Рішення № 75232514, 11.07.2018, Кривоозерський районний суд Миколаївської області

479/472/18

2/479/284/18

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

11 липня 2018 року смт.Криве Озеро

Кривоозерський районний суд Миколаївської області

В складі : головуючої – судді Репушевської О.В.;

за участі : секретаря судових засідань ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження без виклику сторін в смт.Криве Озеро цивільну справу №479/472/18 за позовом ОСОБА_2 до Кривоозерського професійного аграрного ліцею про стягнення заробітної плати, не виплаченої при звільненні,

в с т а н о в и в:

22 травня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Кривоозерського професійного аграрного ліцею про стягнення заробітної плати, не виплаченої при звільненні.

На обґрунтування позову зазначив, що перебував у трудових відносинах з відповідачем, наказом від 26 вересня 2017 року №184-к його звільнено з роботи у зв'язку із скасуванням наказу Кривоозерського ПАЛ від 02 серпня 2017 №147-к, проте при остаточному розрахунку відповідачем незаконно утримано із його заробітної плати 1 913,80 грн., які він просить стягнути в примусовому порядку, також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача недоотриманої заробітної плати в розмірі середньої заробітної плати за весь час її затримки, а саме, за період з 26 вересня 2017 року по 21 травня 2018 року, в сумі 37 920 грн..

Відповідачем подано відзив на позовну заяву ОСОБА_2 та доповнення до нього, згідно якого представник просить відмовити з задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на те, що при проведенні остаточного розрахунку з ОСОБА_2 у зв'язку з його звільненням 26 вересня 2017 року на підставі наказу Кривоозерського ПАЛ №184-к від 26 вересня 2017 року з нарахованої йому заробітної плати за вересень 2017 року було утримано 1913,80 грн., оскільки він раніше отримав від ліцею грошову суму, на яку не мав права. Крім того, отримавши розрахунковий лист в день звільнення, позивач не оспорював суми, визначеної йому до оплати у зв'язку із звільненням.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Положеннями ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Відповідно до положень ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За положеннями ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно положень ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Положеннями ч.1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно положень ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Судом встановлено, що наказом №126 від 01 серпня 2012 року ОСОБА_2 прийнято на роботу до Кривоозерського ПАЛ на посаду робітника по обслуговуванню будівель, 07 липня 2017 року згідно наказу №116-к ОСОБА_2 був звільнений із займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП (скорочення штату), що підтверджено відповідним записом в трудовій книжці позивача ( а.с. 9).

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 01 серпня 2017 року по цивільній справі №479/567/17 визнано незаконним звільнення ОСОБА_2 з посади робітника по обслуговуванню будівель за п.1 ст.40 КЗпП згідно з наказом "Про звільнення працівників у зв'язку із скороченням штату" №116-к від 07 липня 2017 року. ОСОБА_2 поновлено на роботі з 07 липня 2017 року. Стягнуто з Кривоозерського ПАЛ на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку вимушеного прогулу в межах суми платежу за один за один місяць (а.с.10-13).

На виконання вказаного рішення суду Кривоозерським ПАЛ 02 серпня 2017 року позивача було поновлено на роботі на посаді робітника по обслуговуванню будівель на підставі відповідного наказу №147-к, про свідчить відповідний запис в трудовій книжці позивача (а.с.9).

Рішенням колегії суддів Апеляційного суду Миколаївської області від 13 вересня 2017 року рішення Кривоозерського районного суду від 01 серпня 2017 року у цивільній справі №479/567/17 скасоване та ухвалене нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до Кривоозерського ПАЛ про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено (а.с.17-21).

Суд бере до уваги, що за положеннями чинного законодавства про працю не врегульований чітко порядок припинення трудових відносин з раніше поновленим на роботі працівником у разі скасування рішення суду про таке поновлення.

У зв'язку з цим, зазначений період трудових відносин слід розглядати відособлено від попереднього, із скасуванням зазначеного рішення правовий зв'язок між позивачем та відповідачем втратив юридичне значення з того моменту, з якого позивач був поновлений на роботі (окрім необхідності дотримуватись конституційного права позивача на оплату праці за фактично відпрацьований час).

26 вересня 2017 року директором Кривоозерського ПАЛ видано наказ №184-к "Про скасування наказу від 02 серпня 2017 №147-к "Про поновлення на роботі робітника з комплексного обслуговування будівель ОСОБА_2П.", яким 1) звільнено ОСОБА_2 з роботи в Кривоозерському ПАЛ з 26 вересня 2017 р. 2) скасовано з 02 серпня 2017 р. наказ Кривоозерського ПАЛ від 02 серпня 2017 р. № 147-к "Про поновлення робітника з комплексного обслуговування будівель ОСОБА_2П." в частині: скасування наказу Кривоозерського ПАЛ від 07 липня 2017 року №116-к "Про звільнення працівника у зв'язку зі скороченням штату"; виплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 3) зобов'язано інспектора ВК і бухгалтерію видати ОСОБА_2 належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок згідно законодавства (а.с.14).

Згідно положень ст.24 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Положеннями ст.30 Закону України "Про оплату праці" визначено, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Згідно положень ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи згідно копії особового рахунка ОСОБА_2 за 2017 рік (а.с.23) у вересні 2017 року ним було відпрацьовано 18 днів, за відпрацьований час йому нараховано: 1 865,1 грн. - заробітна плата, 877,71 грн. - доплата до мін., в результаті перерахунку від вказаної суми вирахувано 1913,84 грн., таким чином всього за вересень 2017 року ОСОБА_2 нараховано 829,00 грн., з яких здійснено наступні утримання: прибутковий податок - 149,22 грн., проф. внески - 8,29 грн., військовий збір - 12,44 грн. та заробітна плата в сумі 659,06 грн., яка 14вересня 2017 року була перерахована на картковий рахунок ОСОБА_2 (а.с.16). Перелічені нарахування та утримання (складові заробітної плати) також відображені у розрахунковому листі ОСОБА_2 за вересень 2017 року (а.с.25).

Підставою для відрахування із заробітної плати ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 1913, 84 грн. є наказ Кривоозерського ПАЛ №184-к від 26 вересня 2017 року "Про скасування наказу від 02 серпня 2017 р. №147-к "Про поновлення на роботі робітника з комплексного обслуговування будівель ОСОБА_2П.", на підставі якого проведено перерахунок та утримання із заробітної плати ОСОБА_2 за вересень місяць 2017 року, з яким позивач ознайомився 26 вересня 2017 року (а.с.36).

Наведені факти свідчать, що між сторонами склалися трудові відносини з приводу утримань із заробітної плати працівника. Ці правовідносини регулюються положеннями ст.ст.127, 128, 130 - 138 КЗпП України, на які не поширюються положення статей 116, 117 КЗпП України.

Умовою для застосування положень ч.2 ст.117 КЗпП України є наявність спору про розмір належних працівникові сум при звільненні, який виник саме в момент звільнення працівника та неправомірність дій роботодавця щодо невиплати цих спірних сум, про що працівником заявлена вимога. При звільненні позивача такий спір був відсутній, тому позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не відповідає умовам відповідальності роботодавця, визначених положеннями ст.117 КЗпП України.

Вказаний наказ відповідача №184-к від 26 вересня 2017 року позивачем не оскаржувався та не скасований, в тому числі в частині "скасування виплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу", та його відповідність вимогам закону не є предметом дослідження у даній справі, оскільки відповідні позовні вимоги позивачем не заявлялися.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Згідно положень ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Рішенням Конституційного Суду України №4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року, яким надано тлумачення ч.1 ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.116, 117, 237-1 цього Кодексу, роз'яснено, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено з роботи 26 вересня 2017 року наказом Кривоозерського ПАЛ №184-к, цього ж дня його ознайомлено зі змістом вказаного наказу. На підставі цього ж наказу ОСОБА_2 проведено перерахунок та відрахування із заробітної плати за вересень 2017 року. Складові заробітної плати, яка була нарахована та виплачена ОСОБА_2 за вересень 2017 року, відображені також у відповідному розрахунковому листі ОСОБА_2, який позивач отримав від роботодавця. Згідно листа Кривоозерського ПАЛ №309 від 09 жовтня 2017 року, адресованого голові профспілки ОСОБА_3, додатково роз'яснено причини перерахунку із нарахованої ОСОБА_2 заробітної плати за вересень 2017 року, який містить відмітку про отримання адресатом 12 жовтня 2017 р.(а.с.22). З даним позовом позивач звернувся до суду 22 травня 2018 року, тобто з пропуском тримісячного строку, передбаченого ст.233 КЗпП України, який визначено до правовідносин, що виникли між сторонами.

Доказів щодо пропущення цього строку з поважних причин суду та об'єктивно існуючих перешкод для звернення до суду для вирішення трудового спору позивачем не надано, а тому, передбачені положеннями ст.234 КЗпП України, підстави для поновлення строку позовної давності відсутні.

За таких обставин, визначивши дійсну правову кваліфікацію правовідносин між сторонами, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Кривоозерського професійного аграрного ліцею про стягнення заробітної плати, не виплаченої при звільненні, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п.15.5 Розділу XII Перехідні положення ЦПК України).

СУДДЯ: