Рішення № 75246236, 12.07.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Номер провадження 2/243/2169/2018

Номер справи 243/5759/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

« 12 » липня 2018 року Слов’янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого – судді Хаустової Т.А.,

за участю секретаря судового засідання – Кобець О.М.

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третьої особи: Служби у справах дітей Слов’янської міської ради Донецької області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області із позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третьої особи: Служби у справах дітей Слов’янської міської ради Донецької області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що їй на підставі Договору №186 про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будування індивідуального житлового будинку на праві особистої власності з числом кімнат від однієї до п’яти включно, який видано виконкомом Слов’янської міської ради від 30 листопада 1973 року, який посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 8817 державним нотаріусом Першої Слов’янської нотаріальної контори ОСОБА_4, належить житловий будинок №12 з господарськими та побутовими будовами і спорудами, який розташований по вулиці Чернігівській у м. Слов’янську Донецької області.

На теперішній час, у вищезазначеному будинку зареєстровані відповідачі у справі, - ОСОБА_2, 09 грудня 1965 народження, яка є її донькою, онука - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та онука ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується довідкою про склад родини від 29 травня 2018 року.

Однак, відповідачі з червня 2014 року не проживають у вищезазначеному будинку, відповідачі (Акт 159 від 07 червня 2018 року), не сплачують комунальні платежі, не отримують кореспонденцію за даною адресою, особистих речей у будинку немає, і взагалі будинком не цікавляться.

На підставі чого вона змушена звернутися до суду.

Стаття 383 Цивільного кодексу України визнає сім’єю спільне проживання осіб, що пов'язані спільним побутом та мають взаємні права та обов’язки.

Частина 2 статті 405 Цивільного кодексу України встановлює те, що член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Статтею 316 ЦК України визначає, що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 379 ЦК України передбачає, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Статтею 28 ЦК України визначає таку житлову площу, як об’єкт приватної власності.

Статтею 319 ЦК України свідчить про те, що власник має право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Таким чином, оскільки Відповідачі у спірному будинку не проживають більше одного року, не оплачують плату за користування жилим приміщенням і комунальні послуги, не несуть інших витрат по утриманню спірного будинку та не приймають участь у спільному побуті, вони вважаються такими, що втратили право користування ним.

Відповідно до положень частини 1 статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Просить суд позбавити права користування для зняття з реєстрації ОСОБА_2, 09 грудня 1965 народження, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, з будинку, розташованому за адресою: м. Слов’янськ, вул. Чернігівська, буд. № 12.

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідачі у судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином (а.с.29).

У відповідності до ч. 7 ст. 128 ЦПК України «У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається:

У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається:

1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі зобов’язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з»явилися в судове засідання без поважних причин.

Як вбачається з матеріалів справи кореспонденція, яка направляється на адресу відповідачів ними не отримується (а.с.33-34).

У відповідності до п.3, п.4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо відповідач не подав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи у спрощеному порядку, не використали наданого законом права на подачу відзиву на позовну заяву, тому суд, враховуючи згоду позивача (представника позивача), відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, вирішити справу за наявними в матеріалах доказами та ухвалити заочне рішення.

Третя особа - Служби у справах дітей Слов’янської міської ради Донецької області про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином до судового засідання не з’явились, причину не явки суду не повідомили (а.с.29).

02 липня 2018 року на адресу суду від Органу опіки та піклування Слов’янської міської ради Донецької області надійшов висновок №29/01-1354 в якому Орган опіки та піклування зазначає, що недоцільно визнавати особою такою, що втратила право користування житловим приміщенням малолітню дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.32).

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третьої особи: Служби у справах дітей Слов’янської міської ради Донецької області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Також, у відповідності до положень статей 55, 124 Конституції України та статті ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У судовому засіданні встановлено, що право власності на будинок № 12 по вулиці Чернігівська у м. Слов'янськ, належить ОСОБА_1 на підставі Договору №186 про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будування індивідуального житлового будинку на праві особистої власності з числом кімнат від однієї до п’яти включно, який видано виконкомом Слов’янської міської ради від 30 листопада 1973 року, посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 8817 державним нотаріусом Першої Слов’янської нотаріальної контори ОСОБА_4 (а.с.9-10).

У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності (статті 13, 41 Конституції України).

Відповідно до статті 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов’язки, а й орієнтовно вказує на його зобов’язання.

Основоположні принципи здійснення повноважень власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов’язана з використанням його властивостей.

Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості.

Під правом розпоряджатися розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.

