Ухвала суду № 75231580, 21.05.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/997/14-к Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В.

Провадження № 11-кп/783/970/17 Доповідач: Макойда З. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2018 року, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

Головуючого-судді : - Макойди З.М.

суддів : - Белени А.В., Головатого В.Я.

при секретарях : - Проворній Н.І., Щербаю В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові матеріали провадження за апеляційними скаргами прокурора Яценка В.І. та потерпілого ОСОБА_6 на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 24 липня 2017 року, -

за участю прокурора : - Добровольського П.О.

захисника : - Романик Н.В.

обвинувачених-виправданих : - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12

потерпілого : - ОСОБА_6

представників потерпілого - захисників: - ОСОБА_13, ОСОБА_14

в с т а н о в и л а :

Цим вироком:

ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, не працюючого, раніше не судимого, знаходився під вартою з 04.10.2007р. по 28.12.2007р.,09.05.2013р. по 30.09.2014р.

у пред'явленому обвинуваченні, за епізод відносно потерпілого ОСОБА_6, визнано невинуватим та виправдано за ч.З ст.365 КК України, за недоведеністю у вчиненні ним даного кримінального правопорушення; у пред'явленому обвинуваченні, за епізодом відносно потерпілого ОСОБА_15, визнано невинуватим та виправдано за ч.2 ст.377 КК України за недоведеністю у вчиненні ним даного кримінального правопорушення; у пред'явленому обвинуваченні, за епізодом відносно потерпілого ОСОБА_16, визнано невинуватим та виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України; у пред'явленому обвинуваченні, за епізодом відносно потерпілого ОСОБА_17, визнано невинуватим та виправдано за ч. 2 ст. 365 КК України за недоведеністю у вчиненні ним даного кримінального правопорушення; у пред'явленому обвинуваченні, за епізодом відносно потерпілих ОСОБА_18, ОСОБА_19, визнано невинуватим та виправдано за ч.І ст.129 КК України, за недоведеністю у вчиненні ним даного кримінального правопорушення.

ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця смт. Жденієво Воловецького району Закарпатської області, українця, громадянина України, одруженого, має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_7, з вищою освітою, не працюючого, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_2, раніше не судимого, знаходився під вартою з 03.10.2007р. по 28.12.2007р., з 20.05.2013р. по 12.06.2014 р.

у пред'явленому обвинуваченні, за епізодом відносно потерпілого ОСОБА_6, визнано невинуватим та виправдано за ч.З ст.365 КК України, за недоведеністю у вчиненні ним даного кримінального правопорушення; у пред'явленому обвинуваченні, за епізодом відносно потерпілого ОСОБА_16, визнано невинуватим та виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України; у пред'явленому обвинуваченні, за епізодом відносно потерпілого ОСОБА_17, визнано невинуватим та виправдано за ч.2 ст.365 КК України, за недоведеністю у вчиненні ним даного кримінального правопорушення.

ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_9, уродженця с. Дешковиця Іршавського району Закарпатської області, українця, громадянина України, одруженого, з вищою освітою, пенсіонера, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_3, раніше не судимого, знаходився під вартою з 30.05.2013р. до 21.05.2014р.

у пред'явленому обвинуваченні визнано невинуватим та виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.З ст.З65 КК України.

ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_12, уродженця м. Вац Угорської Республіки, угорця, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_15, не працюючого, проживаючого за адресою АДРЕСА_4, раніше не судимого,

у пред'явленому обвинуваченні, за епізодом відносно потерпілого ОСОБА_17, визнано невинуватим та виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.І ст.122 КК України; у пред'явленому обвинуваченні, за епізодом відносно потерпілого ОСОБА_17, визнано невинуватим та виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.27-ч.2 ст.365 КК України.

По кримінальному провадженні вирішено питання цивільних позовів, судових витрат та речових доказів.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_9 досудовим розслідуванням, згідно обвинувального акту, обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.365, ч.3 ст.365, ч.1 ст.129, ч.2 ст.377 КК України, які скоїв при наступних обставинах.

Так, перебуваючи на посаді старшого оперуповноваженого сектору боротьби з незаконною міграцією відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми УМВС України в Закарпатській області, у званні лейтенанта міліції, тобто являючись службовою особою та працівником правоохоронного органу, неодноразово перевищував владу та службові повноваження, умисно вчинивши дії, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, що супроводжувалось насильством, застосуванням зброї та болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого діями, а також погрожував двом особам вбивством, за наступних обставин.

Так, відповідно до наказу начальника УМВС України в Закарпатській області від 20.10.2005 року №318 о/с ОСОБА_9 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України, та згідно наказу від 31.10. 2006 року №262-о/с начальника УМВС України в Закарпатській області призначений на посаду старшого оперуповноваженого сектору боротьби з незаконною міграцією відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми (надалі ВБЗПТЛ) УМВС України в Закарпатській області.

Перебуваючи на службі в органах внутрішніх справ, ОСОБА_9, згідно ст.20 Закону України «Про міліцію» являвся представником державного органу виконавчої влади, законні вимоги якого є обов'язковими для виконання громадянами і службовими особами, а тому, перебуваючи на займаній посаді, являвся представником влади, а відповідно до ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» - працівником правоохоронного органу.

До прав та обов'язків ОСОБА_9, як працівника органу внутрішніх справ, відповідно до Закону України «Про міліцію» входило, серед іншого, забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, запобігання правопорушенням та припинення їх, в передбачених законом випадках і в установленому порядку - застосовування сили та спеціальних засобів для захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу життю або здоров'ю працівника міліції.

Згідно ст.25 працівник міліції у межах повноважень, наданих законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

Таким чином, ОСОБА_9 на момент вчинення злочинів, відповідно до примітки 1 до ст.364 КК України, був службовою особою, в силу постійно здійснюваних ним функцій представника влади.

Крім того, відповідно до наказу начальника УМВС України в Закарпатській області від 02.07.2004 року №168 о/с ОСОБА_10 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України, та згідно наказу від 31.10. 2006 року №262-о/с начальника УМВС України в Закарпатській області призначений на посаду оперуповноваженого сектору боротьби зі злочинами у сфері працевлаштування за кордоном відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми (надалі ВБЗПТЛ) УМВС України в Закарпатській області.

Перебуваючи на службі в органах внутрішніх справ, ОСОБА_10, згідно ст.20 Закону України «Про міліцію» являвся представником державного органу виконавчої влади, законні вимоги якого є обов'язковими для виконання громадянами і службовими особами, а тому, перебуваючи на займаній посаді, являвся представником влади, а відповідно до ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» - працівником правоохоронного органу.

До прав та обов'язків ОСОБА_10, як працівника органу внутрішніх справ, відповідно до Закону України «Про міліцію» входило, серед іншого, забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, запобігання правопорушенням та припинення їх в передбачених законом випадках і в установленому порядку - застосовування сили та спеціальних засобів для захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу життю або здоров'ю працівника міліції.

Згідно ст.25 працівник міліції у межах повноважень, наданих законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

Таким чином, ОСОБА_10 на момент вчинення злочинів, відповідно до примітки 1 до ст.364 КК України, був службовою особою, в силу постійно здійснюваних ним функцій представника влади.

Так, в ніч з 17 на 18.11.2006р. старший оперуповноважений ВБЗПТЛ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_9 діючи умисно та за попередньою змовою групою осіб із працівником міліції ОСОБА_10 та оперуповноваженим в особливо важливих справах відділу по боротьбі з організованою злочинністю (м. Ужгород) УБОЗ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_21, перевищив надану йому владу, при цьому спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_16, що супроводжувались насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями при наступних обставинах.

17.11.2006 старший оперуповноважений сектору боротьби з незаконною міграцією ВБЗЛТЛ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_9, спільно з оперуповноваженими ВБЗПТЛ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_10, ОСОБА_22 та ОСОБА_23, а також працівниками РМОП «Беркут» ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 та ОСОБА_27, на виконання розпорядження начальника УМВС України в Закарпатській області від 31.10.2006 №471 «Про проведення комплексного оперативно-профілактичного відпрацювання територій міст та районів області», проводив перевірку туристичних баз, готелів, кемпінгів та гуртожитків, з метою виявлення нелегальних мігрантів та порушень вимог паспортно-візового режиму.

В цей же день, тобто 17.11.2006 біля 23.45 години, ОСОБА_9 та оперуповноважений ВБЗПТЛ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_22, не маючи для цього правових підстав, передбачених п.15 ст.11 Закону України «Про міліцію», тобто не припиняючи злочини та не переслідуючи осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, пред'явивши посвідчення працівників міліції, намагались увійти до платного нічного розважального клубу «Каштан», розташованого в м. Ужгород по вул. Кошицька, 22.

На вході до платного нічного розважального закладу, працівників міліції зупинив охоронець підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «ББК» ОСОБА_16В, який виконував службові обов'язки по охороні громадського порядку на вході зазначеного клубу, при цьому повідомивши правоохоронців, що вхід до закладу є платним, а правові підстави для входу у працівників міліції відсутні. При цьому діючи відповідно до службової інструкції ОСОБА_16 не пропустив їх до охоронюваного ним закладу, але при цьому опору працівникам міліції не чинив.

Поведінка охоронця ОСОБА_16, образила старшого оперуповноважений ВБЗПТЛ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_9, який діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, перевищуючи надану йому владу, надав незаконну усну вказівку працівникам РМОП «Беркут» ОСОБА_24 та ОСОБА_25, що перебували у його підпорядкуванні, затримати охоронника даного закладу ОСОБА_16, одягнувши на нього спеціальний засіб - наручники.

Такі дії ОСОБА_9 суперечили вимогам ст.14 Закону України «Про міліцію» якими, зокрема, передбачено, що працівники міліції вправі застосовувати наручники для захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров'ю, такі заходи можуть застосовуватись до затриманих осіб, якщо такі чинять опір працівникам міліції, або якщо є підстави вважати, що особа може вчинити втечу чи завдати шкоди оточуючим.

Оскільки ОСОБА_16 не чинив опору, не нападав на присутніх осіб та не намагався втекти, підстав для застосування спеціальних засобів, які передбачені ст.14 Закону України «Про міліцію» у оперуповноваженого ОСОБА_9, в даному випадку не було.

Виконуючи зазначену незаконну вказівку ОСОБА_9, працівники РМОП «Беркут» ОСОБА_24 та ОСОБА_25, не усвідомлюючи протиправність його дій, вважаючи, що він діє у межах своєї компетенції, затримали ОСОБА_16, одягнувши йому на руки наручники, та на підставі подальшої вказівки ОСОБА_9, у службовому автомобілі УМВС марки «Шкода-Октавія», державний реєстраційний номер «НОМЕР_11» під керуванням ОСОБА_22, 17 листопада 2006р. біля 24.00 години доставили його до приміщення УМВС України в Закарпатській області в м. Ужгород по вул. Ракоці, 1З, та провели до службового кабінету ВБЗПТЛ.

Продовжуючи свої злочинні дії, 18.11.2006 року біля 00.30 години, ОСОБА_9, перебуваючи в службовому кабінеті ВБЗПТЛ УМВС області, діючи умисно та перевищуючи надану йому владу працівника міліції, явно виходячи за межі, грубо порушуючи вимоги ст.13 Закону України «Про міліцію», якою передбачено право працівників міліції застосовувати заходи фізичного виливу тільки у випадку необхідності подолання протидії законним вимогам міліції, яка здійснюється із застосуванням сили щодо працівників міліції або інших осіб, усвідомлюючи, що такі дії підривають авторитет органів внутрішніх справ як ланки в системі органів державної влади, діючи за попередньою змовою групою осіб і оперуповноваженим ВБЗПТЛ ОСОБА_10 та оперуповноваженим в особливо важливих справах відділу по боротьбі з організованою злочинністю (м. Ужгород) УБОЗ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_21, діючи з метою помсти ОСОБА_16, що останній не впустив його до розважального закладу, безпідставно наніс ОСОБА_16, який перебував в наручниках, множинні удари руками, зажатими в кулак, в область голови, грудної клітини та живота.

Крім цього, ОСОБА_9, скориставшись тим, що руки ОСОБА_16 були закуті в наручники за спину, перегнувши його через робочий стіл обличчям донизу, став наносити йому множинні удари бейсбольною битою по сідницях.

Присутні при зазначених подіях в кабінеті ВБЗПТЛ УМВС України в Закарпатській області працівники міліції ОСОБА_28 та оперуповноважений в особливо важливих справах відділу по боротьбі з організованою злочинністю (м. Ужгород) УБОЗ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_21, як представники влади та правоохоронного органу, діючи за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_9, почали утримувати ОСОБА_16 в вищеописаному положенні, який намагався вирватись, чим застосовувати насильство до потерпілого. При цьому ОСОБА_10 та ОСОБА_21 діючи умисно та за попередньою змовою групою осіб, насильно підіймали закуті в наручники руки ОСОБА_16, які були заведені за спину, вгору, долаючи опір потерпілого, при цьому спричиняючи йому особливий фізичний біль. У цей же час, ОСОБА_9, діючи з метою помсти, продовжував наносити потерпілому ОСОБА_16 множинні удари бейсбольною битою по сідницях.

Унаслідок вказаних протиправних дій ОСОБА_9, який діяв за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_10 та ОСОБА_21, ОСОБА_16 було нанесено тілесні ушкодження у вигляді саден та набряків обох променево-зап'ястних суглобів (в результаті дії металевих наручників), синців на шкірних покривах шиї, обох сідниць та правої долоні, набряків м'яких тканин волосистої частини голови, грудної клітини, закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, які виникли внаслідок дії тупих твердих предметів по ударному механізму дії, якими могли бути руки сторонньої людини затиснуті в кулак та металічна біта, та, відповідно до висновку експерта №339 від 16.03.2007 року, кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.

Таким чином, ОСОБА_9 своїми вищевказаними протиправними діями умисно заподіяв істотну шкоду правам та інтересам ОСОБА_16 у вигляді порушення його конституційних прав на свободу та особисту недоторканність, завдав істотну шкоду його здоров'ю, при цьому нанісши тілесні ушкодження ОСОБА_16, а також у вказаний спосіб спричинив істотну шкоду інтересам держави у вигляді підриву авторитету та престижу органів внутрішніх справ України.

Відтак, на думку сторони обвинувачення, ОСОБА_9 вчинив злочин, передбачений ч.2 ст.365 КК України, перевищення влади, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходить за межі наданих їй повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, що супроводжувалося насильством, болісними і такими що ображають особисту гідність потерпілого, діями.

Крім цього, досудовим розслідуванням встановлено, що в кінці липня 2007 року, старший оперуповноважений ВБПЗТЛ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_9 будучи особою, яка раніше за вищеописаних обставин вчинила тяжкий злочин у сфері службової діяльності, який полягав у перевищенні ним владних повноважень стосовно ОСОБА_16, продовжуючи злочинну діяльність, являючись представником влади та працівником правоохоронного органу, усупереч інтересам служби, використав надані йому владні повноваження співробітника міліції для вирішення особистих прохань його знайомих в завідомо протиправний спосіб, прикриваючись при цьому службовою діяльністю, разом із працівником міліції ОСОБА_10, громадянами ОСОБА_29 та ОСОБА_12, перевищивши надані йому владні повноваження, спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_17 при наступних обставинах.

Так, 22.07.2007 у ОСОБА_12, який разом зі своїми знайомими ОСОБА_31 та ОСОБА_32, відпочивав на березі річки Тур'я неподалік с.Порошково Перечинського району Закарпатської області, виник конфлікт на ґрунті особистих неприязних стосунків з громадянами ОСОБА_17 та ОСОБА_18

На ґрунті особистих неприязних стосунків у ОСОБА_12, який вважав себе ображеним, виник умисел на помсту, шляхом спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_17 та ОСОБА_18

З метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_12 звернувся за допомогою до свого знайомого ОСОБА_29, який в свою чергу звернувся з особистим проханням помститись ОСОБА_17 та ОСОБА_18 до раніше знайомого йому працівника міліції ОСОБА_9

Того ж дня, тобто 22.07.2007 старший оперуповноважений сектору боротьби з незаконною міграцією ВБПЗТЛ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_9, у якого, у зв'язку із проханням ОСОБА_29, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій з використанням наданих йому владних повноважень співробітника міліції для вирішення особистих прохань знайомих, заручившись підтримкою оперуповноваженого ВБПЗТЛ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_10, разом з ним та громадянином ОСОБА_29 близько 23.00 години виїхали до с. Тур'я Бистра Перечинського району.

З метою доведення до кінця свого злочинного умислу, 22.07.2007 ОСОБА_9 діючи за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_10, та ОСОБА_29, на автомобілі «БМВ» під керуванням ОСОБА_9, виїхали в с. Тур'я Бистра Перечинського району, де при в'їзді у вказане село, зустрілись з ОСОБА_12 , який повідомив їм про обставини конфлікту, та попросив допомогти помститись особам, з якими у нього виник конфлікт, шляхом спричинення їм тілесних ушкоджень.

При цьому, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_29 погодились на злочинну пропозицію ОСОБА_12

Після цього, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_29, узгодивши спільний план злочинних дій, який полягав у помсті ОСОБА_17, шляхом спричинення останньому тілесних ушкоджень, пересіли до автомобіля ОСОБА_12 марки «ВАЗ-2110», державний реєстраційний номер НОМЕР_12 та поїхали по вул. І. Франка вказаного населеного пункту.

В той же вечір, 22.07.2007 близько 23.30 години, ОСОБА_33, ОСОБА_10 та ОСОБА_29, перебуваючи в автомобілі під керуванням ОСОБА_12, рухаючись по вул. І.Франка с. Тур`я Бистра, побачили автомобіль ОСОБА_17, на якого ОСОБА_12 вказав як на особу, з якою в нього виник конфлікт.

Блимаючи дальнім світлом фар та обігнавши автомобіль «ВАЗ-2107» реєстраційний номер НОМЕР_13 під керуванням водія ОСОБА_17, ОСОБА_12 примусив його зупинитись, при цьому ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_29, діючи узгоджено з метою реалізації свого злочинного умислу, вийшли з автомобіля ОСОБА_12 та підійшли до автомобіля ОСОБА_17, для вчинення протиправних дій.

Продовжуючи свої неправомірні дії, ОСОБА_9 діючи умисно та за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_10, ОСОБА_29 та ОСОБА_12, пред'явив ОСОБА_17 службове посвідчення працівника міліції, відрекомендувався працівником управління внутрішніх справ Закарпатської області, без будь-яких правових підстав, в порушення вимог ст.10 п.21 Закону України «Про міліцію», під приводом відсутності у ОСОБА_17 посвідчення водія, використовуючи свої владні повноваження, діючи всупереч інтересам служби, запропонував останньому пересісти до їх автомобіля та проїхати з ними до помешкання ОСОБА_17 за посвідченням водія.

Виконуючи вимогу ОСОБА_9, як працівника міліції та представника влади, сприймаючи вимоги останнього, як такі, що відповідають вимогам закону, ОСОБА_17 погодився на вказану пропозицію та пересів до автомобіля під керуванням ОСОБА_12, в якому при цьому знаходились також ОСОБА_10 та ОСОБА_29

Перебуваючи в автомобілі ОСОБА_12, ОСОБА_9, продовжуючи перевищувати надані йому владні повноваження працівника міліції, маючи на меті полегшити доведення до кінця свого злочинного умислу, спрямованого на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_17, а також унеможливити будь-який опір з боку останнього, спричинив потерпілому удар рукояткою власного травматичного пістолета марки «Форт-12РМ» в область голови, внаслідок чого той на деякий час втратив свідомість.

У подальшому, скориставшись безпорадним станом ОСОБА_17, в автомобілі під керуванням ОСОБА_12 марки «ВАЗ-2110», працівники міліції ОСОБА_9 та ОСОБА_10, громадянин ОСОБА_29, діючи узгоджено та за попередньою змовою групою осіб, маючи злочинний умисел на спричинення ОСОБА_17 тілесних ушкоджень, вивезли його в безлюдне місце подалі від населеного пункту, а саме в лісовий масив Оленівського перевалу Порошківського лісництва поблизу с.Свалявка Перечинського району Закарпатської області, що розташований на відстані 25 метрів від зазначеної автодороги, між с.Свалявка та с.Оленівка Перечинського району Закарпатської області.

Перебуваючи на вказаному місці, 22.07.2007, близько 23 години 45 хвилин, працівники міліції ОСОБА_9 та ОСОБА_10, за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_29 та ОСОБА_12, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, діючи узгоджено із спільною метою спричинити ОСОБА_17 тілесні ушкодження, витягнули останнього з машини.

Коли потерпілий ОСОБА_17 перебував біля машини, ОСОБА_34, явно виходячи за межі наданих йому прав та повноважень працівника міліції, в порушення вимог ст.12 Закону України «Про міліцію», діючи узгоджено з ОСОБА_29 за допомогою спеціальних засобів працівника міліції - гумових палиць (ПР-73), а ОСОБА_12 за допомогою дерев'яної бити, спричинили йому численні удари в поперекову ділянку, в різні частини тулуба, а також в область стегон, а руками і ногами заподіяли потерпілому множинні удари в область голови та грудної клітини, при цьому ОСОБА_35 діючи умисно, використовуючи стиснутий у руці пістолет «Форт-12 РМ» спричинив рукояткою пістолета потерпілому ОСОБА_17 декілька ударів в тім'яну ділянку голови.

Унаслідок вказаних протиправних дій, ОСОБА_9 діючи за попередньою змовою групою осіб у співучасті з ОСОБА_10, ОСОБА_12 та ОСОБА_29, заподіяли ОСОБА_17 тілесні ушкодження у вигляді синця лівої орбітальної ділянки, синця лівої поперекової ділянки, синця на правій боковій половині тулуба, синця на правому стегні та синця на лівому стегні, садна верхньої третини лівої гомілки, множинні садна на правому колінному суглобі та на правій гомілці, садно лівої тім'яної ділянки голови, синця на правому ліктьовому суглобі, закритої черепно-мозкової травми, закритого кісткового перелому реберної дуги зліва, множинних гематом і саден грудної клітини, нижніх кінцівок, правої руки, уламкового перелому правої величної кістки з помірним зміщенням уламків, уламкового перелому кісток спинки носу з помірним зміщенням уламків, які виникли внаслідок дії тупих твердих предметів по ударному механізму дії, якими могли бути затиснуті в кулак руки та обуті ноги сторонньої людини, а також бейсбольні бити та гумові кийки.

Зазначені ушкодження потягли за собою розлад здоров'я на строк більше 21 дня та, відповідно до висновку експерта №999 від 17.08.2007, кваліфікуються як тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Після вказаного побиття потерпілого, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12 та ОСОБА_29, залишивши ОСОБА_17 в лісовому масиві, з місця пригоди зникли.

Відтак, слідство досудове вважає, що ОСОБА_9 своїми вищевказаними протиправними діями умисно заподіяв істотну шкоду правам та інтересам ОСОБА_17 у вигляді порушення його конституційних прав на свободу та особисту недоторканність, завдав істотну шкоду його здоров'ю, а також у вказаний спосіб спричинив істотну шкоду інтересам держави у вигляді підриву авторитету та престижу органів внутрішніх справ України.

Таким чином, на думку сторони обвинувачення, ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.365 КК України, як перевищення влади, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, що супроводжувалося насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями.

Крім цього, ОСОБА_9, тоді ж, 23 липня 2007р., залишивши ОСОБА_17 в лісовому масиві поблизу с.Свалявка Перечинського району після вчинення щодо нього злочинних дій за вищевказаних обставин, рухаючись разом з ОСОБА_10, ОСОБА_29 та ОСОБА_12 в автомобілі останнього марки «ВАЗ-2110», реєстраційний номер НОМЕР_1, близько 01.30 години по вул.І.Франка в с.Тур`я Бистра Перечинського району, зустріли знайомих та родичів ОСОБА_17, в тому числі ОСОБА_19 та ОСОБА_18, які в цей час намагались розшукати ОСОБА_17

Наблизившись в автомобілі до вказаних осіб та зупинившись біля них, ОСОБА_9 на запитання ОСОБА_18 щодо долі затриманого ними ОСОБА_17, витягнувши власний пістолет марки «Форт-12 РМ» та націливши його на ОСОБА_18, пригрозив останньому вбивством в разі якщо той не відійде від машини.

В той же час, ОСОБА_36, яка знаходилась поруч, побачивши реальну загрозу життю ОСОБА_18 відштовхнула його від автомобіля, при цьому ОСОБА_9 приставив пістолет їй до шиї та пригрозив вбивством.

ОСОБА_36, маючи реальні підстави побоюватись здійснення цієї погрози, зважаючи на те, що ОСОБА_17, якого зазначені особи вивезли в невідомому напрямку, вони так і не знайшли, відійшла від автомобіля, після чого ОСОБА_9 з ОСОБА_10 , ОСОБА_29 та ОСОБА_12 в автомобілі останнього, з місця пригоди зникли.

Згодом, близько 2.00 години 23.07.2007р. ОСОБА_9, рухаючись в автомобілі «ВАЗ-2110», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_12 разом з ОСОБА_37 та ОСОБА_29 по вул. І. Франка с. Бистра Перечинського району, знову зустріли ОСОБА_18 та ОСОБА_36 з іншими особами, зупинились на їх вимогу, та на запитання ОСОБА_18 про долю затриманого ними ОСОБА_17, ОСОБА_9, приставивши пістолет марки «Форт-12 РМ» до грудей ОСОБА_18, пригрозив йому вбивством, на що останній, реально побоюючись здійснення цієї погрози, змушений був відійти, після чого ОСОБА_9 з ОСОБА_10, ОСОБА_29 та ОСОБА_12, на автомашині ОСОБА_12 з місця пригоди зникли.

Таким чином досудовим розслідуванням ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.129 КК України, як погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози.

Крім цього досудовим розслідуванням встановлено, що в період лютого 2006 - квітня 2007 року, старший оперуповноважений ВБПЗТЛ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_9, будучи особою, яка раніше за вищеописаних обставин вчинила тяжкий злочин у сфері службової діяльності, який полягав у перевищенні ним владних повноважень, продовжуючи злочинну діяльність, являючись представником влади та працівником правоохоронного органу, усупереч інтересам служби, використав надані йому владні повноваження співробітника міліції для вирішення особистих прохань працівника міліції ОСОБА_11, прикриваючись при цьому службовою діяльністю, діючи за попередньою змовою групою осіб з працівником міліції ОСОБА_10 перевищив надані йому владні повноваження при наступних обставинах.

Так, ОСОБА_11 ОСОБА_38 на службу в органи внутрішніх справ України з 26.12.1983р. та у період вчинення ним злочину займав наступні посади:

-відповідно до наказу начальника УМВС України в Закарпатській області №66 о/с від 17.03.2004р. призначений на посаду заступника начальника Ужгородського відділу по боротьбі з організованою злочинністю (м.Ужгород) УБОЗ УМВС України в Закарпатській області;

-відповідно до наказу МВС України №380 о/с від 22.07.2004 призначений на посаду начальника внутрішньої безпеки з оперативного обслуговування органів і підрозділів внутрішніх справ на Львівській залізниці Департаменту внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України;

-відповідно до наказу МВС України №432 о/с від 20.05.2005 призначений на посаду начальника 2-го сектору відділу внутрішньої безпеки з оперативного обслуговування органів і підрозділів внутрішніх справ у Закарпатській області Департаменту внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України;

-відповідно до наказу МВС України №591 о/с від 17.10.2006 призначений на посаду головного оперуповноваженого інспектора 1-го відділу 6-го міжрегіонального управління внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України;

-відповідно до наказу МВС України №709 о/с від 29.11.2006 призначений на посаду головного оперуповноваженого інспектора (за рахунок посади головного оперуповноваженого інспектора 1-го відділу 2-го міжрегіонального управління внутрішньої безпеки) відділу внутрішньої безпеки в Закарпатській області Департаменту внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України.

Перебуваючи на службі в органах внутрішніх справ, ОСОБА_11 згідно ст.20 Закону України «Про міліцію» являвся представником державного органу виконавчої влади, законні вимоги якого є обов'язковими для виконання громадянами і службовими особами, а тому, перебуваючи на займаній посаді, являвся представником влади, а відповідно до ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» - працівником правоохоронного органу.

До прав та обов'язків ОСОБА_11, як працівника органу внутрішніх справ, відповідно до Закону України «Про міліцію» входило, серед іншого, забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, запобігання правопорушенням та припинення їх в передбачених законом випадках і в установленому порядку - застосовування сили та спеціальних засобів для захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу життю або здоров'ю працівника міліції.

Згідно ст.25 працівник міліції у межах повноважень, наданих законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

Таким чином, ОСОБА_11 на момент вчинення злочину, відповідно до примітки 1 до ст.364 КК України, був службовою особою, в силу постійно здійснюваних ним функцій представника влади.

Крім того, відповідно до наказу начальника УМВС України в Закарпатській області від 02 липня 2004 року №168 о/с ОСОБА_10 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України, та згідно наказу від 14 липня 2005 року №235-о/с начальника УМВС України в Закарпатській області призначений на посаду інспектора спортивної команди при УМВС України в Закарпатській області.

Перебуваючи на службі в органах внутрішніх справ, ОСОБА_10, згідно ст.20 Закону України «Про міліцію» являвся представником державного органу виконавчої влади, законні вимоги якого є обов'язковими для виконання громадянами і службовими, а тому, перебуваючи на займаній посаді, являвся представником влади, а відповідно до ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» - працівником правоохоронного органу.

До прав та обов`язків ОСОБА_10, як працівника органу внутрішніх справ, відповідно до Закону України «Про міліцію» входило, серед іншого, забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, запобігання правопорушенням та припинення їх в передбачених законом випадках установленому порядку - застосовування сили та спеціальних засобів захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що спорюють загрозу життю або здоров'ю працівника міліції.

Згідно ст. 25 працівник міліції у межах повноважень, наданих законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

Таким чином, ОСОБА_10 на момент вчинення злочинів, відповідно до примітки 1 до ст.364 КК України, був службовою особою, в силу постійно здійснюваних ним функцій представника влади.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про міліцію», основними завданнями міліції є: запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушень; участь у розкритті кримінальних правопорушень у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, та інші.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про міліцію», міліція виконує свої завдання неупереджено у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції.

Згідно п.2, ч.1ст.10 Закону України «Про міліцію», міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана виявляти, запобігати і припиняти кримінальні правопорушення.

Як вбачається, з обвинувального акту, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_11 приблизно у 1988-1989 роках, познайомився з ОСОБА_39, з яким почав підтримувати стосунки. Приблизно у 2003, ОСОБА_39 звернувся до ОСОБА_11 з пропозицією спільного придбання вантажного автомобіля для ведення спільного бізнесу, на що останній дав свою згоду та надав грошові кошти для його придбання.

За спільною домовленістю, ОСОБА_11 та ОСОБА_39, останній придбав сідловий тягач -Е «ІVEKO МАGIRUS 50-8», 1998 року випуску, який був зареєстрований на ОСОБА_40, оскільки останній мав ліцензію на транспортні перевезення за кордон.

16.05.2004 ОСОБА_39 рухаючись за кермом автомобіля сідловий тягач - Е ««ІVEKO МАGIRUS 50-8», 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2, власником якого, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_14 був мешканець с.Поляна Свалявського району Закарпатської області ОСОБА_40 по автодорозі Київ - Чоп 635 км + 650 м. потрапив в дорожньо-транспортну пригоду, зіткнувшись з автомобілем НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_42 Винуватцем даної дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до постанови від 14.07.2004 судді Болехівського міського суду Івано-Франківської області, був визнаний ОСОБА_42

Після дорожньо-транспортної пригоди, водій ОСОБА_39 та власник транспортного засобу ОСОБА_40, у травні 2004 року доставили сідловий тягач «Івеко-Євростар 440Е42» д.н.з. НОМЕР_2, на територію ТзОВ «Інтертрак-плюс», за адресою: м.Львів, вул. Шевченка, 313-Б, директором якого є ОСОБА_6, для поточного ремонту автомобіля.

Після доставки вказаного автомобіля для проведення ремонту, між власником автомобіля ОСОБА_40 та директором ТзОВ «Інтертрак-плюс» ОСОБА_6 договір укладений не був.

В період жовтня 2005 по лютий 2006, ремонтом автомобіля директор ТзОВ «Інертрак- плюс» ОСОБА_6 не займався, про що стало відомо працівнику правоохоронного органу ОСОБА_11

Будучи обуреним діями директора ТзОВ «Інтертрак-плюс» ОСОБА_6, ОСОБА_11 являючись працівником правоохоронного органу, вступив в змову з оперуповноваженим сектору боротьби нелегальної міграції відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми ГУ МВС України в Закарпатській області ОСОБА_9 та інспектором спортивної команди при УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_10, яких схилив до вчинення злочину, попросивши шляхом психологічно тиску на ОСОБА_6, заставити прискорити ремонт автомобіля сідлового тягача «Івеко-Євростар 440Е42» д.н.з. НОМЕР_2 фактичним власником якого він являвся, на що вони дали свою добровільну згоду.

Приблизно в 20 числах лютого 2006 року, до ТзОВ «Інтертрак-плюс» приїхали оперуповноважений сектору боротьби нелегальною міграцією відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми ГУ МВС України в Закарпатській області ОСОБА_9 та інспектор спортивної команди при УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_10, які діючи за попередньою змовою групою осіб, на виконання вказівки ОСОБА_11, перевищуючи надану їм владу працівника міліції та явно виходячи за її межі, застосовуючи психологічне насильство, яке виразилось в погрозах фізичної розправи над ОСОБА_6 та членами його сім'ї, наказали останньому завершити ремонт автомобіля протягом одного місяця.

Приблизно в березні 2006 року, оскільки ремонт автомобіля не був завершений, до ТзОВ «Інтертрак-плюс» приїхали працівник міліції ОСОБА_11, оперуповноважений сектору боротьби нелегальною міграцією відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми ГУ МВС України в Закарпатській області ОСОБА_9 та інспектор спортивної команди при УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_10 та невстановлені слідством особи.

Перебуваючи в офісному приміщенні ТзОВ «Інтертрак-плюс» ОСОБА_11, застосовуючи психологічне насильство, яке виразилось в погрозах фізичної розправи, став вимагати у ОСОБА_6 передати йому грошові кошти в сумі 2000 Євро, за тривалий ремонт автомобіля.

Крім того, ОСОБА_11 застосовуючи психологічне насильство, перевищуючи надану йому владу, працівника міліції та явно виходячи за її межі, яке виразилось в погрозах фізичної розправи над ОСОБА_6 та членами його сім'ї, став вимагати у ОСОБА_6 придбати сідловий тягач «Івеко-Євростар 440Е42» д.н.з. НОМЕР_4 за ціною 100 тис. грн.

В цей же день, ОСОБА_43 виконуючи незаконні вимоги працівника правоохоронного органу ОСОБА_11, який діяв за попередньої змовою групою осіб - оперуповноваженим сектору боротьби нелегальною міграцією відділу боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми ГУ МВС України в Закарпатській області ОСОБА_9 та інспектором спортивної команди при УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_10, сприймаючи погрози останніх цілком реально, боячись за своє житія та здоров'я та життя і здоров'я своєї родини, прибув до приміщення Віденської кав`ярні, яка розташована у м.Львів, пр-т Свободи, 12, де передав грошові кошти в сумі 2000 Євро, що станом на березень 2006 року за курсом Національного Банку України, дорівнює 12460 грн. ( 6 грн. 23 коп. х 2 000 Євро=12 460 грн.).

Крім того, в період березня 2006 по жовтень 2006 працівник правоохоронного органу ОСОБА_11 неодноразово телефонував ОСОБА_6 та використовуючи психологічно насильство, яке виразилось в погрозах фізичної розправи з ОСОБА_6 та його близькими родичами, перевищуючи надану йому владу працівника міліції та явно виходячи за її межі, примусив останнього підписати з ОСОБА_40 договір купівлі-продажу №15/06 від 17.04.2006 року, щодо придбання сідлового тягача «Івеко-Євростар 440Е42» д.н.з. НОМЕР_2 за ціною 62 тисячі гривень.

ОСОБА_6 діючи - на виконання умов вищевказаного договору, та залишаючись під постійним психологічним тиском ОСОБА_11, який діяв за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 сприймаючи погрози останніх цілком реально, боячись за своє життя та здоров'я та життя і здоров'я своєї родини, був змушений придбати вантажівку, перерахувавши через відділення ВАТ «Банк Універсальний» грошові кошти в сумі 62 тисячі грн., відповідно до платіжного доручення №1 від 03.10.2006 на розрахунковий рахунок ОСОБА_40, які після їх отримання, передав ОСОБА_11, оскільки останній був фактичним власником зазначеного вантажного автомобіля.

Після перерахування грошових коштів, ОСОБА_11, будучи працівником правоохоронного органу, маючи на меті доведення до кінця свого злочинного умислу, спрямованого на отримання грошових коштів в повному обсязі, а саме 100 тисяч гривень застосовуючи психологічне насильство, яке виразилось в погрозах фізичної розправи, став вимагати у ОСОБА_6 перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ОСОБА_40 телефонуючи на телефон ОСОБА_6

ОСОБА_6 виконуючи незаконні вимоги працівника правоохоронного органу ОСОБА_11, який діяв за попередньою змовою групою осіб з оперуповноваженим сектору боротьби нелегальною міграцією відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми ГУ МВС України в Закарпатській області ОСОБА_9 та інспектором спортивної команди при УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_10, сприймаючи погрози останніх цілком реально, боячись за своє життя та здоров'я та життя і здоров'я своєї родини, виконуючи незаконні вимоги ОСОБА_11, відповідно до платіжного доручення №70418 SLVPL від 18.04.2007, перерахував на платіжну картку ОСОБА_11 грошові кошти в сумі 9 900 грн.

Так, своїми умисними діями, ОСОБА_9 умисно заподіяв істотну шкоду правам та інтересам ОСОБА_6 у вигляді порушення його конституційних прав на свободу та особисту недоторканність, завдав істотну шкоду інтересам держави у вигляді підриву авторитету та престижу органів внутрішніх справ України, при цьому завдавши істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам ОСОБА_6, що виразилось у спричиненні матеріальних збитків останньому на суму 84 360 грн., яка в 250 разів і більше перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян у зв`язку з чим, спричинено тяжкі наслідки.

Таким чином, на думку сторони обвинувачення, ОСОБА_9 обвинувачується в тому, що він своїми умисними та протиправними діями вчинив перевищення влади, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, що спричинило тяжкі наслідки, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 365 КК України.

Крім того, матеріалами досудового розслідування встановлено, що 20.11.2012 в Апеляційний суд Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області надійшла апеляційна скарга ОСОБА_44 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.11.2012 по справі за позовом ОСОБА_44 до ОСОБА_9, ОСОБА_45, Редакції газети «Дзеркало тижня», Редакції газети «РІО» про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до даних автоматизованої системи документообігу Апеляційного суду Закарпатської області у вищевказаній справі, який був присвоєний реєстраційний номер №712/2988/2012 (провадження № 22-ц/790/3431/12) 27.11.2012 визначений склад колегії суддів, суддя-доповідач (головуючий) ОСОБА_15, судді ОСОБА_142 та ОСОБА_143 Під час розгляду вказаної цивільної справи, суддя-доповідач (головуючий) ОСОБА_15 призначив розгляд справи на 15.01.2013.

ОСОБА_9, усвідомлюючи те, що судом під головуванням Апеляційного суду Закарпатської області ОСОБА_15 може бути прийняте рішення не на його користь, вирішив усунути останнього від головування у вказаній справі, шляхом спричинення йому тілесних ушкоджень в зв'язку з його діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя.

З метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на спричинення судді Апеляційного суду Закарпатської області ОСОБА_15. тілесних ушкоджень, ОСОБА_9 залучив до вчинення вказаного злочину свого знайомого ОСОБА_46, який заборгував йому грошові кошти.

Реалізуючи свій злочинний умисел ОСОБА_9 зустрівся з ОСОБА_46 біля 08.00 год. 14.01.2013, в центрі міста Ужгород Закарпатської області, куди ОСОБА_9 приїхав на мікроавтобусі чорного кольору, невстановленої слідством марки. Перебуваючи в мікроавтобусі, ОСОБА_9 маючи на меті схилити ОСОБА_46 до вчинення злочину, нагадавши останньому про боргові зобов»язання, застосовуючи психологічний тиск, змусив ОСОБА_46 допомогти йому у нанесенні тілесних ушкоджень чоловіку, при цьому прізвище чоловіка та його посаду, останньому не повідомляв.

Коли ОСОБА_46 погодився з пропозицією ОСОБА_9, вони вирушили на вказаному мікроавтобусі до будинку АДРЕСА_5, де проживав суддя Апеляційного суду Закарпатської області ОСОБА_15

Перебуваючи на вищевказаному місці, ОСОБА_9 маючи на меті доведення до кінця свого злочинного умислу, повідомив ОСОБА_46 особливі прикмети судді, а також його одяг, наказавши слідкувати, коли той вийде з під'їзду будинку, де проживав.

14.01.2013 приблизно о 8 годині 40 хвилин, коли суддя Апеляційного суду Закарпатської області ОСОБА_15 вийшов із під'їзду свого будинку направився до автогаражного кооперативу «Іскра», який розташований по вул.Заньковецької, 30 у м.Ужгород Закарпатської області, де зберігав свій автомобіль, ОСОБА_46 виконуючи вказівку ОСОБА_9 повідомив про це останнього.

В цей час, маючи умисел на здійснення свого злочинного плану, спрямованого на спричинення тілесних ушкоджень судді ОСОБА_15., в зв'язку з його діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, направився слідом за останнім до гаражного кооперативу, розробленим ОСОБА_9 планом, ОСОБА_46 повинен був піти за ним і допомогти у нанесенні тілесних ушкоджень судді ОСОБА_15. Однак ОСОБА_46 не маючи наміру допомагати ОСОБА_9 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, добровільно відмовився від його вчинення та втік з місця події.

Того ж дня, біля 08.40 год., ОСОБА_9 перебуваючи на території гаражного кооперативу «Іскра», який розташований по вул. Заньковецької 30, у м.Ужгород, діючи з метою приховати своє обличчя, надівши на нього захисну шапку-маску та накинувши на голову капюшон куртки, в яку був одягнений, підійшов до судді Апеляційного суду Закарпатської області ОСОБА_15., та діючи умисно почав наносити останньому множинні удари руками затиснутими в кулак та колінами ніг по голові та різним частинам тіла.

Під час нападу на ОСОБА_15, останній став чинити активний фізичний опір ОСОБА_9 намагаючись захиститись від нападу.

Однак ОСОБА_9, будучи значно фізично сильнішим, маючи навички по професійному веденню рукопашного бою, застосовуючи прийоми рукопашного бою, подолавши опір ОСОБА_15 від протиправного посягання на його життя та здоров'я, не маючи наміру припиняти свої протиправні дії, маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень, продовжив наносити потерпілому множинні удари руками затиснутими в кулак та колінами ніг по голові та різним частинам тіла, спричинивши при цьому, тілесні ушкодження у зв'язку з його діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя.

В результаті злочинних дій ОСОБА_9 спричинив потерпілому ОСОБА_15 тілесні ушкодження у вигляді забою грудної клітки зліва, забою нижньої щелепи зліва, забійного садна спинки носа, забою нижньої губи, компресійного перелому 9-го нижнього ребра, які згідно висновку судово-медичного експерта за №311 від 15.01.13 відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Таким чином, на думку сторони обвинувачення, ОСОБА_9 вчинив умисні дії, які виразилися в умисному заподіянні судді середньої тяжкості тілесних ушкоджень, зв'язку і його діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 377 КК України.

ОСОБА_10 досудовим розслідуванням обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.365 , ч.3 ст.365 КК України, які скоїв при наступних обставинах.

Так, ОСОБА_47 перебуваючи на посаді старшого оперуповноваженого сектору боротьби з незаконною міграцією відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми УМВС України в Закарпатській області, у званні лейтенанта міліції, тобто являючись службовою особою та працівником правоохоронного органу, в листопаді 2006 року та в липні 2007 року неодноразово перевищував владні та службові повноваження, умисно вчинивши дії, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, то супроводжувалось насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого діями, за наступних обставин.

Так, відповідно до наказу начальника УМВС України в Закарпатській області від 02 липня 2004 року №.468 о/с ОСОБА_10 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України, та згідно наказу від З1 жовтня 2006 року №262-о/с начальника УМВС України в Закарпатській області призначений на посаду оперуповноваженого сектору боротьби зі злочинами у сфері працевлаштування за кордоном відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми УМВС України в Закарпатській області.

Перебуваючи на службі в органах внутрішніх справ, ОСОБА_10, згідно ст.20 Закону України «Про міліцію» являвся представником державного органу виконавчої влади, законні вимоги якого є обов'язковими для виконання громадянами і службовими особами, а тому, перебуваючи на займаній посаді, являвся представником влади, а відповідно до ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» - працівником правоохоронного органу.

До прав та обов'язків ОСОБА_10, як працівника органу внутрішніх справ, відповідно до Закону України «Про міліцію» входило, серед іншого, забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, запобігання правопорушенням та припинення їх, в передбачених законом випадках і в установленому порядку - застосовування сили та спеціальних засобів для захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу життю або здоров'ю працівника міліції.

Згідно ст.25 працівник міліції у межах повноважень, наданих законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

Відтак, ОСОБА_10 на момент вчинення злочинів відповідно до примітки 1 до ст.364 КК України, був службовою особою, в силу постійно здійснюваних ним функцій представника.

Так, в ніч з 17 на 18.11.2006 старший оперуповноважений ВБЗПТЛ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_9 діючи умисно та за попередньою змовою групою осіб із працівником міліції ОСОБА_10 та оперуповноваженим в особливо важливих справах відділу боротьби з організованою злочинністю ( м. Ужгород) УБОЗ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_21, перевищив надану їм владу, при цьому спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_16, що супроводжувались насильством, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями при наступних обставинах.

17.11.2006 старший оперуповноважений сектору боротьби з незаконною міграцією ВБЗПТЛ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_9 спільно з оперуповноваженим ВБЗПТЛ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_10, ОСОБА_22 та ОСОБА_23 а також працівником РМОП «Беркут» ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 та ОСОБА_48 на виконання розпорядження начальника УМВС України в Закарпатській області від 31.10.2006 №471 «Про проведення комплексного оперативно-профілактичного відпрацювання територій міст та районів області», проводив перевірку туристичних баз, готелів, кемпінгів та гуртожитків, з метою виявлення нелегальних мігрантів та порушень ви мої паспортно-візового режиму.

В цей же день, тобто 17.11.2006 біля 23.45 години, ОСОБА_9 та оперуповноважений ВБЗПТЛ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_22, не маючи для цього правових підстав, передбачених п.15 ст.11 Закону України «Про міліцію», тобто не припиняючи злочини та не переслідуючи осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, пред'явивши посвідчення працівників міліції, намагались увійти до платного нічного розважального клубу «Каштан», розташованого в м. Ужгород по вул. Кошицька, 22.

На вході до платного нічного розважального закладу, працівників міліції зупинив охоронець підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «ББК» ОСОБА_16, який виконував службові обов'язки по охороні громадського порядку на вході зазначеного клубу, при цьому повідомивши правоохоронців, що вхід до закладу є платним, а правові підстави для входу у працівників міліції відсутні. При цьому діючи відповідно до службової інструкції ОСОБА_16 не пропустив їх до охоронюваного ним закладу, але при цьому опору працівникам міліції не чинив.

Поведінка охоронця ОСОБА_16, образила старшого оперуповноваженого ВБЗПТЛ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_9, який діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, перевищуючи надану йому владу, надав незаконну усну вказівку працівникам РМОП «Беркут» ОСОБА_24 та ОСОБА_25, що перебували у його підпорядкуванні, загримати охоронника даного закладу ОСОБА_16, одягнувши на нього спеціальний засіб - наручники.

Такі дії ОСОБА_9 суперечили вимогам ст.14 Закону України «Про міліцію» якими, зокрема, передбачено, що працівники міліції вправі застосовувати наручники для захисту громадян і самозахист від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров'ю, такі заходи можуть застосовуватись до затриманих осіб, якщо такі чинять опір працівникам міліції, або якщо є підстави і вважати, що особа може вчинити втечу чи завдані, шкоди оточуючим.

Оскільки ОСОБА_16 не чинив опору, не нападав на присутніх та не намагався втекти, підстав для застосування спеціальних засобів, які передбачені ст.14 Закону України «Про міліцію» у оперуповноваженого ОСОБА_9, в даному випадку не було.

Виконуючи зазначену незаконну вказівку ОСОБА_9, працівники РМОП «Беркут» ОСОБА_24, та ОСОБА_25. не усвідомлюючи протиправність його дій, вважаючи, що він діє у межах своєї компетенції, затримали ОСОБА_16 одягнувши йому на руки наручники, та на підставі подальшої вказівки ОСОБА_9, у службовому автомобілі УМВС марки «Шкода-Октавія» державний реєстраційний номер «НОМЕР_11» під керуванням ОСОБА_22, 17.11.2006 біля 24.00 години доставили його до приміщення УМВС України в Закарпатській області в м. Ужгород по вул. Ракоці, 13, та провели до службового кабінету ВБЗПТЛ.

Продовжуючи свої злочинні дії, 18.11.2006 року біля 00.30 години, ОСОБА_9 перебуваючи в службовому кабінеті ВБЗІІТЛ УМВС області, діючи умисно та перевищуючи надану йому владу працівника міліції, явно виходячи за межі, грубо порушуючи вимоги ст.13 Закону України «Про міліцію», якою передбачено працівників міліції застосовувати заходи фізичного впливу тільки в у випадку необхідності подолання протидії законним вимогам міліції, яка здійснюється із застосуванням сили щодо працівників міліції або інших осіб, усвідомлюючи, що такі дії підривають авторитет органів внутрішніх справ як ланки в системі органів державної влади, діючи за попередньою змовою групою осіб з о/у ВБЗПТЛ ОСОБА_10 та о\у в особливо важливих справах відділу по боротьбі з організованою злочинністю (м.Ужгород) УБОЗ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_21 діючи з метою помсти ОСОБА_16, який перебував у наручниках, множинні удари руками, зажатими в кулак, область голови, грудної клітини та живота.

Крім цього, ОСОБА_9 скориставшись тим, що руки ОСОБА_16 були закуті в наручники за спину, перегнувши його через робочий стіл обличчям донизу, став наносити йому множинні удари бейсбольною битою по сідницях.

Присутні при зазначених подіях в кабінеті ВБЗПТЛ УМВС України в Закарпатській області працівники міліції ОСОБА_10 та оперуповноважений в особливо важливих справах відділу по боротьбі з організованою злочинністю (м. Ужгород) УБОЗ МВС України в Закарпатській області ОСОБА_21 як представники влади та правоохоронного органу, діючи за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_9, почали утримувати ОСОБА_16 в вищеописаному положенні, яким намагався вирватись, чим застосовували насильство до потерпілого. При цьому ОСОБА_10 та ОСОБА_21 діючи умисно та за попередньою змовою групою осіб, насильно підіймали закуті наручники руки ОСОБА_16, які були зведені за спину, вгору, долаючи опір потерпілого, при цьому спричинюючи йому фізичний біль.

У цей же час, ОСОБА_9 діючи з метою помсти, продовжував наносити потерпілому ОСОБА_16 множинні удари бейсбольною битою по сідницях.

Унаслідок вказаних протиправних дій ОСОБА_9, який діяв за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_10 та ОСОБА_21 було нанесено ОСОБА_16 тілесні ушкодження у вигляді саден та набряків обох променево - зап`ясних суглобів (в результаті дії металевих наручників), синці на шкірних покривах шиї, обох сідниць та правої долоні, набряків м`яких тканин волосистої частини голови, грудної клітини, закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, які виникли внаслідок дії тупих предметів по ударному механізму дії, якими могли бути руки сторонньої людини затиснуті в кулак та металічна бита, та відповідно до висновку експерта № 339 від 16.03.2007 року, кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я.

Таким чином, як зазначає орган досудового розслідування, ОСОБА_10 своїми вищевказаними протиправними діями умисно заподіяв істотну шкоду правам та інтересам ОСОБА_16 у вигляді порушення його конституційний прав на свободу та особисту недоторканість, завдав істотну шкоду його здоров`ю, а також у вказаний спосіб спричинив істотну шкоду інтересам держави у вигляді підриву авторитету та престижу органів внутрішніх справ України, при цьому нанісши тілесні ушкодження ОСОБА_16

Таким чином, на думку сторони обвинувачення, ОСОБА_10 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.365 КК України, а сама перевищення влади, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, що супроводжувалося насильством, болісними і такими, зо ображають особисту гідність потерпілого, діями.

Крім цього, досудовим розслідуванням встановлено, що в кінці липня 2007 року, старший о/у ВБЗПТЛ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_10 будучи особою, яка раніше за вищеописаних обставин вчинила тяжкий злочин у сфері службової діяльності, який полягав у перевищенні ним владних повноважень стосовно ОСОБА_16 продовжуючи злочинну діяльність, являючись представником влади та працівником правоохоронного органу, усупереч інтересам служби, використав надані йому владні повноваження співробітника міліції для вирішення особистих прохань його знайомих в завідомо протиправний спосіб, прикриваючись при цьому службовою діяльністю, разом із працівником міліції ОСОБА_9, громадянами ОСОБА_29 та ОСОБА_12, перевищивши надані йому владні повноваження спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_17 при наступних обставинах.

Так, 22.07.2007 у ОСОБА_12, який разом зі своїми знайомими ОСОБА_31 та ОСОБА_32, відпочивав на березі річки Тур`я неподалік с.Порошково Перечинського району Закарпатської області, виник конфлікт на грунті особистих неприязних стосунків з громадянами ОСОБА_17 та ОСОБА_18

На грунті особистих неприязних стосунків у ОСОБА_12, який вважав себе ображеним, виник умисел на помсту, шляхом спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_17 та ОСОБА_18

З метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_12 звернувся за допомогою до свого знайомого ОСОБА_29, який в свою чергу звернувся з особистим проханням помститись ОСОБА_17 та ОСОБА_18 до раніше знайомого йому працівника міліції ОСОБА_9

Того ж дня, тобто 22.07.2007, старший оперуповноважений сектору боротьби з незаконною міграцією ВБПЗТЛ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_9, у якого, у зв'язку із проханням ОСОБА_29, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій з використанням наданих йому владних повноважень співробітника міліції для вирішення особистих прохань знайомих, заручившись підтримкою оперуповноваженого ВБПЗТЛ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_10, разом з ним та громадянином ОСОБА_29 близько 23.00 години виїхали до с.Тур'я Бистра Перечинського району.

З метою доведення до кінця свого злочинного умислу, 22.07.2007 ОСОБА_9 діючи за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_10 та ОСОБА_29, на автомобілі «БМВ» під керуванням ОСОБА_9, виїхали в с.Тур'я Бистра Перечинського району, де при в'їзді у вказане село, зустрілись з ОСОБА_12, який повідомив їм про конфлікт та попросив допомогти помститись особам, з якими у нього виник конфлікт, шляхом спричинення їм тілесних ушкоджень. При цьому, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_29 погодились на злочинну пропозицію ОСОБА_12

Після цього, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_29, узгодивши спільний план злочинних дій, який полягав у помсті ОСОБА_17, шляхом спричинення останньому тілесних ушкоджень, пересіли до автомобіля ОСОБА_12 марки «ВАЗ- 2110», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та поїхали по вул. І Франка вказаного населеного пункту.

В той же вечір, 22.07.2007 близько 23години 30 хвилин, зазначені особи - ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_29, перебуваючи в автомобілі під керуванням ОСОБА_12, рухаючись по вул. І. Франка с. Тур`я Бистра, побачили автомобіль ОСОБА_17, на якого ОСОБА_12, вказав як на особу, з якою в нього виник конфлікт.

Мигаючи дальнім світлом фар та обігнавши автомобіль «ВАЗ-2107», реєстраційний номер НОМЕР_5 під керуванням водія ОСОБА_17, ОСОБА_12, змусив його зупинитись, при цьому ОСОБА_9, ОСОБА_10, та ОСОБА_29, діючи узгоджено, з метою реалізації свого злочинного умислу, вийшли з автомобіля та підійшли до автомобіля ОСОБА_17 для вчинення протиправних дій.

Продовжуючи свої неправомірні дії, ОСОБА_9 діючи умисно та за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_10, ОСОБА_29, та ОСОБА_12, пред'явив ОСОБА_17 службове посвідчення працівника міліції, відрекомендувався працівником управління внутрішніх справ Закарпатської області, без 6удь-яких правових підстав, в порушення вимог ст.10 п.21 Закону України «Про міліцію», під приводом відсутності у ОСОБА_17 посвідчення водія, використовуючи свої владні повноваження, діючи всупереч інтересам служби, запропонував останньому пересісти до їх автомобіля та проїхати з ними до помешкання ОСОБА_17 за посвідченням водія.

Виконуючи вимогу ОСОБА_9, як працівника міліції та представника влади, сприймаючи вимоги останнього, як такі, що відповідають вимогам закону, ОСОБА_17 погодився на вказану пропозицію та пересів до автомобіля під керуванням ОСОБА_12, в якому знаходились також ОСОБА_10 та ОСОБА_29

Перебуваючи в автомобілі ОСОБА_12,ОСОБА_9, продовжуючи перевищувати надані йому владні повноваження працівника міліції, маючи на меті полегшити доведення до кінця свого злочинного умислу, спрямованого на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_17, а також унеможливити будь-який опір з боку останнього, спричинив потерпілому удар рукояткою власного травматичного пістолета марки «Форт-12РМ» в область голови, внаслідок чого той на деякий час втратив свідомість.

У подальшому, скориставшись безпорадним станом ОСОБА_17, в автомобілі під керуванням ОСОБА_12 марки «ВАЗ-2110», працівники міліції ОСОБА_9 та ОСОБА_10, громадянин ОСОБА_29, діючи узгоджено та за попередньою змовою групою осіб, маючи злочинний умисел на спричинення ОСОБА_17 тілесних ушкоджень, вивезли його в безлюдне місце подалі від населеного пункту, а саме в лісовий масив Оленівського перевалу Порошківського лісництва поблизу с. Свалявка Перечинського району Закарпатської області, що розташований на відстані 25 метрів від зазначеної автодороги, між с.Свалявка та с. Оленівка Перечинського Закарпатської області.

Перебуваючи на вказаному місці, 22.07.2007 близько 23 години45 хвилин працівники міліції ОСОБА_9 та ОСОБА_10, за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_29 та ОСОБА_12, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, діючи узгоджено із спільною метою спричинили ОСОБА_17 тілесні ушкодження, витягнули останнього із машини. Коли потерпілий ОСОБА_17 перебував біля машини, ОСОБА_10, явно виходячи за межі наданих йому прав та повноважень працівника міліції, в порушення вимог ст.12 Закону України «Про міліцію», діючи узгоджено з ОСОБА_29, за допомогою спеціальних засобів працівника міліції - гумових палиць ( ПР-73), а ОСОБА_12 за допомогою дерев`яної біти спричинили йому численні удари в поперекову ділянку, в різні частини тулуба, а також в область стегон, а руками і ногами заподіяли потерпілому множинні удари в область голови та грудної клітини, при цьому ОСОБА_9, діючи умисно, використовуючи стиснутий у руці пістолет «Форт-12 РМ» спричинив рукояткою пістолета потерпілому ОСОБА_17 декілька ударів в тім`яну ділянку голови.

Унаслідок вказаних протиправних тій, ОСОБА_9 діючи за попередньою змовою групою осіб у співучасті з ОСОБА_34, ОСОБА_12 та ОСОБА_29, заподіяли ОСОБА_17 тілесні ушкодження у вигляді синця лівої орбітальної ділянки, синця лівої поперекової ділянки, синця на правій боковій половині тулуба, синця на правому стегні та синця на лівому стегні, садна верхньої третини лівої гомілки, множинні садна на правому колінному суглобі та на правій гомілці, садно лівої тім'яної ділянки голови, синця на правому ліктьовому суглобі, закритої черепно-мочкової травми, закритого кісткового перелому реберної дуги зліва, множинних гематом і саден грудної клітини, нижніх кінцівок, правої руки, уламкового перелому правої величної кістки з помірним зміщенням уламків, уламкового перелому кісток спинки носу з помірним зміщенням уламків, які виникли внаслідок дії тупих твердих предметів по ударному механізму дії, якими могли бути затиснуті в кулак руки та обуті ноги сторонньої людини, а також бейсбольні бити та гумові кийки.

Зазначені ушкодження потягли за собою розлад здоров'я на строк більше 21 дня та, відповідно до висновку експерта №999 від 17.08.2007, кваліфікуються як тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Після вказаного побиття потерпілого ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_49, залишивши ОСОБА_17 в лісовому масиві, з місця пригоди зникли.

Таким чином, ОСОБА_10, як зазначає досудове слідство, своїми вищевказаними протиправними діями умисно заподіяв істотну шкоду правам та інтересам ОСОБА_17 у вигляді порушення його конституційних прав на свободу та особисту недоторканність, завдав істотну шкоду його здоров'ю, а також у вказаний спосіб спричинив істотну шкоду інтересам держави у вигляді підриву авторитету та престижу органів внутрішніх справ України.

Таким чином, на думку сторони обвинувачення, ОСОБА_10 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.365 КК України, як перевищення влади, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих йому повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, що супроводжувалося насильством, болісними і такими що ображають особисту гідність потерпілого, діями.

Крім того, слідством у кримінальному провадженні встановлено, що ОСОБА_34 будучи працівником органів внутрішніх справ України, будучи особою, яка раніше за вищеописаних обставин вчинила тяжкий злочин у сфері службової діяльності, який полягав у перевищенні ним владних повноважень продовжуючи злочинну діяльність, являючись представником влади та працівником правоохоронного органу усупереч інтересам служби, використав надані йому владні повноваження співробітника міліції для вирішення особистих прохань працівника міліції ОСОБА_11 прикриваючись при цьому службовою діяльністю, діючи за попередньою змовою групою осіб з працівником міліції ОСОБА_9 перевищив надані йому владні повноваження при наступних обставинах.

Так, відповідно до наказу начальника УМВС України в Закарпатській області від 02 липня 2004 року № 168 о/с ОСОБА_10 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України, та згідно наказу від 14 липня 2005 року №235-о/с начальника УМВС України в Закарпатській області призначений на посаду інспектора спортивної команди при УМВС України в Закарпатській області.

Перебуваючи на службі в органах внутрішніх справ ОСОБА_10, згідно ст.20 Закону України «Про міліцію» являвся представником державного органу виконавчої влади, законні вимоги якою є обов'язковими для виконання громадянами і службовими скобами, а тому, перебуваючи на займаній посаді являвся представником влади, а відповідно до ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» - працівником правоохоронного органу.

До прав та обов'язків ОСОБА_10, як працівника органу внутрішніх справ, відповідно до Закону України «Про міліцію» входило, серед іншого, забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, запобігання правопорушенням та припинення їх. в передбачених законом випадках і в установленому порядку - застосовування сили та спеціальних засобів для захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу життю або здоров'ю працівника міліції.

Згідно ст.25 працівник міліції у межах повноважень, наданих законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

Таким чином, ОСОБА_10, на момент вчинення злочинів, відповідно до примітки 1 до ст. 364 КК України, був службовою особою, в силу постійно здійснюваних ним функцій представника влади.

Крім того, ОСОБА_11 відповідно до наказу УВС Закарпатського облвиконкому УРСР № 5 о/с від 16.01.1984 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ 26.12.1983 та у період вчинення ним злочину займав наступні посади:

- відповідно до наказу начальника УМВС України в Закарпатській області №66 о/с від 17.03.2004 призначений на посаду Ужгородського відділу по боротьбі з організованою злочинністю ( м. Ужгород) УБОЗ УМВС України в Закарпатській області;

- відповідно до наказу МВС України № 380 о/с від 22.07.2004 призначений на посаду начальника внутрішньої безпеки з оперативного обслуговування органів і підрозділів внутрішніх справ на Львівській безпеки ГУБОЗ МВС України;

- відповідно до наказу МВС України №432 о/с від 20.05.2005 призначений на посаду начальника 2-го обслуговування органів і підрозділів внутрішніх справ у Закарпатській області Департаменту внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України;

- відповідно до наказу МВС України № 591 о/с від 17.10.2006 призначений на посаду головного оперуповноваженого інспектора 1-го відділу 6-го міжрегіонального управління внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України;

- відповідно до наказу МВС України №709 о/с від 29.11.2006 призначений на посаду головною оперуповноваженого-інспектора(за рахунок посади головного оперуповноваженого -інспектора 1-го відділу 2-го міжрегіонального управління внутрішньої безпеки) відділу внутрішньої безпеки в Закарпатській області Департаменту внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України.

Перебуваючи в органах внутрішніх справ, ОСОБА_11 згідно ст.20 Закону України «Про міліцію» являвся представником державного органу виконавчої влади, законні вимоги якого є обов`язковими для виконання громадянами і службовими особами, а тому, перебуваючи на займаній посаді, являвся представником влади, а відповідно до ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»- працівником правоохоронного органу.

До прав та обов`язків ОСОБА_11, як працівника органу внутрішніх справ, відповідно до Закону України «Про міліцію», входило, серед іншого, забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, запобігання правопорушення та припинення їх, в передбачених законом випадках і в установленому порядку - застосування сили та спеціальних засобів для захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу життю або здоров`ю працівника міліції.

Згідно ст. 25 працівник міліції у межах повноважень, наданих йому законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

Таким чином, ОСОБА_11 на момент вчинення злочину, відповідно до примітки 1 ст.364 КК України, був службовою особою, в силу постійно здійснюваних ним функцій представника влади.

Відповідно до статті 2 Закону України « Про міліцію», основними завданнями міліції є: запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку ; виявлення кримінальних правопорушень; участь у розкритті кримінальних правопорушень у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, та інші.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про міліцію», міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній послідовності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції.

Згідно п.2 ч.1 ст.10 Закону України «Про міліцію», міліція відповідно до своїх завдань зобов`язана виявляти і припиняти кримінальні правопорушення.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_11 приблизно у 1988-1989 роках, познайомився з ОСОБА_50 та з яким почав підтримувати стосунки. Приблизно у 2003, ОСОБА_50 звернувся до ОСОБА_11 з пропозицією спільного придбання вантажного автомобіля, для ведення спільного бізнесу на що останній дав згоду і надав грошові кошти для його придбання.

За спільною домовленістю, ОСОБА_11 та ОСОБА_50, останній придбав сідловий тягач марки Е «IVECO MAGIRUS 50-8» 1998 року випуску, який був зареєстрований на ОСОБА_40, оскільки останній мав ліцензію на транспортні перевезення за кордон.

16.05.2004 ОСОБА_50 рухаючись за кермом автомобіля сідловий тягач - Е «IVECO МАGIRUS 50-8» 1998 року випуску д.н.з. НОМЕР_2, власником якого, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_14 був мешканець с. Поляна Свалявського району Закарпатської області ОСОБА_40 по автодорозі Київ-Чоп 635 км.+650 м. потрапив в дорожньо - транспортну пригоду зіткнувшись з автомобілем НОМЕР_6, під керуванням водія ОСОБА_42 Винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до постанови від 14.07.2004 судді Болехівського міського суду Івано-Франківської області був визнаний ОСОБА_42

Після дорожньо-транспортної пригоди, водій ОСОБА_50 та власник транспортного засобу ОСОБА_40, в травні 2004 року доставили сідловий тягач «Івеко-Євростар 440Е42» д.н.з. НОМЕР_2, для поточного ремонту на територію Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертрак-плюс» за адресою м. Львів вул. Шевченка, 313-Б, директором якого являється ОСОБА_6

Після доставки вказаного автомобіля для проведення ремонту, між власником автомобіля ОСОБА_40 та директором ТзОВ «Інтертрак- плюс» ОСОБА_6 договір укладений не був.

В період жовтня 2005 по лютий 2006, ремонтом автомобіля директор ТзОВ «Інтертрак-плюс» ОСОБА_6 не займався, про що стало відомо працівнику правоохоронного органу ОСОБА_51

Будучи обуреним діями директора ТзОВ «Інтертрак-плюс» ОСОБА_6, ОСОБА_11, являючись працівником правоохоронного органу, вступив в змову з оперуповноважений сектору боротьби нелегальної міграції відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми ГУ МВС України в Закарпатській області ОСОБА_9 та інспектором спортивної команди при УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_10, яких схилив до вчинення злочину, попросивши шляхом психологічного тиску на ОСОБА_6 заставити прискорити ремонт автомобіля сідлового тягача «Івеко-Євростар» 440Е42» д.н.з. НОМЕР_2, фактичним власником якого він являвся, на що вони дали свою добровільну згоду.

Приблизно в 20 числах лютого місяця 2006 року, до ТзОВ «Інтертрак-плюс» приїхали оперуповноважений сектору боротьби з нелегальною міграцією відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми ГУ МВС України в Закарпатській області ОСОБА_9 та інспектор спортивної команди при УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_10, які діючи за попередньою змовою групою осіб, на виконання вказівки ОСОБА_11, перевищуючи надану їм владу працівника міліції та явно виходячи за її межі, застосовуючи психологічне насильство, яке виразилось в погрозах фізичної розправи над ОСОБА_6 та членами його сім`ї, наказали останньому завершити ремонт автомобіля протягом одного місяця.

Приблизно в березні місяці 2006 року, оскільки ремонт автомобіля не був завершений, до ТзОВ «Інтертрак-плюс» приїхали працівник міліції ОСОБА_11 і оперуповноважений сектору боротьби нелегальною міграцією відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми ГУ МВС України в Закарпатській області ОСОБА_9 та інспектор спортивної команди при УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_10 та невстановлені слідством особи.

Перебуваючи в офісному приміщенні ТзОВ «Інтертрак-плюс» ОСОБА_11 застосовуючи психологічне насильство, яке виразилось в погрозах фізичної розправи, став вимагати у ОСОБА_6 передачі йому грошових коштів в сумі 2000 Євро, за тривалий ремонт автомобіля. Крім того, ОСОБА_11 застосовуючи психологічне насильство, перевищуючи надану йому владу працівника міліції та явно виходячи за її межі, яке виразилось в погрозах фізичної розправи над ОСОБА_6 та членами його сім`ї, став вимагати у ОСОБА_6 придбати сідловий тягач «Івеко-Євростар 440Е42» д.н.з. НОМЕР_2 за ціною 100 тис. грн.

В цей же день, ОСОБА_43 виконуючи незаконні вимоги працівника правоохоронного органу ОСОБА_11, який діяв за попередньою змовою групою осіб з оперуповноваженим сектору боротьби з нелегальною міграцією відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми ГУ МВС України в Закарпатській області ОСОБА_9 та інспектором спортивної команди при УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_10, сприймаючи погрози останніх цілком реально, боячись за своє життя та здоров'я та життя своєї родини, прибув до приміщення Віденської кав'ярні, яка розташована у м Львіві,пр-к Свободи, 12, де передав грошові кошти в сумі 2000 Євро, шо станом на березень 2006 за курсом Національного Банку України, дорівнює 12460 грн. (6 грн. 23 коп. х 2000 Євро = 12 460 грн.)

Крім того, в період березня 2006 по жовтень 2006, працівник правоохоронного органу ОСОБА_11 неодноразово телефонував ОСОБА_6 та використовуючи психологічне насильство, яке виразилось в погрозах фізичної розправи з ОСОБА_6 та його близькими родичами, перевищуючи надану йому владу працівника міліції та явно виходячи за її межі, примусив останнього підписати з ОСОБА_40 договір купівлі-продажу №15/06 від 17.04.2006 року щодо придбання сідлового тягача «Івеко-Євростар 440Е42» д.н.з. НОМЕР_2 за ціною 62 тис. грн.

03.10.2006 року, ОСОБА_6 діючи на виконання умов вищевказаного договору, та залишаючись під постійним психологічним тиском ОСОБА_11, який діяв за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_35 та ОСОБА_10, сприймаючи погрози останніх цілком реально, боячись за своє життя та здоров»я та життя і здоров'я своєї родини, був змушений придбати вантажівку, перерахувавши через відділення ВАТ «Банк Універсальний» грошові кошти в сумі 62 тис.грн., відповідно до платіжного доручення №1 від 03.10.2006 на розрахунковий рахунок ОСОБА_40, які після їх отримання, передав ОСОБА_11, оскільки останній був фактичним власником зазначеного вантажного автомобіля.

Після перерахування грошових коштів, ОСОБА_11 будучи працівником правоохоронного органу, маючи на меті доведення до кінця свого злочинного умислу, спрямованого на отримання грошових коштів в повному обсязі, а саме 100 тис.грн., застосовуючи психологічне насильство, яке виразилось в погрозах фізичної розправи, став вимагати у ОСОБА_6 перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ОСОБА_40, телефонуючи на телефон потерпілого ОСОБА_6

ОСОБА_6 виконуючи незаконні вимоги працівника правоохоронного органу ОСОБА_11, який діяв за попередньою змовою групою осіб з оперуповноваженим сектору боротьби нелегальною міграцією відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми ГУ МВС України в Закарпатській області ОСОБА_9 та інспектором спортивної команди при УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_10, сприймаючи погрози останніх цілком реально, боячись за своє життя та здоров'я, та життя і здоров'я своєї родини, виконуючи незаконні вимоги ОСОБА_11, відповідно до платіжного доручення №70418 SLVRL від 18.04.2007, перерахував на платіжну картку ОСОБА_11 грошові кошти в сумі 9 900 грн.

Сторона обвинувачення вважає, що своїми умисними та протиправними діями, ОСОБА_10 умисно заподіяв істотну шкоду правам та інтересам ОСОБА_6 у вигляді порушення його конституційних прав на свободу та особисту недоторканність, завдав істотну шкоду інтересам держави у вигляді підриву авторитету та престижу органів внутрішніх справ України, при цьому завдавши істотної шкоди охоронюваним правам та інтересам ОСОБА_6, що виразилось у спричиненні матеріальних збитків останньому на суму 84 360 грн., яка в 250 разів і більше перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, у зв`язку з чим спричинено тяжкі наслідки.

Таким чином, на думку сторони обвинувачення, ОСОБА_10 своїми умисними діями вчинив перевищення влади, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй повноважень, якщо вони заподіяли істотну школу охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, що спричинило тяжкі наслідки, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 365 КК України.

ОСОБА_11 обвинувачується досудовим розслідуванням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.365 КК України, яке скоїв при наступнимх обставинах.

Так, ОСОБА_11 працюючи на різних посадах в органах внутрішніх справ, діючи з попередньою змовою групою осіб з працівниками правоохоронного органу ОСОБА_9 та ОСОБА_10, перевищив владу, тобто умисно вчинивши дії, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень у вигляді порушення його конституційних прав на свободу та особисту недоторканність, а також завдав істотну шкоду інтересам держави у вигляді підриву авторитету та престижу органів внутрішніх справ України, при цьому завдавши істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам ОСОБА_6, що потягло тяжкі наслідки, що супроводжувалось погрозами в застосуванні насильства за наступних обставин.

Так, ОСОБА_11, відповідно до наказу УВС Закарпатського облвиконкому УРСР № 5 о/с від 16.01.1984 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ з 26.12.1983 та у період вчинення ним злочину займав наступні посади:

- відповідно до наказу начальника УМВС України в Закарпатській області №6 о/с від 17.03.2004 призначений на посаду заступника начальника Ужгородського відділу по боротьбі з організованою злочинністю ( м. Ужгород) УБОЗ УМВС України в Закарпатській області;

- відповідно до наказу МВС України №380 о/с 22.07.2004 призначений на посаду начальника внутрішньої безпеки з оперативного обслуговування органів і підрозділів внутрішніх справ на Львівській залізниці Департаменту внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України;

- відповідно до наказу МВС України №432 о/с від 20.05.2005 призначений на посаду начальника 2-го сектору відділу внутрішньої безпеки з оперативного обслуговування органів і підрозділів внутрішніх справ у Закарпатській області Департаменту внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України;

- відповідно до наказу МВС України №591 о/с від 17.10.2006 призначений на посаду головного оперуповноваженого інспектора 1-го відділу 6-го міжрегіонального управління внутрішньої безпеки Департаменту внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України;

- відповідно до наказу МВС України №709 о/с від 29.11.2006 призначений на посаду головного оперуповноваженого інспектора (за рахунок посади головного оперуповноваженого інспектора 1-го відділу 2-го міжрегіонального управління внутрішньої безпеки) відділу внутрішньої безпеки в Закарпатській області Департаменту внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України.

Перебуваючи на службі в органах внутрішній справ, ОСОБА_11 згідно ст.20 Закону України «Про міліцію» являвся представником державного органу виконавчої влади, законні вимоги якого є обов'язковими для виконання громадянами і службовими особами, а тому, перебуваючи на займаній посаді, являвся представником влади, а відповідно до ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»- працівником правоохоронного органу.

До прав га обов'язків ОСОБА_11, як працівника органу внутрішніх справ, відповідно до Закону України «Про міліцію» входило, серед іншого, забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, запобігання правопорушенням та припиненням їх, в передбачених законом випадках і в установленому порядку - застосування сили та спеціальних засобів для захисту громадян від нападу та інших дій, що створюють загрозу життю або здоров`ю працівника міліції.

Згідно ст.25 працівник міліції у межах повноважень, наданих законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну або кримінальну відповідальність.

Таким чином, ОСОБА_11 на момент вчинення злочину відповідно до примітки 1 до ст.364 КК України, був службовою особою, в силу постійно здійснюваних ним функцій представника влади.

Крім того, відповідно до наказу начальника УМВС України в Закарпатській області від 20 .10. 2005 року № 318 о/с ОСОБА_9 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ та згідно наказу від 31.10.2006 року №262 о/с начальника УМВС України в Закарпатській області призначений на посаду старшого оперуповноваженого сектору боротьби з незаконною міграцією відділу боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми УМВС України в Закарпатській області.

Перебуваючи на службі в органах внутрішніх справ України, ОСОБА_9 згідно ст.20 Закону України «Про міліцію» являвся представником державного органу виконавчої влади, законні вимоги якого є обов`язковими для виконання громадянами і службовими особами, а тому, перебуваючи на займаній посаді, являвся представником влади, а відповідно до ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»- працівником правоохоронного органу.

До прав та обов`язків ОСОБА_9, як працівника органу внутрішніх справ, відповідно до Закону України «Про міліцію» входило, серед іншого? забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, запобігання правопорушенням та їх припинення, в передбачених законом випадках і в установленому порядку - застосування сили та спеціальних засобів для захисту громадян і самозахисту громадян від нападу та інших дій, що створюють загрозу життю або здоров`ю працівника міліції.

Згідно ст.25 працівник міліції у межах повноважень, наданих законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

Таким чином, ОСОБА_9 на момент вчинення злочинів, відповідно до примітки 1 до ст. 364 КК України, був службовою особою, в силу постійно здійснюваних ним функцій представника влади.

Крім того, відповідно до наказу начальника УМВС України в Закарпатській області від 02.07.2004 року №168 о/с ОСОБА_10 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України, та згідно наказу від 14.07. 2005 року № 235 о/с начальника УМВС України в Закарпатській області призначений на посаду інспектора спортивної команди при УМВС України в Закарпатській області; згідно наказу від 31 жовтня 2006 року № 262- о/с начальника УМВС України в Закарпатській області призначений на посаду оперуповноваженого сектору боротьби зі злочинами у сфері працевлаштування за кордоном відділу боротьби зі злочинами пов`язаними з торгівлею людьми УМВС України в Закарпатській області.

Перебуваючи на службі в органах внутрішній справ, ОСОБА_10, згідно ст.20 Закону України «Про міліцію» являвся представником державного органу виконавчої влади, законні вимоги якого є обов'язковими для виконання громадянами і службовими особами, а тому, перебуваючи на займаній посаді являвся представником влади, а відповідно до ст.2 Закону України « Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»- працівником правоохоронного органу.

