Постанова № 75215706, 05.07.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА

МСП-03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А

Справа № 754/8677/16-ц Головуючий в І інстанції:Лісовська О.В.

апеляційне провадження № 22-ц/796/920/2017 Доповідач Заришняк Г.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розглядуцивільних справ:

Головуючого - Заришняк Г.М.

Суддів - Андрієнко А.М., Мараєвої Н.Є.

при секретарі - Ткаченко І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, діючого в інтересах ОСОБА_2, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 листопада 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу , -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу.

В обґрунтування позову вказував на те, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 26 серпня 2014 року був укладений договір позики, відповідно до умов якого позивач передав відповідачеві грошові кошти у розмірі 202 500 грн., що еквівалентно 15 000 доларів США, а позичальник зобов'язувався повернути вказані кошти не пізніше 26 лютого 2015 року, що підтверджується відповідною розпискою.

Посилаючись на те, що відповідач в зазначені в розписці строки не повернув грошові кошти, просив задовольнити позов та стягнути з відповідача на користь позивача борг за договором позики у розмірі 566 391 грн. 94 коп., який складається з: 15 000 доларів США, що еквівалентно 375 000 грн., 3% річних у розмірі 17 278 грн., та інфляційних втрат в розмірі 174 113 грн. 58 коп.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 листопада 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.

Відповідач та його представник проти апеляційної скарги заперечували, вважаючи рішення суду законним, а після повернення справи з експертної установи без виконання ухвали Апеляційного суду міста Києва у зв»язку з несплатою відповідачем вартості судової почеркознавчої експертизи в судове засідання не з'явилися, доказів щодо поважності причин неявки в суд не надали, тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача ОСОБА_3 на підставі зібраних у справі доказів.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 26 серпня 2014 року відповідачем ОСОБА_3 була видана позивачу ОСОБА_2 розписка про отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 202 500 грн., що еквівалентно 15 000 доларів США, на період до 26 лютого 2015 року.

Факт передачі грошей підтверджується наданою відповідачем позивачу вказаною розпискою від 26 серпня 2014 року, що також було встановлено і судом першої інстанції. Згідно цієї розписки відповідач зобов'язався повернути позивачу зазначену суму позики в строк до 26 лютого 2015 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що розписка, видана відповідачем позивачеві є лише документом, що підтверджує отримання грошових коштів, а не правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, оскільки не містить в собі жодних зобов'язань.

Проте колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України при розгляді справи № 6-996цс17 від 13 грудня 2017 року, і яка в силу ч.4 ст. 263 ЦПК України враховується судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору позики) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції, про те, що розписка, видана відповідачем позивачеві є лише документом, що підтверджує отримання грошових коштів, а не правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, оскільки не містить в собі жодних зобов'язань, є помилковим.

Крім того, ч. ч. 2, 3 ст. 545 ЦК України визначено, що якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Таким чином наявність боргової розписки у позивача підтверджує факт не виконання відповідачем своїх боргових зобов'язань.

Правовий аналіз ст. 545 ЦК України дає підстави вважати, що держатель оригіналу боргового документа є належним кредитором у зобов'язанні, на підтвердження виникнення якого наданий такий документ.

Отже, враховуючи наведені положення цивільного закону, до виконання боржником свого обов'язку борговий документ знаходиться у кредитора. Тому, заявляючи позов про стягнення боргу, кредитор на підтвердження заявлених вимог за загальним правилом доказування повинен подати суду борговий документ, на підставі якого він просить суд провести стягнення.

Оригінал боргової розписки знаходиться у позикодавця, був наданий для огляду суду апеляційної інстанції представником позивача. Вказана обставина свідчить про невиконання відповідачем ОСОБА_3 зобов'язання щодо повернення боргу.

Статтею 533 ЦК України визначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про відсутність у відповідача перед відповідачем боргових зобов'язань, в зв'язку з чим рішення суду в частині стягнення суми боргу та трьох процентів річних підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині та стягнення суми боргу в розмірі 375000 грн., що еквівалентно за офіційним курсом НБУ станом на 06.06.2016 р. - 15 000 доларам США, а також 3% річних в розмірі 17 278 грн. 36 коп., а всього 392 278 грн. 36 коп.

