Ухвала суду № 75245277, 09.07.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 137/482/17

Провадження №11-кп/772/651/2018

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач : Федчук В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2018 року м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

головуючого: Федчука В.В.,

суддів : Ващук В.П., Мішеніної С.В.

зі секретарем: Міхневич І.А.,

за участю прокурора: Миколайчука Д.Г.

захисника: ОСОБА_2,

обвинуваченого ОСОБА_3,

розглянув 09 липня 2018 року у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці кримінальне провадження яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 12016020210000454 від 31.12.2016 року за апеляційною скаргою із доповненнями прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_4, зв апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Літинського районного суду Вінницької області від 21 березня 2018 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, одруженого, працюючого зварювальником МКП «Газмонтаж», проживаючого за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимого,

визнати винним за ст. 128 КК України та призначено йому покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування покарання з випробовуванням, з іспитовим строком на 1 (один) рік. Застосовано відносно ОСОБА_3 обмеження, передбачені п.п. 1,2 ч.1 ст. 76 КК України, зокрема:1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Цивільний позов заявлений потерпілим задоволено частково.

Стягнуто зі ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя ІНФОРМАЦІЯ_4 (паспорт серії АВ № 615928, виданий 27 серпня 2004 року Староміським РВ УМВС України у Вінницькій області) на користь ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, жителя вул. Лугова. 5, с. Балин Літинського району Вінницької області 22794 (двадцять дві тисячі сімсот дев’яносто чотири) грн. 85 коп. у відшкодування заподіяної матеріальної шкоди, 40 000 (сорок тисяч) грн. у відшкодування заподіяної моральної шкоди, 5 000 (п’ять тисяч) грн. у якості компенсації витрат за надання правової допомоги.

Стягнуто із ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя ІНФОРМАЦІЯ_4 (паспорт серії АВ № 615928, виданий 27 серпня 2004 року Староміським РВ УМВС України у Вінницькій області) на користь держави Україна 488 (чотириста вісімдесят вісім) грн.19 коп. судового збору.

Встановив :

Згідно вироку суду першої інстанції, ОСОБА_3 обвинувачується у тому, що 30.12.2016 р. приблизно о 17:00 год., на автошляху «Стрий-Тернопіль-Кіровоград-Знам'янка» в с. Селище Літинського району Війницької області, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, не передбачаючи і не бажаючи спричинити тілесні ушкодження, хоча повинен був і міг передбачити їх настання, завдав удар ліктем правої руки у вітрове скло лівої водійської дверцяти автомобіля Ваз 21099 за кермом якого сидів ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5. Внаслідок даного удару скло розбилось та уламки скла потрапили у праве око ОСОБА_5, спричинивши йому тілесне ушкодження у виді рани правого очного яблука, яке згідно висновку експерта № 21 від 12.06.2017 р. відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Дії обвинуваченого кваліфіковано за ст. 128 КК України, - необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження.

В апеляційній скарзі із доповненнями прокурора у кримінальному провадження ОСОБА_4 ставиться питання про скасування вироку Літинського районного суду Вінницької області від 21 березня 2018 року стосовно ОСОБА_3 за ст. 128 КК України через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Просить постановити новий вирок, яким ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України та призначити покарання у виді 1 року обмеження волі. Виключити з мотивувальної та резолютивної частини вироку вказівку про стягнення з ОСОБА_3 на користь держави Україна 488 грн. 19 коп. несплаченого потерпілим ОСОБА_5 судового збору за подання позовної заяви майнового характеру.

Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції, звільняючи ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, не в повній мірі врахував ступінь тяжкості скоєного ОСОБА_3 злочину, ставлення обвинуваченого до скоєного і призначив покарання, яке є явно несправедливим внаслідок м’якості.

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував тих обставин, що ОСОБА_3 у судовому засіданні повідомив, що провину не визнає, не розкаявся, не виявив готовність нести, не висловив жаль з приводу вчиненого, вчинив злочин у стані алкогольного сп’яніння та не відшкодував шкоду, заподіяну потерпілому.