До прав га обов'язків ОСОБА_10 як працівника органу внутрішніх справ, відповідно до Закону України «Про міліцію» входило, серед іншого, забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод правопорушенням та припинення їх, в передбачених законом випадках і в установленому порядку - застосування сили та спеціальних засобів для захисту громадян і самозахисту громадян від нападу та інших дій, що створюють загрозу життю або здоров`ю працівника міліції.

Згідно ст.25 працівник міліції у межах повноважень, наданих законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої дії протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

Таким чином, ОСОБА_10 на момент вчинення злочинів відповідно до примітки 1 до ст.364 КК України, був службовою особою, в силу постійно здійснюваних ним функцій представника влади.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про міліцію» основними завданнями міліції є:запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушень; участь у розкритті кримінальних правопорушень у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, та інші.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про міліцію», міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції.

Згідно п.2, ч.1 ст.10 Закону України «Про міліцію», міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана виявляти, запобігати і припиняти кримінальні правопорушення.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_11 приблизно у 1988-1989 роках, познайомився з ОСОБА_39, з яким почав підтримувати стосунки. Приблизно у 2003, ОСОБА_39 звернувся до ОСОБА_11 з пропозицією спільного придбання вантажного автомобіля, для ведення спільного бізнесу, на що останній дав свою згоду і надав грошові кошти для його придбання.

За спільною домовленістю, ОСОБА_11 та ОСОБА_39, останній придбав сідловин тягач -Е «IVECO MAGIRUS 50-8» 1998 року випуску, який був зареєстрований на ОСОБА_40, оскільки останній мав ліцензію на транспортні перевезення за кордон.

16.05.2004 ОСОБА_39 рухаючись за кермом автомобіля сідловий тягач - Е «IVECO MAGIRUS 50-8» 1998 року випуску д.н.з. НОМЕР_2, власником якого згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_14 був мешканець АДРЕСА_6 ОСОБА_40, по автодорозі Київ-Чоп 635 км.+ 650 м. потрапив в дорожньо-транспортну пригоду, зіткнувшись з автомобілем НОМЕР_7, під керуванням водія ОСОБА_42 Винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до постанови судді від 14.07.2004 Болехівського міського суду Івано-Франківської області був визнаний ОСОБА_42

Після дорожньо - транспортної пригоди, водій ОСОБА_39 та власник ОСОБА_40 у травні 2004 року для поточного ремонту доставили сідловий тягач «Івеко-Євростар 440Е42» д.н.з. НОМЕР_2, на територію Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертрак-плюс», за адресою: м.Львів, вул. Шевченка, З1З-Б, директором якого являється ОСОБА_6

Після доставки вказаного автомобіля, для проведення ремонту, між власником автомобіля ОСОБА_40 та директором ТзОВ «Інтертрак-плюс» ОСОБА_52 договір укладений не був.

В період жовтня 2005 по лютий 2006, ремонт автомобіля директор ТзОВ «Інтертрак- плюс» ОСОБА_6 не займався, про що стало відомо працівнику правоохоронного органу ОСОБА_11

Будучи обуреним діями директора ТзОВ «Інтертракс-плюс» ОСОБА_6, ОСОБА_11 являючись працівником правоохоронного органу, вступив в змову з оперуповноваженим сектору боротьби нелегальної міграції відділу боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми ГУ МВС України в Закарпатській області ОСОБА_9 та інспектором спортивної команди при УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_10, яких схилив до вчинення злочину, попросивши шляхом психологічного тиску на ОСОБА_6, заставити прискорити ремонт автомобіля сідлового тягача «Івеко-Євростар 440Е42» д.н.з.НОМЕР_2, фактичним власником якого він являвся, на що вони дали свою добровільну згоду.

Приблизно в 20 числах лютого місяця 2006 року, до ТзОВ «Інтертрак-плюс» приїхали оперуповноважений сектору боротьби нелегальною міграцією відділу боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми ГУ МВС України в Закарпатській області ОСОБА_9 та інспектор спортивної команди при УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_10, які діючи за попередньою змовою групою осіб, на виконання вказівки ОСОБА_11, перевищуючи надану їм владу працівника міліції та явно виходячи за її межі, застосовуючи психологічне насильство, яке виразилось в погрозах фізичної розправи над ОСОБА_6 та членами його сім'ї, наказали останньому завершити ремонт автомобіля протягом одного місяця.

Приблизно в березні місяці 2006 року, оскільки ремонт автомобіля не був завершений, до ТзОВ «Інтертрак-плюс» приїхали працівник міліції ОСОБА_11, оперуповноважений сектору боротьби нелегальною міграцією відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_9 та інспектор спортивної команди при УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_10 та невстановлені слідством особи.

Перебуваючи в офісному приміщенні ТзОВ «Інтертрак-плюс» ОСОБА_11 застосовуючи психологічне насильство, яке виразилось в погрозах фізичної розправи, став вимагати у ОСОБА_6 передачі йому грошових коштів в сумі 2000 Евро, за тривалий ремонт автомобіля. Крім того, ОСОБА_11 застосовуючи психологічне насильство, перевищуючи надану йому владу працівника міліції та явно виходячи за її межі, яке виразилось в погрозах фізичної розправи над ОСОБА_6 та членами його сім»і, став вимагати у ОСОБА_6 придбати сідловий тягач «Івеко-Євростар» 440Е42 д.н.з. РЕ за ціною 100 000 грн.

В цей же день, ОСОБА_6 виконуючи незаконні вимоги працівника правоохоронного органу ОСОБА_11, який діяв за попередньою змовою групою осіб з оперуповноваженим сектору боротьби нелегальною міграцією відділу боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми ГУ МВС України в Закарпатській області ОСОБА_9 та інспектором спортивної команди при УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_10, сприймаючи погрози останніх цілком реально, боячись за своє життя та здоров`я, та життя і здоров»я своєї родини, прибув до приміщення Віденської кав'ярні, яка розташована у м. Львів, пр-кт Свободи, 12, де передав грошові кошти в сумі 200 Евро, що станом на березень 2006р. за курсом Національного Банку України, дорівнює 12460 грн. ( 6 грн. 23. коп. х 2 000 Евро = 12 460 грн.)

Крім того, в період березня 2006 по жовтень 2006, працівник правоохоронного органу ОСОБА_11 неодноразово телефонував ОСОБА_6 та використовуючи психологічне насильство, яке виразилось в погрозах фізичної розправи з ОСОБА_6 та його близькими родичами, перевищуючи надану йому владу працівника міліції та явно виходячи за її межі, примусив останнього підписати з ОСОБА_40 договір купівлі-продажу №15/06 від 17.04.2006 року щодо придбання сідлового тягача «Івеко- Євростар 440Е42» д.н.з. НОМЕР_2 за ціною 62 тис. грн.

03.10.2006 року, ОСОБА_6 діючи на виконання умов вищевказаного договору, та залишаючись під постійним психологічним тиском ОСОБА_11, який за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_20 та ОСОБА_10, сприймаючи погрози останніх цілком реально, боячись за своє життя та здоров`я, та життя і здоров»я своєї родини, був змушений придбати вантажівку, перерахувавши через відділення ВАТ «Банк Універсальний» грошові кошти в сумі 62 тис. грн., відповідно до платіжного доручення № 1 від 03.10.2006 на розрахунковий рахунок ОСОБА_40, які після їх отримання, передав ОСОБА_11, оскільки останній був фактичним власником зазначеного вантажного автомобіля.

Після перерахування грошових коштів, ОСОБА_11 будучи працівником правоохоронного органу, маючи на меті доведення до кінця свого злочинного умислу, спрямованого на отримання грошових коштів в повному обсязі, а саме 100 тис. грн., застосовуючи психологічне насильство, яке виразилось в погрозах фізичної розправи, став вимагати у ОСОБА_6 перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ОСОБА_40, телефонуючи на телефон потерпілого ОСОБА_6

ОСОБА_6, виконуючи незаконні вимоги працівника правоохоронного органу ОСОБА_11, який діяв за попередньою змовою групою осіб з оперуповноваженим сектору боротьби незаконною міграцією відділу боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми ГУ МВС України в Закарпатській області ОСОБА_9 та інспектором спортивної команди при УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_10, сприймаючи погрози останніх цілком реально, боячись за своє здоров`я та здоров»я та життя своєї родини, виконуючи незаконні вимоги ОСОБА_11, відповідно до платіжного доручення №70418 SLVRL від 18.04.2007, перерахував на платіжну картку ОСОБА_11 грошові кошти в сумі 9 900 грн.

Своїми умисними та протиправними діями, ОСОБА_11 умисно заподіяв істотну шкоду правам та інтересам ОСОБА_6 у вигляді порушення його конституційних прав на свободу та особисту недоторканість та завдав істотну шкоду інтересам держави у вигляді підриву авторитету та престижу органів внутрішніх справ України, при цьому завдавши істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам ОСОБА_6, що виразилось у спричиненні матеріальних збитків останньому на суму 84 360 грн., яка в 250 разів і більше перевищує неоподатковуваний мінімум громадян, у зв`язку з чим спричинено тяжкі наслідки.

Таким чином, на думку сторони обвинувачення, ОСОБА_11 своїми умисними діями вчинив перевищення влади, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, що потягло тяжкі наслідки, тобто, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.365 КК України.

ОСОБА_12 досудовим розслідуванням обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27- ст.365 ч.2, ч.1 ст.122 КК України, які вчинив при наступних обставинах.

ОСОБА_12 стороною обвинувачення обвинувачується у підбуренні до перевищення влади, тобто умисного вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони супроводжувалися насильством, застосування зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого діями, та в спричиненні умисних середньої тяжкості тілесних ушкоджень, які не є небезпечним для життя і не потягли за собою наслідків, передбачених у статті 121 Кримінального кодексу України, але такі, що спричинили тривалий розлад здоров`я, тобто у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 27, ст. 365 ч.2, ст.122 ч.1 КК України.

Так, відповідно до наказу начальника УМВС України в Закарпатській області від 20.10. 2005 року №318 о/с ОСОБА_9 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України, та згідно наказу від 31.10. 2006 року №262-о/с начальника УМВС України в Закарпатській області призначений на посаду старшого оперуповноваженого сектору боротьби з незаконною міграцією відділу боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми УМВС України в Закарпатській області.

Перебуваючи на службі в органах внутрішніх справ, ОСОБА_9 згідно ст.20 Закон України «Про міліцію» являвся представником державного органу виконавчої влади, законні вимоги якого є обов`язковими для виконання громадянами і службовими особами, а тому, перебуваючи на займаній посаді, являвся представником влади, а відповідно до ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» - працівником правоохоронного органу.

До прав та обов`язків ОСОБА_9, як працівника органу внутрішніх справ, відповідно до Закону України «Про міліцію» входило, серед іншого, забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав та свобод, запобігання правопорушенням та припиненням їх, а в передбачених законом випадках і в установленому порядку - застосування сили та спеціальних засобів захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу життю або здоров`ю працівника міліції.

Згідно ст.25 працівник міліції у межах повноважень, наданих законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

Таким чином, ОСОБА_9 на момент вчинення злочинів, відповідно до примітки 1 до ст.364 КК України, був службовою особою в силу постійно здійснюваних ним функцій представника влади.

Крім того, відповідно до наказу начальника УМВС України в Закарпатській області від 02.07.2004 року № 168 о/с ОСОБА_10 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України, та згідно наказу № від 31.10.2006 року № 262-о/с начальника УМВС України в Закарпатській області призначений на посаду оперуповноваженого сектору боротьби зі злочинами у сфері працевлаштування за кордоном відділу боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми УМВС України в Закарпатській області.

Перебуваючи на службі в органах внутрішніх справ, ОСОБА_10, згідно ст.20 Закону України «Про міліцію» являвся представником державного органу виконавчої влади, законні вимоги якого є обов`язковими для виконання громадянами і службовими особами, а тому, перебуваючи на займаній посаді, являвся представником влади, а відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» - працівником правоохоронного органу.

До прав та обов`язків ОСОБА_10, як працівника органу внутрішніх справ, відповідно до Закону України « Про міліцію» входило, серед іншого, забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, запобігання правопорушенням та припинення їх, в передбачених законом випадках і в установленому порядку - застосовувати сили та спеціальних засобів для захисту громадян від нападу та інших дій, що створюють загрозу життю або здоров`ю працівника міліції.

Згідно ст.25 Закону працівник у межах повноважень наданих законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

Таким чином, ОСОБА_10 на момент вчинення злочинів, відповідно до примітки 1 до ст.364 КК України, був службовою особою, в силу постійно здійснюваних ним функцій представника влади.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про міліцію», основними завданнями міліції є:запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушень; участь у розкритті кримінальних правопорушень у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, та інше.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про міліцію», міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь - яких незаконних дій або бездіяльності міліції.

Згідно п.2 ч.1 ст.10 Закону України «Про міліцію», міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана виявляти, запобігати і припиняти кримінальні правопорушення.

Відповідно до п.21 Закону України «Про міліцію», міліції для виконання покладених на неї обов'язків надається право: зупиняти транспортні засоби в разі порушення правил дорожнього руху, наявних ознак, що свідчать про технічну несправність транспорту або забруднення ним навколишнього середовища, а також при наявності даних про те, що він використовуються з протиправною метою; оглядати транспортні засоби і перевіряти у водіїв документи на право користування і керування ними; організовувати при необхідності медичний огляд водіїв, затримувати, відстороняти від керування транспортними засобами осіб, які перебувають у стані сп`яніння, а також тих, які не мають документів на право керування або користування транспортними засобами, позбавляти водіїв у передбачених законодавством випадках права керування транспортними засобами.

Згідно ст.10 Закону України «Про міліцію», міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених цим Законом. Застосуванню сили та спеціальних засобів в вогнепальної зброї повинно передувати попередження про намір їх використання, якщо дозволяють обставини. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби і зброя можуть застосовуватись, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров`ю громадян чи працівників міліції.

Перевищення повноважень по застосуванню сили, в тому числі спеціальних засобів і зброї, тягне за собою відповідальність встановлену законом.

Так, досудовим розслідуванням встановлено, що 22.07.2007 у ОСОБА_12, який разом зі своїми знайомими ОСОБА_31 та ОСОБА_32, відпочивав на березі річки Тур`я неподалік с. Порошково Перечинського району Закарпатської області, виник конфлікт на ґрунті особистих неприязних стосунків з громадянами ОСОБА_17 та ОСОБА_18

На грунті особистих неприязних стосунків у ОСОБА_12, який вважав себе ображеним, виник умисел на помсту, шляхом спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_17 та ОСОБА_18

З метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_12 звернувся до свого знайомого ОСОБА_29, який в свою чергу звернувся з особистим проханням помститись ОСОБА_17 та ОСОБА_18 до раніше знайомого йому працівника міліції ОСОБА_9

Того ж дня, тобто 22.07.2007, старший оперуповноважений сектору боротьби з незаконною міграцією ВБПЗТЛ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_35 у якого, у зв'язку з проханням ОСОБА_29, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій з використанням наданих йому повноважень співробітника міліції для вирішення особистих прохань знайомих, заручившись підтримкою оперуповноваженого ВБПЗТЛ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_10, разом з ним та громадянином ОСОБА_29 близько 23.00 години виїхали до с.Тур'я Бистра Перечинського району.

З метою доведення до кінця свого злочинного умислу, 22.07.2007 ОСОБА_33, діючи за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_10 та ОСОБА_29 на автомобілі «БМВ» під керуванням ОСОБА_9 виїхали до с. Тур'я Бистра Перечинського району, де при в'їзді у вказане село, зустрілись з ОСОБА_12, який повідомив їм про обставини конфлікту та попросив йому допомогти помститись особам, з якими у нього виник конфлікт, шляхом спричинення їм тілесних ушкоджень. При цьому, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_29 погодились на злочинну пропозицію ОСОБА_12

Після цього, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_29 узгодивши спільний план злочинних дій, який полягав у помсті ОСОБА_17, шляхом спричинення останньому тілесних ушкоджень, пересіли до автомобіля ОСОБА_12 марки «ВАЗ -2110», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та поїхали по вул. І.Франка вказаного населеного пункту.

В той же вечір, 22.07.2007 близько 23 години 30 хвилин, зазначені особи-ОСОБА_9., ОСОБА_10 та ОСОБА_29, перебуваючи в автомобілі під керуванням ОСОБА_12, рухаючись по вул. І. Франка с.Тур`я Бистра, побачили автомобіль ОСОБА_17, на якого ОСОБА_12, вказав як на особу, з якою в нього виник конфлікт.

Блимаючи дальнім світлом фар та обігнавши автомобіль «ВАЗ- 2107», реєстраційний номер НОМЕР_5 під керуванням водія ОСОБА_17, ОСОБА_12 примусив його зупинитись, при цьому ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_29 діючи узгоджено, з метою реалізації свого злочинного умислу, вийшли з автомобіля та підійшли до автомобіля ОСОБА_17 для вчинення протиправних дій.

Продовжуючи свої неправомірні дії, ОСОБА_9 діючи умисно та за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_10,ОСОБА_29 та ОСОБА_12, пред`явив ОСОБА_17 службове посвідчення працівника міліції, відрекомендувався працівником управління внутрішніх справ Закарпатської області, без будь-яких правових підстав в порушення вимог ст.10 Закону України «Про міліцію», під приводом відсутності у ОСОБА_17 посвідчення водія, використовуючи свої владні повноваження, діючи в супереч інтересам служби, запропонував останньому пересісти до їх автомобіля та проїхати з ним до помешкання ОСОБА_17 за посвідченням водія.

Виконуючи вимогу ОСОБА_9, як працівника міліції та представника влади, сприймаючи вимоги останнього, як такі, що відповідають вимогам закону, ОСОБА_17 погодився на вказану пропозицію та пересів до автомобіля під керуванням ОСОБА_12, в якому при цьому знаходились також ОСОБА_10 та ОСОБА_29

Перебуваючи в автомобілі ОСОБА_12- ОСОБА_9, продовжуючи перевищувати надані йому владні повноваження працівника міліції, маючи на меті полегшити доведення до кінця свого злочинного умислу, спрямованого на спричинення ушкоджень ОСОБА_17, а також унеможливити будь-який опір з боку останнього, спричинив потерпілому удар рукояткою власного травматичного пістолета марки «Форт-12РМ» в область голови, внаслідок чого той на деякий час втратив свідомість.

У подальшому, скориставшись безпорадним станом ОСОБА_17 в автомобілі під керуванням ОСОБА_12 марки «ВАЗ -2110», працівники міліції ОСОБА_9, ОСОБА_10, громадянин ОСОБА_54, діючи узгоджено та за попередньою змовою групою осіб, маючи злочинний умисел на спричинення ОСОБА_17 тілесних ушкоджень, вивезли його в безлюдне місце подалі від населеного пункту, а саме в лісовий масив Оленівського перевалу Закарпатської області, що розташований на відстані 25 метрів від зазначеної автодороги, між с. Свалявка та с. Оленівка Перечинського району Закарпатської області.

Перебуваючи на вказаному місці, 22.07.2007 близько 23 години 45 хвилин працівники міліції ОСОБА_9 та ОСОБА_10, за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_29 та ОСОБА_12, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, діючи узгоджено із спільною метою спричинили ОСОБА_17 тілесні ушкодження, витягнули останнього з машини. Коли потерпілий ОСОБА_17 перебував біля машини, ОСОБА_10 явно виходячи за межі наданих йому прав та повноважень працівника міліції, в порушення вимог ст.12 Закону України « Про міліцію», діючи узгоджено з ОСОБА_29 за допомогою спеціальних засобів працівника міліції - гумових палиць ( ПР-73), а ОСОБА_12 за допомогою дерев`яної бити спричинили йому численні удари в поперекову ділянку, в різні частини тулуба, а також в область стегон, а руками і ногами заподіяли потерпілому множинні удари в область голови та грудної клітини, при цьому ОСОБА_9, діючи умисно, використовуючи стиснутий у руці пістолет «Форт-12РМ», спричинив рукояткою пістолета потерпілому ОСОБА_17 декілька ударів в тім`яну ділянку голови.

Внаслідок вказаних протиправних дій, ОСОБА_9 діючи за попередньою змовою, групою осіб у співучасті з ОСОБА_10, ОСОБА_12 та ОСОБА_29 заподіяли ОСОБА_17 тілесні ушкодження у вигляді синця лівої орбітальної ділянки, синця лівої поперекової ділянки, синця на правій боковій половині тулуба, синця на правому стегні та синця на лівому стегні, садна верхньої третини лівої гомілки, множинні садна на правому колінному суглобі та на правій гомілці садно лівої тім`яної ділянки голови, синця на правому ліктьовому суглобі, закритої черепно-мозкової травми, закритого кісткового перелому реберної дуги зліва, множинних гематом і саден грудної клітини, нижніх кінцівок, правої руки, уламкового перелому правої величної кістки з помірним зміщенням уламків, які виникли внаслідок дій тупих твердих предметів по ударному механізму дії, якими могли бути затиснуті в кулак руки та обуті ноги сторонньої людини, а також бейсбольні біти та гумові кийки.

Зазначені ушкодження потягли за собою розлад здоров`я на строк більше 21 дня та, відповідно до висновку експерта №999 від 17.08.2007, кваліфікуються як тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Після вказаного побиття потерпілого, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12 та ОСОБА_29, залишили ОСОБА_17 в лісовому масиві, з місця пригоди зникли.

Таким чином, на думку сторони обвинувачення, ОСОБА_12 вчинив кримінальне правопорушення- співвиконання, шляхом співучасті з працівниками правоохоронного органу ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у перевищенні влади, тобто умисного вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, що супроводжувалися насильством та застосуванням зброї і спеціальних засобів, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого діями, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ст.27 ч.2- ст.365 ч.2 КК України.

Крім цього, 22.07.2007 у ОСОБА_12, який разом зі своїми знайомими ОСОБА_31, та ОСОБА_32, відпочивав на березі річки Тур`я неподалік с. Порошково Перечинського району Закарпатської області виник конфлікт на ґрунті особистих неприязних відносин з громадянами ОСОБА_17 та ОСОБА_18

На ґрунті особистих неприязних стосунків у ОСОБА_12, який вважав себе ображеним виник умисел на помсту, шляхом спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_17 та ОСОБА_18

З метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_12 звернувся до свого знайомого ОСОБА_29, який в свою чергу звернувся з особистим проханням помститись ОСОБА_17 та ОСОБА_18 до раніше знайомого йому працівника міліції ОСОБА_9

Того ж дня, тобто 22.07.2007, старший оперуповноважений сектору боротьби з незаконною міграцією ВБЗПТЛ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_9, у якого у зв`язку із проханням ОСОБА_29, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій з використанням наданих йому владних повноважень співробітника міліції для вирішення особистих прохань знайомих, заручившись підтримкою оперуповноваженого ВБЗПТЛ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_10, разом з ним та громадянином ОСОБА_29 близько 23.00 години виїхали до с. Тур`я Бистра Перечинського району.

З метою доведення до кінця свого злочинного умислу, 22.07.2007 ОСОБА_9 діючи за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_10 та ОСОБА_29 на автомобілі «БМВ» під керуванням ОСОБА_9, виїхали в с. Тур`я Бистра Перечинського району, де при в`їзді у вказане село, зустрілись з ОСОБА_12, який повідомив їм про обставини конфлікту та попросив допомогли помститись особам, з якими у нього виник конфлікт, шляхом спричинення їм тілесних ушкоджень. При цьому, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_29 погодились на злочинну пропозицію ОСОБА_12

Після цього ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_29 узгодивши свій злочинний план дій, який полягав у помсті ОСОБА_17, шляхом спричинення останньому тілесних ушкоджень, пересіли до автомобіля ОСОБА_12 марки «ВАЗ-2110», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та поїхали по вул. І. Франка вказаного населеного пункту.

В той же вечір, 22.07.2007 близько 23години 30хвилин, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_29 перебуваючи в автомобілі під керуванням ОСОБА_12, рухаючись по вул. Ів.Франка с.Тур»я Бистра, побачили автомобіль ОСОБА_17, на якого ОСОБА_12 вказав, як на особу, з якою в нього виник конфлікт.

Блимаючи дальнім світлом фар та обігнавши автомобіль «ВАЗ- 2107», реєстраційний номер НОМЕР_5 під керуванням водія ОСОБА_17, ОСОБА_12 примусив його зупинитись, при цьому ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_29 діючи узгоджено, з метою реалізації свого злочинного умислу, вийшли з автомобіля та підійшли до автомобіля ОСОБА_17 для вчинення протиправних дій.

Продовжуючи свої неправомірні дії, ОСОБА_9, діючи умисно та за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_10, ОСОБА_29 та ОСОБА_12, пред`явив ОСОБА_17 своє службове посвідчення працівника міліції, відрекомендувався працівником управління внутрішніх справ Закарпатської області, без будь-яких правових підстав, в порушення вимог ст.10 п.21. Закону України «Про міліцію» під приводом відсутності у ОСОБА_17 посвідчення водія, використовуючи свої владні повноваження, діючи всупереч інтересам служби, запропонував останньому пересісти до їх автомобіля та проїхати з ними до помешкання ОСОБА_17 за посвідченням водія.

Виконуючи вимогу ОСОБА_9, як працівника міліції та представника влади, сприймаючи вимоги останнього, як такі, що відповідають вимогам закону, ОСОБА_17 погодився на вказану пропозицію та пересів до автомобіля під керуванням ОСОБА_12, в якому при цьому також знаходились ОСОБА_10 та ОСОБА_29

Перебуваючи в автомобілі, ОСОБА_9, продовжуючи перевищувати надані йому владні повноваження працівника міліції, маючи на меті полегшити доведення до кінця свого злочинного умислу, спрямованого на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_17, а також унеможливити будь-який опір з боку останнього, спричинив потерпілому удар рукояткою власного травматичного пістолета марки «Форт-12РМ» в область голови, внаслідок чого той на деякий час втратив свідомість.

У подальшому, скориставшись безпорадним станом ОСОБА_17 в автомобілі під керуванням ОСОБА_12 марки «ВАЗ-2110», працівники міліції ОСОБА_9, ОСОБА_10, та ОСОБА_29, діючи узгоджено та за попередньою змовою групою осіб, маючи умисел на спричинення ОСОБА_17 тілесних ушкоджень, вивезли його в безлюдне місце подалі від населеного пункту, а саме в лісовий масив Оленівського перевалу Порошківського лісництва поблизу с.Свалявка Перечинського району Закарпатської області, що розташований на відстані 25 метрів від зазначеної автодороги, між с. Свалявка та Оленівка Перечинського району Закарпатської області.

Перебуваючи на вказаному місці, 22.07.2007 близько 23 години 25 хвилин, працівники міліції ОСОБА_9 та ОСОБА_10, за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_29 та ОСОБА_12, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, діючи узгоджено із спільною метою спричинили ОСОБА_17 тілесні ушкодження, витягнули останнього з машини. Коли потерпілий ОСОБА_17 перебував біля машини, ОСОБА_10, явно виходячи за межі наданих йому прав та повноважень працівника міліції, в порушення вимог ст.12 Закону України «Про міліцію», діючи узгоджено з ОСОБА_29, за допомогою спеціальних засобів працівника міліції-гумових палиць ( ПР-73), а ОСОБА_12 за допомогою дерев`яної бити, спричинили йому численні удари в поперекову ділянку, в різні частини тулуба, а також в область голови та грудної клітини, при цьому ОСОБА_9, діючи умисно, використовуючи стиснутий у руці пістолет «Форт-12РМ» спричинив рукояткою пістолета потерпілому ОСОБА_17 декілька ударів в тім`яну ділянку голови.

Внаслідок вказаних протиправних дій, ОСОБА_9 діючи за попередньою змовою групою осіб у співучасті з ОСОБА_10, ОСОБА_12 та ОСОБА_29, заподіяли ОСОБА_17 тілесні ушкодження у вигляді синця лівої орбітальної ділянки, синця лівої поперекової ділянки, синця на правій боковій половині тулуба, синця на правому стегні та синця на лівому стегні, садна верхньої третини лівої гомілки, множинні садна на правому колінному суглобі та на правій гомілці, садно лівої тім`яної ділянки голови, синця на правому ліктьовому суглобі, закритої черепно- мозкової травми, закритого кісткового перелому правої величної кістки з помірним знищення уламків, уламкового перелому кісток спинки носу з помірним зміщення уламків, які виникли внаслідок дій тупих твердих предметів по ударному механізму дії, які могли бути затиснуті в кулак руки та обуті ноги сторонньою людини, а також бейсбольної біти та гумові кийки.

Зазначені ушкодження потягли за собою розлад здоров`я на строк більше 21 дня та, відповідно до висновку експерта №999 від 17.08.2007, кваліфікуються як тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Після вказаного побиття потерпілого ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12 та ОСОБА_29, залишили ОСОБА_17 в лісовому масиві, з місця пригоди зникли.

Таким чином, на думку сторони обвинувачення, ОСОБА_12 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КК України, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 Кримінального кодексу України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Не погоджуючись із вказаним вироком суду прокурор Яценко В.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду першої інстанції скасувати, провести судове слідство під час якого повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, оскільки вони досліджені судом першої інстанції не повністю та з порушеннями. Ухвалити новий вирок, яким визнати винними: ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 365, ч. 1 ст. 129, ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 377 КК України та призначити покарання за ч. 2 ст. 365 КК України - 4 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 2 роки; за ч. 1 ст. 129 КК України - 2 роки обмеження волі; за ч. 3 ст. 365 КК України - 8 років позбавлення з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки; за ч. 2 ст. 377 КК України - 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та засудити на 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки.

ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 365, ч. 3 ст. 365, ч. 3 ст. 365 КК України та призначити покарання : за ч. 2 ст. 365 КК України - 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 2 роки; за ч. 3 ст. 365 КК України - 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки. На підставі ст. 70 КК України визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та засудити на 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки.

ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України та призначити покарання : за ч. 3 ст. 365 КК України - 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки. На підставі ч.1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнити від відбування призначеного покарання у зв'язку із спливом строків давності (злочин вчинено у липні 2006 року).

ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 365, ч. 1 ст. 122 КК України та призначити покарання: за ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 365 КК України - 3 роки позбавлення волі; за ч. 1 ст. 122 КК України - 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та засудити на 3 роки позбавлення волі.

Мотивує це тим, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню із підстав невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального правопорушення лише у разі, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути, зокрема, на обставини, що викривають або виправдовують обвинуваченого. Зазначає, що про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження свідчать відсутність оцінки доказів та інші порушення у сфері оцінки доказів, зокрема, коли при прийнятті відповідного судового рішення в основі внутрішнього переконання суду під час оцінки доказів не лежали всебічне, повне й неупереджене дослідження всіх обставин кримінального провадження й вимоги закону; кожний доказ не був оцінений з точки зору належності, допустимості та взаємозв'язку; коли якийсь доказ або їх сукупність мали для суду наперед встановлену силу.

На вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 24 липня 2017 року потерпілий ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині, що стосується епізоду з ОСОБА_6, а саме в частині, в якій ОСОБА_11 у пред'явленому йому обвинуваченні було визнано невинуватим та виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України; ОСОБА_9 у пред'явленому обвинуваченні було визнано невинуватим та виправдано за ч. 3 ст. 365 КК України за недоведеністю у вчиненні ним даного кримінального правопорушення; ОСОБА_10 у пред'явленому обвинуваченні було визнано невинуватим та виправдано за ч. 3 ст. 365 КК України за недоведеністю у вчиненні ним даного кримінального правопорушення. Постановити новий вирок, яким ОСОБА_11 у пред'явленому йому обвинуваченні за ч. 3 ст. 365 КК України визнати винним; ОСОБА_9 у пред'явленому обвинуваченні визнати винним за ч. 3 ст. 365 КК України; ОСОБА_10 у пред'явленому обвинуваченні за епізодом відносно ОСОБА_6 визнати винним за ч. 3 ст. 365 КК України. Мотивує це тим, що вироком суду не погоджується, вважає його незаконним.

На апеляційну скаргу прокурора Яценка В.І. захисник ОСОБА_55 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 подала заперечення, в якому просить вирок суду першої інстанції залишити без змін та відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора. Зазначає, що вирок суду є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

На апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_6 захисник ОСОБА_55 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 подала заперечення, в якому просить вирок суду першої інстанції залишити без змін та відмовити в задоволенні апеляційної скарги потерпілого. Зазначає, що вирок суду є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

На апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_6 обвинувачений ОСОБА_11 подав заперечення, в якому просить вирок суду першої інстанції залишити без змін та відмовити в задоволенні апеляційної скарги потерпілого. Зазначає, що вирок суду є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

На апеляційну скаргу прокурора Яценка В.І. обвинувачений ОСОБА_11 подав заперечення, в якому просить в якому просить вирок суду першої інстанції залишити без змін та відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора. Зазначає, що вирок суду є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора Добровольського П.О., який підтримав апеляційну скаргу прокурора Яценка В.І. та апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_6, виступи потерпілого ОСОБА_6 та захисників ОСОБА_13 та ОСОБА_14 в його інтересах, які підтримали апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_6 та апеляційну скаргу прокурора Яценка В.І., виступи обвинувачених-виправданих ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та захисника Романик Н.В. в їх інтересах, які заперечили апеляційні скарги прокурора Яценка В.І. та потерпілого ОСОБА_6, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора Яценка В.І. та потерпілого ОСОБА_6 до задоволення не підлягають, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів провадження та вироку суду, обвинувачений ОСОБА_9 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушеннях, передбачених ч.2 ст.365, ч.3 ст.365, ч.1 ст.129, ч.2 ст. 377 КК України, не визнав; обвинувачений ОСОБА_10 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушеннях, передбачених ч.2 ст.365, ч.3 ст. 365 КК України, не визнав; обвинувачений ОСОБА_11 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.365 КК України, не визнав; обвинувачений ОСОБА_12 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.27-ч.2 ст.365, ч.1 ст.122 КК України, не визнав.

Судом першої інстанції в ході судового розгляду по епізоду за лютий місяць 2006р. відносно потерпілого ОСОБА_6 щодо обвинувачених ОСОБА_11, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за ч.3 ст.365 КК України встановлено, що обвинувачені ОСОБА_11,ОСОБА_10,ОСОБА_9 не визнали себе винними за ч. З ст. 365 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_11 своєї вини у вчиненні даного злочину не визнав та пояснив, що дійсно в 2003 році разом з ОСОБА_39 за спільною домовленістю придбали для ведення спільного бізнесу за кошти ОСОБА_11 сідловий тягач - Е «IVECO MAGIRUS 50-8» 1998 року випуску. Автомобіль зареєстровали на ОСОБА_40 за його згодою, так як останній мав ліцензію на транспортні перевезення за кордон.

16.05.2004 року сталася дорожньо-транспортна пригода внаслідок якої було пошкоджено автомобіль НОМЕР_8, за кермом зазначеного автомобіля знаходився водій ОСОБА_50 (т. 22 а.с.86-87).

Для ремонту пошкодженого автомобіля у травні 2004 року він був доставлений та поміщений на території автосервісу TOB «Інтертрак-Плюс» у м. Львів. Дане підприємство є офіційним дистриб»ютором фірми «Івеко». При огляді автомобіля було виявлено деформацію рами. ОСОБА_39разом з ОСОБА_40 за власні кошти відремонтував цю раму в м. Києві та привіз на підприємство. Ремонтними роботами та контролем за їх виконанням займався ОСОБА_39 Більше року він їздив на підприємство але його «кормили» обіцянками. А потім він дізнався, що частину запчастин з автомобіля викрали і саме ОСОБА_6 зізнався що він віддав частину запчастин своїм знайомим. ОСОБА_39 повідомив про це ОСОБА_11,

ОСОБА_11 в телефонній розмові поспілкувався з ОСОБА_6, та домовився, що ОСОБА_39 в Угорщині купить потрібні запчастини і протягом місяця вони виконають свої зобов'язання по ремонту автомобіля.

ОСОБА_39 купив запчастини та завіз ОСОБА_6, але коли він через обумовлений час приїхав, то машина не була відремонтована а запчастини знов не відомо куди зникли. ОСОБА_39 став пред'являти претензії ОСОБА_6, але останній погрожуючи вигнав його за територію.

Через декілька днів вони разом поїхали до ОСОБА_6 для з'ясування куди поділись запчастини та коли буде відремонтований автомобіль. В розмові з ОСОБА_6 ,він сам, запропонував викупити автомобіль за 100 тисяч грн. Так як він не бачив іншого виходу в зв'язку зі зникненням запчастин.

Через деякий час вони з ОСОБА_39 приїхали до м. Львів, а в МРЕО, взяли експерта та привезли його для огляду автомобіля. Через певний час ОСОБА_6 поштою передав два договори один на 62 тис. грн, інший на 32 тис.грн., пояснивши, що потрібно два, так як кредит дають лише на 62 тис. грн. Після того як ОСОБА_40 підписав договори вони передали їх ОСОБА_6

62 тис. грн. ОСОБА_6 перерахував восени, а відповідно до другого договора, через деякий час йому було перераховано 9900 гривень. В кінці серпня 2007 року ОСОБА_6 знову передзвонив та попросив номер банківської картки для перерахування грошей. Потім через тиждень подзвонив та сказав що борг повертати не буде, бо у нього були працівники міліції з Закарпаття і сказали, що немає ніякого підтвердження боргу.

Про те, що ОСОБА_11 є працівником міліції ОСОБА_6 міг дізнатися тільки від працівників міліції Закарпатської області які приїжджали до нього.

ОСОБА_11 йому жодного разу не погрожував, приїжджав до ОСОБА_6 на його підприємство разом з водієм ОСОБА_39 на машині «Мерседес» та «Ауді». На прохідній, показував права водія і йому видавали тимчасову перепустку. Ні з ОСОБА_9, ні з ОСОБА_10 він до ОСОБА_6 не приїжджав.

З ОСОБА_10 він взагалі познайомився тільки в жовтні 2007 року. ОСОБА_6 до цих пір з ним не розрахувався. На територію підприємства без дозволу ОСОБА_6 він ніколи не заїжджав.

Обвинувачений ОСОБА_9 за ч.3 ст.365 КК України в судовому засіданні суду першої інстанції своєї вини у вчиненні даного злочину не визнав та пояснив, що знає обвинуваченого ОСОБА_11 як старшого офіцера, по роботі з ним не пересікався. Про порушену справу по даному епізоду дізнався у 2008 році. Особи на прізвище ОСОБА_40 та ОСОБА_50 йому невідомі. Учасником даних подій, які вміняє йому досудове слідство, не був. З потерпілим ОСОБА_6 познайомився при проведенні слідчих дій в Залізничній прокуратурі м. Львова. Досудове слідство по даному епізоду проведено з грубими процесуальними порушеннями, оскільки здійснювалось всупереч вимогам КПК України не уповноваженою особою.

Обвинувачений ОСОБА_10 за ч.3 ст.365 КК України в судовому засіданні суду першої інстанції своєї вини у вчиненні даного злочину не визнав та пояснив, що прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України в липні 2004 року. В травні 2005 р. познайомився з ОСОБА_9, разом займались спортом та тренувались в одній команді; з ОСОБА_11 на роботі не пересікався та особисто з ним познайомився лише в 2007 році. 27 січня 2008 р. ОСОБА_9 повідомив йому, що відносно них порушено кримінальну справу та викликають їх на допит в Залізничну прокуратуру м. Львова. Учасником даних подій, які вміняє йому досудове слідство, не був. З ОСОБА_6 не був знайомий, йому не погрожував. Потерпілий його при даних подіях не пригадує, про що засвідчив суду.

Потерпілий ОСОБА_6 в судовому засіданні суду першої інстанції зазначив, що дійсно він є директором ТОВ «Інтертрак-плюс» з 2003р., засновниками були ОСОБА_140, він та ОСОБА_57 Угоду він, особисто, з ОСОБА_11 на ремонт автомобіля марки»Івеко» не укладав. Транспортний засіб марки «Івеко» дійсно знаходився після ДТП на сервісі. Зі слів ОСОБА_57 йому стало відомо, що ОСОБА_11 є працівником міліції. Оскільки автомобіль не ре монтувався тривалий час, ОСОБА_11 був ініціатором продажу даного автомобіля. По документах на даний автомобіль був власником ОСОБА_40. Спочатку він заплатив за автомобіль 62 тис.грн., а потім 9900 грн.

Ставки віч на віч з ОСОБА_47, ОСОБА_11 та ОСОБА_9 не проводились, він впізнав їх по фото. ОСОБА_56 особи погрожували йому на СТО та змушували його провести ремонт машини «Івеко». В прокуратуру м.Києва із заявою як потерпілий не звертався, а написав листа на ім'я начальника внутрішньої безпеки Закарпатської області. ОСОБА_11 неодноразово телефонував йому по мобільному та погрожував. З цивільним позовом до суду про стягнення з ОСОБА_11 матеріальних збитків в розмірі 100000 грн. не звертався. І не звертається.

В судовому засіданні суду першої інстанції зазначив, що погрози були від ОСОБА_11 щодо ремонту автомобіля та вимагання коштів за автомобіль. Щодо осіб - ОСОБА_10 та ОСОБА_9 чи були вони в ТОВ, коли, з ким, і при яких обставинах нічого суду не пояснив. Погроз від них не пам'ятає. Претензій до них не має.

Допитані в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_9 та ОСОБА_10, підтвердили, що вони не приїздили на СТО у м. Львів разом з ОСОБА_58, ОСОБА_6 не знають, ніколи не вимагали у нього кошти. А ОСОБА_10 взагалі познайомився з ОСОБА_11 тільки в 2007 році.

Свідок ОСОБА_39П .в судовому засіданні суду першої інстанції підтвердив показання ОСОБА_11, та пояснив, що працював на автомобілі «Івеко», яка була фактично ОСОБА_11 В 2004 році була аварія, авто завезли на ремонт у м. Львів. Через певний час він дізнався, що запчастини з машини вкрадені. ОСОБА_59 відомо, що ОСОБА_6 вкрав запчастини, щоб не писали заяву в міліцію ОСОБА_6 пообіцяв відремонтувати машину. Через деякий час він знову заїхав на сервіс поцікавитися ремонтом. Машина була не відремонтована, був син ОСОБА_6, який почав йому погрожувати. Про зазначений факт, що машина не ремонтується він повідомив ОСОБА_11 З ОСОБА_11 приїхали до ОСОБА_6 на товариство на машині марки «Ауді». ОСОБА_6 запропонував за машину 20 000 доларів США, ОСОБА_11 погодився. Ніяких погроз зі сторони ОСОБА_11 ОСОБА_6 не було. ОСОБА_9 та ОСОБА_10 він не знає. Приїжджав він разом з ОСОБА_11 декілька раз у Львів в товариство, де працює ОСОБА_6, погроз в його адрес ніхто не висловлював. Разом з ним приїздили декілька раз його знайомі.

Свідок ОСОБА_60 в судовому засіданні суду першої інстанції показала, що з ОСОБА_39 проживає в цивільному шлюбі з 2003 р. Восень 2006 р. їздила з ОСОБА_39 до Львова на автосервіс, оскільки там була на ремонті після ДТП машина марки «Івеко»,на якій працював її чоловік. Чоловік намагався вияснити, хто забрав з працівників СТО запчастини на машину, які він купив і привіз на ремонт. Оскільки ніхто не зміг з працівників СТО пояснити де їх запчастини, то їх скерували до сина керівника - ОСОБА_61, який вигнав їх з СТО, погрожував розправою, якщо вони не покинуть територію автосервісу.

Свідок ОСОБА_62 в судовому засіданні суду першої інстанції зазначив, що з 2003 року співпрацює з ОСОБА_11, який мав у власності вантажні автомобілі. Автомобілі були зареєстровані на нього. На початку 2004 року автомобіль «Івеко» попав в ДТП. Він разом з ОСОБА_39 доставив автомобіль у м. Львів для ремонту. Раму зробили у Києві і він привіз її. В 2006 році ОСОБА_11 попросив підписати договір купівлі продажу зазначеного автомобіля, казав, що у нього викупили дане авто за 20 000 доларів США, але в договорі вказано 62 000 гривень. Договір він підписав та передав ОСОБА_6, начальну сервісу. Йому, на карточку прийшли 62 000 грн. він їх отримав і передав ОСОБА_11

Свідок ОСОБА_57 в судовому засіданні суду першої інстанції показав, що працював на СТО. Була в ремонті машина після ДТП. ОСОБА_64 та водія машини ОСОБА_39 і ОСОБА_62. ОСОБА_10 та ОСОБА_9 не бачив ніколи і не знає. Прізвище ОСОБА_11 він дізнався у прокурора Голубко при допиті. При ньому ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на СТО не приїжджали, не було ніяких погроз. Була розмова між ним, ОСОБА_57, ОСОБА_6, водієм автомобіля та ОСОБА_11 на прохідній, після його звільнення в січні 2006 року, ОСОБА_6 сказав, що питання з машиною буде вирішено позитивно. Через деякий час ОСОБА_11 повідомив йому, що ОСОБА_6 запропонував за машину 60 тисяч гривень, але навіть якщо її продати по запчастинах, то це буде 80-90 тисяч гривень і ОСОБА_6 знав про це. Взагалі ОСОБА_6 нечистий при роботі з грошима, займався підробкою документів при роботі з іноземними партнерами. Ініціатором розмови з ОСОБА_11 купівлі машини був ОСОБА_6, бо, він хотів продати її по запчастинах з вигодою для себе.

Свідок ОСОБА_65 в судовому засіданні суду першої інстанції підтвердив, що була в ремонті машина. Приїжджали люди, які цікавилися ремонтом. Влітку приїжджали 4 чоловіки. Розмовляли з ОСОБА_6, будь-яких криків з приміщення ОСОБА_6 не чув. Поговорили і поїхали. Через деякий час, йому стало відомо, що підприємство викупить автомобіль, який був у них в ремонті. Про те, що на ОСОБА_6 чинився якийсь тиск, він дізнався від працівників міліції та прокуратури приблизно в 2008 році.

Свідок ОСОБА_66 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що протягом певного часу ремонт автомобіля не здійснювався. Приїзджав на СТО ОСОБА_9 водій і ще один. Спілкувалися з ОСОБА_6, при цьому розмова між ними була спокійною, будь-яких криків з приміщення ОСОБА_6 не чув. Поговорили і поїхали. Через деякий час, йому стало відомо, що підприємство викупить автомобіль, який був у ремонті. Про те, що на ОСОБА_6 чинився якийсь тиск він дізнався від працівників міліції та прокуратури приблизно в 2008 році.

Свідок ОСОБА_67 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що в липні 2006 року приїжджало 4-5 чоловік на підприємство; двоє були високого росту, міцної тілобудови. Вели себе спокійно, вів себе зухвало водій автомобіля «Івеко», який знаходився у них в ремонті. ОСОБА_56 особи цікавилися коли буде відремонтований автомобіль. Чи розмовляли з керівництвом йому невідомо.

Свідок ОСОБА_53 надав свідчення суду першої інстанції про те, що весною 2006 року ОСОБА_6 брав у нього в борг 8 чи 9 тисяч гривень для чого не знає.

Свідок ОСОБА_68 зазначив у суді першої інстанції, що весною 2006 року ОСОБА_6 позичав у нього гроші в сумі 500 доларів США.

Свідок ОСОБА_61 - син потерпілого ОСОБА_6, надавав суду першої інстанції свідчення, які були йому відомі зі слів його батька ОСОБА_6 Сам він не був присутнім при розмовах батька з ОСОБА_39 та ОСОБА_11

Свідок ОСОБА_47 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що працювала бухгалтером на підприємстві. Бачила в кабінеті ОСОБА_6, який був збуджений і червоний, трьох чоловіків. Про що вони розмовляли між собою їй невідомо. Коли вони поїхали ОСОБА_6 сказав: « Що вимушений буде купити автомобіль «Івеко», бо йому погрожували і вимагали кошти».

Свідок ОСОБА_69 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що він їздив з ОСОБА_39, в якості перекладача, в Угорщину шукати запчастини на автомобіль марки «Івеко», який потрапив в ДТП.В Угорщині купили нові запчастини та запчастини, які були у використанні, на даний транспортний засіб, за які заплатив ОСОБА_39 близько 7-8 тисяч доларів США.

Свідок ОСОБА_70 в судовому засіданні суду першої інстанції зазначав, що працював у Товаристві в якому ОСОБА_6 та ОСОБА_57 були співвласниками у 2006 р. Після ДТП на сервісі дійсно знаходився автомобіль «Івеко», який тривалий час просто стояв і ніким не ремонтувався. Зі слів ОСОБА_6 йому відомо, що приїжджали хлопці спортивної тілобудови, він їх не бачив, тому сказати чи ті люди, які знаходяться в залі судового засідання саме є вони. На територію товариства нікого не пропускали без дозволу керівництва, на прохідній була книга, в якій всіх записували, хто проходив.

Свідок ОСОБА_71 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що на територію фірми без дозволу керівництва та пропуску ніколи нікого не пропускали. Без дозволу машини вивезти з території не можливо. Відеозаписи зберігаються на фірмі 10 суток. Керівник ТОВ «Інтертрак-плюс» ОСОБА_6 ніколи не зазначав, що когось до нього не пропускати.

Судом першої інстанції показання потерпілого ОСОБА_6, дані ним в судовому засіданні, вірно не прийнято до уваги, оскільки вони є непослідовними, невпевненими, які відрізняються від показів даних ним на досудовому слідстві. Зокрема, ОСОБА_6 постійно змінював свої показання з приводу того коли приїздили та хто приїздив, чи погрожували йому чи не погрожували, знав чи не знав він, що ОСОБА_11, ОСОБА_10 чи ОСОБА_9 є працівниками правоохоронних органів.

Показання свідків ОСОБА_39, ОСОБА_72, ОСОБА_57,ОСОБА_65, ОСОБА_53,ОСОБА_73,ОСОБА_74, ОСОБА_71, ОСОБА_75 судом першої інстанції вірно прийнято до уваги та розцінено їх як правдиві, оскільки вони доповнюються іншими доказами у справі.

Показання свідків ОСОБА_61, ОСОБА_47, ОСОБА_70 судом першої інстанції вірно до уваги не прийнято, оскільки про дані обставини їм відомо зі слів ОСОБА_6

Крім цього показання свідків ОСОБА_66, ОСОБА_67 суд першої інстанції теж вірно не прийняв до уваги, оскільки вони не засвідчили суду хто саме з обвинувачених приїжджав до ОСОБА_6 та погрожував розправою.

Суд першої інстанції вірно прийняв до уваги показання обвинувачених ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_9, оскільки вони є послідовними, логічними, які підтверджені іншими доказами у справі.

Відтак, виходячи з наведеного вище, судом першої інстанції фактично встановлено, наступне:

Відповідно до ст.638, 642 Цивільного кодексу України власник машини ОСОБА_40 та TOB «Інтертрак-Плюс» в травні 2004 року вступили у цивільно-правові договірні відносини, які передбачали надання послуг по ремонту автомобіля.

Протягом двох років автомобіль не був відремонтований, хоча водій ОСОБА_50 сам частково відремонтував автомобіль та особисто привіз запчастини працівникам TOB «Інтертрак-Плюс» для подальшого ремонту автомобіля.

За два роки автомобіль не тільки не був відремонтований, але з нього ще й було знято та розкрадено запчастини.

З травня 2004р. (т.17 а.с.122) та протягом всього часу, коли автомобіль НОМЕР_9 знаходився на території автосервісу, особою, яка виконувала обов'язки керівника TOB «Інтертрак-Плюс» був ОСОБА_6

Відповідно до ст.906 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність виконавця за порушення договору.

Водій ОСОБА_50 неодноразово звертався до ОСОБА_6, як до керівника, аби той виконав взяті на себе зобов'язання за договором, адже ОСОБА_50 фактично не мав заробітку тому, що автомобіль був у ремонті. З цим самим до ОСОБА_6 звертався і ОСОБА_11, так як автомобіль був куплений і за його кошти. Коли ОСОБА_50 перевірив, які запчастини зникли, то сума викрадених запчастин перевищувала 15 000 доларів США. Після цього, ОСОБА_6 особисто запропонував ОСОБА_50 викупити за 20 000 доларів США автомобіль (т. 17 а.с.210), щоб на нього не заявляли до міліції.

Оскільки автомобіль не ремонтувався, і Товариство не вчиняло ніяких дій для виконання своїх обов'язків за укладеним договором, то ОСОБА_11 погодився на пропозицію Товариства викупити автомобіль, фактично розкомплектований з вини керівництва Товариства.

Про прийняття пропозицій та домовленість обох сторін свідчить договір №15/06 від 17.04.2006 р. за яким приватний підприємець ОСОБА_40 продав автомобіль Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтертрак-плюс» (т. 22 а.с.78).

Товариство отримало автомобіль за актом прийому передачі (т. 22 а.с.81), а ПП ОСОБА_40 кошти юридичної особи за автомобіль.

Відтак, в даному випадку є господарські відносини між суб'єктами господарювання, і казати фізичній особі, що на підставі цих відносин йому заподіяно шкоду не можна. Претензії могла і мала право заявляти юридична особа TOB «Інтертрак-плюс», однак юридична особа будь-яких претензій не заявляла і не є потерпілим у справі.

В матеріалах кримінального провадження також відсутня заява про визнання ОСОБА_6 потерпілим, так як він не може бути потерпілим в даному кримінальному провадженні, адже під час допиту в суді пояснив, що збитки йому не спричинено.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно звернув увагу на грубі процесуальні порушення, допущені при досудовому розслідуванні.

Так, кримінальну справу №180-0085 відносно ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_10 порушено прокурором Залізничного району м. Львова 29.02.2008 року (т.17 а.с.1).

03.03.2008 року всупереч вимогам ст.102 КПК України (1960р.) старший помічник прокурора Залізничного району м. Львова прийняв до провадження кримінальну справу №180-0085 (т. 17 а.с.2). В постанові помічник прокурора вказує, що слідство потрібно доручити органам досудового слідства, але не виконуючи дані вимоги розпочинає проводити розслідування по кримінальній справі .

07.04.2010р. старший помічник прокурора Залізничного району м. Львова всупереч вимогам ст.130 КПК України 1960р. прийняв постанову про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та порушення кримінальної справи за фактом вчинення вимагання групою осіб (т.17 а.с.240).

Отже, досудове слідство у кримінальній справі №180-0085 здійснювалося всупереч вимогам КПК України не уповноваженою особою, а тому всі докази зібрані під час досудового слідства не уповноваженою особою не можуть бути належними та допустимими доказами.

31.03.2008р. старший помічник прокурора виніс постанову про зупинення досудового слідства у кримінальній справі №180-0085.

14.08.2008р. старший помічник прокурора проводив слідчі дії та складав протокол пред'явлення фотознімків для впізнання в зупиненому провадженні, (т. 17 а.с.104).

12.03.2010р. старший помічник прокурора виніс постанову, якою відновив досудове слідство кримінальної справи №180-0085, яке було зупинене постановою 31.03.2008р. (т. 17 а.с.196).

За таких обставин, пред'явлення фотознімків для впізнання, яке відбувалось 14.08.2008 року здійснювалося не уповноваженою особою по кримінальній справі, яка була зупинена та є недопустимим доказом.

Суд першої інстанції вірно звернув увагу, що прокурором Залізничного району м. Львова порушено кримінальну справу №180-0085 відносно ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_10, 29.02.2008р (т. 17 а.с.1).

07.07.2010р. кримінальну справу №180-0085 прийняв до свого провадження слідчий СВ Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВСУ у Львівській області. (т. 7 а.с. 252 ).

Відповідно до ст.120 КПК України (1960р.) досудове слідство у кримінальних справах, у яких встановлено особу, повинно бути закінчено протягом двох місяців.

Таким чином, в порушення ст.120 КПК України (1960 р.) строки досудового слідства у кримінальній справі №180-0085, протягом 2 років 5 місяців і 7 днів ні разу не продовжувалися, що є грубим порушенням кримінального процесуального закону України.

Також суд першої інстанції вірно звернув увагу на той факт, що в подальшому слідчі, приймаючи кримінальну справу до свого провадження, не мали повноважень проводити досудове слідство поза строками досудового слідства, а тільки після продовження строків досудового слідства.

Також в матеріалах справи немає жодного документу, яким би підтверджувалося законність початку досудового розслідування кримінальної справи №180-0085 слідчим прокуратури м. Києва ОСОБА_76І у 2013 році.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку та вважає, що слідчий прокуратури м. Києва ОСОБА_76 розпочав досудове розслідування, та прийняв матеріали кримінальної справи №180-0085, яку розслідувала неуповноважена стороння особа, яка не мала права розслідувати, а також не продовжувалися строки досудового слідства по кримінальній справі.

В порушення ст.120 КПК України (1960 р.) строки досудового слідства у кримінальній справі №180-0085, протягом 2 років 5місяців і 7 днів ні разу не продовжувалися, що є грубим порушенням кримінального процесуального закону України.

Відтак, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що всі процесуальні дії, які були виконані протягом 2008 - 2010 років, проведені та прийняті досудовим слідством, всупереч вимогам КПК України 1960 року, у кримінальній справі №180-0085 старшим помічником прокурора Залізничного району м. Львова є недопустимими доказами, а саме, правильно на думку колегії суддів зазначив, що:

-всі процесуальні дії: довідка (т. 17 а.с.61); рапорт (т. 17 а.с.68); протокол допиту потерпілого ОСОБА_6 від 04.03.08. (т. 17 а.с.76); протокол допиту свідка ОСОБА_70 від 05.03.08. (т. 17 а.с.80); протокол допиту свідка ОСОБА_77 від 05.03.08. (т. 17 а.с.83); протокол допиту свідка ОСОБА_71 від 06.03.08. (т. 17 а.с.86); протокол допиту свідка ОСОБА_61 від 07.03.08. (т.17 а.с.89); протокол допиту свідка ОСОБА_57 від 11.03.08. (т.17 а.с.93); рапорти (т. 17 а.с.97,98,100,107); протокол пред'явлення фотознімків для впізнання від 14.08.08.(т.17 а.с.104); лист від 17.03.08. (т. 17 а.с.110); лист від 09.03.08. (т. 17 а.с.129); касаційне подання від 25.09.08 (т. 17 а.с.172); протокол допиту свідка ОСОБА_11 від 18.03.10. (т. 17 а.с.197); протокол допиту свідка ОСОБА_10 від 18.03.10. (т. 17 а.с.207); протокол допиту свідка ОСОБА_50 від 01.04.10. (т.17 а.с.210); протокол добровільної видачі (т. 17 а.с.216); рапорт від 02.04.10. (т. 17 а.с.214); протокол додаткового допиту свідка ОСОБА_57від 02.04.10.(т. 17 а.с.225); протокол очної ставки між свідком та потерпілим від 03.04.10.(т.17 а.с.229); протокол очної ставки між свідком та потерпілим від 03.04.10.(т.17 а.с.235); довідка (т. 22 а.с.105); рапорт (т. 22 а.с.111); касаційне подання від 25.09.08 (т. 22 а.с.158);

-та всі процесуальні рішення: постанова про прийняття кримінальної справи до свого провадження від 03.03.08. (т. 17 а.с.2); постанова про створення слідчо-оперативної групи від 03.03.08., в частині призначення старшим групи помічника прокурора (т.17 а.с.74); постанова про визнання потерпілим від 04.03.08. (т. 17 а.с.75); постанова судді Залізничного районного суду м.Львова від 13.03.08. (т. 17 а.с.99); постанова про відмову в задоволенні клопотання (т. 17 а.с.109); постанова про зупинення досудового слідства від 31.03.08. (т.17 а.с.141); постанова про відновлення досудового слідства від 12.03.10.(т.17 а.с.196); постанова про закриття кримінальної справи та порушення кримінальної справи від 07.04.10. (т.17 а.с.240), які були проведені та прийняті, всупереч вимогам КПК України 1960 року, у кримінальній справі №180-0085 старшим помічником прокурора Залізничного району м. Львова і є недопустимими доказами.

Крім цього, 12.08.2008 р. Служба внутрішньої безпеки ВВБ у Закарпатській області на виконання окремого доручення надіслала прокурору Залізничного району м. Львова фотографії ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_78, всього вісім фотографій. (т.17 а.с.102).

Старший помічник прокурора Залізничного району м. Львова Голубко А.О.14.08.2008 року склав протокол пред'явлення фотознімків для впізнання. (т.17 а.с.104).

В протоколі номер фотографії особи, яку впізнав потерпілий ОСОБА_6, виправлений. Прізвище впізнаної особи ОСОБА_6 невідоме. Прізвище та ініціали записав ОСОБА_61 на аркуші паперу відразу після їх візиту. Фотографії, надані для впізнання різко відрізняються одна від одної. На одній з них є смуги-обрамлення жовтого кольору. На іншій - смуги-обрамлення помаранчевого кольору. Фон, на якому зображені особи, теж відрізняється. На першій фотографії світло-синього кольору, а на двох інших - темно-синього.

Таким чином, в протоколі є різкі відмінності в наданих для впізнання фотографіях осіб, що є грубим порушенням ст.174 КПК України 1960 року.

Старший помічник прокурора Залізничного району м. Львова ОСОБА_79 відповідно до ст. 102 КПК України 1960 року не мав повноважень проводити слідчі дії по кримінальній справі, адже він не є слідчим прокуратури.

Протокол пред'явлення фотознімків для впізнання є недопустимим доказом, так як складений з порушенням ст. ст. 102, 174 КПК України 1960 року.

03.07.2013 року суддею Голосіївського районного суду м. Києва Калініченко Л.С. була постановлена ухвала, якою задоволено клопотання про допит у закритому судовому засіданні потерпілого ОСОБА_6. (т. 18 а.с.190)

03.07.2013 року було проведено допит потерпілого ОСОБА_6 суддею Голосіївського районного суду м. Києва Калініченко Л.С., слідчим прокуратури ОСОБА_76 та прокурором Коваленко Ю.О. у кримінальному провадженні №12013070010000017.

На допиті потерпілий показав, що гроші - 2000 доларів США, передав ОСОБА_11, 200 доларів США водієві ОСОБА_50, 62000 гривень ОСОБА_40, 9900 гривень дружині ОСОБА_11 Також, потерпілий ОСОБА_6 на допиті повідомив, що йому погрожував ОСОБА_11, а до приїзду ОСОБА_11 йому погрожували ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (т. 18 а.с.192-197).

Суд першої інстанції вірно зауважив, що з описаного допиту зрозуміло, що пряме виконання своїх обов'язків як керівника, ОСОБА_6 сприймав як погрозу.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 КПК України, у цьому випадку допит свідка чи потерпілого здійснюється у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка, потерпілого в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду.

Повідомлення про підозру за ч.2 ст.377 КК України було вручене ОСОБА_9 09.05.2013 року о 21 годині 25 хвилин (т.19 а.с. 39-42), тому законних підстав проводити допит в суді свідка без сторони захисту не існувало.

Допит проведено з порушенням ч.1 ст.225 КПК України.

А саме, не повідомлено сторони кримінального провадження про допит. Таким чином, допит було проведено за відсутності належним чином повідомлених сторін кримінального провадження. Під час допиту, ОСОБА_6, попереджений про відповідальність за завідомо неправдиве показання, стверджує суду, що власником автомобіля був ОСОБА_11 та його підлеглі ОСОБА_10 та ОСОБА_9 Дані показання не відповідають дійсності, адже власником автомобіля на той час був ОСОБА_40, що підтверджено документами про право власності на автомобіль, які знаходяться в матеріалах кримінального провадження. Таким чином, ОСОБА_6 вчинив злочин, передбачений ст.384 КК України, а саме надав суду під присягою завідомо неправдиві показання.

Крім цього, суд першої інстанції вірно зауважив, що провівши допит без сторони захисту, без жодного адвоката, було порушено право обвинувачених на захист, передбачене ст. 59 Конституції України, ст. 20 КПК України. Окрім того, було порушено принцип змагальності, передбачений ст. 22 КПК України.

Отже, допит потерпілого ОСОБА_6 проведений 03.07.2013 року в Голосіївському районному суді м. Києва є недопустимим доказом, адже проведений з порушенням ч.1 ст.225 КПК України.

Відтак, допит ОСОБА_6, проведений 03.07.2013 року, не може бути використаний судом як доказ вини обвинувачених.

Відповідно до ч.1 ст.93 Кримінального процесуального кодексу України, збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Враховуючи вищезазначене, докази, надані на звинувачення по даному епізоду відносно потерпілого ОСОБА_6, які збиралися не в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, є недопустимими.

Окрім того, відповідно до ч.2 ст.40 КПК України «Слідчий уповноважений починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом».

Відповідно до ч.2 ст.39 КПК України «Керівник органу досудового розслідування уповноважений: визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування.»

Відповідно до ч.1 ст.214 КПК України «Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування».

Отже, законодавець встановив, що слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування не після подання заяви, не після керівником органу досудового розслідування, і тільки після цього він буде мати право приступити до початку досудового розслідування.

Відповідно до ч.6 ст.214 КПК України «Слідчий невідкладно у письмовій формі повідомляє керівника органу прокуратури про початок досудового розслідування, підставу початку досудового розслідування та інші відомості, передбачені частиною п'ятою цієї статті».

повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або не після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, має бути визначений.

Таким чином, слідчий після його визначення керівником органу досудового розслідування, як слідчого у кримінальному провадженні, зобов'язаний невідкладно у письмовій формі повідомити керівника органу прокуратури про початок досудового розслідування, і тільки повідомивши в письмовій формі про початок досудового розслідування він має право його розпочати. У випадку неповідомлення у письмовій формі слідчим керівника органу прокуратури про початок досудового розслідування, слідчий відповідно до ч.2 cm. 40 КПК України не має підстав для початку досудового розслідування.

Відповідно до доручення про проведення досудового розслідування від 07 травня 2013 року (т.19 а.с.18-19) начальник слідчого відділу ОСОБА_80 доручив здійснювати кримінальне провадження №12013070010000017 внесене до ЄРДР 14.01.2013р. слідчим:ОСОБА_76., ОСОБА_81, ОСОБА_82, ОСОБА_83, ОСОБА_84, ОСОБА_85, ОСОБА_86,ОСОБА_148., ОСОБА_87, ОСОБА_88

В матеріалах кримінального провадження №12013070010000017 внесеного до ЄРДР 14.01.2013р. немає письмового повідомлення від жодного слідчого - керівнику органу прокуратури про початок досудового розслідування, як цього вимагають ст.40, 214 КПК України.

Враховуючи вищезазначене, всі слідчі дії та прийняті процесуальні рішення слідчими ОСОБА_76, ОСОБА_144, ОСОБА_145., ОСОБА_146., ОСОБА_147., ОСОБА_149., ОСОБА_150., ОСОБА_148., ОСОБА_151., ОСОБА_152. у кримінальному провадженні №12013070010000017 внесеного до ЄРДР 14.01.2013р. є незаконними та вчиненими всупереч ст.40, 214 КПК України.

Фактично досудове розслідування кримінального провадження №12013070010000017 внесеного до ЄРДР 14.01.2013р. здійснювалося слідчими, які його почали без наявності підстав, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України.

З матеріалів кримінального провадження незрозуміло, яким чином і на якій підставі у кримінальне провадження №12013070010000017 потрапили матеріали кримінальної справи №180-0085.

Суд першої інстанції прийшов до вірного переконання, що зазначені стороною обвинувачення докази у підтримку обвинувачення щодо ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_89 за епізоду відносно потерпілого ОСОБА_6 слід визнати неналежними з наступних підстав.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться рапорт оперуповноваженого в ОВС ВВБ у Закарпатській області СВБ ГУБОЗ МВС України підполковника міліції ОСОБА_90 від 18.01.2008 року (т. 17 а.с. 58).

У рапорті зазначено, що ОСОБА_11, не розрахувавшись за ремонт, примусив ОСОБА_6 придбати належну ОСОБА_11 вантажну автомашину НОМЕР_10, яка ремонтувалась у зв'язку із ДТП за завищеною ціною.

В подальшому до ВВБ надійшли відомості про те, що до даних подій можливо причетні колишні працівники ВБЗПТЛ УМВС України в Закарпатській області, лейтенант міліції ОСОБА_9 та старший лейтенант міліції ОСОБА_10

В рапорті від 18.01.2008 року відсутні вказівки на джерела отримання інформації про причетність вказаних осіб до вищезазначених подій.

Окрім того, суд першої інстанції вірно критично надав оцінку тим даним щодо того, що ОСОБА_11 міг примушувати ОСОБА_6 придбати автомобіль, так як договір купівлі-продажу автомобіля «ІВЕКО» №15/06 від 17.04.06, укладений між ПП ОСОБА_40 та ТОВ «Інтертрак-плюс» (т. 22 а.с. 78). Згідно акту прийому передачі №42 ОСОБА_40 (власник автомобіля) передав автомобіль ТОВ «Інтертрак- плюс» (не ОСОБА_6, а юридичній особі) (т. 22 а.с.81).

Таким чином, рапорт оперуповноваженого в ОВС ВВБ у Закарпатській області СВБ ГУБОЗ МВС України підполковника міліції ОСОБА_90 від 18.01.2008 року є неналежним доказом, відповідно до ст.85 КПК України, так як ні прямо, ні непрямо не може підтверджувати існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню, а також не вказує на недостовірність та неможливість використання інших доказів, зібраних в кримінальному провадженні.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться квитанція відділення «Приватбанку» м. Львова №70418SLVRL від 18 квітня 2007 року на суму 9 900 (дев'ять тисяч дев'ятсот) гривень (т. 17 а. с. 103).

Фактично ця квитанція не є доказом у кримінальному провадженні №12013070010000017, адже вона не встановлює наявність чи відсутність фактів чи обставин, що мають значення для кримінального провадження. Так як з цієї квитанції взагалі незрозуміло, хто перераховував гроші, не вказано прізвища, ім'я та по-батькові відправника, кому, на підставі якого документу і у зв'язку з якими правовідносинами перераховувались кошти.

В призначенні платежу в квитанції вказано лише: «надходження готівки за платіжними картками №...». Неможливо зробити висновок, що гроші були перераховані з платіжної картки однієї фізичної особи на платіжну картку іншої фізичної особи, проте хто ці особи і яке відношення мають до кримінального провадження невідомо.

Тому, даний доказ не містить інформації, яка має відношення до даного кримінального провадження.

Отже, квитанція відділення «Приватбанку» м. Львова №70418SLVRL від 18 квітня 2007 року на суму 9 900 (дев'ять тисяч дев'ятсот) гривень є неналежним доказом відповідно до ст.85 КПК України, так як ні прямо, ні непрямо не може підтверджувати існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню, а також не вказує на недостовірність та неможливість використання інших доказів.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.85 Кримінального процесуального кодексу України, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що зазначені докази ні прямо, ні побічно не підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, та не можуть свідчити як про достовірність, так і про недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів - а отже, є недостовірними та неналежними.

Сторона обвинувачення посилається на протоколи пред'явлення фотознімків для впізнання (т.17 а.с. 103-105), однак в матеріалах справи немає протоколів пред'явлення фотознімків для впізнання (т. 17 а.с.103, 105), в матеріалах справи є лише протокол пред'явлення фотознімків для впізнання від 14.08.2008р. (т. 17 а.с. 104), з якого незрозуміло кого впізнав ОСОБА_6

Судячи з очної ставки між ОСОБА_6 та ОСОБА_9.(т. 17 а.с.235), ОСОБА_9 ніяким чином не погрожував і не вчиняв по відношенню до нього будь-яких протиправних дій.

Сторона обвинувачення посилався на матеріали кримінальної справи, однак жодний з цих матеріалів не вказує та не підтверджує вини, чи будь-яких протиправних дій по відношенню до ОСОБА_6 вчинених ОСОБА_9 чи ОСОБА_10

Всі зазначені матеріали лише підтверджують неналежне виконання своїх обов'язків директором юридичної особи - ОСОБА_6, а саме не здійснення ремонту автомобіля та розкрадання запчастин автомобіля.

Суд першої інстанції звернув увагу на ті обставини, що під час допиту в суді потерпілий ОСОБА_6 вказав, що ОСОБА_10 не було серед тих осіб, які приїжджали до нього разом з ОСОБА_11 вирішувати питання з приводу ремонту автомобіля.

Таким чином, сторона обвинувачення не зібрала жодного допустимого чи належного доказу вчинення ОСОБА_11, ОСОБА_9 чи ОСОБА_10 не тільки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України, але і будь-яких неправомірних дій щодо ОСОБА_6

Відтак, стаття 365 ч.3 КК України передбачає, вчинення перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих йому повноважень, якщо вони заподіяли істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб, що спричинило тяжкі наслідки.

В даному випадку виходячи з фактичних обставин, які знайшли підтвердження в суді, взаємовідносини ОСОБА_6 - як директора підприємства з ОСОБА_11 мають цивільно-правовий характер. Підтвердження того, що ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_9 представлялись працівниками правоохоронних органів та перевищили свої повноваження, в суді не знайшло, тяжкі наслідки (шкода) нанесена ніби - то потерпілому ОСОБА_6 взагалі відсутня, таким чином в діях ОСОБА_11 відсутній склад кримінального правопорушення, передбачений ст.365 ч.3 КК України.

Стороною обвинувачення не зібрано жодного допустимого чи належного доказу вчинення ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не тільки кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.365 КК України, але і будь-яких неправомірних дій щодо ОСОБА_6

В ході судового розгляду по епізоду за 14.01.2013р. відносно потерпілого ОСОБА_15 про обвинуваченого ОСОБА_9 за ч.2 ст.377 КК України встановлено наступне.

Обвинувачений ОСОБА_9 не визнав себе винним за ч. 2 ст. 377 КК України та пояснив, що не наносив та не міг нанести тілесні ушкодження судді Апеляційного суду Закарпатської області ОСОБА_15., оскільки цілодобово знаходився під охороною працівників міліції.

Потерпілий ОСОБА_15 допитаний судом в режимі відеозв'язку зазначив, що він працює суддею Апеляційного суду Закарпатської області. 14.01.2013р. близько 09 години знаходячись на території автогаражного кооперативу «Іскра», який розташований на АДРЕСА_8 у м. Ужгород Закарпатської області, де зберігав свій автомобіль, на нього напав незнайомий мужчина, обличчя нападника він не бачив та наносив удари «мовчки» по всім частинам тіла, завдавши йому тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

При проведенні на досудовому слідстві впізнання-неодноразово, нападника він не впізнав. При огляді місця події він присутнім не був. ОСОБА_9 йому ніколи не погрожував.П ри прийнятті рішення покладається на суд.

Свідок ОСОБА_91 в судовому засіданні пояснив, що 08 годині 30 хвилин 14.01.2013р. вийшов з дому, який знаходиться на АДРЕСА_7 у м. Ужгород та направився в сторону гаражів на АДРЕСА_8. Почув як сусід ОСОБА_15 кличе про допомогу. Нападник почав втікати від нього, він біг за ним, однак не наздогнав. Викликали міліцію, останні склали фоторобот. Обличчя нападника не бачив. В залі судових засідань свідок нападника в особі ОСОБА_9 не впізнав.

Свідок ОСОБА_92 в судовому засіданні зазначив, що разом з напарником ОСОБА_93 з 08.00 години 14.01.2013р. по 08.00 годину 15 січня 2013р. охороняли ОСОБА_9, оскільки на його життя та здоров'я було здійснено посягання, а саме перебували в автомобілі біля під'їзду на АДРЕСА_9 м.Ужгород. ОСОБА_9 нікуди не відлучався. Про напад на суддю 14.01.2013 р. почув через декілька днів.

Свідок ОСОБА_93 в судовому засіданні 15.09.2014р. надавав аналогічні показання, які надавав свідок ОСОБА_92 в судовому засіданні 12.09.2014р., зазначивши, що ОСОБА_9 з свого помешкання 14.01.2013р. нікуди не відлучався.

Свідок ОСОБА_46 в судовому засіданні 15.01.2015р. пояснив, що ОСОБА_9 не знає, з ним незнайомий. Відмовився від своїх попередніх показів, які надавав 10.05.2013р. в Голосіївському райсуді м.Києва, оскільки давав їх під тиском працівників правоохоронних органів. Сам, напад на суддю він не вчиняв, потерпілого ОСОБА_15 не знає. Обвинувачений ОСОБА_89 йому не погрожував, тиск на нього не чинив. Адвоката ОСОБА_94 не знає.

Свідок ОСОБА_95 в судовому засіданні зазначив, що знає ОСОБА_9 з 1985р., останній працював у правоохоронних органах до 2005-2007р.р. у відділі по боротьбі з торгівлею людьми. Йому відомо, що у 2011 р. на ОСОБА_9 був замах на його життя, пізніше спалили його машину. ОСОБА_9 судився з ОСОБА_96, у нього були конфлікти з відділом внутрішньої безпеки.

Засвідчив суду, що був присутнім при затриманні ОСОБА_9 працівниками «Альфа» 09.05.2013р.

Свідок ОСОБА_97 в судовому засіданні 26.09.2014р. пояснив, що ОСОБА_46, ІНФОРМАЦІЯ_17, є його сином. Його син тривалий час не проживає вдома, поїхав на заробітки. Про вчинений злочин, чи ДТП, ніколи не розказував. Про ОСОБА_9 ніколи не чув і не бачив.

Свідок ОСОБА_63 в судовому засіданні пояснив, що був присутнім в якості понятого, і ще одна особа-понятий на ім'я ОСОБА_98, при заборі крові у ОСОБА_9 Дана слідча дія відбувалась в приміщенні міліції. До ОСОБА_9 застосовували фізичну силу люди в масках, камуфляжі, яких було в кабінеті 4-5 осіб, останній не бажав здавати кров, його тримали, повалили на підлогу, викрутили руку, кров брала у нього з пальця жінка. Куди помістили після цих подій кров ОСОБА_9 йому невідомо, їх попросили вийти, чи підписував не пам»ятає, якщо і щось підписував, то не читав. що було дані не пам»ятає. Щоб опечатували пробірку не пригадує. ОСОБА_56 події знімали на відеокамеру.

Свідок ОСОБА_98 в судовому засіданні 26.09.2014р. надав суду аналогічні свідчення, які давав свідок ОСОБА_63

Свідок ОСОБА_99 в судовому засіданні зазначив, що ОСОБА_15 звернувся за медичною допомогою після нападу 14.01.2013р., у нього був стан середньої важкості. Відділення 15.01.2013р не покидав, приймав медичні препарати; за дозволом до нього слідчий для проведення з ОСОБА_15 слідчих дій і щоб останній покинув на певний час медичний заклад, не звертався.

Свідок ОСОБА_56 в судовому засіданні пояснив, що здійснював особисту охорону ОСОБА_9, де здійснювали він та Концович з вересня 2008 р. по весну 2013 р. за адресою його проживання, АДРЕСА_10 біля його будинку. Машина ОСОБА_9 постійно знаходилась в полі їхнього зору. 13-14.01.2013р. він ніс охорону зранку. Про події на чергуванні зазначаються ними у рапорті. Ствердив суду ,що ОСОБА_9 вранці 143.01.2013р.,був вдома.

Свідок ОСОБА_100 суду повідомив, що в телефонному режимі ОСОБА_94 повідомив, що до нього звернувся хлопець на прізвище ОСОБА_46 та сказав що побив суддю. З ОСОБА_46 він зустрівся біля машини. Йому було запропоновано написати заяву «про явку з повинною» Пояснив, свій вчинок ОСОБА_46, що суддя на автомашині його збив, коли він переходив дорогу, та він (ОСОБА_46.) вирішив йому помститись.

Свідок ОСОБА_101 в судовому засіданні повідомив, що в його провадженні була справи по епізоду ОСОБА_15, досудове розслідування проводи в з січня 2013 р. до березня 2013р.На час внесення в ЄРДР відомостей про вчинення нападу на ОСОБА_15 відомостей про особу, яка вчинила, не було. В слідче управління поступив рапорт від ОСОБА_100 про те, що ОСОБА_46 вчинив кримінальне правопорушення. Потерпілий суддя, який знаходився на стаціонарному лікуванні у медичному закладі, опізнав ОСОБА_46 по одягу, росту, тіло будові, як особу, яка вчинила на нього напад. ОСОБА_46 він підозру не оголошував. На слідстві версії відносно вчинення нападу на суддю ОСОБА_9. не виникало. Справу по даному епізоду він передав керівництву, а згодом її передали у прокуратуру.

Свідок ОСОБА_94 в судовому засіданні зазначав, що до нього звернувся ОСОБА_46 та повідомив що побив суддю, який його на збив машиною. Він зателефонував в міліції до ОСОБА_100 і повідомив про даний факт.

Показання потерпілого ОСОБА_15 в частині того, що на нього був здійснений напад вранці 14 січня 2013 року, йому завдано тілесні ушкодження, однак особу опізнати не може, оскільки обличчя не бачив, суд першої інстанції прийняв до уваги та розцінив їх як правдиві.

Показання свідків ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_46, ОСОБА_97, ОСОБА_95, ОСОБА_63, ОСОБА_102, ОСОБА_99, ОСОБА_56, ОСОБА_100, ОСОБА_101, ОСОБА_94 суд першої інстанції прийняв до уваги та розцінив їх як правдиві.

Крім цього судом першої інстанції прийнято до уваги показання обвинуваченого ОСОБА_9, оскільки вони є послідовними, логічними, які підтверджені іншими доказами у справі.

Відтак, виходячи з наведеного вище, судом першої інстанції фактично встановлено, наступне, що як вбачається з показань потерпілого та свідків, показів обвинуваченого ОСОБА_9, останній не наносив та не міг нанести тілесні ушкодження судді ОСОБА_15., оскільки знаходився під цілодобовою охороною працівників міліції.

З витягу з кримінального провадження (т.13.а.с.2) зазначено, 14.01.2013 року о 08 годині 40 хвилин в м. Ужгород по вул. Заньковецькій на території гаражного кооперативу спричинені тілесні ушкодження ОСОБА_15

У рапорті (т. 26 а.с.31), який був складений працівниками міліції ОСОБА_93 та ОСОБА_92 за період з 8:00год. 14.01.13. по 8:00год. 15.01.13 описано, що о 8.45 годині 14.01.13р. біля під'їзду на вул. Минайська, 28 було помічено підозрілу особу, чоловік назвався ОСОБА_79 та сказав, що чекає на ОСОБА_9 Після того, як мужчина на ім»я ОСОБА_79 пішов, сержант міліції ОСОБА_92 піднявся до помешкання ОСОБА_9, який знаходився під охороною, щоб запитати чи чекає він на когось, на що той сказав «ні» і ОСОБА_79 не знає.

Таким чином, ОСОБА_9 під час побиття судді ОСОБА_15., що відбулося 14 січня 2013р. о 8.40 год., знаходився під охороною працівників міліції у квартирі за адресою м. Ужгород, вулиця Минайська, 28, що підтверджується зазначеним вищеописаним рапортом.

Про невинуватість ОСОБА_9 також свідчить те, що свідок ОСОБА_46 спочатку зізнався у тому, що це він здійснив побиття судді ОСОБА_15. (т. 13 а.с.109), але в подальшому від своїх показів відмовився.

Окрім того, згідно висновку експертизи суддю ОСОБА_15. побила взагалі не людина, а якась інша істота (т. 20 а.с.292).

Обвинувачений ОСОБА_9 не визнав себе винним за ч. 2 ст. 377 КК України, як на досудовому слідстві, так і в суді, надавав послідовні показання, що говорять про їх правдивість та повністю підтверджуються в сукупності з іншими показами та доказами по справі.

Стороною обвинувачення покладено у підтвердження вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.377 КК України, наступні докази, які судом досліджені в судовому засіданні та встановлено наступне.

10.05.2013 року в ухвалі Голосіївського районного суду м. Києва слідчий суддя Чередніченко Н.П. постановив допитати ОСОБА_46 в закритому судовому засіданні. (т. 20 а.с.61-63).

10.05.2013 року було допитано в суді свідка ОСОБА_46 (т. 20 а.с.64-74) за участі секретаря Миколенко Т.С., слідчого в ОВС прокуратури м. Києва ОСОБА_76, прокурора Коваленка Ю.Ю.

Відповідно до ч.1 ст.225 Кримінального процесуального кодексу України: «…У цьому випадку допит свідка чи потерпілого здійснюється у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка, потерпілого в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду.

Допит особи згідно з положеннями цієї статті може бути також проведений за відсутності сторони захисту, якщо на момент його проведення жодній особі не повідомлено про підозру у цьому кримінальному провадженні.»

Але повідомлення про підозру за ч.2 ст.377 КК України було вручено ОСОБА_9 09.05.2013 року о 21 годині 25 хвилин (т.19 а.с. 39-42), тому законних підстав проводити допит в суді свідка без сторони захисту не існувало.

Відповідно до ч.3 ст.225 КПК України, при ухваленні судового рішення за результатами судового розгляду кримінального провадження суд може не врахувати докази, отримані в порядку, передбаченому цією статтею, лише навівши мотиви такого рішення.

Крім того, в протоколі допиту вказано, що свідок ОСОБА_46 раніше не судимий, що є недостовірною інформацією, адже в матеріалах кримінального провадження є довідка про судимість ОСОБА_46. Згідно якої свідок був засуджений Перечинським районним судом Закарпатської області за ч.2 ст.121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження) (т.13, а.с.124).

Допитаний під час судового розгляду 15.01.2015р. свідок ОСОБА_46 від своїх показань, наданих 10.05.2013 року в Голосіївському районному суді м. Києва під час досудового слідства, відмовився. ОСОБА_46 розповів, що давав покази в м. Києві під тиском працівників правоохоронних органів, насправді суддю він не бив, та ОСОБА_9 не бачив.

Таким чином, очевидно, що попередні його покази, надані під тиском - є недопустимим доказом.

Отже, протокол допиту свідка ОСОБА_46 в суді від 10.05.2013 року є недопустимим доказом так як:

- допит проведено без присутності сторони захисту - порушення ч.1 ст.225 КПК України;

- протокол допиту містить недостовірну інформацію про відсутність судимості у ОСОБА_46;

- ОСОБА_46 відмовився від показів під час судового розгляду.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 14.01.2013 року, огляд проводився з 9.30 до 11.10 (т. 13 а.с. 9-17).

Протокол огляду місця події можна побачити лише на першій сторінці, де здійснювався огляд. Яке відношення має цей протокол до матеріалів справи незрозуміло, інші сторінки протоколу склеєні і неможливо побачити, що слідчий оглядав та що вилучав.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до вірного переконання, що неможливо встановити, чи відноситься цей протокол до матеріалів справи, чи були вилучені будь-які докази під час огляду місця події.

Відповідно до першої сторінки протоколу, огляд проводився за участі спеціаліста ОСОБА_103 та ОСОБА_104

Протокол огляду місця події в порушення п.1 ч.3 ст.104 КПК України не містить імені, по-батькові, дати народження, місця проживання спеціалістів ОСОБА_103 та ОСОБА_104 та імені і по-батькові слідчого.

Відповідно до ч.1 ст.93 КПК України «Збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому цим Кодексом.»

Протокол огляду місця події від 14.01.2013 року є недопустимим доказом, адже:

- неможливо встановити, яке відношення має цей протокол до матеріалів справи;

- неможливо встановити що було виявлено і що вилучалося;

- неможливо встановити яким чином було здійснено опис та упакування того, що вилучалося;

- неможливо встановити чи було дотримано вимоги КПК України при здійснені огляду місця події;

- навіть на першій сторінці протоколу видно порушення п.1 ч.3 ст.104 КПК України, протокол не містить імені, по-батькові, дати народження, місця проживання спеціалістів ОСОБА_103 та ОСОБА_104 та імені і по-батькові слідчого.

Згідно протоколу огляду предмету від 14.01.2013 року було оглянуто спец. пакети №0743405 та №1676956 і предмети, що знаходилися в середині пакетів (т. 15 а.с.49-51).

Об'єктом огляду був спец. пакет експертної служби №1676956, на передній частині якого нанесено підписи та пояснюючі написи «м. Ужгород, вул. Заньковецької, 30, вилучено капюшон від куртки.»

Таким чином, в протоколі огляду предмету не вказано, чиї підписи нанесені на пакеті №1676956, скільки підписів.

Все це є підтвердженням, що огляд і вилучення були проведені з порушенням ч.3 ст.105 та ч.5 ст.237 КПК України.

Згідно протоколу, на капюшоні нічого не було виявлено.

Після огляду капюшон запаковано разом із спец пакетом №1676956, в якому він знаходився до огляду, в опечатаний пакет експертної служби №0760870.

Відповідно до ч.3 ст.105 КПК України, додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків.

Відповідно до ч.5 ст.237 КПК України, при проведенні огляду дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених з обігу. Усі вилучені речі і документи підлягають негайному огляду і опечатуванню із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду. У разі, якщо огляд речей і документів на місці здійснити неможливо або їх огляд пов'язаний з ускладненнями, вони тимчасово опечатуються і зберігаються у такому вигляді доти, доки не буде здійснено їх остаточні огляд і опечатування.

Об'єктом огляду також був спец. пакет експертної служби №0743405, на передній частині якого нанесено підписи та пояснюючі написи «м. Ужгород, вул. Заньковецької 30, вилучено маска чорного кольору.»

Таким чином, в протоколі огляду предмету не вказано, чиї підписи нанесені на пакеті №0743405, скільки підписів. Все це є підтвердженням, що огляд і вилучення були проведені з порушенням ч.3 ст.105 та ч.5 ст.237 КПК України.

Під час огляду шапки-маски, із внутрішньої та зовнішньої поверхні було вилучено об'єкти біологічного походження (волосся) в кількості 10 штук, які були поміщені в стерильну прозору чашку «Петрі» та запаковані в спец. пакет експертної служби №1214697. Вище вказана шапка-маска після огляду була запакована разом із спец пакетом №0743405, в якому знаходилася до огляду, в спец. пакет експертної служби №0760869.

В протоколі огляду нічого не вказано про те, що спец. пакети з волоссям та шапкою будь-ким були підписані, чи на них вчинялись будь-які написи, в порушення ч.3 ст.105 та ч.5 ст.237 КПК України.

Відповідно до п.2, 3 ч.3 ст.104 КПК України, протокол складається з: 2) описової частини, яка повинна містити відомості про: послідовність дій; отримані в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального провадження, в тому числі виявлені та/або надані речі і документи; 3) заключної частини, яка повинна містити відомості про: вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації; спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу; зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії.

В протоколі огляду в порушення ч.3 ст.104 КПК України ніяким чином не описано волосся, яке вилучалося, отже, не зазначено, яким чином та в який спосіб можна ідентифікувати волосся, яке вилучалося.

Під час огляду проводилося фотографування на цифровий фотоапарат «Кенон А3100». Але до протоколу не додано фото таблиці.

Крім того, протокол огляду предмету в порушення п.1 ч.3 ст.104 КПК України не містить імені, по батькові, дати народження, місця проживання спеціаліста ОСОБА_104 та ім'я і по батькові слідчого.

Відповідно до ч.1ст.93 КПК України «Збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому цим Кодексом.»

Протокол огляду предмету від 14.01.2013 року є недопустимим доказом, також, шапка-маска та капюшон є недопустимими доказами так як:

- не вказано, чиї підписи нанесені на пакеті №1676956, скільки підписів - порушення ч.3 ст.105 та ч.5 ст.237 КПК України;

- був оглянутий капюшон, а не зрозуміло чи вилучався він при огляді місця події;

- не вказано чиї підписи нанесені на пакеті №0743405, скільки підписів - порушення ч.3 ст.105 та ч.5 ст.237 КПК України;

- оглядали шапку - маску матерчату чорного кольору, але не зрозуміло чи вилучалася вона при огляді на місці події;

- не вказано, що спец. пакети з волоссям та шапкою будь-ким були підписані, чи на них вчинялись написи - порушення ч.3 ст.105 та ч.5 ст.237 КПК України;

- не описано волосся, яке вилучалося;

- до протоколу не додано фототаблиці - порушення ст. 105 КПК України;

- не містить імені, по батькові, дати народження, місця проживання спеціаліста ОСОБА_104 та ім'я і по батькові слідчого - порушення п.1 ч.3 ст.104 КПК України.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться протокол отримання зразків для експертизи від 18.01.2013 року, складений слідчим СУ УМВС України в Закарпатській області Глебою І.М. (т. 15 а.с.12-13).

Відповідно до протоколу зразки волосся у ОСОБА_46 було відібрано невідомою, не зазначеною в протоколі особою, без участі понятих, таким чином не вказано особу, яка проводила процесуальну дію.

Зразки слідчий запакував в пакет №1214794 без будь-яких написів і опечатав незрозуміло якою печаткою. Сам слідчий протокол не підписав, а підписала взагалі якась стороння особа, відомості про яку не зазначені в протоколі. В протоколі не вказано часу проведення слідчої дії. Не вказано дату народження, прізвище, ім'я, по батькові, дату народження, місце проживання особи завідуючого Ужгородським міжрегіональним відділенням СМЕ, за участі якого проводили відібрання. Слідчий не зазначив ім'я і по батькові своє, також не зазначив місця проживання ОСОБА_46 Все вказане є порушенням ч.3 ст.104, ч.7 ст.223 КПК України.

Відповідно до ч.1 ст.245 КПК України, у разі необхідності отримання зразків для проведення експертизи вони відбираються стороною кримінального провадження, яка звернулася за проведенням експертизи.

Отже, відбирати зразки мав сам слідчий, натомість відбирала зразки незрозуміло яка особа, про яку взагалі не вказано нічого в протоколі!

Протокол отримання зразків для експертизи від 18.01.2013 року є недопустимим доказом, так як:

зразки волосся у ОСОБА_46 було відібрано невідомою, не зазначеною в протоколі особою - ч.1 ст.245 КПК України;

зразки волосся у ОСОБА_46 було відібрано без участі понятих - порушення ч. 7 ст. 223 КПК України;

не вказано особу, яка проводила процесуальну дію, - порушення ч.1 ст.245 КПК України, ст. 241 КПК України;

зразки слідчий запакував в пакет №1214794 без будь-яких написів і опечатав незрозуміло якою печаткою - порушення ст. ст. 104, 105 КПК України;

слідчий не підписав протокол - порушення ч. 5 ст.104 КПК України;

не вказано часу проведення слідчої дії - порушення ч. 3 ст.104 КПК України;

не вказано дату народження, прізвище, ім'я, по батькові, дату народження, місце проживання особи завідуючого Ужгородським міжрегіональним відділенням СМЕ - порушення ч. 3 ст.104 КПК України;

слідчий не зазначив ім'я і по батькові своє, також не зазначив місця проживання ОСОБА_46 - порушення ч. 3 ст.104 КПК України.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться протокол отримання зразків для експертизи у ОСОБА_9 від 04.04.2013 року, складений слідчим СУ УМВС України в Закарпатській області Глебою І.М. (т.15 а.с.141). Згідно протоколу ОСОБА_9 відмовився надати зразки крові добровільно.

Відповідно до ч.3 ст.245 КПК України, відбирання біологічних зразків у особи здійснюється за правилами, передбаченими статтею 241 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.241 КПК України, слідчий, прокурор здійснює освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу.

Слідчий не вказав в протоколі процесуального статусу особи, у якої було здійснено відібрання зразків крові. Хоча ст.241 КПК України передбачає, що можна здійснювати таку процесуальну дію лише щодо підозрюваного, свідка чи потерпілого.

Таким чином, відібрання зразків було проведено незаконно до пред'явлення особі підозри.

Процесуальна дія була здійснена в рамках кримінального провадження за №12013070010000017, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань 14.01.2013 року.

04.04.2013 року було складено протокол та відібрано кров.

10.04.2013 року об'єднано попередні кримінальні провадження з кримінальним провадженням по епізоду ОСОБА_15 в одне за №12013070010000017.

Підозра ОСОБА_9 була пред'явлена лише 09.05.2013 року.

В кримінальному провадженні №12013070010000017 ОСОБА_9 не мав іншого процесуального статусу крім підозрюваного, тобто не був ні свідком, ні потерпілим. Виходить, що відбирали зразки у особи, яка на час відбирання зразків не мала ніякого відношення до кримінального провадження, вона не мала статусу ні свідка, ні підозрюваного, ні потерпілого.

При здійсненні процесуальної дії слідчий ОСОБА_101. розглядав матеріали кримінального провадження за №12013070010000017 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.

За злочином, передбаченим ч.2 ст.307 КК України, кримінального провадження не існує. Таким чином, незрозуміло в рамках якого саме кримінального провадження здійснювалась процесуальна дія.

В протоколі не вказано часу проведення процесуальної дії, що є порушенням ч.3 ст.104 КПК України.

Крім того, слідчий ОСОБА_101. в протоколі не зазначив свого ім'я і по батькові, а також імен і по батькові експертів та не вказав місця їх проживання та дат народження, що також є порушенням ч.3 ст.104 КПК України.

Як зрозуміло з протоколу, з ухвалою суду про примусове відібрання біологічних зразків ОСОБА_9 ніхто не ознайомлював, адже в протоколі навіть не вказано яким числом датована ухвала.

З протоколу слідує, що в ОСОБА_9 примусово відібрали зразки крові з середнього пальця лівої руки. Діаметр плями 2 см., кров висушена і упакована в пластикову чашку «Петрі», яка в свою чергу обклеєна медичним лейкопластирем, опечатана печаткою обласного СМЕ. Поміщено в пакет №0039858, який підписав тільки ОСОБА_105.

Протокол складений з грубими порушеннями ст.105 КПК України.

Підпису учасників процесуальної дії на додатку, на відібраних зразках, не має. ОСОБА_9 і його адвокат взагалі підпис не ставили, хоча в протоколі вказано, що брали кров в ОСОБА_9

В протоколі не зазначено, що ОСОБА_9 і його адвокат відмовилися від підпису протоколу, що є порушенням ст.104 КПК України.

Таким чином, у суду першої інстанції виникає сумнів, що кров взагалі відбирали саме в ОСОБА_9 Не існує підтверджень, що цей протокол складали саме під час того, коли брали кров у ОСОБА_9

04.04.2013 року під час відбору зразків крові у ОСОБА_9 були присутні двоє понятих, які були допитані як свідки під час судового розгляду, ОСОБА_63 та ОСОБА_98

Поняті під час допиту в суді показали, що не були весь час присутні в кабінеті, де відбирали кров в ОСОБА_9, коли він відмовився давати зразки крові добровільно, їх попросили вийти на п'ять хвилин, в кабінеті були правоохоронці та люди в масках близько 11 чоловік. Вони вийшли, чули з кабінету звуки боротьби, коли зайшли, ОСОБА_9 лежав на підлозі із заломленими руками, його руки тримали люди в масках зверху на спині, також його тіло і обличчя прижали до підлоги. Але слідчий не відобразив даний факт в протоколі.

Свідки показали, що протокол підписали не на місці відбору крові, а поїхали в управління міліції і там підписали те, що надрукував слідчий на комп'ютері.

Свідок ОСОБА_63 не бачив, чи опечатували відібрані зразки крові, також він стверджує, що кров відбирали з правої руки, тієї, що від вікна. Згідно ж протоколу кров відбирали з пальця лівої руки.

Таким чином, протокол не відповідає дійсним обставинам відбору крові, що підтверджується показами понятих. Отже, протокол не відображає ходу та результатів процесуальної дії, складений з порушенням ст.104 КПК України. Адже підписано протокол не за місцем проведення процесуальної дії, поняті були присутні не під час всієї процедури відбору крові, в протоколі не внесені дані про всіх осіб, які були присутні під час процесуальної дії, а саме чоловіків в масках і їх підписів в протоколі не має.

Таким чином, інформація про процесуальну дію, відображена в протоколі, не відповідає дійсності.

Відповідно до ч.3 ст.245 КПК України, відбирання біологічних зразків у особи здійснюється за правилами, передбаченими статтею 241 цього Кодексу.

Відповідно до ч.4 ст.241 КПК України, при освідуванні не допускаються дії, які принижують честь та гідність особи або небезпечні для її здоров'я. Прошу звернути увагу, що зі сторони правоохоронних органів були застосовані дії, які принижують честь та гідність особи і є небезпечні для життя. Працівники міліції могли поламати руки моєму підзахисному, відбити будь-яку частину тіла.

З протоколу слідує, що фіксація процесуальної дії була здійснена на відеокамеру марки «Соні».

Відповідно до п.1 ч.3 ст.104 КПК України, протокол складається з вступної частини, яка повинна містити відомості про: інформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання.

В протоколі не вказано ні технічних характеристик технічного засобу фіксації, ні його серії та номеру, ні характеристик носіїв інформації, які були застосовані, ні інформації про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації. До протоколу не додано жодного носія інформації.

Відповідно до ч.5 ст.101 КПК України висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими.

Виходячи з вищеописаного, протокол є недопустимим доказом, так як:

- відібрання зразків було проведено незаконно до пред'явлення особі підозри та у особи яка немала процесуального статусу по справі;

- незрозуміло в рамках якого саме кримінального провадження здійснювалась процесуальна дія (не існує кримінального провадження за ч.2 ст.307 КК України );

- не вказано часу проведення процесуальної дії - порушення ч.3 ст.104 КПК України;

- слідчий в протоколі не зазначив свого ім'я і по батькові, а також імен і по батькові експертів та не вказав місця їх проживання та дат народження - порушення ч.3 ст.104 КПК України;

- ОСОБА_9 не ознайомлено з ухвалою суду про примусове відібрання біологічних зразків - порушення ч. 3 ст. 245, ч. 3 ст. 241 КПК України;

- не має підпису учасників процесуальної дії на додатку, на відібраних зразках - порушення ч. 5 ст.104 КПК України;

- в протоколі не зазначено, що ОСОБА_9 і його адвокат відмовилися від підпису протоколу - порушення ч. 6 ст.104 КПК України;

- поняті під час допиту в суді показали, що не були весь час присутні в кабінеті, де відбирали кров в ОСОБА_9 - порушення ч. 7 ст. 223 КПК України;

- протокол не відображає ходу та результатів процесуальної дії (підписано протокол не за місцем проведення процесуальної дії, поняті, були присутні не під час всієї процедури відбору крові, в протоколі не внесені дані про всіх осіб, які були присутні під час процесуальної дії) - порушення ст.104 КПК України.

- зі сторони правоохоронних органів були застосовані дії, які принижують честь та гідність особи і є небезпечні для життя - порушення ч.4 ст.241 КПК України;

- не вказано ні технічних характеристик технічного засобу фіксації, ні його серії та номеру, ні характеристик носіїв інформації, які були застосовані, ні інформації про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації. До протоколу не додано жодного носія інформації - порушення п.1 ч.3 ст.104 КПК України.

Таким чином, зазначений протокол є недопустимим доказом, адже він складений з порушеннями ч.2 ст.214, ст.104 КПК України.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться протокол проведення слідчого експерименту від 23.05.2013 року, складений прокурором відділу здійснення процесуального керівництва слідчого відділу прокуратури м. Києва ОСОБА_106 (т. 20 а.с.144).

В протоколі вказано, що секундомір вмикається та вимикається декілька разів, але нічого не зазначено про те, які показники були на секундомірі до початку вмикання та після вимикання.

Таким чином, у суду першої інстанції виник сумнів у достовірності даних, вказаних у протоколі щодо часу, який було витрачено на той чи інший відрізок маршруту.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.104 КПК України, протокол складається з: вступної частини, яка повинна містити відомості про: інформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання.

Відповідно до ч. 2 ст. 240 КПК України, за необхідності слідчий експеримент може проводитися за участю спеціаліста.

Під час проведення слідчого експерименту можуть проводитися вимірювання, фотографування, звуко - чи відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу.

Прокурор, в порушення вимог ст.104 КПК України не вказав характеристики технічних засобів, які були застосовані при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання.

Відтак, на даний час неможливо стверджувати чи були ці засоби справні на момент проведення слідчого експерименту та чи є достовірними їх показники.

В порушення ст.240 КПК України до протоколу не додані показники вимірювання часу з застосованого як технічний засіб телефону. Прокурор не залучив спеціаліста до проведення слідчого експерименту і тому, на даний час, неможливо стверджувати, що дані, отримані внаслідок його проведення з застосуванням звичайного мобільного телефону та чужого автомобіля, який не має ніякого відношення до обставин злочину, є достовірними та об'єктивними. Захист та суд позбавлені можливості оглянути вимірювальний засіб, так як він не описаний в протоколі, а це пряме порушення права на захист.

Крім того, прокурор в порушення ч.3. ст.104 КПК України не зазначив в протоколі свого імені та по батькові, також не вказав місця проживання та дати народження оперативного працівника, який брав участь в проведенні слідчої дії та не вказав дати народження понятих.

Вказаний протокол є недопустимим доказом, адже:

- не зазначено про те, які показники були на секундомірі до початку вмикання та після вимикання, таким чином не відображено хід і результати процесуальної дії - порушення ч. 1 ст. 104 КПК України;

- не вказано характеристики технічних засобів, які були застосовані при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання - порушення ст.104 КПК України;

- прокурор не залучив спеціаліста до проведення слідчого експерименту - порушення ст.240 КПК України;

- прокурор не зазначив в протоколі свого імені та по батькові, також не вказав місця проживання та дати народження оперативного працівника, який брав участь в проведенні слідчої дії та не вказав дати народження понятих, - порушення ч.3. ст.104 КПК України.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 24.05.2013 року, складений старшим слідчим СВ прокуратури Закарпатської області ОСОБА_88 (т. 20 а.с.155-156).

Згідно протоколу свідок ОСОБА_107 впізнає особу під №2 як клієнта ОСОБА_9, який поселився у готель 17.01.2013 року.

Відповідно до ч.7 ст.228 КПК України, фотознімки, що пред'являються, не повинні мати різких відмінностей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення.

З протоколу чітко видно, що тільки фото №2 має чорний фон і рамочку-обідок по фотографії чорного кольору, що є явною вказівкою на те, кого саме необхідно впізнати. На інших фото під номерами 1, 3, 4 таких виділень не має. Таким чином, впізнання проведено з грубим порушенням ст. 228 КПК України.

Крім того, слідчий в порушення ч.3. ст.104 КПК України не зазначив свого імені та по батькові, також не вказав місця проживання та дати народження імені та по батькові свідка ОСОБА_107

Протокол є недопустимим доказом, адже:

- на фотознімку ОСОБА_9 є виділення, які дали підказку свідку, кого необхідно впізнати - порушення ч.7 ст. 228 КПК України;

- слідчий не зазначив свого імені та по батькові, також не вказав місця проживання та дати народження імені та по батькові свідка ОСОБА_107 - ч.3. ст.104 КПК України.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 24.05.2013 року, складений старшим слідчим СВ прокуратури Закарпатської області ОСОБА_88 (т. 20 а.с.161-162). Свідок ОСОБА_108 впізнає особу під №3, як особу, якій в номер носила сніданки, а потім обслуговувала в ресторані, приносила йому чай.

З протоколу чітко видно, що тільки фото №3 має чорний фон і рамочку-обідок по фотографії чорного кольору, що є явною вказівкою на те, кого саме необхідно впізнати. На інших фото під номерами 1, 2, 4 таких виділень не має. Таким чином, впізнання проведено з грубим порушенням ст.228 КПК України.

Крім того, слідчий в порушення ч.3. ст.104 КПК України не зазначив свого імені та по батькові, також не вказав місця проживання та дати народження імені та по батькові свідка ОСОБА_108

Протокол є недопустимим доказом, адже:

- на фотознімку ОСОБА_9 є виділення, які дали підказку свідку, кого необхідно впізнати - порушення ч.7 ст. 228 КПК України;

- слідчий не зазначив свого імені та по батькові, також не вказав місця проживання та дати народження імені та по батькові свідка - ч.3. ст.104 КПК України.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться висновок експерта відділу молекулярно-генетичної ідентифікації лабораторії спеціальних видів експертизи ДНДЕКЦ МВС України №20-105 від 22.02.2013 року (т. 15 а.с.108-118).

Експерт дійшов висновку, що на капюшоні, шапці-масці, недопалку цигарок генетичних ознак ОСОБА_46 не має.

Експертиза проводилася на підставі постанови про призначення експертизи від 22 січня 2013 року.

При огляді пакету №1214796 експерт виявив написи і підпис слідчого Глеби І.М. на пакеті, хоча слідчий згідно протоколу отримання зразків крові для експертизи від 18.01.2013 року (т. 15 а.с.4) не проставляв на пакеті ні підписів, ні написів. Про печатку на пакеті експерт нічого не зазначив, хоча згідно протоколу пакет був опечатаний.

Отже, суд першої інстанції прийшов до висновку, що на експертизу прийшов не той пакет, в який слідчий упакував відібрані зразки згідно протоколу від 18.01.2013 року. Складається ситуація, за якої слідчий ОСОБА_101. підписав пакет вже після проведення слідчої дії. На даний час неможливо встановити чи підписав слідчий саме той пакет, в який відбирались зразки у ОСОБА_46, чи пакети було підмінено. Таким чином, до експерта дійшов пакет незрозуміло з чиїми зразками.

При огляді пакету №0760869 експерт виявив написи на пакеті: підпис слідчого, двох понятих, спеціаліста та зазначення дати пакування 14.01.13. Після відкриття пакету було виявлено попередню упаковку №0733405 та паперовий пакет, шапку - маску чорного кольору, розмірами: загальна довжина - 30 см, ширина 24 см, овальний отвір для очей діаметром 11 см.

Згідно протоколу огляду предмету від 14.01.2013 року оглянуто спец. пакети №0743405 та №1676956 і предмети, що знаходилися в середині пакетів (т.15 а.с.49-51). Шапка-маска після огляду була запакована разом із спец пакетом №0743405, в якому знаходилася до огляду, в спецпакет експертної служби №0760869.

Таким чином, відповідно до протоколу огляду предмету від 14.01.2013 року будь-які написи на пакет №0760869 не наносилися, в цей пакет разом з шапкою було вкладено лише пакет №0733405.

При огляді пакету №0760870 експерт виявив написи на пакеті, підпис слідчого, двох понятих, спеціаліста та зазначення дати пакування 14.01.13. Після відкриття пакету в ньому виявлено упаковку №1676956 та прозорий поліетиленовий пакет з пазовим замком, в якому знаходиться капюшон синього кольору з підкладкою червоного кольору, розмірами: загальна довжина 30 см., ширина 25 см. У вільний край капюшону продіто шнурок синього кольору з фіксаторами на вільних кінцях.

Відповідно до вказаного вище протоколу огляду предмету від 14.01.2013 року будь-які написи на пакет №0760870 не наносилися, в пакет разом з шапкою було вкладено лише пакет №1676956. У суду виникають питання звідки в пакеті з'явився прозорий поліетиленовий пакет з пазовим замком, в який покладено капюшон? Розміри капюшона, який був оглянутий слідчим, не співпадають із зазначеними експертом. Адже переоглядали капюшон висотою 33 см., а шириною 22 см. В капюшоні, який вилучався і який переоглядався був шнурок чорного кольору, а експерту надіслали капюшон з шнурком синього кольору. Порівнюючи фототаблицю, додану до протоколу огляду місця події (т. 13 а.с. 9-17) та фото експертизи, видно, що до експерта дійшов капюшон синього кольору, а вилучали темного, майже чорного.

При огляді пакету №1214697 експерт виявив написи на пакеті, підпис слідчого, двох понятих, спеціаліста та зазначення дати пакування 14.01.13. Експерт вказав, що на пакеті було написано, що в ньому 10 волосин. Після відкриття пакету в ньому виявлено прозорий поліетиленовий пакет з пазовим замком, в якому знаходиться чашка «Петрі» з пояснювальним написом «шапка маска», в якій виявлено 14 мікрооб'єктів, схожих на волосся.

Під час огляду шапки-маски згідно протоколу огляду предмету (т.15 а.с. 49-51), із внутрішньої та зовнішньої поверхні було вилучено об'єкти біологічного походження (волосся) в кількості 10 штук, які були поміщені в стерильну прозору чашку «Петрі» та запаковано в спец. пакет експертної служби №1214697.

Таким чином, відповідно до протоколу огляду предмету від 14.01.2013 року будь-які написи на пакет №1214697 не наносилися, чашка «Петрі» не була вкладена в прозорий поліетиленовий пакет з пазовим замком з пояснювальним написом «шапка маска». При огляді було знайдено та вилучено з шапки-маски лише 10 волосин. До експерта ж дійшло в тому ж пакеті аж 14 волосин.

Відтак виникає сумнів у тому, що на експертизу слідчим експерту були надані не зрозуміло чиї зразки крові, ОСОБА_46 чи іншої особи. На експертизу надійшла зовсім інша шапка та зовсім інший капюшон, а не ті, які оглядалися 14.01.2013 року, експерту надійшло інше волосся, не те, що вилучалося при огляді шапки-маски слідчим в кабінеті.

За таких обставин, вбачається, що у справі існує декілька «шапок», що підтверджена наступними документами, долученими до справи.

На підтвердження позиції суд звертає увагу на висновки одорологічної експертизи.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться висновок експерта №8/24 від 11.07.2013 року, підготовлений експертом сектору імунологічних, цитологічних, одорологічних експертиз та експертиз волосся відділу спеціальних видів експертиз НДЕКЦ при УМВС України в Житомирській області (т. 20 а.с.292-302). Експертом було проведено одорологічне дослідження по ОСОБА_9

Згідно опису об'єктів дослідження експерту на дослідження було надано:

- об'єкт №1 відповідно до висновку експерта 20-105 від 22.02.2013 року вилучено: шапка - маска упаковка №1635790, упаковка №0760869, упаковка №0743405.

- об'єкт №2 - капюшон від куртки темно-синього кольору упаковка №1635791, упаковка №0760870, упаковка №1676956.

- об'єкт №3 - шапка маска чорного кольору №1214295 - цілісність пакету не порушено.

- об'єкт №4 - згорток з фольги з марлевим відрізком №1214295 - цілісність пакету не порушено. Семків.

- об'єкт №5 - файл для паперів прошитий ниткою чорного кольору ОСОБА_109. Всередині три медичні шприци з останньою позначкою 10 мл. В двох шприцах рідина бурого кольору (кров) один шприц порожній.

Експерт дійшов висновку, що на шапці-масці та капюшоні відсутні запахові сліди біологічного виду - людини.

Це означає, що шапку-маску та капюшон, які поступили на експертизу, люди не одягали. Отже, в матеріалах справи знаходяться докази, які фактично стверджують, що ОСОБА_15 наносила удари особа, яка не належить до біологічного виду - людини.

Згідно описаної вище експертизи до експерта дійшли два пакети під одним №1214295, цілісність яких не порушено. Але один з цих пакетів містить шапку-маску чорного кольору, а інший - можливо зразок запаху. Даний факт є підтвердженням того, що пакетів під одним номером існувало багато.

Також, згідно висновку експертом досліджувались дві шапки-маски, але протоколом огляду оглядалася лише одна.

Згідно матеріалів кримінального провадження існувала інша матерчата шапка з прорізами для очей чорного кольору, яка вилучалася з боєприпасами з квартири ОСОБА_9, але вона була запакована в пакет №0336058 (т. 16 а.с.16), але такий пакет експерту на дослідження не надходив.

Крім того, відповідно до висновку експерта №20-105 від 22.02.2013 року, виділену ДНК (об'єкти №1-4, 6-10, 12-18) типували за допомогою методу полімеразної ланцюгової реакції з використанням стандартного набору реактивів для ідентифікації «Identifiler» виробництва фірми «Applied Biosystems» за локусами D8S1179, D21S11, D7S820, CSF1P0, D3S1358, TH01, D13S317, D16S539, D2S1338, D19S433, vWA, TPOX, D18S51, D5S818, FGA та Amelogenin. Реакцію ампліфікації проводили з використанням ампліфікатора GeneAmp PCR System 9700 фірми «Applied Biosystems» (США).

При постановці реакції ампліфікації використовували позитивний контроль (реакційна суміш містила контрольну ДНК 9947А, надану виробником реагентів із завідомим набором алелей по кожному локусу) та негативні контролі, які не містили ДНК (в реакційні суміші додавали бідистильовану деіонізовану воду та 5% Chelex-100).

Визначення довжини ампліфікованих фрагментів та встановлення номерів алей проводили відповідно до внутрішнього розмірного стандарту GeneScan 500 LIZ Size Standart та алельного леддеру, що входить до набору реагентів, за допомогою програмного комплексу GeneMapper ID v 3.2.

Відповідно до листа Державної служби України з лікарських засобів наданого на запит адвокатської компанії «ОСОБА_79 і Федур» від 18.12.13 (т. 30 а. с. 79-80) «стандартний набір реактивів для ідентифікації «Identifiler» виробництва фірми «Applied Biosystems» за локусами D8S1179, D21S11, D7S820, CSF1P0, D3S1358, TH01, D13S317, D16S539, D2S1338, D19S433, vWA, TPOX, D18S51, D5S818, FGA та Amelogenin, позитивний контроль (реакційна суміш містила контрольну ДНК 9947А, надану виробником реагентів із завідомим набором алелей по кожному локусу) та негативні контролі, які не містили ДНК (в реакційні суміші додавали бідистильовану деіонізовану воду та 5% Chelex-100), програмний комплекс GeneMapper ID v 3.2. станом на 22.02.13. не були внесені до Державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення.

Відповідно до постанови Кабінету міністрів України №1497 від 09.11.2004 року, якою затверджено «Порядок державної реєстрації медичної техніки та виробів медичного призначення»: «Ввезення на митну територію, реалізація та застосування в Україні медичних виробів дозволяється тільки після їх державної реєстрації, крім випадків, визначених МОЗ у встановленому порядку». Цими випадками відповідно до наказу МОЗ України № 979 від 30.11.2012 «Про затвердження Порядку ввезення на територію України незареєстрованих медичної техніки та виробів медичного призначення» є: ввезення для здійснення державної реєстрації; участь в програмі технічної допомоги у програмах міжнародного співробітництва відповідно до міжнародних договорів; у разі стихійного лиха, аварій, епідемій і епізоотій, екологічних, техногенних катастроф (за окремим рішенням Кабінету Міністрів України.

Враховуючи вищезазначене, під час проведення експертизи, згідно висновку експерта №20-105 від 22.02.2013 року застосовувалися медичні вироби, які не пройшли державної реєстрації, а отже експертиза проведена з порушенням вимог чинного в Україні законодавства.

Відповідно до ч.5 ст.101 КПК України, висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими. Недопустимими є протоколи огляду місця події та відібрання зразків для експертизи, адже складені з порушенням порядку, встановленого КПК України.

Враховуючи вищезазначене, висновок експерта №20-105 від 22.02.2013 року є недопустимим та неналежним доказом, адже ті предмети, які надійшли на дослідження експерту відрізняються від тих, які оглядались слідчим в кабінеті, фактично висновок експерта ґрунтується на недопустимих доказах, які ні прямо, ні непрямо не можуть підтверджувати існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню та інших обставин, що мають значення для кримінального провадження та будь-яким чином не вказують на недостовірність та неможливість використання інших доказів в кримінальному провадженні

В судовому засіданні суду першої інстанції вказані докази були оглянуті та досліджені з численними порушеннями норм КПК України.

Також суд першої інстанції зазначив, що відрізняються відібрані зразки крові для експертизи.

Відтак, сам висновок експерта складений з порушеннями ст.101, 102 КПК України.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться висновок експерта відділу молекулярно-генетичної ідентифікації лабораторії спеціальних видів експертизи ДНДЕКЦ МВС України №20-264 від 08.04.2013 року (т. 15 а.с.151-155).

Експерт дійшов висновку, що на шапці-масці та капюшоні генетичні зразки крові збігаються з генетичними ознаками крові ОСОБА_9

Експерту на дослідження надано полімерний пакет №0039858 з підписом слідчого, понятих та спеціаліста.

Відповідно до протоколу отримання зразків для експертизи у ОСОБА_9 від 04.04.2013 (т. 15 а.с. 141-142) року на пакеті, в який упакували зразки не було проставлено підписів слідчого, понятих та спеціаліста.

Експерт бачив відбиток круглої печатки «МОЗ України. Закарпатське обласне управління охорони здоров'я», а в протоколі отримання зразків вказано, що на пакеті було проставлено відбиток печатки обласного СМЕ.

Також суд першої інстанції зверув увагу на те, що підпис ОСОБА_105 на упаковці та в протоколі підпис ОСОБА_105, особи яка брала участь в проведенні слідчої дії, не співпадає.

04.04.2013 року під час відбору зразків крові у ОСОБА_9 були присутні двоє понятих, які були допитані як свідки під час судового розгляду, ОСОБА_63 та ОСОБА_98 та показали, що не були весь час присутні в кабінеті, де відбирали кров в ОСОБА_9, останній відмовився давати зразки крові добровільно, в кабінеті були правоохоронці та люди в масках, близько 11 чоловік, протокол підписали не на місці відбору крові, а поїхали в управління міліції і там підписали те, що надрукував слідчий на комп'ютері. Свідок ОСОБА_63 не бачив чи опечатували відібрані зразки крові, також він стверджує, що кров відбирали з правої руки, тієї, що від вікна. Згідно ж протоколу кров відбирали з пальця лівої руки.

Відповідно до ч.3 ст.245 КПК України, відбирання біологічних зразків у особи здійснюється за правилами, передбаченими статтею 241 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.241 КПК України, слідчий, прокурор здійснює освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу.

Таким чином, відібрання зразків було проведено незаконно до пред'явлення ОСОБА_9 підозри.

На аркуші 5 висновку від 08.04.2013 року вказано: «…При цьому встановлено, що генетичні ознаки зразку слини ОСОБА_9 (об'єкт № 1) не збігаються з генетичними ознаками клітин на недопалку сигарети, збігаються з генетичними ознаками клітин на шапці-масці та містяться серед змішаних генетичних ознак клітин, виявлених на капюшоні».

Згідно висновку експерта від 08.04.2013 року на експертизу було надано: зразок крові ОСОБА_9 та копія висновку експерта ДНДЕКЦ МВС України №20-105 від 22.02.2013 року.

Згідно з протоколом отримання зразків для експертизи від 04.04.2013 року у ОСОБА_9 були відібрані лише зразки крові.

Таким чином, незрозуміло звідки експерт у висновку від 08.04.2013 року взяв зразки слини ОСОБА_9

На даний час неможливо встановити, які біологічні зразки насправді досліджувались, зразки крові, чи зразки слини та кому належали зразки, які були досліджені в експертизі.

Під час проведення дослідження за основу експертом був взятий висновок №20-105 від 22.02.2013 року, який був складений на підставі доказів, які не можливо встановити чи вилучалися на місці події, та не оглядалась органами досудового розслідування.

Відповідно до ч.5 ст.101 КПК України, висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими. Недопустимими є протоколи огляду місця події та відібрання зразків для експертизи, адже складені з порушенням порядку, встановленого КПК України.

Крім того, під час проведення експертизи, згідно висновку експерта №20-264 від 08.04.2013 року застосовувалися медичні вироби, які не пройшли державної реєстрації, а отже експертиза проведена з порушенням вимог чинного в Україні законодавства.

Таким чином, висновок експерта від 08.04.2013 року є недопустимим та неналежним доказом, так як на експертизу надано пакет, який не оформлявся протоколом слідчого про отримання зразків для експертизи, були досліджені зразки слини невідомої особи, замість зразків крові ОСОБА_9 Експерт не проводив окреме дослідження, він просто переписав висновок №20-105 від 22.02.2013 року.

Фактично висновок експерта від 08.04.2013 року ні прямо ні непрямо не може підтверджувати існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню та інших обставин, що мають значення для кримінального провадження та будь-яким чином не вказує на недостовірність та неможливість використання інших доказів в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч.5 ст.101 КПК України, висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими. Недопустимими є протоколи огляду місця події та відібрання зразків для експертизи крові ОСОБА_9 Отже, порушено порядок збору та оформлення доказів, встановлений КПК України.

Відповідно до ч.1 ст.93 КПК України, збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Враховуючи вищезазначене докази, надані на звинувачення ОСОБА_9, які збиралися не в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, є недопустимими та неналежними.

В ході судового розгляду по епізоду за 17.11.2006р. відносно потерпілого ОСОБА_16 щодо обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за ч.2 ст.365 КК України встановлено наступне.

Обвинувачений ОСОБА_9 за ч.2 ст. 365 КК України в судовому засіданні свою вину не визнав та пояснив, що в листопаді 2006 р. працюючи старшим оперуповноважений ВБЗПТЛ УМВС України в Закарпатській області разом з оперуповноваженими сектору боротьби з незаконною міграцією ВБЗЛТЛ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_10, ОСОБА_22 та ОСОБА_23, а також працівниками РМОП «Беркут» ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 та ОСОБА_27, на виконання розпорядження начальника УМВС України в Закарпатській області від 31.10.2006 №471 «Про проведення комплексного оперативно-профілактичного відпрацювання територій міст та районів області», проводив перевірку туристичних баз, готелів, кемпінгів та гуртожитків, з метою виявлення нелегальних мігрантів та порушень вимог паспортно-візового режиму.

17.11.2006 близько 24 години вони хотіли увійти до нічного розважального клубу «Каштан», розташованого в м. Ужгород по вул. Кошицька, 22,показавши посвідчення працівника міліції. Працівників міліції у розважальний заклад не пропустив охоронець підприємства ТзОВ «ББК» ОСОБА_16, повідомивши правоохоронців, що вхід до закладу є платним, а правові підстави для входу у працівників міліції відсутні. Поведінка охоронця ОСОБА_16 була неправомірною, відтак, йому пропонували пройти до машини, він чинив опір, намагався вирватись, відповідно вчинялись працівниками міліції правомірні заходи відповідно до вимог чинного законодавства. Останнього помістили у транспортний засіб та доставити до Обласного управління міліції (м. Ужгород, вул. Ракоці,15). Відібрали пояснення, скерували адміністративну справу до Ужгородського суду про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за непокору працівникам міліції. При спілкуванні з ОСОБА_16 тілесних ушкоджень ніхто з працівників міліції не наносив, фізичну силу не застосовував. Бейсбольну біту ніхто з працівників міліції не мав та не застосовував. Хто йому наніс тілесні ушкодження, які зазначені у медичному висновку невідомо. Дій, які явно виходить за межі наданих йому, як працівнику міліції, повноважень не вчиняв, істотну шкоду потерпілому не наніс і не міг нанести, насильство до ОСОБА_16 не застосовував.

Обвинувачений ОСОБА_10 за ч.2 ст.365 КК України в судовому засіданні свою вину не визнав та пояснив, в листопаді 2006 р. разом з оперуповноваженими сектору боротьби з незаконною міграцією ВБЗЛТЛ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_9, ОСОБА_22 та ОСОБА_23, а також працівниками РМОП «Беркут» ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 та ОСОБА_27, на виконання розпорядження начальника УМВС України в Закарпатській області від 31.10.2006 №471 «Про проведення комплексного оперативно-профілактичного відпрацювання територій міст та районів області», проводив перевірку туристичних баз, готелів, кемпінгів та гуртожитків, з метою виявлення нелегальних мігрантів та порушень вимог паспортно-візового режиму. 17.11.2006 близько 24 години вони намагались увійти до нічного розважального клубу «Каштан», який розташований в м.Ужгород по вул. Кошицька, 22.

У даний розважальний заклад їх не пропустив охоронець підприємства ТзОВ «ББК» ОСОБА_16, повідомивши правоохоронців, що вхід до закладу є платним, а правові підстави для входу у працівників міліції відсутні. Поведінка ОСОБА_16 була неправомірною, йому пропонували проїхали до управління міліції для відібрання пояснень, однак останній почав чинити опір, кричав, виривався від працівників міліції, падав на землю, намагався втікати.

Відтак, працівниками міліції до останнього були застосовані спецзасоби (кайданки) при затриманні. Останнього помістили у транспортний засіб та доставити до Обласного управління міліції Пояснення від нього відбирав ОСОБА_22, фізичну силу до нього ніхто не застосовував. Бейсбольну біту ніхто з працівників міліції ніколи не мав та не застосовував. При спілкуванні з ОСОБА_16 тілесних ушкоджень ніхто з працівників міліції не наносив. Діяв відповідно до чинного законодавства, дій, які явно виходить за межі наданих йому, як працівнику міліції, повноважень не вчиняв, істотну шкоду потерпілому не наніс, фізичну силу до ОСОБА_16 не застосовував.

Потерпілий ОСОБА_16 в судові засідання не з»являвся, хоча судом належним чином повідомлявся, показань в судовому засіданні не надавав. Звернувся на підготовчому засіданні з цивільним позовом до УМВС України в Закарпатській області про стягнення з державного бюджету в його користь 100 тисяч грн.

Свідок ОСОБА_22 в судовому засіданні повідомив, що в листопаді 2006 р. разом з оперуповноваженими сектору боротьби з незаконною міграцією ВБЗЛТЛ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_10, ОСОБА_9 та ОСОБА_23, а також працівниками РМОП «Беркут» ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 та ОСОБА_27, на виконання розпорядження начальника УМВС України в Закарпатській області від 31.10.2006 №471 «Про проведення комплексного оперативно-профілактичного відпрацювання територій міст та районів області», проводив перевірку туристичних баз, готелів, кемпінгів та гуртожитків, з метою виявлення нелегальних мігрантів та порушень вимог паспортно-візового режиму. 17.11.2006 близько в нічний час намагались увійти до нічного розважального клубу «Каштан», який розташований в м.Ужгород по вул. Кошицька, 22.

У даний розважальний заклад їх не пропустив охоронець ОСОБА_16. Поведінка ОСОБА_16 була агресивна, останні відмовився проїхали до управління міліції, на нього наділи кайданки, оскільки він чинити опір, кричав, виривався від працівників міліції, падав на ступеньки. В подальшому привезли його в Ужгородський міський відділ міліції та опитали. Хто відбирав пояснення не пам'ятає. Тілесних ушкоджень йому ніхто не завдавав..

Аналогічні пояснення в судовому засіданні 13.05.2015 р. надали свідки ОСОБА_27, ОСОБА_26В, .ОСОБА_25,ОСОБА_110

Показання потерпілого ОСОБА_16, дані ним на досудовому слідстві судом першої інстаніії до уваги не прийнято.

Показання свідків ОСОБА_22, ОСОБА_27, ОСОБА_26, ОСОБА_25, ОСОБА_110 суд прийняв до уваги та розцінив їх як правдиві, оскільки вони доповнюється та не заперечуються обвинуваченими ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Судом також прийнято до уваги показання обвинувачених ОСОБА_9, ОСОБА_10 оскільки вони є послідовними, логічними, які підтверджені показаннями свідків та іншими доказами у справі.

Так, судом при дослідженні доказів по даному епізоду встановлено наступне.

Потерпілий ОСОБА_16 до суду не з'являється, свідчення не надає. Відтак, перевірити в судовому засіданні події вчиненого кримінального правопорушення, виходячи з показань потерпілого, не представляється можливим.

Як доказ стороною обвинувачення у заподіяні потерпілому ОСОБА_16 тілесних ушкоджень зазначається про долучену до справи копію скарги на бездіяльність посадових осіб від ОСОБА_16, яка подана ним до Генерального прокурора України. Вказана копія скарги завірена слідчим в ОВС прокуратури області ОСОБА_111 15.08.12 року. (т.1 а.с.119).

Відповідно до ч.1 ст.79 КПК України 1960 року, речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду. Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації.

Відповідно до ч. 1, ч.4 ст. 83 КПК України 1960 року, документи є джерелом доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, які мають значення для справи. Документи мають бути досліджені та приєднані до справи постановою особи, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором, ухвалою суду і зберігатися весь час при справі.

Суд наголошує на тому, що копії не можуть бути доказами, тому що вони не є документами, а є лише копіями, які можуть вказувати на можливість існування оригіналу такого документа.

Отже, в матеріалах справи немає самого документу, скарги в прокуратуру, є лише її копія, що є порушенням ст. ст. 79, 83 КПК України 1960 року.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться копія фотографії чоловіка з синцями на сідницях, завірена 15.08.12 слідчим в ОВС прокуратури Закарпатської області ОСОБА_111 (т. 1 а.с.125).

Вказана копія є недопустимим доказом, адже копії не можуть бути доказами, тому що вони не є документами, а є лише копіями, які можуть вказувати про можливість існування оригіналу такого документа.

Отже, в матеріалах справи немає самого документу, скарги в прокуратуру, є лише її копія, що є порушенням ст.79, 83 КПК України 1960 року.

10.08.12 слідчим в ОВС прокуратури Закарпатської області ОСОБА_111 було винесено постанову про проведення виїмки (т.1 а.с. 130-131).

Відповідно до цієї постанови, слідчий постановив: «Провести в Ужгородському міськрайонному суді матеріалів розгляду Ужгородським міськрайонним судом справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_16 »

В резолютивній частині постанови слідчий не прийняв рішення про виїмку документів.

Отже, в порушення ст.130 КПК України 1960 року слідчий не прийняв рішення про проведення виїмки. Виїмка проведена незаконно в порушення ст.179, 186 КПК України, тому що слідчий не прийняв рішення про виїмку.

Таким чином, всі документи, які були вилучені згідно з вказаною постановою є недопустимими доказами, адже вони були зібрані без належного процесуального рішення.

Відповідно до протоколу огляду документів від 15.08.2012 року, який був складений старшим слідчим прокуратури Закарпатської області ОСОБА_112 (т.1 а.с.134-138) були оглянуті наступні вилучені в Ужгородському міськрайонному суді Закарпатської області документи:

- протокол № 014115 за ст. 185 КУпАП від 18.11.2006 року, складений на ОСОБА_16 ІНФОРМАЦІЯ_19;

- постанова до протоколу ЗА № 014115 за справою про адміністративне правопорушення від 18.11.2006;

- рапорти лейтенанта міліції ОСОБА_9 та лейтенанта міліції ОСОБА_22 від 18.11.06;

- пояснення ОСОБА_16 від 18.11.2006, в якому ОСОБА_16 відмовився давати пояснення. Ні на що не скаржився.;

- пояснення ОСОБА_110 від 18.11.2006 року;

- пояснення ОСОБА_113 від 18.11.2006 року;

-протокол медичного огляду ОСОБА_16 від 18 листопада 2006 року. Оглядали в 3.30 год. пульс 80, артеріальний тиск 120/70, міміка в'яла, рухова сфера не порушена, хода не порушена.;

- протокол про адміністративне затримання ОСОБА_16 від 18.11.06.

В протоколі вказано, що ОСОБА_16 доставлений в 04.00. видимих тілесних ушкоджень не виявлено, скарга на біль в області нирки з лівого боку. Заяв та зауважень при затримані не поступало. Претензій до працівників МВУМВС не маю. Випустили 18.11.06. в 08.30 год.;

- запит до Ужгородського міськрайонного суду від 20.11.2006 року № 30/1021 про надання копій адміністративних протоколів складених 18.11.2006 року на ОСОБА_16 та ОСОБА_115;

-супровідний лист від 27.11.2006 року на висновок службового розслідування за заявами ОСОБА_16 ОСОБА_115;

- висновок службового розслідування по заяві громадянина ОСОБА_16 та ОСОБА_115 від 24.11.06;

- заяви ОСОБА_16 від 20.11.06 та від 30.11.2006. начальнику ВВБ в Закарпатській області.;

- довідка від 30.11.06 ТОВ «ББК» про те, що ОСОБА_16 є охоронником і працював на підставі договору охорони від 01 травня 2004 року;

-постанова Ужгородського міськрайонного суду від 26.12.06., якою провадження в адміністративній справі відносно ОСОБА_16 закрито за відсутністю в його діях адміністративного правопорушення.;

-запит ОСОБА_16 про надання копії постанови Ужгородського міськрайонного суду від 26.12.2006 року;

- постанова апеляційного суду Закарпатської області від 27.02.07, якою постанову Ужгородського міськрайонного суду від 26.12.06. скасовано, а справу направлено на новий розгляд.;

- заява ОСОБА_16 від 19.03.2007 року про перенос;

- скарга ОСОБА_16 голові Верховного суду України.;

-розпорядження №471 від 31.10.06 про проведення комплексного оперативно-профілактичного відпрацювання територій міст та районів області та супровідний лист про його направлення;

- завірена копія посадової інструкції охоронника ТОВ «ББК»;

-завірена копія правил поведінки охоронника, затверджена наказом директора ТОВ «ББК» від 03.10.2005 року;

-завірена копія наказу директора ТОВ «ББК» «Про проведення службового розслідування» від 19.11.2006 року;

- висновки про службове розслідування ТОВ «ББК»;

-протокол судового засідання від 27.03.07, згідно якого ОСОБА_16 сам сказав, що після розмови з працівником міліції ОСОБА_22 не пропустив його і після цього був затриманий;

-постанова Ужгородського міськрайонного суду від 06.04.07, якою провадження про притягнення ОСОБА_16 до адміністративної відповідальності закрито в зв'язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення.;

- пояснення ОСОБА_116 від 06.04.2007 року;

-постанова Верховного суду України від 15.11.07, якою постанова Ужгородського райсуду від 06.04.07. скасована та справа направлена на новий розгляд;

-клопотання ОСОБА_16 про відкладення розгляду справи від 17.12.2007 року;

-протокол судового засідання від 24.12.2007 року Ужгородського міськрайонного суду;

-постанова Ужгородського міськрайонного суду від 24.01.08 провадження про притягнення ОСОБА_16 закрити за спливом строку накладення адміністративного стягнення;

- постанова Верховного Суду України від 30.05.08., якою постанову Ужгородського міськрайонного суду від 24.01.08 скасувати, закрити справу на підставі п.1 ст.247 КУпАП. (відсутність події і складу адміністративного правопорушення).

Відповідно до постанови старшого слідчого прокуратури Закарпатської області ОСОБА_112 про визнання речовими доказами та прилучення їх до кримінальної справи від 15.08.12р. було визнано речовими доказами, матеріали справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_16 за ст.185 КУпАП, вилученої в Ужгородському міськрайонному суді Закарпатської області 14.08.2012 та прилучено їх копії до матеріалів справи. Копії документів слідчий постановив зберігати в матеріалах кримінальної справи, а оригінали повернути до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. (т. 1 а.с.139).

Відповідно до ч. 1 ст. 85 КПК України 1960 року, в протоколі про кожну слідчу дію повинні бути зазначені: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що проводять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз'яснення їх прав і обов'язків; зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії.

Таким чином, огляд документів та визнання їх речовими доказами і прилучення до матеріалів справи провів старший слідчий прокуратури Закарпатської області ОСОБА_112, а копії завірив слідчий прокуратури Закарпатської області ОСОБА_111, чим була грубо порушена ст.85 КПК України 1960 року. Адже в протоколі огляду не зазначено, що в слідчій дії приймав участь і слідчий ОСОБА_148., значить він оригіналів не бачив.

Суд з даних досліджених доказів вбачає, що слідчий ОСОБА_112. формально склав протокол не оглядавши документів, а слідчий Іванцьо В.Б. «проштампував» копії документів.

Відповідно до ч.1 ст.79 КПК України 1960 року, речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду. Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації.

Відповідно до ч.1 ч.4 ст.83 КПК України 1960 року, документи є джерелом доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, які мають значення для справи. Документи мають бути досліджені та приєднані до справи постановою особи, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором, ухвалою суду і зберігатися весь час при справі.

Отже, в матеріалах справи документів немає, а є лише копії, що є порушенням ст.79, 83 КПК України 1960 року. Слід наголосити, що копії не можуть бути доказами, тому що вони не є документами, а є лише копіями, які можуть свідчити про можливість існування оригіналу такого документа.

Крім того, відповідно до ст.190 КПК України 1960 року: «З метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи, слідчий проводить огляд місцевості, приміщення, предметів та документів.»

Отже з копій документів, оригінали яких можуть існувати, а можуть і не існувати, не можливо виявити сліди злочину, інші речові докази, з'ясувати обстановку злочину, а також інші обставини, які мають значення для справи.

В КПК України 1960 року немає норми, якою передбачено огляд копій документів, коли Закон передбачає огляд лише документів.

Судом першої інстанції зауважено, що згідно протоколу було оглянуто всі матеріали справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_16 за ст.185 КУпАП, вилученої в Ужгородському міськрайонному суді Закарпатської області. Згідно постанови від 15.08.12. було визнано речовими доказами всі матеріали справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_16 за ст.185 КУпАП, вилученої в Ужгородському міськрайонному суді Закарпатської області 14.08.2012 та прилучено їх копії до матеріалів справи.

Але в матеріалах кримінального провадження відсутній ряд документів, які були оглянуті згідно з протоколом та прилучені до матеріалів справи, а саме: пояснення ОСОБА_110 від 18.11.2006 року; пояснення ОСОБА_113 від 18.11.2006 року; запит ОСОБА_16 про надання копії постанови Ужгородського міськрайонного суду від 26.12.2006 року.

Даний факт свідчить про те, що слідчий насправді долучив не ті матеріали справи про адміністративне правопорушення, які оглядав, а зовсім інші, невідомого походження. Такі дії слідчого грубо порушують вимоги ст. 85, 130, 190, 191 КПК України 1960 року.

Отже, копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_16 за ст. 185 КУпАП, вилученої в Ужгородському міськрайонному суді Закарпатської області, які знаходяться в матеріалах кримінального провадження є недопустимими доказами з наступних підстав:

- в матеріалах кримінального провадження знаходяться не документи, а копії, що є порушенням ст. ст. 79, 83 КПК України 1960 року.

- в матеріалах кримінального провадження відсутній ряд документів, які були оглянуті згідно з протоколом та прилучені до матеріалів справи, що свідчить про те, що слідчий насправді долучив не ті матеріали справи про адміністративне правопорушення, які оглядав, є порушенням вимог ст. ст. 85, 130, 190, 191 КПК України 1960 року.

- огляд документів та визнання їх речовими доказами і прилучення до матеріалів справи проводив один слідчий, а копії завірив інший слідчий, та інші особи, дані про яких відсутні в протоколі огляду документів, чим грубо порушена ст. 85 КПК України 1960 року.

- в резолютивній частині постанови про проведення виїмки слідчий не прийняв рішення про виїмку документів, чим порушено ст.130 КПК України 1960 року.

Окремо щодо копії рапорту лейтенанта міліції ОСОБА_9 від 18.11.06, який був вилучений разом з усіма матеріалами справи про адміністративне правопорушення, варто відзначити наступне.

Рапорт написаний від руки, але не почерком ОСОБА_9, про що обвинуваченим зазначено в суді. Рапорт писав не ОСОБА_9 Підпис під рукописним рапортом стоїть схожий на підпис ОСОБА_9, але рапорт він насправді не підписував, тому суд вважає його недопустимим доказом.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться копія висновку службового розслідування по заяві громадянина ОСОБА_16 від 27.11.06 року, затвердженого начальником УМВС України в Закарпатській області. Сам документ не підписаний, тими хто його складав. Копію висновку завіряв 18.06.2013 року зав. канцелярії ВВБ в Закарпатській області ДВБ МВС України. (т. 1 а.с.249-255).

Дана копія висновку є недопустимим доказом, виходячи з положень ст.86 КПК України. Адже копія зроблена з не підписаного висновку, який не може бути доказом. Копії не можуть бути доказами, тому що вони не є документами, а є лише копіями, які можуть вказувати на можливість існування оригіналу такого документа.

Отже, в матеріалах справи немає самого документу - скарги в прокуратуру, є лише її копія, що є порушенням ст.79, 83 КПК України 1960 року.

13.09.2007 року старшим слідчим прокуратури Закарпатської області ОСОБА_88 було складено протокол відтворення обстановки і обставин події (перевірка показів потерпілого ОСОБА_16 на місці).

В матеріалах кримінального провадження знаходиться копія протоколу, яка 18.06.2013 року була завірена слідчим в ОВС прокуратури Закарпатської області ОСОБА_111 (т. 5 а.с.222-223).

Відповідно до ч.4 ст.194 КПК України, про проведення всіх зазначених дій складається протокол, який підписують особи, що брали в них участь, поняті та слідчий.

Відповідно до ст.195 КПК України, протокол огляду, освідування або відтворення обстановки та обставин події складається з додержанням правил статті 85 цього Кодексу. В протоколі зазначають підстави для проведення цих дій, описують все, що було виявлено, в тій послідовності, в якій це відбувалося, і в тому саме вигляді, в якому спостерігалось під час проведення дії. До протоколу додають відповідні схеми, фотознімки, плани, документи.

Вказана копія протоколу відтворення обстановки і обставин події є недопустимим доказом, адже підписи понятих в копії протоколу дописані ручкою з синьою пастою на чорно-білій копії протоколу. Це свідчить про те, що спочатку старший слідчий прокуратури Закарпатської області ОСОБА_88 зняв ксерокопію з документу, на якому не було підписів понятих, потім проставлено підписи понятих.

Суд першої інстанції звертав увагу також на те, що колір ручки, якою закреслено підписи на протоколі дуже схожий з кольором ручки, якою проставлялося число, під час того, коли слідчий Іванцьо В. завіряв копію документа. Отже, протокол складений з грубими порушеннями ст. ст. 85, 194, 195 КПК України 1960 року та є недопустимим доказом.

Також, в матеріалах кримінального провадження є лише копія протоколу, а копії не можуть бути доказами, тому що вони не є документами, а є лише копіями, які можуть вказувати на можливість існування оригіналу такого документа. Отже, в матеріалах справи немає документів, а є лише копії, що є порушенням ст.79, 83 КПК України 1960 року.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться протокол виїмки від 30.08.2012, яким вилучається медична карта стаціонарного хворого ОСОБА_16 на 16 аркушах. (т. 7 а.с.84)

Відповідно до ч.1 ст.186 КПК України 1960 року: «При обшуку або виїмці можуть бути вилучені лише предмети і документи, які мають значення для справи…».

Відповідно до ч.2 ст.186 КПК України 1960 року, всі документи і предмети, які підлягають вилученню, слідчий повинен пред'явити понятим та іншим присутнім особам і перелічити в протоколі обшуку або виїмки чи в доданому до нього опису з зазначенням їх назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальних ознак. У необхідних випадках вилучені предмети і документи повинні бути на місці обшуку або виїмки упаковані і опечатані.

Слідчий не послався в протоколі виїмки на ст.186 КПК України 1960 року, яка встановлює порядок вилучення предметів і документів, що є порушенням.

Слідчий в порушення вказаної статті не описав належним чином, які документи і докази містяться в медичній карті стаціонарного хворого ОСОБА_16 на 16 аркушах і яке значення вони мають для справи. Зважаючи на ці порушення, протокол виїмки є недопустимим доказом.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться протокол огляду документів від 31.08.2012, вилучених 30.08.2012. (т.7 а.с.85). Огляд документів з медичної карти ОСОБА_16 проводив старший слідчий прокуратури області ОСОБА_88

Відповідно до ч.1 ст.85 КПК України 1960 року, в протоколі про кожну слідчу дію повинні бути зазначені: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що проводять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз'яснення їх прав і обов'язків; зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії.

Таким чином, огляд документів та визнання їх речовими доказами і прилучення до матеріалів справи провів старший слідчий прокуратури Закарпатської області ОСОБА_88, а копії завірив слідчий прокуратури Закарпатської області ОСОБА_111, чим грубо порушена ст. 85 КПК України 1960 року. Адже в протоколі огляду не зазначено, що в слідчій дії приймав участь і слідчий ОСОБА_148., значить він оригіналів не бачив.

До матеріалів кримінального провадження прилучено лише копії оглянутої чи не оглянутої медичної карти стаціонарного хворого (т.7 а.с.87-103).

Судом першої інстанції було наголошено на тому, що копії не можуть бути доказами, тому що вони не є документами, а є лише копіями, які можуть вказувати про можливість існування оригіналу такого документа. Отже, в матеріалах справи документів немає, а є лише копії, що є порушенням ст.79, 83 КПК України 1960 року.

Таким чином, всі медичні документи, які оглядались згідно з протоколом огляду від 31.08.2012, та сам протокол огляду є недопустимими доказами.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться копія акту судово-медичного обстеження №1537 ОСОБА_16 від 21.11.2006 року. (т. 7 а.с.142-145). Копію знімали з документу, на якому немає підпису експерта. Копію завірили 01.02.2012 року в Ужгородському міжрайонному відділенні судово-медичної експертизи.

Вказана копія акту судово-медичного обстеження є недопустимим доказом, адже на ній немає підпису уповноваженої особи.

Відтак, копії не можуть бути доказами, тому що вони не є документами, а є лише копіями, які можуть вказувати на можливість існування оригіналу такого документа. Отже, в матеріалах справи документів немає, а є лише копії, що є порушенням ст.79, 83 КПК України 1960 року.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться копія протоколу допиту свідка ОСОБА_117 «33» дата 2007 року (т.5 а.с.108-110), складений старшим слідчим прокуратури міста Ужгород юристом третього класу ОСОБА_88 Відповідно до даного протоколу свідок ОСОБА_117 пояснив, що після того, як ОСОБА_16 завели в кабінет він оглянув його зовнішній вигляд, поведінку, стан свідомості, мовні здібності, вегето-судинні реакції, дихання, рухи ходу та інше. При цьому на запитання слідчого чи були на тілі освідуваного ОСОБА_16 які-небудь тілесні ушкодження, ОСОБА_117 повідомив, що не помітив на ньому жодних тілесних ушкоджень.

Вказана копія протоколу допиту свідка є недопустимим доказом, адже з вищеописаного слідує, що ОСОБА_16 тілесні ушкодження не наносились.

Відтак, оскільки в матеріалах справи документів немає, а є лише копії, що є порушенням ст.79, 83 КПК України 1960 року.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться копія протоколу допиту свідка ОСОБА_117 від 07 серпня 2012 року, складений старшим слідчим прокуратури Закарпатської області юристом1класу ОСОБА_88 Відповідно до даного протоколу свідок ОСОБА_117 пояснив, що після того, як ОСОБА_16 завели в кабінет він оглянув його зовнішній вигляд, поведінку, стан свідомості, мовні здібності, вегето-судинні реакції, дихання, рухи ходу та інше. При цьому на запитання слідчого чи були на тілі освідуваного ОСОБА_16 які-небудь тілесні ушкодження, ОСОБА_117 повідомив, що не помітив на ньому жодних тілесних ушкоджень.

Вказана копія протоколу допиту свідка є недопустимим доказом, адже з вищеописаного слідує, що ОСОБА_16 тілесні ушкодження не наносились. Відтак, копії не можуть бути доказами, тому що вони не є документами, а є лише копіями, які можуть вказувати на можливість існування оригіналу такого документа. Отже, в матеріалах справи документів немає, а є лише копії, що є порушенням ст.79, 83 КПК України 1960 року.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться копія протоколу медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп'яніння ОСОБА_16 від 18 листопада 2006 року. Відповідно до вказаного протоколу під час огляду лікар ОСОБА_117 встановив, що зовнішній вигляд: стан огляду шкіри, наявність пошкоджень (поранення, травми) ОСОБА_16 - звичайний, поведінка - дещо напружений, свідомість не порушена, орієнтований вірно, мовні здібності - не порушені, вегето-судинні реакції - відсутні, артеріальний тиск - 120/70, рухова активність- не порушена, міміка - в'яла, хода - не порушена.

Також суд першої інстанції звертав увагу, що дані показники, описані у протоколі свідчать про те, що ОСОБА_16 на огляд 18.11.2006 року 03:30 год. був направлений в здоровому фізичному стані, будь-яких ознак побиття даної особи відповідно до огляду виявлено не було.

Вказана копія протоколу медичного огляду є недопустимим доказом, адже з вищеописаного слідує, що ОСОБА_16 тілесні ушкодження не наносились. В матеріалах справи документів немає, а є лише копії, що є порушенням ст.79, 83 КПК України 1960 року.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться копія висновку експерта №339 від 11.03.2007 про легкі тілесні ушкодження ОСОБА_16 (т. 7 а.с.151). Копію знімали з документу, на якому немає підпису експерта. Копію завірили 01.02.2012 року в Ужгородському міжрайонному відділенні судово-медичної експертизи.

Вказана копія висновку експерта є недопустимим доказом, адже на ній немає підпису уповноваженої особи. В матеріалах справи документів немає, а є лише копії, що є порушенням ст.79, 83 КПК України 1960 року.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться копія додаткового висновку експерта №1193 від 18.09.07 (т. 7 а.с.162), в якому вказано, що ушкодження могли бути нанесені бітою. Копію знімали з документу, на якому немає підпису експерта. Копію завірили 01.02.2012 року в Ужгородському міжрайонному відділенні судово-медичної експертизи.

Вказана копія додаткового висновку експерта є недопустимим доказом, адже на ній немає підпису уповноваженої особи. Крім того в матеріалах справи документів немає, а є лише копії, що є порушенням ст.79, 83 КПК України 1960 року.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться копія матеріалів додаткового службового розслідування №279 ВВБ у Закарпатській області ДВБ МВС України (т. 8 а.с.39-67). Копії завірені слідчим прокуратури Закарпатської області ОСОБА_111 18.08.12. Додаткове розслідування містить копії протоколів допиту свідка ОСОБА_27 від 21.08.12., свідка ОСОБА_24 від 17.09.12.,ОСОБА_26, ОСОБА_25 від 20.08.12.

На копіях даних протоколів немає жодного підпису - ні свідка, ні слідчого.

Крім зазначеного, слідчим прокуратури Закарпатської області ОСОБА_111 18.08.12. були завірені протоколи допиту ОСОБА_27 від 21.08.12., ОСОБА_24 від 17.09.12., ОСОБА_25 від 20.08.12.

Відтак, вбачається, що слідчий прокуратури Закарпатської області ОСОБА_111 завіряє копії протоколів допиту раніше, ніж вони могли з'явитись в дійсності, що свідчить про підробку та фальсифікацію матеріалів кримінальної справи слідчим прокуратури Закарпатської області ОСОБА_111 та начальником департаменту внутрішньої безпеки ВВБ у Закарпатській області ОСОБА_118

Суд звертає увагу, що на підставі таких неналежним чином оформлених і недостовірних, підроблених та сфальсифікованих матеріалів ВВБ проводило службове розслідування.

Вказані копії матеріалів додаткового службового розслідування №279 є недопустимим доказом, адже на них немає підписів. В матеріалах справи документів немає, а є лише копії, що є порушенням ст.79, 83 КПК України 1960 року.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться копія висновку службового розслідування по заяві громадянина ОСОБА_16, затвердженого в.о. начальника ВВБ Закарпатської області в ГУБОЗ МВС України, ОСОБА_119 24.11.2006, підписаний ОСОБА_120 (т.8 а.с.61). Копія висновку була завірена 18.08.12. слідчим в ОВС прокуратури області ОСОБА_111

Судом було наголошено на тому, що копії не можуть бути доказами, тому що вони не є документами, а є лише копіями, які можуть вказувати на можливість існування оригіналу такого документа. Отже, в матеріалах справи документів немає, а є лише копії, що є порушенням ст.79, 83 КПК України 1960 року.

Відповідно до ч.1 ст.93, Кримінального процесуального кодексу України, збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Враховуючи вищезазначені докази, надані на звинувачення ОСОБА_9, ОСОБА_10 ,які збиралися не в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, є недопустимими.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться копія протоколу огляду місця пригоди, який був складений 18.08.2007 року о 11.15 год. (т. 7 а.с.8-11).

18.08.2012 копію протоколу завірив слідчий прокуратури Закарпатської області ОСОБА_111 Огляд автомобіля «Шкода-октавія» з номерними знаками НОМЕР_15 проводив оперуповноважений ОСОБА_44 Під час огляду знайшли номерні знаки автомобіля НОМЕР_11 та біту світлого металу, ручка обтягнута гумою коричневого кольору.

ОСОБА_22 написав зауваження до протоколу огляду, що понятих не було. Як зрозуміло з протоколу, ті предмети, що оглядались ніяким чином не упаковувалося та куди вони зникли незрозуміло.

Відповідно до ст.190 КПК України 1960 року: «З метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи, слідчий проводить огляд місцевості, приміщення, предметів та документів.»

З копій документів не можливо виявити сліди злочину, інші речові докази, з'ясувати обстановку злочину, а також інші обставини, які мають значення для справи.

Жодною нормою КПК України 1960 року не передбачено огляд копій документів, а Закон передбачає огляд лише документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 КПК України 1960 року, огляд проводиться в присутності не менше двох понятих і, як правило, вдень.

Жодних доказів того, що речі, які були виявлені в автомобілі «Шкода Октавіа» з реєстраційним номером НОМЕР_19 під час огляду немає. Адже, відповідно до протоколу огляду місця пригоди від 18.08.2007 будь-які речі чи документи, які були оглянуті не вилучалися, не опечатувалися та не завірялися підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду.

Копія протоколу огляду місця події є недопустимим доказом з наступних підстав:

- під час проведення огляду не були присутні поняті, в порушення ст.191 КПК України 1960 року;

- предмети, які оглядались, ніяким чином не вилучались і не упаковувались;

- в матеріалах справи немає документів, а є лише копії, що є порушенням ст.79, 83 КПК України 1960 року.

Також копія протоколу огляду місця події є неналежним доказом адже ні прямо, ні непрямо не підтверджує існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. А саме, відношення оглянутої металевої біти, проведеного 18.08.2007 року до побиття ОСОБА_16, вчиненого відповідно до обвинувального акту 17.11.2006 року.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться протокол огляду металевої біти від 16.08.2012 року.(т.5 а.с.198-202).

Огляд проведений старшим слідчим прокуратури Закарпатської області ОСОБА_88 в кримінальній справі № 9711507. Підписи понятих ОСОБА_114 та ОСОБА_121 в протоколі та підпис самого слідчого закреслені.В протоколі написано: «Посередині біти за допомогою капронової нитки чорного кольору прикріплена паперова бірка із нерозбірливими підписами двох понятих, слідчого та трикутного штемпеля».Слід зазначити,що що слідчий в протоколі не вказав, звідки в нього в кабінеті взялася металева біта, огляд якої був проведений.

Відповідно до ч.1 ст.85 КПК України 1960 року, в протоколі про кожну слідчу дію повинні бути зазначені: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що проводять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз'яснення їх прав і обов'язків; зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 85 КПК України 1960 року, вставки і поправки повинні бути застережені в протоколі перед підписами. Протокол підписують: особа, яка провадила слідчу дію, допитана особа, а також перекладач, поняті, якщо вони були присутні, та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні цієї дії. Якщо хто-небудь з цих осіб через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то для підписання протоколу запрошується стороння особа.

В фототаблиці до протоколу огляду від 16.08.12. на фото №1 написано: «Детальна фотозйомка бірки із упакованої бейсбольної біти.» (т. 5 а.с.200)

На цій детальній фотозйомці бірки відсутні підписи понятих.

Тому який предмет фотографували і який оглядав слідчий, де він взяв цей предмет не зрозуміло. З фото видно, якщо на ньому відображена справді бірка із упакованої бейсбольної біти, то біта була упакована в темний целофановий пакет. Натомість в протоколі огляду слідчий нічого не вказав про будь-який пакет.

Відтак, суд вбачає, що слідчий оглядав не той предмет, який потім був сфотографований, підписи понятих та слідчого на протоколі закреслені. Отже, протокол складений з грубими порушеннями ст. ст. 85, 190, 191 КПК України 1960 року та є недопустимим доказом.

Також протокол огляду металевої біти від 16.08.2012 року є неналежним доказом, адже ні прямо, ні непрямо не підтверджує існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. А саме, відношення оглянутої металевої біти до побиття ОСОБА_16

В матеріалах кримінального провадження знаходиться протокол пред'явлення предметів для впізнання від 16.08.2012 року, складений старшим слідчим прокуратури області ОСОБА_88 по кримінальній справі № 9711507 (т.5 а.с. 212-217). В слідчій дії брали участь поняті ОСОБА_114 та ОСОБА_121 Особа, яка впізнавала предмет - ОСОБА_16

Згідно протоколу, після проведення впізнання металева бейсбольна біта, яку впізнав потерпілий ОСОБА_16, була запакована у два поліетиленові пакети світло-зеленого кольору та скріплена по середині, а також із двох кінців, клейкою прозорою стрічкою. Посередині до біти за допомогою нитки білого кольору прикріплена паперова бірка білого кольору із написом: «Речовий доказ у кримінальній справі №57115007 бейсбольна біта». ОСОБА_81 засвідчена підписами понятих та слідчого, а також відтисками штемпеля прокуратури Закарпатської області «Для пакетів». Таким чином, вбачається, що відтисків на бірці має бути не один, адже в протоколі вказано «відтисками штемпеля».

Згідно протоколу для впізнання надавалися три алюмінієві біти: бейсбольна біта із гумовим руків'ям чорного кольору; бейсбольна біта із написом «EASTON» із гумовим руків'ям коричневого кольору; бейсбольна біта із гумовим руків'ям чорного кольору та коричневим кінцем.

Судячи з протоколу, предмети, які пред'являлися для впізнання, були розміщені в один ряд у такому порядку: біта, яка впізнається - №1; біта з гумовим руків'ям чорного кольору -№2; біта з гумовим руків'ям чорного кольору та кінцем коричневого кольору-№3.

Отже, щодо предмету «біта, яка впізнається - №1». Дана біта не описана вище в протоколі, тому можна зробити висновок, що завідомо пред'являлася біта, про яку всі учасники слідчої дії знали, що саме її необхідно впізнати. Слідчий сам в протоколі зазначає, ще до моменту впізнання- «біта, яка впізнається - №1».

Також з протоколу можна зробити висновок, що надавалися для впізнання бейсбольні біти, а пред'являлися для впізнання біти зовсім інші, звичайні біти.

До вищевказаного протоколу впізнання додається довідка від 16.08.2012 року (т.5 а.с.218). В цій довідці вказано: «Під №1 знаходиться алюмінієва бейсбольна біта, яка вилучена 18.08.2006 року працівниками ВВБ у Закарпатській області СВБ ГУБОЗ МВС України під час огляду службового автомобіля марки «Шкода-Октавія» з реєстраційним номером НОМЕР_19, який закріплений за працівниками ВБЗПТЛ УМВС України у Закарпатській області ОСОБА_22 та ОСОБА_122 Дана біта зберігалася у кімнаті зберігання речових доказів прокуратури Закарпатської області як речовий доказ у кримінальній справі №9711507.» Підпис слідчого ОСОБА_88 на довідці закреслений, тому довідку не можна вважати надійним джерелом інформації про походження біти, предмету, який пред'являвся для впізнання.

Окрім того, в матеріалах кримінального провадження немає протоколу від 18.08.2006 року, відповідно до якого було вилучено біту з автомобіля марки «Шкода-Октавія».

Отже, слідчий ОСОБА_88 надав для впізнання незрозуміло звідки і коли вилучений предмет, який не є і не може бути знаряддям злочину. Тому, протокол пред'явлення предметів для впізнання від 16.08.2012 року, складений старшим слідчим прокуратури області ОСОБА_88 та додаток до нього є неналежним доказом, адже ні прямо, ні непрямо не підтверджує існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться протокол пред'явлення предметів для впізнання від 07 вересня 2012 року, складений старшим слідчим прокуратури області ОСОБА_88 по кримінальній справі № 9711507 (т.7 а.с. 58-63). В слідчій дії брали участь поняті ОСОБА_123 та ОСОБА_41 Особа, яка впізнавала предмет - ОСОБА_59

До вищевказаного протоколу додається довідка до протоколу пред'явлення предметів для впізнання 07.09.2012 року (т. 7 а.с.63).

В цій довідці вказано: «Під №1 знаходиться алюмінієва бейсбольна біта, яка вилучена 18.08.2007 року працівниками ВВБ у Закарпатській області СВБ ГУБОЗ МВС України під час огляду службового автомобіля марки «Шкода-Октавія» з реєстраційним номером НОМЕР_19, який закріплений за працівниками ВБЗПТЛ УМВС України у Закарпатській області ОСОБА_22 та ОСОБА_122

Під №2 - бейсбольна біта з гумовим руків'ям чорного кольору.

Під №3 - бейсбольна біта з гумовим руків'ям чорного кольору та кінцем коричневого кольору».

Проте, у довідці до протоколу пред'явлення предметів для впізнання від 16.08.2012 року (т.5 а.с.218) вказано, що під №1 знаходиться алюмінієва бейсбольна біта, яка вилучена 18.08.2006 року працівниками ВВБ у Закарпатській області СВБ ГУБОЗ МВС України під час огляду службового автомобіля марки «Шкода-Октавія» з реєстраційним номером НОМЕР_19.

А у довідці до протоколу пред'явлення предметів для впізнання 07.09.2012 року (т. 7 а.с.63) вказано, що під №1 знаходиться алюмінієва бейсбольна біта, яка вилучена 18.08.2007 року працівниками ВВБ у Закарпатській області СВБ ГУБОЗ МВС України під час огляду службового автомобіля марки «Шкода-Октавія» з реєстраційним номером НОМЕР_19.

В такому випадку, можна зробити висновок, що бейсбольна біта, яка пред'являлась ОСОБА_16, та бейсбольна біта, яка пред'являлась ОСОБА_59 - це дві різні біти, які вилучались в різний час, доказом чого є описані довідки.

Суд звертає увагу, що відповідно до протоколу огляду місця пригоди від 18.08.2007 року, а саме автомобіля «Шкода Октавіа» в багажному відділі окрім інших речей дійсно знаходилась «біта світлого кольору, ручка, обтягнута гумою коричневого кольору».

Проте, як було описано вище, жодних доказів того, що вказана біта була вилучена з автомобіля «Шкода Октавіа» з реєстраційним номером НОМЕР_19, який закріплений за працівниками ВБЗПТЛ УМВС України у Закарпатській області ОСОБА_22 та ОСОБА_122 немає.

Відтак, відповідно до протоколу огляду місця пригоди від 18.08.2007 будь-які речі чи документи, які були оглянуті, не вилучалися, не опечатувалися та не завірялися підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду.

З вищеописаного вбачається, що біта, яка пред'являлася потерпілому ОСОБА_16 та свідку ОСОБА_59 ні 18.08.2006 року, ні 18.08.2007 року не вилучалася. Тому, біта, яка впізнається - №1, а саме бейсбольна біта із написом «EASTON» із гумовим руків'ям коричневого кольору, не може бути знаряддям злочину.

Зважаючи на всі описані факти, протокол пред'явлення предметів для впізнання від 07.09.2012 року є неналежним доказом адже ні прямо, ні непрямо не підтверджує існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться постанова про приєднання до кримінальної справи речового доказу від 16.08.2012 (т.5 а.с. 219).

В постанові вказано, що 16.08.2012 р. проведено огляд бейсбольної біти і цього ж дня із потерпілим ОСОБА_16 проведено її впізнання, під час якого останній впізнав біту, і показав, що нею йому наносили удари по сідницях.

Слідчий постановив: приєднати до кримінальної справи №9711507 як речовий доказ металеву бейсбольну біту. Проте, у постанові закреслено підпис слідчого, а також вказано лише: «приєднати до кримінальної справи №9711507 як речовий доказ металеву бейсбольну біту», але з якого саме металу біту приєднано не зазначено, а спираючись на висновки фахівців існує більше 90 видів металів.

Слідчим не описано індивідуальні ознаки предмету.

Таким чином, слідчим було порушено ст. 110 КПК України, адже незрозуміло, яку саме біту визнано речовим доказом.

Отже, судом встановлено, що слідчий виніс постанову з численними порушеннями КПК України та визнав речовим доказом незрозуміло який предмет.

Відтак, металева бейсбольна біта, визнана речовим доказом згідно постанови від 16.08.2012 року, є неналежним доказом, адже ні прямо, ні непрямо не підтверджує існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

На даний час є неможливо встановити, чи має біта, визнана речовим доказом, будь-яке відношення до вчиненого кримінального правопорушення.

Судячи з описаних вище протоколів огляду місця пригоди від 18.08.2007 року, протоколу огляду металевої біти від 16.08.12 року та протоколу пред'явлення предметів для впізнання від 16.08.12 року:

- 17, 18 листопада 2006 року, як вказано в обвинувальному акті, було вчинено злочин відносно ОСОБА_16 за допомогою бейсбольної біти;

- майже через рік, 18.08.2007 року, було проведено огляд місця пригоди, під час якого знайшли номерні знаки автомобіля НОМЕР_11 та біту зі світлого металу, ручка обтягнута гумою коричневого кольору;

- майже через шість років після вчинення злочину, 16.08.2012 року, слідчим проводиться огляд металевої біти та пред'явлення предметів для впізнання.

Таким чином, судом встановлено, що нібито знаряддя злочину знаходять лише через рік після вчинення злочину, а оглядають його та пред'являють до впізнання ще через п'ять років.

Відтак, виникає сумнів щодо впізнати потерпілим ОСОБА_16 речового доказу «біти», через шість років після вчинення злочину, оскільки особа, над якою вчиняли злочин, бачила його на протязі лише декількох хвилин.

Крім того, слідчі в жодному з наведених вище протоколів не описали належним чином предмет, щодо якого проводились слідчі дії.

А в протоколах огляду предмету та пред'явлення для впізнання взагалі не вказали, звідки предмет взявся у слідчого через шість років після вчинення злочину. Так як вже зазначено вище, згідно протоколу огляду місця пригоди від 18.08.07.(т.7а.с.8-11), жодного предмету вилучено не було.

В матеріалах кримінального провадження знаходяться матеріали додаткового службового розслідування №279, проведеного за дорученням прокуратури Закарпатської області щодо неправомірних дій окремих працівників РМОП «Беркут» УМВС України в Закарпатській області (т. 8 а.с.40-77).

У внутрішньому описі документів, що знаходяться у справі є такі: Окреме доручення; Протокол допиту свідка ОСОБА_48; Протокол допиту свідка ОСОБА_24; Протокол допиту свідка ОСОБА_26; Протокол допиту свідка ОСОБА_25; Копія висновку службового розслідування; Постанова Верховного суду; Висновок службового розслідування;

У вищевказаних протоколах, а саме: протокол допиту свідка ОСОБА_27 від 12 серпня 2012 року, протокол допиту свідка ОСОБА_24 від 17 вересня 2012 року, протокол допиту свідка ОСОБА_26 від 17 серпня 2012 року та протокол допиту свідка ОСОБА_25 від 20 серпня 2012 року не має жодного підпису ні свідків, ні слідчого, що є порушенням ч.5 ст.104 КПК України.

Таким чином незрозуміло, на підставі яких матеріалів ВВБ у Закарпатській області ДВБ МВС України проводило службове розслідування.

Отже, матеріали додаткового службового розслідування №279 є неналежним доказом відповідно до ст.85 КПК України, так як ні прямо ні непрямо не можуть підтверджувати існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню, а саме достовірність висновку службового розслідування, та неможливість використання інших доказів.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.85 Кримінального процесуального кодексу України, вважаю, що зазначені докази ні прямо, ні побічно не підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, та не можуть свідчити як про достовірність так і про недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів - а отже, є недостовірними та неналежними.

Обвинувачення обґрунтовує свої докази копіями документів, які можливо знаходилися в матеріалах кримінальної справи, яка була викрадена з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області (т. 1 а.с.2,3). Адже копія документу свідчить лише про можливість існування документу, але не є документом і не може бути гарантією, що такий документ взагалі існував.

Зазначений висновок підтверджений:

- постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.03.2012р.(т. 5 а.с.41), який кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_21 повернув прокурору Закарпатської області на додаткове розслідування, мотивуючи своє рішення тим, що в матеріалах справи наявні копії документів завірені слідчим ОСОБА_148. без зазначення джерела їх походження та відсутності процесуальних рішень щодо підстав їх отримання.

Суд також вказав, що порядок відновлення матеріалів втраченої кримінальної справи, чинним законодавством не передбачений.

Зазначена постанова ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 04.07.12р. (т. 5 а.с.69) залишена без змін;

- постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.02.2013р. (т. 9 а.с.124), який кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_9 та ОСОБА_10 повернув прокурору Закарпатської області на додаткове розслідування, мотивуючи своє рішення тим, що в матеріалах справи наявні копії та ксерокопії документів щодо яких виникає сумнів в їх достовірності.

В ході судового розгляду по епізоду за 22 липня 2007р. відносно потерпілих ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 щодо обвинуваченого ОСОБА_12 за ст. ч.2 ст.27-ч.2 ст.365,ч.1 ст.122 КК України та обвинувачених ОСОБА_9 за ч.2 ст.365, ч.1 ст.129 КК України та ОСОБА_10 за ч.2 ст.365 КК України встановлено наступне.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_12 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, передбачених ч.2 ст.27, ч. 2 ст.365 , ч.1 ст.122 КК України, не визнав та пояснив, що у липні 2007 відпочивав разом зі своїми знайомими ОСОБА_31, ОСОБА_32 на березі річки Тур`я неподалік с. Порошково Перечинського району Закарпатської області, де у нього виник конфлікт з мешканцями даного села. До даного місця відпочинку він приїхав на своїй машині марки «ВАЗ-2110». Коли вони намагались на машині покинути дане село, їм перекрили дорогу ОСОБА_17 з іншими невідомими йому особами, які були у нетверезому стані та погрожували розправою. Він, знаючи ОСОБА_29, з який товаришував з дитинства, передзвонив останньому та повідомив про дані події. ОСОБА_29 приїхав до нього на таксі. Саме ОСОБА_29 спілкувався з ОСОБА_17 Він, ОСОБА_12, з машини не виходив, бо ОСОБА_29 наказав йому «відійти», останній хотів даний конфлікт вирішити мирно. В процесі розмови між ОСОБА_17 та ОСОБА_29 виникла шарпанина, при якій, вони один одному наносили удари. ОСОБА_17 неодноразово падав на землю; тілесні ушкодження у нього могли бути від «потасовки». Він, ОСОБА_12, вийшов з машини, розтягнув даних осіб, сіли в машину та поїхали до Ужгорода.

ОСОБА_10 та ОСОБА_9 з ОСОБА_29 не приїздив. Він їх не знав і ніколи не спілкувався. Побачив даних осіб у суді.

ОСОБА_12 зазначив, що ніякого злочину відносно ОСОБА_17 не вчиняв, тілесні ушкодження йому не завдавав; ОСОБА_10 та ОСОБА_9 раніше не знав, а тому пред»явлене йому обвинувачення заперечує.

Підписував всі процесуальні документи по даних епізодах в прокуратурі м. Києва, не читаючи, без перекладача, без захисника, особистих пояснень на українській мові не писав, бо писати на українській мові не вміє.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_9 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, передбачених ч. 2 ст.365,ч.1 ст.129 КК України, не визнав та пояснив, що 22 липня 2007 р. був на дні народженні у свого двоюрідного брата ОСОБА_124 в с. Розівка Ужгородського району, та не причетний до подій, зазначених в обвинувальному акту.

Відносно потерпілих ОСОБА_17, ОСОБА_18 та ОСОБА_19 жодних протиправних дій він не вчиняв, зброєю не погрожував, тілесних ушкоджень не завдавав, оскільки на місці вчинення ніби- то злочинних дій не був. ОСОБА_12 та ОСОБА_29 з липня 2007 р. не знав, побачив вперше в суді.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_10 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.365 КК України, не визнав та пояснив, що потерпілі ОСОБА_17, ОСОБА_18, йому невідомі, протиправних дій відносно них ніколи не вчиняв, в с.Тур»я Бистра Перечинського району 22 липня 2007 р. не був. В цей день перебував у м. Ужгород, вул. Н. Незалежності, 22 у студентському гуртожитку від Ужгородського Національного університету, де проживав в кімн.32-33. З 10-12 години був у церкві, близько 17 години до 20 години-в спортивному залі, тренувався. У с. Тур»я ніколи не був. Потерпілого ОСОБА_17 побачив в суді. Доказів причетності до інкримінованих йому дій у слідства немає. З ОСОБА_12 та ОСОБА_29 познайомився в суді.

Щодо обвинуваченого ОСОБА_29 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2ст.27-ч.2 ст.365,ч.1 ст.122 КК України, по епізоду за 22 липня 2007р. відносно потерпілого ОСОБА_17, ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 22.03.2017р.( т.34 а.с.21) провадження зупинено до розшуку ОСОБА_29 та оголошено розшук останнього.

Стороною обвинувачення покладено у підтвердження вчинення ОСОБА_12 кримінальних правопорушень за ст. ч.2 ст.27-ч.2 ст.365,ч.1 ст.122 КК України та обвинувачених ОСОБА_9 за ч.2 ст.365,ч.1 ст.129 КК України та ОСОБА_10 за ч.2 ст.365 КК України наступні докази, які судом досліджені в судовому засіданні та встановлено наступне.

Як вбачається з пояснень обвинуваченого ОСОБА_12 у липні 2007 на березі річки Тур`я неподалік с. Порошково Перечинського району Закарпатської області виник конфлікт з мешканцями даного села. На його прохання, оскільки потерпілий ОСОБА_17 погрожував йому та його знайомим розправою, зупинив його машину, та не дозволяв їхати із села, він зателефонував знайомому ОСОБА_29, у якого в подальшому з ОСОБА_17 виник конфлікт, шарпанина, яка переросла в бійку. Він участі у побитті ОСОБА_17 не приймав.

Обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 в липні 2007 р. не знав і не бачив. Познайомився через деякий час в суді.

Обвинувачений ОСОБА_29, відносно якого ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 22.03.2017р, кримінальне провадження зупинене до його розшуку, в судовому засіданні 24.11.2015(т.33 а.с.15-18) свою вину у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст.122 КК України-визнав, за ч.2 ст.27-ч.2ст.365 КК України не визнав та пояснив, що саме він міг нанести потерпілому ОСОБА_17 тілесні ушкодження, оскільки між ними виник конфлікт, в процесі якого шарпались, останній неодноразово падав на землю. Щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_9, то дані особи йому стали відомі через деякий час ,яких він побачив у суді. В с. Тур»я в липні 2007 р. при конфлікті з мешканцями даного сели їх не було.

Потерпілий ОСОБА_17 та його представник-адвокат ОСОБА_125, будучи в судовому засіданні 30.10.2015р. (т.32 а.с.289-298) подав заяву, що немає претензій майнового та немайнового характеру до обвинувачених осіб по даній кримінальній справі, відмовляється давати будь-які покази по справі відповідно до ст.56 п.6 КПК України. Розгляд справи просить здійснювати у його відсутності. Заява написана ним власноручно за особистим бажанням, без фізичного, психологічного чи будь-якого іншого натиску на нього.

Потерпілий ОСОБА_18, в судовому засіданні 24.11.2015р. , був допитаний в режимі відео зв'язку, оскільки відбував покарання в місцях позбавлення волі (т.33 а.с.15-18) та відмовився давати свідчення по справі, відповідно до вимог ст.63 Конституції України, зазначив, що претензій до обвинувачених немає. Тиску на нього ніхто не чинив, від обвинувачення відмовляється, оскільки нічого не пам'ятає.

Потерпіла ОСОБА_19 на виклики суду не з'являлась, з останнього поштового повідомлення про виклик її в судове засідання на 19.06.2017р. (т.34) вбачається, що відповідно до відмітки на конверті, остання «померла».

Свідок ОСОБА_126 (т.32 а.с.296-298) пояснив, що працював слідчим Перечинського РВ ГУ МВС України і розслідував справу де потерпілим проходив ОСОБА_17. Засвідчив суду, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 взагалі не мають ніякого відношення до подій щодо заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_17, а працівники управління внутрішньої безпеки УМВС України в Закарпатській області ходили по населеному пункту, де проживав ОСОБА_17 та приходили до самого ОСОБА_17 і показували фотографії ОСОБА_9 та ОСОБА_10, яких необхідно було в подальшому впізнати. Він, ОСОБА_126, який розслідував кримінальну справу та здійснював слідчі дії, відмовився за таких обставин проводити слідчі дії, тому справу передали на розслідування до прокуратури Закарпатської області.

Свідок ОСОБА_127 в судовому засіданні надав показання суду про те, що ОСОБА_9 приходиться йому двоюрідним братом. 22.07.2007року ОСОБА_9 був на дні народженні в селі. Нікуди не відлучався. В той день на святі ще були з ними ОСОБА_124, ОСОБА_128 По даному факту його допитували на досудовому слідстві.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_9 зазначив, що в цей день був на дні народження у брата. Даний факт стороною обвинувачення не спростовано. У нього, є беззаперечне «алібі», яке підтверджує його непричетність до зазначених вище подій, оскільки 22.07.2007 року він був на дні народженні у свого двоюрідного брата, що підтвердив свідок ОСОБА_127

У матеріалах справи є рапорт оперативного працівника на ім'я прокурора Перечинського району, згідно якого він доповідає, що громадяни, які спричинили тілесні ушкодження не є працівниками міліції, а працюють в охоронному агентстві «Бостон» м. Ужгород. (т. 3 а.с.31).

Посилання сторони обвинувачення на те, що ОСОБА_9 користувався номером телефону НОМЕР_17 не підтверджується матеріалами справи, навпаки у матеріалах справи є доказ, а саме, дані схеми оповіщення особового складу, відповідно до якої ОСОБА_9 користувався номером мобільного телефону НОМЕР_16, а ОСОБА_10 користувався номером мобільного телефону НОМЕР_18 (том 8 а.с.82).

Відтак, зазначені обставини беззаперечно свідчать про те, що ні ОСОБА_9, ні ОСОБА_10 не мають ніякого відношення до побиття громадянина ОСОБА_17

Показання свідків ОСОБА_126 та ОСОБА_127 суд вважає правдивими, приймає до уваги, оскільки вони доповнюються показами обвинувачених ОСОБА_12, ОСОБА_9, ОСОБА_10, та не спростовані стороною обвинувачення.

Судом першої інстанції прийнято до уваги відмову потерпілих ОСОБА_18 та ОСОБА_17 від дачі суду показань, що передбачено п.6 ч.1 ст.56 КПК України та ст.63 Конституції України.

Суд вважає показання обвинувачених ОСОБА_12, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 правдивими, послідовними, оскільки вони доповнюються показаннями свідків та іншими перевіреними судом доказами, допитаних судом.

В судовому засіданні суду першої інстанції оголошено та досліджено докази по зазначеному вище епізоду, які зазначені стороною обвинувачення, та встановлено наступне.

08.08.12.старшим слідчим прокуратури Закарпатської області ОСОБА_129 складено протокол огляду документів (т. 1 а.с.7).

В протоколі написано, що предметом огляду являються документи наглядового провадження по кримінальній справі №9711507 (кримінальну справу №1-45/10 за обвинуваченням ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_21 за ч.2ст.365, ч.1 ст.129 ККУ), яку викрали з Ужгородського міськрайонного суду.

Згідно протоколу, проведеним оглядом встановлено, що оглядаються постанови та протоколи.

Однак, відповідно до вимог ст.ст. 100, 106, 109, 113, 132, 177, 206, 210, 214, 236-2, 236-6, 236-8, КПК України 1960 року, прокуратура в наглядове провадження могла отримувати лише копії процесуальних документів.

Враховуючи, що згідно протоколу огляду, підписаного понятими оглядалися саме документи, а не їх копії, то старшим слідчим прокуратури Закарпатської області ОСОБА_129 фактично легалізовано матеріали викраденої у суді кримінальної справи. Адже в самому протоколі вказується, що частина матеріалів оглядається в оригіналах, а частина в копіях. В протоколі вказано, що в матеріалах наглядового провадження знаходиться відповідь з лікарні, супровідні листи, фото таблиці.

Відповідно до ст.190 КПК України 1960 року: «З метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи, слідчий проводить огляд місцевості, приміщення, предметів та документів.»

Відтак, як з копій документів, оригінали яких можуть існувати, а можуть і не існувати, можна виявити сліди злочину, інші речові докази, з'ясувати обстановку злочину, а також інші обставини, які мають значення для справи.

КПК України 1960року не передбачено огляд копій документів, а лише огляд документів.

В матеріалах кримінального провадження знаходиться постанова про визнання речовими доказами та прилучення їх до кримінальної справи від 13.08.2012 року.

Постанова винесена старшим слідчим прокуратури Закарпатської області, юристом 2 класу, ОСОБА_129, який попередньо розглянув матеріали кримінальної справи за №9711507. Постановою матеріали наглядового провадження визнаються речовими доказами та прилучаються копії до матеріалів кримінальної справи. (т. 1 а.с.19)

За таких обставин, оглянуті матеріали наглядового провадження та долучені в якості доказів не можуть бути доказами в силу вимог ст.ст. 78, 83, 190 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, адже доказами можуть бути лише документи, а не їх копії.

Отже, всі документи, які потрапили у справу з наглядового провадження не можуть бути доказами відповідно до вимог ст.190 КПК України 1960 року, та є недопустимими доказами. Незрозуміло, яким чином оригінали документів, які можуть бути лише в кримінальній справі, потрапили в наглядове провадження до прокуратури.

За таких обставин, протокол огляду документів від 08 серпня 2012 року та всі копії документів, які відповідно до нього оглянуті є недопустимими доказами, тому що отримані в порушення ст. ст.85, 127, 190 КПК України 1960 року.

Відповідно до протоколу огляду документів від 08 серпня 2012 року, огляд документів здійснював слідчий прокуратури Закарпатської області ОСОБА_129 з понятими (т.3а.с.4). Предметом огляду є матеріали кримінальної справи №9707208.

Слідчий ОСОБА_129. в протоколі вказує, що проведеним оглядом оглядаються документи та описує їх, однак це є неможливо, адже відповідно до копії постанови про виділення матеріалів з кримінальної справи від 24.07.2008 року виділенню підлягають матеріали в копіях (т. 3 а.с.22).

Отже вбачається, що ні слідчий ОСОБА_129., ні поняті ОСОБА_130 та ОСОБА_114, ні слідчий ОСОБА_148. не бачили і не могли бачити оригіналів документів, які вони описують в протоколі огляду від 08.08.2012 р.

Крім того, слідчий ОСОБА_148. ще й не будучи учасником слідчої дії, завірив копії документів, не бачачи оригіналів документів.

З зазначеного слідує, що слідчий ОСОБА_112., в порушення ст.190 КПК України 1960 року, формально склав протокол не бачачи самих документів.

Поняті, в порушення ст.127 КПК України 1960 року, засвідчили своїми підписами невідповідність записів у протоколі виконаним діям. Слідчий Іванцьо В.Б. в порушення ст.85 КПК України 1960 року, не будучи учасником слідчої дії, засвідчив копії незрозумілих документів, наперед знаючи, що у виділеній кримінальній справі не може бути матеріалів в оригіналі.

Суд звернув увагу на те, що поняті ОСОБА_130 та ОСОБА_114 неодноразово приймають участь в різних слідчих діях по зазначеній справі (том 1 а.с.7, том 1 а.с.54, том 1 а.с.134, том 2 а.с.3, том 2 а.с.15, том 2 а.с.41, том 2 а.с.121, том 2 а.с.272, том 4 а.с.27, том 5 а.с.198, том 5 а.с.212, том 5 а.с.220). Захист допускає, що поняті ОСОБА_130 та ОСОБА_114 є родичами начальника СВ Перечинського району РВ УМВС підполковнику міліції ОСОБА_126

Слід зазначити, що сторона обвинувачення дані твердження не спростувало.

Вищезазначені матеріали, постановою про визнання речовими доказами та прилучення їх до кримінальної справи від 08.08.2012 року, винесеною старшим слідчим прокуратури Закарпатської області, юристом 2 класу ОСОБА_129, долучено до справи в якості речових доказів.

Слідчий постановив визнати речовими доказами по справі документи та прилучити їх копії до матеріалів справи. Оригінали (яких насправді не існувало) слідчий постановив повернути до суду. (т. 3 а.с.15)

Отже, в матеріалах справи немає документів, є лише копії, що є порушенням ст.ст.79, 83 Кримінального процесуального кодексу України 1960 року.

За таких обставин, протокол огляду документів від 08 серпня 2012 року та всі копії документів, які відповідно до нього оглянуті є недопустимими доказами, тому що отримані в порушення ст.85, 127, 190 КПК України 1960 року.

В матеріалах справи знаходиться копія протоколу очної ставки між потерпілим ОСОБА_17 та свідком ОСОБА_12 28.08.2007 року, який було складено начальником СВ Перечинського району РВ УМВС, підполковником міліції ОСОБА_126 (т. 3 а.с.50).

Копію протоколу завірив слідчий в особливо важливих справах прокуратури Закарпатської області, старший радником юстиції ОСОБА_111 08.08.12., який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу огляду документів від 08.08.2012 року (т.3 а.с.4), чим порушено ст.ст.85, 190 КПК України 1960 року.

За таких обставин, копія протоколу очної ставки між потерпілим ОСОБА_17 та свідком ОСОБА_12 28.08.2007 року є недопустимим доказом, з наступних підстав:

- копії не можуть бути доказами, тому що вони не є документами, а є лише копіями, які можуть вказувати про можливість існування оригіналу такого документа. Отже, в матеріалах справи немає самого документу, скарги в прокуратуру, є лише її копія, що є порушенням ст.79, 83 КПК України 1960 року.

- копію протоколу завірив слідчий, який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу огляду документів, що є порушенням вимог ст.ст.85, 190 КПК України 1960 року.

В матеріалах справи знаходиться копія протоколу пред'явлення фотознімків для впізнання від 06.09.2007 року.(т.3 а.с.60).

Протокол складений начальником СВ Перечинського РВ УМВС України в Закарпатській області, підполковником міліції ОСОБА_131

Відповідно до зазначеного протоколу ОСОБА_18 впізнає людину на фотографії під «№», який замальовано. З протоколу видно, що на одній з фотографій фон та одяг, сфотографованої особи, дуже відрізняється від двох інших, що свідчить про порушення ст.174 КПК України 1960 року.

Відповідно до ч. 2,3,5 ст.174 КПК України 1960 року, особа, що підлягає впізнанню, пред'являється впізнаючому разом з іншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмін у зовнішності та одягу. Перед тим як пред'явити особу для впізнання, їй пропонується зайняти будь-яке місце серед інших осіб, що пред'являються. Впізнаючому пропонується вказати особу, яку він має впізнати, і пояснити, за якими ознаками він її впізнав. При необхідності впізнання може проводитися по фотознімках, відповідно до умов, викладених у цій статті.

Крім того, в протоколі вказано, що застосовувалося фотографування, а фото таблиці немає. Також в протоколі не вказано нічого про особу, яка здійснювала фотографування, що є прямим порушенням ст.85 КПК України 1960 року.

Відповідно до ч. 1 ст.85 КПК України 1960 року, в протоколі про кожну слідчу дію повинні бути зазначені: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що проводять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз'яснення їх прав і обов'язків; зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії.

Копію протоколу завірив слідчий в особливо важливих справах прокуратури Закарпатської області, старший радник юстиції ОСОБА_111 08.08.12., який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу від 08.08.2012 року (т.3 а.с.4), чим порушено ст.85, 190 КПК України 1960 року.

За таких обставин копія протоколу пред'явлення фотознімків для впізнання від 06.09.2007 року є недопустимим доказом з наступних підстав:

- копії не можуть бути доказами, тому що вони не є документами, а є лише копіями, які можуть вказувати про можливість існування оригіналу такого документа. Отже, в матеріалах справи немає самого документу, скарги в прокуратуру, є лише її копія, що є порушенням ст.79, 83 КПК України 1960 року.

- копію протоколу завірив слідчий, який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу огляду документів, що є порушенням вимог ст.ст.85, 190 КПК України 1960 року.

- до протоколу не додано фото таблицю, хоча проводилось фотографування, що є порушенням ст. 85 КПК України 1960 року;

- в протоколі немає даних про особу, яка приймала участь в слідчій дії, а саме здійснювала фотографування, що є порушенням ст. 85 КПК України 1960 року;

- фон на фотографії був виділений слідчим навмисно, з метою щоб особа, яка впізнавала зрозуміла, кого ж необхідно впізнати, - що є порушенням ст. 174 КПК України 1960 року.

В матеріалах справи знаходиться копія довідки до протоколу пред'явлення для впізнання від 06.09.2007 року.(т.3 а.с.62).

Довідка видана начальником СВ Перечинського РВ УМВС України в Закарпатській області, підполковником міліції ОСОБА_131 В довідці вказано, що на фотознімку під № (замальовано), зображений громадянин ОСОБА_9

З зазначеної слідчої дії взагалі незрозуміло, кого впізнав ОСОБА_18 і кого йому пред'являли для впізнання. Не зрозуміло, до якого протоколу відноситься ця довідка, адже в цей день було проведено декілька таких впізнань. Застосовувалося фотографування, а фото таблиця відсутня.

Копію довідки завірив слідчий в особливо важливих справах прокуратури Закарпатської області, старший радник юстиції ОСОБА_111 08.08.12., який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу від 08.08.2012 року, чим порушено ст.85, 190 КПК України 1960 року.

За таких обставин, копія довідки до протоколу пред'явлення для впізнання від 06.09.2007 року, видана начальником СВ Перечинського РВ УМВС України в Закарпатській області, підполковником міліції ОСОБА_131 є недопустимим доказом.

В матеріалах справи знаходиться копія протоколу пред'явлення фотознімків для впізнання від 06.09.2007 року.

Протокол складений начальником СВ Перечинського РВ УМВС України в Закарпатській області, підполковником міліції ОСОБА_131 (т. 3 а.с.69).

Відповідно до зазначеного протоколу ОСОБА_132 впізнає людину на фотографії під № 2 (виправлено, замальовано). Для впізнання були представлені фотокартки одна з яких фоном та одягом дуже відрізняється від двох інших, що свідчить про порушення ст.174 КПК України 1960 року.

В протоколі нічого не вказано про особу, яка здійснювала фотографування, що є прямим порушенням ст.85 КПК України 1960 року.

Копію протоколу завірив слідчий в особливо важливих справах прокуратури Закарпатської області, старший радник юстиції ОСОБА_111 08.08.12., який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу від 08.08.2012 року (т.3 а.с.4), чим порушено ст.85, 190 КПК України 1960 року.

За таких обставин копія протоколу пред'явлення фотознімків для впізнання від 06.09.2007 року складений начальником СВ Перечинського РВ УМВС України в Закарпатській області, підполковником міліції ОСОБА_131 є недопустимим доказом.

В матеріалах справи знаходиться копія фото таблиці до протоколу впізнання від 06.09.2007 року складена начальником СВ Перечинського РВ УМВС України в Закарпатській області, підполковником міліції ОСОБА_131 (т. 3 а.с.71).

Підпис до фото таблиці, ОСОБА_132 впізнала особу № замальовано, хто зображений на фото таблиці, що це за фототаблиця взагалі не зрозуміло.

Копію фототаблиці завірив слідчий в особливо важливих справах прокуратури Закарпатської області, старший радник юстиції ОСОБА_111 08.08.12., який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу від 08.08.2012 року (т.3 а.с.4), чим порушено ст.85, 190 КПК України 1960 року.

За таких обставин копія фототаблиці до протоколу впізнання від 06.09.2007року складена начальником СВ Перечинського РВ УМВС України в Закарпатській області, підполковником міліції ОСОБА_131 є недопустимим доказом.

В матеріалах справи знаходиться копія довідки до протоколу пред'явлення для впізнання від 06.09.2007 року видана начальником СВ Перечинського РВ УМВС України в Закарпатській області, підполковником міліції ОСОБА_131 (т.3 а.с.72) в якій написано, що на фотознімку під № (замальовано) зображений громадянин ОСОБА_9 З зазначеної слідчої дії взагалі незрозуміло кого впізнала ОСОБА_133 і кого їй пред'являли для впізнання. Не зрозуміло до якого протоколу відноситься ця довідка, адже в цей день було декілька таких впізнань.

Копію довідки завірив слідчий в особливо важливих справах прокуратури Закарпатської області, старший радник юстиції ОСОБА_111 08.08.12., який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу від 08.08.2012 року (т.3 а.с.4), чим порушено ст.85, 190 КПК України 1960 року.

За таких обставин копія довідки до протоколу пред'явлення для впізнання від 06.09.2007 року, видана начальником СВ Перечинського РВ УМВС України в Закарпатській області, підполковником міліції ОСОБА_131 є недопустимим доказом.

В матеріалах справи знаходиться копія протоколу пред'явлення фотознімків для впізнання від 06.09.2007 року, винесений начальником СВ Перечинського РВ УМВС України в Закарпатській області, підполковником міліції ОСОБА_131 (т.3 а.с.73).

Відповідно до зазначеного протоколу ОСОБА_19 Впізнає людину на фотографії під № (виправлено, замальовано). На фото одна фотографія фоном та одягом дуже відрізняється від двох інших (т.3 а.с.73), що свідчить про порушення ст.174 КПК України 1960 року.

В протоколі нічого не вказано про особу, яка здійснювала фотографування, що є прямим порушенням ст.85 КПК України 1960 року.

Копію протоколу завірив слідчий в особливо важливих справах прокуратури Закарпатської області, старший радник юстиції ОСОБА_111 08.08.12., який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу від 08.08.2012 року (т.3 а.с.4), чим порушено ст.85, 190 КПК України 1960 року.

За таких обставин копія протоколу пред'явлення фотознімків для впізнання від 06.09.2007 року складений начальником СВ Перечинського РВ УМВС України в Закарпатській області, підполковником міліції ОСОБА_131 є недопустимим доказом.

В матеріалах справи знаходиться копія довідки до протоколу пред'явлення для впізнання від 06.09.07 року видана начальником СВ Перечинського РВ УМВС України в Закарпатській області, підполковником міліції ОСОБА_131 (т.3 а.с.76). Не зрозуміло, до якого протоколу відноситься ця довідка, адже в цей день було проведено декілька таких впізнань.

Копію довідки завірив слідчий в особливо важливих справах прокуратури Закарпатської області, старший радник юстиції ОСОБА_111 08.08.12., який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу від 08.08.2012 року (т. 3 а.с.4), чим порушено ст.85, 190 КПК України 1960 року.

За таких обставин копія довідки до протоколу пред'явлення для впізнання від 06.09.2007 року, видана начальником СВ Перечинського РВ УМВС України в Закарпатській області, підполковником міліції ОСОБА_131 є недопустимим доказом.

В матеріалах справи знаходяться копії протоколу відтворення обстановки та обставин події від 10.09.07. (т. 3 а.с.85) та копія протоколу огляду місця події від 10.09.07. (т.3 а.с.93).

Копії протоколів завірив слідчий в особливо важливих справах прокуратури Закарпатської області, старший радник юстиції ОСОБА_111 08.08.12., який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу від 08.08.2012 року (т. 3 а.с.4), чим порушено ст.85, 190 КПК України 1960 року.

За таких обставин копії протоколів відтворення обстановки та обставин події та огляду місця події від 10.09.2007 року є недопустимим доказом.

В матеріалах справи знаходиться копія протоколу відтворення обстановки і обставин події від 13.08.12. (т. 4 а.с.71).

Копію протоколу завірив слідчий в особливо важливих справах прокуратури Закарпатської області, старший радник юстиції ОСОБА_111 13.08.12., який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу від 13.08.2012 року (т.4 а.с.27), чим порушено ст.85, 190 КПК України 1960 року.

За таких обставин, копія протоколу відтворення обстановки і обставин події від 13.08.12. є недопустимим доказом.

В матеріалах справи знаходиться копія протоколу очної ставки від 15.12.09. (т. 4 а.с.83).

Копію протоколу завірив слідчий в особливо важливих справах прокуратури Закарпатської області, старший радник юстиції ОСОБА_111 13.08.12., який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу від 13.08.2012 року (т.4 а.с.27), чим порушено ст.85, 190 КПК України 1960 року.

За таких обставин, копія протоколу очної ставки від 15.12.09р. є недопустимим доказом з наступних підстав:

- це копія, а не документ;

- копію завірив слідчий, який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу, що є порушенням ст. ст.85, 190 КПК України 1960 року;

В матеріалах справи знаходиться копія протоколу пред'явлення фотографій для впізнання від 17.12.2009 року (т. 4 а.с.115).

Відповідно до зазначеного протоколу ОСОБА_12 незрозуміло кого впізнав, так як в протоколі є виправлення. З протоколу видно, що одна фотографія дуже відрізняється від двох інших своїм фоном (т. 4 а.с.115), що свідчить про порушення ст.174 КПК України 1960 року.

Відповідно до ч. 2,3,5 ст.174 КПК України 1960 року, особа, що підлягає впізнанню, пред'являється впізнаючому разом з іншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмін у зовнішності та одягу. Перед тим як пред'явити особу для впізнання, їй пропонується зайняти будь-яке місце серед інших осіб, що пред'являються. Впізнаючому пропонується вказати особу, яку він має впізнати, і пояснити, за якими ознаками він її впізнав. При необхідності впізнання може проводитися по фотознімкам, відповідно до умов, викладених у цій статті.

Таким чином, оскільки фон на фотографії був виділений, щоб підказати особі, яка впізнає кого ж необхідно впізнати, тому копія протоколу пред'явлення фотографій для впізнання від 17.12.2009 року не може бути допустимим доказом.

Крім того, копію протоколу завірив слідчий в особливо важливих справах прокуратури Закарпатської області, старший радник юстиції ОСОБА_111 13.08.12., який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу від 13.08.2012 року (т. 4 а.с.27), чим порушено ст.85, 190 КПК України 1960 року.

За таких обставин, копія протоколу пред'явлення фотографій для впізнання від 17.12.2009 року є недопустимим доказом.

В матеріалах справи знаходиться копія довідки до протоколу пред'явлення фотографій для впізнання від 17.12.09 року (т. 4 а.с.117).

В довідці не вказано до якого протоколу відноситься ця довідка, адже в цей день було проведено три таких впізнання.

Копію протоколу завірив слідчий в особливо важливих справах прокуратури Закарпатської області, старший радник юстиції ОСОБА_111 13.08.12., який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу від 13.08.2012 року (т. 4 а.с.27), чим порушено ст.85, 190 КПК України 1960 року.

За таких обставин, копія довідки до протоколу пред'явлення фотографій для впізнання від 17.12.2009 року є недопустимим доказом. Адже копія, та незрозуміло до якого протоколу.

Відтак, копії не можуть бути доказами, тому що вони не є документами, а є лише копіями, які можуть вказувати про можливість існування оригіналу такого документа. Отже, в матеріалах справи документів немає, а є лише копії, що є порушенням ст.ст.79, 83 КПК України 1960 року.

Відповідно до ч.1 ст.93 КПК України, збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Враховуючи вищезазначене, докази, надані на обвинувачення ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_12 були зібрані не в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, є недопустимими.

Таким чином, дані докази зібрані з порушенням процесуального порядку та згідно ст.89 КПК України мають бути визнані недопустимими.

В матеріалах справи знаходиться копія листа служби внутрішньої безпеки у Закарпатській області начальникові СВ Перечинського РВ УМВС України в Закарпатській області, підполковнику міліції ОСОБА_134 щодо побиття ОСОБА_135 від 28.08.2007 року (у справі - ОСОБА_17: це свідчить про те, що працівники органів внутрішньої безпеки не ознайомились з матеріалами справи) (т. 3 а.с.56).

Копію листа завірив слідчий в особливо важливих справах прокуратури Закарпатської області, старший радник юстиції ОСОБА_111 08.08.12., який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу від 08.08.2012 року (т. 3 а.с.4), чим порушено ст.85, 190 КПК України 1960 року.

За таких обставин, копія листа 28.08.2007 року щодо побиття ОСОБА_135 є недопустимим доказом з наступних підстав:

- копії не можуть бути доказами, тому що вони не є документами, а є лише копіями, які можуть вказувати про можливість існування оригіналу такого документа. Отже, в матеріалах справи немає самого документу, скарги в прокуратуру, є лише її копія, що є порушенням ст.79, 83 КПК України 1960 року;

- дана копія листа не стосується потерпілої особи - ОСОБА_17, інформація в листі зазначена щодо ОСОБА_135, який не має ніякого відношення до кримінального провадження;

- копію листа завірив слідчий, який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу огляду документів, що є порушенням вимог ст.ст.85, 190 КПК України 1960 року.

Також копія листа від 28.08.2007 року щодо побиття ОСОБА_135 є недопустимим доказом, адже стосується зовсім іншої фізичної особи, яка не є потерпілою у даному кримінальному провадженні.

В матеріалах справи знаходиться копія протоколу обшуку від 02.10.2007 (т.3 а.с.146). У ОСОБА_124 в с. Розівка вилучили дерев'яну біту 80 см., та пластмасову каністру 5 літрів із кришечкою зеленого кольору.

Згідно протоколу обшуку дерев'яну біту знайшли на другому поверсі будинку в правому куті. Згідно фототаблиці біта виявлена на горищі житлового будинку ОСОБА_9 Згідно фототаблиці каністра виявлена у господарській будівлі ОСОБА_9 Написано, що перелічені в п.п.1, 2 з місця обшуку вилучено, поміщено в сині поліетиленові кульки.

В обшуку крім понятих і особи в якої проводився обшук брали участь п'ять осіб, а підписів на протоколі обшуку стоїть лише чотири - це порушення ст.85 КПК України 1960 року.

Отже, з протоколу обшуку незрозуміло взагалі, що вилучалося, що поміщалося в поліетиленові кульки, де в протоколі взагалі пункт 1;де була біта на другому поверсі чи на горищі; куди вона ділася; яку біту вилучали, чим це підтверджується; чому не всі особи, які брали участь у слідчій дії не підписали протокол обшуку; яка була кількість біт, оскільки в протоколі обшуку мова йде про одну біту чи про дві; якщо про одну, то хто переносив біту з другого поверху на горище; якщо дві, то яка з них вилучалася; чому особи, які були присутні при обшуку взагалі не занесені до протоколу і не підписували протокол, як цього вимагає ч.4 ст.85 КПК України 1960 року.

Про те, що були особи присутні інші під час обшуку свідчить лист служби внутрішньої безпеки ВВБ у Закарпатській області 0988 на ОСОБА_136 від 04.10.07 №18/21-89 (т. 3 а.с.161).

Копію протоколу завірив слідчий в особливо важливих справах прокуратури Закарпатської області, старший радник юстиції ОСОБА_111 08.08.12., який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу від 08.08.2012 року (т.3 а.с.4), чим порушено ст.85, 190 КПК України 1960 року.

За таких обставин, копія протоколу обшуку від 02.10.07. року є недопустимим доказом.

Також копія протоколу обшуку від 02.10.2007 року, складеного начальником СВ Перечинського РВ УМВС України в Закарпатській області, підполковником міліції ОСОБА_131, є неналежним доказом.

Оскільки з цього протоколу неможливо встановити, які саме предмети вилучалися, як упаковувалися, не описано в протоколі в які упаковки упаковувалися, де було виявлено те, що вилучалося, яка кількість. Копія протоколу обшуку ні прямо, ні опосередковано не підтверджує існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

В матеріалах справи знаходиться копія протоколу огляду предметів і документів від 08.10.07р (т. 3 а.с.220).

Згідно протоколу, оглядалися предмети вилучені у ОСОБА_9 (це інша особа вилучали у ОСОБА_124.) в с. Рогівка (це інше село було село Розівка) по протоколу обшуку 22.10.07 (такого протоколу обшуку у справі немає).

Отже, оглядалися предмети вилучені не у особи в якої вилучалися, не в тому населеному пункті в якому вилучалися, не по тому протоколу коли вилучалися.

В протоколі написано «В синьому поліетиленовому пакеті, який обв'язаний білою ниткою з прикріпленою паперовою биркою з написом «Обшук с.Розівка … ОСОБА_126.» який без пошкоджень знаходиться дерев'яна палиця (біта), світло-коричневого кольору, у верхній частині червоточини, довжиною 79,7 см. Діаметром у товщому кінці 4,5 см, у тоншому 3,7 см. З руків'ям 2 см.

В синьому поліетиленовому пакеті, який обв'язаний білою ниткою з прикріпленою паперовою биркою з написом «Обшук с.Розівка … ОСОБА_126.» який без пошкоджень знаходиться пластмасова каністра білого кольору розмірами 26 х 18 х 12 см. З зеленою кришкою діаметром 4 см., на дні букви МРS.»

Отже, ОСОБА_126 оглядав зовсім інші предмети, ніж які було виявлено в результаті обшуку 02.10.2007., тому що згідно з протоколом обшуку навіть те, що вилучалося, було підписано учасниками і скріплено печаткою, а згідно протоколу огляду була якась бирка просто з написом, а це означає, що навіть те, що вилучалося було підмінено.

В протоколі написано «Вище оглянуті речі після проведення огляду повторно розміщені в свої упаковки, до яких прикріплено паперові бірки з пояснюючими написами та підписами понятих, опечатані печаткою для пакетів №9». Отже, слідчий свого підпису на бірці не ставив.

Все вищезазначене свідчить про порушення ст.190 КПК України 1960 року, огляд робився не з метою виявлення слідів злочину, бо незрозуміло, що звідки взялося для огляду, 191 КПК України 1960 року оглядалися предмети, які не вилучалися 02.10.07., слідчий не підписав бірку, а про це в протоколі нічого не сказано, що є порушенням ст.85 КПК України 1960 року.

Копію протоколу завірив слідчий в особливо важливих справах прокуратури Закарпатської області, старший радник юстиції ОСОБА_111 08.08.12., який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу від 08.08.2012 року (т. 3 а.с.4), чим порушено ст.85, 190 КПК України 1960 року.

За таких обставин, копія протоколу огляду предметів та документів від 08.10.07. року є недопустимим доказом.

Також копія протоколу огляду предметів та документів від 08.10.07. року є неналежним доказом, бо оглядалися предмети вилучені не у особи в якої вилучалися, не в тому населеному пункті в якому вилучалися, не по тому протоколу коли вилучалися, а отже ні на що не можуть вказувати.

Відповідно до копії протоколу очної ставки від 17.12.2007 року слідча дія була проведена між ОСОБА_137 та ОСОБА_12 старшим слідчим прокуратури Закарпатської області ОСОБА_138 (т. 4 а.с.124).

Даний протокол не міг бути складений 17.12.07 року, адже слідчий ОСОБА_139 прийняв кримінальну справу до свого провадження лише 16 листопада 2009 року (т.4 а.с.33). Прізвище особи, з якою проводилася очна ставка, виправлене в протоколі. Це свідчить про фальсифікацію матеріалів справи.

Отже, очна ставка проводилася між фізичною особою з ім'ям ОСОБА_137 і ОСОБА_12, а потім ручкою в протоколі було виправлено прізвище на «ОСОБА_17».

Крім того, даний протокол не міг бути складений 17.12.2007 року, адже слідчий ОСОБА_139 прийняв кримінальну справу до свого провадження лише 16 листопада 2009 року (т. 4, а.с.33).

Відтак, суд звертає увагу, на те, що громадянин ОСОБА_137 до кримінального провадження ніякого відношення немає, оскільки потерпілим значиться ОСОБА_17 Отже, проведена слідча дія зафіксована даним протоколом, не може будь-які факти в даному кримінальному провадженні підтверджувати або спростовувати.

Також варто відзначити, що копію протоколу очної ставки завірив слідчий в особливо важливих справах прокуратури Закарпатської області, старший радник юстиції ОСОБА_111 13.08.2012., який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу огляду документів від 13 серпня 2012 року (т. 4 а.с.27), чим порушено ст. ст.85, 190 КПК України 1960 року.

Отже, копія протоколу очної ставки від 17.12.07. між ОСОБА_137 та ОСОБА_12 є неналежним доказом, так як:

- копія протоколу не може бути доказом;

- очна ставка проведена з особою, яка не має ніякого відношення до кримінальної справи та вчинення злочину відносно фізичної особи з прізвищем ім'ям по-батькові- ОСОБА_17

Таким чином протокол очної ставки ні прямо, ні опосередковано не підтверджує існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Також копія протоколу очної ставки від 17.12.07. є недопустимим доказом. Адже в копії прізвище виправлене, слідчий не мав права проводити будь-яку слідчу дію.

Відповідно до постанови про проведення виїмки від 14.08.12р. (т. 1 а.с.49) слідчий прокуратури Закарпатської області ОСОБА_111 в резолютивній частині постанови не прийняв рішення про виїмку документів.

Отже, в порушення ст.130 КПК України 1960 року слідчий не прийняв рішення про проведення виїмки. За таких обставин, виїмка документів за протоколом виїмки від 15 серпня 2012 року (т. 1 а.с.52) та огляд документів відповідно до протоколу огляду документів від 15 серпня 2012 року є безпідставним.

Відповідно до постанови про визнання речовими доказами та прилучення їх до кримінальної справи 15.08.2012. слідчий ОСОБА_129 постановив визнати речовими доказами по справі документи та прилучити їх копії до матеріалів справи. Оригінали повернути до суду (т. 1 а.с.57). Відповідно до вимог ст.78 КПК України 1960 року копії матеріалів скарги не можуть бути речовими доказами.

Копії документів завірив слідчий в особливо важливих справах прокуратури Закарпатської області, старший радник юстиції ОСОБА_111 15.08.12., який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу огляду документів від 15 серпня 2012 року (т. 3 а.с.4), чим порушено ст. ст.85, 190 КПК України 1960 року.

Отже, в матеріалах справи не має документів, є лише копії, які безпідставно були вилучені - це порушення ст.79, 83 КПК України 1960 року.

За таких обставин, копії документів, які безпідставно вилучені протоколом виїмки від 15 серпня 2012 року (т. 1 а.с.52) та оглянуті протоколом огляду документів від 15 серпня 2012 року, а також всупереч ст.78 КПК України 1960 року визнані речовими доказами, є неналежними доказами. Адже копії документів не можуть бути доказами відповідно до ст.84 Кримінального процесуального кодексу України.

В матеріалах справи знаходиться копія протоколу пред'явлення фотознімків для впізнання від 07.09.2007 року.

Протокол складений начальником СВ Перечинського РВ УМВС України в Закарпатській області, підполковником міліції ОСОБА_131 (т. 3 а.с.66). Відповідно до зазначеного протоколу ОСОБА_132 впізнає людину на фотографії під «№3» чи під «№2», незрозуміло, що з чого виправлялося. З копії протоколу видно, що фотографії пришивалися до протоколу і в протоколі написано, що фотографії прошиті та скріплені печаткою для пакетів №9, але з зворотної сторони протоколу немає слідів прошиву та печатки, це означає що копія протоколу не відповідає оригіналу, який був до цього.

Копію протоколу завірив слідчий в особливо важливих справах прокуратури Закарпатської області, старший радник юстиції ОСОБА_111 08.08.12., який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу від 08.08.2012 року (т.3 а.с.4), чим порушено ст.85, 190 КПК України 1960 року.

За таких обставин копія протоколу пред'явлення фотознімків для впізнання від 07.09.2007 року є неналежним доказом, так як вона є підробною і нічого не може підтверджувати.

В матеріалах справи знаходиться копія довідки до протоколу пред'явлення для впізнання від 07.09.2007 року.

Довідка видана начальником СВ Перечинського РВ УМВС України в Закарпатській області, підполковником міліції ОСОБА_131 В довідці вказано, що на фотознімку під №23 (всього три номери), зображений громадянин ОСОБА_10 (т.3 а.с.68). Не зрозуміло, до якого протоколу відноситься ця довідка, адже в цей день було проведено декілька таких впізнань.

Копію довідки завірив слідчий в особливо важливих справах прокуратури Закарпатської області, старший радник юстиції ОСОБА_111 08.08.12., який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу від 08.08.2012 року (т.3 а.с.4), чим порушено ст.85, 190 КПК України 1960 року.

За таких обставин, копія довідки до протоколу пред'явлення для впізнання від 07.09.2007 року, видана начальником СВ Перечинського РВ УМВС України в Закарпатській області, підполковником міліції ОСОБА_131 є неналежним доказом.

В матеріалах справи знаходиться копія протоколу пред'явлення фотознімків для впізнання від 07.09.2007 року.

Протокол складений начальником СВ Перечинського РВ УМВС України в Закарпатській області, підполковником міліції ОСОБА_131 (т. 3 а.с.81). Відповідно до зазначеного протоколу ОСОБА_17 впізнає людину на фотографії «№» закреслено. З копії протоколу видно, що фотографії пришивалися до протоколу і в протоколі написано, що фотографії прошиті та скріплені печаткою для пакетів №9, але з зворотної сторони протоколу немає слідів прошиву та печатки, це означає що копія протоколу не відповідає оригіналу, який був до цього - це є фактично підробленням копії протоколу.

Копію протоколу завірив слідчий в особливо важливих справах прокуратури Закарпатської області, старший радник юстиції ОСОБА_111 08.08.12., який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу від 08.08.2012 року (т. 3 а.с.4), чим порушено ст.85, 190 КПК України 1960 року.

За таких обставин копія протоколу пред'явлення фотознімків для впізнання від 07.09.2007 року є неналежним доказом, так як вона є підробною і нічого не може підтверджувати.

В матеріалах справи знаходиться копія довідки до протоколу пред'явлення для впізнання від 07.09.2007року.

Довідка видана начальником СВ Перечинського РВ УМВС України в Закарпатській області, підполковником міліції ОСОБА_131 В довідці вказано, що на фотознімку під № (закреслено), зображений громадянин ОСОБА_10 (т.3 а.с.83). Не зрозуміло, до якого протоколу відноситься ця довідка, адже в цей день було проведено декілька таких впізнань, хто і кого і по чому впізнавав.

Копію довідки завірив слідчий в особливо важливих справах прокуратури Закарпатської області, старший радник юстиції ОСОБА_111 08.08.12., який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу від 08.08.2012 року (т.3 а.с.4), чим порушено ст.85, 190 КПК України 1960 року.

За таких обставин, копія довідки до протоколу пред'явлення для впізнання від 07.09.2007 року, видана начальником СВ Перечинського РВ УМВС України в Закарпатській області, підполковником міліції ОСОБА_131 є неналежним доказом.

В матеріалах справи знаходиться копія протоколу пред'явлення фотознімків для впізнання від 17.12.2009 року.

Протокол складений старшим слідчим прокуратури Закарпатської області ОСОБА_138 (т.4 а.с.112). Відповідно до зазначеного протоколу ОСОБА_12 впізнає людину на фотографії під «№», який закреслено.

Копію протоколу завірив слідчий в особливо важливих справах прокуратури Закарпатської області, старший радник юстиції ОСОБА_111 13.08.12., який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу від 13.08.2012 року (т.4 а.с.27), чим порушено ст.85, 190 КПК України 1960 року.

За таких обставин копія протоколу пред'явлення фотознімків для впізнання від 07.12.2007 року є неналежним доказом, так як вона нічого не може підтверджувати.

В матеріалах справи знаходиться копія довідки до протоколу пред'явлення для впізнання від 17.12.2009 року.

Довідка видана старшим слідчим прокуратури Закарпатської області ОСОБА_139 довідці вказано, що на фотознімку під № (закреслено), зображений громадянин (закреслено) (т.4 а.с.114). Не зрозуміло, до якого протоколу відноситься ця довідка, адже в цей день було проведено декілька таких впізнань, хто і кого і по чому впізнавав.

Копію довідки завірив слідчий в особливо важливих справах прокуратури Закарпатської області, старший радник юстиції ОСОБА_111 13.08.12., який не приймав участі в слідчій дії відповідно до протоколу від 13.08.2012 року (т. 4 а.с.27), чим порушено ст.85, 190 КПК України 1960 року.

За таких обставин, копія довідки до протоколу пред'явлення для впізнання від 17.12.2009 року, видана старшим слідчим прокуратури Закарпатської області ОСОБА_138 є неналежним доказом.

Відповідно до протоколу огляду документів від 13.08.2012 року (т. 4 а.с.27) огляд проведено старшим слідчим прокуратури Закарпатської області ОСОБА_129, в зв'язку з розслідуванням кримінальної справи №9711507, проведено огляд документів - матеріалів наглядового провадження по кримінальній справі №9707208.

В протоколі вказано, що предметом огляду являються документи - матеріали наглядового провадження по кримінальній справі №9707208. Далі в протоколі написано, що проведеним оглядом встановлено, що оглядаються копії постанов та оригінали постанов.

Однак, відповідно до вимог ст. ст. 100, 106, 109, 113, 132, 177, 206, 210, 214, 2362, 2366, 2368 КПК України 1960 року прокуратура в наглядове провадження отримувала лише копії процесуальних документів.

Копії документів не можуть бути доказами, бо не є документами. Копії можуть вказувати лише про можливість існування оригіналу такого документа.

Крім цього відповідно до ст.190 КПК України 1960 року: «З метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи, слідчий проводить огляд місцевості, приміщення, предметів та документів.»

Зважаючи на все вищевикладене, всі документи, які потрапили у кримінальне провадження з наглядового провадження, не можуть бути доказами вчинення злочину, а отже, є неналежними доказами, адже ні прямо, ні опосередковано не підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Суд звертає увагу, що всі медичні документи стосуються хворого за прізвищем «ОСОБА_17», а не «ОСОБА_17», що підтверджується (т.7 а.с.110, 118-133), отже будь-яких доказів, що пошкодження були нанесенні громадянину ОСОБА_17 не існує.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.85 Кримінального процесуального кодексу України, вважаю, що зазначені докази ні прямо, ні побічно не підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, та не можуть свідчити як про достовірність так і про недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів - а отже, є недостовірними та неналежними.

Обвинувачення обґрунтовує свої докази копіями документів, які незрозуміло звідки взялися наче з кримінальної справи, яка була викрадена з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області (т.1 а.с.2,3). Адже копія документу свідчить лише про можливість існування документу, але не є документом і не може бути гарантією, що такий документ взагалі існував.

Зазначений висновок підтверджений:

- постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.03.2012р. (т.5 а.с.41), який кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_21 повернув прокурору Закарпатської області на додаткове розслідування, мотивуючи своє рішення тим, що в матеріалах справи наявні копії документів завірені слідчим ОСОБА_148. без зазначення джерела їх походження та відсутності процесуальних рішень щодо підстав їх отримання.

Суд першої інстанції також вказав, що порядок відновлення матеріалів втраченої кримінальної справи, чинним законодавством не передбачений. Зазначена постанова ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 04.07.12р. (т. 5 а.с.69) залишена без змін;

- постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.02.2013р.(т.9а.с.124), який кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_9 та ОСОБА_10 повернув прокурору Закарпатської області на додаткове розслідування, мотивуючи своє рішення тим, що в матеріалах справи наявні копії та ксерокопії документів щодо яких виникає сумнів в їх достовірності.

До закінчення судового слідства, клопотань від учасників процесу про збір, перевірку чи витребування додаткових доказів крім тих, що досліджено в судових засіданнях, не надійшло.

Відповідно до вимог ст.337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків передбачених цією статтю.

В судові засідання неодноразово викликались свідки сторони обвинувачення та захисту, потерпілі ОСОБА_19, ОСОБА_16, які в судові засідання не з'явились.

Прокурор посилався на свідчення свідків та потерпілих, які в судові засідання не з'являлись, однак дані посилання прокурора судом не прийнято до уваги, оскільки відповідно до ст.23 КПК України показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків передбачених КПК.

Відповідно до вимог п.3 ст.23 КПК України сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Згідно вимог ст. 327 КПК України прибуття в суд свідка забезпечується стороною кримінального провадження, яка заявила клопотання про його виклик. Суд лише сприяє сторонам кримінального провадження у забезпеченні явки зазначеної особи шляхом здійснення судового виклику.

З матеріалів даного кримінального провадження вбачається, що відповідно до вимог ст.327 КПК України судом неодноразово виносились ухвали про привід свідків, відповідно до яких контроль за виконанням зазначених ухвал покладався на прокурора, однак вони не було виконані у спосіб визначений законом, а саме відповідно до вимог ст.ст.140,143 КПК України.

В статті 7 КПК України закріплені найважливіші засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, а в статті 8 КПК України, встановлено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципів верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви стосовно доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Такий обов'язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені статтею 62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями частини 2 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998р. (п.146) Європейський Суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь- який сумнів має тлумачитися на користь підсудного. (Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain, judgment of 6 December 1988, Series A no. 146, p. 33, § 77).

Згідно із ст. 370 КПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Виправдувальний вирок згідно із ч.1 ст. 373 КПК України ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Згідно ст. 65 КПК України, суд встановлює наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що ґрунтуються на доказах, якими є всякі фактичні дані, зібрані у визначеному законом порядку.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, у тому числі, подія кримінального провадження(час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

При цьому ст. 92 КПК України визначено, що обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках,- на потерпілого. Обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.

Згідно ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

В статті 17 КПК України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Колегія судді вважає, що суд першої інстанції вірно встановив, що докази, на які покликається сторона обвинувачення, як на підставі доведеності вини обвинувачених ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12 не доводять, а спростовують вину останніх та не являються достатніми для визнання обвинувачених ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12, у вчиненні інкримінованих їм злочинів.

Показання потерпілого ОСОБА_6, ОСОБА_15, свідків, допитаних в судових засіданнях стосовно пред'явлених обвинуваченим ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_12, епізодам зазначених у вироку, кожен з яких не надав об'єктивних, конкретних і неоспорюваних показань про вчинення даними особами кримінальних правопорушень, а також неможливість спростування виправдувальних показань обвинувачених, суд вірно у відповідності до ст. 62 Конституції України, витлумачує це на користь обвинувачених ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_12

У відповідності з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» №5 від 29.06.1990 року(зі змінами), всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.

Відповідно до ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання Україною.

Висновки й аргументи Європейського суду з прав людини повністю співпадають з відповідними положеннями національного законодавства Кримінального-процесуального закону України та Конституції України, і зокрема ст. 62, згідно з якою, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Так, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є частиною національного законодавства України, критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву.

Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі злочину є доведеним (справа Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства).

Відтак, стороною обвинувачення не зібрано жодного допустимого чи належного доказу вчинення ОСОБА_11 кримінального правопорушення, передбаченого ч. З ст. 365 КК України, оскільки не доведено, що в діях ОСОБА_11 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.365 КК України по епізоду ОСОБА_6, а відтак його слід виправдати за даною статтею КК України за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення на підставі п.1 ч.3 ст.373 КПК України .

Сторона обвинувачення не зібрала жодного допустимого чи належного доказу вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України, саме ОСОБА_9 та ОСОБА_10, а відтак їх слід виправдати за даною статтею КК України, оскільки не доведено, що зазначене кримінальне правопорушення відносно потерпілого ОСОБА_6 вчинене ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України.

Сторона обвинувачення не зібрала жодного допустимого чи належного доказу вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.377 КК України, саме ОСОБА_9, а відтак ОСОБА_9 слід виправдати за даною статтею КК України, оскільки не доведено, що зазначене кримінальне правопорушення відносно потерпілого ОСОБА_15 вчинене обвинуваченим ОСОБА_9 на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України.

Сторона обвинувачення не зібрала жодного допустимого чи належного доказу, що в діях ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 365 КК України, а тому ОСОБА_9 та ОСОБА_10 слід виправдати за відсутністю в їх діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України по епізоду відносно потерпілого ОСОБА_16 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Сторона обвинувачення не зібрала жодного допустимого чи належного доказу по епізоду відносно потерпілих ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.129, ч.2 ст. 365 КК України, саме ОСОБА_9 та ч.2 ст. 365 КК України ОСОБА_10, а тому на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, слід виправдати за даними статтями.

Такі висновки суду першої інстанції на думку колегії суддів є правильними, як такими, що відповідають фактичним обставинам справи, а до апелянтів прокурора та потерпілого в апеляційних скаргах про винуватість всіх обвинувачених є голослівними, як такими, що не підтверджені жодними доказами зібраними за тривалий час у цій кримінальній справі.

Сторона обвинувачення не зібрала жодного допустимого чи належного доказу по епізоду відносно потерпілого ОСОБА_17 про вчинення ОСОБА_12 кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.122, ч.2 ст.27-ч.2 ст.365 КК України, а тому на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, слід виправдати останнього за відсутністю в його діях складі правопорушення, передбаченого зазначеними вище статтями КК України.

Щодо затримання обвинуваченого ОСОБА_11 встановлено наступне.

20.05.2013 року об 08 год.25 хв. ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_9, було затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. З ст. 365 КК України. Відповідно до протоколу фактичне місце затримання ОСОБА_11 відбулось у м. Ужгород.

Як підстава затримання в протоколі вказано, що ОСОБА_11 своїми умисними діями вчинив перевищення влади, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй повноважень, що спричинило тяжкі наслідки для ОСОБА_6, тобто вчинив злочин, передбачений ч.3 ст. 365 КК України. ( т.19 а.с. 108-113).

20 травня 2013 року о 17 год. 20 хв. ОСОБА_11 було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.365 КК України ( т.19 а.с. 118-131).

22.05.2013 року ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва Чередніченко Н.П. до ОСОБА_11 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 18 липня 2013 року.

Суд зазначає, що таке затримання, здійснене без ухвали слідчого судді, було проведено з грубим порушенням вимог ст. З та п.1 ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст.З, 19 та 29 Конституції України, а також ст.ст. З, 8, 9, 12, 188- 191, 207 та 208 КПК України, про що свідчать наступні факти.

Як зазначено в протоколі, рішення про затримання ОСОБА_11 приймалося безпосередньо слідчим ОСОБА_81., відповідно до ст.ст. 40, 104, 131, 132, 208- 211,213, 236 КПК України.

Крім того, в якості підстави затримання в протоколі зазначено: «Підстави затримання (ч. 1 ст. 208 КПК України):якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин».

З огляду на таке виділення, є очевидним, що слідчий ОСОБА_81 затримав ОСОБА_11 саме на підставі п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК України, згідно до вимог якої уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі, якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

В обвинувальному акті врученому ОСОБА_11 зазначено те, що він вчинив злочин відносно потерпілого ОСОБА_6 в 2006 році.

З вищезазначеного є очевидним, що ОСОБА_11 затримано слідчим ОСОБА_81. 20.05.2013 року об 14 год. 20 хв., тобто через 7(сім) років з часу вчинення злочину.

З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку, що затримання ОСОБА_11 без ухвали слідчого судді завідомо незаконно, оскільки згідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України слідчі прокуратури, як і будь-хто із державних чиновників можуть діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 29 Конституції України, яка є нормою прямої дії, чітко встановлено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановленому законом.

Крім того, пунктом 1 статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який згідно до вимог ст. 1 КПК України є складовою частиною кримінального процесуального законодавства України та має вищу юридичну силу, також передбачено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом.

Щодо затримання обвинуваченого ОСОБА_9 встановлено наступне.

ОСОБА_9,ІНФОРМАЦІЯ_20, 09 травня 2013 року близько 10 год. 30 хв. було затримано спецназівцями підрозділу "Альфа" в цивільному одязі біля будинку №44 по вул. Минайська м. Ужгород Закарпатської області, в результаті якого ОСОБА_9 були завдані численні тілесні ушкодження.

Після цього слідчим в ОСВ СВ СУ прокуратури м. Києва ОСОБА_76. ОСОБА_154. було повідомлено, що затримано його було за підозрою в умисному заподіянні судді апеляційного суду Закарпатської області ОСОБА_15. середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв'язку з його професійною діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя та вручено ОСОБА_9 копію протоколу затримання (т.19 а.с. 34-38).

09 травня 2013 року о 21 год. 25 хв. ОСОБА_9 було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 377 КК України (т.19 а.с. 39-42).

10.05.2013 року ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва Чередніченко Н.П. до ОСОБА_9 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 07.07.2013 року (т.19 а.с.61-62).

Суд зазначає, що таке затримання, здійснене без ухвали слідчого судді, було проведено з грубим порушенням вимог ст. 3 та п.1 ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст.3, 19 та 29 Конституції України, а також ст.ст. 3, 8, 9, 12, 188- 191, 207 та 208 КПК України. Про це свідчать наступні факти.

Як зазначено в протоколі, рішення про затримання ОСОБА_9 приймалося безпосередньо слідчим ОСОБА_76., відповідно до ст.ст. 40, 104, 131, 132, 208- 211,213, 236 КПК України.

Крім того, в якості підстави затримання в протоколі зазначено: «Підстави затримання (ч. 1 ст. 208 КПК України):якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин». Причому другий пункт в постанові виділений жирним шрифтом та підкреслений.

З огляду на таке виділення, є очевидним, що слідчий ОСОБА_76 затримав ОСОБА_9 саме на підставі п. 2 ч.1 ст. 208 КПК України, згідно до вимог якої уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі, якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

У врученому ОСОБА_9 09.05.2013 року повідомленні про підозру зазначено наступне: «досудовим розслідуванням встановлено, що 14.01.13, приблизно о 08 годині 40 хвилин ОСОБА_9, перебуваючи на території гаражного кооперативу «Іскра», який розташований по вул. Заньковецької, 30 у м. Ужгороді, із захисною шапкою-маскою на обличчі, та вдягненим на голову капюшоном, умисно спричинив потерпілому ОСОБА_15, який обіймає посаду судді Апеляційного суду Закарпатської області, у зв'язку із його діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, численні удари руками затиснутими в кулак та колінами ніг по голові та іншим частинам тіла».

З вищезазначеного є очевидним, що ОСОБА_9 було затримано слідчим ОСОБА_76. 09.05.2013 року о 10 год. 30 хв., тобто через 115(сто п'ятнадцять ) днів з часу нанесення потерпілому ОСОБА_15 тілесних ушкоджень.

З урахуванням вищезазначеного, суд першої інстанції вірно вважає, що затримання ОСОБА_9 було проведено слідчим ОСОБА_76. завідомо незаконно, оскільки згідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України слідчі прокуратури, як і будь-хто із державних чиновників можуть діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 29 Конституції України, яка є нормою прямої дії, чітко встановлено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановленому законом.

Крім того, пунктом 1 статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який згідно до вимог ст. 1 КПК України є складовою частиною кримінального процесуального законодавства України та має вищу юридичну силу, також передбачено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом.

Загальний порядок розгляду клопотання та затримання уповноваженими особами підозрюваного на підставі ухвали слідчого судді про дозвіл на затримання регламентовано ст.ст. 188-191 КПК України.

Крім того, ч. 1 ст. 207 КПК України передбачено, що: "Ніхто не може бути затриманий без ухвали слідчого судді, суду крім випадків. передбачених цим Кодексом "

А на підставі п. 2 ч.1 ст. 208 КПК України уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі, якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

Тобто, таке затримання ОСОБА_9 без ухвали слідчого судді, уповноважений слідчий гіпотетично мав би право здійснити на підставі п. 2 ч.1 ст. 208 КПК України лише вранці 14.01.2013 року за умови, якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказували на те, що саме він щойно вчинив злочин.

З вищезазначеного є очевидним, що слідчий ОСОБА_76 мав право здійснювати затримання ОСОБА_9 лише у відповідності до вимог ст.188-191 КПК України, тобто на підставі ухвали слідчого судді про дозвіл на його затримання.

З огляду на все вищенаведене, є очевидним, що здійснивши 09.05.2013 року о 10 год. 30 хв. затримання ОСОБА_9 без ухвали слідчого судді про дозвіл на його затримання, слідчий ОСОБА_76 своїми діями вчинив завідомо незаконне затримання.

Згідно до вимог ч. 2 ст. 12 КПК України: «Кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання».

Після затримання ОСОБА_9 10.05.2013 року було доставлено до слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва Чередніченко Н.П. для розгляду клопотання слідчого в ОСВ прокуратури м. Києва ОСОБА_85 про застосування до ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В цей же день вищезазначене клопотання було розглянуто слідчим суддею Чередніченко Н.П. та задоволено (т.19 а.с.61-62).

Щодо затримання обвинуваченого ОСОБА_10 встановлено наступне.

20.05.2013 року об 11 год.30 хв. ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_5, було затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України. Відповідно до протоколу фактичне місце затримання ОСОБА_10 відбулось за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Легацького 19-А ТРЦ «Токіо». Як підстава затримання в протоколі вказано, що ОСОБА_10 своїми умисними діями вчинив перевищення влади, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй повноважень, що спричинило тяжкі наслідки для ОСОБА_6, тобто вчинив злочин, передбачений ч.3 ст. 365 КК України. ( т.19 а.с.67-72)

20 травня 2013 року о 14 год. 55 хв. ОСОБА_10 було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.365 КК України ( т.19 а.с.73-76)

22.05.2013 року ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва Чередніченко Н.П. до ОСОБА_10 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 18.07.2013 року ( т.19 а.с.96-98). 01.07.2013 року ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва Чередніченко Н.П. було внесено виправлення до другого абзацу резолютивної частини ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 22.05.2013 року про затосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 365 КК України ОСОБА_10 та вважати строк дії ухвали як- «строком на 60 днів тобто 18.07.2013 року включно» ( т.19 а.с.104).

Таке затримання, здійснене без ухвали слідчого судді, було проведено з грубим порушенням вимог ст. 3 та п.1 ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст.3, 19 та 29 Конституції України, а також ст.ст. 3, 8, 9, 12, 188- 191, 207 та 208 КПК України, виходячи з наступного.

Як зазначено в протоколі, рішення про затримання ОСОБА_10 приймалося безпосередньо слідчим ОСОБА_76., відповідно до ст.ст. 40, 104, 131, 132, 208- 211,213, 236 КПК України.

Крім того, в якості підстави затримання в протоколі зазначено: «Підстави затримання (ч. 1 ст. 208 КПК України):якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин». Причому другий пункт в постанові виділений жирним шрифтом та підкреслений.

З огляду на таке виділення, є очевидним, що слідчий ОСОБА_76 затримав ОСОБА_10 саме на підставі п. 2 ч.1 ст. 208 КПК України, згідно до вимог якої уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі, якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

В обвинувальному акті врученому ОСОБА_10 зазначено те, що він вчинив злочин відносно потерпілого ОСОБА_6 в 2006 році, а відносно ОСОБА_17 22.07.2007 року.

З вищезазначеного є очевидним, що ОСОБА_10 було затримано слідчим ОСОБА_76. 20.05.2013 року об 11 год. 30 хв., тобто через 7(сім) років з часу вчинення злочину.

З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що затримання ОСОБА_10 було проведено слідчим ОСОБА_76. без ухвали слідчого судді завідомо незаконно, оскільки згідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України слідчі прокуратури, як і будь-хто із державних чиновників можуть діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 29 Конституції України, яка є нормою прямої дії, чітко встановлено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановленому законом.

Колегія суддів знаходить, що судом першої інстанції взято до уваги ті обставини, що під час допиту в судовому засіданні 19.05.2014 року потерпілий ОСОБА_6, побачивши ОСОБА_10 в залі судового засідання, не зміг з впевненістю сказати, чи був присутній ОСОБА_10 в той час як потерпілому погрожували і вимагали кошти. На питання сторони обвинувачення, чому потерпілий впізнав ОСОБА_10 по фотокарткам, ОСОБА_6 пояснив, що особисто не бачив ОСОБА_10, а в залі судового засідання він особисто бачить ОСОБА_10 і в нього виникають сумніви, чи взагалі він десь цю людину бачив. Також потерпілий повідомив суд про те, що йому не заподіяні будь-які збитки.

Крім того, пунктом 1 статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який згідно до вимог ст. 1 КПК України є складовою частиною кримінального процесуального законодавства України та має вищу юридичну силу, також передбачено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом.

Колегія суддів вважає, що на підставі наведених вище доказів за їх сукупністю, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що обвинувачені ОСОБА_11, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 були незаконно затриманні досудовим слідством.

За таких обставин колегія суддів вважає, що вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 24 липня 2017 року, щодо виправданих (обвинувачених) ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 є законним, обґрунтованим та постановлений відповідно до вимог чинного законодавства, підстав для його скасування колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а :

апеляційні скарги прокурора Яценка В.І. та потерпілого ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 24 липня 2017 року, щодо виправданих (обвинувачених) ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.

Судді:

З.М. Макойда А.В. Белена В.Я. Головатий