенням вимог чинного законодавства. Вважає такі дії відповідача не законними, позивачу фактично завдана моральна шкода та просив стягнути з відповідача 10 000 грн. моральної шкоди, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача АТ «Комерційний банк «ПриватБанк» в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив, в письмовому зверненні до суду вказав на те, що позовні вимоги не визнали повністю, заперечували проти них, вважали ці вимоги безпідставними і не підтвердженими, посилаючись на те, що законодавством і договорами банку з клієнтами не передбачається стягнення моральної шкоди, рішення суду вони виконують і неправомірних дій стосовно позивача не допускають. На письмові звернення позивача вони відповідали в передбаченому законом порядку і терміни. Все ним зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов'язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Позовні вимоги не доведені, немає взагалі підтвердження завдання моральної шкоди і ними в тому числі. Вважають позовні вимоги до них безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі, а справу розглянути без участі їх представника. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаного відповідача згідно ст. 223 ЦПК України.

З'ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що, як стверджує позивач, починаючи з 2013 року на його мобільний телефон почали надходити дзвінки про те, що він начебто укладав з відповідачем кредитний договір, мається борг і він повинен його погасити, він такий договір ніколи не укладав і тому у січні 2014 року за його вимогою в банку була проведена перевірка, після якої відповідач повідомив, що від імені ОСОБА_1 дійсно укладено з банком кредитний договір на підставі його заяви від 20 лютого 2006 року, видано кредит на 360 днів під 4% річних в місяць з випуском кредитної картки з лімітом 2 000 грн., зобов'язання по якому не виконуються; після цього за його заявою від 20 березня 2015 року банком була проведена службова перевірка, яка вказала на начебто наявність кредитного договору з оформленням на позивача кредитної картки.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Після цього позивач звернувся з позовом до суду і рішенням Жовтневого районного суду м Дніпропетровська від 29 березня 2016 року вказаний кредитний договір, який начебто укладено між ОСОБА_1 і ПАТ КБ ПриватБанк визнано недійсним, ухвалою апеляційного суду від 22 грудня 2016 року вказане рішення залишене без змін. Проте і після цього, як стверджує позивач, від відповідача та юридичних осіб, які діють в інтересах останнього, надходять пропозиції про погашення боргу перед банком з погрозами про примусову реалізацію його власного майна, він знову звернувся до банку з заявою про вказані пропозиції і погрози, але відповіді на своє звернення так і не отримав, а повідомлення про погашення боргу на телефон приходять і зараз. Позивач вважає, що вищезазначеними діями банк завдав йому значної моральної шкоди, спричинені душевні страждання, про погрози знають члени родини і через це виникають конфлікти в сім'ї, він повинен докладати значних зусиль для додаткової організації свого життя та інш.. АТ КБ «Приватбанк» не виконав належним чином свої зобов'язання щодо рішення суду про відсутність договірних відносин у них, що є порушенням вимог чинного законодавства, порушено його права, в добровільному порядку спір не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом з'ясовано, що позивач начебто укладав з відповідачем кредитний договір, мається борг і він повинен його погасити, позивач у січні 2014 року звернувся до банку, була проведена перевірка, після якої відповідач повідомив, що від імені ОСОБА_1 дійсно укладено з банком кредитний договір на підставі його заяви від 20 лютого 2006 року, видано кредит на 360 днів під 4% річних в місяць з випуском кредитної картки з лімітом 2 000 грн., зобов'язання по якому не виконуються; після цього за його заявою від 20 березня 2015 року банком була проведена службова перевірка, яка вказала на начебто наявність кредитного договору з оформленням на позивача кредитної картки.

Відповідно до ст. 204 ЦК України «Презумпція правомірності правочину»: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.»

Позивач звернувся з позовом до суду і рішенням Жовтневого районного суду м Дніпропетровська від 29 березня 2016 року вказаний кредитний договір, який начебто укладено між ОСОБА_1 і ПАТ КБ ПриватБанк визнано недійсним, ухвалою апеляційного суду від 22 грудня 2016 року вказане рішення залишене без змін.

Відповідно до ст. 58 «Відповідальність банку за своїми зобов'язаннями» Закону України «Про банки і банківську діяльність»: банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.

За загальними положеннями про договір (ч. 1 ст. 626 ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Але вимог про відшкодування матеріальної шкоди, збитків, передбачених вищезазначеним законодавством, позивчаем не заявлено. Таким чином в судовому засідання не знайшла свого підтвердження та обставина неправомірності дій відповідача або конкретних його праціввників, пов'язаними з неналежним виконанням своїх трудових обов'язків працівниками вказаного банку позивачу було завдано ушкодження здоров'я, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи (відповідача).

Самі по собі факти неправомірності певних дій чи бездіяльності, порушення способу звернення і примусу до певних дій за рішенням суду, встановленої процедури розгляду звернень громадянина, за відсутності доведеного факту наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди. Наявність такої шкоди відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу, підлягає доведенню особою, що порушує питання про її відшкодування. Позивачем не підтверджено будь-якими доказами наявність у нього втрат нематеріального характеру, з якими цивільне законодавство пов'язує виникнення права на відшкодування моральної шкоди. Фактично позивачем на її обгрунтування наведені лише письмові пояснення позивача та його міркування загального характеру, які не є доказом у цивільній справі.

Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями відповідача позивачу було завдано ушкодження здоров'я, майнової чи немайнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями відповідача і підлягають відновленню чи повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

Ст. 1167 ЦК України містить підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем не було надано належних доказів наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачем моральних страждань, він не довів вину відповідача, не надав доказів причинно-наслідкового зв'язку між діями (винними, а не будь-якими) третіх осіб, відповідача та начебто завданою шкодою, не надано розрахунку шкоди.

Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно до ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України, право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю.

Не може суд прийняти до уваги наполягання сторони позивача на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджена. Позовні вимоги не уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлено.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до АТ "Комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення моральної шкоди відмовити.

Таким чином, викладені позивачем обставини не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, переконливих доказів на спростування позиції відповідача позивач суду не надав, позовна заява не ґрунтується на законі та не підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 33, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 22, 23, 203, 204, 215, 216, 220, 321, 328, 525, 526, 530, 545, 570, 571, 627, 628, 629, 635, 657, 1166, 1167 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 12 липня 2018 року.

Суддя -