Постанова № 75229895, 10.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року

м. Запоріжжя

Єдиний унікальний № 320/7959/17

Провадження №22-ц/778/1995/18

Апеляційний суд Запорізької області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Кримської О.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дашковської А.В., Подліянової Г.С.,

за участю секретаря судового засідання Волчанової І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 лютого 2018 року в складі судді Бахаєва І.М. в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Мелітопольської міської ради Запорізької області про визнання прав власності,

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Мелітопольської міської ради Запорізької області про визнання права власності, в обґрунтування якого зазначали наступне.

Позивачу ОСОБА_1 на підставі рішення Мелітопольського міськрайонного суду від 19.12.2014 р. належить на праві власності 1/4 частка житлового будинку АДРЕСА_1.

Позивачу ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08.09.2016 р. належить на праві власності 3/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1. Вказаний будинок належить позивачам на праві спільної сумісної власності.

Колишні власники ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які померли, за життя самовільно побудували приблизно у 2000-2001 році наступні будівлі та споруди: прибудова а1-1, гараж В-1, сарай Г-1, сарай Д-1, переобладнання в житловому будинку А-1 внаслідок яких площа житлового будинку складає: загальна площа 91,8 кв.м., житлова площа 31,5 кв.м.

Після оформлення спадщини та приватизації земельної ділянки позивачі звернулись до Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області із заявою про прийняття в експлуатацію самовільно побудованих споруд. Листом від 17.08.2017 р. їм відповіли, що прийняття в експлуатацію можливо лише після визнання судом права власності на самовільно побудовані споруди.

Враховуючи зазначене, позивачі просять визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частку самочинно: переобладнаного житлового будинкуА-1 загальною площею 91,8 кв.м., житловою площею 31,5 кв.м.; побудованих: прибудови а1-1розмірами 5,31х7,04 метри; гаражу В-1 розмірами 6,13х6,46 метри; сараю Г-1 розмірами 6,08х2,42 метри; сараю Д-1 розмірами 5,06х2,03 метри, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0, 0618 га, кадастровий номер НОМЕР_1. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 3/4 частки самочинно: переобладнаного житлового будинкуА-1 загальною площею 91,8 кв.м., житловою площею 31,5 кв.м.; побудованих: прибудови а1-1розмірами 5,31х7,04 метри; гаражу В-1 розмірами 6,13х6,46 метри; сараю Г-1 розмірами 6,08х2,42 метри; сараю Д-1 розмірами 5,06х2,03 метри, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0, 0618 га, кадастровий номер НОМЕР_1.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 лютого 2018 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1, ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив.

Позивачі та їх представник, відповідач до суду апеляційної інстанції не з'явилися, повідомлені про місце та час розгляду справи згідно до вимог ст..ст.128,130 ЦПК України (а.с.87-90).

Від представника позивачів ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд справи без його участі, апеляційну скаргу підтримує та просить її задовольнити ( а.с.95).

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Судова колегія, враховуючи положення ч.2 ст.. 372 ЦПК України, ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи, які не прибули в судове засідання.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позову, виходив з того, щоспадкодавці позивачів за життя не набули право власності у встановленому законом порядку на об'єкти самочинного будівництва. Таким чином, у даному випадку до спадкоємців могло би перейти право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі самочинного будівництва житлового будинку за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, буд.13, а не право власності на нерухоме майно, однак, такі вимоги не були заявлені позивачем, а суд не може виходити за межі позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Встановлено, що 08.09.2016року державним нотаріусом Мелітопольської державної нотаріальної контори Лайзорик О.Ф. посвідчено свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/4 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2

Зазначений житловий будинок складається з черепашника, загальною площею 61,4 кв.м., житловою площею 38,3 кв.м., означений у плані під літерою А-1, господарчі споруди: У-убиральня, 1 - огорожа, 2 - вигрібна яма (а.с.7).

19.12.2014 року рішенням Мелітопольського міськрайонного суду №320/10224/14-ц задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Мелітопольської міської ради, за участю третьої особи - ОСОБА_2 про визнання права власності в поряду спадкування. За ОСОБА_7 визнано право власності на 1/4 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8-10).

17.07.2017 року сформовано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №92136460, згідно якого земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_2, ОСОБА_1 (а.с.11-12).

Згідно технічного паспорту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, право власності на вказаний будинок зареєстровано за ОСОБА_2 - 3/4 частини, за ОСОБА_1 - 1/4 частина, самочинно побудовано: прибудова а1-1, розмірами 5,31*7,04, гараж В-1, розміром 6,13*6,46, сарай Г-1, розмірами 6,08*2,42, сарай Д-1, розмірами 5,06*2,03, самочинно проведено переобладнання у житловому будинку А-1, зареєстровано загальну площу 61,4 м2, житлову 38,3 м2, фактично загальна площа складає 91,8 м2, житлова 31,5 м2. (а.с.13-14)

25.06.2014 року КП «ММБТІ» складено акт №228 про те, що за адресою: АДРЕСА_1 самочинно побудовано: прибудова а1-1, розмірами 5,31*7,04, гараж В-1, розміром 6,13*6,46, сарай Г-1, розмірами 6,08*2,42, сарай Д-1, розмірами 5,06*2,03, самочинно проведено переобладнання у житловому будинку А-1, зареєстровано загальну площу 61,4 м2, житлову 38,3 м2, фактично загальна площа складає 91,8 м2, житлова 31,5 м2. (а.с.15)

17.08.2017 року листом Державної архітектурно-будівельної інспекції України №1008-23.3/2580 позивачам повідомлено, що у випадку визнання права власності на самочинно збудований об'єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію за результатами проведення технічного обстеження такого об'єкту (а.с.16).

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

За змістом ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, самочинним є будівництво об'єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній.

Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об'єкт нерухомості (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

Аналіз норм частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.

Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.

При цьому слід ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об'єкті нерухомості.

В матеріалах справи відсутні належний дозвіл та належно затверджений проект вищезазначених споруд, а також відсутні дані, що самочинно побудовані споруди, а також самочинно проведене переобладнання у зазначеному житловому будинку здійснено без порушень будівельних норм та правил.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень статті 1218 ЦК та з урахуванням роз'яснень, наданих у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування". Це майно не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Якщо право власності на самочинно зведену будівлю визнано судом за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій вона розміщена, то до складу спадщини входить право на відшкодування витрат на будівництво (частина шоста статті 376 ЦК).

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.

Враховуючи зазначене, висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки спадкодавці, після смерті яких ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли спадщину, за життя не набули право власності у встановленому законом порядку на об'єкти самочинного будівництва, є обґрунтованим.

Таким чином, суд першої інстанції правильно визначилися з характером правовідносин, які виникли між сторонами, надав їм належну оцінку, вірно застосував норми права до спірних правовідносин, законно та обґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічних позовів.

Визнання позову відповідачем не є безумовною підставою для його задоволення, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (ч. 4 ст. 206 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги щодо непостановлення судом першої інстанції ухвали про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову не є безумовною підставою для скасування рішення суду та не впливають на висновок суду першої інстанції.

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 лютого 2018 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 липня 2018 року.

Головуючий О.М. Кримська

Судді: А.В. Дашковська

Г.С. Подліянова