Ухвала суду № 75238166, 10.07.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1079/18Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 48 Чорненька Д. С. Доповідач в апеляційній інстанції Ювшин В. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року

м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області у складі колегія суддів судової палати у цивільних справах: Гончар Н.І.. Новікова О.М., Ювшина В.І.

за участю секретаря: Торопенко Н.М.

учасники справи:

представник позивача адвокат ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_6, ОСОБА_5 на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 16 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, примусове виселення,

рішення ухвалено під головуванням судді Чорненька Д.С.

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, примусове виселення, мотивуючи свої вимоги тим, що на підставі договору купівлі-продажу, позивач є власником житлового будинку під АДРЕСА_1. За адресою, належного позивачу, домоволодіння на реєстраційному обліку перебувають, окрім нього, ще й відповідач, його колишня дружина ОСОБА_7 Шлюб між сторонами розірвано. ОСОБА_6 стверджує, що житловий будинок під №31, не є спільною власністю подружжя, адже був придбаний позивачем до укладення шлюбу. Проте відповідачка до цього часу так і продовжує проживати у його будинку та чинить перешкоди у користуванні майном позивача.

У зв'язку з чим просив суд позбавити ОСОБА_7 права користування будинковолодінням АДРЕСА_1 та примусово виселити з житлового будинку.

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 16 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішення представника ОСОБА_6, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу і просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким заявлений позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що він як власник майна має повне право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користуватися та розпоряджатися своїм майном.

В відзиві на авпеляційну скаргу ОСОБА_7 вказує, що разом з нею в будинку проживає малолітня дачка, а іншого житла вони не мають. Крім того зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 64 ЖК України особи які перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати у займаному жилому приміщенні, вони мають також права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Відповідно до п. п. 8 п. 1 розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 року, ч. 6 ст. 147 та абз. 3 п. 3 розділу ХII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII апеляційний суд Черкаської області діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Черкаського апеляційного суду в апеляційному окрузі.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, примусове виселення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не доведено його порушення прав на вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю. ОСОБА_7 у встановленому законом порядку власником жилого будинку ОСОБА_6 була поселена в житловий будинок як дружина, в якому продовжує проживати і після розірвання шлюбу, а тому вона не втратила право на користування жилим будинком.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Встановлено, що ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 28 липня 2004 року державним нотаріусом Монастирищенської державної нотаріальної контори, є власником житлового будинку під АДРЕСА_1. Після набуття права власності на будинок, між сторонами 10 жовтня 2005 року було укладено шлюб та в житловий будинок АДРЕСА_1 була власником будинку поселена відповідачка по справі ОСОБА_7, як дружина власника будинку. На даний час відповідачка з своєю малолітньою дочкою ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 року проживає в спірному будинку.

13 січня 2014 року відповідно до рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 розірвано.

ОСОБА_6 вважає, що після розірвання шлюбу його колишня дружина втратила право на користування жилим будинком, тавк як втратила статус члена його сім'ї та перешкоджає створити йому нову сім'ю та проживати в даному будинку. На підставі ст. 405 ЦК України та статті 156 ЖК України просив визнати ОСОБА_7 такою, що втратила право на користування житловим будинком під АДРЕСА_1 та виселити її з даного будинку.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Статтею 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також ст. 405 ЦК України.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові N 6-158цс14 від 5 листопада 2014 року).

Згідно ч. 4 ст. 156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені у ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, тобто дружина (чоловік), діти і батьки кожного з подружжя. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Відповідно до положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 405 ЦК України установлено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У п. 33 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року N 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" судам роз'яснено, що відповідно до положень ст. ст. 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

За змістом ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Згідно з ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

При вселенні ОСОБА_7 у будинок АДРЕСА_1 між власником будинку та відповідачкою не було укладено у встановленому законом порядку домовленості, що в разі припинення подружніх відносин ОСОБА_7 втратить право на користування даним жилим приміщенням.

Отже, ст. 405 ЦК України слід застосовувати саме до членів сім'ї, за якими зберігається право користування житловим приміщенням, яке не належить йому на праві власності, за умови відсутності такого користувача в ньому понад один рік. Такої правової підстави для визнання ОСОБА_7 втратившою право на користування житловим будинком АДРЕСА_1 та виселити її з даного будинку, як відсутність такого користувача в будинку понад один рік, позивачем не заявлялось та не надавалось відповідних доказів.

Вірно встановивши факти та відповідні їм правовідносини, постановивши судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, суд першої інстанції ухвалив правильне і справедливе рішення, яким відмовив в задоволенні позову ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом визнання ОСОБА_7 такою, що втратила право користування жилим приміщенням та її примусове виселення.

Доводи апелянта про те, що проживанням відповідачки після розірвання шлюбу у його будинку порушує його право власності є неприйнятними, так як такий правовий режим проживання відповідачки в будинку позивача було обрано самим власником будинку так відсутні домовленості про виселення ОСОБА_7 після припинення подружніх відносин з власності позивача.

Інші доводи апелянта також перевірені судом апеляційної інстанції та визнані неприйнятними.

Керуючись ст.ст. 258, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів судової палати,

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6, ОСОБА_5 на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 16 квітня 2018 року залишити без задоволення, а рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 16 квітня 2018 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції на протязі 30 днів з часу проголошення постанови.

Н.І.Гончар

Судді: О.М.Новіков

В.І.Ювшин

Повний текст постанови складено 10 липня 2018 року.