Як вбачається із Довідки про склад родини від 29 травня 2018 року у будинку № 12 по вул. Чернігівська м. Слов’янська окрім ОСОБА_1 та ОСОБА_6, зареєстровані відповідачі у справі, - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.24).

Відповідно до пункту № 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"- наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди, як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

У відповідності до ст. 391 ЦК України «Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном».

Так, з Акту №159 від 07 червня 2018 року, складеного керівником комітету мікрорайону «Лісний» м. Слов’янська ОСОБА_7, в присутності сусідів ОСОБА_8 та ОСОБА_9, вбачається, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, однак фактично не проживають за вказаною адресою з червня місяця 2014 року по теперішній час, та їх особисті речі в цьому будинку відсутні (а.с.23).

За змістом ст.ст. 391, 396 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов’язані із позбавленням права володіння. Позов про усунення порушень права, не пов’язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов’язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п.п. 34, 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», під час розгляду позовів про визнання особо такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім»ї, а також членами сім»ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК України) із зняттям останнього з реєстрації.

Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

У відповідності до ст. 391 ЦК України „ Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном ”.

Згідно ст. 3 Сімейного кодексу України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом та мають взаємні права та обов’язки.

В судовому засіданні було встановлено, що відповідачі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 з червня 2014 року не проживають в житловому приміщенні, а саме в будинку № 12 по вул. Чернігівська в місті Слов’янську Донецької області, добровільно не знялися з реєстрації, їхніх особистих речей у будинку немає, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, права користування житловим приміщенням, а саме – будинком № 12 по вулиці Чернігівська, м. Слов’янськ Донецької області.

В частині позовних вимог про визнання малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням – будинком № 12 по вулиці Чернігівська, м. Слов’янськ Донецької області, суд приходить до наступного висновку.

Статтею 6 Конституції України прописано право кожного на житло та передбачено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно ч. 2 ст. 29 ЦК України, фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом (відповідно до ст. 13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлені обмеження в адміністративно-територіальних одиницях, які знаходяться: у прикордонній смузі; на територіях військових об'єктів; у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом; на території, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан; на тимчасово окупованих територіях, а також щодо осіб: які не досягли 14-річного віку, осіб, до яких згідно із процесуальним законодавством застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі; осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі; осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом; осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню; іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України).

Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Залишаючи за малолітньою дитиною ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, право користування жилим приміщенням, а саме: будинком, розташованим за адресою: м. Слов’янськ, вул. Чернігівська, буд. № 12, і визнаючи матір малолітньої дитини такою, що втратила право користування жилим приміщенням, суд припустить порушення принципу 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 року, яким передбачено, що малолітня дитина не може бути розлучена з матір’ю, крім випадкових обставин.

Окрім того, обмеження дієздатності особи у віці до чотирнадцяти (а за попереднім законодавством – п’ятнадцяти) років в інших правовідносинах, в тому числі і у праві самостійно та вільно обирати місце свого проживання, кореспондується і з правилами частини 2 статті 17 ЦК УРСР та частин 3 та 4 статті 29 ЦК.

Правила частини 2 статті 17 ЦК УРСР передбачали, що місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п’ятнадцяти років, визнається місце проживання їх батьків (усиновителів) або опікунів.

Відповідно до частини 4 статті 29 ЦК, який регулює спірні відносини з 1 січня 2004 року, також місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років (малолітня особа), визнається місце проживання її батьків, або одного з них, з ким вона проживає.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що малолітня дитина не мала права за попереднім законодавством та не має права у теперішній час вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.

Права малолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для малолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.

Малолітня дитина не є самостійним суб’єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.

З огляду на що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У Постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства ( статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР, стаття 405 ЦК України). Отже у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши водночас одну із таких вимог:

1) про позбавлення права власності на житлове приміщення;

2) про позбавлення права користування житловим приміщенням;

3) про визнання особи безвісно відсутньою;

4) про оголошення фізичної особи померлою.

Закон № 1382-1У є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов’язані зі зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин виникнення, зміни чи припинення яких пов’язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи або її законного представника, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, свідоцтва про смерть. Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи.

Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації.

ОСОБА_1 не наполягала на відшкодуванні судових витрат за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, керуючись 12, 13, 76, 78, 81, 89, 133, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 280-283, 353, 355, 356 ЦПК України, ст. ст. 317, 319, 391 ЦК України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», - суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю третьої особи: Служби у справах дітей Слов’янської міської ради Донецької області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням – задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 втратившими право користування житловим приміщенням, а саме: будинком №12 по вулиці Чернігівська, м. Слов’янськ Донецької області.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Головуючий:

Суддя Слов’янського

міськрайонного суду ОСОБА_10.