Рішення № 75226026, 23.05.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 травня 2018 року № 826/7657/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

суддів Літвінової А.В., Мазур А.С.,

за участю секретаря судового засідання Борсуковської А.О.,

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Кунди О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України

про виплату заробітку за час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач) про визнання виплат сум, належних позивачу при звільненні, такими, що проведені відповідачем без нарахування і сплати середнього заробітку у розмірі 1807,92 грн., який утворився з вини відповідача за час затримки видачі трудової книжки та зобов'язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 74884,54 грн. за 148 днів, який утворився з вини відповідача, за весь період затримки розрахунку з 09.11.20169 по 14.06.2017, а саме - по дату подання позовної заяви.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказав на те, що відповідачем в порушення вимог частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України, не видано у день звільнення належно оформлену трудову книжку та не проведено розрахунок.

У судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у запереченні на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи вбачається, що наказом відповідача від 08.11.2016 № 3590-О позивач був звільнений з посади заступника начальника відділу перевірки дотримання митного законодавства управління аналітичної роботи у сфері ЗЕД Департаменту аналізу ризиків та протидії митним правопорушенням Державної фіскальної служби України за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв'язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України.

Департаментом кадрової політики та роботи з персоналом направлено на адресу позивача лист від 08.11.2016 № 11816/Г/99-99-04-01-02-14 з повідомленням про його звільнення із займаної посади та про необхідність прибути до Департаменту для отримання трудової книжки.

Як вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення лист від 08.11.2016 № 11816/Г/99-99-04-01-02-14 отримано особисто позивачем 12.11.2016.

Позивач зазначає, що у день звільнення йому не було видано трудову книжку та не проведено розрахунок, що порушує його законні права та інтереси та слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Судом встановлено, що за результатами розгляду звернення позивача від 27.03.2017, відповідачем надано відповідь листом від 05.04.2017 №4763/Г/99990501-03-14 про те, що в листопаді 2016 року позивачу нараховано 53032,65 грн., з них:

заробітна плата за 6 відпрацьованих днів (з 1 листопада по 8 листопада 2016 року) у сумі 2468,37 грн. (у т.ч. основний оклад - 1550,73 грн., надбавка за спеціальне звання - 142,27 грн., надбавка за вислугу років державного службовця - 775,37 грн.);

допомога по тимчасовій непрацездатності за період з 05 жовтня по 13 жовтня 2016 року (листок непрацездатності від 05.10.2016 АДА № 568430) та з 18 жовтня по 26 жовтня 2016 року (листок непрацездатності від 18.10.2016 АДА № 270481) у сумі 6283,44 грн. (в т.ч. допомога по тимчасовій непрацездатності за рахунок підприємства у сумі 3490,80 грн., допомога по тимчасовій непрацездатності за рахунок Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у сумі 2792,64 грн.).;

коригування заробітної плати, у зв'язку із нарахуванням допомоги по тимчасовій непрацездатності за жовтень 2016 року, на суму - 1298,85 грн. (в т.ч. основний оклад - 852,90 грн., надбавка за спеціальне звання - 426,45 грн., надбавка за вислугу років державного службовця - 19,50 грн.)

компенсація за невикористані 103 дні відпусток у сумі 36088,11 грн. та вихідна допомога в розмірі середньомісячної заробітної плати у сумі 9491,58 грн. (наказ ДФС від 08 листопада 2016 року №3590-о «Про звільнення ОСОБА_1.»).

Вказані виплати здійснені відповідачем платіжними дорученнями від 11.11.2016 №1769 та від 28.11.2016 №1795 та №1800, що не заперечувались представником в судовому засіданні.

Частина сьома статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частина друга статті 47 Кодексу законів про працю України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Стаття 117 Кодексу законів про працю України встановлює, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що право позивача на отримання своєчасного розрахунку при звільненні прямо встановлено законом, відтак задоволення вимоги позивача про визнання виплати, належних позивачу сум при звільненні, такою, що проведена без урахування і сплати середнього заробітку, не відновить його порушеного права на отримання середнього заробітку за час затримки виплати.

Так, при вирішенні даного спору, відновлення порушеного права позивача на отримання невиплаченого середнього заробітку за час затримки виплати сум розрахунку при звільненні, можливе шляхом зобов'язання відповідача виплатити позивачу таку суму.

Водночас, висновок позивача, що сума, яка має бути нарахована та належить йому до сплати становить 74884,54 грн. за 148 днів, за весь період затримки виплати розрахунку з 09.11.2016 по 14.06.2017 (дата подання позовної заяви) є передчасним, оскільки повний розрахунок з позивачем проведено 28.11.2017 та зарахований на картковий рахунок позивача у банку 30.11.2017.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" визначено, що при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 06.03.2017 у справі №818/2136/15, від 23.11.2016, в постановах від 12.12.2016 у справі №202/7385/15-ц, від 20.11.2013 у справі №6-114цс13, від 13.03.2017 у справі №205/4041/14-ц.

У зв'язку з відсутністю законодавчо визначеної методики розрахунку належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, суд застосовує за аналогією постанову Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати", відповідно до якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Згідно правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 21.03.2017 № 826/5111/15/21-2373а16, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, якщо ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВСУ від 29.01.2014 по справі № 6-144цс13 (№ в ЄДРСРУ 37007895), згідно якої, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку з позивачем.

Вимога позивач про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 30.11.2016 і по день подання позовної заявми не підлягає задоволенню, оскільки відповідачем виплачено позивачу всі необхідні виплаті при звільненні, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень (а.с.6-8).

З наявної в матеріалах довідки відповідача від 28.02.2017 №79 вбачається, що останній розрахував позивачу суму за час затримки розрахунку з 09.11.2016 по 29.11.2016 (15 днів затримки*451,98 грн. (середній заробіток)) у розмірі 6779,70 грн.

Враховуючи встановлене судом порушення відповідачем строків виплати сум розрахунку при звільненні позивача, та відсутність підтвердження своєчасного проведення розрахунку з позивачем належних йому сум при звільненні, вимоги позивача у зазначеній частині підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку за 15 робочих днів у період з 09.11.206 по 29.11.2016 є належним чином обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У свою чергу, відповідач належним чином не виконав обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України в частині своєчасного розрахунку при звільненні позивача.

Керуючись статтями 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов'язати Державну фіскальну службу України (код ЄДРПОУ 39292197, Львівська пл., 8, Київ-53, МСП 04655) виплатити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) середній заробіток за час затримки розрахунку у період з 09.11.2016 по 29.11.2016 у розмірі 6779,70 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення буде виготовлено протягом десяти днів.

Головуючий суддя Є.В. Аблов

Судді А.В. Літвінова

А.С. Мазур