Ухвала суду № 75231308, 10.07.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 462/986/18 Головуючий у 1 інстанції: Городецька Л.М.

Провадження № 11-кп/783/540/18 Доповідач: Каблак П. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області в складі

головуючого судді: Каблака П.І.,

суддів: Галина В.П., Ревера В.В.

з участю секретаря судового засідання: Мазур-Іванько Ж.В.,

прокурора: Горин У.І.,

обвинуваченої: ОСОБА_1,

захисника обвинуваченої - адвоката: Федірко І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальне провадження про обвинувачення

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Обухів Київської області, українки, громадянки України, із середньо спеціальною освітою, неодруженої, не працюючої, раніше не судимої, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та на даний час згідно договору оренди квартири на період з 20.06.2018 р. до 20.12.2018 р. тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_2

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 1 ст. 303, ч. 2 ст. 303 КК України, за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - начальника Залізничного відділу Львівської місцевої прокуратури №2 Скобала Романа Орестовича на вирок Галицького районного суду м. Львова від 04 травня 2018 р.,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним вироком суду затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 23 лютого 2018 р. між начальником Залізничного відділу Львівської місцевої прокуратури № 2 Скобалом Романом Орестовичем та обвинуваченою ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 12018140060000511 від 10 лютого 2018 р. та визнано ОСОБА_1 винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 1 ст. 303, ч. 2 ст. 303 КК України, з призначенням покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням і встановлено їй іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України на ОСОБА_1 покладено такі обов'язки:

- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Вирішено питання з речовими доказами у справі, зокрема грошові кошти в сумі 2500 грн. купюрами номіналом по 500 грн.( 333349173, ФГ1345145, ФД 9869820, В39097101, УБ 2468923) та мобільний телефон марки «Samsung Galaxy J3» чорного кольору (ІМЕІ: НОМЕР_2, ІМЕІ: НОМЕР_3) із сім карткою мобільного оператора «Київстар» № НОМЕР_1 - постановлено знищити.

За вироком суду ОСОБА_1, посягаючи на моральні засади суспільства, діючи з корисливих спонукань та бажаючи отримувати доходи від зайняття сутенерством, приблизно у вересні 2017 року підшукувала осіб жіночої статі для заняття проституцією та з метою забезпечення такої протиправної діяльності винайняла нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3, де організувала салон еротичного масажу "ІНФОРМАЦІЯ_2" та утримувала його шляхом придбання засобів контрацепції та засобів для надання БДСМ послуг. У даному салоні жінки під замаскованим приводом надання клієнтам платних послуг з масажу вступали з ними в сексуальні стосунки.

Так, з метою забезпечення заняття проституцією інших осіб (сутенерство) та пошуку клієнтів ОСОБА_1 організувала відповідну рекламу, розмістивши інформацію про надання таких сексуальних послуг у мережі «Інтернет» в салоні еротичного масажу під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_2" та забезпечила розповсюдження заздалегідь виготовлених рекламних візиток серед мешканців міста Львова, з допомогою чого замовники могли здійснити попередній запис та подальший вибір осіб жіночої статі для надання платних сексуальних послуг, таким чином залучаючи осіб, які бажали отримати такі послуги з подальшим отриманням від останніх грошових коштів за їх надання.

У період з вересня 2017 року (точної дати досудовим розслідуванням не встановлено) по 30 січня 2018 року ОСОБА_1 забезпечила умови для заняття проституцією в салоні еротичного масажу "ІНФОРМАЦІЯ_2" для ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, при цьому, зобов'язавшись забезпечувати їх засобами контрацепції, підшукуванням клієнтів, рекламою послуг, які надавались в салоні, та розподілом коштів, одержаних внаслідок надання останніми послуг сексуального характеру.

У результаті вчинення протиправних дій 10.01.2018 р. до салону еротичного масажу «ІНФОРМАЦІЯ_2», що за адресою: АДРЕСА_3, з метою отримання послуг сексуального характеру звернувся клієнт ОСОБА_8, який оплативши за них грошові кошти в сумі 2400 грн., отримав такі.

Окрім цього, продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані у забезпеченні заняття проституцією в салоні еротичного масажу "ІНФОРМАЦІЯ_2", ОСОБА_1, з метою отримання коштів від надання послуг сексуального характеру, 12.01.2018 р., 24.01.2018 р. та 30.01.2018 р. повторно організувала за адресою: АДРЕСА_3, надання послуг сексуального характеру ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, за що останні оплатили кошти в сумі 1800 грн., 1800 грн. та 1500 грн. відповідно.

Вирок суду оскаржено прокурором, який вважає його незаконним внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині призначення покарання і вирішення питання про долю речових доказів у кримінальному провадженні. У поданій апеляційній скарзі апелянт звертає увагу на те, що, визнавши обвинувачену ОСОБА_1 винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 1 ст. 303, ч. 2 ст. 303 КК України, суд першої інстанції безпідставно не призначив їй покарання за кожним із вказаних діянь, а натомість обмежився лише визначенням міри покарання за сукупністю злочинів, що суперечить вимогам ст.374 КПК України та положенням угоди про визнання винуватості від 23 лютого 2018 р. Крім цього, вирішуючи питання з речовими доказами у справі, місцевий суд не врахував того, що гроші, які були предметом злочину та добровільно надані для проведення спеціального слідчого експерименту, як і мобільний телефон обвинуваченої, підлягають поверненню власникам, а не знищенню, як постановив суд. Враховуючи вказані порушення, прокурор просить оскаржуваний вирок змінити та вважати ОСОБА_1 засудженою за ч. 2 ст. 302, ч. 1 ст. 303, ч. 2 ст. 303 КК України до покарання: за ч. 2 ст. 302 КК України - у виді 1 року позбавлення волі; за ч. 1 ст. 303 КК України - у виді 3 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 303 КК України - у виді 4 років позбавлення волі, з визначенням остаточного покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді 4 років позбавлення волі та звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України із встановленням іспитового строку 1 рік. Грошові кошти у сумі 2500 грн. та мобільний телефон апелянт просить повернути власникам.

Заслухавши доповідача, доводи прокурора на підтримання поданої стороною обвинувачення апеляційної скарги, пояснення обвинуваченої ОСОБА_1 та в її інтересах адвоката Федірко І.І., які вважають призначене вироком місцевого суду покарання таким, що відповідає умовам укладеної угоди про визнання винуватості, вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.

Встановлено, що органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.302, ч.1 ст.303, ч.2 ст.303 КК України.

23 лютого 2018 р. між ОСОБА_1 та начальником Залізничного відділу Львівської місцевої прокуратури №2 укладено угоду про визнання винуватості (а.с.10-13). Оскаржуваним вироком Галицького районного суду м. Львова від 04 травня 2018 р., ухваленим в підготовчому судовому засіданні, вказану угоду затверджено.

У резолютивній частині вироку зазначено, що ОСОБА_1 визнається винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.302, ч.1 ст.303, ч.2 ст.303 КК України, і їй призначається покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

Колегія суддів констатує, що таке формулювання не відповідає вимогам закону щодо правил призначення покарань.

ОСОБА_1 обвинувачується у створенні та утриманні місць розпусти з метою наживи, а також сутенерства, вчиненого повторно, тобто у скоєнні сукупності злочинів, які кваліфікуються за ч.2 ст.302, ч.1 ст.303, ч.2 ст.303 КК України.

Згідно із ч.1 ст.70 КК України при сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Отже, при призначенні покарання за сукупністю злочинів суд зобов'язаний спочатку визначити покарання окремо за кожним із злочинів, у вчиненні яких особа визнана винною. Лише після цього призначається остаточна міра покарання способом поглинання чи складання покарань, які визначені за кожним із злочинів, що входять до сукупності.

Аналогічні вимоги містить кримінальний процесуальний закон. Так, у п.2 ч.4 ст.374 КПК України передбачено, що у резолютивній частині вироку зазначається покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом.

З урахуванням викладеного призначення обвинуваченій ОСОБА_1 єдиного, остаточного покарання без попереднього обрання покарання за кожною статтею обвинувачення не відповідає вимогам законодавства. Тому доводи апеляційної скарги прокурора щодо цього є обґрунтованими.

Водночас апелянт просить усунути цей недолік шляхом внесення змін до вироку суду першої інстанції і визначити ОСОБА_1 окремо за кожний із злочинів, передбачених за ч.2 ст.302, ч.1 ст.303, ч.2 ст.303 КК України, покарання, обумовлене угодою про визнання винуватості.

Однак, колегія суддів вважає, що у даному випадку апеляційний суд позбавлений можливості змінити вирок місцевого суду. Призначення апеляційною інстанцією покарання за злочини, які входять до сукупності, за умов, що таке покарання окремо по кожному із цих злочинів судом першої інстанції взагалі не обиралося, порушуватиме право обвинуваченої особи на захист.

Враховуючи встановлені порушення при призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_1, оскаржуваний вирок місцевого суду не відповідає вимогам щодо його законності, передбачених у ч.2 ст.370 КПК України.

Неврахування нормативних вимог щодо правил призначення покарання за сукупністю злочинів в розумінні ч.1 ст.412 КПК України є істотним порушенням кримінального процесуального закону, що згідно із п.3 ч.1 ст.409 КПК України має наслідком скасування вироку судом апеляційної інстанції.

Приймаючи до уваги те, що апеляційний суд не може самостійно усунути встановлені недоліки вироку місцевого суду, колегія суддів у відповідності до ст.415 КПК України призначає новий розгляд у суді першої інстанції.

У зв'язку з цим питання вирішення подальшої долі речових доказів у справі, порушене прокурором в апеляційній скарзі, підлягає вирішенню при розгляді справи місцевим судом.

Керуючись ст.ст.405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - начальника Залізничного відділу Львівської місцевої прокуратури №2 Скобала Романа Орестовича задоволити частково.

Вирок Галицького районного суду м. Львова від 04 травня 2018 р. щодо ОСОБА_1 скасувати. Призначити новий розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 302, ч. 1 ст. 303, ч. 2 ст. 303 КК України в суді першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

Каблак П.І. Галин В.П. Ревер В.В.