Рішення № 75225466, 27.06.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2018 року м.Київ справа № 810/1068/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Київського обласного військового комісаріату та Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 (далі - позивач або ОСОБА_2.) з позовом до Київського обласного військового комісаріату (далі - відповідач-1) та Міністерства оборони України (далі - відповідач-2), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Київського обласного військового комісаріату щодо повернення заяви та документів доданих до неї про призначення та виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги в разі настання інвалідності;

- зобов'язати Київський обласний військовий комісаріат подати висновок та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги з дотриманням вимог Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей";

- зобов'язати Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги в установленому законом порядку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 25.12.1951 по 15.05.1977 проходив військову службу у Збройних Силах Радянського Союзу та був звільнений із військової служби 15.05.1977. Під час проходження військової служби приймав участь у бойових діях у складі діючої армії з 20.08.1968 по 01.01.1969.

Позивач вказує, що Центральною військово-лікарською комісією Міністерства оборони України 23.01.2014 встановлено, що захворювання позивача пов'язані із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велися бойові дії. Також, при черговому огляді 30.01.2014 Медико-соціальною (експертною) комісією Міністерства оборони України позивачу встановлено другу групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велися бойові дії. Крім цього, 25.03.2016 при повторному огляді МСЕК встановлено позивачу першу групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велися бойові дії.

Як зазначає позивач, 21.12.2017 він звернувся до Броварського об'єднаного міського військового комісаріату із проханням виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велися бойові дії.

Разом з цим, листом Київського обласного військового комісаріату за №2/5/125 від 25.01.2018 повідомлено, що у разі зміни інвалідності або причинного зв'язку інвалідності, доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності та вимога надати копію довідки МСЕК первинного встановлення інвалідності. Відповідно, як стверджує позивач, всі документи були повернуті.

Також, у відповіді Броварського об'єднаного міського військового комісаріату №303 від 13.02.2018 зазначено, що виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулась протягом двох років після первинного встановлення інвалідності.

У той же час, позивач звертає увагу, що у відповідності до пункту 4.7 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20.10.2014 за № 1294/26071, документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву), оформляє та подає в Департамент фінансів Міністерства оборони України обласний військовий комісар за місцем проживання цих осіб.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що із відповіді, наданої позивачу Київським обласним військовим комісаріатом, вбачається, що військовий комісар Київського обласного військового комісаріату документи до Департаменту фінансів Міністерства оборони України не подав.

Враховуючи вищевикладене, на думку позивача, бездіяльність Київського обласного військового комісаріату, яка полягає у не поданні у встановлений законодавством строк всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги, є протиправною.

Також позивач посилається на порушення посадовими особами Київського обласного військового комісаріату, який є структурним підрозділом Міністерства оборони України та перебуває у його підпорядкуванні, положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що полягають в ускладненні реалізації законного права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як особі, яка має інвалідність першої групи у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби.

Відповідач-1 позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву від 24.04.2018 №1/2/2091 (а.с.47-49), відповідно до якого зазначає, що виходячи із системного аналізу норм законодавства, датою, з якої виникає право на отримання одноразової грошової дороги у разі інвалідності є момент встановлення такої інвалідності у період дії таких актів. Особам, допомога яким не була призначена, одноразова грошова допомога призначається та виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги, тобто на день встановлення такої інвалідності.

Відповідач-1 вказує, що згідно із позовної заяви та доданих матеріалів ОСОБА_3 було встановлено другу групу інвалідності у 2014 році під час чергового огляду та першу групу інвалідності у 2016 році під час повторного огляду. Враховуючи наведене, на думку відповідача-1, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності внаслідок виконання військового обов'язку, оскільки право на таку допомогу виникає на момент встановлення інвалідності вперше. Таким чином, як стверджує відповідач-1, така допомога повинна призначатись та виплачуватись в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Також відповідач-1 звертає увагу, що незважаючи на наявність причинного зв'язку між пораненням (контузією) із виконанням обов'язків військової служби, існують умови, при яких призначення і виплата одноразової допомоги не здійснюються, які передбачені пунктом 19 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975. Із цією метою вищевказаним Порядком №975 передбачено подання заявником уповноваженому органу копії документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва). У той же час, як стверджує відповідач-1, із матеріалів справи не вбачається надання позивачем документів про причини та обставини поранення, як і не надано доказів звернення позивача за їх отриманням та допомогою в їх отриманні до відповідних органів, зокрема, до архівних установ Російської Федерації.

