Рішення № 75226377, 11.07.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2018 р. Справа № 820/4432/18

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1, з адміністративним позовом до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду Украї ни м. Харкова щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” в редакції від 12.07.2002 року;

- скасувати рішення Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 02 травня 2018 року № 36 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1;

- зобов'язати Київське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 31.03.2018 р. з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати згідно довідок про складові заробітної плати, вида них Прокуратурою Харківської області від 03.04.2018 р. № 18-150 без обмеження її максимального розміру, відповідно до ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 року №2663-111.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем в порушення вимог Закону України “Про прокуратуру” №1789-ХІІ від 05.11.1991 року неправомірно відмовлено у призначенні пенсії. Так, відповідно до статті 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 року (в редакції від 12.07.2001 р.), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Працюючи в органах прокуратури Харківської області з 26.07.2000 р., на день звернення до відповідача з відповідною заявою при призначення пенсії (станом на 25.04.2018 р.), Позивач має загальний (безперервний) стаж роботи в органах прокуратури, що дає право на пен сію за вислугу років 20 років 1 місяць 27 днів, у тому числі на посадах прокурорів - 17 років 8 місяців 30 днів та 2 роки 4 місяці 27 днів половина строку навчання у Національній юридичній академії ім. Я. Мудрого (з 01.09.1995 р. по 30.06.2000 р.).

А відтак, позивач має достатню вислугу років для призначення пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” в редакції від 12.07.2001 р., оскільки, вступаючи на службу до органів прокуратури Харківської області у липні 2000 року, працюючи на різних посадах прокурорів, мав правомірні очікування через складні умови праці одержати право на пенсію через 20 ро ків служби.

Крім того, гарантія реалізації механізму права на пенсійне забезпечення додатково була закріплена статтею 22 ОСОБА_2 України, яка передбачала, що закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і сво бод. Тобто, вступивши у відповідні правовідносини з державою, а саме вступ на службу до органів прокуратури, позивач справедливо розрахував, що запропоновані державою соціальні гарантії не будуть скасовані у разі зміни законів і він зможе отримувати пенсію в розмірі 90% від заробітної плати, маючи понад 20 років відповідного стажу.

Відповідач при розгляді заяви позивача про призначення пенсії мав застосовувати положення ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” у редакції до вне сення змін Законом України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” від 08.07.2011 р., оскільки внесеними зазначеним Законом змінами, а також Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпе чення” від 02.03.2015 року, на які посилається Відповідач, в порушення ст. 22 ОСОБА_2 України було звужено зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2018 року відкрито спрощене провадження по даній справі в порядку, передбаченому ст. 263 КАС України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія вказаної ухвали була надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

15.06.2018 року (Вх. № 01-26/29412/18) від представника відповідача - Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, надійшов відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позивач звернувся до управління із заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України "Про прокуратуру" в редакції 2001 року, яка на даний час не є чинною згідно змін, внесених ЗУ „Про заходи забезпечення реформування пенсійної системи,, № 3668-5 від 08.07.2011 та відповідно до ст.86 ЗУ „Про прокуратуру", яка є чинною на час звернення із заявою про призначення, пенсія призначається незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше ніж 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менш 13 років 6 місяців у разі звернення із заявою про призначення пенсії з 1 жовтня 2017 року по 30 жовтня 2018 року.

З наданих заявником документів вбачається, що стаж, який можна зарахувати для вислуги складає 20 років 1місяць 2 дні. Тобто позивачу не вистачає загального стажу для призначення пенсії згідно ЗУ „Про прокуратуру".

Згідно ст.86 ЗУ „Про прокуратуру", яка є чинною на момент звернення із заявою, пенсія розраховується в розмірі 60 % від суми місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. Пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються органами Пенсійного фонду України і виплачуються у частині, що не перевищує розміру пенсії із солідарної системи, що призначається відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” за рахунок коштів Державного Бюджету України.

Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач – ОСОБА_1 з 26.07.2000 року по теперішній час працює на прокурорських посадах в органах прокуратури Харківської області.

Позивач має загальний (безперервний) стаж роботи в органах прокуратури 20 років 1 місяць 27 днів, у тому числі на посадах прокурорів - 17 років 8 місяців 30 днів та 2 роки 4 місяці 27 днів половина строку навчання у Національній юридичній академії ім. Я. Мудрого (з 01.09.1995 року по 30.06.2000 року).

Зазначений стаж роботи підтверджується належним чином завіреними копіями його трудової книжки серії АА № 019462 та диплома спеціаліста №12368615 від 29.06.2000 року (а.с. 19-21, 24).

Прокуратурою Харківської області позивачу видано довідку від 03.04.2018 р. № 18-150 про заробітну плату (а.с. 22).

Позивач звернувся Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова із заявою про призначення пенсії відповідно до вимог Закону України “Про прокуратуру” №1789-ХІІ від 05.11.1991 року, проте рішенням №36 від 02.05.2018 року відповідач відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугою років у зв'язку із тим, що працівники прокуратури не мають права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» ( а.с.15).

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-XII (в редакції 12.07.2001) встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

До стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у ст. 56 цього Закону, у тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах СБУ, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.

Відповідно до частини 1 статті 58 ОСОБА_2 України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Окрім того ч.ч. 1-3 ст.46 ОСОБА_2 України передбачають, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також: у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також: бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий, від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої статті 8 ОСОБА_2 України, в Україні визнається й діє принцип верховенства права. ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_2 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_2 України є нормами прямої дії.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою ОСОБА_2 та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за окремими законами.

За статтею 17 ОСОБА_2 України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі.

Конституційний суд України вважає, що ці положення статті 17 ОСОБА_2 України поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Конституційний Суд України зазначає, що багато таких "пільг", встановлених Законами України "Про міліцію", "Про прокуратуру" тощо, є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів (п. 3 рішення Конституційного Суду України №1-15/2002 від 20.03.2002).

Крім того, у рішенні від 20.03.2002 у абз. 4 п. 6 вказано: «Конституційний Суд України вважає, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел снування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (стаття 48 ОСОБА_2 України), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 ОСОБА_2 України), то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 ОСОБА_2 України не допускається» (рішення від 06.07.1999 № 8-рп/99, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004).

Виходячи із викладених норм, а також розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, в тому числі працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Така ж правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 17.12.2013 (справа № 21-445а13), від 10.12.2013 (справа № 21-348а13), Конституційному поданні від 25.03.2016 № 20-1271/0/3-16.

У частині другій статті 8 ОСОБА_2 України встановлено вимогу щодо законів України - усі вони приймаються виключно на основі ОСОБА_2 України і повинні відповідати їй, про що також зазначено у п. 4 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі № 1-29/2007.

Пункт 3.2 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначає, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 ОСОБА_2 України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Відповідно до частини першої статті 8 ОСОБА_2 України визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.

З цього приводу Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 № 5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010 від 22.12.2010, № 23-рн/2010 від 11.10.2011, № 10-рп/2011).

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

В п. 4 рішення від 11.10.2005 у справі № 1-21/2005 Конституційний Суд України вказав наступну правову позицію: в Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства прямої дії норм ОСОБА_2 України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів. Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

Також Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 зазначив, що «невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави». Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є «складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права».

Конституційний Суд України у рішенні від 11.10.05 № 8-рп/2005 чітко визначив, що при прийнятті законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав.

Крім того, практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у Рішенні ЄСПЛ від 28.11.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61).

Також у рішенні від 13.12.2001 в справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109). Зазначеним обґрунтовується невідповідність змін, унесених Законом №213-VIII, конституційним принципам, закріпленим у статті 8 ОСОБА_2 України.

У Рішенні від 26.06.2014 в справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ наголосив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином установленої соціальної допомоги може становити втручання в право власності» (п. 52).

Нормою статті 5 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до ОСОБА_2 України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із статтею 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта ОСОБА_2 України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Частиною 2 статті 8 КАС України також передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 7 та 11 до Конвенції" (пункт 1) Україна визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Пічкур проти України" від 07.11.2013, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, зазначається, що статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 40 вказаного рішення ЄСПЛ встановлено, що заборона дискримінації за статтею 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Стек та інші проти Сполученого Королівства" (Stee and Others v. The United Kingdom) [ВП], заяви № № 65731/01 та 65900/01, п. 40, ECHR 2005-Х).

Пунктом 42 вказаного рішення ЄСПЛ встановлено, що у справах щодо скарги за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу на те, що заявника частково або повністю позбавили певної матеріальної допомоги на дискримінаційній підставі, що охоплюється статтею 14 Конвенції, відповідним методом перевірки є з'ясування, чи він або вона мали б право на отримання відповідної матеріальної допомоги за національним законодавством за умови існування права, щодо якого скаржиться заявник. Хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 (п. 55).

В постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 09.05.2015 зазначається, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Більш того, Європейський суд з прав людини ще у 1974 році у справі «Мюллер проти Австрії» (ухвала щодо прийняття заяви № 6849/72 від 16.12.1974) зазначив, що у зв'язку зі сплатою обов'язкових внесків до пенсійного фонду у застрахованої особи виникає право власності на пенсію. Відповідно до ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на викладене суд вважає, що пунктом 5 Прикінцевих Положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 та змінами до Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року, внесеними Законом України від 08.07.2011 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» звужено соціальні гарантії позивача, а саме: гарантоване ОСОБА_2 право на пенсійне забезпечення при наявності стажу роботи понад 20 років, у тому числі на посадах прокурорів - понад 10 років, зменшено відсотки розміру пенсії від розміру заробітної плати та порядку її розрахунку, а своїми діями та рішеннями Київське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова порушило його права.

Таким чином, позивач правомірно звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за вислугою років на підставі cт. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 12.07.2001року та, керуючись вимогамист.22 ОСОБА_2 України, в розмірі 90% суми місячного (чинного) заробітку, як прокурору.

Отже, дослідивши зібрані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що рішення Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова №36 від 02.05.2018 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років є неправомірним, з огляду на що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-263, 293, 295, п.п.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (61052, м. Харків, вул. Євгена Котляра (Червоноармійська)АДРЕСА_1) до Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (61022, м. Харків, м-н Свободи, 5, Держпром, 2 під., 3 пов.) про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду Украї ни м. Харкова щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” в редакції від 12.07.2002 року.

Скасувати рішення Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 02 травня 2018 року № 36 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1.

Зобов'язати Київське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 31.03.2018 р. з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати згідно довідок про складові заробітної плати, виданих Прокуратурою Харківської області від 03.04.2018 р. № 18-150 без обмеження її максимального розміру, відповідно до ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 року №2663-111.

Стягнути з Київського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (код ЄДРПОУ 41247819) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя О.В.Шевченко