Постанова № 75232840, 09.07.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №488/1137/15-ц 09.07.2018

Провадження №22-ц/784/985/18

Справа № 488/1137/15-ц Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - Лисенко П.П.

Провадження №22-ц/784/985/18

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

іменем України

09 липня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів: Галущенка О.І. та Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

з участю:

представника відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3, рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва, ухваленого під головуванням судді Селіщевої Л.І. об 11 годині 29 хвилини 20 лютого 2018 року в приміщенні Корабельного районного суду м. Миколаєва, у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

у с т а н о в и л а :

18 березня 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі Банк) пред'явило зазначений позов, який обґрунтовувало наступним.

27 червня 2007 року між Банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № NKTGG104040058, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 39 590 доларів США на термін до 26 червня 2037 року, з яких 29 600 доларів на придбання квартири, а решта 9 990 - як страхові платежі.

На забезпечення виконання зобов'язання за договором № NKTGG104040058 від 27 червня 2007 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого, поручитель зобов'язався перед Банком, нести солідарну відповідальність за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язання за кредитним договором.

Позикодавець виконав взяті на себе зобов'язання у повному обсязі, в той час як позичальник взятого слова не дотримався, у зв'язку з чим станом на 15 грудня 2014 року, утворилась заборгованість на загальну суму 34 652,14 доларів США, що еквівалентно 546 117 гривням 72 копійкам, з яких:

- 28 983,40 доларів США - заборгованість зі сплати тіла кредиту;

- 3 531,19 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом;

- 258,98 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом;

- 213,36 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором;

- 15,86 доларів США - штраф (фіксована частина);

- 1649,35 доларів США - штраф (процентна складова).

У зв'язку із цим, Банк просив стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь заборговану грошову суму.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 20 лютого 2018 року позов Банку задоволено і вирішено питання про розподіл судових витрат.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали на це рішення апеляційну скаргу, в якій просять його скасувати і ухвалити нове, яким вимоги задовольнити частково.

Скаргу обґрунтовували невідповідністю висновків суду нормам чинного цивільного законодавства.

Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржене рішення суду 1 інстанції в частині вирішення вимоги про стягнення штрафів скасувати і в цій частині прийняти постанову, якою в задоволені названих вимог відмовити, та залишити рішення без змін в іншій його частині.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому рішенні, районний суд виходив з того, що між сторонами існують договірні правовідносини, підставою виникнення яких є дійсні кредитний договір та договір поруки.

Позивач виконав взяті на себе обов'язки, в той час як ОСОБА_2 свого слова не дотримався, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 34 652,14 доларів США, які він не бажає погасити добровільно.

За такого, заборговану грошову суму слід стягнути в солідарному порядку з відповідачів за судовим рішенням.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області не у повній мірі погоджується з таким, виходячи з наступного.

За Конституцією України, ст. 4 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.

Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Для цього він досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

При цьому, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 374 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 375, 383 ЦПК України.

Зокрема, він повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Як результат розгляду, апеляційний суд визначає підстави перегляду судового рішення, і відповідно до наданих йому повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.

Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення районного суду ухвалено у повній відповідності з виписаним вище, а тому є законним та обґрунтованим.

Так, за ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

В силу статей 251, 253, 509, 525-526, 598, 610, 611, 616, 622, 631 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов'язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання припиняється повністю або частково на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов'язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов'язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов'язань, які не виконані належним чином.

Так, в силу статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 27 червня 2007 року між Банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № NKTGG104040058, відповідно до якого, останній отримав кредитні кошти: шляхом видачі готівки у розмірі 39 590 доларів США на термін до 26 червня 2037 року включно, на придбання однокімнатної квартири АДРЕСА_1, у розмірі 29 600 доларів США, а також у розмірі 9 990 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитним договором (а.с.12-14).

На забезпечення виконання зобов'язання за договором № NKTGG104040058 від 27 червня 2007 року, між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № NKTGG104040058/1. Відповідно до умов цього договору поручитель зобов'язався перед Банком нести солідарну відповідальність за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язання за кредитним договором (а.с.17).

Пунктом 5.4 кредитного договору передбачено, що при порушенні позичальником строків платежів по будь - якому з грошових зобов'язань, передбачених Кредитним договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 250 гривень + 5% від суми позову (а.с.14).

З наданого Банком витягу з особистого рахунку ОСОБА_2 (а.с. - 68-92), можна стверджувати, що він заборгував ПАТ КБ «ПриватБанк» 28 983,40 доларів США за тілом кредиту та 3 531,19 доларів США прострочених процентів за користування позиченими грошима.

Взявши до уваги, що він у добровільному порядку заборговані грошові кошти не сплачує, то їх слід стягнути за судовим рішенням.

Що ж до стягнення судом з відповідача, крім пені, ще й штрафів, то такі дії не ґрунтуються на законі, оскільки пеня і штраф є різновидом неустойки, і одночасно можуть бути стягнуті лише за різні порушення умов договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач нараховував і штраф і пеню за одне й те ж порушення договірного зобов'язання, розділивши його лише часовим проміжком.

Таким чином, фактично мала місце подвійна юридична відповідальність за одне і те ж порушення, що за Конституцією України є неприпустимим.

У зв'язку з цим, у названій вимозі ( стягнення штрафу) слід було відмовити.

Суд був іншої думки, і вимогу задовольнив, через що такий його висновок слід скасувати і відмовити у цій вимозі рішенням апеляційної інстанції, змінивши при цьому загальний розмір заборгованості, належної до стягнення.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення заборгованості по пені, то суд, враховуючи положення ч. 1, 5 ст. 261, ст. 266, ст. 509, 526, 530,599, 610, 611,631, частини 1 статті 612, частини 1 статті 1048 ЦК України, ст. 1054 ЦК України, а також виходячи з системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України та змісту кредитного договору, дійшов висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій (пені), передбачених умовами договору та ЦК України.

Саме про таке застосування зазначених норм права йде мова в постанові Верховного Суду України № 6-1206цс15 від 23 вересня 2015 року.

Отже, з відповідачів в солідарному порядку підлягає стягненню заборгованість за кредитом яка виникла, станом на 15 грудня 2014 року в розмірі 32 986, 93 доларів США, що еквівалентно 519 874 гривням, з яких 28 983,40 доларів США, що еквівалентно 456 778 гривням 38 копійкам заборгованість за кредитом; 3 531,19 доларів США, що еквівалентно 55 651 гривні 55 копійкам - заборгованість по процентам за користування кредитом; 258,98 доларів США, що еквівалентно 4 081 гривні 52 копійкам - заборгованість по комісії за користування кредитом; 213,36 доларів США, що еквівалентно 3 362 гривням 55 копійкам - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань.

Щодо посилання осіб, які подали апеляційну скаргу про припинення дії кредитного договору, у зв'язку з отриманням ОСОБА_2 в жовтні 2014 року повідомлення від Банку про дострокове повернення кредиту, не можуть братися до уваги, оскільки ґрунтуються на помилковому тлумачення названими особами норм цивільного законодавства, так як в п. 7.1 кредитного договору вказаний строк дії цього договору до 26 червня 2037 року включно.

Керуючись ст.ст. 367-368, 374, 376, 381-382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 20 лютого 2018 року, в частині вирішення вимоги про стягнення штрафу (фіксованої та процентної складових) за прострочку виконання грошового зобов'язання скасувати і в цій частині ухвалити постанову, якою відмовити Публічному акціонерному товариству комерційний банк "ПриватБанк" у задоволені вимоги до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення у солідарному порядку штрафу (фіксованої та процентної складових) - за її безпідставністю.

Рішення в частині загального розміру боргу, належного до стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" змінити, зменшивши загальний розмір заборгованості з 34 652,14 доларів США до 32 986,93 доларів США.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий: П.П.Лисенко

Судді: О.І. Галущенко

Т.В.Серебрякова

Повний текст постанови складено 11 липня 2018 року