Рішення № 75226566, 03.07.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2018 року справа № 711/3464/18

15 годин 07 хвилин м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: судді - Трофімової Л.В., за участі секретаря - Безпалого А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 711/3464/18

за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 18000, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) [позивач - особисто, представник позивача ОСОБА_2 - за довіреністю]

до Департамента соціальної політики Черкаської міської ради (бул. Шевченка, 307, м. Черкаси, 18005, ЄДРПОУ 37853109) [представник відповідача Конопатська В.О. - за довіреністю]

про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії, прийняв рішення.

До Черкаського окружного адміністративного суду з Придніпровського районного суду м. Черкаси 10.05.2018 надійшла позовна заява за позовом ОСОБА_1 до Департамента соціальної політики Черкаської міської ради про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії, у якій позивач просить:

- визнати дії Департамента соціальної політики Черкаської міської ради незаконними та зобов'язати відповідача встановити ОСОБА_1 статус члена сім`ї померлого ветерана війни відповідно до вимог статей 10, 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», видавши відповідне посвідчення.

Ухвалою суду від 24.05.2018 справу № 711/3464/18 прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження. Ухвалою від 19.06.2018 призначено судове засідання о 08 год. 00 хв. на 02.07.2018. Відповідно до ст. ст. 257, 263 КАС України справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження (у судовому засіданні).

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач є пенсіонеркою, інвалідом другої групи за загальним захворюванням та дружиною померлого ОСОБА_4. ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1). Позивач вважає, що має право на отримання статусу та посвідчення члена сім'ї загиблого ветерана (інваліда) війни, оскільки, її чоловік на законних підставах набув статусу інваліда війни за життя, а тому відповідач, листом від 29.03.2018 № 14, неправомірно відмовив у наданні позивачу статусу та видачі посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана (інваліда) війни. Позивач зазначає, що ч.2 ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що його чинність поширюється на дружин (чоловіків) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, а також на дружин (чоловіків) померлих інвалідів війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу PCP за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя інвалідами, чинність цієї статті поширюється незалежно від дати/часу смерті інваліда. Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити повністю.

Відповідач не визнав позов. 06.06.2018 до суду надано відзив, де зазначено, що відповідно до п.7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою КМУ від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення), «Посвідчення інваліда війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина. ОСОБА_4 було встановлено статус інваліда війни відповідно ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на підставі, зокрема довідки МСЕК, де причиною інвалідності зазначено: захворювання, так, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_4 пов'язане з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Відповідач вважає, що соціальний захист дружин померлих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов'язана із захворюванням отриманим під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС здійснюється відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відповідач зазначає, що позивач не належить до категорії осіб, визначених п.1 ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» оскільки не йдеться про відповідні події у воєнний час, у зв'язку з чим відсутні правові підставі для надання статусу члена сім'ї померлого ветерана війни ОСОБА_1 У задоволенні адміністративного позову просив відмовити повністю.

У відповіді на відзив позивач зазначила, що Відповідач посилається на роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 01.03.2016 № 2936/01/14-16/172. Натомість, представник позивача зазначив, що листи не є нормативно-правовими актами і не можуть встановлювати нові правові норми, а мають лише інформаційний, рекомендаційний, роз'яснювальний характер та є службовою кореспонденцією. Позивач наполягала на врахуванні п. 6 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 20-РП/04: ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав та розділу 11 Закону України «Про статус ветеран: війни, гарантій їх соціального захисту» визначає поняття і зміст статусу ветеранів війн (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень: це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і мирний час, виконували інші обов'язки військової служби та тилового забезпечення пов'язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши позицію сторін, оцінивши повідомлені позивачем, представником позивача та відповідачем обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 встановлено 3 групу інвалідності, у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується копією довідки від 26.06.1998 №133 та довідки МСЕ № 012879 (а.с.14, 52). Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 є інвалідом 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с.48). Згідно довідки від 12.02.2015 № 651 ОСОБА_4 включено до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги за статусом інвалід війни 3 групи (а.с.49). Відповідно до висновку обласної СВКК від 30.03.1998 № 253 (а.с.51) встановлено, що захворювання ОСОБА_4 пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 02.02.2018 Серії НОМЕР_3 (а.с.47). Відповідно до військового квитка ОСОБА_4 у період з 04.05.1986 до 17.06.1986 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.71). Згідно довідки Черкаського міського військового комісаріату (а.с.4) ОСОБА_4 з 04.05.1986 до 18.06.1986 проходив спеціальні збори з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в В/Ч 12970 (а.с. 54). Згідно експертного висновку від 19.03.2018 № 8365 Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України встановлено, що захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_4 пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.56).

Позивач - ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_4 (а.с.46). Судом встановлено, що дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_1 27.03.2018 звернулась до відповідача із заявою про встановлення статусу члена сім`ї загиблого ветерана війни за померлого чоловіка.

Рішенням комісії департаменту соціальної політики Черкаської міської ради з питань встановлення громадянам пільгових статусів від 29.03.2018 № 14 (а.с.50) позивачеві відмовлено у встановленні статусу члена сім`ї ветерана війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та позиціям сторін, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У преамбулі до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) зазначено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню у суспільстві шанобливого ставлення до них. Поширення чинності Закону № 3551 на членів сім'ї загиблої особи є похідним від приналежності такої особи до ветеранів війни. Відповідно до ст.4 Закону № 3551 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Згідно ч.1 ст.7 Закону № 3551 до інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час. До осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами. Законом № 3551 (п.2 ст.10) визначено, що його чинність поширюється на 2) дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге. На дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя особами з інвалідністю, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті особи з інвалідністю.

Відповідно до п.4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення № 302), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551 (ст.10) видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого». Абзацом 2 п.7 Положення № 302 передбачено, зокрема, що «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Рішенням Черкаської міської ради від 13.02.2017 №2-1650 затверджено положення про департамент соціальної політики Черкаської міської ради (далі Положення № 2-1650). Згідно п.1 Положення № 2-1650 Департамент соціальної політики Черкаської міської ради є виконавчим органом Черкаської міської ради, підконтрольний та підзвітний Черкаській міській раді, підпорядкований її виконавчому комітету та міському голові міста Черкаси. Департамент є самостійною юридичною особою, зареєстрованою у встановленому порядку, має самостійний баланс, розрахунковий рахунок, круглу печатку із зображенням Державного Герба України, печатки, штампи та відповідні бланки із своїм найменуванням, рахунки спеціальних коштів та інші рахунки, передбачені чинним законодавством України. Департамент може бути позивачем, відповідачем та третьою особою у судах (п.4 Положення № 2-1650). Згідно п.6 Положення № 2-1650 структурні підрозділи департаменту (управління, відділи та сектори) не мають статусу юридичної особи, діють у складі департаменту, керуючись положеннями про відповідні підрозділи та цим Положенням. Відповідно до п.15 Положення № 2-1650 Департамент у межах компетенції організовує роботу з надання встановлених законодавством пільг громадянам, які мають на це право; для розгляду питань, що належать до його компетенції створює відповідні комісії та робочі групи. Відповідно до наказу департаменту соціальної політики 03.05.2017 № 187/28-5/01 утворено комісію департаменту соціальної політики Черкаської міської ради з питань встановлення громадянам пільгових статусів. Згідно п.6 Положення про комісію департаменту соціальної політики Черкаської міської ради з питань встановлення громадянам пільгових статусів, затвердженого наказом директора департаменту від 03.05.2017 № 187/28-5/01 (далі - Положення № 187) Статус інваліда війни, члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, жертви нацистських переслідувань, дружини (чоловіка) померлої жертви нацистських переслідувань встановлюється громадянам відповідно до: Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», постанов КМУ: «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни», «Про затвердження Порядку виготовлення та видачі посвідчень, листів, талонів на право одержання пільгових проїзних документів (квитків) жертвам нацистських переслідувань», «Про затвердження Порядку надання статусу інваліда війни особам, які отримали інвалідність внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення», «Про затвердження порядку надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» деяким категоріям осіб». Відповідно до п.8 Положення № 187 комісія у місячний строк з дати подання громадянином заяви та документів розглядає їх і приймає рішення щодо надання пільгового статусу або відмови у його наданні, про що повідомляє заявника та несе відповідальність за прийняті рішення. Згідно п.17 Положення № 187 рішення комісії оформлюється протоколами засідання, які підписує голова комісії, а за його відсутності - один із заступників та секретар комісії.

Судом встановлено, що у рішенні комісії департаменту соціальної політики Черкаської міської ради з питань встановлення громадянам пільгових статусів від 29.03.2018 № 14 зазначено: «враховуючи роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 01.03.2016 № 2936/01/14-16/172, відмовити ОСОБА_1 у встановленні статусу члена сім`ї померлого ветерана війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Позивач звернувшись до відповідача із заявою від 27.03.2018 № 14 мав правомірні очікування, що його заяву належним чином із дотриманням адміністративних процедур та вимог законодавства буде розглянуто та задоволено або надано мотивовану відмову. Натомість, рішення відповідача від 29.03.2018 № 14 не містить посилань на абзаци, частини та/або пункти статей, розділів нормативно-правових актів на підставі яких відповідачем прийнято зазначене рішення, оскільки йдеться у цілому про Закон. Також відсутня мотивація підстав відмови, оскільки не зазначено яким саме критеріям, визначеним Законом № 3551 не відповідає позивач у даній справі у визнанні статусу та/або які документи не ототожнюються із статусом загиблого/померлого.

