Постанова № 75225746, 10.07.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/6037/17 22-ц/774/1274/К/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року м.Кривий Ріг

Справа № 212/6037/2017

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання - Євтодій К.С.

сторони:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Приватне акціонерне товариство "Центральний гірничо -збагачувальний комбінат",

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо - збагачувальний комбінат" на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 19 березня 2018 року, яке ухвалено суддею Пустовітом О.Г. об 11 годині 17 хвилин у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 23 березня 2018 року, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «ЦГЗК») про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову зазначила, що вона, у період з 04.04.1988 року по 21.09.2009 року, працювала на ВАТ «ЦГЗК», правонаступником якого є ПрАТ «ЦГЗК», та була звільнена за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.

При звільненні з нею був проведений розрахунок, але в 2017 році вона дізналася, що при звільненні з підприємства у зв'язку з виходом на пенсію відповідач повинен був виплатити їй, за умови наявності 20-річного трудового стажу, вихідну допомогу, відповідно до положень Галузевої Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки та п. 7.5 Колективного договору ВАТ «ЦГЗК» на 2007-2008 роки, у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, яку останнім виплачено не було.

У зв'язку з чим, уточнивши позовні вимоги, просила стягнути з відповідача невиплачену вихідну допомогу в розмірі 5 077,44 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 21 вересня 2009 року по 21 вересня 2012 року, в розмірі 59 286,00 грн. без утримання податку та інших обов'язкових платежів.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 19 березня 2018 рокупозов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 5 077,44 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2009 року по 21 вересня 2012 року в розмірі 59 286,00 грн. без утримання податку та інших обов'язкових платежів.

Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на користь держави судовий збір у розмірі 704,00 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача ПрАТ «ЦГЗК», посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що виплата одноразової грошової допомоги передбачена Колективним договором на 2010-2011 роки та Галузевою угодою гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки за умови, якщо працівник звільняється за власним бажанням після досягнення ним пенсійного віку (жінки 55 років, чоловіки 60 років), а позивачу при виході на пенсію на момент звільнення було 53 роки, отже підприємство правомірно не провело такої виплати.Крім того послався на те, що суд першої інстанції не перевірив розповсюдження положень Галузевої Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки на відповідача, який її не підписував.Не вбачає представник відповідача й підстав для застосування до врегулювання спірних правовідносин вимог ст.ст. 116, 117 КЗпП України, оскільки одноразова допомога при виході на пенсію за власним бажанням не входить до структури заробітної плати, що в свою чергу дає підстави для застосування судом строку позовної давності у три місяці, як це передбачено ч.1 ст. 233 КЗпП України, який позивачем пропущено й про поновлення якого питання вона не ставила. Крім того, відповідач вважає, що суд неправомірно стягнув середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні у повному розмірі, адже між сторонами наявний спір щодо сум, які належать позивачеві до виплати, у зв'язку з чим середній заробіток має стягуватися з урахуванням принципу співмірності.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПрАТ «ЦГЗК» - Черевика О.М., який підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав..

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 в період часу з 04 квітня 1988 року по 21 вересня 2009 року працювала машиністом конвеєру збагачувальної фабрики на Криворізькому Центральному гірничо-збагачувальному комбінаті та ВАТ «ЦГЗК», правонаступником яких є ПрАТ «ЦГЗК».

21 вересня 2009 року позивач звільнена з підприємства за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України (а.с. 4-5).

На момент звільнення стаж роботи позивача на підприємстві склав більше 20 років.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що при звільненні їй не була виплачена вихідна допомога, що передбачена умовами Галузевої Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки (далі - Галузева Угода) і про порушення свого права вона дізналася лише у 2017 році, у зв'язку з чим, відповідач зобов'язаний сплатити їй вихідну допомогу та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що умови Колективного договору підприємства погіршують становище позивача в порівнянні з умовами Галузевої Угодищодо підстав отримання одноразової допомоги при виході на пенсію в розмірі трьохмісячної середньої заробітної плати, яка є обов'язковою до виконання відповідачем, що й є підставою для стягнення з відповідача на її користь розміру такої вихідної допомоги, а також застосування ст.ст. 116, 117 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Колегія суддів погоджується з такими з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про оплату праці» госпрозрахункові підприємства самостійно в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами, встановлюють умови та розміри оплати праці працівників.

Пунктом 7.5. Колективного договору на 2007-2008 роки між Генеральним директором та спільним представницьким органом первинних профспілкових організацій ВАТ «ЦГЗК» (далі - Колективний договір) встановлено зобов'язання підприємства відповідача виплачувати працівникам, які досягли пенсійного віку (жінки 55 років, чоловіки 60 років) при виході на пенсію за власним бажанням одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу роботи на комбінаті, зокрема: від 20 і більше років три середньомісячні заробітні плати працівника.

Із Галузевої Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки, яка була чинною на день звільнення позивача, встановлено, що Угода набирає чинності з 1 січня 2007 року і діє до укладення нової або перегляду цієї Угоди. (п.1.13) (а.с. 9-11).

Пунктом 6.1 розділу 6 «Соціальний захист та задоволення духовних потреб» зазначеної Галузевої Угоди передбачено, що сторона власника за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах, передбачених колективним договором, зобов'язується: виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: при стажі від 20 і більше років три середньомісячні заробітні плати.

З вищезазначеного вбачається, що вимоги до сторони власника підприємства, передбачені Галузевою Угодою та Колективним договором підприємства, в частині соціальних гарантій (соціального захисту), які були чинні на час звільнення позивача із підприємства, є різними.

Так, Галузевою Угодою передбачено виплачувати при виході на пенсію працівнику одноразову допомогу залежно від стажу. При цьому, Колективний договір погіршує становище працівників підприємства в порівнянні з умовами Галузевої Угоди, оскільки встановлює досягнення відповідного віку - жінки 55 років, чоловіки 60 років, як обов'язкову умову для виплати такої допомоги.

Положеннями ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Відповідно до ст. 9 цього ж Закону, положення Генеральної, Галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги Галузевої угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.

Статтею 16 КЗпП України встановлено, що умови колективного договору, що погіршують порівняно із чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин умов саме Галузевої Угоди, виконання якої є обов'язком відповідача, а не Колективного договору, положення якого погіршують становище працівника.

У зв'язку з чим, спростовуються доводи апеляційної скарги представника відповідача про неправомірність застосування судом першої інстанції до врегулювання спірних правовідносин умов Галузевої Угоди, а не Колективного договору.

Отже, встановивши, що позивач ОСОБА_1 на момент виходу на пенсію за власним бажанням, станом на 21.09.2009 року, мала більше ніж 20 років стажу роботи на підприємстві відповідача, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що на неї розповсюджується дія п. 6.1. Галузевої Угоди та при її звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі трьохмісячної середньої заробітної плати працівника.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача про недосягнення позивачем на момент звільнення встановленого пенсійного віку для жінок - 55 років в даному випадку не мають правового значення, оскільки Галузева Угода не передбачає вибіркового права застосування нею норм або проявів дискримінації стосовно окремих працівників, а норми Колективного договору не можуть суперечити Галузевій Угоді.

Окрім того, як вбачається з Галузевої Угоди її укладено між власниками (роботодавцями) підприємств, установ, організацій галузі (далі - підприємства), їх уповноваженими представниками або органами в особі Міністерства промислової політики України, Фонду державного майна України, Федерації металургів України, господарських об'єднань, з однієї сторони (далі - Сторона власників), та Профспілкою трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України (далі - ПМГУ) в особі її Центрального комітету ПМГУ (далі - Сторона профспілки). Від сторони власників угоду підписано, в тому числі Генеральним директором ТОВ «Метінвест Холдінг» Сірим І.

Оскільки ПрАТ «ЦГЗК» входить до складу Групи Метінвест, яка здійснює стратегічне управління гірничо-металургійним бізнесом Групи СКМ, управляючою компанією якої є ТОВ «Метінвест Холдінг», то дія зазначеної Галузевої Угоди розповсюджується на ПрАТ «ЦГЗК». У зв'язку з чим, спростовуються доводи апеляційної скарги представника відповідача про неправомірність застосування судом першої інстанції до врегулювання спірних правовідносин умов Галузевої Угоди.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, зі змінами та доповненнями (далі Порядок), середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Так як, позивач ОСОБА_1 була звільнена 21 вересня 2009 року, тому розрахунковим періодом слід вважати два попередні повністю відпрацьовані місяці - липень та серпень 2009 року. Відповідно до довідки № 1177 від 21.08.2017 року, наданої відповідачем, середньомісячна зарплата позивача за останні два місяці перед звільненням становила 1 692,48 грн. (а.с. 6).

За таких обставин, розмір вихідної допомоги, яка мала були виплачена ОСОБА_1 у зв'язку з виходом на пенсію за власним бажанням, становить 5 077,44 грн. (1 692,48 грн. х 3).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вихідна допомога у межах заявлених ОСОБА_1 позовних вимог у розмірі 5 077,44 грн.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_9 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на день звільнення позивача із займаної посади - 21.09.2009 року, відповідач ПрАТ «ЦГЗК» не провів виплату позивачеві всіх належних сум, а саме не виплатив вихідну допомогу при виході на пенсію.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 права на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, який не проведено на момент ухвалення оскаржуваного рішення суду.

Разом з тим, відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог, правом щодо розпорядження якими наділені особи, які беруть участь у розгляді справи.

Як вбачається із позовної заяви ОСОБА_1, остання просила суд стягнути на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2009 року по 21 вересня 2012 року в розмірі 59 286,00 грн., а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні і доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для застосування принципу співмірності та зменшення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Так, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

При частковому задоволенні позову працівника, суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу; розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника; обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості; дії відповідача щодо її виплати (постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду (постанова Верховного Суду України від 13 березня 2017 року, справа № 205/4041/14-ц).

Як вбачається з матеріалів справи, спір виник з приводу порушення трудових прав позивача ОСОБА_1 щодо отримання одноразової допомоги, належної їй при звільненні з роботи, при наявності трудового стажу від 20 років і більше, виплата якої гарантовано передбачена умовами Галузевої Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки, від виконання якої в цій частині відповідач ухиляється та заперечував проти права позивача на отримання цих коштів, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції.

Отже, судом встановлено та не спростовано відповідачем, що роботодавець (ПрАТ «ЦГЗК»), починаючи з моменту звільнення позивача у вересні 2009 року по теперішній час не спромігся, у дотримання вимог вказаної Галузевої Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки, нарахувати та виплатити належні позивачеві при звільненні суми.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини встановлює, що наявність "правомірних (законних) очікувань" є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності "правомірних очікувань" у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, "правомірні (законні) очікування" - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.

Враховуючи вищевикладений аналіз висновків Європейського суду з прав людини, апеляційний суд доходить до висновку, що несплата роботодавцем належних позивачеві гарантованих виплат при звільненні, є втручанням у визначений майновий інтерес працівника в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, позивачем ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача грошової суми у розмірі 5 077,44 грн. у рахунок одноразової допомоги, належної їй при звільненні з роботи (а.с. 1-3, 25-27) та ці позовні вимоги були задоволені судом у повному обсязі (а.с. 79-85).

Беручи до уваги сукупність зібраних доказів, суд дійшов впевненого висновку про порушення відповідачем трудових прав позивача у зв'язку з неправомірною тривалою бездіяльністю саме відповідача та відсутністю жодних винних дій позивача, та наявність правових підстав для стягнення належних позивачеві сум при виході на пенсію у заявленому нею в позові розмірі. До того ж в розумінні дії Конвенції і встановлених обставин у даній конкретній справі виявлено, що правомірні очікування позивача порушені, що підпадає під дію статті 1 Протоколу № 1, тобто підстави для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відсутні, у зв'язку з чим колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги в цій частині.

Не може взяти до уваги колегія суддів доводи апеляційної скарги представника відповідача ПрАТ «ЦГЗК» про те, що одноразова допомога при звільненні на пенсію не є заробітною платою, а тому до врегулювання спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст.ст. 116, 117 КЗпП України, так як відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до складу заробітної плати входять також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Оскільки відповідно до Галузевої Угоди одноразова допомога відноситься до інших виплат, які не передбачені актами чинного законодавства (окрім Галузевої Угоди) встановлені додатково при припиненні трудового договору у зв'язку із виходом на пенсію, то її виплата повинна бути здійснена згідно з вимогами ст. 116 КЗпП України в день звільнення працівника.

У зв'язку з вищенаведеним, спростовуються доводи апеляційної скарги представника відповідача про застосування до вимог позивача щодо стягнення вихідної допомоги наслідків пропуску ним позовної давності, відповідно до положень ч.1 ст. 233 КЗпП України, якою передбачено тримісячний строк позовної давності щодо вирішення інших трудових спорів, оскільки у відповідності до положень ч.2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

При цьому, Конституційний Суд України у рішенні №8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у системному зв'язку із положеннями статей 1,12 Закону України «Про оплату праці» дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема і за час простою, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Отже, враховуючи те, що вихідна допомога, яка мала бути виплачена ОСОБА_1 у зв'язку з виходом на пенсію за власним бажанням, входить до виплат, на які працівник має право при звільненні на пенсію згідно з умовами Колективного договору та Галузевої Угоди, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, про те, що в даному випадку право працівника на звернення до суду за захистом своїх прав не обмежено будь-яким строком у відповідності до ч.2 ст.233 КЗпП України.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо - збагачувальний комбінат" - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 19 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 10 липня 2018 року.

Головуючий:

Судді: