Рішення № 75236889, 10.07.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

10.07.2018 Справа №600/387/17

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Позняка В.М.,

за участю секретаря судового засідання Осів І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

ВСТАНОВИВ:

10 травня 2017 ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості у розмірі 3927,18 доларів США, що за курсом 26,91 відповідно до службового розпорядження НБУ від 09 лютого 2017 року складає 105680,41 грн. станом на 09 лютого 2017 року за кредитним договором № 10/04/201М від 20 жовтня 2004 року, яка складається з наступного: 2327,18 доларів США – заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 1600 доларів США – заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

ОСОБА_3 обґрунтовано тим, що 20 жовтня 2004 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 10/04/201М, відповідно до умов якого позивач зобов’язався надати відповідачу кредит у розмірі 4000 доларів США на термін до 15 квітня 2005 року, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановлених кредитним договором. З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов’язань за договором між сторонами було укладено договір поруки, згідно якого ОСОБА_1 поручився відповідати перед позивачем за неналежне виконання позичальником взятих на себе зобов’язань за договором № 10/04/201М. ПАТ КБ «Приватбанк» свої зобов’язання за договором виконав виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит в розмірі 4000 доларів США. ОСОБА_2 не виконував взяті на себе зобов’язання за договором, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки, у зв’язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 25186,15 доларів США, однак позивач просить стягнути з відповідачів суму боргу в розмірі 3 927,18 доларів США, яка складається з: 2327,18 доларів США – заборгованість за тілом кредиту; 1600 доларів США – заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Ухвалою судді Козівського районного суду Тернопільської області від 11 травня 2017 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі.

Увалою Козівського районного суду Тернопільської області від 28 листопада 2017 року вказану цивільну справу передано за підсудністю до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

При постановленні зазначених ухвал суд керувався вимогами ЦПК України, в редакції, яка була чинною станом на день їх постановлення.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Відповідно до вимог п. 9 ч. 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Позняка В.М. від 31 травня 2018 року вказану цивільну справу прийнято до свого провадження.

Ухвалою суду від 21 червня 2018 року провадження у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1, про стягнення заборгованості за кредитним договором в частині позовних вимог до ОСОБА_2 закрито, на підставі вимог п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України. Продовжено судовий розгляд в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В судове засідання представник позивача не з’явився, зазначивши у позовній заяві про те, що у разі неявки в судове засідання відповідача не заперечує протии розгляду справи за відсутності їхнього представника та винесення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, до суду не з'явився, не повідомивши про причини неявки. Відзиву на позов та будь-яких заперечень від відповідача не надходило. За вказаних обставин суд приходить до переконання, що згідно з ст. 280 ЦПК України слід ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи, про що зазначено у позовній заяві, та відповідно до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини:

20 жовтня 2004 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_2 (позичальник), ОСОБА_4 (поручитель) було укладено кредитний договір № 10/04/201М, відповідно до п.1.1. якого банк за наявності вільних грошових коштів зобов’язується надати Позичальнику кредит у розмірі 4000 доларів США, на підставі попередньої вимоги, в обмін на зобов’язання Позичальника по поверненню кредиту і сплаті відсотків згідно Графіку погашення кредиту та відсотків, який є невід’ємною частиною цього договору, комісії та винагороди, штрафу і пені в обумовлені даним договором терміни. Кредит надається на споживчі цілі (п. 1. 2 Договору).

Пунктом 1.3 Договору передбачено, що термін погашення кредиту – 15 квітня 2005 року включно.

20 жовтня 2004 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» (кредитор), ОСОБА_1 (поручитель) та ОСОБА_2 (боржник) було укладено договір поруки № 10/04/201М, згідно п. 1 якого поручитель поручається перед кредитором за виконання ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором від 20 жовтня 2004 року за № 10/04/201М

Згідно п. 2 вказаного договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов’язків за Кредитним договором в тому ж розмірі, що й боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

У випадку невиконання боржником обов’язків за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п. 4 Договору).

Відповідно до п. 9 договору поруки, цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов’язань за Кредитним договором.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором № 10/04/201М від 20 жовтня 2004 року, заборгованість ОСОБА_5 станом на 09 лютого 2017 року становить: 2327,18 доларів США – заборгованість за тілом кредиту, 9480,94 доларів США – заборгованість по відсотках за користування кредитом, 13378,03 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 607 ЦК України, зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України в разі солідарного обов’язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

За положеннями статей 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. У разі порушення такого зобов’язання боржник і поручитель відповідають як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За положеннями статті 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником.

Згідно із частиною третьою статті 559 ЦК України порука припиняється в разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов’язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов’язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи – її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника в зобов’язанні.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що в разі смерті боржника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов’язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

На поручителів може бути покладено обов’язок щодо належного виконання зобов’язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності в позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за нового боржника, зафіксованої в тому числі й у договорі поруки як згоди відповідати за виконання зобов’язання перед будь-яким боржником у разі переведення боргу за забезпечувальним зобов’язанням.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 3 червня 2015 року в справі № 6-206цс15.

Отже, на поручителя у випадку смерті боржника може бути покладено відповідальність лише за таких умов: наявності у боржника правонаступника — спадкоємця, який прийняв спадщину; наявності спадкового майна; зафіксованої письмово згоди поручителя відповідати за нового боржника, у тому числі й у договорі поруки.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 помер у 2013 році (актовий запис про смерть – від 22 квітня 2013 року).

У зв’язку із смертю відповідача до пред’явлення позову ухвалою суду від 21 червня 2018 року провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_2 закрито, на підставі вимог п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем не було доведено наявності у боржника правонаступника — спадкоємця, який прийняв спадщину, наявності спадкового майна, а також зафіксованої письмово згоди поручителя – ОСОБА_1 відповідати за нового боржника.

З наявної в матеріалах справи копії договору поруки від 20 жовтня 2004 року вбачається, що в ньому не зафіксовано згоди поручителя відповідати за нового боржника.

За таких обставин, враховуючи те, що позичальник ОСОБА_2 помер, у договорі поруки не зафіксовано згоди поручителя відповідати за нового боржника, та позивачем не доведено, що така згода поручителя зафіксована будь-яким іншим чином, у зв’язку з чим суд приходить до переконання, що в такому випадку на поручителя ОСОБА_1 не може бути покладено обов’язок щодо належного виконання зобов’язання за кредитним договором після смерті позичальника.

Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв’язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягомшести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов’язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред’явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред’явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 17 вересня 2014 року в справі № 6- 53 цс14.

Пунктом 9. договору поруки, укладеного між ЗАТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передбачено, що цей договір діє до повного виконання зобов’язань за Кредитним договором.

Як уже було зазначено, за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов’язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6- 3 цс14.

Таким чином, враховуючи те, що згідно з п. 1.3 Кредитного договору № 10/04/201М від 20 жовтня 2004 року, термін повного погашення кредиту – 15 квітня 2005 року, а з позовом до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором позивач ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся 10 травня 2017 року, тобто після закінчення шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, а тому суд приходить до переконання, що дія поруки припинилася на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Аналізуючи в сукупності викладені обставини і визначені відповідно до них правовідносини сторін, положення закону, якими вони регулюються, дослідивши зібрані у справі докази, встановивши те, що позичальник ОСОБА_2 помер, у договорі поруки не зафіксовано згоди поручителя відповідати за нового боржника, та позивачем не доведено, що така згода поручителя зафіксована будь-яким іншим чином, а також те, що дія поруки припинилася, суд приходить до переконання, що позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором не підлягає до задоволення.

Окрім того, враховуючи те, що в задоволені позову відмовлено, тому у відповідності до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на позивача.

На підставі наведеного, відповідно до ст. ст. 251, 523, 543, 553, 554, 559, 610, 1216, 1218 ЦК України, керуючись ст. ст. 13, 81, 89, 95, 141, 223, 263, 265, 268, 273, 280, 354, 355, п. 9 ч. 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ - 14360570) до ОСОБА_1 (м. Тернопіль, вул. Кривоноса, 5/17, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Заочне рішення може бути переглянуте Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддяОСОБА_3