Рішення № 75223279, 10.07.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2018 р. Справа№805/3157/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до управління соціального захисту населення Селидівської міської ради

про визнання протиправними дій щодо відмови згідно повідомлення за № 765 від 05.04.2018 року в поновленні виплати допомоги при народженні ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, уродженки м. Миколаїв Миколаївської області, скасування повідомлення за № 765 від 05.04.2018 року та зобов'язання поновити виплату допомоги при народженні ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, уродженки м. Миколаїв Миколаївської області з 01.05.2016 року

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління соціального захисту населення Селидівської міської ради про визнання протиправними дій щодо відмови згідно повідомлення за № 765 від 05.04.2018 року в поновленні виплати допомоги при народженні ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, уродженки м. Миколаїв Миколаївської області, скасування повідомлення за № 765 від 05.04.2018 року та зобов'язання поновити виплату допомоги при народженні ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, уродженки м. Миколаїв Миколаївської області з 01.05.2016 року.

Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року в неї та її чоловіка у місті Миколаєві Миколаївської області народилася дитина ОСОБА_2, тому вона знаходилася на обліку в УСЗН Корабельного району м. Миколаєва як отримувач виплат при народженні дитини. Через зняття з обліку виплата допомоги припинена з 01.05.2016 року.

З 13.02.2018 року позивач з дочкою знаходиться на обліку як внутрішньо переміщена особа в управлінні соціального захисту населення Селидівської міської ради.

13.02.2018 року позивач звернулася до відповідача з заявою про поновлення виплат допомоги при народженні дитини в зв'язку з їх недоотриманням в повному обсязі, проте повідомленням № 765 від 05.04.2018 року їй було відмовлено через те, що заява про поновлення виплат надійшла пізніше ніж 12 місяців після припинення виплат.

З зазначених підстав вважає дії відповідача щодо відмови у поновленні соціальних виплат протиправними та такими, що порушують її конституційні права.

Ухвалою суду від 10 травня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено до судового засідання на 29 травня 2018 року.

Ухвалою суду від 29 травня 2018 року відкладено розгляд справи на 22 червня 2018 року в зв'язку з нез'явленням представника відповідача в судове засідання та ненадання відзиву на позов.

22 червня 2018 року відкладено розгляд справи на 10 липня 2018 року.

Позивач в судове засідання не з'явилася, просила слухати справу без її участі про що зазначила у позовній заяві (а.с. 6).

Відповідачем надано письмові заперечення (а.с. 31-32). В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що позивач звернулася з заявою про поновлення виплат при народженні дитини поза межами строку, встановленого п. 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2001р. № 1751 у зв'язку з чим, рішенням № 765 від 05.04.2018 року позивачу відмовлено в поновленні виплат державної допомоги при народженні дитини.

Наголошує, що дії управління не суперечать чинному законодавству, тому просив відмовити в позові ОСОБА_1 в повному обсязі.

Клопотанням від 18.06.2018 року відповідач просив розглянути справу за відсутності його представника (а.с. 36).

Відповідно до положень статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача у відповідності до норм законодавства повідомлено про наявність позову щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_4 (а.с. 13). Згідно паспортних даних позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13 звор.бік).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 у позивача з її чоловіком ІНФОРМАЦІЯ_1 року в місті Миколаєві народилася дочка ОСОБА_2 (а.с. 7).

Сторонами не спростовується, що ОСОБА_1 знаходилася на обліку в УСЗН Корабельного району м. Миколаєва та отримувала допомогу при народженні дитини до 01 травня 2016 року.

Як вбачається з атестату Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради допомогу при народженні дитини ОСОБА_1 виплачено до 30 квітня 2016 року (а.с. 33).

Позивач та її дитина фактично перемістилися до м. Селидове. Згідно довідок від 13.02.2018 року позивача та її дочку взято на облік як внутрішньо переміщених осіб у м. Селидове Донецької області (а.с. 10-11).

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що 13 лютого 2018 року позивач звернулася до УСЗН Селидівської міської ради з заявою про призначення допомоги при народженні дитини.

Рішенням відповідача - повідомленням від 05 квітня 2018 року відмовлено у поновленні виплат допомоги тому, що виплата допомоги при народженні дитини поновлюється у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною звернулася протягом дванадцяти місяців після припинення виплати (а.с. 9). Виплата допомоги позивачу припинена з 01 травня 2016 року.

Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо відмовити в призначенні допомоги при народженні дитини на дату звернення, суд виходить з наступного.

В силу положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи (а тому і органи та посадові особи пенсійного фонду України, як органи виконавчої влади), зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», громадяни України, в сім'ях, яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Статтею 10 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» визначено, що допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.

Відповідно до частини сьомої та дев'ятої статті 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.

Умови призначення і виплати державної допомоги та перелік документів, необхідних для її призначення, визначено цим Законом та Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок № 1751).

Так, відповідно пункту 13 Порядку №1751 допомога при народженні дитини, яка народилась після 08 квітня 2011 року, надається в сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, - на першу дитину; кратній 60 розмірам прожиткового мінімуму,- на другу дитину і т.д. Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомоги на першу дитину виплачується протягом 24 місяців, на другу дитину - 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину - 72 місяців рівними частинами.

Як встановлено судом і не заперечується сторонами, з заявою про призначення одноразової державної допомоги при народженні дитини позивач вперше звернулася до УСЗН з додержанням встановленого законом строку, надавши до неї повний перелік необхідних документів і ця допомога їй була призначена.

З пункту 13 Порядку №1751 вбачається, що виплата допомоги припиняється у разі:

- позбавлення отримувача допомоги батьківських прав;

- відмови отримувача допомоги від виховання дитини;

- нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини;

- відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав;

- тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання, крім дітей, які народилися під час перебування матері в слідчому ізоляторі або установі виконання покарань за умови перебування дитини разом з матір'ю;

- припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини;

- перебування отримувача допомоги у місцях позбавлення волі за рішенням суду;

- усиновлення дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування;

- смерті дитини;

- смерті отримувача допомоги.

Виплата допомоги припиняється з місяця, що настає за місяцем, в якому виникли зазначені обставини, за рішенням органу, який призначив допомогу.

Виплата допомоги поновлюється у випадках, передбачених абзацами двадцятим-двадцять сьомим, двадцять дев'ятим і тридцятим цього пункту, у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною (один з батьків дитини, опікун), звернулася протягом дванадцяти місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою.

Таким чином, дванадцятимісячний строк звернення про поновлення виплати допомоги встановлюється у випадку припинення виплати лише з вищезазначених підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу припинено виплату допомоги не з причин, встановлених пунктом 13 Порядку №1751.

Таким чином, ОСОБА_1 відповідачем протиправно припинено виплату допомоги, без прийняття відповідного рішення з зазначенням обґрунтованої причини такого припинення, а дванадцятимісячний строк для подачі заяви про поновлення виплати допомоги не застосовується.

Суд наголошує, що позивач і її дитина є громадянами України, тобто, мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, до з'ясування за списками СБУ. Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Позивач має право на отримання державної допомоги при народженні дитини. Реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Крім того, позивачем заявлений позов в інтересах малолітньої дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Таким чином, право позивача на отримання допомоги при народженні дитини є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, відповідач не довів правомірність своєї відмови у поновленні ОСОБА_1 виплати допомоги при народженні дитини, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову і поновлення виплати допомоги по народженню дитини з дати припинення, а саме з 05 травня 2016 року.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про визнання протиправними дій щодо відмови згідно повідомлення за № 765 від 05.04.2018 року в поновленні виплати допомоги при народженні ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, уродженки м. Миколаїв Миколаївської області, скасування повідомлення за № 765 від 05.04.2018 року та зобов'язання поновити виплату допомоги при народженні ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, уродженки м. Миколаїв Миколаївської області з 01.05.2016 року.

За вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України У виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

З огляду на викладене, на підставі положень Конституції України, ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВІРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації відповідно паспорта громадянина України: 86100, АДРЕСА_1; місце фактичного проживання/перебування згідно довідки від 13 лютого 2018 р. № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи: 85400, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2) до управління соціального захисту населення Селидівської міської ради (місцезнаходження згідно даний з ЄДР: 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Пушкіна, 8, код ЄДРПОУ 25953988) про визнання протиправними дій щодо відмови згідно повідомлення за № 765 від 05.04.2018 року в поновленні виплати допомоги при народженні ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, уродженки м. Миколаїв Миколаївської області, скасування повідомлення за № 765 від 05.04.2018 року та зобов'язання поновити виплату допомоги при народженні ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, уродженки м. Миколаїв Миколаївської області з 01.05.2016 року - задовольнити.

Визнати протиправними дії управління соціального захисту населення Селидівської міської ради щодо відмови згідно повідомлення за № 765 від 05.04.2018 року в поновленні виплати допомоги при народженні ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, уродженки м. Миколаїв Миколаївської області.

Скасувати повідомлення управління соціального захисту населення Селидівської міської ради від 05.04.2018 року № 765 про відмову в наданні державної допомоги.

Зобов'язати управління соціального захисту населення Селидівської міської ради поновити нарахування та виплату допомоги ОСОБА_1 при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, уродженки м. Миколаїв Миколаївської області з 01.05.2016 року.

Стягнути з управління соціального захисту населення Селидівської міської ради (код ЄДРПОУ 25953988) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) судові витрати з судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 11 липня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Голубова Л.Б.