Рішення № 7521356, 04.01.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.01.10                                                                                 Справа № 18/189пд

Суддя Корнієнко В.В., розглянувши матеріали справи за позовом публічного акціонерного товариства «Луганське регіональне управління автобусних станцій», м. Луганськ

до приватного підприємства «Лис-Авто-Транс», м. Лисичанськ Луганської області

про вирішення розбіжностей, що виникли при укладенні договору

від позивача:                    Бочаров Д.В. за дов. від 04.01.2010;

від відповідача:          Рубан І.В. за дов. від 09.09.2009.

Суть спору: позивачем заявлено вимоги про вирішення розбіжностей, що виникли при укладенні двох договорів:

-          від 01.07.2009 № 148/6 про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області на приміських маршрутах;

-          від 01.07.2009 № 17/1 про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області .

Позивач просить суд прийняти п. 3.1. договору від 01.07.2009 № 148/6 у його наступній редакції:

«Плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ складає 15 % (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20 %) від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків через каси ТОВАРИСТВА (тобто –для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касової відомості продажу квитків, що є підставою для розрахунків з ПЕРЕВІЗНИКОМ. За кошти, отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ плату у розмірі 50 % (з врахуванням ПДВ 20%).

          Плата за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ сплачується шляхом утримання ТОВАРИСТВОМ з належних останньому сум коштів отриманих в результаті продажу квитків.

          При відсутності виторгу за продаж квитків плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг сплачується ПЕРЕВІЗНИКОМ безпосередньо перед відправленням у сумі 1,50 грн. (одна гривня 50 коп.) за одне відправлення».

          Відносно договору від 01.07.2009 № 17/1 позивач просить прийняти п. 3.1. у такій редакції:

«Плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ складає 15 % (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20 %) від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків через каси ТОВАРИСТВА (тобто –для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касової відомості продажу квитків, що є підставою для розрахунків з ПЕРЕВІЗНИКОМ. За кошти, отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ плату у розмірі 50 % (з врахуванням ПДВ 20%).

          Плата за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ сплачується шляхом утримання ТОВАРИСТВОМ з належних останньому сум коштів отриманих в результаті продажу квитків».

          Одночасно з вищевказаними позовними вимогами позивач у позовній заяві заявив клопотання про поновлення строку врегулювання зазначених розбіжностей.

          Уточненнями до позовної заяви від 29.09.2009 № 1/1-131 позивач доповнив позовні вимоги вимогою про виключення із вказаних договорів пункту 2.2.10. («Обов’язок товариства: організовувати обслуговування пасажирів та водіїв згідно із затвердженим класом автостанції»), який запропоновано відповідачем у протоколі розбіжностей.

          Відповідач проти позову заперечує посилаючись на те, що позивач пропустив 20 денний строк врегулювання розбіжностей (своєчасно не передав розбіжності до суду), встановлений ч. 7 ст. 181 ГК України, і тому його (відповідача) пропозиції (щодо спірних умов договору) вважаються прийнятими.

          На підставі вказаного відповідач вважає, що спір між сторонами відсутній, провадження у справі слід припинити на підставі п. 11 ст. 80 ГГПК України.

          Щодо суті розбіжностей позивач вважає вказану позивачем у. п. 3.1. договорів плату за надання послуг (15 % від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків) необґрунтованою зазначивши, що до спірних відносин слід застосовувати Положення про взаємовідносини та відповідальність автотранспортних підприємств і обласних об’єднань автостанцій за виконання встановлених планів перевезень пасажирів і багажу і дотримання графіків руху автобусів на міжміських та приміських маршрутах, яке затверджене 11.01.1977 Міністром автомобільного транспорту УРСР, і яким встановлено плату за надання послуг у розмірі 7,5 % із загальної суми виручки за перевезення пасажирів і багажу.

          В судовому засіданні 25.12.2009 було оголошено перерву до 04.01.2010 (15.20).

          Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В:

          ТОВ «Луганське регіональне управління автобусних станцій»(позивач) є суб’єктом підприємництва, який володіє автостанціями у Луганській області та здійснює діяльність щодо надання автостанційних послуг пасажирам і перевізникам.

          Приватне підприємство «Лис-Авто-Транс»(відповідач) на підставі договорів та відповідного дозволу здійснює перевезення пасажирів на приміських, внутрішньо обласних міжміських автобусних маршрутах: Лисичанськ АС –Луганськ АС-1, Лисичанськ АС - Привілля.

          Відповідно до ст. 32 Закону України «Про автомобільний транспорт»відносини автомобільного перевізника із власником автостанцій визначаються договором, який є обов’язковим.

