Рішення № 75224714, 11.07.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

11 липня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1271/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

05 травня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі – відповідач), в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо припинення виплати пенсії з 01.01.2018;

- зобов’язати відповідача виплатити заборгованість з січня 2018 року по день прийняття рішення про поновлення виплат (а.с.3-4).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, знаходиться на обліку у відповідача як пенсіонер, отримував пенсію за віком, яка є єдиним джерелом існування, до лютого 2018 року, однак з лютого 2018 року виплата пенсії була припинена. Фактичним місцем проживання/перебування позивача є Луганська область, м.Кремінна, вул.Побєди,1. Офіційного повідомлення від відповідача про причини припинення пенсійних виплат до нього не надходило. Позивач вважає, що припинення виплати раніше призначеної пенсії є протиправним, оскільки відповідач припинив виплату пенсії з підстав, не передбачених ст.49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а тому просив задовольнити його вимоги в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 22.05.2018 за вхідним реєстраційним номером 12094/2018 надав відзив на позовну заяву від 18.05.2018 №8828/08 (а.с.24-28), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що відповідно до особистої заяви від 28.10.2015 позивача взято на облік з 01.08.2014 за даними електронної пенсійної справи, як особи, що переміщена з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції. Розпорядженням від 13.11.2015 №705 позивачу з 01.08.2014 призначено пенсію за віком довічно. На підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Управління соціального захисту населення Кремінської районної державної адміністрації Луганської області від 31.01.2018 виплату пенсії припинено з 01.02.2018. Позивач по теперішній час з документами щодо поновлення виплати пенсії до пенсійного органу не звертався.

Відповідач зазначає, що позивач вважається таким, що повернувся до покинутого місця постійного проживання на непідконтрольній Україні території, у зв’язку з чим виплата пенсії йому була призупинена відповідно до п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365. За таких обставин підстави призупинення виплати пенсії повністю узгоджуються з п.5 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», а тому, на думку відповідача, він діяв правомірно.

При цьому, як зазначає відповідач, окремого рішення про призупинення виплати пенсії з 01.02.2018 не приймав. Призупинення виплати пенсії позивачу на його особистий рахунок, відкритий у АТ «Ощадбанк» з 01.02.2018, відбулось автоматично без прийняття окремого рішення. Для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно звернутись до відповідача з відповідними документами. На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 05.05.2018 відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.1-2).

Ухвалою суду від 05.05.2018 зупинено провадження до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № Пз/9901/20/18 (№805/402/18) (а.с.13).

Ухвалою суду від 22.06.2018 за клопотанням ОСОБА_1 поновлено провадження у справі (а.с.52).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77,90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, є громадянином України, паспорт серії СТ211276, виданий 02.09.2010 Перевальським РВ УМВС України у Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6,7).

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується довідкою управління Пенсійного фонду в Перевальському районі Луганської області від 02.01.2015 №19/15-21 та матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 (а.с.8, 29-41).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 28.10.2015 №915012706 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: Луганська область, м.Кремінна, вул.Щорса, буд.4 (зворотній бік а.с.34).

На виконання ухвали суду від 05.05.2018 Управління праці та соціального захисту населення Кремінської райдержадміністрації надало інформацію, в якій зазначило, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні як внутрішньо переміщена особа з 28.10.2015. У єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб зазначена адреса фактичного місця проживання/перебування ОСОБА_1: вул.Затишна, буд.4, смт.Красноріченське, Кремінський район, Луганська область. На даний час місце фактичного місця проживання/перебування громадянина не підтверджується відповідно до актів обстеження матеріально-побутових умов сім’ї, складених депутатом Красноріченської селищної ради. Рішення про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 не приймалось (а.с.22).

Згідно заяви від 28.10.2015 ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду в Кремінському районі Луганської області, в подальшому внаслідок реорганізації – в Рубіжанському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області, отримував пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на підставі електронної пенсійної справи (а.с.32). Нарахування пенсії відбувалося на поточний рахунок №26258000226743 установи в АТ «Ощадбанк», відкритий на ім’я позивача, що підтверджується його заявою від 28.10.2015 (а.с.41).

Як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, виплату пенсії з 01.02.2018 призупинено автоматично згідно рішення комісії, з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, управління соціального захисту населення Кремінської районної державної адміністрації Луганської області від 31.01.2018. При цьому підставою призупинення відповідач у відзиві зазначив – повернення позивача до покинутого місяця постійного проживання на непідконтрольній Україні території та його відсутність за місцем проживання (а.с.25).

Не дивлячись на те, що у відзиві відповідач зазначив, що окремого рішення про призупинення органом Пенсійного фонду не виносилось, в матеріалах пенсійної справи позивача міститься розпорядження Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 02.02.2018 про призупинення виплати пенсії позивачу з 01.02.2018 до з’ясування (а.с.38).

З тексту вказаного розпорядження вбачається, що підставою для призупинення виплати пенсії позивачу стало рішення комісії.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Згідно з наявного у матеріалах справи розпорядження органу Пенсійного фонду України від 02 лютого 2018 року виплата пенсії позивачу з 01.02.2018 була призупинена до з’ясування у зв'язку з рішенням комісії (а.с.38).

В самому витязі з протоколу комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Управління соціального захисту населення Кремінської районної державної адміністрації Луганської області №77 від 31.01.2018 зазначено, що соціальні виплати не призначати згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 (а.с.39-зворотній бік).

Лише у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що підставою для призупинення виплати стало те, що позивач нібито повернувся до покинутого місяця постійного проживання на непідконтрольній Україні території та його відсутність за місцем проживання.

Водночас Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як відсутність пенсіонера за місцем фактичного проживання та його повернення до покинутого місця постійного проживання на непідконтрольній Україні території.

Посилання відповідача на те, що призупинення виплати пенсії є правомірним і відповідає вимогам п.5 ч.1 ст.49 Закон №1058-ІV, оскільки відбулось на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, що можливо віднести до «в інших випадках, передбачених законом», суд вважає неприйнятними з наступних підстав.

Так за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас суд зазначає, що повернення до покинутого місяця постійного проживання на непідконтрольній Україні території та відсутність пенсіонера за місцем проживання не є передбаченою Законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності ( п. 25 рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 лютого 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд вважає таку позицію необґрунтованою з огляду на наступне.

Відповідно до норм частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядження про призупинення виплати пенсії позивачу прийнято відповідачем 02.02.2018, адміністративний позов ОСОБА_1 надіслав поштою і отриманий судом 05.05.2018, тобто позов поданий в межах шестимісячного строку, встановленого ч.2 ст.122 КАС України.

Аналізуючи вказані вище норми права та оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті розпорядження від 02.02.2018 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 діяв не на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на те, що на момент звернення з адміністративним позовом до суду позивачу не було відомо про розпорядження Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 02 лютого 2018 року про призупинення виплати пенсії до з'ясування, суд, вважає за необхідне застосувати ч.2 ст.9 КАС України, вийти за межі позовних вимог і визнати протиправним зазначене розпорядження, оскільки саме розпорядження, а не бездіяльність, як просив позивач, створює відповідні правові наслідки.

Ефективним захистом порушених прав позивача є поновлення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1, починаючи з 01.02.2018, оскільки як вбачається з інформації наданої відповідачем від 11.07.2018 №11991/08 позивачу призупинено і нарахування, і виплату пенсії саме з 01.02.2018 (а.с.59). За таких обставин суд вважає доцільним самостійно обрати належний спосіб захисту порушених прав позивача з урахуванням ч.2 ст.5 КАС України.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

За інформацією відповідача остання виплата пенсії позивачу була проведена у січні 2018 року у розмірі 3689,62 грн. (а.с.59). Таким чином сума стягнення за один місяць складає 3689,62грн.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб’єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 05.05.2018 відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі у розмірі 704,80 грн. (а.с.1-2).

Станом на дату розгляду справи по суті судовий збір не сплачений, а тому підлягає стягненню даним рішенням суду до Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, позивачу необхідно відшкодувати 352,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Викладені з цього приводу заперечення відповідача суд вважає неприйнятними, оскільки відшкодування понесених судових витрат не ставиться в залежність наявності або відсутності на це коштів у сторони, з якої присуджується таке відшкодування.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 02 лютого 2018 року про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року до з’ясування.

Зобов’язати Рубіжанське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93009, Луганська область, м.Рубіжне, вул.Студентська, буд.35 А, код ЄДРПОУ 41245565) відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94300, АДРЕСА_1) призначеної йому пенсії за віком з 01 лютого 2018 року.

Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 3689 (три тисячі шістсот вісімдесят дев’ять) гривень 62 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94300, АДРЕСА_1) ) на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) суму судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93009, Луганська область, м.Рубіжне, вул.Студентська, буд.35 А, код ЄДРПОУ 41245565) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94300, АДРЕСА_1) відшкодування судових витрат у розмірі 352 (триста п’ятдесят дві) гривні 40 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя ОСОБА_2