Постанова № 75212769, 02.07.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 623/1971/17 (категорія: земельні)

Провадження № 22ц/790/2589/18

02 липня 2018 року Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів:

головуючого судді - Кіся П.В.,

суддів: - ОСОБА_1,

- ОСОБА_2

розглянув в порядку письмового провадження справу

за апеляційної скаргою Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року (суддя – Гуренко М.О.)

у цивільній справі (№ 623/1971/17) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 сільської ради Ізюмського району Харківської області, треті особи: Ізюмська районна державна адміністрація Харківської області, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області

про визнання права власності на земельну частку (пай), -

ВСТАНОВИВ:

22.08. 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом в якому просив встановити юридичний факт, що в списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства сільськогосподарського кооперативу або товариства, який додається до державного акту на право колективної власності на землю, який видано колективному сільськогосподарському підприємству КСП «Чистоводівський» від 8 лютого 1996 року серії ХР-14-00-000526 під порядковим номером 129 значиться ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1; визнати за ним право власності на земельну частку (пай) площею 7,14 умовних кадастрових гектар, в тому числі-ріллі в умовних кадастрових гектар із земель внутрігосподарського резервного Фонду, а пасовищ, в умовних кадастрових гектар із земель державного запасу, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території ОСОБА_4 сільської ради Ізюмського району Харківської області за межами населеного пункту.

27 вересня 2017 року суддя Губенко М.О. за власною ініціативою постановив ухвалу про роз’єднання позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 сільської ради Ізюмського району Харківської області, треті особи: Ізюмська районна державна адміністрація Харківської області, Міськрайонне управління у Ізюмському районі та м. Ізюм Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про встановлення юридичного факту, включення до списку громадян - членів КСП, який додається до державного акту на право колективної власності на землю та визнання права власності на земельну частку (пай).

Цією ж ухвалою суддя вирішив передати заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_4 сільської ради Ізюмського району Харківської області, треті особи: Ізюмська районна державна адміністрація Харківської області, Міськрайонне управління у Ізюмському районі та м. Ізюм Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про встановлення юридичного факту, включення до списку громадян - членів КСП, який додається до державного акту на право колективної власності на землю для подальшої реєстрації, згідно статті 11-1 ЦПК України. (а.с.46).

Ухвалою суду від 07.10.2017 року провадження у справі №623/1971/17 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 сільської ради про визнання права власності на земельну частку (пай) зупинено до набрання чинності рішення по цивільній справі №623/2320/17 за заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_4 сільської ради про встановлення юридичного факту, включення до списку громадян - членів КСП, який додаєтья до державного акту на право колективної власності на землю.

РішеннямІзюмського міськрайонного суду Харківської області від 24.11.2017 року позовну заяву ОСОБА_3 задоволено.

19 грудня 2017 року ухвалою суду відновлено провадження у справі №623/1971/17 за позовом ОСОБА_5 у зв’язку з набрання законної сили постановленого цим же суддею 24 листопада 2017 року рішення у справі №623/2320/17 про задоволення заяви ОСОБА_5 та про встановлення факту, що в списку громадян – членів колективного сільськогосподарського підприємства сільськогосподарського кооперативу або товариства, який додається до державного акту на право колективної власності на землю, який видано колективному сільськогосподарському підприємству КСП «Чистоводівський» від 8 лютого 1996 року серії ХР-14-00-000526 під порядковим номером 129 значиться ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1. (а.с.70-71, 74).

22 лютого 2018 року Ізюмським міськрайонним судом Харківської області під головуванням судді Гуренко М.О. постановлено рішення про задоволення заяви ОСОБА_5 та визнання за ним права власності на земельну частку (пай) площею 7,14 умовних кадастрових гектар, в тому числі – ріллі в умовних кадастрових гектар із земель внутрігосподарського резервного фонду а пасовищ, в умовних кадастрових гектар із земель державного запасу, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території ОСОБА_4 сільської ради Ізюмського району Харківської області за межами населеного пункту.

В апеляційній скарзі Головне управління Держгеокадастру у Харківській області просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Вважає рішення суду необґрунтованим та таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також невідповідності висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги ГУ Держгеокадастру у Харківській області зазначає, що згідно розпорядження Ізюмської РДА №236 від 04.05.2000 уточнений розмір земельної частки (пай) по КСП «Чистоводівський» складає 7,14 умовних кадастрових гектари без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) (рілля - 5,75 у.кад.га, сіножаті - 0,20 у.кад.га, пасовища- 1,17 у.кад.га, багаторічні насадження 0,02 у.кад.га). Участь у жеребкуванні ОСОБА_3 не приймав. Відповідно до Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) по КСП «Чистоводівське», земельна частка (пай) за гр. ОСОБА_3 не зареєстрована, тобто сертифікат на право на земельну частку (пай) не виготовлявся. Державний акт на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_3 також не виготовлявся.

Рішенням суду визнано право власності на земельну частку (пай) площею 7,14 умовних кадастрових гектари, однак не зазначаючи при цьому конкретної площі складових земельної частки (паю), тобто без зазначення при цьому площі ріллі, сіножаті, пасовищ, багаторічних насаджень.

Крім того, визнання за позивачем права лише на ріллю та пасовища не відповідає: розпорядженню Ізюмської РДА№236 від 04.05.2000, яким затверджений розмір с земельної частки (паю).

Цим же судовим рішенням за позивачем визнано право на земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, однак на думку апелянта судове рішення не відповідає вимогами статті 22 Земельного кодексу України, так як для ведення товарного сільськогосподарського виробництва може бути надана земельна ділянка, а не земельна частка (пай).

Крім того, вказує апелянт, суд не залучив до участі у справі Головне управління Держгеокадастру у Харківській області та прийняв рішення, яке впливає на права та обов’язки Головного управління, як відповідного розпорядника земель державної власності сільськогосподарського призначення.

Таким чином судом першої інстанції не досліджено зміст правовідносин, що виникли, не надана правова кваліфікація цих правовідносин, не визначено належного відповідача у спірних правовідносинах.

У поданому ОСОБА_3 до апеляційного суду відзиві на апеляційну скаргу міститься прохання про залишення без змін рішення районного суду та залишити без задоволення апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено на підставі наданої позивачем копії трудової книжки, виданої 07.02.1975 року трактористу зазначено, що ОСОБА_6 ( згідно запису про виправлення прізвища 03.01.2002 р. з «Прудник» на «Прудников» ) з 19974 року працював в скотником, сторожем, колгоспу та 05.01.1998 року звільнений з приватного сільськогосподарського підприємства «Чистоводівський» за власним бажанням. (а.с.27,28).

За інформацією від 03.08.2017 року № 561/122-17 станом на 01.01.2013 року, наданою Міськрайонним управлінням в Ізюмському районі та м. Ізюм Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, згідно додатку до державного акта на право колективної власності на землю від 08.02.1996 року серія ХР-14-00-000526 у списку громадян – членів колективного сільськогосподарського підприємства «Чистоводівський» значиться «Пруднік» ОСОБА_7. Інші анкетні дані цієї особи у списку відсутні.

Відповідно книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за гр. ОСОБА_3 не зареєстрована.

Ухвалюючи 22 лютого 2018 року рішення про задоволення позову ОСОБА_5, суд першої інстанції мотивував своє рішення посиланням як на обставину, що не потребує доказуванню, на рішення цього ж суду від 24.11.2017 року про встановлення того факту, що в списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства сільськогосподарського кооперативу або товариства, який додається до державного акту на право колективної власності на землю, який видано колективному сільськогосподарському підприємству КСП «Чистоводівський» від 8 лютого 1996 року серії ХР-14-00-000526, під порядковим номером 129 значиться ОСОБА_3, а відтак позивач на законних підставах має право на земельну частку (пай) КСП «Чистоводівський»згідно Державного акту на право колективної власності на землю у обсязі, вказаному у позовіній заяві.

Судова колегія з таким рішення не погоджується у зв’язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

За положеннями статей 263, 264 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Оскаржене рішення суду вимогам ст.ст. 264, 265 ЦПК України не відповідає і являє собою відтворення змісту позовної заяви ОСОБА_3 з тими ж орфографічними і синтаксичними помилками, які не лише ускладнюють можливість виконання такого рішення, але й сприйняття його змісту сторонами та особами, які за законом мали б його виконувати.

Як статтею 2 ЦПК України в редакції цього Кодексу, яка діяла на час розгляду справи та прийняття окремих процесуальних рішень судом першої інстанції, так і ст.3 ЦПК України в редакції цього Кодексу на час ухвалення судом рішення по суті спору передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, , згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 11 ЦПК України (в редакції цього кодексу, до прийняття Закону №2147-V111 від 03.10.2017р) передбачалося, що суд вирішує цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою, в якій просив і встановити факт, що в списку громадян – членів КСП або товариства, який додається до державного акту на право колективної власності на землю, який видано КСП «Чистоводівський» 08.02.1996 року під номером 129 значиться саме він, а не інша особа зі схожим прізвищем, а також просив визнати за ним право власності на земельну частку (пай) площею 7,14 умовних кадастрових одиниць.

При цьому в позовній заяві лише зазначив у якості відповідача ОСОБА_4 сільську раду Ізюмського району Харківської області, не вказуючи жодним чином особу чи осіб, які порушили його право на отримання земельної частки під час розпаювання, не зазначивши обставини, за яких відбулося це порушення, а також не визначившись із колом осіб, на яких суд мав би покласти своїм рішенням обов’язок поновити порушене право.

Суд на цю обставину уваги не звернув і відкрив провадження, при розгляді справи у не вирішив передбачені ч.6 ст.130 ЦПК України питання, зазначені недоліки не усунув, а навпаки, розглянув справу у непередбачений процесуальним законом спосіб.

