Рішення № 75229195, 06.06.2018, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/228/17

Провадження № 2/369/334/18

РІШЕННЯ

Іменем України

06.06.2018 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Усатова Д.Д.,

за участю секретарів Кузьменко П.О.,Ярмак О.В.,

позивача ОСОБА_1,

позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5,

представника відповідача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_9 про визнання правочинів недійсними, визнання права власності на спадкове майно та витребування майна з незаконного володіння та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання права власності на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В:

В січні 2017 позивачі звернулися до Києво-Святошинського районного суду із позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_9 про визнання правочинів недійсними, визнання права власності на спадкове майно та витребування майна з незаконного володіння, в якому просили суд визнати недійсною довіреність, видану ОСОБА_10 ОСОБА_11 та посвідчену 06.07.2013 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Апишковою Зінаїдою Іванівною за реєстровим № 2655, визнати недійсним договір дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_10, від імені якого діяла за довіреністю ОСОБА_13, і ОСОБА_7 та посвідчений 09.07.2013 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Мурзак Світланою Олексіївною за реєстровим № 1161, визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1202 га, кадастровий номер НОМЕР_3, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 укладений між ОСОБА_10, від імені якого діяла за довіреністю ОСОБА_13, ОСОБА_7 та посвідчений 09.07.2013 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Мурзак Світланою Олексіївною за реєстровим № 1167, витребувати із незаконного володіння ОСОБА_4, ІПН НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними будівлями і дами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 витребувати із незаконного володіння ОСОБА_4 олійовича, РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 эровича, РНОКПП НОМЕР_2, земельну ділянку площею 0,1202 га, провий номер НОМЕР_3, цільове призначення - для зництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4, визнати за ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_11, у порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 право власності на земельну ділянку площею 0,1202 га, кадастровий номер НОМЕР_3, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4, визнати за ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_4, у порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_13 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 здоровила право власності на 5/6 частин житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_5, визнати за ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_5, у порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_13 право власності на 1/6 частину житлового будинку з наадвірними будівлями і спорудами, що знаходяться за АДРЕСА_6 та стягнути судові витрати.

24.10.2017 до спільного розгляду з первісним позовом було прийнято зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання права власності на нерухоме майно, в якому позивач за зустрічним позовом просив суд визнати право власності за ОСОБА_4 (паспорт серії НОМЕР_6 виданий Володимирецьким РВ УМВС України в Рівненській області 17 березня 2003 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7) на житловий будинок літери «А», загальною площею 94 кв.м, житловою площею 55 кв.м; гараж «Г»; погрібник «Д»; погріб «під Д»; вбиральню «Ж»; огорожу № 1-5; каналізаційну яму № 6,7; доріжку № 1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8, визнати право власності за ОСОБА_4 (паспорт серії НОМЕР_6 виданий Володимирецьким РВ УМВС України в Рівненській області 17 березня 2003 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7) на земельну ділянку площею 0,1202 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9.

В судовому засіданні позивачі за первісним позовом та їх представник первісний позов підтримали у повному обсязі, просили задовольнити, в задоволенні зустрічного позову просили суд відмовити.

Представники відповідача та відповідач за первісним позовом просили відмовити у задоволенні первісного позову, підтримали зустрічний та просили задовольнити.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_8 в судове засідання не з'явилась з невідомих причин, про дату судового засідання повідомлена належним чином.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, відповідачів, представника відповідачів, перевіривши матеріали справи, вважає первісний позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивачів за первісним позовом ОСОБА_13, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 від 08.01.2015.

Після її смерті відкрилась спадщина на ? частину у спільному сумісному майні, належному їй та її чоловіку ОСОБА_10, а саме: на ? частину житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4, 3.

Подружні стосунки ОСОБА_13 та ОСОБА_10 підтверджуються свідоцтвом про одруження НОМЕР_8 від 14.09.1960, копія якого знаходиться у матеріалах цивільної справи за № 369/6313/15-ц, провадження № 2-з/369/14/15, за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення доказів.

Право власності на згаданий житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом ІІетропавлівсько- Борщагівської сільської ради 02.04.2009, витягами з реєстру прав на нерухоме майно, копії яких теж містяться у зазначеній вище цивільній справі за № 369/6313/15-ц, провадження № 2-з/369/14/15.

Спадкоємцями за законом першої черги після смерті матері позивачів стали: її чоловік ОСОБА_10, позивачі за первісним позовом, як її сини, а також її доньки ОСОБА_7 та ОСОБА_9. Дані обставини підтверджуються матеріалами спадкової справи № 03/2015. Чоловік померлої ОСОБА_10 спадщину після смерті дружини прийняв шляхом постійного проживання з нею на момент її смерті.

Відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_9 спадщину після смерті матері не прийняли, так як не проживали з нею постійно на момент її смерті і не звернулись до нотаріуса у шестимісячний строк із заявами про прийняття спадщини, що підтверджується матеріалами спадкової справи до майна померлої ОСОБА_13. Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіна Н.В. своєю постановою по відмову у вчиненні нотаріальної дії від 25.10.2016 відмовила позивачам у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері з тих підстав, що позивачі не надали оригінали правовстановлюючих документів на її ім'я на вище зазначений житловий будинок.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_10, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_9 від 23.08.2016

Після його смерті відкрилась спадщина на ? частину у спільному сумісному майні, належному, як було вже зазначено, йому та його дружині ОСОБА_13, а саме: на ? частину житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_10 а також на 1/6 частину цього будинку, яка була набута ним в порядку спадкування після смерті його дружини, а всього на 2/3 частин даного будинку з господарськими будівлями і спорудами. Крім того, на час смерті ОСОБА_10 на праві власності належала земельна ділянка площею 0,1202 га, кадастровий номер НОМЕР_3, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4, 3. Зазначене підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно за індексним номером 2370005 від 12.04.2013 та витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копії яких містяться у матеріалах цивільної справи за № 369/6313/15-ц, провадження № 2-з/369/14/15.

За життя ОСОБА_10 склав заповіт на ім'я ОСОБА_7. Спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_10 стали: позивач ОСОБА_1, як його син, а також його доньки ОСОБА_7 та ОСОБА_9, що підтверджується матеріалами спадкової справи № 89/2016. ОСОБА_7 та ОСОБА_9 спадщину після смерті батька не прийняли, так як не проживали з ним постійно на момент його смерті і не звернулись до нотаріуса у шестимісячний строк із заявами про прийняття спадщини

У 2015 позивачам стало відомо, що у 2013 році вище згадані спадковий будинок та земля були повністю оформлені на ім'я ОСОБА_10 та були віддаровані останнім на підставі договорів дарування, посвідчених 09.07.2013 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Мурзак С.О. за реєстровими №№ 1 161 та 1 167, нашій сестрі ОСОБА_7, яка в подальшому продала їх ОСОБА_8 на підставі договорів купівлі-продажу, посвідчених 21.10.2014 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федотовою О.В. за реєстровими №№ 5148 та 5152. Копії вказаних правочинів та документів, на підставі яких вони були посвідчені знаходяться у матеріалах цивільної справи за № 369/6313/15-ц, провадження № 2-з/369/14/15. Вищевказані договори дарування були укладені не самим ОСОБА_10, а нашою матір'ю ОСОБА_13 за довіреністю, посвідченій 06.07.2013 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Апишковою Зінаїдою Іванівною за реєстровим № 2655, яку, на думку позивачів, він не зміг підписати, а за нього підписалась стороння особа.

Вказана довіреність не могла відповідати волі ОСОБА_10, так як він з 1992 року страждав на органічне ураження головного мозку судинно-атрофічного генезу, психоорганічний синдром, а тому з того часу до дня смерті не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Оспорювана довіреність, видана ОСОБА_10,на думку позивачів є недійсною, оскільки на момент її підписання останній не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.Так як зазначена довіреність є недійсною, то є недійсними, на переконання позивачів за первісним позовом, й спірні договори дарування на користь ОСОБА_7 звертаючись до суду, позивачі просять визнати недійсною Довіреність від 06.07.2013 року, надану ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, своїй дружині ОСОБА_13, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року, на здійснення дій, необхідних для вчинення правочинів з дарування своїй дочці ОСОБА_7 нерухомого майна, що перебувало у спільній сумісній власності ОСОБА_10 та ОСОБА_13 і, вимагаючи визнати недійсним Договори дарування від 09.07.2013 року ОСОБА_7 житлового будинку та земельної ділянки загальною площею 0,1202 Га (кадастровий номер НОМЕР_10) по АДРЕСА_11, просять визнати за ними, як за спадкоємцями померлих власників, право власності на вказане вище майно, витребувавши його від осіб, які володіють цим майном на підставі укладених в подальшому договорів купівлі-продажу.

У заявленому позові позивачі, посилаючись на результати медичного огляду ОСОБА_10, проведеного в 1992 році, обґрунтовують свої вимоги тим, що, на їх думку, ОСОБА_10, надаючи довіреність на здійснення дій, необхідних для вчинення правочинів дарування, не усвідомлював своїх дій та вказують на те, що Договори дарування житлового будинку та земельної ділянки не відповідали його волевиявленню, у зв'язку з чим вважають, що при укладенні Договорів дарування не було дотримано загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності такого правочину.

Разом з тим, вказані вище твердження позивачів спростовуються наступним.

Як визначено положеннями ст. 25 ЦК України, цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

Згідно ст. 30 ЦК України, цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

З положень ст. 36 ЦК України вбачається, що дієздатність фізичної особи може бути обмежена за рішенням суду, якщо вона страждає на психічний розлад і/або стан в якому вона перебуває, істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Згідно до ч.2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладені вище норми матеріального та процесуального права, належним та допустимим доказом, що підтверджує існування обставин, які могли істотно впливали на здатність ОСОБА_10 усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, може бути лише судове рішення, що набрало законної сили, яким його визнано недієздатним або його цивільна дієздатності була обмежена.

Водночас, підтверджень існування рішення суду, яке б обмежувало цивільну дієздатність чи підтверджувало недієздатності ОСОБА_10, позивачі суду не надали, а відтак, твердження позивачів стосовно того, що, на час наданя довіреності на здійснення дій, необхідних для вчинення правочинів дарування, ОСОБА_10 не усвідомлював своїх дій гуртуються на припущеннях, що суперечить ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Після проведених в 1992 році медичних оглядів, діагноз, про які позивачі повідомили суд, ОСОБА_1, що є позивачем в справі, отримував від ОСОБА_10 Довіреність на вчинення від його імені правочину з продажу земельної ділянки, на підставі якої ним було укладено Договір з продажу вказаного вище нерухомого майна, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Крім того, ОСОБА_10 виступав стороною в судових процесах у спорах між ним та ОСОБА_1, що є позивачем в справі, який, визнаючи стан ОСОБА_10 достатнім для усвідомлення ним своїх дій та не сумніваючись у його можливості керувати ними під час участі у якості сторони в судовому процесі, позивався до нього, заявляючи позов до Києво-Святошинського районного суду Київської області, доказом чого є наявні в матеріалах справи судові рішення, ухвалені вказаним вище судом в цивільних справах № 2-2294/9 та № 2-2208/ 9.

