Постанова № 75247251, 27.06.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 301/1639/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

27 червня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ДЖУГИ С.Д., КУШТАНА Б.П.

при секретарі ПИЛИП Ю.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 301/1639/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Траст Фінанс»» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про спонукання до виконання мирової угоди, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Траст Фінанс»» на рішення Іршавського районного суду від 3 жовтня 2017 року, головуюча суддя Пітерських М.О., -

встановив:

08.08.2017 ПАТ «ВіЕс Банк» звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мотивуючи наступним. За договором від 11.10.2005 № KF34145 ВАТ «Електрон Банк», правонаступниками якого послідовно були ПАТ «Фольксбанк» і ПАТ «ВіЕс Банк», надало ОСОБА_1 кредит, виконання зобов’язань за яким було забезпечено порукою ОСОБА_2 на підставі договору поруки від 11.10.2005.

27.10.2011 Іршавським районним судом ухвалено рішення у справі № 2-824/11 про стягнення боргу за вказаним кредитним договором на користь ПАТ «Фольксбанк». На виконання цього рішення суду були відкриті виконавчі провадження про стягнення боргу з ОСОБА_1 (ВП № 36023430) і з ОСОБА_2 (ВП № 36023613). На стадії виконання рішення суду сторони 22.08.2013 уклали мирову угоду, що була визнана ухвалами Іршавського районного суду від 24.09.2013 і від 01.10.2013, якою підтвердили заборгованість у сумі 441447,13 грн.

Відповідно до пункту 9 мирової угоди сторони домовились, що в разі невиконання або неналежного виконання умов угоди з боку боржників, у т.ч., при порушенні строків розрахунків, зазначених у пункті 2 угоди, всі домовленості між сторонами, визначені в пунктах 2, 4, 5 угоди, скасовуються, а виконання ухвали суду, якою затверджено мирову угоду, проводиться в примусовому порядку органами ДВС згідно із законодавством. Пунктом 10 мирової угоди сторони визначили, що в разі настання подій, передбачених п. 9 угоди, стягненню з боржників у примусовому порядку підлягає заборгованість в сумі 441447,13 грн за кредитним договором, а також заборгованість за процентами за користування кредитом, пенею, штрафними санкціями, що буде донарахована у зв’язку з порушенням умов мирової угоди.

Відповідачі порушили свої зобов’язання, заборгували банку за кредитним договором від 11.10.2005 № KF34145 станом на 12.07.2017 кошти в сумі 592455,29 грн, з яких 95447,13 грн борг за кредитом, 391711,01 грн борг за процентами і 105297,15 грн пеня. Визнана судом мирова угода, що не виконується добровільно, може бути підставою для примусового виконання. Ухвала суду про визнання мирової угоди є виконавчим документом і підлягає виконанню державною виконавчою службою, якщо відповідає вимогам, встановленим законом до виконавчого документу.

Виходячи з наведеного, в разі невиконання однією зі сторін зобов’язань за умовами мирової угоди інша сторона може звернутися до державної виконавчої служби по примусове виконання ухвали суду про затвердження мирової угоди, а також не позбавлена права звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання угоди.

Посилаючись на ці обставини, на положення ст.ст. 612, 1050 ЦК України щодо відповідальності боржника за порушення зобов’язання та права кредитора у відповідному випадку вимагати дострокового виконання зобов’язання, на ст.ст. 17, 18 та інші норми Закону України «Про виконавче провадження» щодо виконання ухвали суду про визнання мирової угоди, а також на правові позиції, позивач просив суд спонукати ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до виконання мирової угоди, укладеної 22.08.2013 між ПАТ «ВіЕс Банк» і відповідачами, затвердженої ухвалами Іршавського районного суду від 24.09.2013 і від 01.10.2013, шляхом стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» заборгованості в розмірі 592455,29 грн. Судові витрати позивач просив покласти на відповідачів.

Рішенням Іршавського районного суду від 03.10.2017 у позові відмовлено.

Позивач ПАТ «ВіЕс Банк» рішення суду оскаржив, вказує на його незаконність та необґрунтованість, посилається на обставини, якими мотивувався позов. Зазначає також, що суд не взяв до уваги висловлені Верховним Судом України правові позиції, відповідно до яких за наявності невиконаного боржником рішення суду про стягнення боргу кредитор управі вимагати солідарного стягнення з боржника і поручителя процентів за кредитом і штрафних санкцій. Суд не врахував, що відповідачами мирова угоди виконувалася неналежним чином, що й спричинило виникнення боргу, тоді як кошти, що вносилися ними на виконання мирової угоди, були повністю зараховані банком на погашення боргу згідно із умовами угоди. 346000,00 грн були зараховані на погашення основного боргу за кредитом, при тому, що за мировою угодою борг був визначений у сумі 441447,13 грн. Позивач просить рішення суду скасувати, позов – задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали письмові заперечення на апеляцію, в яких вказують на необґрунтованість скарги, просять її відхилити, а рішення суду – залишити без змін. Зазначають, зокрема, що на день розгляду справи погасили борг у сумі 400000,00 грн згідно із графіком сплати коштів, тому умови мирової угоди були виконані. Банк надав розрахунок, який не відповідає графіку погашення заборгованості і в якому не відображено зарахування 346000,00 грн на погашення боргу. На час звернення кредитора до суду строк виконання зобов’язання за мировою угодою ще не настав. Крім того, платіж за мировою угодою включає в себе частину сплати заборгованості за кредитом, за процентами і за пенею, тоді як сама мирова угода, якою фактично змінено договір, не передбачає зобов’язань за відсотками і пенею. Позивач не звертався до виконавчої служби по примусове виконання ухвали суду про визнання мирової угоди.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 05.02.2018 залучено до участі в справі ТОВ ФК «Траст Фінанс»» як правонаступника ПАТ «ВіЕс Банк».

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_3, врахувавши, що представник позивача, повідомленого належним чином про час і місце розгляду справи, не з’являвся в судові засідання, відхиливши після відкладання за заявами позивача розгляду справи чергове клопотання позивача про відкладення розгляду справи як необґрунтоване, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України у відсутність інших учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, суд приходить до такого.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості та недоведеності і дійшов висновків про те, що позивач пред’явив вимоги до спливу строку виконання мирової угоди, яка мала бути виконана до 28.02.2018; відповідач ОСОБА_1 за період з 30.08.2013 по 27.02.2017 погасив борг у сумі 346000,00 грн, а на день розгляду справи – загалом у сумі 400000,00 грн, при цьому, погашення боргу на суму 346000,00 грн у відповідний період не було відображене в розрахунку боргу, яким обґрунтовувався позов; позивач поставив питання про спонукання відповідачів до виконання мирової угоди, проте, на день ухвалення рішення судом ті сплатили 400000,00 грн, а до 28.02.2018 їм залишилося сплатити 41447,13 грн; мирова угода не є кредитним договором і не передбачає умов нарахування та сплати процентів, пені, тоді як позивач пред’явив вимогу про спонукання відповідачів до виконання саме мирової угоди, а суму визначив відмінну від тої, що вказана в угоді, крім того, щодо нарахування процентів та пені не наведено обґрунтування, зокрема, щодо порядку і бази нарахування. Рішення суду узгоджується з вимогами закону, відповідає обставинам справи та ґрунтується на доказах і матеріалах справи, яким дано правильну оцінку.

Відповідно до ст.ст. 11-14, 202, 509, 525, 526, 541, 543, 549, 550, 553, 554, 611, 612, 614, 622-625, ст. 1050 ч. 2, ст. 1054 ЦК України, цивільні права та обов’язки, що виникають з договорів, повинні належно виконуватися; одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; позичальник зобов’язаний повернути борг кредитору, а останній вправі вимагати стягнення боргу, за відповідних умов – достроково, включно зі штрафними санкціями з боржника і поручителя, які відповідають перед кредитором як солідарні боржники; поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник. Правомірність правочину презюмується, договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст.ст. 204, 629 ЦК України). Наявність підстави для виникнення боргу, пред’явленого до стягнення, його розмір і обґрунтованість доказуються кредитором, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання (ст. 614 ч. 2, ст. 623 ч. 2 ЦК України).

Встановлено, що 11.10.2005 Відкрите акціонерне товариство «Електрон Банк», правонаступниками якого послідовно були Публічне акціонерне товариство «Фольксбанк» і Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк», уклало з ОСОБА_1 договір № KF34145, згідно із яким надало йому кредит у сумі 75000,00 грн зі сплатою за нього процентів за базовою ставкою 19% річних і зі строком погашення кредиту не пізніше 09.10.2020 (а.с. 4-5, 21-22). Виконання зобов’язань за кредитним договором було забезпечено порукою ОСОБА_2 на підставі договору поруки від 11.10.2005 (а.с. 6).

Рішенням Іршавського районного суду від 27.10.2011 у справі № 2-824/11 задоволено позов ПАТ «Фольксбанк» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення боргу, стягнуто з відповідачів солідарно на користь банку борг за кредитним договором від 11.10.2005 № KF34145 у сумі 518104,08 грн, який складався з 465694,65 грн боргу за сумою кредиту, 48721,47 грн боргу за процентами, 3687,96 грн пені, а також судових витрат у сумі 1820,00 грн (а.с. 7-8). Цим позовом, пред’явленим 14.07.2011, кредитор реалізував своє право вимагати дострокового повного виконання зобов’язання. На виконання цього рішення Іршавським районним судом були 08.02.2012 видані виконавчі листи про стягнення з кожного із солідарних боржників зазначеного боргу (а.с. 9, 10).

22.08.2013 стягувач ПАТ «Фольксбанк» і боржники ОСОБА_1, ОСОБА_2 уклали мирову угоду у виконавчих провадженнях відповідно № 36023430 і № 36023613 на виконання зобов’язань за виконавчими листами, виданими Іршавським районним судом 08.02.2012 (а.с. 11-12). Умови угоди передбачали, зокрема, таке:

сторони визначили, що заборгованість боржників перед стягувачем, що виникла з кредитного договору від 11.10.2005 № KF34145, станом «на дату затвердження судом цієї мирової угоди становить 441447,13 грн (п. 1).;

погашення цієї заборгованості боржниками має бути здійснене не пізніше 28.02.2018 за графіком, який передбачав щомісячну сплату в період з 30.08.2013 по 28.02.2018 коштів у сумі 8000,00 грн (за винятком останнього платежу, який мав бути здійснений у розмірі 9447,13 грн) (п. 2);

«сторони домовились, що у разі погашення боргу за кредитним договором № KF34145 від 11 жовтня 2005 року в сумі 441447,13 гривень в повному обсязі та в строки, встановлені цією мировою угодою, вважати, що зобов’язання за кредитним договором № KF34145 від 11 жовтня 2005 року виконані боржниками належним чином і в повному обсязі; за умови відсутності станом на 1 березня 2018 року заборгованості боржників перед стягувачем за кредитним договором (зі змінами і доповненнями до нього, в тому числі, зумовленими цією мировою угодою), дія кредитного договору № KF34145 від 11 жовтня 2005 року (зі змінами і доповненнями до нього) буде вважатися припиненою» (п. 5);

«сторони домовилися, що в разі невиконання або неналежного виконання умов цієї мирової угоди з боку боржників, у тому числі, при порушенні будь-яких строків розрахунків, зазначених у пункті 2 цієї угоди, всі домовленості між сторонами, визначені в пунктах 2, 4, 5 угоди, скасовуються, а виконання ухвали суду, якою затверджено цю мирову угоду, проводиться в примусовому порядку органами Державної виконавчої служби згідно чинного законодавства України» (п. 9);

«сторони домовились, що у разі настання подій, передбачених в п. 9 цієї мирової угоди, стягненню в примусовому порядку з боржників на користь стягувача підлягає заборгованість, яка становить 441447,13 грн заборгованості по кредитному договору, а також заборгованість за процентами за користування кредитом, пенею, штрафними санкціями, що буде донарахована у зв’язку з порушенням умов цієї мирової угоди» (п. 10).

Сторони домовились закінчити виконавчі провадження № 36023430 і № 36023613 у разі визнання мирової угоди судом (п. 13).

Ухвалою Іршавського районного суду від 24.09.2013 у справі № 301/2170/13-ц визнано мирову угоду, укладену 22.08.2013 в процесі виконання між стягувачем ПАТ «Фольсбанк» і боржником ОСОБА_2, ухвалою цього ж суду від 01.10.2013 у справі № 301/2369/13-ц визнано мирову угоду, укладену 22.08.2013 в процесі виконання між стягувачем ПАТ «Фольсбанк» і боржником ОСОБА_1, мирову угоду визнано без змін щодо її змісту (а.с. 13-16).

Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов’язків сторін та предмета позову (ст. 175 ч. 1 ЦПК України в редакції, що була чинною на час укладання сторонами та визнання судом мирової угоди). За змістом зазначеної норми закону та положень ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 6, ст. ст. 11 ч. 1, ч. 2 п. 1, ст.ст. 202, 509, 626-628, 638 ЦК України, мирова угода за своєю правовою природою є договором, що укладається сторонами з метою припинення спору на погоджених ними умовах. Мирова угода може бути укладена і на стадії примусового виконання рішення суду з метою врегулювання умов виконання, зміни цих умов, зміни умов зобов’язання тощо (ст. 372 відповідної редакції ЦПК України), у разі зміни умов зобов’язання застосовуються правила, встановлені ст. 651 ч. 1, ст. 653 ч.ч. 1, 3 та інших норм ЦК України щодо реалізації прав учасників договірних правовідносин.

Судове рішення, що набрало законної сили, є обов’язковим для виконання (ст. 124 ч. 5 Конституції України в редакції, що була чинною до 30.09.2016). Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, яка є чинною з 30.09.2016, судове рішення є обов’язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Судове рішення, що набрало законної сили, за заявою особи, на користь якої воно ухвалено, звертається до виконання (ст. 368 редакції ЦПК України, що була чинною до 15.12.2017, ст. 431 редакції цього Кодексу, чинної з 15.12.2017). Реальне виконання відповідно до закону чинного судового рішення є обов’язковою складовою реалізації особою права на справедливий суд, передбаченого п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР. Європейський суд з прав людини у «пілотному» рішенні «ОСОБА_4 проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) від 15.10.2009 (заява № 40450/04) відповідно до практики Суду в контексті оцінки дій держави та її органів у питаннях виконання судових рішень, що набрали законної сили, зазначив, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов’язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін; Суд вказав на неприпустимість та несумісність з положеннями Конвенції практики, коли особа, яка домоглася від національного органу остаточного рішення, за виконання якого несуть відповідальність органи влади України, наражається на ризик бути позбавленою можливості скористатися вигодами такого рішення відповідно до Конвенції (п.п. 51, 53, 54, 73, 83, 85, 88 та ін.). Відповідні позиції висловлені ЄСПЛ і в багатьох інших справах як щодо України, так і щодо інших країн.

Відтак, мирова угода, укладена на стадії виконання рішення суду, та ухвала суду про її визнання, що набрала законної сили, повинні бути виконані у точній відповідності до змісту угоди, її умов, і відповідно до змісту ухвали суду про визнання мирової угоди та формулювання резолютивної частини цієї ухвали суду. Зважаючи на специфіку вирішення процесуальним порядком відповідного питання, ухвала суду про визнання мирової угоди є одночасно судовим рішенням і виконавчим документом, у якому викладені умови мирової угоди і, відповідно, визначені умови виконання. Мирову угоду було укладено, а в подальшому – було визнано судом із врахуванням вільного волевиявлення, зокрема, кредитора у матеріально- і процесуально-правовому сенсі, було досягнуто згоди щодо порядку виконання зобов’язання стосовно конкретного боргу, що первісно виник з кредитного договору, а стягнутий був рішенням суду.

У разі невиконання однією зі сторін зобов’язань за умовами мирової угоди, інша сторона угоди може звернутися як до державної виконавчої служби для примусового виконання ухвали суду про визнання мирової угоди, якщо ця ухвала відповідає вимогам щодо виконавчого документа, так не позбавлена і права та можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. Кредитор безумовно вправі вимагати й виконання судового рішення і цим правом теж розпоряджається на свій розсуд, проте, не вправі ревізувати судове рішення, що набрало законної сили, змінювати його зміст, спосіб і порядок виконання, виконувати довільно і т.ін.

Аналіз змісту мирової угоди у взаємозв’язку з умовами кредитного договору, обставинами справи та нормами закону приводить до висновку про те, що в мировій угоді зафіксована правова позиція позивача, відповідно до якої останній виходив із того, що умови кредитного договору змінені цією угодою. Мировою угодою була визначена та зафіксована заборгованість, що підлягала погашенню, в розмірі 441447,13 грн, водночас, в угоді не визначалися складові цієї заборгованості, порядок її утворення за відповідними елементами, порядок зарахування коштів на погашення саме елементів боргу, оскільки такі не визначалися, тощо. Тобто, була визначена кінцева, остаточна заборгованість за кредитним договором як така та не було конкретно кваліфіковано цю суму як кредит, відсотки чи штрафні санкції або борг за усіма чи за будь-яким із цих елементів. При цьому, позивач залишив поза увагою, що пред’явленням позову у 2011 році кредитор визнав строк виконання зобов’язання за кредитним договором таким, що настав (змінив строк виконання зобов’язання) (ст. 1050 ч. 2 ЦК України).

Пункт 9 мирової угоди містить взаємовиключні положення одночасно про те, що, з одного боку, невиконання (неналежне виконання) угоди тягне скасування умов, визначених п.п. 2, 4, 5 (порядок виконання угоди), при цьому: не обумовлено, в який саме момент і в який спосіб здійснюється таке скасування, як це фіксується і т.ін., а пункт 1 угоди, що визначає розмір боргу саме в сумі 441447,13 грн, не скасовується; з іншого боку, виконання ухвали суду, якою затверджено мирову угоду, проводиться в примусовому порядку (тобто, з урахуванням недопустимості невиконання чинного і не зміненого судового рішення, здійснюється виконання ухвали і угоди в повному обсязі).

Пункт 10 угоди передбачає, що у разі настання обставин, обумовлених пунктом 9 угоди, стягується примусово заборгованість, яка становить 441447,13 грн заборгованості по кредитному договору, а також заборгованість за процентами за користування кредитом, пенею, штрафними санкціями, що буде донарахована у зв’язку з порушенням умов цієї мирової угоди, при цьому: за змістом відповідного формулювання слід розуміти, що 441447,13 грн є заборгованістю за кредитним договором (сумою кредиту), на які здійснюються інші нарахування; водночас, належно і чітко не визначається, якою має бути база для нарахування процентів і штрафних санкцій (первісна сума кредиту у 75000,00 грн, інша сума чи сказана у мировій угоді 441447,13 грн); в який спосіб і на якій підставі відповідна база (в т.ч., визначені у конкретний спосіб проценти для нарахування штрафних санкцій) повинна визначатися; за якою ставкою повинні нараховуватися проценти (19% річних загальним порядком чи 38% річних на прострочену заборгованість); умов і порядку такого нарахування угода не містить, хоча в ній ідеться про нарахування саме у зв’язку з порушенням умов цієї мирової угоди; те саме стосується і нарахування штрафних санкцій, щодо яких, зокрема, кредитний договір передбачав різні об’єкти нарахування (окремо щодо суми кредиту і щодо процентів, п.п. 6.2., 6.3. договору).

Врегулювання відносин між сторонами у наведений вище спосіб створило ситуацію правової невизначеності щодо зобов’язання, його умов, порядку і строку виконання та відповідальності за порушення зобов’язання. В усякому разі безспірною можна вважати лише згоду сторін щодо остаточної суми заборгованості (441447,13 грн), строку і порядку виконання зобов’язання щодо сплати цієї суми (до 28.02.2018 внесенням щомісячних платежів). Умови щодо нарахування процентів, штрафних санкцій, скасування окремих умов угоди та умови, що по суті передбачають втручання в компетенцію суду, не можна вважати належно і конкретно визначеними із дотриманням вимог закону, до того ж, дії передусім кредитора не враховують зміни строку виконання зобов’язання, а дані про внесення змін до кредитного договору щодо строку його виконання (продовження строку, враховуючи факт зміни цього строку) відсутні.

Поза цим, правова позиція кредитора, який пред’явив позов про спонукання боржників до виконання мирової угоди від 22.08.2013, безспірно вказує на те, що кредитор визнає цю угоду чинною. Даних про внесення до угоди будь-яких змін, скасування будь-яких її положень, зокрема, через неналежне виконання її умов боржниками, додаткове врегулювання питань щодо змісту і умов мирової угоди із боржниками – у справі немає. Відтак, підлягають виконанню саме мирова угода та чинні судові рішення про її визнання. Кредитний договір і в разі продовження строку його дії підлягав би виконанню теж з урахуванням змін, зумовлених укладенням мирової угоди. Тим часом, з розрахунку боргу, яким обґрунтовувався позов (а.с. 17-20), випливає, що попри зміну строку виконання зобов’язання, попри укладання та визнання судом мирової угоди, банк продовжував вести облік операцій і здійснювати нарахування за кредитним договором без будь-якого врахування факту дострокового стягнення боргу, без врахування мирової угоди, обов’язкових до виконання судових рішень, за умовами кредитного договору, що мали місце до зміни строку його виконання і до укладання мирової угоди.

Сума боргу, визначеного мировою угодою, не облікована в розрахунку боргу, не відображена в ньому і, відповідно, не бралася до уваги банком. Банк продовжував нараховувати проценти відповідно до кредитного договору після ухвалення судом 21.12.2011 рішення про дострокове стягнення боргу. Незважаючи на це, банк пред’явив позов саме про спонукання боржників до виконання мирової угоди шляхом стягнення з них боргу, визначеного за кредитним договором, а не за мировою угодою, станом на 12.07.2017 з інших, аніж у мировій угоді підстав і на інших умовах, виходячи з іншої бази нарахування, у сумі 592455,29 грн, де 95447,13 грн – борг за кредитом, 391711,01 грн – борг за процентами і 105297,15 грн – пеня, хоча мирова угода зафіксувала належну до сплати заборгованість у сумі 441447,13 грн без будь-яких елементів цього боргу. Такий розрахунок не може слугувати належною підставою для визначення, обґрунтування і стягнення боргу, позаяк є некоректним. Тож вимога позивача не відповідає змісту і умовам мирової угоди, виходить за межі як угоди, так і судових рішень, якими вона затверджена, та не відповідає дійсним обставинам справи і умовам, на яких сторони врегулювали свої правовідносини.

Вищенаведені обставини в сукупності вже самі по собі є достатніми для висновку про відсутність підстав для задоволення позову і виключали можливість ухвалення такого судового рішення. Особа не може бути примушена до виконання умов мирової угоди, яких ця угода не містить, поза межами цієї угоди, крім того, позивач поставив по суті питання про фактичну ревізію чинних судових рішень у позапроцесуальний спосіб. Слід зауважити також, що сформульований позивачем дійсний предмет позову не відповідає підставам і мотивам, із яких позов заявлений, позаяк спонукання до виконання мирової угоди та фактична вимога (стягнення коштів) не є тотожними поняттями, спонукання передбачає покладення на особу обов’язку вчинити певну дію (виконати угоду), тоді як стягнення коштів (боргу) є класичною вимогою, спрямованою на пряме, безвідносно до дій боржника, задоволення майнових вимог кредитора. Правова позиція позивача щодо підстав, обґрунтування та предмету позову є в справі суперечливою.

Суд першої інстанції вірно вказав і на необґрунтованість та недоведеність позову по суті в контексті розрахунків між сторонами, щодо чого апеляційний суд вважає за необхідне додатково відзначити таке. Банківськими документами підтверджується та визнано позивачем (а.с. 39, 71-73, 80-85 та ін.), що ОСОБА_1 у період з 30.08.2013 по 27.02.2017 одинадцятьма платежами сумами від 5000,00 грн до 128000,00 грн сплатив кредитору 346000,00 грн на виконання своїх зобов’язань за мировою угодою, що її він почав виконувати одразу після укладення і ще до її визнання судом, кошти (78,4% від 441447,13 грн) були сплачені до моменту звернення банку до суду з позовом. Сплачуючи відповідні кошти боржник, і приймаючи їх – банк, окрім підписання мирової угоди своїми діями визнали факт її укладення, обов’язковість її виконання, хоча банк і не відображав у розрахунках прийняті за мировою угодою кошти саме відповідно до її умов, а зараховував на погашення боргу згідно з умовами договору, що існували раніше, і щодо яких банк не враховував факт зміни строку виконання зобов’язання. Такі односторонні дії банку не можуть слугувати підставою для задоволення його вимог.

Окрім 346000,00 грн, сплачених до пред’явлення позову, відповідач ОСОБА_1 під час розгляду справи судом першої інстанції 02.10.2017 сплатив 54000,00 грн на виконання мирової угоди, тому на час ухвалення судом рішення було сплачено 400000,00 грн. У подальшому, під час апеляційного розгляду справи ОСОБА_1 сплатив ПАТ «ВіЕс Банк» за квитанцією від 28.02.2018 ще 41200,00 грн, а 29.03.2018 сплатив цьому банку ще 300,00 грн (а.с. 139, 152), всього на користь кредитора сплатив 441500,00 грн на виконання умов мирової угоди.

Таким чином, умови мирової угоди виконані у період з 30.08.2013 по 29.03.2018, із незначним порушенням кінцевого строку виконання зобов’язання. Беручи до уваги вищевикладені обставини і зважаючи на некоректність і необґрунтованість розрахунку боргу як такого, нерегулярність платежів боржника на виконання умов мирової угоди наразі не може тягти сплату ним коштів відповідно до пред’явлених позивачем вимог. Зарахування (незарахування) на даний час новому кредитору платежу боржника в сумі 41447,13 грн, на відсутність даних про надходження коштів за яким той вказував у зверненні до апеляційного суду, теж з огляду на встановлене в справі не є підставою для задоволення апеляції позивача. Для вирішення питань щодо зарахування цього, а також інших платежів (за наявності для того підстав) новому кредитору, якому відповідні права вимоги були відступлені первісним кредитором лише 29.12.2017 (а.с. 118-123), за правилами, що випливають із положень ст. 514, ст. 516 ч. 2, ст. 517 ч. 1 ЦК України, перешкод не вбачається.

Правових підстав для стягнення з солідарних боржників коштів (заборгованості за кредитом, процентів, штрафних санкцій) у контексті наявності рішення суду, що не виконане боржником, у справі немає. Відповідні доводи апеляції не враховують факту дострокового стягнення боргу, нарахування відповідних платежів поза цим строком, інших дійсних обставин справи та не ґрунтуються на належних і допустимих доказах.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції ухвалив правильне по суті та справедливе рішення і не мав передбачених законом підстав для задоволення позову, на що окремі неточності у оцінці відображення в розрахунку боргу сплачених боржником коштів не впливають. Тому на підставі ст. 375 ЦПК України апеляцію позивача, яка загалом вірних висновків суду першої інстанції не спростовує, слід залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд –

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Траст Фінанс»» залишити без задоволення, а рішення Іршавського районного суду від 3 жовтня 2017 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 11 липня 2018 року.

Судді