Так, усупереч положень частини 1 статті 11 та частини 6 статті 235 ЦПК України ( в редакції цього Кодексу, яка діяла станом на час вчинення процесуальних дій), суд вийшов за межі позовних вимог і за власної ініціативи, за відсутністю відповідного клопотання учасника справи, а головне - порушуючи приписи щодо заборони вирішення спору про право у справах, які розглядаються в порядку окремого провадження, 07 листопада 2017 року постановив ухвалу про роз’єднання поданої ОСОБА_3 позовної заяви та окремий розгляд позову ОСОБА_3 в частині його заяви про встановлення того факту, що саме його, позивача ОСОБА_3, стосувався запис «Пруднік Василь Миколайович» під порядковим номером 129 в додатку до акту на право колективної власності на землю членів КСП «Чистоводівський».

Крім того, ухвалюючи рішення, суд так і не вирішив питання щодо кола відповідачів, участь яких у справі за законом обумовлена в залежності від обраного позивачем способу захисту порушеного чи не визнаного права, а також нормами матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, хоча саме на ці ускладнення у вирішенні позову ОСОБА_3 вказував представник ГУ Держгеокадастру у Харківській області ОСОБА_8 в клопотання та письмових поясненнях на позовну заяву від 22.02.2018 року.

Відповідно до ст. 4 Закону України від 14 лютого 1992 р. N 2114-XII ( 2114-12 ) «Про колективне сільськогосподарське підприємство» підприємство діє на основі статуту, в якому вказується порядок вступу до підприємства і припинення членства в ньому, принципи формування спільної власності та права членів щодо неї.

Суд першої інстанції належним чином не визначився із характером спірних правовідносин, не встановив та не зазначив у рішенні фактів, що свідчать про наявність підстав для визнання ОСОБА_3 членом КСП «Чистоводівський», на частку землі якого претендує позивач, відповідно до Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» та статутних документів КСП «Чистоводівський», хоча зазначені обставини є істотними для справи.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 просив визнати за ним право на земельну частку (пай), в тому числі – ріллі в умовних кадастрових гектар із земель внутрігосподарського резервного фонду та пасовищ, в умовних кадастрових гектар із земель державного запасу, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території ОСОБА_4 сільської ради Ізюмського району Харківської області за межами населеного пункту.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відведення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв); укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення відповідної документації із землеустрою, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету; сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо; надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), в порядку, визначеному цим Законом; оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку; приймають рішення про видачу документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, власникам земельних часток (паїв). Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95м «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» внесено зміни до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України та із 01 січня 2013 року центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органі передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність бо у користування для всіх потреб.

Згідно з п.1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від14 січня 2015 р. №13 Дердавна кадастрова служба України з питань геодезії, картографії та кадастру «Держгеокадастр» є центральним органом виконавчої влади у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності.

Положенням про Головне управління Дежгеокадастру у Харківській області, яке затверджено Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 року № 308, передбачено завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Харківської області.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим відповідно до частини 4 статті 122 ЗК України та Положення про головне управління передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення держаної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або користування для всіх потреб в межах Харківської області.

Згідно з пунктом 13 Положення про ГУ Держгеокадастру у Харківській області до компетенції останнього належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Харківської області.

Відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання позовної заяви) сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач, яка аналогічна ст. 48 ЦПК України на час ухвалення рішення суду.

За змістом частини першої статті 33 ЦПК України (в редакції чинній на час подання позову та розгляду справи) суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. (ст. 51 ЦПК України в ред. Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ)

З викладеного вбачається, що позивач самостійно визначає відповідача при зверненні до суду.

Разом з тим, відповідач має бути суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Проте, якщо позивач притягне відповідачем особу, яка його прав не порушила або не повинна відповідати за позовом з інших причин, суд, за відсутності клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем, у позові відмовляє.

Частиною 4 ст.10 ЦПК України в редакції цього Кодексу, який діяв на час звернення ОСОБА_3 до суду та розгляду справи, а також частиною 5 статті 11 діючого ЦПК України передбачено, що суд має сприяти всебічному і повному з’ясовуванню обставини справи; роз’яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджати про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.

Однак суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, вимоги процесуального закону щодо забезпечення повноти, всебічності та об’єктивності з’ясування обставин справи не виконав, не роз’яснив позивачу положення ст. 33 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Залучення належних відповідачів до справи на стадії апеляційного перегляду процесуальним законом не передбачено.

За таких обставин рішення суду від 22.02.2018 року підлягає скасуванню з постановленням нового про відмову у позові.

Таке рішення апеляційного суду з вказаних підстав відповідно до ст.4 ЦПК України, не є перешкодою для звернення до суду за захистом не визнаного чи порушеного права у спосіб і в порядку, встановленому цим Кодексом.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задовольнити.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року скасувати.

У задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 сільської ради Ізюмського району Харківської області, треті особи: Ізюмська районна державна адміністрація Харківської області, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права власності на земельну частку (пай) відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 02 липня 2018 року.

Головуючий – П.В. Кісь

Судді: О.А. Кружиліна

ОСОБА_2