Постанова № 75226628, 04.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/9235/17 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Губської Л.В., Епель О.В.,

при секретарі: Кривді В.І.

за участю:

представника позивача: ОСОБА_3

представника відповідачів: Молодницької І.П.

перекладачів: Шехіан К., Лук’янено О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_3 в інтересах громадянина Ірану ОСОБА_4 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом громадянина Ірану ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Громадянин Ірану ОСОБА_4 (далі по тексту - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві (далі - Відповідач, ДМС України, ГУ ДМС України в місті Києві) в якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати наказ ГУ ДМС у м. Києві про відмову в прийнятті заяви про визнання громадянина Ірану ОСОБА_4 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України № 54-17 від 10.07.2017 року про відхилення скарги на наказ ГУ ДМС в м. Києві про відмову в прийнятті заяви громадянина Ірану ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою,яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Ірану ОСОБА_4 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2018 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач, через свого представника, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Ісламської Республіки Іран, народився в Ірані, м. Бехшахер, неодружений, за національністю - перс, за віросповіданням - християнин. До України прибув легально літаком у жовтні 1993 року. У заявника відсутні документи, які посвідчують особу. Заявник звертався до органів міграційної служби України в 1998 році.

У своїй заяві до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в м. Києві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту причиною свого небажання повернення на територію Ірану позивач вказав побоювання за власне життя через зміну релігії на християнство.

Позивач звернувся до ГУ ДМС України в м. Києві із належним чином оформленою заявою про визнання біженцем та, 15.09.2014 року отримав довідку про звернення за захистом в Україні № 005174, термін дії якої закінчується 28.04.2015 року.

18.04.2015 року позивач отримав повідомлення з ГУ ДМС України в м. Києві № 105 в якому повідомлено, що на підставі рішення ДМС України від 03.04.2015 № 261-15 ОСОБА_4 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 та 13 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні.

Вказане рішення громадянин Ірану ОСОБА_4 оскаржив до суду та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду (справа № 826/7648/15) у задоволенні позову відмовлено повністю. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.08.2016 року відмовлено у відкритті касаційного провадження по даній справі.

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, громадянин Ірану ОСОБА_4 звернувся до управління ДМС у м. Києві області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.03.2017 року, в обґрунтування якої вказано про неможливість позивача повернутися до Ірану, у зв'язку зі зміною релігії, а саме прийняттям християнства.

За результатами розгляду даної заяви та вивченням матеріалів особової справи, ГУ ДМС в м. Києві прийнято наказ від 130 від 28.03.2017 року «Про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Ісламської Республіки Іран ОСОБА_4».

В обґрунтування вказаного наказу зазначено, що Ісламської Республіки Іран ОСОБА_4 вже звертався 15.09.2014 року із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до ГУ ДМС в м. Києві, за результатами чого прийнято рішення від 03.04.2015 року №261-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке під час судового оскарження залишено без змін.

Проаналізувавши заяву від 28.03.2017 року ГУ ДМС в м. Києві зроблено висновок про ідентичність причин, через які позивач покинув країну громадянської належності, які були зазначені при попередньому зверненні останнього до ГУ ДМС в м. Києві, із зазначенням того, що умови, передбачені у пунктах 1 та 13 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не змінились.

Скориставшись правом на адміністративне (досудове) оскарження наказу ГУ ДМС в м. Києві від 28.03.2017 року №130, позивачем подано відповідну скаргу до ДМС України, розглянувши яку, відповідачем складено висновок від 07.07.2017 року та прийнято рішення про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 10.07.2017 року №54-17.

Позивач, вважаючи вказаний наказ та рішення необґрунтованими та такими, що порушують його права, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що у своїй повторній заяві про надання статусу біженця в Україні від 28.03.2017 року позивачем не наведено обставин, які б свідчили про зміну/появу умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», необхідних для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі по тексту - Закон) (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону).

Порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначений ст.6 Закону, у якій зазначено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Частиною 12 ст.7 Закону встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Процедура розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначена Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.09.2011р. N 649 (далі по тексту - Правила № 649).

Відповідно до п. 2.1 Правил № 649 уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: встановлює особу заявника; реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку; перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; проводить дактилоскопію заявника; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Згідно п. 2.2 Правил № 649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

Відповідно до 2.4 Правил №649 у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач - ОСОБА_4 в 2014 році вже звертався до міграційної служби щодо надання міжнародного захисту в Україні.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2016 року (справа № 826/7648/15) апеляційну скаргу ДМС України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.04.2016 року - задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2016 року - скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.08.2016 року відмовлено у відкритті касаційного провадження по даній справі.

Судове рішення по адміністративній справі №826/7648/15 набрало законної сили 15.07.2016 року.

Відповідно до ст. 255 КАС України (в редакції до 15.12.2017) постанова суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

У той же час, відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України (в редакції з 15.12.2017) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч.5 ст. 78 КАС України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Таким чином, не підлягають доказуванню в даній адміністративній справі обставини та умови, визначені у п. 1 чи п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки вони були предметом дослідження у справі № 826/7648/15.

Отже, судовими рішеннями громадянину Ірану ОСОБА_4 раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону.

Як вбачається зі змісту наказу №130 ГУ ДМС в м. Києві від 28.03.2017 року, за переглядом якого позивач звернувся до ДМС України, в якості підстави для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Ірану ОСОБА_4 слугували положення ч.6 ст.5 Закону, а саме: раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та підстави звернення за захистом до ГУ ДМС України в м. Києві не змінились.

У своїй повторній заяві про надання статусу біженця в Україні від 28.03.2017 року позивачем не наведено обставин, які б свідчили про зміну/появу умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», необхідних для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, твердження представника позивача, покладені в обґрунтування заявлених позовних вимог, про неврахування відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення змін до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», якими було розширено поняття «особа, яка потребує додаткового захисту», суд не заслуговують на увагу суду, оскільки внаслідок таких змін, якими визначення особи, яка потребує додаткового захисту, доповнено словами «…або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань» у спірних правовідносинах не впливають на суть прийнятого рішення, як і на підстави звернення позивача з проханням про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що вказано вище.

Також, що в заяві-анкеті громадянина Ірану ОСОБА_4 від 28.03.2017 року, підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вказано про неможливість позивача повернутися до Ірану, у зв'язку зі зміною релігії - прийняттям християнства(а.с.28).

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що саме ці підстави були предметом розгляду в судах у справі № 826/7648/15.

Тобто, проаналізувавши заяву від 28.03.2017 року ГУ ДМС в м. Києві прийшло до законного та обґрунтованого висновку про ідентичність причин, через які позивач покинув країну громадянської належності, які були зазначені при попередньому зверненні останнього, із зазначенням того, що умови, передбачені у пунктах 1 та 13 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не змінились.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що оскаржувані позивачем наказ ГУ ДМС в м. Києві № 130 від 28.03.2017 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та Рішення ДМС України № 54-17 від 10.07.2017 року про відхилення відповідної скарги є законними та обґрунтованими, а тому не підлягають скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність своїх дій та надано обґрунтовані доводи прийняття оскаржуваних рішень, відповідно до норм чинного законодавства.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 в інтересах громадянина Ірану ОСОБА_4 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: Л.В. Губська

О.В. Епель