Рішення № 75243370, 02.07.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/32/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2018 Справа № 908/618/18

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні ОСОБА_1, розглянувши матеріали справи

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково виробниче підприємство “ПК-Електрик” (03037 м. Київ, вул. М. Кривоноса, 19-А, код ЄДРПОУ 39460284)

до відповідача: Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” (71504 Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133, код ЄДРПОУ 19355964)

про стягнення 83 358 грн. 14 коп.

за участю представників

позивача: ОСОБА_2, дов. б/н від 11.05.2018 р.

відповідача: ОСОБА_3, дов. № 3194 від 08.12.2016 р.

СУТЬ СПОРУ:

06.04.2018 р. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково виробниче підприємство “ПК-Електрик” до Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” про стягнення 43 514 грн. 21 коп. заборгованості, 4 056 грн. 67 коп. 3 % річних, 14 304 грн. 73 коп. пені, 21 482 грн. 53 коп. збитків від інфляції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2018 р., справу № 908/618/18 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 10.04.2018 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/618/18, присвоєно справі номер провадження 27/32/18 та призначено підготовче засідання на 14.05.2018 р.

Справа № 908/618/18 розглядається за правилами загального позовного провадження.

14.05.2018 р. судом проведено підготовче засідання у справі № 908/618/18.

14.05.2018 р. в підготовчому засіданні, на підставі ст. 183 ГПК України, судом оголошено перерву до 06.06.2018 р., про що винесено відповідну ухвалу.

Ухвалою суду від 06.06.2018 р., продовжено строк підготовчого засідання, засідання суду відкладено на 02.07.2018 р.

У судовому засіданні 02.07.2018 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Оберіг”.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз’яснено представникам позивача та відповідача, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

02.07.2018 р. сторони звернулись до суду з письмовою заявою про початок розгляду справи по суті в порядку статті 183 частина 6 ГПК України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині 2 ст. 182 ГПК України, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Заява сторін про початок розгляду справи по суті судом прийнята на підставі статті 183 ч. 6 ГПК України.

02.07.2018 р. судом розпочато розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 02.07.2018 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, на підставах, викладених у позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог, надісланої на адресу суду 25.06.2018 р., відповідно до якої просить суд, у зв’язку з частковим погашенням відповідачем основного боргу в розмірі 43 514 грн. 21 коп., стягнути з відповідача 4 114 грн. 41 коп. 3 % річних, 14 304 грн. 73 коп. пені, збитків від інфляції в розмірі 22 545 грн. 35 коп.

Заява позивача про зменшення розміру позовних вимог прийнята судом в частині зменшення суми основного боргу у розмірі 43 514 грн. 21 коп.

Відповідно до статті 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог – до закінчення підготовчого засідання.

Щодо суми пені, 3 % річних та збитків від інфляції, то суд відмовляє у їх зменшенні, оскільки фактично позивач просить суд збільшити розмір 3 % річних та збитків від інфляції. Свою заяву в цій частині не обґрунтував, обґрунтованого розрахунку не надав.

Розгляду підлягають позовні вимоги про стягнення з відповідача 4 056 грн. 67 коп. 3 % річних, 14 304 грн. 73 коп. пені та збитків від інфляції в розмірі 21 482 грн. 53 коп.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив, на підставах викладених у письмовому відзиві (міститься в матеріалах справи). Просить суд відмовити позивачу задоволенні позовних вимог, щодо стягнення пені, 3 % річних та збитків від інфляції.

05.06.2018 р. позивач надіслав на адресу суду відповідь на відзив, та зазначив, що вважає обґрунтованими вимоги щодо правомірності нарахування та стягнення з відповідача пені, 3 % річних та збитків від інфляції.

В засіданні суду 02.07.2018 р. здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору (ст. 210 ГПК України).

У судовому засіданні 02.07.2018 р., на підставі статті 217 ГПК України суд закінчив з’ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів – ст. 218 ГПК України.

Заслухавши представників сторін, після судових дебатів, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір – є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір – це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов’язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

24.04.2017 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково виробниче підприємство “ПК-Електрик” (постачальник) та Державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” (покупець) укладений договір поставки продукції № 265(6)17УК.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і сплатити товар, перелік якого наведений у даному пункті, на загальну суму з ПДВ 584 888,16 грн.

Згідно з п. 1.2 договору, строк поставки товару: квітень-червень 2017р.

Розділом 4 договору визначено порядок і строки поставки:

поставка товару відбувається відповідно до Правил Інкотермс-2010 на умовах DDР - м. Енергодар.

Вантажоодержувач: ЗВ ВП "Складське господарство" ДП НАЕК "Енергоатом" вул. Промислова, 133, м. Енергодар, Запорізька область.

Строк поставки товару відбувається в строк згідно з п. 1.2 даного договору.

Товар, що поставляється, повинен супроводжуватись наступними документами:

а) видаткова накладна - 3 прим.;

б) рахунок-фактура;

в) податкова накладна;

г) сертифікат відповідності виданий правомочним органом, акредитованим в системі УкрСЕПРО;

д) паспорт підприємства-виробника.

Позивач здійснив поставку товару наступним чином:

- 16.06.2017 р., що підтверджується видатковою накладною № 2 від 16.06.2017 р. та прибутковим ордером № 6/80/292 від 16.06.2017 р., загальною вартістю з ПДВ 155 001,60 грн.;

- 21.07.2017 р., що підтверджується видатковою накладною № 4 від 21.07.2017 та прибутковим ордером № 6/80/309 від 24.07.2017 р., загальною вартістю з ПДВ 429 886,56 грн. Всього на загальну суму 584 888 грн. 16 коп.

Відповідно до п. 3.1 договору вартість договору без урахування ПДВ - 487 406,80 грн., крім того ПДВ - 97 481,36 грн. Загальна вартість договору з урахуванням ПДВ - 584 888,16 грн.

Розрахунок за товар здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника з відстрочкою платежу 30 календарних днів з дати поставки продукції. Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку (3.2 договору).

Згідно умов договору, відповідач повинен був здійснити оплату першої партії поставленого товару не пізніше 17.07.2017 р., другої партії - не пізніше 21.08.2017 р.

Зобов'язання з оплати товару за договором, який поставлений 24.07.2017 р., припинено наступним чином:

- 15.09.2017 р. оплатою платіжним дорученням № 11846 від 14.09.2017 на суму

200 000,00 грн.;

- 21.09.2017 р. оплатою платіжним дорученням № 12028 на суму 200 000,00 грн.;

- 20.10.2017 р. оплатою платіжним дорученням № 13941 на суму 29 886,56 грн.,

всього на суму 429 886,56 грн.

Зобов'язання з оплати який поставлений 16.06.2017 р. здійснено наступним чином:

- 28.02.2018 р. проведенням заліку зустрічних однорідних вимог на підставі заяви

№ 42-30/5019 на суму 11 487,39 грн.;

- 13.03.2018 р. оплатою платіжним дорученням № 3926 від 12.03.2018 р. на суму 100 000,00 грн.;

- 30.03.2018 р. проведенням заліку зустрічних однорідних вимог на підставі заяви

№ 42-30/7358 на суму 4 608,00 грн.

- 16.04.2018 р. оплатою платіжним дорученням № 5263 на суму 38 906,21 грн.,

всього на суму 155 001,60 грн.

Судом встановлено, що оплата за поставлений товар, відповідно до договору була здійснена частково 580 280 грн. 16 коп., так платіжним дорученням № 5293 від 16.04.2018 р. на суму 38 906 грн. 21 коп. здійснена після порушення провадження у справі, а залік зустрічних однорідних вимог на суму 4 608 грн. 00 коп. був проведений на підставі заяви № 42-30/7358 – 30.03.2018 р.

Отже, відповідачем виконано умови договору щодо оплати за товар, однак з порушенням строків, внаслідок чого позивач просить суд стягнути з відповідача суму пені, 3 % річних та збитків від інфляції.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачає ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений строк.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб’єктів, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення їм претензії чи звернення до суду.

З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору а відтак договір є укладеним.

Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об’єктивних обставин.

У зв’язку з простроченням відповідачем грошового зобов’язання позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми втрат від інфляції в розмірі 21482 грн. 53 коп., 3% річних в розмірі 4056,67 грн. 95 коп.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов’язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України. Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов’язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов’язання.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування - це спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Факт порушення відповідачем термінів розрахунків, передбачених договором, є доведеним і вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат заявлені обґрунтовано.

До стягнення з відповідача належить сума втрат від інфляції в розмірі 21 482 грн. 53 коп. та 3% річних в розмірі 4 056 грн. 67 коп.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 14 304 грн. 73 коп. пені.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.

Враховуючи норми наведеного діючого законодавства України суд дійшов висновку, що вимога щодо стягнення пені судом відхиляється, оскільки заявлена безпідставно виходячи з наступного:

Пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” роз’яснено: якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України “Про державний матеріальний резерв”, статтею 36 Закону України “Про телекомунікації”, статтею 1 Закону України “Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій”. У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне невиконання грошових зобов'язань”, а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне невиконання грошових зобов’язань” передбачається, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. ст. 1, 3).

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Тобто, неустойка, у вигляді пені, є санкцією договірною, яка обов'язково має бути письмово (вираження згоди сторін) узгоджена сторонами, окрім випадків встановлення її розміру і бази певним нормативним актом.

Отже, господарським судом було встановлено, що сторонами в договорі № 265(6)17УК від 24.04.2017 р. не визначено відповідальність за порушення умов договору, зокрема стягнення пені.

Таким чином, аналіз умов договору та діючого законодавства свідчить про неузгодження сторонами, ні розміру пені, ні бази нарахування пені в залежності від порушення (від суми договору, від суми простроченого платежу, від суми непоставленого, недопоставленого), внаслідок чого, суд відмовляє у задоволені вимоги щодо стягнення пені.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

За таких обставин, суд задовольняє позов частково.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково виробниче підприємство “ПК-Електрик”, м. Київ до Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція”, Запорізька область, м. Енергодар задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” (71504 Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, 133, код ЄДРПОУ 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково виробниче підприємство “ПК-Електрик” (03037 м. Київ, вул. М. Кривоноса, 19-А, код ЄДРПОУ 39460284) 4 056 (чотири тисячі п’ятдесят шість) грн. 67 коп. 3 % річних, 21 482 (двадцять одна тисяча чотириста вісімдесят два) грн. 53 коп. втрат від інфляції, 539 (п’ятсот тридцять дев’ять) грн. 84 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення оформлено та підписано 12.07.2018 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.С. Дроздова