Відповідач-2 позов не визнав, надав суду відзив на адміністративний позов (а.с.99-100), відповідно до якого вказує, що із листів Київського обласного військового комісаріату та Броварського об'єднаного міського військового комісаріату вбачається, що позивач звертався із заявою щодо виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків при перебуванні у країнах, де велись бойові дії. Військовим комісаром Броварського об'єднаного міського військового комісаріату позивачу було надано відповідь, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна групи інвалідності відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності. Також із листа Київського обласного військового комісаріату вбачається, що ОСОБА_2 не надав копію довідки МСЕК про первинне встановлення інвалідності, що унеможливило встановити чи спростувати дату виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги.

Відповідач-2 зазначив, що дворічний термін для виплати грошової допомоги у більшому розмірі у разі встановлення більшого відсотку працездатності або підвищення групи інвалідності застосовується з часу первинного встановлення інвалідності або втрати працездатності.

Так, як вказує відповідач-2, позивачу 30.01.2014 чергово було встановлено другу групу інвалідності (причина інвалідності - захворювання, пов'язане із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії), що підтверджено копією довідки МСЕК від 30.01.2014 №0405567 та з 23.03.2016 повторно встановлено першу групу інвалідності, що підтверджено копією довідки МСЕК від 25.03.2016 №0523947. У той же час, як стверджує відповідач-2, позивачем не надано копію довідки МСЕК про підтвердження встановлення йому первинної групи інвалідності, а саме з доказами того, що причина інвалідності пов'язана із проходженням військової служби.

Відповідач-2 наголошує, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у довідці МСЕК про первинне встановлення інвалідності, а також те, що якщо протягом двох років після первинного встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності, що дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. При цьому, відповідач-2 звертає увагу, що днем встановлення інвалідності вважається день проходження особою первинного огляду МСЕК. Дата підвищення групи інвалідності не може вважатися днем встановлення інвалідності.

На думку відповідача-2, повторне встановлення позивачу групи інвалідності у 2014 та 2016 роках не може вважатися підставою для виплати йому відповідної одноразової допомоги, оскільки пунктом 3 Порядку №975 та частиною 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» окремо врегульовано питання встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, проте дані відповідні норми у цьому випадку застосуванню не підлягають. Враховуючи наведене, відповідач-2 наголошує, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, так як право на таку допомогу виникає на момент встановлення інвалідності вперше, отже така допомога повинна призначатися та виплачуватися в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Також відповідач-2 вказує, що оскільки на момент отримання інвалідності позивач не був військовослужбовцем, то й право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не має.

Крім цього, відповідач-2 зазначає, що як вбачається із матеріалів справи, заява позивача із доданими документами щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум не розглядалась та рішення щодо призначення або відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги не приймалось.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.03.2018 відкрито провадження в адміністративній справі №810/1068/18, постановлено здійснювати розгляд даної адміністративної справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання (а.с.1).

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.06.2018 закрито підготовче провадження в адміністративній справі №810/1068/18 та призначено справу до судового розгляду по суті.

У підготовчому судовому засіданні 14.06.2018 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та викладені ним у позовній заяві правові позиції, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Присутні у підготовчому судовому засіданні 04.05.2018 представники відповідачів та у підготовчому судовому засіданні 14.06.2018 представник відповідача-2 проти позову заперечували, просили відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву.

У судове засідання, призначене на 27.06.2018, представники сторін по справі не з'явилися, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені під розписку безпосередньо у суді та засобами телефонного зв'язку, про що свідчить наявна у матеріалах справи телефонограма.

Разом з цим, у матеріалах справи наявне клопотання представника позивача б/н від 14.06.2018 про розгляд справи у порядку письмового провадження (а.с.123).

Відповідач-1 про причини неявки у судове засідання, яке призначене на 27.06.2018, суд не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника до суду не надходило.

Відповідач-2 про причини неявки у судове засідання 27.06.2018 суд не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника до суду не надходило.