Відтак, наведені вище обставини, спростовують твердження позивачів щодо того, що ОСОБА_10, через діагностовану в 1992 році хворобу, на час оформлення Довіреності від 06.07.2013 року на здійснення дій, необхідних для вчинення правочинів дарування, перебував у стані, який не давав йому можливості усвідомлювати свої дії, та є підтвердженням того, що надані позивачами результати медичних обстежень ОСОБА_10 не можуть слугувати допустимими доказами, що підтверджують обмеженість його дієздатності, так само, як і посилання позивачів на те, що Довіреності на здійснення дій, необхідних для вчинення правочинів дарування, від його імені підписана іншою особою, що передбачено положеннями ч. 4 ст. 207 ЦК України.

Щодо тверджень позивачів про те, що Договір дарування ОСОБА_7 житлового будинку та земельної ділянки загальною площею 0,1202 Га (кадастровий номер НОМЕР_10 по АДРЕСА_12, укладений 09.07.2013 року від імені ОСОБА_10 його дружиною ОСОБА_13, яка, надавши нотаріально посвідчену письмову згоду на відчуження спільного майна, підписала його від імені свого чоловіка на підставі виданої ним 06.07.2013 року Довіреності, не відповідав волевиявленню дарувальників суд зазначає,що за свого життя ОСОБА_10 та ОСОБА_13 склали Заповіти, копія яких знаходиться в матеріалах справи, згідно до яких все наявне у них майно заповіли своїй дочці ОСОБА_7. Крім того, вони розпорядились цим майном до своєї смерті, передавши його, відповідно до волі, вираженої в заповідальних документах, своїй дочці ОСОБА_7 на підставі Договору дарування.

З огляду на викладене, наведені вище обставини є доказом, що спростовує, твердження позивачів про те, що Договір дарування ОСОБА_7 житлового будинку та земельної ділянки загальною площею 0,1202 Га (кадастровий номер НОМЕР_10 по АДРЕСА_13, які перебували у спільній сумісній власності ОСОБА_13 та ОСОБА_10, не відповідав їх волевиявленню.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Права на подаровані ОСОБА_7 за Договором від 09.07.2013 року житловий будинок та земельну ділянку не входили до складу спадщини, яка відкрилась із смертю ОСОБА_13, що настала ІНФОРМАЦІЯ_3 року, оскільки, на час смерті вона, так само, які і її чоловік, ОСОБА_10, вже не володіли вказаним вище майном, що виключає можливість успадкування будь-яких прав на нього іншими особами (спадкоємцями).

Відсутність підстав для визнання житлового будинку та земельної ділянки загальною площею 0,1202 Га (кадастровий номер НОМЕР_10 по АДРЕСА_12, майном, що входило до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_10, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 року, зумовлене й тим, що на час його смерті це майно перебувало у власності ОСОБА_8, яка набула його, на підставі Договорів купівлі-продажу, що були укладені між нею та ОСОБА_7 до дати смерті ОСОБА_10, а саме ІНФОРМАЦІЯ_4 року.

Наведені вище обставини є доказом відсутності підстав для задоволення вимог позовної заяви про визнання права власності на вказані вище житловий будинок та земельну ділянку за позивачами, як спадкоємцями померлих власників цього майна.

З роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в Постанові № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правовиків недійсними», зокрема у ч. 5 п. 5, вбачається, що вимога про визнання оспорюваного правовику недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Позивачі не були стороною оспорюваного ними договору дарування та, звертаючись з вимогою про визнання недійсними Договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки загальною площею 0,1202 Га (кадастровий номер НОМЕР_10 по АДРЕСА_14, не надали суду доказів того, що укладенням Договору дарування вказаного майна порушено їх права та законні інтереси, якими вони були наділені та володіли на час здійснення такого правочину, тобто станом на 09.07.2013 року.

Враховуючи вищевикладене та те, що Довіреності на вчинення дій, необхідних для укладення Договорів дарування, втратили свою чинність у зв'язку із закінченням строку дії та смертю, як особи, що її видала, так і представника цієї особи, а також те, що доводи позовної заяви стосовно того, що при укладенні Договорів дарування не було дотримано загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності такого правочину не підтверджені належними та допустимими доказами і є надуманими, підстави для визнання недійсними Довіреності від 06.07.2013 року та Договорів дарування від 09.07.2013 року ОСОБА_7 житлового будинку і земельної ділянки загальною площею 0,1202 Га (кадастровий номер НОМЕР_10 по АДРЕСА_13 є відсутніми.

Згідно ст. 257 ЦК України вбачається, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Оскільки з часу укладення Договорів дарування ОСОБА_7 житлового будинку та земельної ділянки загальною площею 0,1202 Га (кадастровий номер НОМЕР_10 по АДРЕСА_12, які перебували у спільній сумісній власності ОСОБА_13 та ОСОБА_10, сплинуло понад три роки, то, виходячи з положень ст. 257 ЦК України, вважаю, що строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про визнання їх недійсними минув, а отже є наявними підстави для застосування до заявлених позивачами вимог наслідки пропуску строків позовної давності, які передбачені п.4 ст. 267 ЦК України, що є окремою підставою для відмови у задоволенні заявлених позивачами вимог.

Щодо вимоги позивачів про витребування майна від добросовісного набувача ОСОБА_4, то слід зазначити про те, що вона може бути заявлена лише при наявності доказів, що підтверджують наявність обставин, передбачених ст. 388 ЦК України, а саме, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, якщо воно було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, чи вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 придбав житловий будинок та земельну ділянку, що є предметом спору, у ОСОБА_8, яка набула право власності на нього, на підставі Договорів купівлі-продажу, укладених з ОСОБА_7 до дати смерті ОСОБА_10, що володіла правом власності на вказане вище майно ще до смерті ОСОБА_13 на підставі Договорів дарування.

Позивачі ніколи не були власниками житлового будинку та земельної ділянки, які є предметом спору, крім того, право власності на вказане майно не входило до складу спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_13 та її чоловіка ОСОБА_10, оскільки на час смерті вони вже не володіли майном, вимога про витребування якого заявлена позивачами, а відтак, вимога позивачів, які не надали жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про вибуття житлового будинку та земельної ділянки, що є предметом спору, з володіння власників цього майна через обставини, передбачені ст. 388 ЦК України, не може бути задоволена.

Враховуючи викладене вище, в задоволенні вимог, заявлених у позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необхідно відмовити у повному обсязі.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_18 судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред'явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Слід зазначити, що обидва позови виникають з одних правовідносин, врегульованих Цивільним кодексом України, а задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, оскільки Позивач - ОСОБА_18 не с стороною оскаржуваних правочинів, а набув право власності на підставі окремих договорів купівлі-продажу, а саме - договору купівлі-продажу житлового будинку від 28 липня 2015 року та договору купівлі- продажу земельної ділянки від 28 липня 2015 року.

За свого життя ОСОБА_10 та ОСОБА_13 склали Заповіти, згідно до яких все наявне у них майно заповіли своїй дочці ОСОБА_7. Також розпорядились цим майном до своєї смерті, передавши його, ОСОБА_7 на підставі Договору дарування.

З огляду на викладене, наведені вище обставини є доказом, що спростовує, твердження відповідачів (позивачів за первісним позовом) про те, що Договір дарування ОСОБА_7 житлового будинку та земельної ділянки загальною площею 0,1202 га (кадастровий номер НОМЕР_10 по АДРЕСА_1, які перебували у спільній сумісній власності ОСОБА_13 та ОСОБА_10, не відповідав їх волевиявленню.

Подаровані згідно Договорів від 09.07.2013 року ОСОБА_7 житловий будинок та земельна ділянка не входили до складу спадщини, яка відкрилась із смертю ОСОБА_13, що настала ІНФОРМАЦІЯ_3 року, оскільки на час смерті вона, так само, які і її чоловік, ОСОБА_10, вже не володіла правами на вказане майно, що виключило можливість його успадкування, як чоловіком померлої, так і іншими особами (спадкоємцями).

Оскільки, на час смерті ОСОБА_13, житловий будинок та земельна ділянка загальною площею 0,1202 га (кадастровий номер НОМЕР_10 по АДРЕСА_12, належали ОСОБА_7 і не могли бути успадковані а ні чоловіком померлої, а ні іншими особами (спадкоємцями), то вказане вище нерухоме майно не входило до складу спадщини, яка відкрилась із смертю ОСОБА_10, що настала ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Відсутність підстав для визнання житлового будинку та земельної ділянки загальною площею 0,1202 Га (кадастровий номер НОМЕР_10 по АДРЕСА_12, спадковим майном, що залишилось після смерті ОСОБА_10, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 року, зумовлене й тим, що на час його смерті це майно перебувало у власності ОСОБА_8, яка набула його, на підставі Договорів купівлі-продажу, які були укладені між нею та ОСОБА_7 до дати смерті ОСОБА_10, а саме ІНФОРМАЦІЯ_4 року.

Відповідно до ст. 388 ЦК України, випадками, коли власник має право витребувати майно від добросовісного набувача є:

якщо майно було загублене власником; якщо майно було викрадене у власника;

якщо майно вибуло з володіння власника не по його волі іншим шляхом (на теперішній час попередній власник ОСОБА_10 помер, таким чином, майно яке йому належало, не може бути витребуване у Позивача - ОСОБА_18 в силу ст.

388 ЦК України ).

На підставі ст. 334 ч.1 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Оскільки державну реєстрацію договору купівлі-продажу житлового будинку від 28 липня 2015 року було проведено 28 липня 2015 року (номер запису про право власності 10588104), договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 липня 2015 року було проведено також 28 липня 2015 року (номер запису про право власності 10588167), то останній у встановленому законом порядку набув право власності на вказане нерухоме майно з моменту державної реєстрації, а саме - 28 липня 2015 року.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Права особи, яка вважає, що вона повинна бути власником спірного майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсними правочинів, стороною в яких така особа не є, тобто із застосуванням правового механізму, встановленого частиною 2 ст.216 ЦК України, незалежно від того, чи відповідають спірні правочини закону в розумінні ст.ст. 203, 215 ЦК України, оскільки результатом задоволення такого позову є застосування наслідків недійсності правочину, які стосуються сторін правочинів й не поширюються на права відповідачів (позивачів по первісному позову), які вважають, що саме вони повинні бути власниками спірного нерухомого майна, не будучи стороною оспорюваних ними правочинів.

Враховуючи вищевикладене, відповідачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є сторонами договорів купівлі-продажу житлового будинку від 28 липня 2015 року та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 липня 2015 року, а позивач за зустрічним позовом ОСОБА_18 добросовісним набувачем, оскільки придбав вказане нерухоме майно у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 25, 203,209, 215, 216, 330, 388, ЦК України, ст.. 10,11,76-80, 258, 259, 263, 265, 267, 268, 273, 354 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні первісного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_9 про визнання правочинів недійсними, визнання права власності на спадкове майно та витребування майна з незаконного володіння.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання права власності на нерухоме майно задовольнити.

Визнати право власності за громадянином ОСОБА_4 (паспорт серії НОМЕР_6 виданий Володимирецьким РВ УМВС України в Рівненській області 17 березня 2003 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7) на житловий будинок літери «А», загальною площею 94 кв.м, житловою площею 55 кв.м; гараж «Г»; погрібник «Д»; погріб «під Д»; вбиральню «Ж»; огорожу № 1-5; каналізаційну яму № 6,7; доріжку № 1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8.

Визнати право власності за громадянином ОСОБА_4 (паспорт серії НОМЕР_6 виданий Володимирецьким РВ УМВС України в Рівненській області 17 березня 2003 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7) на земельну ділянку площею 0,1202 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Суддя Д.Д.Усатов