Рішення № 75241519, 21.06.2018, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/397/17

пр. № 2/759/676/18

21 червня 2018 року Святошинського районного суду м. Києва в складі:

головуючого судді - Величко Т.О.,

за участі секретаря судового засідання - Скляренко В.В.

позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Міком» про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ :

У січні 2017 року позивачі звернулися до суду із вказаним позовом.

17.01.2017 року Ухвалою судді відкрито провадження в справі.

29.05.2017 року Ухвалою судді Войтенко Ю.В. прийнято до провадження справу у зв"язку з повторним автоматичним розподілом справи.

08.08.2017 року Ухвало судді Величко Т.О. приянято в провадження справу у зв"язку з перебуванням на лікарняному судді Войтенко Ю.В.

15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно п.п.9 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою суду від 14.02.2018 року позовну заяву залишено без руху, оскільки вона не відповідала п.п. 2, 3, 6, 7, 8, 9, 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України.

Ухвалою від 12.03.2018 року продовжено розгляд цивільної справу у зв"язку з усуненням недоліків.

Так згідно уточненої позовної заяви від 19.02.2018 року Позивач просить стягнути з приватного підприємства «МІКОМ (код ЄДРПОУ№ 30523162) , юридична адреса: 04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, 2А середній заробіток за час затримки розрахунку з працівником при звільненні 110 975,00 грн., - середній заробіток за час вимушеного прогулу 54 864,00 грн. - компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати 9 644,35 грн. - компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з працівником 139 029,48 грн. - компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу 68 733,61 грн.

Позивачі зазначив, що 02.04.2014 року Апеляційним судом м.Києва прийнято рішення, яким його позов задоволено та стягнуто з ПП "МІКОМ" заборгованості по заробітній платі, вихідну допомогу при звільненні, компенсацію за невикористані відпустки, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та середній заробіток за час вимушеного прогулу. Однак відповідач не сплатив заборгованість та від виконання судового рішення ухиляється, крім того, не виконав вищезазначене судове рішення в частині вимог немайнового характеру. Так, постановою ВДВС Шевченківського РУЮ м.Києва від 15.09.2014 року виконавче провадження ВП № 43398998 закінчено у зв"язку з ухиленням боржника від виконання судового рішення, державним виконавцем направлено подання до Шевченківського РУГУ УМВС в м.Києві про порушення кримінальної справи за ст. 382 КК України відносно директора боржника ОСОБА_2, що перешкоджає Позивачу працевлаштуватись за спеціальністю, вимагає від нього додаткових матераільних витрат й моральних зусиль по відновленню своєї ділової репутації в умовах високої конкуренції та загострення безробіття на ринку праці.

Так, Позивач вважає, що за таких умов, підлягає стягненню середній заробіток за період, який не охоплюється рішенням Апеляційного суду м.Києва, а саме за період з 03.04.2014 року до дня постановлення судом рішення, оскільки після 02.04.2014 року відповідач не виконав судове рішення, таким чином продовжував порушувати права позивача.

Позивач зробивши розрахунок вказав, що середній заробіток на час затримки розрахунку з працівником при звільненні з 03.04.2014 року по 14.02.2018 року складає: 971 робочий день х 114, 29 грн/день = 110 975, 00 грн., де 114, 29 грн. - середньоденна заробітна плата згідно рішення Апеляційного суду м.Києва від 02.04.2014 року.

Крім того, позивач вказав, що в результаті бездіяльності відповідача по не виправленню формулювання причини звільнення в трудовій книжці він зміг влаштуватися на роботу лише 01.03.2016 року, оскільки обов"язок з боку відповідача по внесенню змін в трудову книжку так і не виконаний на даний час, що перешкоджало до 01.03.2016 року працевлаштуватись.

Позивач зробивши розрахунок вказав, що середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.04.2014 року по 29.02.2016 року складає: 480 робочих днів х 114,29 грн/день = 54 864, 00 грн. - середній заробіток визначений з врахуванням часу прострочення виконання відповідачем виправлення в трудову книжку на підставі рішення Апеляційного суду м.Києва за період з 03.04.2014 року по 29.02.2016 року.

Крім того, позивач вказав, що рішенням Апеляційного суду м.Києва від 02.04.2014 року стягнуто заборгованість по заробітній платі станом на 22.10.2012 року - день звільнення його в сумі 7 233, 99 грн і яка на 14.02.2018 року відповідчам виплачена не була. Так, середній заробіток на час затримки розрахунку за період з 03.04.2014 року по 14.02.2018 року в сумі 110 975, 00 грн., середній заробіток на час вимушеного прогулу за період з 03.04.2014 року по 29.02.2016 року в сумі 54 864, 00 грн, зазначені суми є доходом в розумінні ст.ст. 2, 3 Закону № 2050, право на одержання якого має позивач, тому дані доходи підлягають компенсації за відповідний період.

Так, позивачем півдраховано суму компенсації у зв»язку з порушенням строків виплати заробітної плати (7 233, 99 грн. - за рішенням) - 7233, 99 х233, 32% / 100% = 16 878, 36 грн., де 7233, 99 грн- сума заробітної плати за судовим рішенням, а 233, 32 % - виличина індексу інфляції з 23.10.2012 року по 14.02.2018 року. Таким чином, як вваажає позивач інфляційне збільшення суми боргу по заробітній платі з врахуванням індексу інфляції складає - 16878,36 - 7 233, 99= 9 644, 35 грн.

Компенсація в зв»язку з порушенням строків виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку з працівником при звільненні (з 03.04.2014 року по 14.02.2017 року) - за весь час невиплати середнього заробітку, починаючи з 03.04.2014 року по 14.02.2018 року : 110 975, 00х225,28% / 100% = 250 004, 48, де 110 975, 00 - сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з працівником при звільненні з 03.04.2014 року по 14.02.2018 року, а 225,28% - величина індексу інфляції з 03.04.2014 року по 14.02.2018 року.

Таким чином, за підрахунками позивача, інфляційне збільшення суми боргу по невиплаченому середньому заробітку за час затримки розрахунку з працівником при звільненні з 03.04.2014 року по 14.02.2018 року з врахуванням індексу інфляції складає: 250 004, 48 - 110 975, 00 = 139 029, 48 грн.

Компенсація в зв»язку з порушенням строків виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03.04.2014 року по 29.02.2016 року- за весь час невиплати середнього заробітку, починаючи з 03.04.2014 року по 14.02.2018 року: 54 864, 0 х 225,28% / 100% = 123 597, 61 , де 54 864, 00 - сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 03.04.2014 року по 29.02.2016 року, а 225, 28% - величина індексу інфляції з 03.04.2014 року по 14.02.2018 року.

Таким, чином, за підрахунками позивача, інфляційне збільшення суми боргу по невиплаченому середньому заробітку за час вимушеного прогулу ( з 03.04.2014 року по 29.02.2016 року) з врахуванням індексу інфляції складає: 123 597, 61 - 54 864,00= 68 733, 61 грн.

Так, позивачем просить стягнути з відповідача - 110 975, 00 + 54, 864, 00 + 9 644, 35 + 139 029, 48 + 68 733, 61 = 383 345, 44 грн.

Позивач у судовому засіданні підтримав позов та просив задовольнити у повному обсязі, з підстав наведених у позові.

Відповідач у судове засідання не з»явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується зроротніми повідомленнями в матеріалах справи, відзиву чи будь яких пояснень щодо позову не надав, а тому суд вважає за можливе проводити судове засідання у порядку ст. 280 ЦПК України. Позивач проти цього не заперечував.

Дослідивши матеріали цивільної справи вислухавши доводи позивача, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Судом встановлено, що що 02.04.2014 року Апеляційним судом м.Києва прийнято рішення, яким його позов задоволено та стягнуто з ПП "МІКОМ" заборгованості по заробітній платі, вихідну допомогу при звільненні, компенсацію за невикористані відпустки, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та середній заробіток за час вимушеного прогулу та виконати вимоги не майновоо характеру.

У відповідності до норм ч. ч. 1, 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Законодавець виключає збирання доказів судом, що стосується предмета спору, з власної ініціативи, за винятком витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом, як передбачено частиною 7 статті 81 ЦПК України.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 «Про практику розгляду судами цивільних справ позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.При вирішенні спору про відшкодування шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.З системного аналізу норм чинного цивільного законодавства України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов'язок спростування презумції вини шляхом доведення відсутності його вини у завданні шкоди позивачу.

Частиною 3 статті 386 Цивільного кодексу України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

З наведеного вбачається, що обов'язок доказування розподіляється згідно із перерахованими нормами таким чином: позивач доказує наявність шкоди та її розмір, а відповідач, у свою чергу, відсутність його вини в заподіянні шкоди. Доказів на підтвердження того, що залиття квартири позивачів сталося не з вини власників квартири № 23 стороною відповідача не надано і встановлених обставин щодо факту залиття не спростував.

За приписами статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, зазначених у пункті 3 Постанови Пленуму від 31.03.1995 № 4 із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 № 5, від 27.02.2009 № 1, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд приймає до уваги стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його житті, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно п. 20 Постанова Пленуму ВСУ від 24.12.1999 № 13 « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.

Відповідно до ст. 34 ЗУ «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/95 встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв»язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За приписами частини 2 вказаної статті Кодексу, інші судові витрати пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 8, 55, 61, 129 Конституції України, ст.ст. 1-16, 22, 23, 319, 321, 386, 1166, 1167, 1192 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 137, 141, 258-259, 263-265, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Міком» про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди - задовольнити.

Стягнути з приватного підприємства «МІКОМ /код ЄДРПОУ № 30523162, юридична адреса: 04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, 2А/ на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 /паспорт НОМЕР_1, виданий Святошинським РУ ГУ МВС в м. Києві 13.02.2003р., ІПН НОМЕР_2/: - середній заробіток за час затримки розрахунку з працівником при звільненні 110 975,00 грн., - середній заробіток за час вимушеного прогулу 54 864,00 грн. - компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати 9 644,35 грн. - компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з працівником 139 029,48 грн. - компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу 68 733,61 грн.

Враховуючи п.п. 15.5. п. 15 Розділу 13 Перехідні положення ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Позивач має право оскаржити заочне рішення до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

СУДДЯ :