Відповідно до частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, протокольною ухвалою суду від 27.06.2018 постановлено здійснювати подальший розгляд справи №810/1068/18 у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Броварським МВ ГУ МВС України в Київській області 24 липня 1996 року (а.с.8-9).

Відповідно до довідки Броварського об'єднаного міського військового комісаріату Київської області від 16.11.2017 №172, виданої ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, позивач дійсно проходив службу у Збройних Силах з 25.12.1951 по 15.05.1977 (а.с.14).

Також згідно із довідкою Броварського об'єднаного міського військового комісаріату від 16.11.2017 №66, виданої підполковнику у відставці ОСОБА_2, позивач дійсно проходив військову службу в складі діючої армії у період бойових дій (в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку, перебування в партизанських загонах і з'єднаннях) у складі 237 танкового полку з 20.08.1968 по 01.01.1969 (а.с.15).

Наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил СРСР від 15.05.1977 №67 майора ОСОБА_2, начальника 3 відділення Деражнянського районного військового комісаріату Хмельницької області звільнено з дійсної військової служби у запас за статтею 59 пункт «а» (за віком) із правом носіння військової форми одягу (а.с.16).

Судом встановлено, що згідно із довідкою до акта огляду МСЕК серії КИО-1 №0419442 від 23.01.2013 під час первинного огляду Броварською міжрайонною МСЕК позивачу встановлено з 23.01.2013 довічно другу групу інвалідності та зазначено причину інвалідності - захворювання, отримане в період проходження військової служби (а.с.129).

Як вбачається із витягу із протоколу від 23.01.2014 №182 засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця захворювання підполковника у відставці ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 «Атеросклероз з переважним ураженням аорти, вінцевих судин серця. Хронічна коронарна недостатність І ст. Атеросклеротичний кардіосклероз. Н0» було отримано у період проходження військової служби та, що у подальшому призвело до розвитку «ІХС. Стенокардії напруження ФК ІІІ та спокою. Дифузного кардіосклерозу. Недостатності мітрального клапану. Аортосклерозу. Коронаросклерозу. СН ІІ А ст. Екстрасистолічної аритмії. Гіпертонічної хвороба ІІ ст., дуже високого ризику. ЦАС. ХНМК ІІІ ст. з вестибуло-координаторними порушеннями, когнітивними розладами, церебростенічним синдромом. Хронічної сенсоневральної приглухуватості», що підтверджене військово-медичними і військово-обліковими документами, - ЗАХВОРЮВАННЯ, ТАК, ПОВ'ЯЗАНІ З ВИКОНАННЯМ ОБОВ'ЯЗКІВ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ ПРИ ПЕРЕБУВАННІ В КРАЇНАХ, ДЕ ВЕЛИСЬ БОЙОВІ ДІЇ (а.с.17).

Так, згідно із довідкою до акту огляду МСЕК серії КИО-1 №0405567 від 30.01.2014 Броварською міжрайонною МСЕК під час чергового огляду 30.01.2014 позивачу встановлено з 30.01.2014 довічно другу групу інвалідності та зазначено причину інвалідності - захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.18).

Під час повторного медичного огляду позивачу з 23.03.2016 встановлено довічно першу групу інвалідності підгрупа «Б» та зазначено причину інвалідності - захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ №0523947 від 25.03.2016 (а.с.19).

Крім цього, 4 квітня 2016 року Управління соціального захисту населення м. Бровари видало позивачу посвідчення серії НОМЕР_3, пред'явник якого є інвалідом першої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с.20).

Судом встановлено, що позивач звернувся до Броварського об'єднаного міського військового комісаріату із заявою із відповідним пакетом документів б/н від 21.12.2017 (вх. №4637 від 21.12.2017) про виплату ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.11).

У подальшому вищевказана заява позивача про виплату одноразової грошової допомоги із доданими до неї документами була передана Броварським об'єднаним міським військовим комісаріатом до Київського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України для розгляду.

Листом від 25.01.2018 №2/5/125 Київський обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України повідомив, що згідно із частиною четвертою статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 у разі зміни групи інвалідності або причинного зв'язку інвалідності, доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності (а.с.12). Також листом від 25.01.2018 №2/5/125 Київський обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України вимагав повідомити позивача стосовно вищевикладеного та необхідності надання копії довідки МСЕК первинного встановлення інвалідності.

Суд зазначає, що зазначений лист від 25.01.2018 №2/5/125 Київського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України надійшов до Броварського об'єднаного міського військового комісаріату 01.02.2018 вх. №313.

Крім цього, Броварським об'єднаним міським військовим комісаріатом листом від 13.02.2018 №303 на заяву позивача щодо розгляду документів з виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум у разі інвалідності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 повідомлено, що згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності (а.с.13).

Не погоджуючись з вказаними діями, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання протиправними дій щодо повернення заяви та документів доданих до неї про призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності; зобов'язання Київського обласного військового комісаріату подати висновок та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату одноразової грошової допомоги з дотриманням вимог Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та зобов'язання Міністерства оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги в установленому законом порядку.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Перебування особи на військовій службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а тому необхідно керуватися, у тому числі, і положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, у даному випадку стягнення грошового забезпечення військовослужбовця.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20 червня 2018 року у справі №806/750/16.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до статті 41 Закону 2232-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

20 грудня 1991 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ, у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Визначення соціального захисту військовослужбовців міститься у статті 1 Закону № 2011-ХІІ та означає діяльність (функція) держави, спрямовану на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 12 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Суд зазначає, що частиною першою статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності у зв'язку із захворюваннями, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії - 30.01.2014) передбачалося, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

При цьому, згідно із частиною першою статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу І групи інвалідності у зв'язку із захворюваннями, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії - 25.03.2016) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 4 частини другої наведеної норми передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

З аналізу наведених норм даного Закону вбачається, що застосування статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Тобто, право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності та часу звільнення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі № 21-446а14 та від 21 квітня 2015 року у справі № 21-135а15.

Також, аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 6 лютого 2018 року у справі № 372/1258/16-а, № провадження К/9901/6800/18 та постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 813/1576/17.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до статті 1 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14 лютого 1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав - учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР.

Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.

Держави - учасниці Співдружності мають право вживати заходи щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Згідно із статтею 2 вищезазначеної Угоди держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.

Статтею 4 вищевказаної Угоди передбачено, що держави - учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Законом України від 07 червня 2001 № 2495-ІІІ «Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року» постановлено Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року, підписаний 25 січня 2000 року в м.Москві, ратифікувати із застереженням: "З урахуванням законодавства України".

Відповідно до статті 1 цього Протоколу на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в збройні сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

Так, вищезазначеними міждержавними Угодами не встановлено порядку отримання та виплати одноразової грошової допомоги, проте, вказаними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї Держави Співдружності, на якій він проживає.

Відтак, громадяни України мають право, гарантоване Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю внаслідок захворювань, які пов'язані із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 816/978/16.

Предметом спору у цій справі є вимога щодо наявності у позивача права на нарахування та отримання одноразової грошової допомоги як інваліду І групи у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

При цьому, суд звертає увагу, що першочергово ОСОБА_2 було встановлено другу групу інвалідності з 23.01.2013 у зв'язку із захворюванням, отриманим у період проходження військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії КИО-1 №0419442 від 23.01.2013.

Суд зазначає, що станом на день встановлення позивачу другої групи інвалідності у зв'язку із захворюванням, отриманим у період проходження військової служби, у позивача ще не виникло право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до вимог статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки на день первинного встановлення другої групи інвалідності ще не було встановлено причинного зв'язку між отриманим захворюванням та проходженням військової служби.

Другу групу інвалідності довічно у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, позивачу встановлено 30 січня 2014 року.

Першу групу інвалідності довічно у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії позивачу було встановлено 25 березня 2016 року та до цього часу ані страхової виплати, ані одноразової грошової допомоги позивач не отримував, що відповідачами не заперечувалось.

Згідно з пунктом 4 статті 163 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу І групи інвалідності - 25.03.2016) якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Положення даної норми застосовується при вирішенні питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи та розміром одноразової грошової допомоги, яка повинна виплачуватись при встановленні інвалідності вищої групи.

Суд звертає увагу, що стаття 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 163 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, строків же реалізації права на одноразову грошову допомогу не передбачено ані цим Законом, ані іншими нормативно-правовими актами.

Суд зазначає, що пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Так, на день звернення позивача із заявою від 21.12.2017 про виплату одноразової грошової допомоги на підставі статей 16, 163 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", діяв Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 (далі - Порядок №975), а тому саме цей Порядок належить застосовувати до спірних правовідносин.

Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги законодавством передбачено не було, отже, позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 березня 2015 року у справі № 21-563а14, постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 806/694/16, від 15 березня 2018 року у справі № 816/4195/15, від 20 березня 2018 року у справі № 295/3091/17 та від 21 червня 2016 року у справі №760/11440/17.

Таким чином суд вважає, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням з 25 березня 2016 року І групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби довічно.

При цьому, суд звертає увагу, що основною підставою для відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги слугувало ненадання позивачем документів про причини та обставини поранення та копії довідки МСЕК про первинне встановлення інвалідності, що унеможливило встановити чи спростувати дату виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги.

Згідно з пунктом 11 Порядку № 975 (у редакції, чинній на день звернення позивача із заявою від 21.12.2017 про виплату одноразової грошової допомоги) військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:

заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;

довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії:

постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;

сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації;

документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Суд зазначає, що з витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України у колишнього військовослужбовця від 23 січня 2014 року № 182 вбачається, що отримані позивачем захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.17).

Відповідно до пункту 21.1 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 р. за № 1109/15800 (далі - Положення №402, у редакції, чинній на момент оформлення протоколу Центральної ВЛК - 23.01.2014), у разі коли під час медичного огляду військовослужбовців встановлено діагноз, ВЛК встановлює причинний зв'язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, поранення.

Згідно з пунктом 21.3 Положення № 402 причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19.

Так, відповідно до пункту 21.32 Положення № 402 постанова про причинний зв'язок захворювань оформлюється: на військовослужбовців - свідоцтвом про хворобу (довідкою), яке підлягає затвердженню штатною ВЛК; на колишніх військовослужбовців - витягом з протоколу засідань штатної ВЛК щодо встановлення причинного зв'язку захворювань (поранень, травм, контузій, каліцтв).

Суд звертає увагу, що абзацом першим підпункту «г» пункту 21.5 Положення № 402 передбачено, що постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: "Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії" - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.94 N 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (із змінами), далі - Перелік країн), і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій.

Відповідно до пункту 21.12 Положення № 402 причинний зв'язок захворювань (поранень) у колишніх військовослужбовців, які пройшли медичний огляд раніше, у ВЛК розформованих військових або прикордонних округів, груп військ, родів військ, визначають (переглядають) штатні ВЛК за територіальним принципом, де проживають колишні військовослужбовці, у межах територіальної відповідальності штатних ВЛК.

Згідно із пунктом 21.13 Положення № 402 у разі відсутності у свідоцтві про хворобу або інших військово-медичних документах постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань (поранень), неналежного їх оформлення або незгоди з постановою, а також у разі наявності в документах записів про звільнення із Збройних Сил України "через хворобу чи за станом здоров'я" військовий комісаріат направляє документи осіб, звільнених з військової служби, на розгляд до штатної ВЛК за територіальним принципом.

За наявності підстав для зміни (перегляду) постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювання, поранення, зазначених у свідоцтві про хворобу (довідці ВЛК), постанова ВЛК при прийнятті нової постанови підлягає скасуванню (відміні). Постанова ВЛК оформляється протоколом засідання штатної ВЛК щодо встановлення причинного зв'язку захворювань (поранень).

Суд звертає увагу, що за такого правового врегулювання, при оформленні протоколу засідання ВЛК щодо встановлення причинного зв'язку захворювання позивача, Центральною військово-лікарською комісією встановлювались обставини отримання захворювання та зроблено висновок, що захворювання позивача пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

У довідці до акта огляду МСЕК серії КИО-1 №0405567 від 30.01.2014 вказано, що позивачу встановлена ІІ група інвалідності з 30.01.2014 внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.18).

Також довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ №0523947 від 25.03.2016 підтверджується, що позивачу встановлено І групу інвалідності з 23.03.2016 внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.19).

Зазначені документи були долучені позивачем до заяви про виплату одноразової грошової допомоги від 21.12.2017 та передані військовому комісару Броварського ОМВК, які у свою чергу були передані до Київського ОВК.

За таких обставин, суд дійшов висновку про надання позивачем належних документів, які зазначені у пункті 11 Порядку № 975, що свідчать про причини та обставини його захворювання.

Як встановлено судом, позивач звернувся до Броварського об'єднаного міського військового комісаріату із заявою із відповідним пакетом документів б/н від 21.12.2017 (вх. №4637 від 21.12.2017) про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.11).

Листом від 25.01.2018 №2/5/125 Київський обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України повідомив, що згідно із частиною четвертою статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 у разі зміни групи інвалідності або причинного зв'язку інвалідності, доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності (а.с.12). Також листом від 25.01.2018 №2/5/125 Київський обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України вимагав повідомити позивача стосовно вищевикладеного та необхідності надання копії довідки МСЕК первинного встановлення інвалідності.

Крім цього, Броварським об'єднаним міським військовим комісаріатом листом від 13.02.2018 №303 на заяву позивача щодо розгляду документів з виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум у разі інвалідності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 повідомлено, що згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності (а.с.13).

Суд звертає увагу, що пунктом 12 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Пунктом 13 Порядку №975 встановлено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

При цьому, визначення поняття «уповноважений орган» у розумінні Порядку №975 наведене у пункті 10 Порядку №975 та означає - уповноважений структурний підрозділ державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважений орган).

Відповідно до пункту 14 Порядку №975 одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом її перерахування уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати, або через касу уповноваженого органу.

Виходячи з наведеного, Порядком №975 встановлено вичерпний перелік рішень (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), що приймаються розпорядником бюджетних коштів за наслідками розгляду висновку керівника уповноваженого органу щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, зазначених в пунктах 10 і 11 цього Порядку; повернення ж документів органом, який не є розпорядником бюджетних коштів, даним Порядком не передбачено, а тому повернення Київським обласним військовим комісаріатом заяви позивача та доданих документів щодо призначення одноразової грошової допомоги в разі настання інвалідності суперечить зазначеним вище вимогам закону.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року №806/986/16.

Згідно із пунктом 2 Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 389 від 3 червня 2013 р. (далі - Положення №389), військові комісаріати у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами Міноборони, наказами і директивами Міністра оборони та наказами і директивами начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил, іншими правовими актами, а також цим Положенням.

Покладення на військові комісаріати завдань, не передбачених законодавством, не допускається.

Пунктом 11 Положення №389 передбачено, що районні, об'єднані районні, міські, об'єднані міські військові комісаріати, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, серед іншого, готують документи, необхідні для виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців Збройних Сил, а також військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори.

При цьому, згідно з пунктом 10 Положення №389 обласні військові комісаріати, крім виконання функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, забезпечують оформлення та подання документів органам Пенсійного фонду України для призначення (перерахунку) пенсій особам, звільненим з військової служби, і членам їх сімей відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а також у передбачених законодавством випадках виплату грошової допомоги особам, звільненим з військової служби, і сім'ям загиблих (померлих) військовослужбовців Збройних Сил.

Також, пунктом 9 Положення про Київський обласний військовий комісаріат, затвердженого наказом Командувача військ оперативного командування «Північ» від 15.06.2017 №283 (а.с.60-89) передбачено, що Київський ОВК відповідно до покладених завдань, серед іншого, забезпечує оформлення та подання документів органам Пенсійного фонду України для призначення (перерахунку) пенсій особам, звільненим з військової служби, і членам їх сімей відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а також у передбачених законодавством випадках виплату грошової допомоги особам, звільненим з військової служби, і сім'ям загиблих (померлих) військовослужбовців Збройних Сил.

У той же час, суд зазначає, що відповідно до абзацу першого пункту 4.5. Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2014 року № 530, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2014 р. за № 1294/26071 (далі - Положення № 530), за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України, здійснюється виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок виплати допомоги).

Згідно із абзацом сьомим пункту 4.7. Положення № 530 документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву), оформляє та подає в Департамент фінансів Міністерства оборони України обласний військовий комісар за місцем проживання цих осіб.

Суд зазначає, що пунктом 4.7. Положення № 530 встановлено, що у разі настання інвалідності подаються такі документи:

висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, який визнаний інвалідом (додаток 13);

заява про виплату одноразової грошової допомоги (додаток 12);

копія довідки МСЕК про встановлення групи та причинного зв'язку інвалідності;

копії свідоцтва про хворобу, постанови чи довідки відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв'язку захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва);

витяг з наказу командира військової частини про виключення зі списків особового складу частини (для військовослужбовців строкової військової служби - копія військового квитка);

копії сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я, по батькові та місце реєстрації;

копія документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копія сторінки паспорта з такою відміткою);

копія акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Відповідно до пункту 4.8. Положення № 530 висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги відповідні органи подають до Департаменту фінансів Міністерства оборони України в 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів.

Якщо документів, необхідних для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, немає, уповноважений орган письмово повідомляє заявника та в разі необхідності надає допомогу в їх оформленні.

Згідно із абзацом першим пункту 4.10. Положення №530 Департамент фінансів Міністерства оборони України доводить рішення головного розпорядника коштів про виплату одноразової грошової допомоги до розпорядників коштів другого ступеня, обласних військових комісаріатів, військових частин та здійснює переказ коштів на реєстраційні рахунки (в установах Державного казначейства України) розпорядників коштів другого ступеня, обласних військових комісаріатів, військових частин, які фінансуються через Департамент фінансів Міністерства оборони України.

Крім цього, наказом Міністерства оборони України від 26 жовтня 2016 року № 564 «Про затвердження Положення про Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2016 р. за № 1497/29627, затверджено Положення про Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яке визначає основні функції, завдання, повноваження Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - Комісія), а також порядок організації її роботи (далі - Положення №564).

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ «Основні завдання та функції Комісії» Положення №564 основними завданнями Комісії є вивчення документів та прийняття рішень про призначення (відмову у призначенні) одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та компенсаційних сум військовослужбовцям, які стали інвалідами, членам сімей військовослужбовців, які загинули під час виконання обов'язків військової служби у складі національного контингенту чи національного персоналу, а також в інших окремих випадках, передбачених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН та постановою Кабінету Міністрів України від 05 травня 1994 року № 290 "Про затвердження Положення про порядок виплати компенсаційних сум військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які стали інвалідами, членам сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, які загинули під час виконання обов'язків військової служби чи служби в органах внутрішніх справ у складі національного контингенту чи національного персоналу, а також в інших окремих випадках".

Отже, з системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що повноваженнями щодо прийняття рішення про виплату чи про відмову у виплаті одноразової допомоги наділений виключно розпорядник бюджетних коштів - Міністерство оборони України, і таке рішення приймається тільки після надходження від Департаменту фінансів Міністерства оборони України належним чином оформлених відповідних документів для вирішення питання про виплату такої допомоги, які, у свою чергу, оформляє та подає в Департамент фінансів Міністерства оборони України обласний військовий комісар разом із висновком щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі №806/694/16, від 10 квітня 2018 року у справі № 822/6069/15.

За таких обставин, розгляд заяви позивача про призначення та виплату грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності із доданими до неї документами відбувся без дотримання процедури, визначеної Порядком № 975 та Наказом № 530, оскільки документи щодо отримання одноразової грошової допомоги позивачем до Міністерства оборони України не направлялись і відповідно будь-яке рішення з даного питання Міністерством оборони України не приймалося, а Київський обласний військовий комісаріат, вчиняючи дії щодо повернення заяви позивача, діяв з перевищенням законодавчо визначених повноважень.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимога позивача у частині визнання протиправними дій Київського обласного військового комісаріату щодо повернення заяви із доданими до неї документами про призначення та виплату грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності ОСОБА_2 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Київського обласного військового комісаріату подати висновок та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги з дотриманням вимог Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", суд зазначає таке.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Як було вище зазначено судом, згідно із абзацом сьомим пункту 4.7. Положення № 530 документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву), оформляє та подає в Департамент фінансів Міністерства оборони України обласний військовий комісар за місцем проживання цих осіб.

Також, відповідно до пункту 4.8. Положення № 530 висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги відповідні органи подають до Департаменту фінансів Міністерства оборони України в 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Абзацом 2 частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Крім цього, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Натомість, у цій справі, Київський обласний військовий комісаріат не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, коли особа, яка звернулась із відповідною заявою про призначення одноразової грошової допомоги, є військовослужбовцем та інвалідом у зв'язку із захворюваннями, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії та має докази про причини та обставини наявного захворювання. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача-1 у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати Київський обласний військовий комісаріат оформити та подати висновок та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів - Міністерству оборони України про виплату ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги з дотриманням вимог Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей".

Щодо вимоги позивача про зобов'язання Міністерства оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги в установленому законом порядку, суд звертає увагу позивача на тому, що пунктом 12 Порядку №975 передбачено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

При цьому, як зазначено судом вище, згідно із пунктом 13 Порядку №975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Отже, прийняття відповідного рішення про виплату чи про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги здійснюється розпорядником бюджетних коштів - Міністерством оборони України лише за умови надходження від Департаменту фінансів Міністерства оборони України належним чином оформлених відповідних документів для вирішення питання про виплату такої допомоги.

У зв'язку з цим, на думку суду, вимога позивача про зобов'язання Міністерства оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги в установленому законом порядку, є передчасною та не підлягає задоволенню, оскільки права позивача у цій частині не порушені.

Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

При цьому суд, обираючи спосіб захисту порушеного права, звертає увагу на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, а рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Також, згідно із частиною першою, другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип "належного урядування" покладає на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

Також, відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства" ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM" № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

За змістом положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, а саме без проявлення неупередженості; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє певні дій чи утримується від їх вчинення.

Порушення хоча б одного із зазначених вище критеріїв є підставою для визнання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень протиправними.

На виконання цих вимог відповідачем-1, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своєї позиції стосовно відсутності права на призначення позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду у зв'язку із захворюваннями, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Більш того, саме завдяки правовій позиції, обраній відповідачем-1, позивач був позбавлений можливості на належний розгляд документів про призначення одноразової грошової допомоги як інваліду першої групи та отримання такої грошової допомоги.

Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі також зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у ході розгляду справи, у тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

При цьому суд бере до уваги, що позивач є інвалідом першої групи та відповідно є особою, яка першочергово та невідкладно потребує судового захисту, який має бути ефективним та результативним.

Враховуючи, що подані позивачем документи про призначення та виплати одноразової грошової допомоги повернуті позивачу безпідставно, суд зауважує, що подача документів позивачем до Київського обласного військового комісаріату після набрання законної сили судовим рішенням має відбуватись самостійно, а не через об'єднаний міський військовий комісаріат, у зв'язку з чим позивачу необхідно невідкладно після набрання законної сили судовим рішенням у даній справі направити до Київського обласного військового комісаріату необхідні документи поштовим відправленням цінним листом з описом вкладення.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як встановлено судом, позивач відповідно до пункту 9 статті 5 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на момент звернення до суду) звільнений від сплати судового збору, витрати позивача, пов'язані з залученням свідків та проведенням експертиз також відсутні, отже, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідачів не підлягають.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Приймаючи до уваги обставини справи суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача-1, який є суб'єктом владних повноважень, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, з таким розрахунком, щоб суб'єкт владних повноважень мав реальну можливість виконати судове рішення у визначений законом і цим рішенням спосіб з урахуванням об'єктивних обставин.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 250, 255, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Визнати протиправними дії Київського обласного військового комісаріату щодо повернення заяви ОСОБА_2 та доданих до неї документів про призначення та виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

3.Зобов'язати Київський обласний військовий комісаріат (ідентифікаційний код 07910662, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вулиця Артема, будинок 59) оформити та подати висновок та додані до нього документи розпорядникові бюджетних коштів - Міністерству оборони України щодо призначення ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований за адресою: 07400, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення інвалідності І групи у зв'язку з захворюваннями, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

4.В частині позовних вимог до Міністерства оборони України у задоволенні позову відмовити.

5.Встановити для Київського обласного військового комісаріату строк для надання суду звіту про виконання судового рішення - два місяці з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного тексту рішення - 27.06.2018 р.

Суддя Кушнова А.О.