Рішення № 7521255, 05.01.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.01.10                                                                                 Справа № 8/268

          За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Європолімер», м. Дніпропетровськ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Луганська виробнича фірма «Контур-Дельта», м. Луганськ, -

про стягнення 376317 грн. 45 коп.

          Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача –Шустров Є.Ф. –представник, - довіреність № б/н від 01.12.09 року;

від відповідача –Лосевський О.А. –заступник директора, - довіреність №887 від 12.12.09 року, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача:

заборгованості за поставлений товар у сумі 336000,00 грн., пені у сумі 36608,00 грн. 00 коп., інфляційних нарахувань у сумі 2587,20 грн. та 3% річних у сумі 1122,25 грн., нарахованих ним у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу № 8, укладеного між сторонами 29.01.09 року;

судових витрат.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 15 грудня 2009 року до 05 січня 2010 року –у зв’язку з неявкою відповідача.

До початку судового засідання, призначеного на 05.01.10 року, представниками сторін заявлено клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке не суперечить вимогам ст.ст.4-4,22 та 81-1 ГПК України, а тому його судом задоволено.

Представник позивача подав до суду заяву про зменшення позовних вимог (вих. №б/н від 05.01.10 року), у якій просить стягнути з відповідача:

основний борг у сумі 186000,00 грн.;

інфляційні нарахування у сумі 2587,20 грн.;

пеню у сумі 36608,00 грн.;

3% річних у сумі 1122,25 грн., -

мотивуючи свої дії тим, що після його звернення з цим позовом до суду відповідач добровільно сплатив частину суми боргу у розмірі 150000,00 грн., - при цьому представник позивача поставив суд до відома про те, що з наслідками часткової відмови від позову він обізнаний.

          Враховуючи, що ця заява не суперечить вимогам ст. 22 ГПК України, інтересам позивача та інших осіб, суд приймає часткову відмову позивача від позову та на підставі п.4 ч.1 ст. 80 ГПК України припиняє провадження по справі у цій частині.

Представник відповідача позов визнав частково –у сумі 151097,33 грн., посилаючись на те, що:

він основний борг погасив у сумі 200000,00 грн., а не 150000,00 грн., як стверджує позивач, - на підтвердження чого надав до справи платіжні доручення: №832 від 13.11.09 року на суму 25000,00 грн.; №860 від 23.11.09 року на суму 25000,00 грн.; №677 від 25.11.09 року на суму 100000,00 грн. та №744 від 22.12.09 року на суму 50000,00 грн.;

позивач, керуючись п.8.1 вищезгаданого договору, невірно визначив суму пені у розмірі 36608,00 грн., оскільки, на думку відповідача, цей пункт договору суперечить чинному законодавству, а саме: ч.2 ст. 343 Господарського кодексу України, відповідно до якої розмір пені за порушення зобов’язання розраховується від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який нараховується пеня (відзив на позов від 29.12.09 року за вих. №888).

Представник позивача погодився з документальними доказами факту погашення відповідачем суми основного боргу у розмірі 200000,00 грн. та не погодився з доводами представника відповідача щодо ставки пені, пославшись на те, що п.8.1 договору, укладеного між сторонами, станом на день вирішення спору по суті не змінено, не скасовано та не визнано недійсним; сторони, укладаючи цей договір, керувалися принципом свободи договору, встановленим чинним Цивільним кодексом України, а тому повинні керуватися цим же пунктом договору і при вирішенні даного спору.

І.Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

29.01.09 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу №8, відповідно до якого продавець зобов’язується поставити та передати у власність покупця товар –поліетилен різних марок, а покупець зобов’язується прийняти цей товар і оплатити його на умовах, визначених цим договором (п.1.1). Ціна, кількість, асортимент, строки поставки обговорюються у специфікаціях, додаткових угодах до даного договору, що погоджуються сторонами попередньо і є його невід’ємною частиною (п.1.2).

Датою поставки товару вважається дата, вказана у накладній на відпуск товару (п.3.3).

Оплата здійснюється у національній валюті України шляхом переказу грошових коштів на рахунок продавця або іншим способом, що не суперечить чинному законодавству України (п.4.1); умови оплати: відстрочення платежу згідно специфікації (п.4.2).

Датою передачі товару вважається дата, вказана у накладній на відпуск товару (п.5.1).

У випадку несвоєчасної оплати за товар згідно з п.4.2 даного договору (за умови відстрочення платежу) покупець відшкодовує продавцю за кожен день прострочення пеню у розмірі 0,2% від повної суми специфікації, при цьому сплата пені не звільняє покупця від виконання договірних зобов’язань та від проведення остаточної виплати за отриманий товар (п.8.1).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.09 року (п.12.1) (а.с.12).

14.08.09 року сторони підписали специфікацію №4 до основного договору, згідно якій продавець відпускає покупцеві поліетилен FВ-75 у кількості 20 тонн по ціні 11916,67 грн. за 1 тонну на суму 286000,00 грн. (а.с.13), а 25.08.09 року –специфікацію №5, згідно якій продавець відпускає покупцеві поліетилен FВ-75 у кількості 20 тонн по ціні 11916,67 грн. за 1 тонну на суму 286000,00 грн. (а.с.14).

Факт поставки товару згідно цих специфікацій документально підтверджується:

накладними №167 від 14.08.09 року на суму 286000,00 грн. та №168 від 25.08.09 року на суму 286000,00 грн., - а всього на суму 572000,00 грн. (а.с.15-16);

податковими накладними № 167 від 14.08.09 року на суму 286000,00 грн. та №168 від 25.08.09 року на суму 286000,00 грн. (а.с.21-22);

товарно-транспортними накладними №167 від 14.08.09 року та №168,187 від 25.08.09 року –про доставку покупцеві вищезгаданого товару, з доказами його отримання покупцем (а.с.19-20);

довіреностями на право отримання товару №Дов-00436 від 14.08.09 року та №Дов-000449 від 25.08.09 року, кожна з яких видана на ім’я Дідрова Романа Володимировича (а.с.32-33).

Позивач виставив відповідачу рахунки: №ЕV №0000167 від 14.08.09 року на суму 286000,00 грн. та №ЕV №0000168 від 25.08.09 року на суму 286000,00 грн., - кожен з яких містить зауваження про те, що сплата може бути здійснена на умовах відстрочки (а.с.18-19).

Як вбачається з наданих позивачем документальних доказів (витягів з реєстру банківських платіжних документів та актів звірення взаємних розрахунків за договором ), відповідач частково вжив заходів до сплати вартості отриманого товару (а.с.23-31; 34-37), - у зв’язку з чим станом на 02.11.09 року залишок суми основного боргу становив 336000,00 грн.

З урахуванням цієї обставини позивач, керуючись умовами укладеного між сторонами договору та чинним законодавством України, на вказану суму боргу станом на 02.11.09 року нарахував:

інфляційні нарахування у сумі 2587,20 грн.;

3% річних у сумі 1122,25 грн.;

пеню за період з 13.09.09 року по 02.11.09 року у сумі 36608,00 грн.

Відповідач документально довів, що станом на день вирішення цього спору по суті він добровільно сплатив частку основного боргу у сумі 200000,00 грн.; він не згоден з сумою нарахованої пені та вважає, що вона повинна становити 11387,88 грн. (розрахунок надано до справи).

ІІ.Заслухавши представників сторін, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.           Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).           Згідно частинам 1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У ст. 204 ЦКУ сказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ).

          Частиною 1 ст. 628 Кодексу встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

          Договір є обов’язковим для виконання його сторонами (ст. 629 ЦКУ), оскільки саме він породжує для них права та зобов’язання.

          З огляду на викладене суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо иредакції п.8.1 договору купівлі-продажу №8, укладеного між срторонами за цим спором 29.01.09 року.

          Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

          Закон –ст.525 ЦКУ – не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань.

          Згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

          Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

          Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Договір, укладений між сторонами за цим спором, належить до договорів купівлі-продажу.

          Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

          Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст.662 та 663 ЦКУ, - тобто передав відповідачу обумовлену договором кількість товару (дизельне пальне).

          Тобто відповідач, отримавши від позивача товар на вищезгадану суму, повинен був у визначений договором строк оплатити їх вартість, однак зробив це не у повному обсязі, - а значить - припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства та умов договору.

Так, статтею 691 ЦКУ встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.

Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором, - на день, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

Отримавши від позивача товар, відповідач повинен був дотримуватися як вимог вищецитованої статті, так і умов договору.

Такий його обов’язок передбачено частинами 1 та 2 ст. 692 ЦКУ, якими встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

З огляду на те, що відповідач не вчинив таких дій, позивач цілком правомірно скористався правилом частини 3 ст. 692 ЦКУ, в якій сказано, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

          Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобов’язань).

          Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

          Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

          З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

          Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки.

          Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

          Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.

Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

          Згідно частинам 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

          Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України(далі –ГКУ), встановлено, що нарахування штрафних санкцій, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців після виникнення права на нарахування таких санкцій.

          Пунктом 1 ч.2 ст. 258 ЦКУ для стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлено річний термін.

          Позивач дотримався усіх перелічених вимог закону щодо визначення суми пені.

          Спосіб захисту порушеного права сторонами за цим спором обрано у відповідності до вимог ст. 16 ЦКУ.

          Суд враховує те, що відповідач документально довів, що станом на час вирішення цього спору по суті він погасив частку основного боргу у розмірі 200000,00 грн., а не 150000,00 грн., як стверджує позивач.

          Таким чином, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково (щодо суми основного боргу) з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні, тобто з відповідача підлягають стягненню на користь позивача:

основний борг у сумі 136000,00 грн. (336000,00 грн. –200000,00 грн.);

пеня за період з 13.09.09 року по 02.11.09 року у сумі 36608,00 грн.;

інфляційні нарахування у сумі 2587,20 грн.;

3% річних у сумі 1122,25 грн., –а всього 176317,45 грн.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд, керуючись ст.ст.44,47-1 та ч.2 ст. 49 ГПК України покладає їх на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог як на сторону, яка порушила умови договору, вимоги чинного законодавства та з вини якої спір доведено до суду, а саме:

державне мито –у сумі 1763,18 грн.;

витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 110,57 грн.

          На підставі викладеного, ст.ст. 11,16,509,525,526,530,560,610-612,614,623, 627,655,691 та 692 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34,36, 43,44, 47-1,49,75 та ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська виробнича фірма «Контур-Дельта», ідентифікаційний код 13389761, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Свердлова, 71, - на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Європолімер», ідентифікаційний код 33474972, яке знаходиться за адресою: місто Дніпропетровськ, вул. Саранська, 95, - основний борг у сумі 136000 (сто тридцять шість тисяч) грн. 00 коп., пеню у сумі 36608 (тридцять шість тисяч шістсот вісім) грн. 00 коп., інфляційні нарахування у сумі 2587 (дві тисячі п’ятсот вісімдесят сім) грн. 20 коп., 3% річних у сумі 1122 (одна тисяча сто двадцять дві) грн. 25 коп., а також витрати по сплаті державного мита у сумі 1763 (одна тисяча сімсот шістдесят три) грн. 18 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 110 (сто десять) грн. 57 коп.

          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

          4.Решту судових витрат покласти на позивача.

          Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 05.01.10 року за згодою представників сторін оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду у 10-денний термін з дня підписання.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано – 11 січня 2010 року.

Суддя                                                   А.П.Середа