Суд, перевіряючи правомірність і обґрунтованість мотивів відмови відповідачем у вирішенні заяви позивача (від 27.03.2018 начальнику управління соціальних гарантій та персоніфікованого обліку) встановив, що Департамент соціальної політики Черкаської міської ради (у т.ч структурний підрозділ і Комісія), оцінюючи подані позивачкою документи, неправомірно відмовив без зазначення чітких норм законодавчих актів, чим порушив право позивачки бути почутою і не виправдав очікування позивача на належний розгляд документів і передбачуваність подальшої поведінки, оскільки не діяв на підставі та у спосіб, визначений, зокрема: п.10, п.15, п.16 Положення про департамент соціальної політики Черкаської міської ради (рішення від 13.02.2017 №2-1650) у частині забезпечення реалізації державної соціальної політики, у т.ч. здійснення координації створеними комісіями і контролю за наданням інвалідам, ветеранам війни та праці, сім'ям загиблих пільг; п.15 Закону України «Про звернення громадян» з огляду на те, що рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина у письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення; ст.4 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» без впровадження до спірних відносин основних принципів: верховенства права, демократизму і законності; пріоритету прав та свобод людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; п. 43 постанови КМУ від 30.11.2011 №1242 - документ може після вступної частини містити мотивувальну частину, в якій обґрунтовується позиція установи; п. 5.21 ДСТУ 4163-2003 - текст документа має містити інформацію, заради зафіксування якої було створено документ.

У контексті захисту прав особи з огляду на «правомірні або законні очікування» варто зазначити, що право власності може тлумачитися у контексті «виправданих очікувань» щодо отримання можливості ефективного використання права власності. Судовому захисту належить не лише порушене право, а й порушений законний інтерес, що не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності, іншим загальноправовим засадам. Згідно рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», необхідно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, що не суперечать Конституції (254к/96-ВР) і законам України. Поняття «охоронюваний законом інтерес», означає правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

КАС України (ч.2 ст.2) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість, оскільки будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Державні органи, що не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення ЄСПЛ у справі Rysovskyy проти України, 29979/04, п.71). Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.01.2012 Rysovskyy проти України, 29979/04, зазначив, що ризик будь - якої помилки державного органу, у тому числі тої, причиною якої є їх власна недбалість, повинен покладатись на саму державу та її органи. Судом враховано, що міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (Ruiz Torija проти Іспанії від 09.12.1994, 18390/91, п.29). Суд зазначає, що листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами і не можуть встановлювати/створювати /скасовувати правові норми, а мають лише інформаційний характер.

Згідно КАС України (ч.1 ст.77) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 КАС України. Відповідно до КАС України (ч.2 ст.77) у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем не наведено обставин і не надано доказів, що би свідчили про правомірність рішення від 29.03.2018 № 14, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради від 29.03.2018 № 14 у частині відмови ОСОБА_1 у встановленні статус члена сім`ї померлого ветерана війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, встановив, що відповідач не діяв добросовісно і розсудливо на виконання наданих повноважень, проте суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства визначено згідно ч.1 ст.2 КАС України без порушень принципу розподілу влади не передбачає забезпечення ефективності державного управління у контексті вимоги «зобов'язати відповідача встановити ОСОБА_1 статус члена сім`ї померлого ветерана війни відповідно до вимог статей 10, 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», видавши відповідне посвідчення»» з огляду на колегіальний порядок прийняття рішень Комісією. Суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку є зобов'язання відповідача розглянути з дотриманням адміністративних процедур заяву ОСОБА_1 від 27.03.2018, зазначивши про відповідність та/або невідповідність наданих документів для отримання відповідного статусу і видачі посвідчення з обгрунтуванням (мотивацією) та зазначенням конкретних норм відповідних законів у спірних правовідносинах. Відповідно до офіційного тлумачення ч.1 ст.55 Конституції України, наданого у рішенні Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-зп: ч.1 ст.55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

З огляду на те, що позовну заяву позивача, звільненого від сплати судового збору відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», задоволено частково, відомостей щодо понесених судових витрат позивачем не надано, то відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат згідно ст.139 КАС України.

Керуючись статтями 2, 4, 6-14, 19, 73-78, 90, 118, 139, 242-245, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Департамента соціальної політики Черкаської міської ради (бул. Шевченка, 307, м. Черкаси, 18005, ЄДРПОУ 37853109) від 29.03.2018 № 14 у частині відмови ОСОБА_1 у встановленні статус члена сім`ї померлого ветерана війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Зобов'язати Департамент соціальної політики Черкаської міської ради (бул. Шевченка, 307, м. Черкаси, 18005, ЄДРПОУ 37853109) розглянути з дотриманням адміністративних процедур заяву 27.03.2018, що надана начальнику управління соціальних гарантій та персоніфікованого обліку департаменту соціальної політики Черкаської міської ради від ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 18000, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 КАС України шляхом подання до суду першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням п.п.15.5. п.15 ч.1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 09.07.2018.

Суддя Л.В. Трофімова