Постанова № 75238144, 20.06.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/892/18Головуючий по 1 інстанції - Шипович В.В. Категорія: 33 Доповідач в апеляційній інстанції - Нерушак Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду:

Головуючого Нерушак Л.В. (судді- доповідача )

Суддів Гончар Н.І., Василенко Л.І.

за участю секретаря Анкудінова О.І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3;

відповідач - Державна казначейська служба України;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - прокуратура Черкаської області;

особа, яка подає апеляційну скаргу - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23.03.2018 року, ухваленого під головуванням судді Шиповича В.В. у залі Придніпровського районного суду м. Черкаси о 12 год. 50 хв., повний текст рішення виготовлений 02.04.2018 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - прокуратура Черкаської області, - :

в с т а н о в и в :

5 січня 2018 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

В позові позивач посилається, що він перебував під слідством за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ст. 190 КК України, та був незаконно засуджений до позбавлення волі. Так, у період з 17.04.2010 року по 27.05.2014 року та з 19.06.2015 року по 27.03.2017 року ОСОБА_3 перебував під слідством та судом, а в період з 27.05.2014 року по 19.06.2015 року фактично відбував покарання у виді позбавлення волі в установах Державної пенітенціарної служби України згідно вироку Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27.05.2014 року по справі № 1-177/11. Позивач вказує, що під час перебування під слідством та судом до нього застосовувався запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

Вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07.12.2016 року по справі № 1-177/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 27.03.2017 року його було виправдано у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України і визнано невинним в пред'явленому обвинуваченні.

Тому позивач ОСОБА_3 вважає, що у зв'язку із незаконним засудженням, триманням під вартою, перебуванням під слідством та судом йому завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, приниженні честі, гідності та ділової репутації, руйнуванні соціальних зв'язків та звичайного способу життя, обмеження особистих прав та свобод, а також необхідності витратити довготривалий час для відновлення справедливості.

ОСОБА_3 вказує, що внаслідок незаконного засудження у нього погіршилися стосунки із неповнолітнім сином ОСОБА_5, 2003 року народження, в якого склалося негативне ставлення до батька. Також позивач вважає, що результаті засудження його було звільнено з роботи у ТОВ «Компанія-Агроінвест». Крім того позивач посилається на те, що незаконне засудження та відбування покарання у виді позбавлення волі призвело до погіршення стану його здоров'я та необхідності проходити довготривале лікування, у тому числі хірургічне втручання. Наслідком такого погіршення стану здоров'я стало обмеження фізичних навантажень, необхідність постійного спостереження у лікарів.

Позивач зазначає, що строк перебування під слідством та судом, з дня пред'явлення йому обвинувачення - 17.04.2010 р. до набрання законної сили виправдувальним вироком у справі № 1-177/11 - 27.03.2017 р. становить 83 місяці 10 днів, тому позивач ОСОБА_3 вважає, що у грошовому виразі розмір завданої йому моральної шкоди має становити 310250 гривень, із розрахунку одна мінімальна заробітна плати встановлена в Україні у 2018 році , яка становить 3723 грн., із розрахунку за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Тому позивач просив стягнути на його користь з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 310250 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції в лютому 2018 року позивач ОСОБА_3 збільшив позовні вимоги, подавши відповідну заяву про збільшення позовних вимог, в якій зазначив, що не може бути рівним відшкодування шкоди за час перебування під вартою та під час перебування на підписці про невиїзд. За таких обставин, позивач вважав, що, враховуючи глибину та тривалість моральних страждань , виходячи із засад розумності та справедливості, належним відшкодуванням завданої йому моральної шкоди має бути сума в розмірі 520000 гривень, яку він проситьо стягнути на його користь із Державного бюджету.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 березня 2018 року позов ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду - задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з рахунку Державної казначейської служби України (ідентифікаційний код 37567646 м. Київ вул. Бастіонна, 6) на користь ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_1) 367087 (триста шістдесят сім тисяч вісімдесят сім) гривень 80 копійок на відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням першої інстанції, ОСОБА_3 оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу. Він вважає рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 березня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог таким, що не відповідає нормам матеріального права та прийнятим без повної та всебічної оцінки фактичних обставин справи, тому рішення є незаконним та підлягає скасуванню. В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що суд першої інстанції визначив невиправдано низьку суму відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи власний розрахунок суми відшкодування моральної шкоди тим, що учасниками справи не було заявлено клопотань про призначення судом психологічної експертизи для визначення розміру, завданої ОСОБА_3 моральної шкоди. ОСОБА_3 посилається, що висновок суду першої інстанції суперечить приписам ст. 23 ЦК України. Крім того, на даний час в реєстрі Методик проведення судових експертиз відсутня методика для проведення експертизи визначення розміру компенсації моральної шкоди, що унеможливлює призначення та проведення такої експертизи, а у разі її призначення та проведення, така експертиза не мала б жодного доказового значення, вважає позивач.

ОСОБА_3 просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 березня 2018 року та прийняти постанову, якою його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а саме: стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_3 (р/р НОМЕР_3 в Черкаському обласному управлінні АТ «Ощадбанк», код ЄДРПОУ: 02767059; МФО: 354507) 520 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

17 травня 2018 року на адресу апеляційного суду Черкаської області надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 від прокуратури Черкаської області. У відзиві прокуратури Черкаської області зазначається, що доводи апеляційної скарги не базуються на нормах чинного законодавства, є необґрунтованими, а тому скарга не підлягає до задоволення. При визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вірно визначив розмір шкоди згідно з вимогами ч.3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». Доводи апеляційної скарги щодо звільнення позивача зі служби в міліції у зв`язку з притягненням до відповідальності також не відповідають дійсності. Представник прокуратури - Олійник І.А. у відзиві просить апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23.03.2018 року - без змін.

30 травня 2018 року на адресу апеляційного суду Черкаської області надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 від Державної казначейської служби України. У вказаному відзиві зазначено, що судом при винесенні рішення проігноровано факт, що на разі кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_3, за період перебігу якої відшкодовується моральна шкода, переглядається в Верховному Суді, у зв`язку з касаційним оскарженням прокурором виправдувального вироку від 07.12.2016 року та ухвали суду апеляційної інстанції від 27.03.2017 року. Державна казначейська служба України вважає, що даний факт є перешкодою для прийняття правомірного рішення у даній справі, оскільки рішення про відшкодування моральної шкоди прийнято в грошовому еквіваленті та за наслідками перегляду Верховним Судом може спричинити неправомірне стягнення коштів з Державного бюджету України, що є нанесенням шкоди державі. Також Державна казначейська служба України вважає, що судом необґрунтовано визначено розмір моральної шкоди, посилаючись на п.3 Постанови Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», та не враховано судом першої інстанції норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». У відзиві представник Державної казначейської служби України просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - прокуратура Черкаської області, повністю скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23.03.2018 року по справі № 711/293/18.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача та його представника, представників відповідача та прокуратури Черкаської області, які з'явилися в судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до залишення без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог, характеру та тривалості порушень прав позивача, глибини його душевних страждань, зважаючи на вимоги розумності і справедливості, тому задовольнив частково суму відшкодування моральної шкоди, визначивши розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу незаконним притягненням як обвинуваченого за ст. 190 КК України, незаконним засудженим за ч.3 ст. 190 КК України, а також незаконним взяттям та триманням його під вартою, що суд вважав істотним порушенням прав позивача, та дійшов висновку, що позивачу завдана значна моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав, у приниженні честі та гідності, погіршенні відносин із оточуючими людьми, позбавлення можливості реалізувати звички та бажання позивачем, необхідності застосувати додаткові зусилля для організації свого життя. Суд визначив розмір відшкодування в сумі 367 087, 80 грн. Суд вказав, що визначаючи розмір відшкодування, виходив з такого розрахунку : одна мінімальна заробітна плата за кожен місяць кримінального переслідування - 83 місяці 10 днів, що становить 310250 грн. та додатково ще одна мінімальна зарплата за кожен місяць тримання під вартою - 15 місяців 8 днів, що становить 56837, 8 грн.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вважає, що, висновки суду є обґрунтованими, відповідають обставинам справи та вимогам закону, а суд першої інстанції, встановивши дійсні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалив у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, колегія суддів апеляційного суду не вбачає, виходячи з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції постановою прокурора Придніпровського району м. Черкас від 17.02.2009 року порушено кримінальну справу за ст. 190 ч.3 КК України за зверненням начальника філії - Черкаське обласне управління ВАТ «Ощадбанк» по факту отримання грошових коштів за кредитним договором № 238-07 (т.1 а. с. 160-161, 168-171).

17.04.2010 року старшим слідчим прокуратури Придніпровського району м. Черкаси у кримінальній справі № 0210900033 винесено постанову про притягнення ОСОБА_3 як обвинуваченого за ч.3 ст. 190 КК України (т.1 а.с. 162). На думку слідчого, позивач ОСОБА_3 шляхом обману заволодів грошовими коштами філії-Черкаське обласне управління ВАТ «Ощадбанк» на суму 225000 гривень, чим завдав збитків державі на вказану суму.

17.04.2010 року ОСОБА_3 допитано в якості обвинуваченого за ч. 3 ст. 190 КК (т.1 а.с. 163). В ході допиту ОСОБА_3 вказав, що винним себе не визнає. Відносно ОСОБА_3 слідчим застосовано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд (т.1 а.с. 164). Супровідним листом від 18.05.2010 № 175-100-09 прокуратура Придніпровського району м. Черкас направила кримінальну справу № 0210900033 для розгляду по суті до Придніпровського районного суду м. Черкас (т. 1 а. с. 165).

26.05.2010 року Придніпровський районний суд м. Черкаси повернув кримінальну справу № 0210900033 прокурору для належного складання обвинувального висновку (т.1 а.с. 166).

31.05.2010 року cупровідним листом № 175-100-09 прокуратура Придніпровського району м. Черкас направила кримінальну справу № 0210900033 для розгляду по суті до Придніпровського районного суду м. Черкас (т. 1 а. с. 167).

Вироком Придніпровського районного суду м. Черкас від 29.12.2010 року (т.1 а. с. 97-101), - ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочину передбаченого ч.3 ст. 190 КК України та призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі. Запобіжний захід змінено із підписки про невиїзд на тримання під вартою. Суд вважав доведеним обвинувачення ОСОБА_3 у заволодінні шляхом обману чужим майном у великих розмірах, а саме грошовими коштами ВАТ «Ощадбанк» в сумі 225000 гривень.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 15.03.2011 року (т.1 а. с. 102-104), - вирок суду від 29.12.2000 року відносно ОСОБА_3 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до того ж суду. Запобіжний захід ОСОБА_3 змінено із тримання під вартою на підписку про невиїзд.

Вироком Придніпровського районного суду м. Черкас від 27.05.2014 року (т.1 а.с. 105-112), - ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочину передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України та призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі. Запобіжний захід змінено із підписки про невиїзд на тримання під вартою. Зараховано у строк відбутого покарання час тримання під вартою з 29.12.2010 року по 15.03.2011 року. Суд вважав доведеним обвинувачення ОСОБА_3 у заволодінні шляхом обману чужим майном у великих розмірах, а саме грошовими коштами ВАТ «Ощадбанк» в сумі 225000 гривень.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 17.11.2014 року (т.1 а.с. 113-120), - вирок суду від 27.05.2014 року відносно ОСОБА_3 залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.06.2015 року (т.1 а. с. 121-124), - вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27.05.2014 та ухвала Апеляційного суду Черкаської області від 17.11.2014 року відносно ОСОБА_3 скасовані, а справа направлена на новий розгляд. Крім того, cуд ухвалив звільнити ОСОБА_3 з-під варти.

Згідно даних довідки про звільнення серії ЧРН № 000846 (т.1 а. с. 142), - ОСОБА_3 19.06.2015 року звільнений із Менської виправної колонії № 91, де відбував покарання у виді позбавлення волі за вироком суду від 27.05.2014 року.

16.09.2016 року прокурор Черкаської місцевої прокуратури за погодженням із керівником вказаної прокуратури виніс постанову про зміну обвинувачення ОСОБА_3 із ч.3 на ч.4 ст. 190 КК України (т.1 а. с. 188-190).

Вироком від 07.12.2016 року (т.1 а. с. 125-130), Придніпровський районний суду м. Черкаси виправдав ОСОБА_3 у зв'язку із відсутністю в його діяннях складу злочину передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України визнав його в пред'явленому обвинуваченні та по суду виправданим.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 27.03.2017 року (т.1 а. с. 131-141), - виправдувальний вирок суду від 07.12.2016 року відносно ОСОБА_3 залишено без змін, а апеляційні скарги прокурора, представників потерпілої та цивільного позивача без задоволення.

За вказаних обставин судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 у зв'язку із притягненням до кримінальної відповідальності за ст. 190 КК України був підданий кримінальному переслідуванню у період з 17.04.2010 року (дата винесення постанови про притягнення як обвинуваченого) по 27.03.2017 року (дати набрання законної сили виправдувальним вироком суду), тобто усього 83 місяці та 10 днів.

Як встановлено судом у вказаний період позивач ОСОБА_3 утримувався під вартою та відбував покарання у виді позбавлення волі з 29.12.2010 року по 15.03.2011 року, та з 27.05.2014 року по 19.06.2015 року, тобто усього 15 місяців 8 днів.

З огляду на норми ст. 1176 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», шкода завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до ч. ч. 5,6 ст.4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до роз'яснення п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4 вказано, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи у межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру, не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Аналіз вищевказаної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі спів мірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Враховуючи, що позивач ОСОБА_3 перебував під слідством і судом 6 років 11 місяців 10 днів, з огляду на зазначені вище положення ст.ст. 23, 1176 ЦК України, ст. ст.1, 2, 4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» компенсація моральної шкоди ОСОБА_3 складає 310 250, 00 грн., виходячи саме із розміру однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Як вбачається із розрахунку суду першої інстанції, суд виходив з наступного розрахунку, а саме: одна мінімальна заробітна плата за кожен місяць кримінального переслідування (83 місяці 10 днів) та додатково ще одна мінімальна заробітна плата за кожен місяць тримання під вартою (15 місяців 8 днів) тобто 83 міс. х 3723 грн. + 3723 грн./30 дн. х 10 дн. = 310250 грн.; - 15 міс. х 3723 грн. + 3723 грн./30 дн. х 8 дн. = 56837,8 грн.; 310250 грн. + 56837,8 грн. = 367087,8 грн.

Апеляційний суд погоджується з розрахунком суду першої інстанції , тому вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та недостатньо обґрунтованими, щодо того, що судом визначено невиправдано низьку суму відшкодування моральної шкоди, оскільки суд обґрунтовує власний розрахунок суми відшкодування моральної шкоди тим, що учасниками справи не було заявлено клопотань про призначення судом психологічної експертизи для визначення розміру, завданої ОСОБА_3 моральної шкоди. Тому дані доводи не підлягають задоволенню, оскільки суд, врахувавши всі обставини справи, дійшов висновку та стягнув розмір відшкодування моральної шкоди позивачеві більший, ніж розмір мінімальної заробітної плати, який повинен бути врахований при такого проведенні розрахунку.

Відповідно до роз'яснення п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України вказаного вище, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Згідно до п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України роз'яснено, що розмір моральної шкоди у цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди у цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вірно визначив розмір шкоди згідно з вимогами ч.3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» і не допустив порушення вимог матеріального права, врахувавши всі обставини справи та доводи сторін щодо розміру відшкодування моральної шкоди позивачеві.

Апеляційний суд також погоджується з судом першої інстанції, який прийшов до вірного висновку щодо не доведення ОСОБА_3 причинно-наслідкового зв`язку між наявними у нього захворюваннями та незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, тому доводи апеляційної скарги в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки були предметом розгляду суду першої інстанції та їм судом дана належна оцінка, і висновків суду вказані доводи апеляційної скарги не спростовують.

Апеляційний суд повністю погоджується з судом першої інстанції, що виписка із амбулаторної картки ОСОБА_3 лише констатує факт наявності хвороб у позивача, але не підтверджує причинно - наслідковий зв'язок, на який посилається позивач. Також слід вказати, що звернення ОСОБА_3 до лікаря-травматолога із скаргами на біль у колінному суглобі жодним чином не доводить зв`язок із притягненням його до кримінальної відповідальності у 2010 році.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення доводів апеляційної скарги, оскільки жодних належних доказів, що підтверджують погіршення стану здоров`я ОСОБА_3 та причинно-наслідковий зв`язок із перебуванням його під слідством і судом матеріали справи не містять і скаржником до апеляційної скарги не додано .

Також апеляційний суд повністю погоджується з висновком суду першої інстанції, який зазначив, що позивачем ОСОБА_3 не доведено, що його звільнення зі служби в міліції та з ТОВ «Компанія-Агроінвест» пов'язано із незаконним притягненням як обвинуваченого та засудженням за ч. 3 ст. 190 КК України, оскільки вказані обставини не відповідають дійсності.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно даних довідки ТОВ «Компанія-Агроінвест» ОСОБА_3 працював у товаристві у період з 01.11.2013 року по 26.05.2014 рік та був звільнений наказом від 26.05.2014 року № 129-к. Вирок відносно ОСОБА_3, яким його засуджено до позбавлення волі, ухвалений 27.05.2014 року.

Судом першої інстанції встановлено, що зі служби у міліції ОСОБА_3 був звільнений за власним бажанням 06.05.2009 року згідно із поданим власним рапортом від 27.03.2009 року. У той же час, як вбачається із матеріалів справи, в якості обвинуваченого за ч. 3 ст. 190 КК України ОСОБА_3 притягнутий 17.04.2010 року. З вказаних дат вбачається, що доводи апеляції ОСОБА_3 є безпідставними і не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд, як і суд першої інстанції, дійшов висновку, що посилання ОСОБА_3 на те, що його звільнення з роботи у ТОВ «Компанія-Агроінвест» та органів міліції пов`язано з незаконним перебуванням під слідством та засудженням позивачем не доведено.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4, оскільки доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції і є аналогічними доводам апеляційної скарги, їм дана належна оцінка судом, а особою, яка подає апеляційну скаргу висновки суду не спростовуються і не дають підстав суду апеляційної інстанції для скасування рішення суду першої інстанції .

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Апеляційний суд, оцінюючи надані сторонами докази, як в підтвердження позовних вимог, так і в їх заперечення, вважає, що відсутні підстави для задоволення доводів апеляційної скарги, а тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Виходячи з вищевикладеного, судом апеляційної інстанції не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права та залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обгрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи, зводяться до невірного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення .

Керуючись ст.ст. 35, 258, 367, 368, 374,375 , 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд -,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23.03.2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - прокуратура Черкаської області - залишити без змін.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги віднести за рахунок держави.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законом.

Головуючий Нерушак Л.В.

Судді Гончар Н.І.

Василенко Л.І.

Повний текст постанови виготовлений 02 липня 2018 року.