Крім того, прокурор в апеляційній скарзі з доповненнями посилається на те, що оскільки потерпілий ОСОБА_5 судовий збір за подання позовної заяви майнового характеру не сплачував, а кримінально – процесуальним законодавством не врегульовано питання щодо стягнення судового збору при розгляді цивільного позову у кримінальному провадженні, питання щодо справлення такого збору підлягає вирішенню на підставах, визначених ст. 141 ЦПК України ( в редакції Закону України від 03.10.2017). Тобто судовий збір у даному кримінальному провадженні не міг бути стягнутий з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь держави при ухваленні вироку, що безпідставно зроблено Літинським районним судом.

В апеляційній скарзі адвоката ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 ставиться питання про скасування вироку Літинського районного суду Вінницької області від 21.03.2018 року, просить закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 у зв’язку із відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вина ОСОБА_3 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні є недоведеною , тому він мав би бути виправданий, але суд постановив обвинувальний вирок, в основу якого поклав суперечливі докази, невірно застосував норми матеріального права в частині кваліфікації дій обвинуваченого за ст. 128 КК України, призначення йому покарання на підставі ст. ст. 65-67 КК України та звільнення від відбування покарання із іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України.

Також апелянт зазначає, що ОСОБА_5 не довів в судовому засіданні достовірними, належними та допустимими доказами свої позовні вимоги, а отже суд мав би відмовити йому у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі, проте задовольнив його частково чим порушив норми цивільно – процесуального законодавства.

Заслухавши доповідача, прокурора Миколайчука Д.Г., який підтримав апеляційну скаргу із доповненнями прокурора, адвокат ОСОБА_2 підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити, обвинувачений ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_2, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, провівши судові дебати, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга адвоката ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга з доповненнями прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_4 підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 404 КПК України, переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Висновок суду щодо доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого, передбаченого ст. 128 КК України - необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження, повністю доведений показами потерпілого, свідків, іншими доказами дослідженими по даному кримінальному провадженні, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку.

Також вина обвинуваченого ОСОБА_3 підтверджується показами потерпілого та свідків :

Так, потерпілий ОСОБА_5 у суді першої інстанції пояснив, що , у час описаний в обвинувальному акті він був тверезий, правил дорожнього руху не порушував. Підтвердив події описані в обвинувальному акті. Коли ж до нього підбігли люди, серед яких був і ОСОБА_3 реакція ОСОБА_5 була відповідною, тому він змушений був заблокувати двері закривши центральний замок автомобіля. Втім ОСОБА_3 взявши камінець кинув його та розбив ліве переднє бокове скло автомобіля. Після чого ОСОБА_3 схопив його та відірвав пагон (прим. однина слова "пагони"), намагався витягнути з автомобіля, але як побачив кров, ОСОБА_5 змушений здійснити маневр та втекти. Одразу ж після втечі ОСОБА_5 звернувся до поліції та за медичною допомогою у м. Вінниця де йому і було проведено операцію, чим і обґрунтував те, що подія відбувалась біля 17:00 год. а за медичною допомогою, до лікувального закладу звернувся біля 20:00 год. Просив відшкодувати кошти витрачені ним на лікування, компенсацію за заподіяння моральної шкоди та витрати на правову допомогу призначити ОСОБА_3, покарання відповідно до закону.

Свідок ОСОБА_6 у суді першої інстанції надала покази про те, що у грудні 2016 р. біля 16:30 год. везла свого чоловіка разом з двома колегами із корпоративну, оскільки останні вживали алкоголь. В автомобілі знаходилась восьмимісячна дитина. Після того, як автомобіль від керуванням ОСОБА_7 створив небезпечну ситуацію, ОСОБА_6, змушена була гальмувати, відтак дитина вдарилась та почала плакати. Оскільки її чоловік ОСОБА_3 виявив бажання чемно пояснити правила дорожнього руху особі, яка згодом виявилась ОСОБА_5, змушена була наздогнати вказаний автомобіль. Коли наздогнали той автомобіль, то з її автомобіля вийшли всі свідки та чоловік ОСОБА_3, з автомобіля Ваз ніхто не виходив. Коли ж автомобіль ВАЗ почав рухатись назад, ОСОБА_3 послизнувся, вдарився то в останнього появились порізи на руці.

Допитаний у суді першої інстанції свідок ОСОБА_8 пояснив, що повертався із ОСОБА_3 із корпоративну. Коли ж автомобілі ВАЗ здійснив маневр повороту, без використання світлових покажчиків, то наздогнали вказаний автомобіль всі вийшли щоб потерпілий ОСОБА_5 подивився, що в нього не працює покажчик поворотів. Зазначив, що до автомобіля підійшов лише ОСОБА_3 та взявся за ручку автомобіля ВАЗ. Однак автомобіль почав рухатись назад, а ОСОБА_3 тримаючись за ручку послизнувся та порізав долоню правої руки. Чув звук розбитого скла, що посипалось.

Аналогічні покази надав суду свідок ОСОБА_9

Допитана у якості свідка ОСОБА_10, у суді першої інстанції пояснила, що на вокзалі в смт.Літин її підібрав автомобілем ОСОБА_5 Згодом їх доганяла машина, сигналила, мигала світлом фар. Коли ж ОСОБА_5 зупинився, щоб висадити її з автомобіля, підійшло 3 чоловіка. Свідок сиділа позаду водійського сидіння і все бачила, як підійшло три чоловіка агресивно налаштовані. ОСОБА_3 нічого не пояснюючи, тримав камінець котрий взяв з дороги, кинув в скло автомобіля. Скло розбилось на дрібні шматки. ОСОБА_3 хватав ОСОБА_5 за одяг та хотів витягнути його з автомобіля, відірвав йому пагон. ОСОБА_5 відразу ж почав скаржитись на око, та було видно кров. Зазначила, як ОСОБА_5 керував автомобілем тримаючи однією рукою пошкоджене око, а іншою кермо одразу ж звернувся в поліцію та згодом в лікарню. Оскільки свідок працює в аптеці в Літинській ЦРЛ, також підтвердила, що ОСОБА_5 брав багато ліків.

Крім показань потерпілого та свідків вина обвинуваченого у скоєнні злочину підтверджується також висновком експерта за № 21 від 16.02.2017 р. у ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, по фату події, що мало місце 30.12.2016 р. виявлено тілесне ушкодження у виді рани правого очного яблука, яка належить до середніх тілесних ушкоджень, як така що спричинила тривалий розлад здоров’я (а.с. 30 том 2).

Твердження сторони захисту у апеляційній скарзі з приводу того, що обвинувачений ОСОБА_3 змушений був відштовхнутися від автомобіля потерпілого задля не потрапляння під його колеса, рефлекторно сперся на скло водійської дверки та від цього зруйнувалося скло, то він це зробив ненавмисно, спростовуються матеріалами справи та показами потерпілого та свідка.

Адвокат ОСОБА_2 в апеляційній скарзі зазначає, що потерпілий ОСОБА_5 та свідок ОСОБА_10 являються кумами, а відтак керуватись показаннями свідка ОСОБА_10 неможливо, однак як вірно зазначив суд першої інстанції, за наведених аналогічних підстав неможливо брати до уваги показання свідка ОСОБА_6, котра є дружиною обвинуваченого та свідків ОСОБА_9, ОСОБА_11 котрі являються колегами ОСОБА_3, знаходились з ним на корпоративні, а згодом в одному автомобілі, виявили бажання критикувати керування автомобілем потерпілим ОСОБА_5

Також сторона захисту в апеляційній скарзі звертає увагу на те, що подія відбулась 30.12.2016 р. близько 16:30 год., а ОСОБА_5 звернувся за допомогою 30.12.2016 р. о 20:10 хв., однак згідно протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення(а.с. 28 том.2) та показань потерпілого, останній після інциденту звернувся до відділення поліції у Літинському районі Вінницької області. А згідно висновку експерта (а.с. 30 том.2) ОСОБА_5 поступив о 20:10 год. 30.12.2016 р., тобто вже до Вінницької обласної клінічної лікарні ім. Пирогова, тобто до лікувального закладу, який заходиться в межах іншого району Вінницької області.

Аналізуючи та оцінюючи докази кримінального провадження, показання обвинуваченого, потерпілого, свідків та всіх доказів в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 знайшла своє підтвердження в ході судового слідства, а невизнання вини обвинуваченим ОСОБА_3 є способом уникнути відповідальності за вчинене, оскільки його винуватість підтверджується ретельно дослідженими у судовому засіданні доказами.

Отже, зазначені докази в свої сукупності та взаємозв’язку між собою і обставинами справи неспростовно доводять винуватість ОСОБА_3 у необережному середньої тяжкості тілесне ушкодження, оскільки вони достатньо вагомі (переконливі), чіткі (точні), узгоджені між собою (без суперечностей), а тому достовірні і відповідають критеріям якості доказів, встановленим п.150 рішення ЄСПЛ в справі «Нечипорук і Йонкало проти України» та п.57 рішення ЄСПЛ в справі «Яременко проти України».

Як вбачається зі змісту оскаржуваного вироку, суд першої інстанції вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд керувався вимогами ст. ст. 65 - 67 КК України та прийняв до уваги роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» та виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Судом першої інстанції при обрані виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3 враховано те, що останній раніше не судимий (а.с. 39 том 2), за місцем проживання характеризується позитивно (а.с. 36 том 2), на обліку в лікаря - психіатра та лікаря - нарколога не перебуває (а.с. 37, 38 том 2).

Обставин, що відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання обвинуваченого – судом не встановлено.

Обставиною, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання обвинуваченого – вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння (а.с. 32 том 2).

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо виду та міри обраного покарання для обвинуваченого ОСОБА_3 і вважає, його достатнім для попередження вчинення ним нових злочинів.

Однак, як вірно зазначив прокурор у своїй апеляційній скарзі з доповненнями відповідно до п.6 ст. 5 Закону України « Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, з поміж інших, звільняються позивачі у справах про відшкодування шкоди заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, та у справах про відшкодування матеріальних збитків завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Отже, у разі звільнення позивача від сплати судового збору, такий збір не може бути стягнутий з відповідача на користь держави, а компенсується за її рахунок.

Зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що з ОСОБА_3 стягнуто на користь ОСОБА_5 22 794 грн. 85 коп. відшкодування заподіяної матеріальної шкоди, 40 000 грн. відшкодування заподіяної моральної шкоди, 5000 грн. у якості компенсації витрат за надання правової допомоги.

При цьому на користь держави з ОСОБА_3 стягнуто 488 грн. 19 коп. несплаченого потерпілим ОСОБА_5 судового збору за подання позовної заяви.

Таким чином, оскільки потерпілий ОСОБА_5 судовий збір за подання позовної заяви майнового характеру не сплачував (як то і зазначено у вироку), а кримінальним процесуальним законодавством не врегульовано питання щодо стягнення судового збору при розгляді цивільного позову у кримінальному провадженні, питання щодо справлення такого збору підлягає вирішенню на підставах, визначених ст. 141 ЩІК України (в редакції Закону України від 03.10.2017).

Отже, судовий збір у даному кримінальному провадженні не міг бути стягнутий з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь держави при ухваленні вироку, що безпідставно зроблено Літинським районним судом чим допущено порушення вимог статей 128,374 КПК України, які перешкодили ухвалити законний та обґрунтований вирок, а тому вони є істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.

Враховуючи викладене, апеляційний суд прийшов до висновку, що вирок Літинського районного суду Вінницької області від 21 березня 2018 року підлягає зміні в частині стягнення судового збору.

Керуючись ст. ст. 404, 405,407, 408,409, 412, 418, 419 КПК України, апеляційний суд,-

Постановив:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу з доповненнями прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_4 задовольнити частково.

Вирок Літинського районного суду Вінницької області від 21 березня 2018 року відносно ОСОБА_3 за ст. 128 КК України - змінити в частині стягнення судового збору.

Виключити з мотивувальної та резолютивної частини вироку вказівку про стягнення з ОСОБА_3 на користь держави Україна 488 грн. 19 коп. несплаченого потерпілим ОСОБА_5 судового збору за подання позовної заяви майнового характеру.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 3-х місяців з дня її проголошення.

Судді:

ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14

Згідно з оригіналом:

Суддя: