Рішення № 75245109, 10.07.2018, Торецький міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Дзержинський міський суд Донецької області)

Провадження №2/225/600/2018

Єдиний унікальний номер 225/1612/18

Рішення

іменем України

10 липня 2018 року м. Торецьк

Дзержинський міський суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Соляник А.В.,

за участі:

секретаря судового засідання - Пузиревської Ю.О.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Миркіна О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 в інтересах малолітньої ОСОБА_4 до Державного підприємства «Торецьквугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта Торецька» про відшкодування моральної шкоди завданої смертю особи на виробництві, -

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2018 року позивач, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до державного підприємства «Торецьквугілля» про стягнення на користь її доньки 500000 (п'ятсот тисяч) грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок загибелі її батька - ОСОБА_5 від нещасного випадку на виробництві, що стався з ним ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що батьком її дитини є ОСОБА_5. ОСОБА_5 з 19 серпня 2014 року працював у Відокремленому підрозділі «Шахта Торецька» Державного підприємства «Торецьквугілля» підземним електрослюсарем 5 розряду з повним робочим днем на підземній роботі. ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_5 помер внаслідок нещасного випадку на виробництві під час виконання своїх трудових обов'язків, про що свідчить свідоцтво про смерть, актовий запис № 826 від 12 грудня 2017 року. По факту смерті ОСОБА_5 проведено спеціальне розслідування нещасного випадку по наслідках якого складено Акт по формі Н-5 від 16.01.2018 року та Акт по формі Н-1 № 1 про нещасний випадок пов'язаний з виробництвом від 16.01.2018 року. У відповідності до зазначених Актів винною особою в настанні нещасного випадку на виробництві, що стався ІНФОРМАЦІЯ_2 року, як власника джерела підвищеної небезпеки визнано ВП «Шахта Торецька» ДП «Торецьквугілля».

Позивачка вважає, що внаслідок смерті на виробництві батька її дитини, її донці завдана моральна шкода, яка полягає в глибоких моральних та душевних стражданнях в зв'язку з втратою нею близької людини та батька. Дізнавшись про смерть свого батька ОСОБА_6 зазнала емоційного та психологічного потрясіння, яке вона відчуває до теперішнього часу і не може відновити свою душевну рівновагу. Її моральні страждання також пов'язані з тим, що зі своїм батьком дитина підтримували дуже близькі, теплі і добрі відносини, фундаментом яких була любов, взаєморозуміння і чуйне ставлення один до одного. Після загибелі батька нормальні життєві зв'язки ОСОБА_4 були знищені, вона постійно відчуває почуття туги та самітності і до теперішнього часу не може оговтатись від осягнутого її лиха та втрати близької людини, яка постійно підтримувала її і морально і матеріально. Розмір завданої ОСОБА_4 моральної шкоди позивачка оцінює в 500000 грн.

24.05.2018 року від ДП «Торецьквугілля» до Дзержинського міського суду Донецької області надійшов відзив на позовну заяву по цивільній справі №225/1612/18 з якого вбачається, що підприємство вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. На їх думку розмір моральної шкоди, розрахований позивачем, занадто завищений. Тому ДП «Торецьквугілля» просить суд при визнанні розміру моральної шкоди, завданої позивачу, застосувати принципи розумності та справедливості із врахуванням судової практики в аналогічних спірних правовідносинах.

Позивач ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, її представник ОСОБА_1 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав повністю, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача Миркін О.М. в судовому засіданні заявлені вимоги визнав частково, вважає суму відшкодування моральної шкоди значно завищеною, просить суд зменшити суму моральної шкоди з врахуванням судової практики в аналогічних спірних правовідносинах.

Заслухавши пояснення всіх учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що підтверджується матеріалами справи, позивач по справі має на вихованні малолітню доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до про народження батьком малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_5 (а.с. 6).

Батько малолітньої ОСОБА_4 знаходився у трудових відносинах з Державним підприємством «Торецьквугілля», зокрема із ВП «Шахта Торецька» (а.с. 8-9).

ІНФОРМАЦІЯ_2 року з батьком малолітньої ОСОБА_4 стався нещасний випадок на виробництві, внаслідок якого він помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 12.12.2017 року (а.с.10). Даний факт також підтверджено актом проведення спеціального розслідування нещасного випадку, який стався ІНФОРМАЦІЯ_2 року о 19 год. 09 хв. та актом про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом № 1 по формі Н-1 (а.с.11-19). Відповідно до цих актів причиною нещасного випадку стало не дотримування вимог з охорони праці передбачених правилами безпеки. Допущено виконання робіт самостійно без використання запобіжного поясу. У відповідності до зазначених Актів винною особою в настанні нещасного випадку на виробництві, що стався ІНФОРМАЦІЯ_2 року, як власника джерела підвищеної небезпеки визнано ВП «Шахта Торецька» ДП «Торецьквугілля».

Спірним по справі є підстави відшкодування моральної шкоди та розмір цієї моральної шкоди.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається із матеріалів справи, в інтересах малолітньої ОСОБА_4, доньки загиблого від нещасного випадку на виробництві ОСОБА_5, до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди звернулася матір малолітньої.

Так, відповідно до ч.2 статті 6 Сімейного кодексу малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

Відповідно до ч.1 ст. 242 ЦК України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Повноваження позивача ОСОБА_3, як представника малолітньої дитини, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 42 ЦПК України, підтверджуються свідоцтвом про народження дитини (а.с. 6).

Оскільки донька загиблого ОСОБА_5 є малолітньою, до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди внаслідок загибелі її батька від нещасного випадку на виробництві, правомірно звернулася її мати позивач ОСОБА_3 тобто позивач по справі, яка відповідно до діючого законодавства України є її законним представником.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законам або договором.

Згідно з ст. 6 ЦПК України суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

При цьому, відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ч. 1,5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, регулюються ст.ст. 1167, 1168, 1187 Цивільного кодексу України, які передбачають відповідальність за завдану моральну шкоду за умови відсутності між сторонами договірних зобов'язань, тобто так звана деліктна відповідальність.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним судом України в постановах № 6-123цс12 від 24.10.2012 року та № 6-120цс13 від 13.11.2013 року.

Так, відповідно до цих постанов у спорах про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю члена сім'ї працівника в результаті отриманого ним на виробництві професійного захворювання, а також про відшкодування моральної шкоди членам сім'ї працівника, який загинув унаслідок нещасного випадку на виробництві, відшкодування моральної шкоди членам сім'ї працівника в таких випадках здійснюється відповідно до положень ст. 1167, ч.2 ст. 1168 ЦК України.

Зазначене випливає з рішення Конституційного суду України від 08 жовтня 2008 року у справі про страхові виплати, в пункті 5 якого зазначено, що статтею 1167 (для членів сімей потерпілих) ЦК України та статтею 237-1 (для потерпілих) КЗпП України застрахованим громадянам, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання та членам їх сімей не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно з ст. 6 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» (в редакції Закону України від 21 листопада 2002 року № 229-IV) умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Враховуючи зазначені положення основного Закону України та КЗпП України підприємство мало створити потерпілому, як і іншим працівникам належні небезпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань або іншого пошкодження здоров'я чи настання смерті були би неможливими.

Суд вважає, що саме через шкідливі та небезпечні умови праці з батьком малолітньої ОСОБА_4, в інтересах якої діє позивач по справі, стався нещасний випадок, внаслідок якого настала смерть ОСОБА_5

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Представником відповідача для доведення факту, що нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом стався внаслідок непереборної сили або з умислу чи грубої необережності потерпілого ОСОБА_5 не надано ніяких документів чи інших доказів.

Суд вважає, що саме діями відповідача малолітній ОСОБА_4, в інтересах якої діє позивач по справі, спричиненні моральні страждання, пов'язані зі смертю батька, яка є прямим наслідком шкідливих та небезпечних умов праці на підприємстві, власником якого є відповідач.

Таке право також неодноразово підтверджено рішеннями Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні в справі «Барсукови проти України» (заява № 23081/07), яке набрало статусу остаточного 26 лютого 2015 року, у рішенні від 12 січня 2012 року у справі «Ігор Шевченко проти України» (заява № 22737/04), де у відповідній частині цього положення п. 38 зазначено таке

«1. Право кожного на життя охороняється законом…».

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду, як джерело права.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є діючою в Україні, встановлює, що високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка знаходиться у розділі 1, встановлює, що право кожного на життя охороняється законом.

Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Отже, зобов'язання України перед своїми громадянами щодо права на життя, куди у контексті Конституції України входить і право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника (ст. 46 Конституції України), мають виконуватися у повному обсязі, право малолітньої ОСОБА_4 на соціальний захист, а саме отримання грошової компенсації в рахунок відшкодування моральної шкоди як членом сім'ї працівника, який загинув унаслідок нещасного випадку на виробництві, є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

Згідно з ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої їй внаслідок душевних страждань, яких вона зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

З огляду на це, суд зазначає наступне.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Отже, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною другою ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, або смертю фізичної особи, внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала.

Відповідно до вимог ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам, дітям, а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Тобто, даною нормою передбачено в тому числі право дитини загиблого на відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, юридичною особою, яка її завдала. В даному випадку - відповідачем по справі.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах № 6-96цс11 від 05.03.2012 р. та № 6-145цс12 від 05.12.2012 року.

У зазначеній вище нормі поняття «діти» вжито в розумінні кровної спорідненості з померлим, оскільки особа не набуває особливого правового статусу, пов'язаного з її неповноліттям, а в числі найближчих до померлого осіб отримує право на відшкодування моральної шкоди, яке не пов'язане із віком особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку з між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Право на звернення до суду про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи виникає у зв'язку з настанням певних подій: каліцтво, ушкодження здоров'я або смерть фізичної особи.

Отже, право члена сім'ї померлого на відшкодування моральної шкоди у зв'язку зі смертю особи, спричинена внаслідок нещасного випадку на виробництві, виникає з настанням юридичного факту смерті та за наявності нещасного випадку на виробництві і причинного зв'язку між смертю і цим нещасним випадком на виробництві, а тому правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди члена сім'ї померлого виникають лише після смерті померлого та регулюються законодавством, яке діє на цей момент.

За таких обставин, суд вважає, що смерть батька внаслідок нещасного випадку, пов'язаного з виробництвом спричинило його малолітній донці ОСОБА_4, в інтересах якої діє позивач моральну шкоду, яка виразилася в моральних стражданнях.

Суд приймає до уваги те, що діями відповідача, спрямованими на не забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, спричинило малолітній дитині, в інтересах якої діє позивач по справі, моральну шкоду, яка полягає в тому, що внаслідок загибелі на виробництві її батька вона зазнала глибоких моральних та душевних страждань, втратила близьку людину, свого батька. Дізнавшись про смерть свого батька малолітня ОСОБА_4, в інтересах якої діє позивач по справі, зазнала емоційне та психологічне потрясіння, яке відчуває до теперішнього часу і не може відновити свою душевну рівновагу. Моральні страждання пов'язані з фізичним станом, а саме душевне хвилювання, постійні думки про те, що втратила свого батька. Після загибелі батька нормальні життєві та сімейні зв'язки малолітньої дитини, в інтересах якої діє позивач по справі втрачені, вона постійно відчуває почуття туги та самітності і до теперішнього часу в рівній мірі не в змозі оговтатись від осягнутого його лиха та втрати найближчої їй людини, у неї взагалі втратився сенс життя, який раніше повсякденно був пов'язаний з батьком.

Суд знаходить, що доводи позивача, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 про заподіяння їй моральної шкоди у зв'язку зі смертю її батька внаслідок нещасного випадку, який стався з ним на виробництві заслуговують на увагу. Суд враховує, що малолітня ОСОБА_4, в інтересах якої діє позивач по справі, втратила рідну та близьку людину, відчуття постійного хвилювання, порушення нормальних життєвих зв'язків малолітньої дитини. Втрата близької людини, вимагає від неї додаткових зусиль для організації життя, оскільки померлий, за життя, був для неї опорою, моральною та матеріальною підтримкою, через перенесені нервові потрясіння вона відчуває душевні страждання. З втратою батька малолітня ОСОБА_4, в інтересах якої діє позивач по справі, позбавилася належного піклування, яке батьки забезпечують своїй дитині до досягнення нею повноліття.

Перелічені негативні явища дійсно не можуть не турбувати позивача по справі, яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4, не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказування іншими засобами доказування.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір моральної шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку, пов'язаного з виробництвом, в результаті якого настала смерть батька малолітньої ОСОБА_4, в інтересах якої діє позивач по справі, суд враховує порушення нормальних життєвих зв'язків малолітньої дитини, неможливість ведення попереднього способу життя, неможливість повернення близької людини, батька. Разом з тим, сума визначена позивачем по справі, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди є завищеною та не відповідає глибині моральних та фізичних страждань останньої.

При визначенні розміру грошової компенсації суд враховує, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові № 6-65цс11 від 19.12.2011 року.

Згідно з частиною 1 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Тому, враховуючи вимоги розумності, справедливості і співмірності завданої моральної шкоди, з огляду на ступень та глибину моральних страждань малолітньої ОСОБА_4, в інтересах якої діє позивач, яких вона зазнала внаслідок смерті свого батька, конкретних обставин справи, порушення нормального укладу життя, суд знаходить можливим стягнути з відповідача на користь малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в інтересах якої діє позивач по справі грошову компенсацію у відшкодування моральної шкоди в сумі 250000 грн., що буде еквівалентним завданим моральним стражданням.

Про таке право також підтверджено рішеннями Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні в справі «Нечипорук та Йонкало проти України» (заява № 42310/04), яке набрало статусу остаточного 21 квітня 2011 року, у рішенні від 19 грудня 2013 року у справі «Юрій Волков проти України» (заява № 45872).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави..

Відповідно до ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеність перед судом їх переконливості. Виходячи із цього принципу, суд не може за власною ініціативою збирати докази або робити інші процесуальні дії, направлені на збирання доказів, а лише оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги частково доведеними, тому підлягають частковому задоволенню.

При зверненні до суду позивач була звільнена від сплати судового збору на підставі п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою сплачується 1% розміру ціни позову, але не менше 0,4% розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, на день пред'явлення даного позову позивачу необхідно було б сплатити за вимогу майнового характеру 1% від ціни позову, що становить 5000,00 гривень.

Оскільки позов задоволено частково на 50% заявленої вимоги, судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволеної частини вимог, становить 2500,00 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,13,81,82,141,263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 в інтересах малолітньої ОСОБА_4 до Державного підприємства «Торецьквугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта Торецька» про відшкодування моральної шкоди завданої смертю особи на виробництві - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Торецьквугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта Торецька» на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в інтересах якої діє ОСОБА_3, в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи внаслідок нещасного випадку на виробництві 250 000,00 (двісті п'ятдесят тисяч) гривень.

Стягнути з Державного підприємства «Торецьквугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта Торецька» на користь держави суму судового збору в розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо воно не проголошувалося з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІПерехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: