Рішення № 75234857, 06.06.2018, Валківський районний суд Харківської області

Справа № 615/152/17

Провадження № 2/615/19/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року м. Валки

Валківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Токмакової А.П.,

при секретарі Антоненко М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Валки Харківської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за участі представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_3,

в с т а н о в и в:

08.02.2017 року позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № HAXRRW01121192 від 22.07.2008 року в сумі 22863,70 грн., яка складається із заборгованості за кредитом - 1583,94 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом - 1,00 грн.; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором – 19713,82 грн.; а також штраф відповідно до п.5.3 Умов та Правил надання банківських послуг в сумі 500,00 грн. (фіксована частина) та 1064,94 грн. (процентна складова).

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 22.07.2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № HAXRRW01121192, згідно до умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 2943,92 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

ПАТ КБ «ПриватБанк» є правонаступником прав та обов’язків ЗАТ КБ «ПриватБанк», в зв’язку з чим на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 30.04.2009 року змінено найменування Позивача із Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», про що зазначено у п.1.1 Статуту ПАТ КБ «ПриватБанк». 17.07.2009 року проведено державну реєстрацію вказаних змін.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між ним і Банком Договір, про що свідчить його підпис у заяві. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період сплати, Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно Умов.

В порушення норм ст.ст.526,527,530 ЦК України та умов кредитного договору відповідач не виконав свої зобов’язання належним чином, в зв’язку з чим має заборгованість у зазначеному вище розмірі.

23.02.2017 року відкрито провадження у цивільній справі та призначено у відкрите судове засідання.

21.03.2017 року відповідач подав заперечення, в яких просив відмовити в позовних вимогах, повідомивши суд про наявність рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19.05.2014 року, яким задоволено вже частково задоволено позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» та стягнуто з нього на користь позивача заборгованість за кредитним договором № HAXRRW01121192 від 22.07.2008 року в розмірі 4503,02 грн. Дане рішення набрало законної сили та не було оскаржено сторонами в апеляційному порядку, але коли звернувся до Валківського відділення ПАТ КБ «ПриватБанк», щоб сплатити визначену судом суму заборгованості, дізнався, що в базі даних боржників дане судове рішення не зареєстровано, в зв’язку з чим йому запропоновано чекати виклику з ВДВС Валківського РУЮ Харківської області.

В поясненнях від 12.04.2017 року представник позивача підтвердив, що дійсно рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19.05.2014 року з відповідача на його користь стягнуто заборгованість за кредитним договором нараховану станом на 26.09.2013 року, але рішення суду відповідачем досі не виконано. Вважає, що відповідно до вимог ст.ст.526,599 ЦК України має право на стягнення заборгованості за кредитним договором, яка нарахована після 26.09.2013 року. Оскільки відповідач належним чином свої зобов’язання за Договором не виконав, на думку представника позивача, позовні вимоги банку є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

22.05.2017 року відповідач подав до суду доповнення до заперечень, в яких вказав, що позивач свідомо приховує факт, що рішення суду було передано на виконання до Валківського районного ВДВС ГТУЮ в Харківській області відповідно до виконавчого листа № 614/13674/13-ц від 28.10.2014 року, виданого Комінтернівським районним судом м. Харкова. Але державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п.2 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження» та надалі виконавчий лист до виконання не пред’являвся. Починаючи з 28.10.2014 року та на даний час відповідач, як боржник, не отримував жодного виклику до ВДВС, не знає підстави повернення виконавчого листа без виконання, хоча ніколи не відмовлявся від своїх зобов’язань та готовий сплатити суму боргу згідно рішення суду.

Посилання позивача на положення п.17 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 30.03.2012 року та постанови суду від 25.05.2016 року у цивільній справі № 6-157цс16 щодо права нарахування пені та відсотків по даному кредитному договору після ухвалення судом рішення по сплаті заборгованості, вважає необґрунтованими, так як повинні бути встановлені судом під час вирішення спору всі обставини, що мають значення для справи, яка індивідуальна по суті і не може ґрунтуватись на даних постановах.

Просить суд взяти до уваги, що 16.05.2017 року до його дружини телефонували представники ПАТ КБ «ПриватБанк» з пропозицією підписати договір реструктуризації боргу на суму 22216,99 грн., чим вказали про готовність співпрацювати. Разом з тим, на його прохання ще в 2010 році відмовилися підписувати договір реструктуризації боргу на суму 1583,94 грн. Таким чином, на його думку, ПАТ КБ «ПриватБанк» свідомо вводить суд в оману, позаяк вже є рішення суду, яке не виконане лише по тій причині, що представники позивача не дають змогу його виконати, свідомо затягуючи строк для нарахування пені та штрафів.

27.09.2017 року відповідач подав заяву про застосування позовної давності, посилаючись на пропуск процесуального строку на звернення з позовом, встановлений відповідно до ст.257 ЦК України, - 3 роки. Крім того, наполягав на неправомірності позовних вимог, оскільки вже є рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19.05.2014 року, яке вступило в законну силу, по одному і тому ж предмету спору, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

В поясненнях, направлених до суду електронною поштою 20.10.2017 року, представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі з урахуванням раніше викладених пояснень. Звернув увагу суду, що відповідно до п.5.5 Умов Договору строк позовної давності за кредитним договором становить 5 років. Вперше Банком подано позов у 2013 році, з розгляду якого ухвалено рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19.05.2014 року, що згідно ст.264 ЦК України є підставою для переривання терміну позовної давності. Враховуючи, що з даним позовом звернувся до суду 30.01.2017 року, тобто до спливу строку позовної давності, вважає, що строк позовної давності при зверненні до суду ним дотримано, а обставини, на які посилається відповідач не відповідають дійсності.

25.10.2017 року позивач надіслав уточнену позовну заяву, в якій просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № HAXRRW01121192 від 22.07.2008 року в сумі 20770,76 грн. При цьому зазначив, що станом на 18.10.2017 року відповідач має заборгованість 22480,37 грн., яка складається із заборгованості за кредитом - 1583,94 грн.; заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 1,00 грн.; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором – 20889,43 грн., але від цієї суми віднімається сума, яка була задоволена рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19.05.2014 року, тому різниця становить 19305,49 грн. Також, на його думку, підлягають стягненню штрафи відповідно до п.5.3 Умов та Правил надання банківських послуг в сумі 500,00 грн. (фіксована частина) та 965,32 грн. (процентна складова).

29.11.2017 року представник позивача уточнив позовні вимоги, в зв’язку з порушенням відповідачем зобов’язань за кредитним договором після ухвалення рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19.05.2014 року просив стягнути з нього заборгованість за період з 17.09.2013 року по 18.10.2017 року, яка складається із пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в сумі 1554,06 грн.

15.12.2017 року набрав законної чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року.

Враховуючи вимоги п.9 ч.1 Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року, на підставі ухвали суду від 20.12.2017 року судовий розгляд цивільної справи продовжено за правилами ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року, з урахуванням вимог ст.274 цього Кодексу за правилами загального позовного провадження, про що оголошено сторонам в судовому засіданні та роз’яснено їм про порядок та строки виконання ними вимог ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року, для чого відкладено розгляд справи в погоджені між сторонами строки.

Відповідач 15.01.2018 року подав відзив на позовну заяву, в якому просить застосувати позовну давність, відмовивши позивачу в задоволенні позовних вимог в зв’язку з пропуском ним строку для подання позову, посилаючись на раніше викладені обставини.

Позивач 24.01.2018 року подав відповідь на відзив, в якому, не погодившись з обґрунтуваннями відповідача, підтримав раніше викладені обставини, наполягав, що рішення суду не виконано до теперішнього часу. Я зазначає представник позивача, відповідач заперечує про те, що він не підписував з банком договір про збільшення строку позовної давності. Разом з тим, він не заперечує факт ухвалення судового рішення. Доказів надання заперечень під час попереднього розгляду справи відносно форми договору та порядку його укладання відповідачем також не надано.

Відповідач 28.03.2018 року подав відзив на уточнену позовну заяву, в якому, посилаючись на раніше викладені обставини, просив застосувати позовну давність до позовних вимог зі стягнення заборгованості за період з 17.09.2013 року по 18.10.2017 року в розмірі 1554,06 грн., відмовивши позивачу в задоволенні позовних вимог через пропуск позивачем процесуального строку для подання позову.

В обґрунтування відзиву вказує, що рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19.05.2014 року у справі №641/13674/13-ц позовні вимоги Банку задоволено частково, незважаючи на подану відповідачем письмову заяву про застосування строку позовної давності при прийняті рішення, оскільки строк виконання та дії Договору складав 2 роки, тобто до 21.07.2010 року. На думку відповідача, саме з цієї дати позивач мав право звернутися в передбачений законом строк з позовом про стягнення з нього заборгованості - до 20.07.2013 року. На підставі даного рішення суду позивач отримав виконавчий лист, з яким звернувся до Валківського РВ ДВС ГТУЮ в Харківській області. В подальшому виконавчий лист повернуто стягувачу. Проте, з тексту позовної заяви слідує, що умови договору ним не виконуються з 22.07.2008 року.

Вважає, що позов задоволенню не підлягає в зв’язку з його неправомірністю та пропуском процесуального строку на звернення, передбаченого ст.257 ЦК України, яким встановлена загальна позовна давність у три роки.

Представник позивача 10.05.2018 року подав відповідь на відзив, в якій з урахуванням положень ст.ст.256,257,259,261,264 ЦК України вважає, що ним дотримано строк позовної давності при зверненні до суду. Крім того, п.5.5. Умов договору передбачає, що термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредиту, винагороди, неустойки — пені та штрафів за даним договором, встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Вказав, що 19.05.2014 року Комінтернівськиим районним судом м. Харкова винесено рішення за позовом Банку, поданим 11.10.2013 року, що відповідно до вимог ст.264 ЦК України являється підставою для переривання перебігу строків позовної давності. Оскільки термін позовної давності переривався, тому після переривання обчислення строків починається спочатку, тобто 19.05.2014 року + 5 років = 19.05.2019 року. Але позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості 30.01.2017 року, тобто до спливу строку позовної давності. На думку представника позивача, обставини, на які відповідач посилається, не відповідають дійсності, а строк позовної давності позивачем дотримано при зверненні до суду.

Відповідач 21.05.2018 року подав заперечення, в якому наполягав, що чинне законодавство не пов’язує припинення зобов’язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, що є безпідставним, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України. На його думку, представник позивача звернувся до суду з позовом про стягнення з нього всієї суми заборгованості 11.10.2013 року, тобто вже пропустивши процесуальний строк. Судове рішення, яким задоволено позовні вимоги, судом ухвалено 19.05.2014 року. З даним позовом позивач звернувся до суду 30.01.2017 року. Крім того, позивач сам стверджує, що зверненням до суду з вимогою стягнути всю суму заборгованості по кредитному договору станом на 11.10.2013 року, ним було змінено умови Договору в односторонньому порядку і кредитний договір припинив свою дію.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 уточнив позовні вимоги, просив стягнути з відповідача пеню за несвоєчасність виконання зобов’язань за кредитним договором № HAXRRW01121192 від 22.07.2008 року за період з 26.09.2013 року по 18.10.2017 року в розмірі 1544,06 грн., посилаючись на викладені вище обставини.

Відповідач та його представник ОСОБА_3 просили відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що кредитний договір вже не діє, оскільки позивач самостійно в односторонньому порядку змінив умови договору. Крім того, сторони не укладали договір про збільшення строку позовної давності, який, на його думку, закінчився 23.07.2013 року, в тому числі враховуючи п.5.5 кредитного договору.

За заявою представника позивача про забезпечення позову ухвалою суду від 24.02.2017 року заборонено відчуження у будь-який спосіб домоволодіння, що розташоване за адресою: Харківська область, м. Валки, вул. Борща, 9, що належить на праві власності відповідачу.

Інші заяви чи клопотання щодо проведення інших процесуальних дій, в тому числі забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження у справі, учасниками справи не заявлялися.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що позов в уточненій частині підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 22.07.2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № HAXRRW01121192, згідно до умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 2943,92 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, що підтверджується доданою до позовної заяви копією заяви позичальника № HAXRRW01121192 ОСОБА_1 від 22.07.2008 року, ОСОБА_3 з Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка», «Стандарт») в ПриватБанку.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між ним і Банком Договір, про що свідчить його підпис у заяві. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період сплати, Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно Умов.

П.5.1 даного Договору передбачає, що у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 1,25 % від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки, але неменше 1 грн. При цьому, відсотки за користування кредитом на суму простроченої заборгованості додатково до вказаної пені банком не нараховуються.

ПАТ КБ «ПриватБанк» є правонаступником прав та обов’язків ЗАТ КБ «ПриватБанк», в зв’язку з чим на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 30.04.2009 року змінено найменування Позивача із Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», про що зазначено у п.1.1 Статуту ПАТ КБ «ПриватБанк». 17.07.2009 року проведено державну реєстрацію вказаних змін.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 19.05.2014 року у цивільній справі № 641/13674/13-ц частково задоволено позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № HAXRRW01121192 від 22.07.2008 року в розмірі 4503,02 грн., яка складається з: 1583,94 грн. - заборгованість за кредитом; 1,00 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1583,94 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1034,14 грн. - штраф (процентна складова).

При цьому судом встановлено, що сума основного боргу складає 1583,94 грн., а заявлена сума пені - 19097,91 грн., що значно перевищує збитки, тому зменшено її розмір пені до 1583,94 грн.

Дане рішення суду не оскаржено та набрало законної чинності 30.05.2014 року.

Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором № HAXRRW01121192 від 22.07.2008 року Банк виконав своєчасно і повністю, надавши кредит, який ОСОБА_1 отримав 22.07.2008 року у розмірі 2943,92 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач, використавши надану можливість, скористався кредитними коштами ПриватБанку, проте до теперішнього часу не виконує взяті на себе зобов’язання зі сплати кредиту, відсотків, комісії, заборгованість за кредитом не погашає.

За повідомленням державного виконавця Валківського районного ВДВС ГТУЮ у Харківській області № 1730 від 03.05.2017 року у відділі на виконанні перебував виконавчий лист № 641/13674/13-ц від 28.10.2014 року, виданий Комінтернівським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу в сумі 4503,02 грн. 23.12.2016 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п.2 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження». Повторно до відділу дані виконавчі листи не пред’являлися.

В судовому засіданні представник позивача підтвердив, що дійсно на підставі рішення суду вже стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № HAXRRW01121192 від 22.07.2008 року в розмірі 4703,02 грн., тому просить стягнути з відповідача лише пеню за несвоєчасність виконання зобов’язань за кредитним договором в сумі 1544,06 грн. за період з 26.09.2013 року по 18.10.2017 року, оскільки рішення суду на даний час відповідачем так і не виконано, заборгованість за кредитним договором не погашена.

Відповідно до вимог п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Цивільні обов’язки згідно з вимогами ч.1 ст.14 ЦК України виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Ст.202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Ст.626 ЦК України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Положеннями ст.ст.638,639 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Якщо сторони домовилися укласти договір в певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно ст. 634 ЦК України договір приєднання, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ч.1 ст. 610 ЦК України встановлює, що порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Згідно з ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно правової позиції, викладеної в ухвалі ВССУ від 01.10.2014 року у справі №6-28531св14, з моменту набрання законної сили рішення суду про дострокове стягнення з боржника всієї суми кредитної заборгованості, не позбавляє банк вимагати від позичальника сплати пені та штрафів, передбачених договором.

Ч.4 ст.263 ЦПК України зобов’язує суд при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Позовна давність у відповідності до ст. 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто встановлений законом строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення або захисту свого права шляхом подання позовної заяви до суду.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Встановлена законом позовна давність може бути збільшена за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 259 ЦК України).

Ст.261 ЦК України передбачає початок перебігу позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання зі спливом строку виконання, який відповідно до ст.253 ЦК України починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.?

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч.3 ст. 264 ЦК України).

Виходячи із системного аналізу ст.ст.525,526,599,611 ЦК України та змісту кредитного договору суд приходить до висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання ті не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Враховуючи положення п.5.5. Умов договору, який передбачає, що термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредиту, винагороди, неустойки — пені та штрафів за даним договором, встановлюється сторонами тривалістю 5 років, суд не вбачає жодних правових підстав для застосування позовної давності, оскільки термін позовної давності переривався з урахуванням ст.264 ЦК України, а тому після переривання обчислення строків починається спочатку з 19.05.2014 року. Позивач же звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості 30.01.2017 року, тобто до спливу строку позовної давності.

Понесені позивачем документально підтверджені судові витрати у справі відповідно до вимог ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, що зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», юридична адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570 (п/р 29092829003111, МФО 305299) пеню за несвоєчасність виконання зобов’язань за кредитним договором № HAXRRW01121192 від 22.07.2008 року за період з 26.09.2013 року по 18.10.2017 року в розмірі 1544,06 грн., а також судовий збір у сумі 1600 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Валківський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.П. Токмакова