Звертаючись до суду з позовом, позивач також просив стягнути на його користь інфляційні втрати, передбачені ст. 625 ЦПК України.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті гривні, то норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у гривні.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції пощириються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

За змістом ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Заперечуючи проти позову відповідач ОСОБА_3, зазначав про те, що він з позивачем не перебуває в жодних договірних стосунках і що він не писав розписку про отримання ним суми боргу.

З матеріалів справи слідує, що ухвалами Деснянського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2016 р. та від 20 лютого 2017 р. судом першої інстанції двічі призначалися по справі судові почеркознавчо - хімічні експертизи, проведення яких доручалося Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, однак ухвали суду були повернуті без виконання через відсутність необхідних матеріалів та несплату вартості експертизи відповідачем, що підтверджуються повідомленнями експертної установи від 22 лютого 2017 року та від 15 червня 2017 року.

Крім того, за клопотанням відповідача ухвалою суду апеляційної інстанції від 22 березня 2018 року була призначена по справі судова почеркознавча експертиза щодо з'ясування написання боргової розписки відповідачем ОСОБА_3, на підставі ухвали суду від 21 лютого 2018 року були витребувані з Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України оригінали вільних зразків почерку та підпису колишнього працівника ОСОБА_3, необхідні для проведення вказаної експертизи.

Разом з тим, 08 травня 2018 року дана цивільна справа була повернута з експертної установи з листом від експертів про повернення ухвали суду від 22 березня 2018 року без виконання в зв'язку з несплатою відповідачем ОСОБА_3 вартості проведення експертизи.

11 травня 2018 року від ОСОБА_3 надійшло нове клопотання про призначення в даній справі судової почеркознавчої експертизи для визначення написання ОСОБА_3 боргової розписки про отримання ним коштів в розмірі 202 500 грн., що в еквіваленті по курсу НБУ становить 15 000 доларів США.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач вказував на те, що ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2018 року вказана справа вже направлялась до Незалежного інституту судових експертиз, проте ним вже попередньо була оплачена сума проведення такої експертизи в Київському науково-дослідному інституті судових експертиз та виконано всі умови щодо надання додаткових матеріалів для проведення експертизи, окрім того вартість проведення почеркознавчої експертизи в Незалежному інституті судових експертиз значно перевищує вартість проведення аналогічної експертизи в КНДІСЕ, просив задовольнити клопотання та призначити по справі почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституті судових експертиз.

Відповідно до ч.3 ст. 103 ЦПК України при призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза).

Представник позивача в судовому засіданні аргументовано заперечував проти обрання експертною установою саме КНДІСЕ, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_3, як колишній співробітник органів МВС України, може мати вплив на експертів. Колегія суддів, з урахуванням конкретних обставин справи, за відсутності взаємної згоди сторін щодо обрання експертної установи, обгрунтовано доручила проведення експертизи Незалежному інституту судових експертиз.

Оскільки ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2018 року вже призначена по справі судово-почеркознавча експертизи, ухвала суду не виконана, експертиза не проведена з вини відповідача, доводи ОСОБА_3 щодо його непогодження з обраною колегією суддів експертною установою належними доказами не підтверджені, тому законних підстав для повторного призначення такої ж експертизи або для заміни експертної установи колегія суддів не вбачає, а тому відмовила в задоволенні вказаного клопотання відповідача.

За змістом ч. ст. 146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Судом першої інстанції та Апеляційним судом надавалася відповідачу можливість захистити свої права належними доказами, проте відповідач ОСОБА_3, неодноразово заявляючи клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, в подальшому ухилявся від її проведення ( не сплата вартості експертизи), періодично в судові засідання не з»являвся без поважних причин, чим затягував розгляд справи, й належними та допустимим доказами не спростостував достовірність написання ним спірної розписки.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376,382 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, діючого в інтересах ОСОБА_2, - задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 листопада 2017 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2) суму боргу в розмірі 375 000 грн., що еквівалентно 15 000 доларам США, а також 3% річних в розмірі 17 278 грн. 36 коп., а всього 392 278 грн. 36 коп.

В решті позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 09 липня 2018 р.

Головуючий:

Судді: