Рішення № 75246441, 12.06.2018, Селидівський міський суд Донецької області

242/1780/18

2/242/891/18

РІШЕННЯ

Іменем України

12 червня 2018 року Селидівський міський суд Донецької області в складі: - головуючого - судді Черкова В.Г.,

- при секретарі Кідрон О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Селидово у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта «Котляревська» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі при звільненні з роботи,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач 19.04.2018 р. звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позову зазначив, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем. Був звільнений з 13.01.2018 р. за власним бажанням. Розрахунок у день звільнення проведений не був, також залишилися не сплаченими суми за невикористану відпустку. Остання сума по заборгованості із заробітної плати на дійшла на його картковий рахунок 30.30.2018 р. Просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі при звільненні з роботи по день повного розрахунку в розмірі 44263,10 грн.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 24.04.2018 року відкрито провадження по справі та розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами.

Представником відповідача ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта «Котляревського» було надано відзив та додаткові пояснення, де зазначено, що ОСОБА_1 було звільнено з 13.01.2018 р. На день звільнення заборгованість по заробітній платі складала 8423,45 грн., яка була виплачена у період з 17.01.2018 р. по 30.03.2018 р. З урахуванням того, що в день звільнення позивач не працював, вимога щодо розрахунку до ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта «Котляревського» не надходила. Також зазначив, що вугільна галузь України завжди була дотаційною. Ситуація, яка склалася на теперішній час не є виключенням. Фінансовий стан підприємства не стабільний і залежить від бюджетного фінансування. Несприятлива фінансова ситуація, що пов’язана з негативною динамікою виробничих показників, а також недоодержанням бюджетного фінансування, призвели до відсутності грошових коштів на рахунках. Нестабільна ситуація у Донецькій області, збройні зіткнення, реальна існуюча загроза життю та здоров’ю людей, привели до нестабільності роботи ДП «Селидіввугілля». У зв’язку з настанням зазначеним вище несприятливих обставин на підприємстві виникла заборгованість із заробітної плати перед працівниками. Відповідно до листа Донецької Торгово-промислової палати України від 07.12.2015 р. № 1614/12.12-03 засвідчено настання обставин непереборної сили (наявність воєнного конфлікту на території Донецької області та здійснення у зв’язку із цим антитерористичної операції) з 10.06.2016 р. провадження господарської діяльності в Донецькій області та дотримання нормативно-правових актів України, що стосується справлення податків та обов’язків стало фактично неможливим. Тобто, зазначені обставини стверджують про наявність форс-мажорних обставин, що є наслідком відсутності вини підприємства. Просив відмовити у задоволені позовних вимог.

Суд, відповідно до ч.8 ст.279 ЦПК України, дослідивши матеріали справи, знаходить, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Основним Законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обовязки, в рівній мірі кореспондується обов’язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі несплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, зазначені в 116 цього Кодексу, при вiдсутностi спору про їх розмiр, підприємство, установа, організація повинні сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку або на момент розгляду справи в суді.

Поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків (п. 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року).

Більше того, відповідно до п. 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року передбачено, що спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов’язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз’яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов’язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 , дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВСУ від 29.01.2014 року по справі № 6-144цс13 (№ в ЄДРСРУ 37007895).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (Постанова ВСУ від 14.12.2016 року по справі № 428/7002/14-ц (№ в ЄДРСРУ 63749527).

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 3 липня 2013 року ухвалив постанову у справі № 6-64 цс 13, предметом якої був спір про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Нетривалий час роботи працівника на підприємстві й незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати також не є підставою для звільнення роботодавця від зазначеної відповідальності.

Вирішуючи позовні вимоги, в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, а саме по день остаточного розрахунку, слід зазначити, що відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, суд повно і всебічно з’ясувавши обставини по справі, надані суду докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки остаточний розрахунок з позивачем було проведено 30.03.2018 р., що також не оспорюється відповідачем, яким у своєму відзиві надано розрахунок виплати заборгованості із заробітної плати за період з 17.01.2018 р. по 30.03.2018 р. Суд не приймає посилання представника відповідача на те, що позивач не звертався до ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта «Котляревського» з вимогою про розрахунок при звільненні, оскільки у довідці підприємства зазначено про звернення позивача до розрахункового відділу ВП «Шахта «Котляревського» ДП «Селидіввугілля» (а.с.12).

Враховуючи те, що відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження або спростування викладених у позовній заяві відомостей, суд вважає за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з наступного розрахунку. Заборгованість по заробітній платі за період з 15.01.2018 р. по день повної виплати 30.03.2018 р. складає 74 дні. Таким чином, сума, яка повинна бути стягнена, складає: 598,15 грн. (згідно довідки а.с.10) х 74д. = 44263,10 грн. – сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати.

Враховуючи, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню судовий збір за позов майнового характеру у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню з відповідача в доход держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, мешкає за адресою: Донецька область, м.Селидове, вул.Тургенєва, 17, до Державного підприємства «Селидіввугілля» Відокремлений підрозділ «Шахта «Котляревського», код ЄДРПОУ 33621594, юридична адреса: Донецька область, м.Новогродівка, вул.Паркова, 38-а, оф.1, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі при звільненні з роботи – задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» Відокремлений підрозділ «Шахта «Котляревського» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі при звільненні з роботи по день повного розрахунку в розмірі 44263 (сорок чотири тисячі двісті шістдесят три) грн. 10 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» Відокремлений підрозділ «Шахта «Котляревського»судовий збір в доход держави у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено 19.06.2018 р.

Суддя