          Позивач листом від 15.07.2009 № 8/20-219 в зв’язку з реорганізацією запропонував відповідачу розірвати раніше укладені між ними аналогічні договори від 22.06.2009 № 17/1 та 148/6 та укласти нові договори про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області від 01.07.2009 № 17/1 та № 148/6.

          Одночасно з вказаним листом позивач направив відповідачу два екземпляри проекту договорів для підписання.

Супровідним листом (без дати) відповідач направив позивачу підписані екземпляри цих договорів з протоколами розбіжностей.

Відповідач одержав вказаний лист з договорами та протоколами розбіжностей 04.08.2009, що підтверджується штампом позивача на листі відповідача.

Розбіжності стосувалися декількох пунктів договорів в тому числі п. 2.2.10. («Обов’язок товариства: організовувати обслуговування пасажирів та водіїв згідно із затвердженим класом автостанції») та п. 3.1. яким позивач пропонував відповідачу сплачувати 15 % від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків.

Відповідач наполягав на тому, що плата повинна складати 10 % від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків, а також наполягав на доповнення договорів пунктом 2.2.10. («Обов’язок товариства-позивача: організовувати обслуговування пасажирів та водіїв згідно із затвердженим класом автостанції»).

20.08.2009 позивач склав протоколи узгодження розбіжностей та в той же день вручив їх відповідачу під розписку.

26.08.2009 відповідач повернув вказані протоколи узгодження розбіжностей позивачу непідписаними.

Сторони не змогли самостійно врегулювати вказані розбіжності (інші розбіжності сторонами були врегульовані).

З урахуванням уточнень позовних вимог позивач просить суд виключити із вказаних договорів пункт 2.2.10. («Обов’язок товариства: організовувати обслуговування пасажирів та водіїв згідно із затвердженим класом автостанції»), який запропоновано відповідачем у протоколі розбіжностей, а також прийняти п. 3.1. договору від 01.07.2009 № 148/6 у його (позивача) наступній редакції:

«Плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ складає 15 % (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20 %) від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків через каси ТОВАРИСТВА (тобто –для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касової відомості продажу квитків, що є підставою для розрахунків з ПЕРЕВІЗНИКОМ. За кошти, отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ плату у розмірі 50 % (з врахуванням ПДВ 20%).

          Плата за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ сплачується шляхом утримання ТОВАРИСТВОМ з належних останньому сум коштів отриманих в результаті продажу квитків.

          При відсутності виторгу за продаж квитків плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг сплачується ПЕРЕВІЗНИКОМ безпосередньо перед відправленням у сумі 1,50 грн. (одна гривня 50 коп.) за одне відправлення».

          Відносно договору від 01.07.2009 № 17/1 позивач просить прийняти п. 3.1. у такій редакції:

«Плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ складає 15 % (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20 %) від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків через каси ТОВАРИСТВА (тобто –для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касової відомості продажу квитків, що є підставою для розрахунків з ПЕРЕВІЗНИКОМ. За кошти, отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ плату у розмірі 50 % (з врахуванням ПДВ 20%).

          Плата за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ сплачується шляхом утримання ТОВАРИСТВОМ з належних останньому сум коштів отриманих в результаті продажу квитків».

          А так як позивач займає монопольне становище на ринку автостанційних послуг у Луганській області, він не може застосовувати різні ціни чи різні умови до рівнозначних угод без об’єктивно визначених на те причин. В іншому випадку такі дії позивача будуть порушувати положення Закону України «Про захист економічної конкуренції».

          Позивач також вказав, що визначена ним плата за надання послуг є виправданою та справедливою, ґрунтується на підставах економічного розрахунку і застосовується до всіх перевізників, з якими ним укладені господарські договори.

          Щодо пункту 2.2.10. («Обов’язок товариства-позивача: організовувати обслуговування пасажирів та водіїв згідно із затвердженим класом автостанції») позивач зазначив, що діючим законодавством не встановлено порядку присвоєння класів автостанціям, і на даний час ці класи автостанціям не надаються; тому вказана умова не повинна включатися у договори.

          Відповідач проти позову заперечує посилаючись на те, що позивач пропустив 20 денний строк врегулювання розбіжностей (своєчасно не передав розбіжності до суду), встановлений ч. 5 ст. 181 ГК України, і тому його пропозиції (щодо спірних умов договору) вважаються прийнятими відповідно до ч. 7 ст. 181 ГК України.

          На підставі вказаного відповідач вважає, що спір між сторонами відсутній, провадження у справі слід припинити на підставі п. 11 ст. 80 ГГПК України.

          Щодо суті розбіжностей позивач вважає вказану позивачем у. п. 3.1. договорів плату за надання послуг (15 % від реалізації проїзних квитків) необґрунтованою зазначивши, що до спірних відносин слід застосовувати Положення про взаємовідносини та відповідальність автотранспортних підприємств і обласних об’єднань автостанцій за виконання встановлених планів перевезень пасажирів і багажу і дотримання графіків руху автобусів на міжміських та приміських маршрутах, яке затверджене 11.01.1977 Міністром автомобільного транспорту УСРСР, яким встановлено плату за надання послуг у розмірі 7,5 % із загальної суми виручки за перевезення пасажирів і багажу.

          Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню за таких підстав:

Згідно ст. 32 Закону України «Про автомобільний транспорт»відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором.

Таким чином, укладення вказаного договору між сторонами за позовом є обов’язковим.

Рішенням адміністративної колегії Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.08.2006 № 391 встановлено, що позивач займає монопольне становище на ринку обов’язкових автостанційних послуг, що надаються перевізникам.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин.

Між позивачем та суб'єктами господарювання –іншими перевізниками на 2009 р. укладені договори, аналогічні договору щодо якого заявлено позовні вимоги.

Згідно вказаним договорам (їх копії залучені до матеріалів справи) плата перевізника позивачу за послуги складає 15 % виторгу від продажу квитків на перевезення пасажирів.

Таким чином, з метою недопущення зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку позивач повинен застосовувати однакові ціни та однакові умови до рівнозначних угод.

До реорганізації позивача між сторонами за позовом діяли аналогічні договори від 22.06.2009 № 17/1 та 148/6, якими передбачена плата за послуги у розмірі 15 % виторгу від продажу квитків на перевезення пасажирів та 50 % виторгу від продажу квитків на перевезення багажу.

Тобто відповідач первісно погодився на вказані умови але потім чомусь змінив свою думку.

Обґрунтованість доводів позивача підтверджується калькуляцією позивача собівартості квитків на перевезення пасажирів та на перевезення багажу.

Пункт 2.2.10. («Обов’язок товариства: організовувати обслуговування пасажирів та водіїв згідно із затвердженим класом автостанції»), який запропоновано відповідачем у протоколах розбіжностей, не підлягає включенню у договори, так як діючим законодавством не встановлено порядку присвоєння класів автостанціям, і на даний час ці класи автостанціям не надаються.

Доводи відповідача про пропущення позивачем 20 денного строку врегулювання розбіжностей, встановленого ч. 5 ст. 181 ГПК України, не приймаються судом до уваги за таких підстав:

Згідно ч. 5 ст. 181 ГК України сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Позивач одержав протоколи розбіжностей від відповідача 04.08.2009, що підтверджується матеріалами справи та визнано сторонами за позовом.

20.08.2009 позивач склав протоколи узгодження розбіжностей та в той же день вручив їх відповідачу під розписку.

Позивач зазначив, що відповідач обіцяв підписати ці протоколи в редакції позивача, тому до повернення підписаних протоколів не звертався до суду.

26.08.2009 відповідач повернув вказані протоколи узгодження розбіжностей позивачу непідписаними.

27.08.2009 позивач пред’явив позов до відповідача за яким порушено дану справу, про що є відмітка на позовній заяві.

Таким чином, позивач пред’явив позов на 23-тий день після одержання протоколів розбіжностей.

Однак, позивач порушив двадцятиденний строк, встановлений ч. 5 ст. 181 ГК України з вини самого відповідача, який повернув позивачу протоколи узгодження розбіжностей вже після закінчення встановленого законом 20 денного строку (відповідач повернув протоколи 26.08.2009, а 27.08.2009 позивач пред’явив позов).

За таких обставин, враховуючи, що зазначений строк пропущено позивачем з вини відповідача, а позивач розраховував на досудове врегулювання спору, суд не застосовує наслідки, передбачені ч. 7 ст. 181 ГК України.

Доводи відповідача про застосування до спірних відносин Положення про взаємовідносини та відповідальність автотранспортних підприємств і обласних об’єднань автостанцій за виконання встановлених планів перевезень пасажирів і багажу і дотримання графіків руху автобусів на міжміських та приміських маршрутах, яке затверджене 11.01.1977 Міністром автомобільного транспорту УРСР, не приймаються судом до уваги, так як вказане Положення втратило чинність в зв’язку з прийняттям Тимчасового положення про взаємовідносини автотранспортних підприємств з обласними об’єднаннями автостанцій при перевезеннях пасажирів і багажу, затвердженого рішенням колегії Мінавтотранс УРСР від 29.04.1988 № 72.

В свою чергу вказане Тимчасове положення втратило чинність на підставі п. 3 наказу Міністерства транспорту України від 28.08.2001 № 565.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 24 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»враховуючи положення ч. 3 ст. 84 ГПК, у спорі про спонукання укласти договір у резолютивній частині рішення зазначаються умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Резолютивна частина рішення може мати орієнтовано такий вигляд: «Вважати договір (найменування договору) укладеним на умовах поданого (найменування позивача) проекту цього договору»(п. 24 інформаційного листа ВГСУвід 13.08.2008 № 01-8/482).

          Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати на державне мито в сумі 85 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Вважати укладеним договір про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області на приміських маршрутах на умовах поданого публічним акціонерним товариством «Луганське регіональне управління автобусних станцій» (м. Луганськ) проекту цього договору від 01.07.2009 № 148/6.

3.          Спірний пункт 3.1. договору вказаного у п. 2 даного рішення викласти у такій редакції:

«Плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ складає 15 % (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20 %) від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків через каси ТОВАРИСТВА (тобто –для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касової відомості продажу квитків, що є підставою для розрахунків з ПЕРЕВІЗНИКОМ. За кошти, отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ плату у розмірі 50 % (з врахуванням ПДВ 20%).

          Плата за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ сплачується шляхом утримання ТОВАРИСТВОМ з належних останньому сум коштів отриманих в результаті продажу квитків.

          При відсутності виторгу за продаж квитків плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг сплачується ПЕРЕВІЗНИКОМ безпосередньо перед відправленням у сумі 1,50 грн. (одна гривня 50 коп.) за одне відправлення».

4.          Пункт 2.2.10. («Обов’язок товариства: організовувати обслуговування пасажирів та водіїв згідно із затвердженим класом автостанції»), який запропоновано приватним підприємством «Лис-Авто-Транс» (м. Лисичанськ Луганської області) у договір, вказаний у п. 2 даного рішення, не включати.

5.          Вважати укладеним договір про взаємовідносини товариства та перевізника при обслуговуванні пасажирів автомобільним транспортом на автостанціях Луганської області на умовах поданого публічним акціонерним товариством «Луганське регіональне управління автобусних станцій» (м. Луганськ) проекту цього договору від 01.07.2009 № 17/1.

6.          Спірний пункт 3.1. договору вказаного у п. 5 даного рішення викласти у такій редакції:

«Плата ТОВАРИСТВУ за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ складає 15 % (з врахуванням податку на додану вартість у розмірі 20 %) від суми тарифної вартості реалізованих проїзних квитків через каси ТОВАРИСТВА (тобто –для платників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу з врахуванням ПДВ, без врахування додаткових зборів; для неплатників ПДВ: чистої вартості узгодженого тарифу, без врахування додаткових зборів та ПДВ) відповідно до касової відомості продажу квитків, що є підставою для розрахунків з ПЕРЕВІЗНИКОМ. За кошти, отримані від реалізації квитків на перевезення багажу реалізованих автостанціями (для неплатників ПДВ: без врахування ПДВ; для платників ПДВ: з врахуванням ПДВ) ПЕРЕВІЗНИК сплачує ТОВАРИСТВУ плату у розмірі 50 % (з врахуванням ПДВ 20%).

          Плата за надання послуг ПЕРЕВІЗНИКУ сплачується шляхом утримання ТОВАРИСТВОМ з належних останньому сум коштів отриманих в результаті продажу квитків».

7.          Пункт 2.2.10. («Обов’язок товариства: організовувати обслуговування пасажирів та водіїв згідно із затвердженим класом автостанції»), який запропоновано приватним підприємством «Лис-Авто-Транс» (м. Лисичанськ Луганської області) у договір, вказаний у п. 5 даного рішення, не включати.

8.          Стягнути з приватного підприємства «Лис-Авто-Транс» (м. Лисичанськ Луганської області, проспект Леніна, 115/184, ідентифікаційний код 35389266) на користь публічного акціонерного товариства «Луганське регіональне управління автобусних станцій», м. Луганськ (м. Луганськ, вул. Оборонна, 101, ідентифікаційний код 33009052) витрати на державне мито в сумі 85 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн., наказ видати.

04 січня 2010 р. було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Рішення, оформлене відповідно до ст. 84 ГПК України, підписано 11 січня 2010 р.

На підставі ч. 3 ст. 85 ГПК України дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя                                                                                                     В.В. Корнієнко