Рішення № 75243425, 10.07.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.07.2018

Справа № 910/5113/18

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Агротехніки"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно-Агротрейд"

про визнання додаткової угоди недійсною в певній її частині

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

24.04.2018 року до господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Агротехніки" до товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно-Агротрейд" про визнання додаткової угоди недійсною в певній її частині.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між ним та відповідачем 01.12.2017 року укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки №ТР/1606/17К від 16.06.2017 року.

Позивач звернувся в суд з вимогою про визнання недійсною додаткової угоди від 01.12.2017 №1 до договору поставки №ТР/1606/17К від 16.06.2017 року в частині умови викладеній у пункті 1.3, як таку, що не відповідає статтям 536, 549, 625 ЦК України.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження та позовного провадження (загального або спрощеного).

Згідно з частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Малозначними справами є справи, незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. (пункт 2 частина 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв’язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив.

24.05.2018 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У своїй позовній заяві позивач просить визнати недійсною Додаткову угоду № 1 до Договору поставки № ТР/1606/17К від 16 червня 2017 p., укладену 01.12.2017 р. між ТОВ «Світ Агротехніки» та ТОВ «Зерно-Агротрейд» (далі - Додаткова угода) в частині умови, викладеній у пункті 1.3., а саме: «В разі порушення строків або обсягів здійснення платежів згідно графіку викладеного у п. 1.1. цієї Додаткової угоди, Покупець має право нарахувати Постачальнику санкцію в розмірі 24% річних, що нараховується на всю суму передоплати (5000000,00грн.) за період з моменту отримання передоплати (20.06.2017р.) до моменту повернення всієї суми передоплати.», як таку, що не відповідає статтям 536, 549, 625 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування заявленої позовної вимоги позивач вказує, що визначена в п. 1.3 Додаткової угоди «санкція» не є ані штрафом, ані процентами річних відповідно до ст. 625 ЦК України, ані процентами за користування грошовими коштами, отже ця умова Додаткової угоди нібито укладена з порушенням вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, тому в силу ч. 1 ст. 215 ЦК України має бути визнана недійсною.

Проте, під час розгляду справи судом встановлено, що вказане твердження позивача повністю спростоване відповідачем з огляду на наступне.

Так, 16.06.2017р. між ТОВ «Світ Агротехніки» (Постачальник за договором) і ТОВ «Зерно-Агротрейд» (Покупець за договором) укладено Договір поставки № ТР/1606/17К (далі - Договір).

Згідно пункту 1.1. Договору Постачальник зобов’язується в порядку та на умовах, визначених Договором, поставити та передати у власність Покупця кукурудзу 3-го класу врожаю 2017р. (товар) насипом, а Покупець зобов’язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти товар та оплатити його вартість.

Пунктом 2.2. Договору визначено, що загальна вартість товару складає 23 505 000,00 грн. +/-5% (залежно від кількості поставленого товару).

Сторони у п. 4.1. Договору узгодили, що загальна кількість товару, що постачається по цьому Договору, складає 5 000,000 метричних тон +/-5%.

Статтею 3 Договору визначено порядок розрахунків. Зокрема пп. 3.1.1. передбачено, що Покупець оплачує Постачальнику 22% вартості партії товару протягом 3 банківських днів з дати отримання рахунку-фактури Постачальника.

20.06.2017 р. на виконання умов Договору ТОВ «Зерно-Агротрейд» перерахувало ТОВ «Світ Агротехніки» попередню оплату у розмірі 5000000,00 грн.

Відповідно до п. 5.1. Договору Постачальник зобов’язався поставити Покупцю загальну кількість товару в строк до 30 листопада 2017 р.

Як встановлено судом, ТОВ «Світ Агротехніки» в порушення умов Договору не здійснило поставку товару в передбачені Договором строки та обсягах.

01.12.2017 р. сторони уклали Додаткову угоду, пунктом 1.1. якої визначено, що зобов’язання Постачальника з поставки товару у кількості 5 000,000 тон за Договором вважаються припиненими, а Постачальник повертає Покупцю сплачені останнім грошові кошти у розмірі 5 000 000,00 грн. в строк до 21 грудня 2017 р. у відповідності з наступним графіком: 1 500 000,00 грн. - до 08.12.2017 р.; 1 500 000,00 грн. - до 15.12.2017 р.; 2 000 000,00 грн. - до 21.12.2017 р.

Пунктом 1.3. Додаткової угоди сторони передбачили, що у разі порушення строків або обсягів здійснення платежів згідно графіку, викладеного у п. 1.1. Додаткової угоди, Покупець має право нарахувати Постачальнику санкцію в розмірі 24% річних, що нараховується на всю суму передоплати (5 000 000,00 грн.) за період з моменту отримання передоплати (20.06.2017 р.) до моменту повернення всієї суми передоплати.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо його істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду договорів, а також усі ті умови. щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Як встановлено судом, сторони погодили всі істотні умови оспорюваного договору, необхідні для його дійсності та правомірності.

Пунктом 4 ст. 179 ГК України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Таким чином, визначення позивачем та відповідачем положень та змісту взаємних зобов’язань один одному при укладенні спірного договору є волевиявленням замовника і виконавця та відповідає принципу свободу договору.

Таким чином, судом встановлено, що сторони, керуючись принципом свободи договору, визначили на свій розсуд, погодили та досягли згоди щодо визначення у Додатковій угоді саме такої умови: « 1.3. В разі порушення строків або обсягів здійснення платежів згідно графіку викладеного у п. 1.1. цієї Додаткової угоди. Покупець має право нарахувати Постачальнику санкцію в розмірі 24% річних, що нараховується на всю суму передоплати (5000000,00 грн.) за період з моменту отримання передоплати (20.06.2017р.) до моменту повернення всієї суми передоплати.» - а тому така умова не може бути визнана недійсною як така, що не відповідає статтям 536, 549, 625 ЦК України, адже відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Це узгоджується з практикою Вищого господарського суду України, викладеною, зокрема, у постанові від 17.07.2013 у справі №5010/1373/2012-16/56 (рішення № 32560032 у Єдиному державному реєстрі судових рішень), де зазначено, що: «Вказаною статтею Цивільного кодексу України закріплено положення про співвідношення договору і закону в тих випадках, коли щодо певних відносин існує зазначення в актах цивільного законодавства, але сторони бажають за згодою між собою врегулювати ці відносини інакше. В такій ситуації сторони договору мають право вибору: використати норми акту цивільного законодавства для врегулювання своїх відносин або за власним розсудом відступити від положень актів цивільного законодавства шляхом встановлення в договорі інших правил поведінки, ніж це передбачено законодавством».

Верховний Суду України в постанові від 28.01.2015 у справі №6-230цс14 (рішення № 42576431 у Єдиному державному реєстрі судових рішень) зазначає: «Так, частина третя статті 6 ЦK України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Отже принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦK України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Таким чином сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає із змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами».

Посилання заявника на невідповідність пункту 1.3 Додаткової угоди чинному законодавству є безпідставними, такими що не підтверджені матеріалами справи, спростовані відповідачем, та такими, що не спростовують висновків суду щодо необґрунтованості позовних вимог.

За таких обставин, виходячи з принципу повного та всебічного з’ясування всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Агротехніки" до товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно-Агротрейд" про визнання додаткової угоди недійсною в певній її частині.

Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, а також те, що відповідачем надано до суду належні та допустимі докази на спростування обставин, заявлених позивачем, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Агротехніки".

Судовий збір в розмірі 1762,00 грн., у зв’язку з відмовою в позові, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Агротехніки" відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Мудрий