Ухвала суду № 75233647, 10.07.2018, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/550/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

за участю адвоката ОСОБА_1 в інтересах виправданого ОСОБА_2 та законного представника ОСОБА_3

прокурорів Білоцициенка Г.В., Боднар Л.В.

представниці ДКС України та Управління ДКС України в Овідіопольському районі Одеської області ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, цивільну справу за заявою адвоката ОСОБА_1 в інтересах виправданого ОСОБА_2 та його законного представника ОСОБА_3, за участю Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області, Державної казначейської служби України та Управління Державної казначейської служби України в Овідіопольському районі Одеської області про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, -

ВСТАНОВИВ :

15 лютого 2017 року, адвокат ОСОБА_1 в інтересах виправданого ОСОБА_2 та його законного представника ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаною заявою, яку в подальшому, після скасування попередньої ухвали Овідіопольського райсуду Одеської області від 13.06.2017 р. - ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23.11.2017 р. з передачею до суду першої інстанції на новий розгляд питання з розгляду вказаної заяви, уточнив в частині розміру моральної шкоди та в остаточній редакції якої просив суд, відшкодувати ОСОБА_2 за рахунок коштів Державного бюджету моральну шкоду у розмірі 178704 грн. та відшкодувати ОСОБА_3 за рахунок коштів Державного бюджету суму, сплачену ним у зв’язку з наданням юридичної допомоги у розмірі 40000 грн., мотивуючи це тим, що вирок Овідіопольського райсуду Одеської області від 12.03.2016 р., яким неповнолітнього ОСОБА_2 було засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік із застосуванням ст.ст. 75,104 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням і іспитовим строком на 1 рік з покладенням на нього певних обов’язків відповідно до ст. 76 КК України був скасований ухвалою апеляційного суду Одеської області від 06.07.2016 р., кримінальне провадження закрите на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 України у зв'язку з недостатністю доказів для доведення в суді винуватості ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України і яка була залишена без змін ухвалою ВССУ від 01.11.2016 р. Так, як вказує адвокат ОСОБА_1 в своїй заяві, під час досудового слідства посадова особа органів досудового розслідування здійснила неповнолітнього ОСОБА_2 06.07.2015 р., в той час як досудове розслідування у цій справі, згідно витягу з кримінального провадження, розпочалося лише 07.07.2015 р. При чому, допит відбувся без присутності законного представника ОСОБА_2 та захисника, що суперечить положенням ст. 490 КПК України. За приписами ч. 3 ст. 214 КПК України здійснення досудового розсвітання до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне собою відповідальність, встановлену законом. Про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності був повідомлений начальний заклад, в якому навчається останній, що зруйнувало його репутацію, про цей факт дізналися вчителя та батьки однокласників ОСОБА_2, внаслідок чого у нього виникли певні обмеження у його соціальних контактах з іншими дітьми у школі та за місцем проживання. Сам факт засудження ОСОБА_2 до 1 р. п/в, хоча і з застосуванням ст.ст. 75,104 КК України, завдав великого стресу для неповнолітнього обвинуваченого і до закінчення розгляду справи у суді касаційної інстанції доля обхваченого залишалася невизначеною, і відповідно стрес довго триваючим, що підтверджується висновком, наданим судовим експертом-психологом ОСОБА_5 від 06.02.2017 р. Враховуючи вищевикладені обставини кримінального провадження, законний представник виправданого - ОСОБА_3 уклав з адвокатом ОСОБА_1 А_А. договір про надання юридичних послуг від 21.10.2015 р., згідно з яким адвокат зобов'язався, серед іншого, надавати правову допомогу клієнту під час його участі в кримінальних справах в якості обвинуваченого, а клієнт зобов'язався сплатити за це адвокату гонорар у розмірі, визначеному відповідними додатковими угодами, зокрема, за надання правової допомоги у суді першої інстанції 25000 грн., за надання правової допомоги у апеляційної інстанції 10000 грн., за надання правової допомоги у суді касаційної інстанції 5000 грн. Адвокат виконав свої зобов'язання належним чином. Зібрав необхідні докази по справі, в участь у всіх судових засіданнях, підготував, відповідні скарги, клопотання, заперечення тощо, за що в свою чергу клієнт сплатив адвокату ОСОБА_1 40000 грн. що підтверджується відповідними квитанціями до прибуткових касових ордерів на вказану суму.

У судовому засіданні заявник адвокат ОСОБА_1 діючий в інтересах виправданого ОСОБА_2 та його законного представника ОСОБА_3 повністю підтримав свою уточнену заяву та просив її задовольнити.

Прокурори Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області у судових засіданнях заперечували проти задоволення заяви, вважаючи її необґрунтованою і безпідставною, з мотивів, викладених у письмових запереченнях на заяву, зокрема вважаючи, що у як виправданого ОСОБА_2, так і його законного предстанвика батька ОСОБА_3 не виникло права на відшкодування нібито завданої шкоди, що якої орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд не роз’яснили вказаним особам порядок поновлення їх порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди, заявники пропустили 6-ти місячний термін на звернення з подібними вимогами, на сьогодні не встановлена неправосудність вироку, не встановлена незаконність дій органів дізнання, слідства, прокуратури та суду, а тому відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди, розмір якої необґрунтований, а висновок спеціаліста психолога щодо психічного стану ОСОБА_2 не може прийматися судом як належний доказ з огляду на відсутність відповідної експертизи, призначеної судом.

Представниця Державної казначейської служби України та Управління ДКСУ в Овідіопольському районі Одеської області у судових засіданнях заперечувала проти задоволення заяви з підстав, викладених у письмову відзиві на заяву, вважаючи вимоги, викладені у заяві безпідставними, зокрема, посилаючись на ст. 43 БК України, відповідно до якої, ДКСУ та її територіальні органи здійснюють казначейське обслуговування Державного бюджету України, а не уособлюють Держбюджет України, а тому ДКСУ, як юридична особа, не відповідає за шкоду, заподіяну у випадку, що розглядається в цій справі, а також, відсутнє бюджетне (цільове) призначення для вищевказаних виплат з Державного бюджету заявникам, невстановлена незаконність дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду, розмір відшкодування моральної шкоди та витрат на надання юридичної допомоги необґрунтований.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільно справи та матеріали кримінального провадження № 509/4386/15 відносно ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, суд вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 55 Конституції України - права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожний має право на відшкодування за рахунок держави або органів місцевого самоврядування матеріального й морального збитку, заподіяного незаконними рішеннями, діяльністю або бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами при здійсненні ними своїх службових обов’язків, до яких відносяться органи досудового слідства.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов’язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду – є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 цього Закону у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.

Згідно зі статтею 3 Закону № 266/94-ВР у разі незаконного засудження громадянинові відшкодовується: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв’язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону № 266/94-ВР).

Частинами першою та другою статті 12 Законом № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1,3,4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду – до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 Закону № 266/94-ВР.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону № 266/94-ВР), про що було чітко вказано у Правовій позиції Верховного суду України викладену у його постанові від 02.12.2015 р. по справі № 6-2203цс15.

Пунктами 11,12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року № 6/5/3/41, у разі винесення виправдувального вироку, для визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1, 3, 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися до суду, який розглядав справу по першій інстанції.

У місячний термін з дня звернення громадянина суд витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною першою статті 12 Закону № 266/94-ВР ухвалу. Пункт 12 Положення містить вимоги щодо змісту такої ухвали.

У разі незгоди з винесеною ухвалою суду громадянин має право оскаржити її до суду вищої інстанції.

Питання відшкодування моральної шкоди, що передбачено частиною 1 статті 13 Закону № 266/94-ВР, за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно із частиною першою статті 12 цього Закону.

Отже, вирішення вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди вирішується судом в однаковому порядку в ухвалі, що приймається згідно із ч. 1 ст. 12 Закону № 266/94-ВР.

Вищевказане - було повністю відображене у Правовій позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 24 квітня 2017 року у справі № 6-2885цс16, і яка узгоджується з Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 березня 2018 року по справі № 813/8146/14.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.

Згідно з ст. 1177 ЦК України та ч. 1 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» - відшкодування шкоди провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами до пункту 9, внесеними постановою від 25.05.2001 р. № 5), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне – за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого – спростування інформації редакцією засобу масової інформації. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив: фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з &?в;…&? ; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &?о;…&?д;».

Судом встановлено, що вирок Овідіопольського райсуду Одеської області від 12.03.2016 р., яким неповнолітнього ОСОБА_2 було засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік із застосуванням ст.ст. 75,104 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням і іспитовим строком на 1 рік з покладенням на нього певних обов’язків відповідно до ст. 76 КК України - був скасований ухвалою апеляційного суду Одеської області від 06.07.2016 р., кримінальне провадження закрите на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 України у зв'язку з недостатністю доказів для доведення в суді винуватості ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України і яка була залишена без змін ухвалою ВССУ від 01.11.2016 р. (а.с. 101-110).

Суд вважає помилковим посилання прокурорів Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області на пункт 11 Положення № 6/5/3/41 як на підставу вважати, що заявниками було пропущено строк для відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями органу дізнання, оскільки перебіг строку, встановленого цим пунктом починається після направлення особі повідомлення за формою, що встановлена в додатку до цього Положення.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що після винесення ВССУ ухвали від 01.11.2016 р. про залишення без змін ухвали апеляційного суду Одеської області від 06.07.2016 р. та залишенням без задоволення касаційної скарги заступника прокурора Одеської області – ні органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, ні слідчим, на прокурором або судом не було направлено повідомлення виправданому ОСОБА_2, його законному представнику ОСОБА_3 чи захиснику ОСОБА_1 з роз'ясненням останнім порядку відшкодування шкоди, чим було порушено п. 6 Положення, а тому, зважаючи на те, що повідомлення заявникам, станом на сьогоднішній день не направлено, перебіг 6-місячного строку, встановленого п. 11 Положення № 6/5/3/41 не розпочався і беручи до уваги той факт, що після ухвалення рішення (ухвали) ВССУ від 01.11.2016 р., адвокат ОСОБА_1, який діє в інтересах виправданого ОСОБА_2 та законного представника ОСОБА_3 через 3 місяці (тобто в межах 6-ти місячного строку) звернувся до Овідіопольського райсуду Одеської області із вказаною заявою, вимоги якої, в частині збільшення розміру відшкодування моральної шкоди він уточнив 28.12.2017 р. під час слухання заяви в суді з посилання на Правову позицію ВСУ від 02.12.2015 р. у справі № 6-2203цс15, відповідно до якої розмір відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду – слід розраховувати, виходячи з установленого законодавства мінімального розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом (а.с. 134-135).

Враховуючи розгляд даної справи судом у 2018 р., представником заявників було вірно враховано вимоги Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», відповідно до ст. 8 якого, у 2018 р. мінімальна заробітна плата у місячному розмірі складає – 3723 грн.

При чому, у заяві, заявник просить стягнути на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі не менше, ніж три мінімальних розміри заробітної плати за кожен місяць його перебування під слідством та судом, який по матеріалам кримінального провадження становить 16 місяців, а отже заявником був вірно зроблений розрахунок суми моральної шкоди, з яким погоджується суд (3 Х 16 Х = 178704 грн.), суму якого суд вважає обґрунтованою, і такою, що відповідає нормам Закону № 266/94-ВР з огляду на те, що, як встановив суд і це підтверджується матеріалами кримінального провадження і поясненнями представника заявників адвоката ОСОБА_1, під час досудового слідства посадова особа органів досудового розслідування здійснила неповнолітнього ОСОБА_2 - 06.07.2015 р., в той час як досудове розслідування у цій справі, згідно витягу з кримінального провадження, розпочалося лише 07.07.2015 р. При чому, допит відбувся без присутності законного представника ОСОБА_2 та захисника, що суперечить положенням ст. 490 КПК України. За приписами ч. 3 ст. 214 КПК України здійснення досудового розсвітання до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне собою відповідальність, встановлену законом. Про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності був повідомлений начальний заклад, в якому навчається останній, що зруйнувало його репутацію, про цей факт дізналися вчителя та батьки однокласників ОСОБА_2, внаслідок чого у нього виникли певні обмеження у його соціальних контактах з іншими дітьми у школі та за місцем проживання, а сам факт засудження ОСОБА_2 до 1 р. п/в, хоча і з застосуванням ст.ст. 75,104 КК України, завдав великого стресу для неповнолітнього обвинуваченого і до закінчення розгляду справи у суді касаційної інстанції доля обхваченого залишалася невизначеною, і відповідно стрес довго триваючим, що підтверджується висновком, наданим судовим експертом-психологом ОСОБА_5 від 06.02.2017 р., з яким погоджується суд з огляду на те, що зроблений був вказаний висновок психологом, судовим експертом 2 кваліфікаційного класу зі стажем роботи 34 роки при загальному стажі роботи психологом 37 років ОСОБА_5, а тому, незважаючи на те, що вказаний висновок хоча і названий «висновок спеціаліста» і зроблений на підставі заяви на проведення психологічного дослідження неповнолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 від адвоката ОСОБА_1 – суд вважає вказаний висновок об’єктивним, належним та допустимим доказом по справі в порядку ст.ст. 76-83,89 ЦПК України, беручи до уваги, що суд оцінює кожний доказ як окремо, так і в сукупності з іншими доказами по справі і він немає переваги перед іншими доказами, а також враховуючи, що навіть за відсутності такого висновку, виправданий ОСОБА_2 все одно має законне право на відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом, яка провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону № 266/94-ВР), про що було вказано у Правовій позиції Верховного суду України викладену у його постанові від 02.12.2015 р. по справі № 6-2203цс15 та згідно зі статтею 3 Закону № 266/94-ВР.

Разом з тим, відповідно до п. 1.8. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень підставою для проведення експертиз відповідно до чинного законодавства є процесуальний документ (постанова, ухвала) про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом), або письмове звернення потерпілого чи сторони захисту кримінального провадження (далі - документ про призначення експертизи (залучення експерта)), у якому обов’язково зазначаються реквізити, перелік питань, поставлених експерту, а також об'єкти, що підлягають дослідженню. Підставою для проведення експертного дослідження є письмова заява (лист) замовника (юридичної або фізичної особи) з обов'язковим зазначенням його реквізитів, з переліком питань, які підлягають розв'язанню, а також об'єктів, що надаються.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення заяви в цій частині та стягненням з Держави України, шляхом списання Казначейством України із Державного бюджету України, як органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів на користь ОСОБА_2 у відшкодування, завданої йому внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності моральної шкоди у розмірі 178704 грн., яку суд визначає виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Крім того, суд вважає необхідним задовольнити заяву і в частині стягнення з Держави України, шляхом списання Казначейством України із Державного бюджету України, як органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів на користь ОСОБА_3 у відшкодування шкоди, завданої йому як законному представнику неповнолітнього ОСОБА_2, внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності суму, сплачену ним у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги адвокатом ОСОБА_1 у розмірі 40000 грн., яка об’єктивно і документально згідно ст.ст. 76-83,89 ЦПК України, підтверджується договором про надання юридичних послуг від 21.10.2015 р., додатковими угодами до нього №№ 1,2,3 від 21.10.2015 р., 12.03.2016 р. та від 11.08.2016 р. відповідно, а також квитанціями до прибуткових касових ордерів від вказаних дат на суми : 25000 грн., 10000 грн. та 5000 грн. відповідно, оригінали яких були надані суду, оглянуті і перевірені судом (а.с. 9-13).

З вищевказаних підстав та з урахуванням норм Законів, зокрема, норм ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого наказом Мінюсту України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 р. № 6/5/3/41, суд не приймає до уваги заперечення ДКС України та Управління ДКСУ в Овідіопольському районі Одеської області, вважаючи заяву обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,137,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 23,1176,1177 ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого наказом Мінюсту України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 р. № 6/5/3/41 та Постановою Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами до пункту 9, внесеними постановою від 25.05.2001 р. № 5), суд, -

УХВАЛИВ :

1.Заяву адвоката ОСОБА_1 в інтересах виправданого ОСОБА_2 та його законного представника ОСОБА_3, за участю Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області, Державної казначейської служби України та Управління Державної казначейської служби України в Овідіопольському районі Одеської області про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності – задовольнити ;

2.Стягнути з Держави України, шляхом списання Казначейством України із Державного бюджету України, як органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів на користь ОСОБА_2 (м. Одеса, вул. Новікова, 12, к. 230) у відшкодування, завданої йому внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності моральної шкоди у розмірі 178704 грн. ;

3.Стягнути з Держави України, шляхом списання Казначейством України із Державного бюджету України, як органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів на користь ОСОБА_3 (м. Одеса, вул. Новікова, 12, к. 230) у відшкодування шкоди, завданої йому як законному представнику неповнолітнього ОСОБА_2, внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності суму, сплачену ним у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги у розмірі 40000 грн.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області, шляхом подачі в 15-денний строк апеляційної скарги з дня її проголошення, а у разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, в цей же строк, з дня отримання копії ухвали. Складання повного тексту ухвали, залежно від складності справи, може бути відкладено на строк не більш як 5-ть днів з дня оголошення вступної та резолютивної частини ухвали в порядку ч. 6 ст. 259 ЦПК України.

Повний текст ухвали виготовлений 11.07.2018 р.

Суддя Гандзій Д.М.