Ухвала суду № 75231621, 11.07.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/9155/16-к Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С.

Провадження № 11-кп/783/1262/17 Доповідач: Галапац І. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2018 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах

апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Галапаца І.І.,

суддів Гуцала І.П., Галина В.П.,

при секретарях Стойку Р.З., Кубішин І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за апеляційними скаргами прокурора Львівської місцевої прокуратури №2 Петльованого Д.І. та захисника обвинуваченого ОСОБА_2 - адвоката Гавенка Б.І., на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2017 року,

з участю прокурорів Свореня І.М., Марушія А.О.,

потерпілої ОСОБА_4,

захисника обвинуваченого - адвоката Гавенка Б.І.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

встановила:

цим вироком

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1

засуджено за ч.2 ст. 186 КК України до чотирьох років позбавлення волі; за ч.2 ст. 289 КК України до шести років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_2 покарання у виді шести років позбавлення волі без конфіскації майна.

Вирішено питання з речовими доказами та процесуальними витратами.

ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч.ч.1, 2 ст. 185 КК України за епізодами викрадення майна у потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_40., ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_4 - виправдано за недоведеністю.

У відповідності до ч.5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_2 строк попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі: з 01.09.2016 року по 02.09.2016 року та з 19.09.2016 року і до дня проголошення вироку.

Запобіжний захід обраний ОСОБА_2 у виді тримання під вартою залишено до набрання вироком законної сили.

Згідно вироку суду, ОСОБА_2, 31 серпня 2016 року, близько 03:30 год., перебуваючи на вул. Холмській, біля будинку 22а у м. Львові, реалізовуючи свій протиправний умисел спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, який раптово виник, діючи повторно та з корисливих мотивів, проник через незамкнені пасажирські дверцята в автомобіль марки «Opel Astra» д.н.з. НОМЕР_1, 1992 року випуску, який належить ОСОБА_29, з'єднавши дроти замка запалення, здійснивши запуск двигуна, всупереч волі власника, незаконно заволодів транспортним засобом - автомобілем марки «Opel Astra» д.н.з. НОМЕР_1, 1992 року випуску, вартістю 55 000 грн. та поїхав у невідомому напрямку.

Таким чином, дії ОСОБА_2 кваліфіковано як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно, тобто як кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 289 КК України.

Крім цього, обвинувачений ОСОБА_2, 04 вересня 2016 року, близько 04:30 год. перебуваючи у дворі на АДРЕСА_2 маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), діючи з корисливих мотивів, повторно та протиправно, шляхом відкритого доступу, відкрито викрав спортивний костюм марки "Nike", вартістю 900 грн., який належав ОСОБА_30, чим завдав останньому матеріальну шкоду на вказану суму.

Таким чином, дії ОСОБА_2 кваліфіковано як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), яке вчинене повторно, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 186 КК України.

Окрім цього, ОСОБА_2 органом досудового розслідування обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1, 2 ст. 185 КК України і був виправданий за недоведеністю: за епізодами викрадення акумуляторів та інших речей у потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_31, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_15, ОСОБА_38, ОСОБА_17, ОСОБА_34, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_4, ОСОБА_28, оскільки орган досудового розслідування не надав доказів та не здобуто таких у суді, на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень.

В апеляційній скарзі прокурор Львівської місцевої прокуратури №2 Петльований Д.І. покликається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, невмотивованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки всупереч вимогам ч.3 та ч.4 ст. 370 КПК України, судом не надано належної оцінки усім доказам, дослідженим під час судового розгляду, зокрема, не наведено достатніх підстав, з яких суд не взяв до уваги протокол проведення слідчого експерименту із підозрюваним ОСОБА_2 та відеозапис, який здійснювався в ході його проведення та надав перевагу показанням обвинуваченого в частині, яка стосувалась його проведення, однак не оцінив належним чином інші покази самого обвинуваченого.

Зазначає, що 24 жовтня 2016 року органом досудового розслідування проведений слідчий експеримент за участю підозрюваного ОСОБА_2, в ході якого останній детально розповів та показав на місці, обставини за яких він таємно викрадав з автомобілів акумуляторні батареї та інші речі, що належали потерпілим ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_31, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_15, ОСОБА_39, ОСОБА_17, ОСОБА_34, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_4, ОСОБА_28 В ході проведення вказаного слідчого експерименту здійснювався відеозапис, на якому зафіксовано все, що відбувалось під час його проведення.

В судовому засіданні, судом першої інстанції протокол вказаного слідчого експерименту та відеозапис досліджено в повному обсязі за участю захисника та обвинуваченого.

Наголошує, що допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 заперечив свою винуватість у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень та повідомив, що обставини справи йому стали відомі від працівників поліції, які нібито вказували йому місця вчинення кримінальних правопорушень та чинили на нього тиск, що судом взято до уваги, та зазначено як мотиви з яких суд відкинув протокол проведення слідчого експерименту та відеозапис до нього.

Акцентує, що судом не взято до уваги той факт, що обвинувачений ОСОБА_2, відповідаючи на запитання сторони обвинувачення підтвердив те, що в нього є навики необхідні для проникнення в автомобілі, які він здобув перебуваючи на СТО в брата. Також, судом не взято до уваги і те, що, як повідомив сам обвинувачений, його було забезпечено захисником з моменту затримання, а саме з 01.09.2016 року, що унеможливлювало тиск на нього. Окрім цього, обвинувачений ОСОБА_2 повідомив, що до судового засідання в якому він давав покази, нікого не повідомляв про тиск на нього та про заборонені методи слідства, також він не звертався з цього приводу в правоохоронні органи, що також не взято до уваги судом. Такі покази обвинуваченого, а також відеозапис слідчого експерименту підтверджує те, що жодний тиск на обвинуваченого не здійснювався, а він показував обставини вчинення злочинів самостійно та вони йому були відомі, оскільки він причетний до їх вчинення.

Вважає, що наведені обставини свідчать про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.

Зазначає, що як вбачається із матеріалів кримінального провадження, підозрюваного ОСОБА_2 затримано 01.09.2016 року в порядку ст. 208 КПК України та 02.09.2016 року обрано йому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, згодом, 19.09.2016 року підозрюваного ОСОБА_2 затримано в порядку ст. 208 КПК України та обрано йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який діяв і на момент проголошення вироку. Таким чином, підозрюваний ОСОБА_2 перебував під вартою з 01.09.2016 року по 02.09.2016 року та з 19.09.2016 року по теперішній час, однак, суд першої інстанції в резолютивній частині вироку зазначив, що строк попереднього ув'язнення ОСОБА_2 слід зарахувати на підставі ч.5 ст. 72 КК України, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі з 01.09.2016 року по день проголошення вироку та не виключає із вказаного проміжку часу період з 03.09.2016 року по 18.09.2016 року, в який підозрюваний перебував під домашнім арештом.

Окрім цього, звертає увагу, що суд першої інстанції, ухвалюючи 30.10.2017 року вирок, неправильно застосував положення ч.5 ст. 72 КК України, зарахувавши в строк відбування покарання попереднє ув'язнення ОСОБА_2 по день проголошення вироку включно, тобто по 30.10.2017 року із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Вважає, що ОСОБА_2 слід зарахувати з 01.09.2016 року по 02.09.2016 року та з 19.09.2016 року по 20.06.2017 року включно строк попереднього ув'язнення у строк покарання відповідно до положень ч.5 ст. 72 КК України в редакції Закон України №838-УІІІ від 26.11.2015 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. З 21.06.2017 року і до вступу вироку в законну силу, з огляду на те, що Закон України №838-VIII від 26.11.2015 року втратив чинність у зв'язку із набранням чинності Закону України №2046-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення» від 18.05.2017 року, а особа продовжувала утримуватися під вартою (тобто факт виник до набрання ним чинності і тривав на момент набрання актом чинності), строк попереднього ув'язнення ОСОБА_2 слід зарахувати у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

Також, покликається на те, що відповідно до п.2 примітки до ст. 289 КК України, відповідно до частини другої цієї статті під повторністю слід розуміти вчинення таких дій особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом або злочин, передбачений статтями 185, 186, 187, 189-191, 262, 410 цього Кодексу.

Як вбачається із досліджених в ході судового розгляду матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_2 раніше судимий за ч.2 ст. 15-ч.1 ст. 115 КК України, а його дії щодо незаконного заволодіння транспортним засобом кваліфіковано за ознакою повторності у зв'язку із обвинуваченням його у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.ч.1,2 ст. 185 КК України, однак, суд першої інстанції, прийшовши до висновку про недоведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1, 2 ст. 185 КК України та виправдавши обвинуваченого, не змінив кваліфікацію дій обвинуваченого та засудив його за ч.2 ст. 289 КК України за кваліфікуючою ознакою «вчинено повторно» тим самим невірно застосувавши вимоги закону України про кримінальну відповідальність. Аналогічно, судом першої інстанції невірно застосовано вимоги закону України про кримінальну відповідальність при засудженні обвинуваченого ОСОБА_2 за ч.2 ст. 186 КК України.

Вважає, що вирок ухвалений із порушенням вимог ст. 370 КПК України щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості такого, з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи.

Просить вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2017 року стосовно ОСОБА_2 скасувати у зв'язку із невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді 1 року позбавлення волі.

За ч.2 ст. 185 КК України у виді 3 років позбавлення волі.

За ч.2 ст. 186 КК України у виді 5 років позбавлення волі.

За ч.2 ст. 289 КК України у виді 6 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити остаточне покарання у виді 6 років позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2012 року та призначити остаточне покарання у виді 6 років 1 місяця позбавлення волі.

З урахуванням вимог ч.5 ст. 72 КК України, зарахувати обвинуваченому ОСОБА_2 строк попереднього ув'язнення, а саме з 01.09.2016 року по 02.09.2016 року та з 19.09.2016 року по 20.06.2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі та з 21.06.2017 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

В апеляційній скарзі зі змінами захисник обвинуваченого не заперечує щодо виправдання ОСОБА_2 за вказаними у вироку епізодами, однак вважає вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2017 року в частині визнання винним ОСОБА_2 по епізоду відкритого викрадення майна в потерпілого ОСОБА_30 та по епізоду незаконного заволодіння транспортним засобом, який належить ОСОБА_29 незаконним, необґрунтованим, винесеним з грубим, істотним порушеннями норм процесуального права, неправильним застосування норм матеріального права, такими, що порушують права гарантовані Конституцією України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наголошує, що кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_2 за ч.2 ст. 289, ч.2 ст. 186 КК України в частині повторності є помилковими, оскільки не підтверджується, жодними доказами по справі, крім визнанням самого обвинуваченого ОСОБА_2

Вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_2 слід кваліфікувати за ч.1 ст. 289, ч.1 ст. 186 КК України.

Звертає увагу на те, що процесуальні вимоги щодо участі потерпілого в судовому засіданні стосуються усіх потерпілих, які беруть участь у кримінальному провадженні. Неналежне повідомлення хоча б одного з них є підставою для скасування судового рішення.

Акцентує, що з матеріалів справи вбачається, що потерпілі ОСОБА_29 та ОСОБА_30 жодного разу в судових засіданнях в даному кримінальному провадженні не були присутні і не висловлювали своєї думки щодо даних правопорушень.

Просить скасувати вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2017 року відносно ОСОБА_2 та постановити навий вирок, яким перекваліфікувати дії обвинуваченого ОСОБА_2 на ч.1 ст. 186 та ч.1 ст. 289 КК України.

На підставі ч.5 ст. 72 КК України зарахувати в строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_2, строк попереднього ув'язнення в період з дня його арешту - 01.09. по 02.09.2016 року та з 19.09.2016 року до часу винесення нового вироку апеляційним судом Львівської області з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі та звільнити його з-під варти в залі суду.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурорів про підтримання апеляційної скарги прокурора Петльованого Д.І. та заперечення апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_2 - адвоката Гавенка Б.І., пояснення потерпілої ОСОБА_4, яка заперечила апеляційну скаргу прокурора та підтримала апеляційну скаргу зі змінами адвоката Гавенка Б.І., виступ захисника обвинуваченого - адвоката Гавенка Б.І. та пояснення обвинуваченого ОСОБА_2 про підтримання апеляційної скарги зі змінами захисника та заперечення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що такі підлягають до часткового задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За правилами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Кримінальний процесуальний закон (ст. 92 КПК України) покладає на сторону обвинувачення обов'язок доказування не лише обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, а й обов'язок доказування належності та допустимості представлених доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 62 Конституції України, ч.2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а, відповідно до ч.3 ст. 62 Конституції України та ч.4 ст. 17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з врахуванням вищенаведених вимог законодавства, всебічно, повно і об'єктивно дослідивши докази по справі, за обставин, викладених органом досудового розслідування в обвинувальному акті, підставно виправдав обвинуваченого ОСОБА_2 за ч.1 та ч.2 ст. 185 КК України за епізодами викрадення майна у потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_40., ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23. ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_4 у зв'язку з недоведеністю, мотивувавши це належним чином у вироку, з чим погоджується і колегія суддів, і таке не спростовано під час апеляційного розгляду, а відтак, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги прокурора з цього приводу.

Також, безпідставним є покликання прокурора в апеляційній скарзі на застосування ст. 71 КК України при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2, оскільки ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 06 листопада 2015 року ОСОБА_2 звільнено умовно-достроково від відбуття покарання, призначеного вироком Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2012 року строком на 9 місяців 16 днів і кінець терміну покарання за цим вироком - 21 серпня 2016 року, а незаконне заволодіння транспортним засобом потерпілого ОСОБА_29М вчинено 31 серпня 2016 року.

Разом з тим, колегія суддів вважає слушними покликання захисника ОСОБА_2 - адвоката Гавенка Б.І. в апеляційній скарзі щодо невірної кваліфікації дій обвинуваченого за ч.2 ст. 289, ч.2 ст. 186 КК України і про це зазначає в своїй апеляційній скарзі прокурор.

Згідно п.2 примітки до ст. 289 КК України, під повторністю слід розуміти вчинення таких дій особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом або злочин, передбачений ст.ст. 185, 186, 187, 189-191, 262, 410 цього Кодексу.

Відповідно до положень п.1 примітки до ст. 185 КК України в статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, незаконне заволодіння транспортним засобом передувало вчиненню грабежу, що з огляду на вищезгадані норми закону та у зв'язку із виправданням обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 та ч.2 ст. 185 КК України, виключає кваліфікацію дій обвинуваченого, за які його засуджено, за ознакою повторності, а тому його дії слід перекваліфікувати на ч.1 ст. 289 та ч.1 ст. 186 КК України з призначенням покарання в межах санкцій частин статтей.

Наведене, на думку колегії суддів, вказує на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у зв'язку з чим, вирок в цій частині підлягає зміні на підставі п.4 ч.1 ст. 409 КПК України.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_2 покарання, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, особу винного, обставину, що пом'якшує покарання - щире каяття та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Крім цього, що стосується доводів апеляційних скарг прокурора та захисника обвинуваченого - адвоката Гавенка Б.І. про зарахування ОСОБА_2 в строк відбування покарання, строк попереднього ув'язнення, то колегія суддів приходить до наступного.

Згідно з ч.2 ст. 4 КК України, злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.

Відповідно до ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище, має зворотну дію у часі. Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

Згідно ч.5 ст. 72 КК України, в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання», зараховується судом строк попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. У строк попереднього ув'язнення включається строк: а) затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; б) затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання; в) тримання особи під вартою як запобіжний захід, обраний суддею, судом на стадії досудового розслідування або під час судового розгляду кримінального провадження; г) перебування обвинуваченого у відповідному стаціонарному медичному закладі при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи; ґ) перебування особи, яка відбуває покарання, в установах попереднього ув'язнення для проведення слідчих дій або участі у судовому розгляді кримінального провадження.

18 травня 2017 року Законом України №2046 - VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення» ч.5 ст. 72 КК України викладено в новій редакції, згідно якої попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч.1 ст. 72 КК України.

Отже, Закон України № 2046 - VIII, який набрав чинності 21 червня 2017 року, погіршує становище особи, яка вчинила відповідні діяння, а відтак, не має зворотної дії у часі.

Таким чином, з огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що на підставі ч.5 ст. 72 КК України, в редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII, з дотриманням положень ст. 5 КК України щодо зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі, обвинуваченому ОСОБА_2 слід зарахувати в строк покарання строк попереднього ув'язнення з 01 вересня 2016 року по 02 вересня 2016 року та з по 19 вересня 2016 року до моменту набрання вироком законної сили - 11 липня 2018 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Окрім цього, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи, які були б підставою для скасування постановленого судового рішення, колегією суддів не встановлено.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

апеляційні скарги прокурора Львівської місцевої прокуратури №2 Петльованого Д.І. та захисника обвинуваченого ОСОБА_2 - адвоката Гавенка Б.І. задоволити частково.

Вважати ОСОБА_2 засудженим за ч.1 ст. 289 КК України до покарання у виді п'яти років позбавлення волі; за ч.1 ст. 186 КК України до покарання у виді трьох років позбавлення волі.

Визначити остаточне покарання обвинуваченому ОСОБА_2 на підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - у виді п'яти років позбавлення волі.

На підставі ч.5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_2 у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 01 вересня 2016 року по 02 вересня 2016 року та з 19 вересня 2016 року по 11 липня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

В решті вирок суду залишити без зміни.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді:

Галапац І.І. Гуцал І.П. Галин В.П.