Постанова № 75227518, 11.07.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 149/2655/17 Головуючий у 1-й інстанції: Желіховський В.М.

Суддя-доповідач: Граб Л.С.

11 липня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Хмільницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 30 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Хмільницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області про визнання неправомірними дій щодо відмови у призначенні, нарахуванні та виплаті пенсії за вислугу років, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Хмільницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області (далі Хмільницьке ОУПФУ) в якому, з урахуванням позовних вимог просила, визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру»; зобов'язати Хмільницьке ОУПФУ зарахувати позивачу до вислуги років, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.2001 року стаж роботи з 01.02.1995 року по 30.11.1995 року на посаді юрисконсульта юридичного відділу виконавчого комітету Первомайської міської ради Луганської області, яку вона обіймала маючи вищу юридичну освіту, а також призначити, нарахувати та виплачувати з 18.09.2017 року пенсію за вислугу років в розмірі 90 % від суми місячного заробітку без обмеження граничного розміру за 60 календарних місяців роботи перед зверненням за призначенням пенсії.

Рішенням Хмільницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області від 30 березня 2018 року адміністративний позов задоволено:

-визнано неправомірними дії Хмільницького ОУПФУ щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_2 за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру»;

-зобов'язано Хмільницьке ОУПФУ зарахувати до вислуги років ОСОБА_2, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.2001 року стаж роботи з 01.02.1995 року по 30.11.1995 року на посаді юрисконсульта юридичного відділу виконавчого комітету Первомайської міської ради Луганської області, яку вона обіймала маючи вищу юридичну освіту;

-призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_2 з 18.09.2017 року пенсію за вислугу років в розмірі 90 % від суми місячного заробітку без обмеження граничного розміру за 60 календарних місяців роботи перед зверненням за призначенням пенсії.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції неправомірно застосовано до спірних правовідносин норми Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, оскільки під час звернення позивача із заявою про призначення пенсії діяв Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, який набрав чинності з 15 липня 2015 року.

Від позивача відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, однак від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

У відповідності до вимог ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За правилами п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, позивач 31.01.1995 року закінчила Українську юридичну академію, що підтверджується дипломом серія НОМЕР_1 від 31.05.1995 року.

В період з 01.02.1995 року по 30.11.1995 року ОСОБА_2 працювала на посаді юрисконсульта юридичного відділу виконавчого комітету Первомайської міської ради Луганської області, а з 01.12.1995 року обіймала посади в органах прокуратури Луганської та Вінницької областей, однак на момент звернення до суду першої інстанції працювала на посаді прокурора Калинівської місцевої прокуратури.

18.09.2017 року позивач звернулась до Хмільницького ОУПФУ із заявою про призначення пенсії, відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001 року.

Листом від 26.09.2017 року Управління повідомило позивача, що її стаж на посаді прокурора складає 21 рік 8 місяців 1 день.

Також в листі зазначено, що у відповідності до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VII, з 01.06.2015 року скасовані норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначаються пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру», а тому підстав для призначення пенсії позивачу немає.

Не погодившись із відмовою у призначенні пенсії, позивач звернулась до суду з даним позовом.

За результатами встановлених обставин у справі судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_2

Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції та надаючи правову оцінку обставинам справи виходить із наступного.

Так, спірною у даній справі є правомірність відмови органу пенсійного фонду, викладеної в листі від 29.06.2017 року в призначені позивачу пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України Про прокуратуру в редакції від 05 листопада 1991 рокур. №1789-ХІІ

15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

Відповідно до пп. 1 п. 3 Прикінцевих положень Закону № 1697-VII, визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом, зокрема, Закон України "Про прокуратуру", крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46 2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50 1, частини третьої статті 51 2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.

Отже, приписи ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ щодо права на пенсійне забезпечення за вислугу років втратили чинність з 15.07.2015 р., а відтак колегія суддів вважає, що рішення відповідача в частині відмови в призначені позивачу пенсії відповідно до Закону № 1789-ХІІ є правомірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Водночас, колегія суддів не погоджується з доводами відповідача в частині незарахування до спеціального стажу періоду роботи з 01.02.1995 року по 30.11.1995 року на посаді юрисконсульта юридичного відділу виконавчого комітету Первомайської міської ради Луганської області.

Так, частиною 6 ст. 86 Закону № 1697-VII передбачено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи:

-на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями;

-на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою;

-у науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання;

-на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Національній академії прокуратури України;

-на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури-відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури;

-військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання;

-відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.

Крім того, ч. 6 ст. 50-1 Закону № 1789 (яка згідно пп. 1 п. 3 Прикінцевих положень Закону № 1697-VII не втратила чинність) передбачено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

З огляду на вищезазначені правові норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зарахування до вислуги років, що дає право позивачу на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», стажу роботи з 01.02.1995 року по 30.11.1995 року на посаді юрисконсульта юридичного відділу виконавчого комітету Первомайської міської ради Луганської області, яку остання обіймала маючи вищу юридичну освіту.

В той же час колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для призначення ОСОБА_2 пенсії за вислугою років відповідно до Закону України від 05.11.1991 року №1789-ХІІ «Про прокуратуру» на момент звернення, а відтак позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №418/926/16-а (адміністративне провадження №К/9901/38793/18).

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, що судом першої інстанції частково порушені норми матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи колегія суддів вважає, що слід скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 205, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Хмільницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області задовольнити частково.

Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 30 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Хмільницького об'єднаного управління пенсійного фонду України Вінницької області про визнання неправомірними дій щодо відмови у призначенні, нарахуванні та виплаті пенсії за вислугу років, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Хмільницького об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_2 до вислуги років, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» періоду роботи з 01.02.1995 року по 30.11.1995 року.

Зобов'язати Хмільницьке об'єднане управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_2 до вислуги років що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" стажу роботи з 01.02.1995 року по 30.11.1995 року на посаді юрисконсульта юридичного відділу виконавчого комітету Первомайської міської ради Луганської області.

В решті позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Граб Л.С. Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.