Постанова № 75229924, 10.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 328/2567/17 Головуючий у 1-й інстанції: Курдюков В.М.

Провадження № 22-ц/778/1131/18 Суддя-доповідач Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого Полякова О.З.

Суддів Онищенка Е.А.

Крилової О.В.

При секретарі : Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 05 березня 2014 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики грошових коштів в сумі 49000 грн., що підтверджується розпискою. Зазначена розписка була складена в присутності свідка ОСОБА_5

У відповідності до п.4.1 Договору строк повернення наданої позики визначений моментом вимоги позикодавця.

07 лютого 2017 року він направив ОСОБА_3 письмову вимогу про повернення грошових коштів за договором позики, яку остання отримала особисто 14.02.2017 року.

З часу отримання письмової вимоги відповідач не здійснювала жодних заходів щодо погашення чи часткового погашення існуючої заборгованості.

Пунктом п. 7.1 договору передбачено, що в разі прострочення повернення грошової позики, позичальник сплачує пеню в розмірі 1% від суми боргу з урахуванням відсотків за користування позикою, за кожен день прострочки.

Крім того, вважає, що відповідач також повинна сплатити йому відсотки за користування позикою та інфляційні втрати.

Крім того, 19.06.2013 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики грошових коштів в сумі 6 000 грн., що підтверджується відповідною розпискою, в якій зазначено строк повернення грошових коштів до 18.07.2013 року.

Проте, відповідач до теперішнього часу не повернула йому взяті у борг кошти.

Посилаючись на ст. 625 ЦК України, зазначав, що відповідач повинна йому сплатити інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми боргу.

Враховуючи вищевикладене позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь заборгованість за договорами позики від 19.06.2013 року та 05.03.2014 року у сумі 55000 грн.; суму інфляційних втрат в розмірі 13448,89 грн.;3% річних за договором позики від 19.06.2013 року в розмірі 756,00 грн.; проценти за користування грошовими коштами за договором позики від 05.03.2014 року у сумі 30367,66 грн.; пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договором позики від 05.03.2014 року у сумі 151156,42 грн., а також судові витрати.

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 05.03.2014 року у сумі 49000 грн., збитки від інфляційних процесів за договором позики від 05.03.2014 року у сумі 5622,59 грн., проценти за користування грошовими коштами за договором позики від 05.03.2014 року у сумі 30367,66 грн., пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договором позики від 05.03.2014 року у сумі 151156,42 грн. та судові витрати в сумі 2363,13 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду, ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вислухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і

обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставин справи в межах доводів

апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до

висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права .

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу свої вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи на користь ОСОБА_4 борг за договором позики від 05.03.2014 року з урахуванням інфляційних втрат, процентів за користування грошовими коштами та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, суд першої інстанції виходив з наявності існування між сторонами договірних правовідносин за позикою та факту отримання ОСОБА_3 коштів за вказаним договором, та необхідності покладення на відповідача фінансової відповідальності внаслідок порушення нею виконання зобов"язань .

Колегія з таким висновком суду в повній мірі не може погодитись з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 05 березня 2014 року ОСОБА_4 надав у борг ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 49000 гривень, що підтверджується копіює договору та копією розписки від 05.03.2014 року.(а.с.6-7).

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За змістом частин 1, 2 ст. 207 і ч. 2 ст. 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов'язанням її повернення), так і дати її отримання.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс13.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1049 ЦК України, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернута позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 611 ЦК України при порушенні зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Як вбачається з договору позики, останнім у п. 4.1 визначено строк повернення позики за вимогою позикодавця. (а.с.6).

Так, в матеріалах справи міститься копія письмової вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 однією з вимог якої є про повернення суми позики за договором позики (розпискою) від 05.03.2014 року. (а.с. 8).

Також, в матеріалах справи міститься копія повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що ОСОБА_3 отримала вимогу про повернення боргу 14 лютого 2017 року. (а.с. 10).

Таким чином, саме з дати отримання відповідачем письмової вимоги у ОСОБА_3 виник обов'язок щодо повернення суми боргу.

Проте, в порушення вимог ч. 2 ст. 1049 ЦК України ОСОБА_3 не повернула суму боргу в тридцятиденний термін.

З наведеного вбачається, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_3 суми боргу за договором позики від 05 березня 2014 року.

Разом з тим, колегія не погоджується з висновком суду щодо обґрунтованості вимог ОСОБА_4 в частині визначення розміру інфляційних втрат, процентів за користування грошовими коштами та пені за несвоєчасне повернення боргу за вищевказаним договором від 05.03.2014 року.

Як визначено нормами ч. 2 ст. 1049 ЦК України позичальник має повернути борг в тридцяти денний термін з дня отримання вимоги про повернення такого боргу.

Як було зазначено вище, ОСОБА_3 отримала вимогу щодо повернення боргу 14.02.2017 року, тому саме з цього часу і виникли у неї зобов'язання щодо повернення суми боргу з урахуванням вимог ст.ст. 549-551, 625 ЦК України.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Однак, позивачем на підтвердження заявленої суми боргу за договором позики від 05.03.2014 року не було надано розрахунку, який би підтверджував, що визначений розмір відсотків та штрафних санкцій передбачених ст.. 625 ЦК України за договором від 05.03.2014 року було вирахувано саме з моменту отримання відповідачем вимоги про повернення суми боргу, тобто з 14.02.2017 року.

Таким чином, ОСОБА_4 не було підтверджено належними та допустимими доказами позовні вимоги щодо стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 05.03.2014 року в частині розміру заподіяних збитків від інфляційних процесів, процентів за користування грошовими коштами та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

З огляду на вищевикладене, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд вбачає, що висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням норм процесуального і матеріального права, а тому наявні підстави для скасування судового рішення в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 збитків від інфляційних процесів, процентів за користування грошовими коштами та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договором позики від 05.03.2014 року в зв'язку з необґрунтованістю таких вимог.

Керуючись ст. ст. 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року у цій справі - скасувати в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 збитків від інфляційних процесів, процентів за користування грошовими коштами та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договором позики від 05.03.2014 року, прийняти в цій частині нову постанову за якою:

« У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення збитків від інфляційних процесів, процентів за користування грошовими коштами та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договором позики від 05.03.2014 року - відмовити.»

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 11.07.2018 року.

Головуючий:

Судді: